.

Зображальна журналістика в друкованих засобах масової інформації від виникнення до середини XIX століття: Автореф. дис… д-ра філол. наук / Б.І. Черн

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
196 8827
Скачать документ

Київський університет імені Тараса Шевченка
ЧЕРНЯКОВ Борис Iванович
УДК 002.5(09):74/76:655.533
ЗОБРАЖАЛЬНА ЖУРНАЛIСТИКА
В ДРУКОВАНИХ ЗАСОБАХ МАСОВОЇ IНФОРМАЦIЇ
(Від виникнення до середини XIX століття)

Спеціальність 10.01.08 – журналістика
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
Київ – 1998

Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі журналістської майстерності та редакційно-видавничої справи Iнституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.
Науковий консультант: доктор історичних наук, професор МОСКАЛЕНКО Анатолій Захарович, Київський університет імені Тараса Шевченка, Iнститут журналістики, директор, завідувач кафедри періодичної преси
Офіційні опоненти:
доктор філологічних наук, професор ПОЧЕПЦОВ Георгiй Георгiйович, Iнститут мiжнародних вiдносин Київського університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри мiжнародної iнформацiї
доктор філологічних наук, професор ФЕДЧЕНКО Павло Максимович, Iнститут лiтератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, провiдний науковий спiвробiтник
доктор філологічних наук, професор ФЕЛЛЕР Мартен Давидович, Мiжнародний Соломонiв унiверситет, м.Київ, завiдувач кафедри iсторiї
Провідна установа: Львiвський державний унiверситет iменi I.Я.Франка
Захист дисертації відбудеться 28 грудня 1998 року об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.01.08 при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 254119, Київ-119, вул.Мельникова, 36/1, Iнститут журналістики.
З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка, вул.Володимирська, 58
Автореферат розіслано 23 листопада 1998 року
Вчений секретар кандидат
філологічних наук, професор В.П.ОЛIЙНИК

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
АКТУАЛЬНIСТЬ ТЕМИ. Розвиток засобів масової інформації на зламі тисячоліть свідчить про глобалізацію комунікаційних процесів, прискорене впровадження нових технологій, за допомогою яких однаково легко переробляється як текстова, так і зображальна інформація. При цьому насиченість комунікаційних каналів зображальною інформацією зростає. Розгляд початкових етапів становлення світової та вітчизняної ілюстрованої періодики дає змогу виявити як властиві їм загальноцивілізаційні закономірності, так і особливості перебігу цих процесів в Україні.
Виникнення системи засобів масової інформації, у тому числі ілюстрованої преси, невідривне від процесів формування націй, держав і налагодження ринкових відносин. Врахування історичного досвіду становлення зображальних форм журналістики дозволяє аналізувати їх розвиток з урахуванням значної часової перспективи, отже підносити науковий рівень і ефективність дослідження.
Однією з родових особливостей (рис) друкованих засобів масової інформації є те, що й власне вербальна інформація, відтворювана друкованими засобами, тобто поліграфічно, розрахована на візуальне сприймання аудиторією. Отже, об’єктивно існує у формах, які графічно і зображально візуалізують певну систему знаків, що складають писемну мову. Окремі знакові системи становлять також засоби верстки і графічного оформлення видань, які візуально сприймаються разом із факторами матеріального уречевлення інформаційного продукту. Але в реферованому дослідженні розглядаються тільки ті образотворчі компоненти, для яких вищезгадані системні утворення є лише середовищем функціонування. Важливість візуальних форм сприймання інформації в масово-комунікаційних процесах, синтетичність кінцевого продукту журналістики, яка вільно оперує багатьма засобами створення й оформлення та доставки до споживача результатів творчого процесу, швидко й неминуче сформували феномени зображальної журналістики і зображальної публіцистики.
Зображальною журналiстикою називаємо галузь журналiстської дiяльностi, визначальною особливiстю якої є iнформацiйне й публiцистичне використання зображення як основного чи допомiжного засобу впливу на масову аудиторiю, пiдготовка зображальних матерiалiв для використання у виданнi. Зображальна журналiстика у системi засобiв масової iнформацiї, що склалася, постає у рiзноманiтних органiзацiйно-видавничих та жанрових формах – у перiодичнiй пресi, у спецiалiзованому виданнi книжкової та аркушевої продукцiї, у стендовому експонуваннi журналiстської iнформацiї, у дiяльностi й продукцiї агентських органiзацiй. Каналами розповсюдження зображальних публiкацiй є також кiнематограф i телебачення, а також комп’ютерні мережі та цифрові системи multimedia.
Найбiльш вiдповiдним змiстовим наповненням журналiстського масово-комунiкацiйного каналу ми вважаємо публiцистику, в нашому випадку – публiцистику зображальну.
Зображальна публiцистика – це вид публiцистики, для якого властиве документальне наочно-образне вiдображення дiйсностi через зображальну дiяльнiсть, продукти якої – зображення i рiзноманiтнi форми словесно-зображального синтезу – призначенi для оперативного розповсюдження каналами засобiв масової iнформацiї з метою формування громадської думки, впливу на свiдомiсть та поведiнку аудиторiї. Нинi зображальна публiцистика є складним феноменом, до якого входить власне зображальна публiцистика у технiцi графiки, рисунка, живопису, карикатури, фотомонтажу i т. iн., а також фотопублiцистика, кiнопублiцистика, телевiзiйна публiцистика та інші форми екранного подання актуальної інформації.
Cтупінь дослідженості самого феномену зображальної журналістики є ще настільки незначним, початковим, що мусимо повсякчас звертатися до конкретно-історичних та теоретичних результатів, здобутих науковцями зі споріднених журналістиці галузей наукового знання, одержаних на аналізі інших видів масової комунікації за інші хронологічні періоди.
Маємо, з одного боку, посилення системності досліджень і нарощування їх кількості, поглиблення змісту на багатьох напрямках теоретичних складових зображальної журналістики, а з іншого – незавершеність цього синтезу саме на рівні журналістикознавчих досліджень. Одна з причин цього полягає у відсутності комплексного історико-теоретичного пресознавчого дослідження початкових етапів розвитку зображальної журналістики. Тому, маючи певний досвід аналізу явищ зображальної журналістики за значні хронологічні періоди і в різних типологічних групах видань (аркушівки, газети, журнали, стендова інформація), роботи з типології, поетики, теорії жанрів, політичної графіки, фотожурналістики, дисертант немов би повертається до витоків, щоби показати дієвість обгрунтованих ним у попередніх роботах теоретичних засад вивчення феномену зображальної журналістики також і в цій царині її дослідження.
Окрім загальноконцептуальних праць, більшість з яких наводиться в першому розділі (підрозділі 1.1), добре прислужилися в роботі над темою історичні та історико-теоретичні праці українських і російських вчених-пресознавців В.Г.Березіної, П.Н.Беркова, Г.I.Вартанова, Р.М.Єсипенка, Б.I.Єсіна, О.В.Западова, В.Й.Здоровеги, В.Ф.Iванова, Р.Г.Iванченка, В.А. Качкана, О.П.Кисельова, О.Ф.Коновця, Є.О.Корнілова, В.П.Крижанівського, Е.А.Лазаревич, В.В.Лизанчука, Й.Д.Лося, Л.С.Любимова, А.I.Мамалиги, П.Г.Маркова, А.З.Москаленка, М.Ф.Нечиталюка, Л.В.Огадзе, О.Д.Пономаріва, Г.Г.Почепцова, Д.М.Прилюка, Є.I.Проніна, В.В.Різуна, В.Ф.Солдатенка, О.I.Станька, Д.В.Степовика, Л.Е.Татаринової, С.М.Томсинського, П.М.Федченка, А.Г.Цейтліна, Ю.Г.Шаповала, В.I.Шкляра, Т.К.Якимович, В.В.Яременка, а також дисертантів з проблем фотожурналістики та багатьох інших вчених, зусиллями яких стрімко розвивається сучасна комунікавістика. Використані також роботи істориків преси, написані англійською, французькою, німецькою, польською, чеською та болгарською мовами. При цьому праць, які би повністю збігалися із темою даної роботи, не виявлено.
ЗВ’ЯЗОК РОБОТИ З НАУКОВИМИ ТЕМАМИ. На всіх етапах дослідження проводилося у відповідності з тематикою комплексних наукових досліджень Iнституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, зокрема, “Роль ЗМI в процесах державотворення в Україні”, кафедральними темами “Модель спецiалiста у засобах масової комунiкацiї”, “Редакцiйно-видавнича справа: досвiд, проблеми, майбутнє”.
ПРЕДМЕТ I МЕТА ДОСЛIДЖЕННЯ. Предметом дисертаційної роботи є зображальна журналістика в друкованих засобах масової інформації на ранніх етапах її становлення. Тим самим обмежено вибір об’єктів емпіричного дослідження як хронологічно (від зародження до середини XIX ст.), так і типологічно (розглядається лише друкована періодика). Метою дослiдження є створення цілісної, несуперечної генезисної моделі зародження, розвитку і функціонування вітчизняної зображальної журналістики, без чого неможливе розгортання системних її досліджень, використання набутих знань для викладання відповідних дисциплін у навчальних закладах з підготовки журналістів, художників преси, дизайнерів.
Оскільки таке дослідження здійснюється вперше, воно з неминучістю має реалізувати історичний підхід, що вимагає пошуку і використання відповідних груп джерел вивчення обраного предмету. В даній роботі обрані такі основнi напрямки дослiдження: – встановлення найбільш значних фактів ілюстрування вітчизняних періодичних видань за основними їх типами від виникнення преси до сере-дини XIX століття;
– визначення характеру, змісту, функціональності й основних жанрових форм зображальних публікацій преси;
– визначення кола осіб, причетних до творення феномену зображальної журналістики і процесу формування кадрового корпусу цього виду журналістики; – пошук і введення до журналістикознавчого наукового обігу оглядових і статистичних джерел, що характеризують соціокультурні процеси становлення массових аудиторій друкованих засобів інформації; – виявлення впливу еволюції техніки репродукування і відтворення та тиражування зображальних публікацій на становлення ілюстрованої преси.
Нагромаджений матеріал має бути достатнім для системного й цілісного історико-теоретичного моделювання процесів розвитку зображальної журналістики і зображальної публіцистики на початковому етапі їх розвитку. ХРОНОЛОГIЧНI РАМКИ ДОСЛIДЖЕННЯ охоплюють, в основному, матеріал від початку XVIII до середини XIX століття, тобто час появи й становлення вітчизняної періодичної преси. НАУКОВА НОВИЗНА ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТIВ. Уперше у вітчизняному журналістикознавстві піддано системному розгляду генезис зображальної журналістики:
– визначено методологічні засади дослідження й основні методи його здійснення;
– обгрунтовано специфіку предмета зображальної журналістики й обсяг термінологічних дефініцій, що охоплюють цей феномен;
– показано структуру і специфіку джерельної бази дослідження, введено до наукового обігу значний за обсягом фактологічний матеріал;
– визначено основні етапи формування феномену зображальної журналістики, співвідношення типологічних ланок ілюстрованої преси на ранніх етапах її становлення, зв’язок із розвитком вітчизняної та світової художньої культури;
– встановлено взаємозалежність розвитку типології ілюстрованих видань, технології зображальної журналістики і поліграфічних засобів ілюстрування періодики;
– розкрито особливості формування кадрів професійних фахівців зображальної журналістики: видавців, художників-ілюстраторів, граверів, художніх критиків;
– показано роль художньої критики в становленні вітчизняної зображальної журналістики;
– виявлені особливості перебігу становлення зображальної журналістики в Україні, внесок українських мистців, видавців і журналістів у розвиток ілюстрованої преси Російської імперії XVIII – сер. XIX ст.
Теоретична значимість результатів дослідження полягає в одержанні цілісної описової моделі зародження, формування і функціонування вітчизняної зображальної журналістики аналізованого періоду. Разом із тим на конкретному історичному матеріалі застосовані теоретичні уявлення і результати, одержані автором раніше шляхом аналізу більш розвинених форм зображальної журналістики – політичної графіки початку XX ст., фотожурналістики. Екстраполювання відкритих закономірностей функціонування зображальної журналістики на матеріалі її ранніх форм дозволяє перевірити еврістичність застосованих методів і методик щодо аналізу нових масивів емпіричних даних.
ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТIВ полягає в тому, що виявлення місця і ролі зображальних публікацій у генезисі засобів масової комунікації, обгрунтування наявності феномена зображальної журналістики посутньо коригує уявлення істориків, теоретиків і практичних працівників преси про систему ЗМК, її структуру й головні тенденції розвитку. Теоретичні висновки і конкретно-історичний матеріал дослідження практично значимі для використання в навчальному процесі підготовки комунікаторів, забезпеченні його підручниками і навчальними посібниками з журналістикознавства. Автором використані при створенні програм ряду нормативних курсів для студентів Iнституту журналістики та написанні монографій і навчальних посібників. Назріла необхідність розширення підготовки фахівців із зображальної журналістики висуває потребу й у спеціальному підручнику “Iсторія вітчизняної і світової зображальної журналістики”, однією з передумов створення якого є здійснення даного дослідження.
ОСОБИСТИЙ ВНЕСОК ЗДОБУВАЧА. На всіх етапах здійснення дослідження зображальної журналістики результати одержані здобувачем особисто і опубліковані в монографічних працях і статтях одноосібно.
АПРОБАЦIЯ РЕЗУЛЬТАТIВ ДОСЛIДЖЕННЯ проводилася шляхом обговорення роботи на засіданнях кафедр періодичної преси, журналістської майстерності та редакційно-видавничої справи Iнституту журналістики Київського університету, на міжнародних наукових, науково-практичних конференціях та на конференціях професорсько-викладацького складу Київського університету. Такі з них супроводжувалися виданням тез і матеріалів: “Проблеми ефективності ЗМIП” (К., 1983), “Радянська журналістика в 1985 році” (М., 1986), “Iсторія місцевої преси Росії” (Воронеж, 1986), “Радянська журналістика в 1986 році” (М., 1987), “Фотографія як явище візуальної культури” (Рига, 1987), “Майстерність журналістики: проблеми історії, теорії і практики” (Воронеж, 1987), “Наукова конференція з методів дослідження журналістики” (Ростов н/Д, 1987), “Фотопубліцистика: проблеми перебудови” (М., 1987), “Радянська журналістика в 1987 році” (М., 1988), “Перебудова: досвід, проблеми, пошуки” (К., 1988), “Фотографія і преса: історія, теорія, практика” (Л., 1988), “Радянська журналістика в 1988 році. Проблеми ефективності” (М., 1989), “Т.Г.Шевченко і розвиток мов і літератур народів СРСР і країн соц.співдружності” (К., 1989), “Нарада завідувачів кафедр факультетів і відділень журналістики університетів країни, 20-25 березня 1989” (К., 1989), “Iдеологічне оновлення фотожурналістики в умовах перебудови” (М., 1989), “Актуальні питання сучасного лермонтознавства”(К., 1989), всесоюзна науково-практична конференція “Фотографія в пресі:Проблеми історії, теорії і фотожурналістської майстерності” (К., 1989), “Молодіжна преса: минуле, сучасність, погляд у майбутнє” (К., 1989), “Iдеологічне оновлення преси: питання теорії і практики” (Уфа, 1989), “Журналістика і нове мислення. Проблеми ефективності ЗМI в умовах перебудови”(М., 1990), “Наукова конференція, присвячена 150-річчю фотографії” (Шяуляй, 1989), “150 років фотографії: історія, теорія, практика” (М., 1989), всесоюзна наукова конференція “Багатонаціональна радянська журналістика” (Алма-Ата, 1990), XXXII всесоюзна наукова конференція з історії природознавства і техніки (М., 1990), Друга наукова конференція “Фотографія як явище візуальної культури” (Рига, 1990), “Радянська журналістика в 1990 р. Проблеми реорганізації” (М., 1991), науково-практична конфереція “Фотожурналізм – уроки теорії і практики” (М., 1991), всесоюзна наукова конференція “Журналістика в мінливому світі” (Ростов н/Д, 1991), “Нова преса: проблеми становлення і розвитку” (Воронеж, 1991), “Мова і культура” (К., 1992), “Вивчення історії і практики преси Росії в умовах демократизації суспільства” (Воронеж, 1992), “Преса у політичній системі суспільства” (К., 1992), “Засоби масової інформації і становлення національної армії України” (К., 1994), “Роль засобів масової інформації в суспільно-культурному процесі в Україні” (К., 1995), “Українська журналістика – 96” (К., 1996), “Законодавство та практика засобів масової інформації” (К., 1996), “Iнформація в глобальному вимірі” (К., 1997), “Українська журналістика – 97” (К., 1998), “Журналістика наприкінці XX століття: уроки і перспективи” (Воронеж, 1998) та ін.
Одержані результати використані при розробці програм нормативних навчальних курсів “Основи зображальної журналістики” (К., 1989), “Техніка фотографії і технологія фотожурналістики”, “Жанри фотожурналістики”, “Основи більдредагування і фотокритики”, “Проблематика фотожурналістики” (К., 1994; 2-е вид. 1998) для студентів Iнституту журналістики. За матеріалами дослідження підготовленi навчальнi посібники “Зображальна журналістика в газеті, журналі і книзі” (К., 1998), “Фотографiя в журналiстицi: вiд винайдення до початку XX ст.” (К., 1998). З 1990 року нагромаджені матеріали дослідження і його результати використані в навчальному процесі факультету, Iнституту журналістики Київського університету, Iнституту журналістської майстерності при Київській організації Спілки журналістів України (1989-1992), Всесоюзного інституту перепідготовки кадрів працівників преси (1989-1991) та інших формах перепідготовки творчих працівників засобів масової інформації.
Всі структурні частини дисертації забезпечені публікаціями загальним обсягом близько ста авторських аркушів. Усього за темою дисертації опубліковано 5 монографій, 3 розділи в колективних монографіях, 27 наукових статей, 8 депонованих наукових статей, 36 матеріалів і тез наукових конференцій, 12 навчально-методичних та бібліографічних праць.
СТРУКТУРА ДИСЕРТАЦIЇ. Дисертацією є рукопис обсягом 398 стор., який складається зі вступу, чотирьох розділів (14 підрозділів), висновків, списка використаних джерел (с.350-398) – 510 посилань на 384 джерела. До тексту включено чотири таблиці і одна діаграма.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ ДИСЕРТАЦIЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено предмет і мета дослідження, його наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, повідомлено про апробацію результатів.
Перший розділ – “ЗОБРАЖАЛЬНА ЖУРНАЛIСТИКА ЯК ПРЕДМЕТ I ЯК ОБ’ЄКТ ЖУРНАЛIСТИКОЗНАВЧОГО ДОСЛIДЖЕННЯ” – має методологічне спрямування. У підрозділі 1.1 “Зображення, зображальна діяльність і зображальна журналістика як соціокультурні феномени і категорії журналістикознавства” відзначено, що у вивченні змісту і публіцистичних форм журналістської інформації донині переважає аналіз вербальних компонентів. Але на певному етапі розвитку системи засобів масової комунікації присутність зображень в ній стає настільки інтенсивною, що усвідомлюється суб’єктами-теоретиками масово-комунікаційного процесу, як переважання зображення над словом.
Зображення – важливе гносеологічне поняття, що стоїть в одному ряду із такими, як образ, знак, модель та ін. Воно лише порівняно недавно стало предметом аналізу немистецтвознавчих дисциплін і сьогодні активно вивчається філософією, семіотикою, психологією, теорією масової комунікації, журналістикою.
Зображення є первинним матеріалом багатьох видів комунікаційної діяльності.
Предметний світ об’єктів, які включають до себе зображення, настільки широкий і різноманітний, що це певною мірою навіть сприяє тому, що зображення часто сприймається як явище буденне, загальновідоме.
Дослідження первісних форм культури переконливо свідчать, що зображення виникає лише на певному етапі розвитку людства і є результатом специфічної діяльності – зображальної. Вона включає в себе найрізноманітніші начала, що йдуть від основних видів людської діяльності – перетворюючої, пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної та комунікативної.
Зображальна діяльність, від її найелементарніших форм, до застосування найсучасніших технічних засобів, базується на безпосередньому використанні людиною високорозвиненої властивості відображення у його психічній формі – образу, ізоморфному з оригіналом. Оперування з гносеологічними образами, що виникають у свідомості суб’єкту відображення з наступною матеріалізацією цих образів у продуктах людської діяльності в предметній формі, ізоморфній об’єктові відображення, є процесом створення зображення і змістом зображальної діяльності. Зображення, що виникає в результаті зображальної діяльності, є не відображенням дійсності взагалі, а відтворенням конкретного, доступного чуттєвому сприйманню зовнішнього вигляду предметів у їх безпосередній данності органам зору, тобто у формі, що може бути сприйнята візуально і відповідає ряду вимог зовнішньої відповідності об’єкту відображення.
Розглянуто ряд гносеологічних функцій, властивих зображенню. Найважливішою є репрезентативна функція, яка дозволяє одержувати наочну інформацію про оригінал. Зображенню, як продуктові людської діяльності, органічно властива також виражальна функція. Наголошено, що вона має внутрішню структурність. Адже крім вже згаданого вираження особистості суб’єкта зображальної діяльності маємо ще й вираження у ньому властивостей реального світу, тобто наявність якості, що обумовлює репрезентацію.
Зроблено висновок що, виражальна функція об’єктивно притаманна будь-якому зображенню як результату зображальної діяльності і можна говорити лише про специфіку втілення її в кожному із основних видів (типів, форм) використання зображення в суспільній практиці. Процес створення зображення, втілення його у матеріальній формі є синтетичним, таким, що позначений рисами, властивими всім основним видам людської діяльності – перетворюючої, пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної та комунікативної, – він немислимий як без перетворення предметів, що служать матеріалом для створення зображення, так і без пізнання об’єкту зображення. Репрезентативність зображення по відношенню до оригіналу є передумовою для використання його як комунікативного засобу.
Таким чином, зображальна діяльність за своєю природою є синкретичною, реальною синтезуючою основою для неї є матеріально-практична, а не художньо-естетична діяльність. На жаль, у більшості з використаних у роботі мистецтвознавчих праць спостерігається якраз переоцінка естетичних факторів людської діяльності, в тому числі й діяльності художньої. Поділяємо позицію дослідників, які вважають, що для одержання нової інформації про зображення, необхідно дивитись на нього ширше, ніж тільки з позицій естетики і мистецтвознавства. I тим більш широко, ніж з позицій естетики і мистецтвознавства того періоду, коли вони знаходились під впливом узагальнень, зроблених над функціонуванням словесного мистецтва.
Необхідно виробити нові уявлення, які диктує власна логіка еволюції зображення в засобах масової комунікації. У підрозділі 1.2 “Напрямки дослідження та джерелознавчі особливості вивчення зображальної журналістики” відзначено, що ступінь дослідженості феномену зображальної журналістики обраного нами періоду є ще початковою, що обумовлює звертання до конкретно-історичних та теоретичних результатів, одержаних у споріднених галузях наукового знання, здобутих на аналізі інших галузей масової комунікації за інші хронологічні періоди. Фактичний матеріал чи узагальнюючі спостереження із проблематики зображальної журналістики раннього періоду, містять окремі журналістикознавчі роботи П.Н.Беркова, В.Г.Березіної, О.I.Станька, О.I.Акопова.
Спостережено, що чим більш узагальнюючими стають фундаментальні праці з історії російської журналістики, тим менш вірогідно знайти в них бодай окремі факти чи спостереження, присвячені не тільки слову, а й зображенню. Найвагоміші узагальнюючі праці з історії української журналістики побудовані на методологічних засадах, калькованих з російськомовних досліджень попереднього періоду суспільного розвитку і мають спільні з ними вади.
З другої половини 1970-х – початку 1980-х років спостерігається зростання уваги істориків до більш повного використання зображальних джерел. Паралельно нарощуються дослідження мистецтвознавців, присвячені різним галузям застосування сатиричної графіки в пресі. Пресознавчі аспекти цього напрямку досліджень зображальної журналістики розроблені в працях дисертанта, починаючи з 1979 року.
Важливою складовою розвитку вітчизняної зображальної журналістики стали в 1966-1980-х роках дисертаційні дослідження генезису і теоретичних засад функціонування фотожурналістики. Проведено періодизацію процесу розвитку цієї галузі пресознавчих досліджень, зусиллями, зокрема, таких вчених: О.В.Мамасахлісі, М.О.Козаченко, В.О.Юодакис, Ю.Г.Шаповал, I.Д.Бальтерманц, М.I.Ворон, Б.Н.Головко, М.В.Єлісеєва, Л.Б.Шехуріна, А.А.Караваєва, О.М.Пирожков, О.I.Мусатов, Д.Г.Акчурін, В.А.Нікітін, В.В.Тулупов, С.М.Дауговіш, О.В.Кострикіна, А.С.Вартанов, Г.К.Пондопуло, В.М.Дудников, С.I.Горевалов та ін.
У той же час в зв’язку із розвитком потреб у конкретно-соціологічних дослідженнях періодики маємо перші праці, що дозволили формалізувати аналіз співвідношення ілюстрації і тексту в пресі. Аналізуються форми синтезу слова й зображення в публіцистичній графіці представниками мовознавства. Поглиблюється інтерес до публіцистичного фотозображення представників психологічної науки, які тісно співпрацюють із журналістикознавцями. Важливою складовою в розвитку теорії і практики зображальної журналістики стають дослідження екранних засобів масової комунікації, насамперед кінематографу й телебачення. З’являються культурологічні праці, важливі для розробки загальноконцептуальних засад зображальної журналістики як специфічної форми соціальної пам’яті, створюються передумови для системного вивчення мови і поетики зображальної публіцистики.
Оцінюється придатність для мети дослідження зображальної журналістики довідково-бібліографічних видань, укладених А.Н.Неустроєвим, В.А.Верещагіним, А.Є.Бурцевим, М.М.Обольяніновим, М.П.Полуденським, Н.А.Попковою, I.Є.Левицьким, М.П.Смирновим-Сокольським, I.З.Бойком, В.М.Ундольським, М.П.Собком та ін.
Важливим джерелом інформації є журналістикознавчі публікації періодичних видань XIX століття, що належать перу знаних літераторів, художників, художніх критиків та редакторів-видавців. Серед них В.Г.Белінський, М.В.Гоголь, I.I.Делакроа, М.Т.Каченовський, Н.В.Кукольник, М.О.Некрасов, П.О.Плетнев, М.О.Полевой, С.I.Пономарьов, М.О.Рамазанов, П.П.Свіньїн, Г.I.Спаський, О.М.Струговщиков та ін.
Використано також епістолярну спадщину та мемуарні свідчення громадських діячів і учасників літературно-мистецького процесу, як от П.В.Анненков, Г.Г.Гагарін, М.В.Гоголь, Д.В.Григорович, В.А.Жуковський, В.Р.Зотов, М.М.Карамзін, Г.Ф.Квітка-Основ’яненко, М.А.Корф, П.О.Куліш, В.К.Кюхельбекер, М.О.Максимович, М.О.Некрасов, О.В.Нікітенко, I.I.Панаєв, В.В.Пассек, Т.П.Пассек, К.О.Полевой, М.О.Полевой, П.П.Свіньїн, В.С.Семененко-Крамаревський, В.А.Соллогуб, П.О.Степанов, Т.Г.Шевченко та ін.
Фактичний матеріал з проблем розвитку ранньої зображальної журналістики взято також з праць таких українських і російських мистецтвознавців: М.А.Алексеєва, М.В.Бабенчиков, Є.Біневич, Н.А.Борисовська, Л.Р. Варшавський, Л.Н.Воронихіна, Р.С.Кауфман, Є.П.Ключевська, П.Є.Корнилов, К.С.Кузьминський, М.С.Лебедянський, Г.К.Леонтьєва, I.Г.Нехорошева, Б.Пилипенко, П.М.Попов, О.О.Сидоров, Н.Н.Скорнякова, Д.В.Степовик, Г.Ю.Стернін, В.О.Судак, Л.М. Тарасов, М.I.Флекель, В.Н.Шафранова; книгознавців – В.Я.Адарюков, П.Балицький, Г.А.Брилов, Т.А.Бикова, М.А.Добров, С.Р.Долгова, П.М.Дульський, Н.П.Кашин, Л.С.Кишкін, С.А.Клепіков, Н.А.Копанев, В.О.Ленченко, Є.П.Мстиславська, А.I.Рейтблат, Л.А.Федоровська, П.П.Филипович, Д.М.Чаушанський; дослідників технології ілюстраційного друку та тиражної графіки – Б.С.Бутник-Сіверський, I.П.Крип’якевич, М.Г.Резник, I.Г.Спаський та ряду інших. Роботи ці, різночасові за написанням і різноконцепційні за спрямованістю, містять цінну інформацію, що потребує, проте, ретельного журналістикознавчого відбору й інтерпретації.
Джерелознавчі проблеми, пов’язані з дослідженням зображальної журналістики, мають специфіку, обумовлену як гносеологічною природою об’єктів вивчення, так і станом виявлення ілюстраційних творів друку. Ефективність наукових досліджень у цій сфері значною мірою залежить і від розглянутого стану теорії і практики відповідних галузей джерелознавства як комплексу допоміжних історичних дисциплін.
Відзначаючи в підрозділі 1.3 “Методика і основні методи дослідження генезису зображальної журналістики”, що методологія дослідження журналістики і журналістської науки привертає останнім часом все більшу увагу пресознавців, дисертант розглядає особливості застосування в дослідженнях зображальної журналістики таких методів: історичний і логічний, історико-генетичний, порівняльно-історичний, історико-типологічний, синхронний, хронологічний, періодизації (діахронний), ретроспективний, актуалізації, статистичний.Наголошується на винятковій важливості застосування системного підходу, використання можливостей системно-структурного аспекту дослідження та системно-функціонального аналізу зображальної журналістики.
З урахованням початкового характеру дослідження, гострої необхідності цілісного моделювання процесу становлення зображальної журналістики, наявним є переважання описових засобів, що пояснюється їх технічною простотою, тематичною універсальністю і можливістю заповнювати фактологічні лакуни, обумовлені відсутністю відповідних даних щодо ранніх етапів розвитку зображальної журналістики. При цьому дані образотворчих джерел і зображальних публікацій переводяться в мовну, тобто описову форму, що є нормою у практиці сучасних історичних досліджень.
Другий розділ має назву “IЛЮСТРУВАННЯ ПЕРIОДИЧНИХ ВИДАНЬ XVIII – ПОЧАТКУ XIX cт.: ПОШУКИ ЖУРНАЛIСТСЬКОЇ СПЕЦИФIКИ I ТЕХНIКИ ПОЛIГРАФIЧНОГО ВIДТВОРЕННЯ ЗОБРАЖЕННЯ”. У підрозділі 2.1 “Зображальнi публiкацiї раннiх газетних видань” йдеться про передумови виникнення газетної періодики в Європі, розглядаються особливості використання зображальних публікацій в газеті “Ведомости” (М.; СПб, 1711-1722).
Видання російськомовної преси насаджувалося “зверху” царем-реформатором і як типологічні форми її, так і загальний підхід до ілюстрування є запозиченими в європейських країнах, де ці соціокультурні процеси тривали вже добру сотню років. Залучення до ілюстрування видань іноземних видавців та граверів (I.Тессінг, А.Шхонебек, П.Пікарт), а потім і поява корпусу власних “європеізованих” кадрів швидко вводили вітчизняну ілюстраційну справу у річище загальноєвропейської традиції, що вже утвердилася на той час. Звідси – спільність гравірувальних технік і навіть манер виготовлення друкарських форм, схожі засоби втілення образності в зображальних публікаціях, а то й прямі ізографічні запозичення.
Для початкового етапу характерний також значний вплив агіографічної традиції, тобто застосування прийомів і засобів, властивих оформленню релігійної, зокрема, житійної літератури, елітарного лубка. Серед засобів образотворення зустрічаємо й бароково пишну з античних зразків запозичену символіку, яка в цей час панує й у живопису, і в пластиці, і в книжковому декорі, а також елементи більш секуляризованої емблематики, яка могла вказувати на місце видання (зображення характерної забудови, місцевості), чи засоби поширення новин.
Розглянуто практику використання зображальних публікацій газетами “Санкт-Петербургские ведомости” (з 1728), яка фактично була наступницею “Ведомостей”, “Московские ведомости” (з 1756). Відмічено практику видання лубочних публікацій народних картинок на тексти газетних заміток “Московских ведомостей” і з прямим посиланням на них. Перехід до ілюстрування періодики відбувався на початку XIX cт. відразу в багатьох місцях і ця закономірність виявилася універсальною для всіх країн, які мали розвинену аудиторію читачів. Завдання відображення новин в ілюстраціях постають раніше за всіх перед англійською журналістикою. Серед видань, котрі першими відгукуються на цю потребу – “Observer”, “Bell’s Life in London”, “Times”. Проте і в них зображальна хроніка з’являється лише епізодично, переважно у вигляді модних картинок і портретів іменитих сучасників.
Більшість з російськомовних газет першої половини XIX століття є урядовими, решта – тяжіли до офіціозності. Iлюстрація в них зустрічається в 1810-20-х роках нечасто і відтворювала переважно технічну інформацію. Серед таких – “Северная почта или Новая Санктпетербургская газета” (1809-1819).
Розглянуті особливості ілюстрування видань газетного типу початкового періоду, прикметні як провісники майбутнього розквіту цієї типологічної гілки ілюстрованої преси новітньої доби, не були в цілому визначальними для кінця XVIII – початку XIX століття. Вже тоді окреслилися і впродовж майже півтора століть розвивалися тенденції ілюстрування журнальних видань, і найбільш значні успіхи в досягненні словесно-зображального синтезу були зв’язані саме з ними. Зумовлено це і чисто кількісним співвідношенням типологічних груп видань: наприклад, у пресі Російської імперії XVIII століття нараховуємо лише кілька газет (вже названі), в той час як журналів виходило понад 120.
Підрозділ 2.2 “Iлюстрування журнальної перiодики XVIII – початку XIX ст.” розпочинається аналізом ілюстрування видань Російської Академії наук. Це “Краткое описание Комментариев Академии наук (часть первая) на 1726 год” (СПб., 1728), “Ежемесячные сочинения к пользе и увеселению служащие” (СПб., 1755-1764) – перший науково-популярний академічний журнал, “Санктпетербургские Ученые Ведомости на 1777 год” (СПб., 1777), “Академические Известия” (СПб., 1779-1781), “Собрание Сочинений, выбранных из месяцесловов на разные годы” (СПб., 1785-1793), “Новые ежемесячные сочинения” Iмператорської Академії наук (СПб., 1786-1796), “Cобрание Географических, Астрономических и Физических Примечаний” (СПб., 1787-1791) та ін.
Вміщені в академічних виданнях зображальні компоненти виконують, переважно, допоміжну ілюстративну функцію стосовно конкретних публікацій. Для більшості журнальних видань ранньої доби властиве використання емблематичних зображальних елементів, спільних за технікою та стилем виконання з тогочасною книгою.
Iз періодичних науково-популярних видань, що з’явилися впродовж XVIII століття поза Академією наук, розглянуто “Труды Вольного экономического общества к поощрению в России земледелия и домостроительства” (СПб., 1765-1874), “Журнал о земледелии для Всероссийской Империи” (СПб., 1799), “Древняя Российская Вивлиотика, или Собрание разных древних сочинений <...> издаваемых помесячно Николаем Новиковым” (СПб., 1773-1775), “Детское чтение для сердца и разума” (М., 1785-1789) та ін.
На початку останньої чверті XVIII ст. з’являється і перше суто образотворче періодичне видання: “Открываемая Россия, или собрание одежд всех народов в Российской Империи обретающихся” (СПб., 1774-1776). Тоді ж набувають поширення “модні” журнали. В Росії їх поява також на століття відставала від культурно розвиненіших європейських країн. Регулярне вміщення “модних картинок” вимагало налагодження їх спеціалізованого виробництва, оперативної доставки з-за кордону, виховало потребу аудиторії у цій структурній одиниці журнальної періодики.
Наприкінці XVIII століття першу спробу видавати ілюстрований літературно-науковий місячник здійснено в Україні. Впродовж січня-червня 1795 року у Львові вийшло шість частин журнала-дайджеста “Zbior Pism Ciekawych, sluzacy do poznania roznych Narodow i Krajow, wyjety z Dziennikow i innych Dziel Peryodycznych”. Матеріали для публікації запозичувалися з франкомовних джерел.
З видань початку XIX cт. предметом розгляду стали “Друг просвещения: Журнал литературы, наук и художеств” (М., 1804-1805), “Труды Вольного экономического общества” (СПб., 1801-1821), “Санктпетербургский журнал” (СПб., 1804-1807), “Технологический журнал, или собрание сочинений и известий, относящихся до технологии и приложения учиненных в науках открытий к практическому употреблению, издаваемое императорскою Академиею наук” (СПб., 1804-1812), “Экономический журнал, издаваемый Васильем Кукольником” (СПб., 1807), “Журнал полезных изобретений в искусствах, художествах и ремеслах и новейших открытий в естественных науках” (М., 1806-1810), “Артиллерийский журнал” (СПб., 1808-1811, 1839-1917).
Детально розглянуто зображальні публікації журналу “Вестник Европы” (М., з 1802), особливо за час редакторства в ньому В.А.Жуковського (1808-1809). Маємо приклад продуманого і цілеспрямованого застосування документальної іконографії діячів науки і культури, репродукцій художніх творів знаних європейських мистців, першi випадки кореспондування рисунками з провінції. Спостерігаємо і спробу здійснити сатиричний “Журнал карикатур” (СПб., 1808), і мистецтвознавчий “Журнал изящных искусств” (М., 1707). Суспільно вагому проблематику висвітлював “Сын Отечества” (СПБ., з 1812), прообразом багатьох подібних видань стали “Волшебный фонарь, или зрелище С.-Петербургских расхожих продавцев, мастеров и других простонародных промышленников, изображенных верною кистью в настоящем их наряде и представленных разговаривающими друг с другом, соответственно каждому лицу и званию. Ежемесячное издание на 1817 год”, “Журнал для детей, или приятное и полезное чтение для образования ума и сердца. Новое издание” (СПб., 1815). Елементами репортажного бачення позначений ряд творів краєзнавчо-етнографічного спрямування: “Сибирский вестник, издаваемый Григорием Спасским” (СПб., 1818-1825), “Отечественные записки, издаваемые Павлом Свиньиным” (СПб., 1818-1830) та ін.
У першій половині та середині 1820-х років з’являється ціла низка журналів з тим чи іншим використанням зображальних публікацій. Серед них “Журнал изящных искусств, издаваемый Василием Григоровичем” (СПб., 1823-1825).
Генезис ілюстрування вітчизняних журнальних видань за перше століття від їх виникнення характеризується швидким переходом від переважного використання емблематичних засобів оформлення та допоміжних ілюстрацій типу схем, планів, зображень предметів з функцією остенсивного означення, до поступового збільшення питомої ваги різноманітних художньо-зображальних сюжетних публікацій.
Початковими формами використання їх у виданнях стало репродукування на вклейках живописних та графічних творів, як правило, відомих мистців провідних європейських художніх шкіл, що відповідали пануючому стилевому напрямку класицизму. Спорадичні спроби вдаватися до засобів образотворчої публіцистики, намагання застосувати сатиричну графіку наштовхувалися на заборони абсолютистської влади. Критичні публікації були можливими лише щодо ворогів монархії, або ж на теми зарубіжної дійсності.
У підрозділі 2.3 “Зображальнi публiкацiї в календарях, лiтературних альманахах i збiрниках XVII – початку XIX cт.” подано огляд еволюції форми і змісту ілюстрованої книжкової періодики. Відзначено, що поява будь-якого літературного збірника чи альманаха є інтегральним фактом стану духовного розвитку суспільної свідомості, культурних запитів аудиторії та стану видавничої справи у данному суспільстві. За бібліографічними джерелами встановлено основні етапи становлення вітчизняної альманахової літератури, подано зведену статистичну інформацію.
З початком XIX століття сюжети і характер зображально-ілюстративних компонентів урізноманітнюються. Це викликано й утвердженням, власне, альманахової форми збірників, усталенням їх структури, чіткішою орієнтацією на певну аудиторію. Навіть заголовки книжок значно “коротшають”, стають лаконічнішими. Відповіднішими тематичному спрямуванню альманахів стають зображальні твори, хоча їх розташування залишається, як правило, традиційним – фронтиспісом, на відкритті томика.
Кінець першої – початок другої чверті XIX століття дають ознаки структурних зрушень в ілюструванні, власне, літературних альманахів. Усе більше альманахів набувають рис регулярного виходу, з’являючись два і три роки підряд, стабілізуючи при цьому елементи декоративного оформлення, ілюстраційний супровід. Окремі видання включають цілі сюїти образотворчих публікацій, що становили до десяти відсотків загального обсягу книги.
Впродовж небагатьох десятиріч сталася диференціація літературних альманахів, поглибилася їх спеціалізація, окреслилися окремі типологічні підвиди із відповідним зображальним оформленням та ілюструванням. Відбулася еволюція стильових особливостей виконання образотворчих елементів. Вона йшла від переважання емблематичних зображень у засобах оформлення книги (титульні елементи, рамки, заставки, кінцівки, ініціали тощо) до утвердження сюжетних ілюстрацій, що безпосередньо взаємодіють із літературними текстами збірників, а в найкращих випадках – утворюють цілі зображально-ілюстративні сюїти, які перебирають на себе важливі функції впливу на сприямання змісту творів.
При переході від разового до систематичного випуску альманахів з річною періодичністю зображальні складові стають елементами стабілізації структури виданнь, надання їм індивідуалізованих типологічних рис. Кращі гравери ілюструють твори письменників, дотримуючись того ж стилю, в якому ті пишуть, і альманахи заповнюються віньєтками, що візуально втілюють зразки романтичного світосприймання.
Розглянуто численні факти ілюстрування конкретних альманахових видань.
У підрозділі 2.4 “Вплив еволюцiї технологiй iлюстрування на розвиток художнього оформлення видань” встановлюється зв’язок між процесами ілюстрування періодики, розвитком зображальної журналістики і технологічним забезпеченням ілюстраційної справи. Розробка і впровадження тих чи інших технологій ілюстрування творів друку обумовлені потребами не лише журналістики чи образотворчого мистецтва, але й рівнем запитів аудиторії, станом усього друкарсько-видавничого комплексу. Ці закономірності показано на матеріалі впровадження технологій ілюстрування в провідних європейських країнах та в Росії.
Поступово до ілюстрування залучаються вітчизняні художники і гравери. Принципово новим явищем стало навчання граверної справи кріпосних селян у школі, утвореній П.П.Бекетовим, спроби здійснити на цій кадровій основі широкий проект видання вітчизняної іконографії.
У “Висновках розділу” зазначається, що у більшості випадків незначні тиражі періодики не дозволяли досягти хочаби беззбитковості ілюстрованих видань. У разі суспільної прогресивності органів преси царат адміністративними приписами та за допомогою цензурного відомства припиняв “крамолу” в її зародку.
Суспільні зрушення по війні 1812 року викликали зростання вартісності документального зображення, з’являються умови для все ширшого впровадження реалістичних форм відображення. У репродукованих полотнах і журнальній ілюстрації з’являються риси, властиві романтизмові. Отже, за першi 100-120 рокiв застосування iлюстрацiї у вiтчизнянiй перiодицi значно еволюцiонiзувала її тематика i функцiональнiсть, сталося типологiчне вiдокремлення вiд традицiйної станкової гравюри. Утвердилися основнi жанровi форми публiкацiй, усталилися технологiї виготовлення iлюстрацiйних форм друку, створенi передумови для спецiалiзацiї видавничої, художньо-iлюстрацiйної та журналiстської дiяльностi.
Iлюстрування різноманітних за типологічними ознаками періодичних видань відбиває відповідні запити і очікування аудиторії засобів масової інформації, спричиняє зростанню кількості граверів, які працюють на періодику, викликає потребу відповідного оснащення поліграфічних підприємств. Тим самим створюються передумови для ширшого використання реалістичної ілюстрації в періодичній пресі, в тому числі й зображальних публікацій, що мають документальну, а згодом і репортажну основу.
Третій розділ “ФОРМУВАННЯ АУДИТОРIЇ ТА ТИПОЛОГIЇ IЛЮСТРОВАНИХ ПЕРIОДИЧНИХ ВИДАНЬ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX cт.” розкриває особливості найбільш активного етапу розвитку вітчизняної та світової зображальної журналістики. В підрозілі 3.1 “Зростання та демократизацiя аудиторiї як чинники розвитку типологiї iлюстрованих видань” показано як в Росії виникають передумови для типологічного виокремлення книжкової та журнальної продукції, розрахованої на грамотного, але недостатньо освіченого і культурного читача з найширших верств тогочасного суспільства, передовсім селян, учнівської молоді та міщан: зокрема, купецтва, дрібних службовців та чиновників, військових тощо.
Зображальні публікації є засобом унаочнення змісту, втіленого у тексті, засобом підвищення популярності, засобом досягнення зовнішньої привабливості видання, його ошатності, притягнення уваги потенційного споживача (покупця і читача). Тому в процесах взаємодії елітарних інформаційних потоків з масовими явищами диференціації аудиторії на групи читачів за освітнім та становим цензом співіснують з явищами інтегративними, які свідчать про початок уніфікації аудиторії та інформації, що циркулює в ній, про поступове формування загальнонаціональної аудиторії засобів масової інформації. I зображальні публікації є одним із надійних індикаторів стану аудиторії у цих багатовимірних процесах.
Одним з перших вдався до системного розгляду особливостей становлення вітчизняної читацької аудиторії Ф.В.Булгарін; на його свідченнях показані тогочасні уявлення про розшарування читачів на верстви.
Впродовж другої чверті та другої третини XIX століття сталися найпосутніші зрушення у формуванні загальнонаціональної аудиторії ЗМI Російської імперії, становлення типології видань, у тому числі й ілюстрованих. Стався видавничий масово-інформаційний стрибок у виданні лубочної літератури, нарощення кількості документально-подієвих аркушівок та лубків історичної тематики, розквіт діяльності офенів, які були чи не основними постачальниками лубочних видань сільським читачам.
Збільшення потоку продукції лубочників відбувалося синхронно з аналогічними процесами еволюції ілюстрованих видань “панського” рівня. Впродовж 1840-х років відбувся також і поворот “верхів” до проблем демократизації аудиторії і демократизації органів масової інформації. Представники верхівки, яка ще недавно послуговувалася лише іншомовною (переважно французькою) літературою, стали більш-менш регулярно звертатися і до російськомовних джерел.
З’являються перші науково-популярні видання для масового читача, наприклад збірники “Сельское чтение” (СПб., 1843-1848), які слугували взірцем для наслідування; адресно-народним виданням вважали його кирило-мефодіївці на Україні.
За результатами передплати на українські альманахи “Сніп” (Х., 1841), “Барвінок України” (К., 1845), “Ландыши Киевской Украины” (СПб., 1848) аналізується стан читацької аудиторії в Україні. Зроблено висновок, що і в Україні 1830-40-х років розпочався процес соціальної диференціації читачів, хоча регіональна обмеженість більшості з них є явною. Грамотне населення стає мобільнішим, що відбивало процеси економічного занепаду поміщицького господарства. Все більше вихідців із здрібнілого дворянства та й середнього за статками панства змушені шукати самореалізації на державній службі, ставали військовими чи прагнули здобути університетську освіту. Відповідно зміцнювалися групи читачів з освіченого купецтва, міщан, міських жителів, які були городянами у першому чи другому поколінні. Ця частина аудиторії засобів масової інформації стане вирішальною в суспільних процесах Російської імперії впродовж наступних десятиріч – середини та другої половини XIX століття.
Ці процеси розглянуто на достовірному статистичному матеріалі. З наведених даних зроблено висновок, що об’єктивні умови формування аудиторії вітчизняних друкованих засобів масової інформації впродовж першої половини та середини XIX століття закономірно мали початковий характер, що вирішальною мірою впливало на їх адресність, типологічну диференціацію, розвиток ілюстрованості. Основні види зображальної журналістики, їх жанрова різноманітність могли виявлятися переважно лише як тенденції і не мали повнореалізованих у соціальній практиці структур. За таких умов зростання інформаційного виробництва (друкованої продукції), в тому числі й візуалізованих його форм (ілюстрованих та образотворчих видань) мало виразний екстенсивний характер, маючи достатній “простір” розширення грамотної аудиторії.
У підрозділі 3.2 “Iлюстрування захiдноєвропейських друкованих видань як фактор впливу на засоби масової iнформацiї Росiйської iмперiї” показано причини і основні риси журнально-ілюстраційного “буму” другої чверті XIX ст. у країнах Західної Європи. Йдеться про досвід видання “Voleur” (Париж, 1829), “Penny Magazine” (з 1832), “Сharivari” (Париж, 1832), “Magasin Pittoresque” (Париж, з 1833) та ін. Законодавцями видавничих стандартів ілюстрованої преси були британці, англійські гравери обслуговували європейські видання виготовленням ілюстрацій. Проте вже 1834 р. французькі журнали “Journal des enfants” та “Chronique de Paris” містили й власні дереворити, відмічено активну діяльність паризького журналу “Musee des familles”.
На терені України у цей же час виникають польськомовні ілюстровані видання, які, звичайно ж, не могли не залишити по собі певну культуру ілюстрування та соціальні стандарти сприймання зображальних часописів. Розглянуто практику ілюстрування журналу “Lwowianin” (Львів, 1835-1942), “Dziennik Mod Paryskich” (Львів, 1840-1847; далі: “Tygodnik Polski”), “Czasopism Naukowy Ksiegozbioru Publicznego im. Ossolinskich”, варшавський “Magazyn Powszechny” (1834).
Розкрито суть “фізіологічного” напряму у французькій літературі і його вплив на розвиток зображальної публіцистики. Аналогічні процеси тривали і в Англії, де розвиток національної культури також вимагав адекватного вираження через літературу, публіцистику, образотворче мистецтво. Стан літератури і журналістики в розвинених європейських країнах доводили, що і аудиторія, і поліграфічні та кадрові ресурси, творчі інтелектуальні сили здатні забезпечити видання крупних ілюстрованих тижневиків. Могли і бажали цього й значні видавці, бо на попередніх етапах “альманахових” та “фізіологічних” періодів розвитку національних систем масової інформації відбулось первинне нагромадження капіталу також і в цій сфері економічного життя суспільства.
Показано передумови виникнення крупних ілюстрованих тижневиків – англійського “Illustrated London News” (з 1842), паризької “L’Illustration” (з 1843), лейпцігської “Illustrierte Zeitung” (з 1843) та ін. З 1845 року тижневик “Иллюстрация, еженедельное издание всего полезного и изящного” почав випускатися в С.-Петербурзі.
Поштовх до бурхливого розвитку здобули поліграфія, видавнича справа, граверство, художня графіка; виникла спеціалізована художня критика. I, звичайно ж, дуже стрімко еволюціонізувала аудиторія, зростаючі запити якої вимагали спеціалізації видань, їх типологічного розшарування та подальшої диференціації. Актуальні новини в ілюстраціях та з ілюстраціями назавжди увійшли до журналістики, визначально формували тип ілюстрованого тижневика.
Підрозділ 3.3 “Iлюстрованi перiодичнi виданя другої половини 1820-х – початку 1830-х рокiв” вводить до обігу фактичний матеріал щодо ілюстрування газет “Северная пчела” (СПб., з 1825), “Литературная газета” (1830), “Молва” (М., з 1831), “Листок” (М., 1831), тижневиків “Северный муравей” СПб., 1830-1833), “Купец” (СПб., 1832-1835), “Земледельческая газета” (1834-1917). Зроблено висновок, що час газети, як типу видання, ще не прийшов, оскільки формування загальнонаціональної аудиторії лише розгорталося. Домінувала журнальна форма часописів, яка бурхливо розвивалася, диференціюючи на галузеву періодику, випрацьовуючи тип масового енциклопедичного ілюстрованого видання. Царський уряд намагався управляти цими процесами, обмежував видавничу ініціативу.
При усебічному обмеженні загальнополітичної масової інформації, зображальна журналістика найбільш адекватно могла розвиватися лише в галузевій пресі, у формах і жанрах прикладних зображальних публікацій. Для Москви характерним є переважання журналів сільськогосподарського профілю, таких, як “Земледельческий журнал”, “Записки для сельских хозяев, заводчиков и фабрикантов” (1829-1830), “Журнал для овцеводов” (1833-1840), “Русский земледелец” (1838-1839) і т. п. На противагу цьому чиновний та промисловий Петербург мав більш представницькі наукові, промислові, воєнні та медичні видання. Якісне розшарування московської і петербурзької галузевої журналістики обумовлюється специфікою економічного і соціального розвитку двох регіонів.
Розглянуто практику використання образотворчих додатків до літературно-художніх та модних журналів. Досліджено ілюстрування “Прибавления к Журналу общеполезных сведений, издаваемому под покровительством императорского Экономического общества членом онаго Наркизом Атрешковым” (СПб., 1834), який дайджестовано з французького “Magazin pittoresque” та “Musee de famille”.
Наприкінці першої третини XIX ст. ілюстрація починає проникати у провінційну періодику. В літературно-художньому журналі “Заволжский муравей” (Казань, 1832-1834) виступали як професійні художники, так і аматори.
Продовжується практика додавання аркушевих зображальних публікацій до журнальних видань як засіб заохочення читачів. Так, численні додатки одержували передплатники журналу М.О.Полевого “Московский телеграф” (1825-1834). Впродовж наступних років ілюстраційний супровід публікацій видання нарощується, журнал йде шляхом переходу до систематичного ілюстрування. Урізноманітнюється функціональність застосування їх – довготривалі іконографічні серії з уніфікацією графічного виконання і оформлення, серії репродукцій живописних творів, варіанти форм зв’язку зображення і текстових публікацій, художньо-критичний супровід, який разом із репродукціями складає цілісні цикли, що цілеспрямовано знайомили читача з досягненнями провідних європейських художніх шкіл. Знаменною є спроба вдатися до публікації карикатури революційної Франції, тобто до зображально-публіцистичного відгуку на актуальні події політичного життя.
“Початок систематичного iлюстрування перiодики” розглянуто в підрозділі 3.4. Виявлені обставини виникнення першого систематично ілюстрованого російськомовного періодичного видання “Живописное обозрение достопамятных предметов из наук, искусств, художеств, промышленности и общежития, с присовокуплением живописного путешествия по земному шару и жизнеописаний знаменитых людей, издаваемое Августом Семеном” (М., 1835-1844). Видання творилося як популярне, розраховане на широку демократичну аудиторію, включаючи малопідготовлених, але допитливих читачів, наприклад, учнівську молодь. Талант М.О.Полевого, який він щедро приклав до конструювання періодичного збірника, до вибору зображальних компонентів та їх сполучення з текстами, майстерність літератора-популяризатора робили видання доступним пересічному читачеві й одночасно задовольняло потреби найосвіченіших з них. Тираж “Живописного обозрения” швидко досяг п’яти тисяч примірників і продовжував зростати.
Переважаюча одножанровість текстових матеріалів та уніфікованість їх структури фактично перетворювали “Живописное обозрение” на велике за обсягом зібрання публікацій, у яких зображення використовувалося лише з переважанням однієї функції – остенсивного означення (від лат. ostendo – демонструю) для ефективнішого задоволення саме пізнавальних інтересів аудиторії. Пізніше за цією моделлю видавалися численні ілюстровані енциклопедії.
Водночас в Російській імперії з’явилося ще одне образотворчо-публіцистичне періодичне видання зі схожою видавничою програмою: “Всемирная панорама или галлерея привлекательнейших видов, ландшафтов, памятников и развалин, снятых с натуры и гравированных на стали искуснейшими художниками, издаваемая Иваном Делакроа” (Рига, 1835-1837). Видання альбомно-журнального типу випускалося окремими зошитами. Невдалою є спроба видавця створити кореспондентську мережу для одержання рисунків із провінції.
Назабаром видавець А.I.Моргенрот та упорядник В.С.Філімонов вдалися до підготовки серіального альбому “Живописная Россия или Историко-статистическая панорама государства Российского” (СПб., 1837-1839). В той час активно готував образотворчі публікації В.В.Пассек до своїх “Очерков России” (СПб.; М., 1838-1842), а П.П.Свіньїн працював над реалізацією давнього задуму “Картины России” (СПб., 1839. Ч.1). Н.В.Кукольник 1836 року виступив ініціатором та першим редактором-видавцем “Художественной газеты” (СПб., 1836-1838, 1840-1841) – художньо-критичного журналу, діяльність якого стала етапною у формуванні вітчизняного образотворчого мистецтва і становленні зображальної журналістики. Докладно розглянуто особливості ілюстрування цього видання, його творчу історію.
У цілому впродовж другої половини 1830-х – початку 1840-х років діяльність таких журналістів, як М.О.Полевой та його брат К.О.Полевой, Н.В.Кукольник, I.I.Делакроа, П.П.Свіньїн, ряду самодіяльних (таких, як Г.Г.Гагарін чи В.В.Пассек) та професійних художників, видавців образотворчих альбомних серій та ілюстрованих альманахів підготували той вибух образотворчої публіцистики середини 1840-х років, який здобув визначення “політипажної епохи”. Цей час позначений зростанням питомої ваги демократичної преси, видань, що відбивали інтереси чи відповідали запитам тієї частини читацької аудиторії, що прилучилася до неї порівняно недавно. Наведені дані про кількісне зростання періодики за основними її типами свідчить, що верхівка миколаївської Росії стримувала природний розвиток системи вітчизняної преси.
Епізодично зображальні публікації з’являються в багатьох виданнях, навіть у газетах типу офіційних “Губернских ведомостей”.
Прикладом довготривалого систематичного і цілеспрямованого використання ілюстрацій стала “Литературная газета” (СПб., 1840-1849). Вперше у вітчизняній журналістській практиці редакція вдалася до ведення послідовної хроніки ілюстрованих видань і хроніки виготовлених в Росії ілюстрацій. Аналізується характер і зміст зображальних публікацій газети, зокрема, ілюстрування побутово-фізіологічних оповідань Є.П.Гребінки.
Показано евоюцію творчого обличчя видання “Листок для светских людей” (СПб., 1839-1845), який художник В.Ф.Тімм розпочав випускати відразу після закінчення Академії мистецтв. Сприятливі умови розквіту “політипажної журналістики” дозволили молодому рисувальникові перетворити модну аркушівку на гумористичний журнальчик, де чи не вперше в Росії з’являється побутова ілюстрація і навіть шарж та карикатура.
В зображальну журналістику і видавничу справу приходять не лише професійні художники, але й талановиті дилетанти. Найпомітнішим з таких є М.Л.Невахович. Створений ним карикатурний альбом “Ералашъ” (СПб., 1846-1849) став помітним явищем національної журналістики і культури.
Найзначнішою спробою середини 1840-х років щодо утвердження вітчизняного багатоілюстрованого періодичного видання є випуск журналу “Иллюстрация” (СПб., 1845-1849). Детально розглядається система ілюстрування тижневика, еволюція основних жанрових форм зображальних публікацій, коло авторів. Відзначається, що від репродукування солоденько-романтичних сюжетів творів станкового живопису провідних європейських шкіл, характерного для ще недавньої “Художественной газеты”, не залишилося й сліду. Видання намагалося крокувати в ногу з віяннями “політипажної” епохи.
До нових явищ віднесемо інтенсивний пошук жанрових форм для представлення добірок і тематичних серій гравюр та їх адекватного текстування. З суми однотипних жанрових зарисовок такі добірки перетворювались на цілісні образотворчо-тематичні сюїти з наскрізно проведеною думкою, ідеєю, гумористичним чи навіть сатиричним ефектом.
Детально розглянуто українознавчі публікації “Иллюстрации”, зокрема, нариси М.М.Сементовського з рисунками В.I.Штернберга.
Важливим організаційним нововведенням стало відкриття власної ксилографічної майстерні при редакції тижневика.
Зростання суспільної уваги до ілюстрованої періодики і літератури позначалася й на розвиткові такого соціокультурного феномену, як видання учнівської та студентської рукописної “преси”. Ця давня традиція здобула нове втілення зі становленням елітарних навчальних закладів – ліцеїв у Царському Селі, Москві, Одесі, Ніжині, згодом – фактично в усіх університетах Росії. Частина учнівських та студентських альманахів, збірників, газет і журналів мали багате ілюстраційне оформлення. Ці рукописні (згодом також і літографовані) видання за суспільних умов Росії набували рис опозиційності, випускалися всупереч волі начальства. Як приклад, наведено “газету літератури і новин “Момус” (М., 1831).
Впродовж другої чверті XIX ст. ілюстрована журнальна періодика Росії пройшла стрімкий шлях від несміливого копіювання обрисами романтичних сюжетів творів живопису зарубіжних художників тощо, до розгортання власних багатоілюстрованих тижневиків, спеціалізованих образотворчих видань, до створення кадрів власних художників, видавців, редакторів, що оволоділи специфікою зображальної журналістики, створювали умови для широкого застосування зображальної публіцистики в періодичній пресі.
У “Висновках роздiлу” відзначається, що для пізнього феодалізму характерною є наявність і стрімке зростання верств читачів, належних до селянства і міщан. Як правило, цей читач не мав систематичної освіти і соціологічними обстеженнями контингенту учнівської молоді чи читачів великих бібліотек не врахований. Але читацька маса, що активно діяла в процесах соціального розшарування суспільства, не настільки ж швидко диференціювалася за ознакою своїх читацьких інтересів і уподобань. Читач доростав до свідомого споживання культурних цінностей, система преси наближалась до читача, охоплюючи все ширшу аудиторію, до якої прилучалися все нові її верстви.
Нарощування обсягів ілюстрування, збільшення тиражів стало наслідком якісних змін в аудиторії друкованих засобів масової інформації. Воно потребувало технологічного переоснащення ілюстраційної справи. Спочатку в Англії та Франції, а потім – майже синхронно, в інших значних країнах, включаючи Росію, Австро-Угорщину, Польщу впроваджується торцевий дереворит. Iлюстрація стає дешевшою, тиражостійкою і внутріполосною, що відповідало завданням обслуговування значно зрослих аудиторій, інтенсифікації інформаційного виробництва й міжнародного обміну його результатами.
Для Росiї другої половини 1820-х – початку 1830-х рокiв характерною є поява низки типологiчно рiзноманiтних видань, якi тiєю, чи iншою мiрою використовують iлюстрацiю. Ширшає спектр службово-iлюстрацiйних та художнiх функцiй, якi покладаються на них у газетих i журналах. Суб’єкти зображальної видавничої дiяльностi все частiше з’являються в провiнцiї. Урiзноманiтнюється iлюстрування галузевої перiодики. Ширшає контингент журналiстiв, видавцiв, полiграфiстiв, художникiв-iлюстраторiв, зацiкавлених в пiдтримцi iлюстрованої преси.
“Політипажна епоха” збігається з відчутним посиленням реалістичних тенденцій відображення дійсності в літературі, публіцистиці, образотворчому мистецтві, а відтак – у появі зображального репортажу і відповідних його можливостям ілюстрованих видань. Ці процеси уречевлювалися в практиці підготовки перших систематично ілюстрованих журналів, у яких поступово трансформується проблематика, жанри зображальних матеріалів, їх текстовий супровід, зв’язок із іншими видами творів друку.
Четвертий розділ “РОЗВИТОК ФОРМ IЛЮСТРУВАННЯ КНИЖКОВОЇ ПЕРIОДИКИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX cт.” розпочато темою “Елiтарний росiйськомовний альманах кiнця 1830-х – початку 1840-х рокiв” (підрозділ 4.1).
Вдаватимемося до способів узагальненого розгляду альманахової літератури як частини масово-комунікаційного потоку з метою виявити тенденції зародження реалістичних засад відображення дійсності і розвитку їх документальних образотворчих форм. Підрахунки показують вибуховий характер нарощення альманахових видань: у десятих роках XIX століття їх зареєстровано 78, у двадцятих – 118, тридцятих – 137, далі на два десятиріччя – незначне зниження і знову невпинне зростання.
Стрімко зростає ілюстрованість авторських видань – літературних, довідкових, підручникових тощо. Деякі з них також розглядаються в роботі. До наведених даних не увійшли численні відомчі календарі, путівники тощо. Виявлено принципи і зміст ілюстрування “Памятных книжек”, що їх видавало Військове відомство.
Відзначено, що розквіт ілюстрованої альманахової літератури збігся із знаменним моментом руйнування традицій емблематично-романтичного вирішення образотворчих завдань, у тому числі й у мистецтві книги. Натомість виявляли себе тенденції реалістичного відображення дійсності. В Росії наближався час здійснення масштабних літературно-мистецьких проектів і головні діячі, організатори та виконавці близького злету зображальності вже виходили на арену літератури, журналістики і образотворчого мистецтва 1830-х років.
Одним із перших заявив про себе О.П.Башуцький, українець за походженням. Розглянуто спробу випуску ілюстрованого багатотомника “Панорама Санктпетербурга”, причини незавершеності видання.
Лише небагато видавців могли дозволити собі тривале фінансування багатотомних образотворчих видань з тим, щоб випускати їх повним комплектом. Наводиться приклад тривалої роботи А.О.Плюшара з підготовки трьох частин книги “Картинная галлерея, или систематическое собрание рисунков по всем отраслям человеческих познаний. Изящное литографированное издание” (СПб., 1838-1840). Монументальною є спроба видавця О.П.Смірдіна випустити десятитомник “Сто русских литераторов”. Аналізуються причини невдачі цього проекту.
Досвід здійснення і цього видавничого проекту свідчив про необхідність орієнтації на створення і використання національної видавничої бази. Тільки концентрація зусиль видавців, авторів (літераторів і художників), виконавців-граверів та поліграфістів (друкарів, літографів та ін.), а також розповсюджувачів видань (зокрема, книготоргівлі) могли забезпечити стислий час їх підготовки й випуску, а також ритмічність появи серіальних публікацій. Регулярність же виконання передплатних замовлень підвищувала довіру до видавців і сприяла економічній ефективності видань.
Розвиток альманахової літератури породив і таке соціокультурне явище, як елітарний альманах. В альманахах В.А.Владиславлева, за час їх видання (СПб., 1838-1844) застосований фактично весь доступний вітчизняним “альманашникам” арсенал добірних оформлювально-ілюстраційних засобів. Система їх включає титульну асоціативно наснажену віньєтку, парадний портретний фронтиспіс, різноманітні за жанрами репродукованих творів ілюстрації на вклейках. “Утренняя заря” є елітарним виданням і за всіма характеристиками художньо-технічного оформлення. Знаходимо тут і новаторські форми синтезу слова і зображення. Розглянуто технологію підготовки зображальних публікацій, коло авторів, форми роботи з ними, відгуки сучасної критики, причини успіху і припинення видання.
Традиційний альманах як форма реалізації літературного процесу та зображальної публіцистики, що народжувалася, вже вичерпувався. Зниження якості публікацій в альманахах зумовлюється соціокультурними причинами. Матеріали, які раніше були органічними для альманаху, активно вбирали новонароджені “товсті” енциклопедичні журнали.
Зображальна журналістика Росії опинилась перед новим етапом розвитку, але його магістральним шляхом мала бути орієнтація не на елітарність публікацій і аристократичного читача, а навпаки – подальша демократизація видань, залучення до їх аудиторії нових верств населення, виховання власних кадрів художників преси, художників-граверів, журналістів і видавців, спеціалізованих на підготовці образотворчих та ілюстрованих видань.
У підрозділі 4.2 “Iлюстрування альманахiв та книг в Українi 30-50-х рокiв XIX столiття” відзначено, що видання літературно-художніх альманахів та збірників в Україні та їх ілюстрування позначено не меншими протиріччями, аніж у Росії в цілому. Оскільки відбувалося воно за умов постійних утисків українства і його культури відразу в двох імперіях (російській та австро-угорській), значення альманахового періоду становлення української журналістики важить навіть більше, ніж при більш-менш рівномірному поступові, як, скажімо, в тій же російській культурі та журналістиці.
Розглянуто стан джерелознавчого та бібліографічного забезпечення дослідження української книжкової періодики. Встановлено, що майже півстоліття тривав процес стабілізації виходу альманахів і лише з середини 1870-х років він стає безперервним, тобто, щороку з’являється не менше однієї назви. Впродовж XIX століття щорічна кількість випущених альманахів лише тричі перевищувала чотири (1878, 1887, 1898).
Досліджені зусилля з ілюстрування “Украинского альманаха” (Харків, 1831), а також видань “Утренняя звезда” (Харків, 1833-1834), “Одесский альманах на 1831 год, изданный П.Морозовым и М.Розбергом”, “Подарок бедным: Альманах на 1834-й год, издаваемый Новороссийским женским обществом призрения бедных” (Одеса, 1834), “Новороссийский календарь на 1837 год, издаваемый П.Морозовым” (Одесса, 1836), випусків “Одесского альманаха 1839-1840 рр. та ін.
Спробою підготувати умови для видання українського журналу в Києві (це мав бути літературно-науковий місячник “Киевский собеседник”) є поява альманаха “Киевлянин, издаваемый Михаилом Максимовичем” (К., 1840-1841, 1850). Але царат не дозволив видання.
Різноманітний і повчальний досвід діяльності з ілюстрування видання знаходимо в зв’язку із появою чотирьох книг харківського альманаху “Молодик” (Харків, 1843; СПб., 1844); його розглянуто найбільш детально. Показано роль Г.Ф.Квітки-Основ’яненка у згуртуванні творчих сил, зусилля I.Є.Бецкого з ілюстрування альманаху, основні форми словесно-зображального синтезу, застосовані в ньому.
Розкрито принципи ілюстрування також альманахів “Южный русский зборник, Издание Амвросия Метлинского” (Харків, 1848), книг Т.Г.Шевченка “Чигиринский Кобзарь и Гайдамаки” (СПб., 1844), М.М.Сементовського “Старина малороссийская, запорожская и донская” (СПб., 1846) та “Потемкин как казак войска Запорожского” (СПб., 1851), періодичних альбомів історико-краєзнавчої тематики: “Галерея киевских достопримечательных видов и древностей” (К., 1857) та ін.
Розглянуто ілюстрування видань, спрямованих на наукове осмислення минулого України, дослідження її старожитностей, як от: “Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов” (К, 1845. Т.I), “Древности, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов. Antiquites, publiees par la Commission provisoire d’Archeologie” (К., 1846; СПб., 1846), “Обозрение Киева в отношении к древностям, изданное по высочайшему соизволению Киевским гражданским губернатором Иваном Фундуклеем” (К., 1847), “Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии, изданные по высочайшему соизволению киевским гражданским губернатором Иваном Фундуклеем” (К., 1848) та аналога й протографа цієї праці – книги М.Грабовського “Ukraina dawna i terazniejsza. Tom I. O zabytkach najglabszej starozytnosci” (Kijow, 1850). Аналізуються ілюстраційні публікації українознавчих праць К.Зеленецького, М.В.Закревського, М.О.Гатцука, Д.Л.Мордовцева та ін.
На теренах України суспільно-політичні умови, в яких перебувало корінне населення, суворі утиски національної культури, постійне “вимивання” кращих інтелектуальних сил до імперських центрів не дозволяли розгорнути видавничу діяльність у ній тією мірою, що відповідала би культурним потребам українців і можливостям наявної творчої інтелігенції. Неоціненним є внесок у становлення російської зображальної журналістики вихідців з України О.П.Башуцького, Н.В.Кукольника, В.С.Семененка-Крамаревського та ін., які сприяли появі в редагованих ними багатоілюстрованих виданнях українознавчих публікацій, залучили до діяльності ілюстратора Т.Г.Шевченка.
В Україні розвиток журналістики прирікався на постійне перебування в “альманаховій” стадії. Більшість з українських альманахів типологічно тяжіли до переростання в ілюстровані видання журнального типу зі сталою періодичністю. Та за умов царату природно-історичний розвиток української нації, відповідно, – її культури і засобів масової інформації, – цілеспрямовано пригальмовувався.
Підрозділ 4.3 “Лiтература, iнiцiйована зображенням: iлюстрованi збiрники i серiйнi видання 1840-х рокiв у Росiї” розпочинається з аналізу творчого доробку П.П.Свіньїна та В.В.Пассека, у історико-краєзнавчих дослідженнях і популярних виданнях яких наприкінці 1830-х років заявило про себе як про якісно нове явище документально-публіцистичне використання зображальних публікацій.
Детально розглянуто видання “Наши, списанные с натуры русскими” (СПб., 1841-1842) за редакцією О.П.Башуцького, яке стало етапним для розвитку вітчизняної зображальної публіцистики. Серед авторів його – Г.Ф.Квітка-Основ’яненко і Т.Г. Шевченко. Показано принципи використання ілюстраційного ряду, суспільну боротьбу навколо видання, роль художньої критики в становленні нових форм словесно-зображального синтезу.
Наступними серіалами, побудованими за принципами ілюстрованих фізіологій, стали неперіодичний збірник Ф.В.Булгарина “Комары: Всякая всячина”, його ж “Картинки русских нравов” (СПб., 1842), “Очерки русских нравов или лицевая сторона и изнанка рода человеческого” (СПб., 1843) з рисунками В.Ф.Тімма та ін. На матеріалі цих творів і альбомів “Петербургский театрал” (СПб., 1843) показано особливості творчої індивідуальності художника-репортера, особливості роботи Тімма в пресі.
Оцінюється значення появи збірника “Физиология Петербурга, составленная из трудов русских литераторов” (СПб., 1844) як події, що засвідчила перехід ілюстрування альманахів у нову якість. Текст і його зображальний супровід у “Физиологии Петербурга” набули ознак ідейної та стильової єдності, що стало новим явищем у вітчизняній демократичній культурі. “Фізіологічні” нариси некрасовського альманаху якісно відрізняються і від збірника-попередника “Наши” в розробці “фізіологічно”-соціальної проблематики. На відміну від авторів “Наших”, автори “Физиологии Петербурга” не мають на меті створювати “моральну енциклопедію” новітнього часу. Узагальнення досягається через дослідження конкретної людини, яка належить до певного соціального прошарку і показ того, який вплив на особистість справляє приналежність до професії.
Докладно розглянуто обставини появи ілюстрацій Г.Г.Гагаріна до повісті В.А.Соллогуба “Тарантас”, їх місце в становленні зображальної публіцистики, мистецтва книги, суспільну боротьбу навколо твору.
Розкрито причини згортання планів продовження “Физиологии Петербурга” і видання М.О.Некрасовим ілюстрованого альманаху “Первое апреля” (СПб., 1846) та книги “Петербургский сборник”, показані зусилля видавців із ілюстрування періодики.
У “Висновках роздiлу” стверджуемо, що феномен “альманахового періоду” і полягає в концентрованих процесах збирання літературних та художніх сил, прискоренні формування і диференціації аудиторії, створенні засад масово-комунікаційної діяльності – видавництв, редакцій і їх контор, спеціалізованих друкарень та інших поліграфічних підприємств, майстерень із виготовлення форм друку тощо. Зокрема, для забезпечення ефективої діяльності з випуску образотворчих та багатоілюстрованих видань створюються граверні майстерні, виховуються кадри граверів, а згодом і художників преси та художників-хронікерів. Саме на такій матеріальній, кадровій та соціокультурній основі відбувається творення відповідної потребі конкретного суспільства візуальної культури, формування феномену зображальної журналістики.
Iз розширенням і демократизацією аудиторії засобів масової інформації, яке інтенсифікувалося в 1840-х роках, окреслився і процес перерозподілу зображально-ілюстраційного потоку зі сфери поширення друкованого лубка до ілюстрованої періодики. На початку 1840-х років у ілюструванні вітчизняних альманахів також помітним стає посилення реалістичних тенденцій зображальних публікацій. Хронологічно це збігається з появою “фізіологічного” напрямку в європейській і російській публіцистиці, з якісними змінами в аудиторії періодики, перебудовою їх загальнонаціональної системи.
Утвердження реалістичних тенденцій у зображальній журналістиці супроводжується появою низки серіальних видань із використанням історико-краєзнавчих публікацій, дорожніх нарисів тощо. Одночасно з демократизацією ілюстраційного оформлення книжкової періодики відбувається й зміна технологій виготовлення форм друку. Широкого застосування набувають дереворити й літографія, що мають значно більшу тиражостійкість.
Разом із тим у цей же період синхронно з утвердженням вітчизняних “фізіологій” і перших систематично ілюстрованих журналів та інших серіальних видань помітною стає криза форми ілюстрованого літературно-художнього альманаху. Починається новий перерозподіл аудиторії між альманаховими виданнями, енциклопедичними та тонкими ілюстрованими журналами, газетами і за умов конкуренцiї багато органів преси вдаються до спроб ширшого ілюстрування, випуску додатків альбомного типу.
На часі є забезпечення такого словесно-зображального синтезу, в якому роль ілюстратора була би рівноправною, а то й визначальною у зіставленні з роллю автора тексту. Зміні поглядів на ілюстрацію, її можливості і значення у виданні сприяла поява ілюстрованих серіалів. Кращі з ілюстрацій середини XIX ст. уже претендують на глибину публіцистичного узагальнення, багатоаспектність висвітлення суспільно вагомої проблематики. З функціонального супроводу текстової публікації ілюстрації перетворюються на основний типоформуючий елемент друкованого твору.
Разом із тим видання, ініційовані зображальним рядом, засвідчили вичерпання літературної та художньо-оформлювальної форми альманаху в Росії середини XIX століття. Йдеться саме про форму, бо кількісне зростання літературно-художніх збірників і альманахів невпинно продовжувалося до кінця століття, зростала та еволюціонізувала їх ілюстрованість.
Проблематику і жанри, характерні для альманаху, перебрала журнальна періодика, особливо ж – енциклопедичні “товсті” журнали. Одночасно розпочався бурхливий розвиток сатиричної журналістики, характерний для доби першої революційної ситуації в Росії. Журнал надовго стає провідним типом періодичного видання, поступившись місцем газеті вже на початку XX століття.
Цензурна політика уряду, наляканого “весною народів” кінця 1840-х років, а згодом події, пов’язані з Кримською кампанією і поразкою царату у війні, знову вже вкотре деформували хід природного розвитку періодики. Більшість аналізованих нами ілюстрованих видань змушені були припинити існування.
Наслідком короткотермінового, але досить інтенсивного розвитку вітчизняної зображальної журналістики впродовж другої чверті XIX століття виявилося становлення основних типологічних форм ілюстрованої періодики, поява перших багатоілюстрованих тижневиків, когорти професійних художників преси і розвиток ними засобів образотворчої поетики реалістичного і сатиричного відображення. Відбулося народження художнього репортажу, вітчизняного граверства для періодики – як на металі, так і на дереві (торцевого ритівництва). Мали місце зусилля до налагодження співробітництва редакцій з позаштатними художниками-аматорами, тобто виявлено готовність до створення відповідної кореспондентської мережі.
У “ВИСНОВКАХ” підбито підсумки дисертаційного дослідження. Зокрема, відзначено, що вивчення розвитку ранньої зображальної журналістики дозволило ввести до наукового обігу матеріали аналізу десятків ілюстрованих видань, які з позицій сучасного журналістикознавства розглядаються вперше. Посутньо розширені уявлення про стан ілюстрованості періодики аналізованого періоду. Визначене коло осіб, причетних до творення досліджуваного феномену світової та вітчизняної журналістики, роль ілюстрованої преси в суспільних процесах. В результаті дисертант дійшов до ряду висновків.
1. За сукупністю ознак наявності специфічного предмету відображення, суб’єктів творчого процесу, способів і методів створення комунікаційного продукту та особливостями його сприймання аудиторією зображальна журналістика може розглядатися як окрема галузь системи засобів масової інформації і самостійний розділ журналістикознавства.
2. Виникаюча зображальна журналістика спиралася на традиції стало функціонуючих друкованих комунікаційних засобів, зокрема, книги. На порозі Нового часу, ще за доби пізнього Середньовіччя книга була єдиним розвиненим засобом масової інформації, диференційованим за формою, змістом, націленістю на конкретного споживача. Саме на книгу, її ергономічні та комунікаційні властивості (розміри полоси, крупність набору, сталі засоби оформлення, в тому числі ілюстрування) спиралися творці виникаючих нових ланок засобів масової інформації, насамперед періодичних видань. Книга-щорічник переважно календарного змісту органічно перетворюється на літературно-художній альманах, а потім і на видання журнального типу.
У збірниках і альманахах початкового періоду їх типологічного виокремлення використання ілюстраційних елементів є обмеженим. Упродовж XVIII століття крім декоративних рамок і віньєток це, найчастіше, портретна гравюра на міді, розташована фронтиспісом на вклейці. Сюжетні та видові ілюстрації перебувають у повній залежності від стилевих особливостей, властивих класицизму в образотворчому мистецтві. Функціонально зображення використовується або для прямого унаочнення переданого текстом змісту (остенсивне означення), або ж як унаочнений символ, що перебуває в асоціативному зв’язку зі змістом опублікованих літературних творів. Диференціація засобів художнього оформлення щодо книги, серіального видання та журналу ще відсутня. Не спостерігаємо й спеціалізації граверів за профілем і типологією ілюстрованих видань.
4. З часом в художній культурі провідним напрямком стає романтизм, а згодом все ширше запроваджується реалізм. Це синхронно позначається на стилевих ознаках ілюстрацій до літературних творів, на зображальних публікаціях періодики.
5. “Альманаховий період” є невід’ємною складовою процесу становлення будь-якої національної системи засобів друкованої інформації. Спираючись на досвід, кадровий та матеріально-технічний потенціал книговиробництва, новонароджувана журналістика у початковий період розвитку виробила власну типологію, набір видових та жанрових форм, властивих періодичній пресі.
6. журнал і газета, так схожі спочатку на книжку і за зовнішністю, і за змістом, і за формами та технологіями поліграфічного виробництва, досить швидко “розходяться” за своїми типологічними ознаками і реалізують здатність до внутрівидової диференціації. Виникають ілюстровані і багатоілюстровані періодичні видання. Проте тривалий час для їх реалізації все ще необхідним залишається щільний зв’язок із книжковими формами видання і видавничої діяльності.
7. Пануючим впродовж XIX століття залишається уявлення про переважання слова над зображенням, погляд, що прирікає художника-ілюстратора на вторинність у творчому процесі. Від художника вимагалося бути тлумачем образотворчою мовою вже “виписаних” словесних образів. Разом із тим чи не найважливішим моментом у праці художника-ілюстратора стає осягнення ним стилю й жанру ілюстрованого твору. При цьому відбувалася конкретизація образу, уречевленого в словесному матеріалі твору. Автор ілюстрації, вдаючись до пластичного втілення образу, з неминучістю виражає й своє розуміння зображуваного, ставлення і уявлення про нього. Iснують і чисто технічні особливості репродукування чи створення форми друку, і проблеми рівня індивідуальної художньої майстерності мистця-ілюстратора, відповідності індивідуальної манери та стилю виконуваному замовленню тощо.
8. На всіх етапах становлення зображальної журналістики винятково важливою є роль художньої критики. До того ж частина з критиків (М.М.Карамзін, В.А.Жуковський, М.О.Полевой, Н.В.Кукольник, О.П.Башуцький, О.М.Струговщиков та ін.) самі виступили організаторами і видавцями ілюстрованої періодики, зробили значний внесок у формування типології вітчизняної зображальної журналістики. В цілому воно відбувалося синхронно з розвитком загально-європейської культури.
9. Поліграфічні засоби ілюстрування видань і розвиток технологій зображальної журналістики перебувають у залежності від розвитку типології ілюстрованої преси, що відбиває процеси становлення загальнонаціональної аудиторії засобів масової інформації. Зміна технологій ілюстрування (металогравюра, ритівництво на дереві, камені, гальванопроцеси, фотомеханіка) залежить від зростаючих потреб у оперативності зображальної інформації і необхідности досягнення тиражостійкості форм друку.
10. Особливість процесів становлення зображальної журналістики в Україні полягає в несприятливості суспільних умов для формування національної культури. Зусиллями Г.Ф.Квітки-Основ’яненка та його однодумців з’являються перші ілюстровані видання творів української літератури. Але більшість альманахових та ілюстрованих книжкових видань в Україні виходять російськомовними. Видавцями їх виступають I.Є.Бецкий, М.I.Надеждін, П.Морозов та ін. Українські літератори і мистці тривалий час змушені творчо реалізуватися в царині великоросійства. Несприятливими до кінця 1840-х років залишаються умови розвитку національної преси і на західноукраїнських землях.
Матеріали дослідження, викладені результати мають прислужитися культурологам, мистецтвознавцям, історикам і теоретикам преси для коригування уявлень про систему засобів інформації, її генезис, структуру, тенденції подальшої еволюції.
Пропонується запровадити поглиблене вивчення історії і теорії зображальної журналістики у навчальних закладах, що готують журналістів. Досвід світової і вітчизняної зображальної журналістики заслуговує на відображенні в ряді підручників та навчальних посібників.
Бурхливий розвиток візуальних форм документалістики вимагає продовження і поглиблення дослідження зображальної журналістики, її історії і сьогодення. Варто ширше вдаватися до факсимільного відтворення пам’яток ілюстрованої преси. Для розширення джерельної бази досліджень актуальним є завдання створення ряду ретроспективних бібліографічних покажчиків, реєстрації образотворчих публікацій ранньої періодики. Сучасні комунікаційні засоби дозволяють створювати бази даних з репродукованою графічною інформацією, що уможливлює використання виявлених ілюстраційних матеріалів не лише в журналістикознавчих та культурологічних дослідженнях, а й у широкому обігу та пресі.
Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях:
МОНОГРАФIЇ
1. Черняков Б.И. Фотография в изобразительной журналистике: генезис технических и творческих возможностей / Институт системных исследований образования, Киев. ун-т им. Тараса Шевченко. – К.: ВИПОЛ, 1996. – 119 с.
2. Черняков Б.I. Народження фотожурналістики / Iнститут системних досліджень освіти, Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: ВIПОЛ, 1996. – 71 с.
3. Черняков Б.I. Зображальна журналістика в друкованих засобах масової інформації: Iлюстрована періодика від виникнення до середини XIX століття / Київський університет імені Тараса Шевченка, Iнститут журналicтики. – К.: Центр вільної преси, 1998. – 115 с.
4. Черняков Б.I. Iлюстрована книжкова періодика у процесі становлення ранньої зображальної журналістики / Київський університет імені Тараса Шевченка, Iнститут журналістики. – К.: Центр вільної преси, 1998. – 155 с.
5. Черняков Б.I. Зображальна журналістика як предмет і як об’єкт журналістикознавчого дослідження / Київський університет імені Тараса Шевченка, Iнститут журналістики. – К.: Центр вільної преси, 1998. – 79 с.

БРОШУРИ, РОЗДIЛИ В МОНОГРАФIЯХ

6. Черняков Б.I. Часописи політичних в’язнів російського царату XIX – початку XX ст.: Бiбліогр. покажчик / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: ВIПОЛ, 1996. – 63 с.
7. Черняков Б.И. Эффективность фотожурналистики // Советская журналистика на путях перестройки. – К.: Выща школа. Изд-во при КГУ, 1988. – С.131-142, 190-191.
8. Черняков Б.И. Фотография: долгий путь к печатному станку // Фотография в прессе: вопросы истории, теории и практики. – Свердловск; Тюмень: Свиток, 1989. – С.8-26.
9. Черняков Б.I. Еволюцiя технологiй iлюстрування видань як фактор становлення ранньої зображальної журналiстики // Редакційно-видавнича справа: досвід, проблеми, майбутнє / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: РВЦ “Київ. ун-т”, 1997. – С.193-229.
СТАТТI I МАТЕРIАЛИ НАУКОВИХ КОНФЕРЕНЦIЙ
10. Черняков Б.I. Типологія жанрів зображальної журналістики // Журналістика. Преса, телебачення, радіо: Респ. міжвід. наук. зб. – К., 1981. – Вип. 11. – С.81-95.
11. Черняков Б.I. Фотоінформація в газетній періодиці: шляхи піднесення ефективності і якості // Журналiстика. Преса, телебачення, радіо: Респ. міжвід. наук. зб. – К., 1984. – Вип.16. – С.59-74.
12. Черняков Б.И. Изображение и выражение в изобразительной публицистике (гносео-логический аспект) // Журналiстика. Преса, телебачення, радіо: Респ. міжвід. наук. зб. – К., 1986. – Вип.18. – С.44-55.
13. Черняков Б.И. Диссертационные исследования пресс-фотографии в СССР: журнали-стиковедческий аспект // Фотография в прессе: проблемы истории, теории и фотожурналистского мастерства: Тез. докладов Вс. науч.-практ. конф. – К., 1989. – Ч.2. – С.50-53.
14. Черняков Б.И. Фотография в системе изобразительной журналистики // Фотография в прессе: Проблемы истории, теории и фотожурналистского мастерства. – К., 1989. – Ч.1. – С.8-10.
15. Черняков Б.И. Первые шаги фотографии в Киеве // Фотография в прессе: Проблемы истории, теории и фотожурналистского мастерства. – К., 1989. – Ч.1. – С.35-36.
16. Черняков Б.И. Творческий процесс в фотожурналистике // Фотография в прессе: Проблемы истории, теории и фотожурналистского мастерства. – К., 1989. – Ч.1. – С.66-70.
17. Черняков Б.И. Периодические издания политических узников царизма как объект журналистиковедческого исследования: (проблемы историографии и источниковедения) // Журналiстика. Преса, телебачення, радіо: Респ. міжвід. наук. зб. – К., 1989. – Вип.21. – С.30-42.
18. Черняков Б.И. Революционные традиции журналистики Киевского университета // Молодежная печать: прошлое, современность, взгляд в будущее. – К., 1989. – С.129-133.
19. Черняков Б.I. Основи зображальної журналістики: Програма курсу // Журналістика і перебудова: Програми спецкурсів і спецсемінарів для студентів факультету журналістики / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. Ф-т журналістики. – К., 1989. – С.25-32.
20. Черняков Б.И. Изобретение и совершенствование техники фотографии как предпосылка революции в иллюстрировании прессы // Материалы XXXII Вс. науч. конф. по истории естествознания и техники. – М., 1990. – Ч.2. – С.174-178.
21. Черняков Б.И. Начальные шаги советской изобразительной публицистики // Много-национальная советская журналистика: исторический опыт и проблемы перестройки: Материалы Вс. науч. конф. – Алма-Ата, 1990. – С.163-167.
22. Черняков Б.I. Візуальні тропи і стилістичні фігури в мові зображальної публіцистики // Вісник Київського університету: Сер. журналістики. – К., 1993. – Вип. 1. – С.152-163.
23. Черняков Б.И. Развитие культурно-исторических предпосылок иллюстрирования периодической печати // Журналистика и развитие общественной мысли XX века: история, теория, практика: Сб. науч. тр. / Северо-Осетин. гос. ун-т. – Владикавказ: Изд-во СОГУ, 1994 (обл. 1993). – Вып.1. – С.33-54.
24. Черняков Б.I. Поетика зображальної публіцистики як система засобів образотворення // Вісник Київського ун-ту: Сер. журналістики. – К., 1995. – Вип. 2. – С.117-128.
25. Черняков Б.I. 140 років фоторепортажу в Україні // Роль засобів масової інформації в суспільно-культурному процесі в Україні: Матеріали наук. конф. – К., 1995. – С.61-64.
26. Черняков Б.I. Утвердження репортажних засад фотожурналістики піонерської доби // Вісник Київського ун-ту ім. Тараса Шевченка: Сер. Журналістики. – К., 1996. – Вип.3. – С.95-108.
27. Черняков Б.I. Винайдення і впровадження технологій фотографічного ілюстрування періодики // Вісник Київського ун-ту ім. Тараса Шевченка: Сер. Журналістики. – К., 1997. – Вип.4. – С.201-219.
28. Черняков Б.I. Iлюстрування одеських альманахових видань 30-50-х рр. XIX ст. як чинник становлення зображальної журналiстики в Українi // Українська журналістика-97: Матеріали наук. конф. – К., 1997. – С.52-58.
29. Черняков Б.I. Зародження зображальної журналiстики в Українi: Iлюстрування альманахiв та книг 30-50-х рр. XIX ст. // Вісник Київського ун-ту ім. Тараса Шевченка: Сер. Журналістики. – К., 1998. – Вип.6. – С.8-16.
30. Черняков Б.И. Особенности становления журнальной периодики учащейся молодежи в дооктябрьской России // Акценты: Новое в журналистике и литературе.- Воронеж: Изд-во ВГУ, 1998. – N 1/2. – С.63-71.
31. Черняков Б.И. Ранняя иллюстрированная периодика России: от зарождения до середины XIX века // Акценты: Новое в журналистике и литературе. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 1998. – N 1/2. – С.39-43.
ДЕПОНОВАНI СТАТТI

32. Черняков Б.И. Изобразительная журналистика в системе средств массовой информации и пропаганды, в науке и образовании // Проблемы повышения эффективности журналистики на этапе совершенствования социализма. – Киев, 1985. – С.58-95. – Деп. в ИНИОН АН СССР N 24636 от 23.03.1986.
33. Черняков Б.И. Фотография в системе изобразительной журналистики // Актуальные проблемы повышения эффективности средств массовой информации и пропаганды. – Киев, 1987. – С.22-50. – Деп. в ИНИОН АН СССР N 37747 от 27.04.1989.
34. Черняков Б.И. Поэтика изобразительной публицистики как предмет и как объект журналистиковедческого исследования // Журналистика на путях перестройки: опыт и проблемы. – Киев, 1988. – С.4-29. – Деп. в ИНИОН АН СССР N 36987 от 23.02.1989.

Черняков Б.I. Зображальна журналістика в друкованих засобах масової інформації (Від виникнення до середини XIX століття). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 – журналістика. – Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1998.

Аналізується розвиток ілюстрування вітчизняних і зарубіжних періодичних видань від XVII до середини XIX століття як складової зародження і формування зображальної журналістики. Показано вплив соціокультурних факторів на типологію періодики. Розглянуто еволюцію та особливості ілюстрування газет і журналів, а також альманахової літератури на ранніх етапах їх типологічної диференціації, вироблення сталих форм словесно-зображального синтезу і початкових форм зображальної публіцистики, специфіку застосування засобів художньо-поліграфічного оформлення видань, діяльність видавців, редакторів і художників-ілюстраторів, еволюцію технологій ілюстрування, особливості розвитку ілюстрування видань в Україні. Виклад результатів дослідження проведено в контексті висунутої автором концепції становлення і функціонування зображальної журналістики.
Ключові слова: зображення, зображальна журналістика, зображальна публіцистика, масова комунікація, періодичні видання, типологія, художнє оформлення, ілюстрація.

Черняков Б.И. Изобразительная журналистика в печатных средствах массовой информации (От возникновения до середины XIX столетия). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.01.08 – журналистика. – Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1998.

Анализируется развитие иллюстрирования отечественных и зарубежных периодических изданий от XVII до середины XIX столетия как составной зарождения и формирования изобразительной журналистики. Показано влияние социокультурных факторов на типологию периодики. Рассмотрена эволюция и особенности иллюстрирования газет и журналов, а также альманаховой литературы на ранних этапах их типологической дифференциации, выработки стабильных форм словесно-изобразительного синтеза и начальных форм изобразительной публицистики, специфику применения средств художественно-полиграфического оформления изданий, деятельность издателей, редакторов и художников-иллюстраторов, эволюцию технологий иллюстрирования, особенности развития иллюстрированных изданий в Украине. Изложение результатов исследования проведено в контексте выдвинутой автором концепции становления и функционирования изобразительной журналистики.
Ключевые слова: изображение, изобразительная журналистика, изобразительная публицистика, массовая коммуникация, периодические издания, типология, художественное оформление, иллюстрация.

Cherniakov B.I. Pictorial Journalism in Mass Media Printed Matters (From its Origin and till the Middle of XIXth Century). – Manuscript.
Thesis for scientific degree of a doctor of philological sciences in specialti 10.01.08 – Journalism. – Kyiv University of Taras Schevchenko, Kyiv, 1998.

Development of illustrated national and foreign periodical editions is analyzed as a component of depictive journalism origin and formation hrjcess within the period from the XVIIth ctntury and till the middle of XIXth ctntury. The impact of the socio-cultural factors on typology of editions is shown. The thesis deals with the study of evolution and characteristic features of illustrated newspapers and magazines, aa well as literature almanacs, at the early stages of their typology differentaiation, development of the stable forms of word and picture synthesis and development of initial forms of pictorial sociopolitical journalism, specific features of the decoration and typography means application to the printed matters, service records of publishers, editors and illustrators, evolution of illustration techniques and specific features of the illustrated printing development in Ukraine. The investigation results are presented in the context of depictive journalism formation and functioning concept proposed by the autor.
Key words: depiction, depictive journalism, depictive sociopolitical journalism, mass communication, periodical editions, typology, printed matter decoration, illustration.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020