UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваФарбування тканин (реферат)
Автор
РозділУкраїнознавство, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3172
Скачало359
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Фарбування тканин

 

Художнє оздоблення полотна—давня традиція українського народу. Як

засвідчують вітчизняні й зарубіжні джерела, вишиті узори відомі ще в

докиївеькій Русі. Про це підтвердила і виставка м'яких тканин, що

експонувалася в Києві. Відомо, що спеціальна прислуга оздоблювала

кольоровими нитками пишний одяг для князів та їхніх челядників.

Фрагменти таких сюжетів знаходимо на багатьох фресках давніх соборів,

зокрема й Софійського.

 

Особливою розвою серед простого народу набуло вишивання. У середньовіччі

годі було знайти родину, в якій би не захоплювалися мистецтвом вишивки.

Нею обрамлювали практично всі господарсько-побутові вироби — сорочки,

фартухи, скатертини, рушники, верхній одяг тощо. Звісна річ, повсюдний

ужиток рукомесництва вимагав значної кількості підручного матеріалу,

зосібна кольорових ниток, а по-народному лучки. Її виготовляли в

домашніх умовах, віднаходячи природні рослинні й мінеральні барвники.

Довголітній досвід наших пращурів одпрактикував значну кількість

рецептів отримання найтонших нюансів кольорових відтінків.

 

На жаль, переважна більшість набутого довголітнім народним досвідом

рецептування нині втратилася. Причин тут кілька: масове виготовлення

фабричних тканин і барвників, поступове згасання народної культури і

відхід носіїв традиційного досвіду. Все це, разом узяте, унеможливило

тривкість довголітньої практики. І хоч процес цей природний, але від

того не легше: на наших очах зникають унікальні форми народознавчої

культури.

 

Завжди від довголітнього вжитку береги рушників і сорочок зносюються,

тканина поцятковувується рудими окрапинами, а ось кольорових візерунків

не торкнулася руйнівна рука часу — свіжість тонів така ж природна й

чаруюча, наче з'явилися вони минулої зими. Чому сьогоднішні фарби, маючи

безліч компонентів, подарованих хімічною промисловістю, так швидко

линяють? Ось тут би й скористатися сучасним фахівцям мудрим досвідом

своїх попередників.

 

Традиційно виготовляли барвники з багатьох компонентів живої природи

—кори дерев, листя, коріння, плодів та квітів. Для кожного окремого

випадку були свої строки збирання й заготівлі сировини, суворий режим

дозування, чітка технологія заварювання тощо. Особливих канонів

дотримувалися при заготівлі трав — тут, як вважають знавці своєї справи,

багато залежало, на яку фазу місяця, в який день, навіть годину зібрано

барвникове зілля. Скажімо, материнку й мокринку, з котрих готували

червону фарбу, збирали лише вдосвіта на день Луки (5 травня). При цьому

зело годилося зривати не голіруч, а в рукавицях, щоб при фарбуванні «не

з'являлися на тканині чи пряжі плями» (скажіть, чим не аптечна

стерильність?!).

 

Практично з кожної бадилинки, яка зростала в саду, на городі, полі чи

лісі, можна було отримати барвник. Те чи те зело слугувало добрим

присховком неодцвітних барв. З дикої груші, наприклад, виготовляли

кілька фарб: з кори — темно-коричневу, з листя — жовту; з кисличок

(диких яблунь) рецептували жовтавий, з досить ніжними відтінками колір.

Цими настоями фарбували нитки й тонку тканину.

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ