Символіка українського рушника, вишивки
Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину
віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і
літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з
незапам’ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений
одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків,
які датуються VI ст., при дослідженні показали ідентичність не лише
одягу, а й вишивки українського народного костюма XVIII—XIX ст.
Арабський мандрівник X ст. н. є. у своїх розповідях про русів зазначає,
що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам’ятки української вишивки
збереглись лише за останні кілька століть, але й цього достатньо, щоб
виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки
співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців
території України доби неоліту, трипільської культури.
Вишиванням споконвіку займались жінки, які з покоління в покоління
передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору,
вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості,
різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв.
Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на
вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли. За мотивами
орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні, рослинні,
зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх
вірувань, культів. Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім
видам народного мистецтва і всій слов’янській міфології. Різноманітні
кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно
відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення
відповідне. На основі стародавніх космологічних символів у народі
створена своя система назв. Це «баранячі роги», «кучері», «гребінчики»,
«кривульки», «сосонка», «перерва» тощо.
В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння природі, рослині.
Крім поширеного символу «дерево життя», який зображається стилізовано у
формі листя або гілок, у вишивках з рослинним орнаментом популярні
стилізовані зображення Берегині, використання таких мотивів, як
«виноград» — символ добробуту, щасливого одруження, «барвінок» — символ
немеркнучого життя, «яблуко» — символ кохання тощо.
На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а також
звірі, що позначають три яруси «дерева життя». Інколи вишивальниці
використовують індивідуальні мотиви, які властиві баченню візерунка
певної особи. Ними можуть бути заячі та вовчі зуби, волове око, риб’яча
луска тощо.
Техніка вишивання має близько ста різних варіантів і так само, як і гама
кольорів, є особливістю певної місцевості. З точки зору техніки та
кольору ми розглянемо вишивки різних районів України.
Полтавські вишивки виконуються хрестиком, плутаним хрестиком, подвійним
прутиком, зубчиками, мережкою, прутиковою мережкою, виколюванням,
довбанкою, верхоплутом, ланцюжком тощо. Візерунки виконуються окремими
швами і поєднанням кількох швів. Вишивають переважно білими нитками,
зрідка — червоними та сірими, візерунок обводять чорними або кольоровими
смугами.
Техніка вишивання Харківщини та Луганщини має багато спільного з
вишивками центральних областей, але їм властиві своєрідні поліхромні
орнаменти, виконані хрестиком, грубою ниткою, завдяки чому створюється
враження рельєфності. Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією.
Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів.
Вишивається орнамент червоною ниткою по білому фону.
Для північної Волині характерні ромболамані лінії у вигляді стрічок
горизонтального або вертикального напрямку, вишиті червоним по білому. У
південних районах області переважають рослинні мотиви, шиття хрестиком
чи прутиком. Чорний колір у таких вишивках поєднується з
найрізноманітнішими комбінаціями червоного.
Для Чернігівщини характерні білі вишивки із поєднанням прозорих швів із
гладдю, інколи геометричний чи рослинний орнамент вишивається із
невеликим вкрапленням червоного та чорного кольорів.
?????&???????ss? властивий рослинно-геометризований орнамент із
стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, восьмипелюстковими
розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори — білий,
коралово-червоний, відтінений чорним, трапляється жовтий і голубий.
Виконується вишивка хрестиком, занизуванням, гладдю.
Південним районам України, де населення неоднорідне, властиве поєднання
орнаментальних мотивів та вишивальних технік різних місцевостей.
Подільські вишивки виділяються своїм колоритом та орнаментикою, складною
технікою виконання. Для них характерні барвистість і різноманітність
швів. Найтиповіша подільська вишивка — кольорова мережка, у різних
варіантах повторюються дві основні техніки — хрестик і низь, а також
декоративний шов «качалочка». Центральний мотив візерунка подільської
вишивки — ромб, розміщений між двома горизонтальними лініями. Трикутник,
що утворюється між лініями і ромбом, вишивається скісними лініями у
вигляді завитків («баранячі роги»). В орнаментах переважає чорний колір
із вкрапленням червоного, синього, жовтого чи зеленого.
На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними
стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками. Такі вишивки
рельєфні, із чудовим кольоровим ефектом.
На Львівщині використовуються різноманітні типи візерунків, окремі з
яких характерні для всього регіону, інші притаманні лише певним
місцевостям. Колористично такі вишивки надзвичайно різноманітні.
На Буковині, крім геометричних та рослинних мотивів, використовуються
зооморфні, які вишиваються гладдю або дрібним хрестиком шовком, вовною,
бісером, срібними чи золотими нитками, металевими лелітками.
Гуцульські вишивки відзначаються різноманітністю геометричних та
рослинних візерунків, багатством композицій, кольорових поєднань,
здебільшого червоного з жовтим та зеленим, причому червоний домінує.
Жовтого може бути кілька відтінків, що надає вишивці золотавого
відблиску. Типовим для Прикарпаття є густе заливання тла, коли велика
кількість дрібних елементів заповнює площину орнаменту і візерунок
окреслюється тонкими просвітами.
Для вишивок Закарпаття характерний мотив «кривуля» у різних техніках
виконання. Переважає техніка «заволікання» і вишивання хрестиком, часто
використовується вирізування і гаптування. Кольорова гама вишивок
широка: червоне поєднується з чорним, при цьому виділяється один із
кольорів; поширені як білі, так і багатоколірні орнаменти.
Вишивкою оздоблювали рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг.
Особливої уваги надавали рушникам — старовинним оберегам дому, родини. У
давнину рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був
неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі
вшанувати появу нової людини, зустрічали і проводжали дорогих гостей,
справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали образи та
накривали святий хліб на столі. Крім обрядового значення, рушники мали і
чисто практичне застосування. Відповідно до функцій, які вони
виконували, рушники мали свої назви. Наприклад, для витирання обличчя і
рук — утирач, посуду і стола — стирок, для прикрашення образів,
фотокарток, портретів — покутник, для шлюбних церемоній — весільний, для
похорону — поховальний, для пов’язування сватів — плечовий тощо. Рушники
були своєрідною освятою початку справи чи її закінчення, так, при
зведенні хати рушниками застелялись підвалини, хлібом-сіллю на рушнику
освячувався початок жнив, на рушниках опускалась домовина з небіжчиком,
рушниками скріплювали купівлю-продаж тощо. Відповідно до призначення
рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання. Кольори та
орнамент рушників характерні регіональним особливостям, за якими
розрізняються «подільські», «поліські», «київські», «гуцульські»,
«галицькі», «буковинські» і т. д.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
