.

Культура російської меншини в Україні: проблеми функціонування та розвитку (90-ті роки XX століття): Автореф. дис… канд. іст. наук / В.М. Сніжко, Ки

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
106 2939
Скачать документ

Міністерство культури і мистецтв України

КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

УДК 941(477) + 008 (477)

СНІЖКО ВАЛЕНТИНА МИКОЛАЇВНА

КУЛЬТУРА РОСІЙСЬКОЇ МЕНШИНИ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ
(90- ті роки ХХ століття).Спеціальність 17.00.01. – теорія та історія культури.

А в т о р е ф е р а т дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук.
Київ – 1998 Дисертацією є рукопис.
Дисертацію виконано на кафедрі теорії та історії культури України Київського державного університету культури і мистецтв.
Науковий керівник – Постоловський Руслан Михайлович кандидат історичних наук, доцент, директор Інституту слов’янознавства (м.Рівне)Офіційні опоненти – Гордієнко Леонід Митрофанович доктор історичних наук, професор, зав. кафедрою міжнародних відносин і
релігієзнавства Київського
інституту “Слов’янський університет”. – Подаляк Наталія Гордіївна кандидат історичних наук, доцент кафедри
історії Київського університету культури
і мистецтв
Провідна організація – Чернівецький державний університет
ім.Ю.Федьковича

Захист відбудеться 10 січня 1999 р. о 15.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02. в Київському університеті культури і мистецтв за адресою: 252133, м. Київ, вул. Щорса 36.З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського державного університету культури і мистецтв /252133, м. Київ, вул. Щорса 36/.
Автореферат розісланий 9 грудня 1998р.
Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради Г.М. Загадарчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність дослідження. Після проголошення Україною незалежності в нашій багатонаціональній державі постало питання розробки та втілення в життя обгрунтованої та виваженої політики щодо розвитку національних меншин, їх мов, самобутніх культур, всіх проблем національного розвою. Побудова демократичної правової соціальної держави в Україні неможлива без всебічного розвитку всіх громадян України, що мешкають на її території. Реалії етнічних процесів, що розгортаються на терені Незалежної України концентрують увагу на забезпеченні прав та свобод, пріоритетів прав людини, розвитку малочисельних етнічних груп та національних меншин. Сьогодні в Україні мешкають представники понад 110 національностей, що становлять значну частину всього населення держави.
На початку 90- х років ХХ століття відбулися докорінні зміни в політичній, соціальній, культурній та інших сферах розвитку нашої держави. В свою чергу вони не могли розвиватися осторонь національно- культурного життя національних меншин, що населяють територію Української держави.
В умовах національно- державного відродження України актуалізується проблема розвитку національних культур меншин, що населяють нашу державу, вивчення їх історії, традицій, їхнього вкладу в розвиток української культури, духовної скарбниці народу України на сучасному етапі.
На особливу увагу заслуговує дослідження розвитку культури російської меншини, найчисельнішої етнічної меншини в Україні, яка значним чином впливає на розвиток культури Української держави. В зв’язку з цим постає необхідність вивчення державної політики, її напрямів щодо подальшого національно- культурного розвитку російської меншини на тлі політичної та соціальної активності як основного етносу – українців, так і представників всіх етносів нашої багатонаціональної держави. Об’єктивні знання про минулий і сучасний стан культури етнічних спільнот, що мешкають в Україні дають підстави прогнозувати їх розвиток на перспективу, виробити реальні засади політики держави щодо національного відродження, стабілізації національних відносин в молодій Українській державі. Подібні дослідження та запропоновані в них висновки і рекомендації можуть сприяти уточненню напрямків політики та заходів щодо її реалізації в сфері соціального та національно- культурного розвитку національних меншин в нашій державі. Сучасний стан розв’язання етнонаціональних питань та здійснення відповідної політики потребує грунтовних монографічних, дисертаційних досліджень в цій галузі, виваженого дослідження проблеми. Сучасне теоретичне звучання розв’язання проблеми розвитку національних меншин в Україні грунтується на історичній, політико- правовій думці вітчизняних дослідників ХІХ – початку ХХ століття, політичних і державних діячів УНР, ЗУНР, УНР доби Директорії. (1).
1) Винниченко В. Відродження нації.-К.: Політвидав України, 1990.-Ч.2.-328с.; Винниченко В. Єврейське питання на Україні.// Нова Україна.-Прага, 1923.-Ч.7.-8с.; Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть.-К.: Т-во “Знання” України, 1991.-240с.; Він же. На порозі нової України.// Великий українець: Матеріали з життя та діяльності М.Грушевського.-К.: Веселка, 1992.-551с.; Він же. Якої ми хочемо автономії і федерації.// Великий українець: матеріали з життя та діяльності М.Грушевського.-К.:Веселка, 1992.-551с.; Він же. Народи поневолі і народи недержавні.// Сучасність.-1992.-№6; Права национальных меньшинств и граждан Украинской Народной Республики.-К.,1918; Украинские дела.- Беседа с Винниченко В.// Новая газета (Петроград).-1917.-3 июля.
Видатний внесок у розв’язання національного питання в УНР зробили- перший її президент М. Грушевський та голова уряду В.Винниченко. Свої роздуми щодо забезпечення рівності прав всіх національних меншин, що мешкають в Україні, останній виклав у численних виступах на засіданнях Центральної Ради. (1). Значну увагу розвитку національних меншин в Українській Народній Республіці приділяв Д.Дорошенко.(2). 20-ті – перша половина 30-х років відзначалися в науковому плані в УРСР значними пошуками, пропозиціями розв’язання національного питання в контексті загальнодержавної національної програми. Праці Буценка О., Василенка М., Гитлянського Р., Глинського Р., Левітана М., Попова М., Ряппо П., Скрипника М. характеризуються грунтовністю викладу, містять цінний фактичний матеріал.(3). 1). Виступи на засіданнях Центральної Ради. Центральна Рада. // Русское слово.- 1917.- 19 вересня.
2). Дорошенко Д. Історія України. 1917- 1923. В 2- х Ч.- Ужгород- Нью Йорк, 1930.- Ч.1- 437 с. 3). Василенко М. Один из многих: К пятилетию Мархлевского польского района. // Революция и национальности.- 1930.- № 4- 5.; Гитлянский Р. Ленинская национальная политика в действии /Национальные меньшинства на Украине./ // Революция и национальности.- 1931.- №9.- С.35- 44.; Глинский Р.Г. Национальные меньшинства на Украине.- Х.-К.:Центриздат, 1931.- 79 с.; Глинський Р.Г. Досягнення й хиби в роботі серед національних меншостей.- Х.: Пролетар, 1931.- 79 с.; Затонський В.П. Національна проблема на Україні. / Доповідь на Пленумі ЦК ЛКСМУ (червень 1926 р.).- Х.: Держвидавництво України, 1926.- 64 с.; Левітан М. Освіта національних меншостей. // Шлях освіти.-1927.- №10. – С.35- 42.; Объяснительная записка к этнографической карте УССР.- Х, 1925.; Попов М. Національна політика Радянської влади.- Х.: Пролетар, 1925.- 126 с.; Приходько Р. Культурне будівництво на Україні (1925/26 та за 1926/27 роки).- К.: Видавництво Пролетарій, 1927.- 109 с.; Ряппо П.П. Народна освіта на Але вагомість цих праць часто знижується через брак об’єктивного аналізу подій, заполітизованість, тенденційність, догматизм та суб’єктивізм в оцінках.
Для дослідження проблеми певну цінність становлять партійні та державні рішення, офіційні джерела.(1).

Україні за десять років революції.- К.: Держвидавництво України,1927.- 127 с.; Скрипник М. Нариси підсумків українізації та обслуговування культурних потреб нацменшостей УРСР, зокрема російської. Промова на засіданні колегії НКО УСРР (14.11.1933 р.)- Х.: Рад.школа,1933.- 36 с.; Скрипник М. Перебудовними шляхами. (Проблема культурного будівництва національностей України). Доповідь на 1 Всеукраїнський конференції культурно- освітніх працівників нацменшостей 20 травня 1931 р. // Український історичний журнал.- 1989.- №8,11,12.; Скрипник М.О. Стан та перспективи культурного будівництва на Україні. Доповідь на ХІ Всеукраїнському з’їзді Рад 13 квітня 1929 р. //Вибрані твори.- К.: Україна, 1991.- 617 с.; Черлюнчакевич Н.Р. Национальный состав Советской Украины.- Х., 1923. 1). Второе всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств. 27- 30 ноября 1930 г. //Стенографический отчет и постановления.- М.- Х.- Минск.: Всеукраинское отделение, 1931.- 160 с.; Итоги работы среди национальных меньшинств на Украине: К 10- й годовщине Октябрьской революции. // По материалам Центральной Комиссии национальных меньшинств при ЦК.- Х., 1927.- 108 с.; Короткі підсумки перепису населення України 17 грудня 1926 р.: Національний і віковий склад.- Х., 1928.- 210 с.; Перша Всеукраїнська нарада по роботі серед національних меншин. Стенографічний звіт: резолюція, постанова і матеріали.- Х., 1927.- С.172.

Так, Проект Конституції УНР свідчить про закріплення за національними меншинами права на національно- персональну автономію. (1). З утвердженням сталінізму, створенням унітарної радянської імперії, з різким обмеженням прав і суверенітету республік СРСР питанню розвитку національних меншин в УРСР приділялося недостатньо уваги. Все це негативно позначилося на науковому дослідженні проблеми розвитку національних меншин. В післявоєнні роки, 50- 60-ті роки, література насичена переважно дослідженнями напрямків розвитку соціалістичної культури в Україні, невід’ємної частини СРСР. Формування всебічно розвиненої культурної людини будь- якої національності нерозривно пов’язувалосяз формуванням комуністичної свідомості. Багато уваги приділялося дослідженню зв’язків мов і культур національних меншин з російською мовою та культурою. Основні віхи культурного розвитку знайшли відображення в збірках документів партії та уряду. Вони характеризують певну картину діяльності установ освіти, культури, культурно- освітніх закладів щодо розвитку культури національних меншин в Україні не виходячи за межі політичних реалій того часу. (2). Вони чітко відбивали

1). Конституція УНР . Статут про державний устрій, права і вільності УНР. // Розбудова держави.- 1992.- №5.- С. 20. 2). КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК.- К.: Політвидав,1954.- Ч.1- 740 с.; КПСС о культуре, просвещении и науке. Сб. докум.- М.: Госполитиздат,1963.- 552 с.; Культурне будівництво в Українській РСР. Важливі рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917- 1959 рр. : Зб. докум. – Т.1 ( 1917- червень 1941 рр.) – К.: Держполітвидав УРСР, 1959.- 883 с.
ідеологічні штампи, завдання формування єдиного радянського народу, його соціалістичної за змістом культури. (1). Радянські дослідники 70- х років з партійних позицій акцентували увагу на розвитку культури різних націй і народів, необхідності посилення їх інтернаціонального виховання. В основі досліджень національних особливостей культури, побуту, звичаїв лежало марксистсько- ленінське поняття самопізнання. (2). Українські науковці, зокрема Наулко В.І. спрямував свою роботу на дослідження географічного розміщення народів та етносів, їх етнографії, міжетнічних зв’язків. (3).
1). Виноградов Р.П. Деятельность культурно- просветительных учреждений в период восстановления народного хозяйства и дальнейшего развития социалистического общества. (1946- 1955 гг.) Лекция по курсу “История культурно- просветительной работы в СССР” – Харьков, 1969.- 86 с.; Литвин К.З. Розквіт культури Радянської України.- К.: Держполітвидав, 1954.- 79 с.; Розквіт культури.- К.: Наукова думка, 1967.- Кн.5.- 454 с.; Шевченко Л.Р. Розвиток української радянської культури в 1959- 1965 рр.- К.: Наукова думка,1967.- 150 с. 2). Голотвин Ж.Г. Единая семья советских народов: Социальное родство и сплоченность.- М.: Мысль.- 1981.- 167 с.; Ким М.П. Советский народ- новая историческая общность.- М.: Политиздат, 1972.- 263 с.; Культура развитого социализма: Некоторые вопросы теории и истории.- М.: Наука, 1978.- 459 с.; Лихолат А.В.‚ Панібудьласка В.Ф. В единой семье народов: Дружба и сотрудничество народов СССР в условиях развитого социализма.- М.: Мысль, 1979.- 334 с.; Тронько П.Т. Культура- всенародне надбання.- К.: Політвидав,1977.- 155 с. 3). Наулко В.І. Етнічний склад населення Української РСР. Статистично- картографічне дослідження.- К.: Наукова думка, 1965.- 136 с.; Наулко В.І. Географічне розміщення народів в УРСР.- К., 1966.; Наулко В.І. Развитие межэтнических связей на Украине. / Историко- этнографический очерк/.- К.: Наукова думка, 1975.- 276 с.; Наулко В.И. Этнокультурные процессы в Украинской ССР. //Рассы и народы.- М., 1979.- Вып.9.

Науково- популярні видання періоду “застою”, зокрема такі як “Історія міст і сіл Українскої РСР”, щорічник “Наука і культура. Україна” подають загальні відомості про економічне, соціальне становище національних меншин України, їх освітянський рівень та культурний розвиток. (1). 80- ті роки збагатили історичну літературу науковими дослідженнями етнографічного характеру, аналізом різних сторін життєдіяльності національних меншин, зокрема побуту, культури, міграційних процесів тощо. (2).
Процеси національного відродження нашого народу, розбудови незалежної Української держави вимагають нового підходу до аналізу міжнаціональних відносин, національно- культурних процесів, що відбуваються в нашій державі на сучасному етапі. Боєчко В., Євтух В., Наулко В., Панчук М., Римаренко Ю., Рудницька Т., Терлюк І., Чирко Б. та інші аналізують політику держави 20 – 30-х років щодо національних меншин та її втілення в тогочасній Україні, повоєнних років, періоду
1). История Украинской ССР: Краткий очерк.-К.: Наукова думка, 1982.- 543 с.; История Украинской ССР: ‚ 10- ти томах.- К.: Наукова думка, 1985.- Т.9.- 282 с.; Шевченко Л.А. Повышение культурного уровня трудящихся в условиях развитого социализма. (На материалах УССР).- К.: Наукова думка, 1985.-230 с.
2). Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні: історико- етнографічне дослідження.- К.: Наукова думка, 1988.- 192 с.; Чижикова Л.Н. Русско- украинское пограничье: История и судьбы традиционно- бытовой культуры (ХІХ-ХХ века).- М.: Наука,1988.- 254 с.; Этнография восточных славян. Очерки традиционной культуры.- М.: Наука.- 1987.- 557 с.

перебудови з позиції сьогодення. (1). Окремою групою стоять дослідження щодо державотворення, етнополітики Української держави /Медведчук В., Панібудьласка В., Панчук М., Римаренко Ю., Щедрова Г. /. (2). 1). Бурковський І. Національні процеси в СССР післясталінської епохи. // Розбудова держави.-1997.-№ 4-5,12; 1998.- №1- 2.- С.16- 24.; Євтух В.Б. Етнос, нація, прогрес. // Національний прогрес України: сутність, виміри, перспективи.- К., 1993.- 110 с.; Етнополітична ситуація в Україні: спроби наукової інтерпретації.- К.: ІНТЕЛ, 1993.- 110с.; Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан.- К.: Основи, 1994.- 168 с.; Наулко В.І. Етнічний склад населення України. // Культура і побут населення України. – К.: Либідь,1993.- С. 27- 36.; Національні відносини в Україні у ХХ столітті. Збірник документів та матеріалів.- К.: Наукова думка,1994.- 560 с.; Панчук М.І., Гошуляк І.Л., Діброва С.С. Національні відносини в Україні у ХХ столітті. Зб. документів і матеріалів.- К.: Наукова думка, 1994. – 560 с.; Терлюк І. Росіяни західних областей України (1944-1996 рр.). (Етносоціологічне дослідження).- Львів.: Центр Европи, 1997.- 176 с.; Україна у ХХ столітті: Зб. документів і матеріалів (1900- 1939).- К.:ІЗМН,1997.- 448 с.; Чирко Б.В. Національні меншини в Україні (20- 30 роки ХХ століття).- К.: Асоціація Україно,1995.- 215 с. 2). Медведчук В.В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення.- К.: Україна, 1997.- 170 с.; Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. – К.: Вища школа, 1997.- Ч.2.- 704 с.; Панчук М.І. Етнополітична модель розвитку держави. /Про концептуальні підходи до її розробки/.// Відродження.- 1993.- №5- С.4- 6.; Римаренко Ю.І. Національний розвій України: Проблеми і перспективи.- К.: Юрінком,1995.- 272 с.; Щедрова Г.П. Громадянське суспільство, правова держава і політична свідомість громадян.- К.: ІСДО,1994.- 112 с.
Вищеназвані джерела та дослідження вищезгаданих авторів мають важливе наукове значення, фактично становлять фундамент для подальшого історичного аналізу проблеми розвитку культури російської меншини в Україні. Разом з тим окремим працям бракує системного, комплексного підходу. Частина досліджень не відповідає сучасним політичним реаліям, процесу набуття росіянами в незалежній Україні статусу національної меншини. Уваги потребують ще недостатньо вивчені окремі проблеми розвитку і функціонування культури російської меншини в Україні. Окремим вченим в цій сфері ще не вдалося до кінця подолати певну заідеологізованість та надмірну політизацію в аналізі проблеми. Для частини праць характерним є нехтування взагалі існування такої проблеми в Україні, іншим притаманний суто критичний аналіз сучасного стану розвитку культури російської меншини при відсутності в них раціонального аналізу та конструктивних висновків. Все це спонукає до необхідності подальшої розробки та висвітлення проблем розвитку культури російської меншини в Україні на сучасному етапі. Аналіз багаточисельних документів та праць вчених з даної проблеми не тільки сприяв формуванню методологічних основ дослідження, але й збагатив його інформаційну базу. Детальне їх вивчення і грунтовний аналіз дозволило дисертанту запропонувати власні узагальнення та висновки. Протягом 90-х років з’явилися грунтовні енциклопедичні словники, довідники, енциклопедії з проблем етнонаціонального розвитку України (1)
1).Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії.- К.,1993-807с.;Міграційні процеси в сучасному світі:світовий,регіональний та національні виміри.-К.:Довіра,1998-911с.;Міжнаціональні відносини:терміни та визначення.Словник-довідник.-К.,1991-408с.;Україна:етнонаціональна палітра суспільного розвитку: словник-довідник. – К.:Вид-во УАДУ, 1997.-272с.; державотворення:невитребуваний потенціал:словник- довідник.- К.: Либідь,1997.- 560 с.
Важливими для висвітлення проблеми є матеріали наукових теоретичних та практичних конференцій, які проводилися на міжнародному, всеукраїнському та регіональних рівнях; матеріали круглих столів з питань розвитку мови та культури російської меншини в Україні. Аналіз сучасних етнонаціональних процесів містять статті періодичної преси тощо. Вони є важливим джерелом дослідження проблеми розвитку національних меншин, росіян і російськомовного населення. Положення дисертаційної роботи грунтуються на аналізі Конституції України та інших законодавчих актах України. Враховано також зміст найважливіших міжнародних договорів та документів, зокрема, в галузі захисту прав національних меншин та прав людини. Аналіз документів та публікацій з проблеми дослідження дає підстави стверджувати, що в попередній період та особливо в 90- х роках нашого століття накопичено значний матеріал, зроблені спроби його аналізу. Все вищезазначене і зумовило вибір дисертаційного дослідження “Культура російської меншини в Україні: проблеми функціонування та розвитку ( 90- ті роки ХХ століття)”. Предмет і об’єкт дослідження. Виходячи з актуальності та недостатньої розробки проблеми дисертант обрала предметом дослідження російську меншину і її функціонування в Україні. Об’єктом дослідження є тенденції і особливості розвитку культури російської меншини в умовах незалежної України. Хронологічні рамки дослідження охоплюють сучасний період (90- ті роки ХХ століття), з початку проголошення незалежності України, пошуків і розроблення нашою державою шляхів та напрямків здійснення власної етнополітики. Сучасна політика держави щодо національних меншин, розвитку їх культури, інших сфер життя значним чином грунтується на досвіді Української Народної Республіки, сприяє створенню реалістичної законодавчої бази щодо політичного, соціально- економічного та національно- культурного розвитку всіх народів України. Мета дослідження- здійснення аналізу державної політики щодо національно- культурного розвитку російської меншини в умовах незалежної України; узагальнення теоретичних положень, змісту програмних та статутних засад політичних партій, громадських організацій, державних органів, що стосуються проблем здійснення етнополітики в нашій державі. Це зумовило вирішення наступних завдань: – здійснення ретроспективного аналізу політики держави щодо розвитку національних меншин та їх культур в Україні в кінці 10-х- першій половині 20-х років ХХ століття; – дослідити основні етапи та напрямки формування етнополітики незалежної України на сучасному етапі; – проаналізувати сучасний стан розвитку російської меншини та її культури, впливу на неї різних ідеологічних і політичних чинників; – дослідити основні параметри функціонування і розвитку культури російської меншини в Україні в 90-х роках нашого століття;- висвітлити діяльність державних, наукових, культурно- освітніх закладів, їх місце і роль у відродженні та розвитку культури російської меншини в Україні. Методологія і методика дослідження. В основу методології дослідження було покладено діалектичний метод пізнання. Викладені в дисертації наукові положення, висновки і рекомендації базуються на теоретичних розробках вітчизняних вчених минулого і сучасників з досліджуваної проблеми. Дослідження автора спирається також на законодавчі і нормативні документи України, рекомендації наукових установ. У процесі дослідження застосовувалися широко розповсюджені методи: історичний, ретроспективний, формально – логічний, аналітичний, системний. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим в Україні дисертаційним дослідженням проблем розвитку культури російської меншини в нашій Україні в 90- х роках. В дисертації з позиції сьогодення здійснено ретроспективний аналіз етнополітики держави періоду УНР та радянської влади до середини 20- х років та більш пізнього часу. Проаналізовано основні етапи і напрямки формування та розвитку політики незалежної України щодо розвитку національних меншин, зокрема російської, функціонування її культури. В результаті проведеного дисертаційного дослідження розроблені та виносяться на захист наступні підсумкові положення та висновки: – поглиблено розуміння суті національної меншини; – здійснено переоцінку деяких положень, що панували в науці щодо розвитку національних меншин в Україні в 20- х роках ХХ століття; – проведений аналіз основних етапів заселення українських територій росіянами, формування російської меншини та розвиток її культури в Україні; – проведений аналіз основних тенденцій і напрямків формування та розвитку державної політики в Україні щодо національних меншин на сучасному етапі; – на основі проведеного наукового аналізу викладений процес розвитку російської меншини та її культури в умовах незалежної України; – в результаті дослідження показано діяльність державних і громадських установ спрямовану на розвиток культури російської меншини. Теоретичне і практичне значення розробки теми полягає в тому, що результати дослідження дають можливість з одного боку, глибше зрозуміти ті етнонаціональні процеси, що сьогодні відбуваються в багатонаціональній унітарній Українській державі, а з іншого- використовувати їх у процесі розвитку та здійснення державної політики щодо відродження і розвитку культур національних меншин. Теоретичне значення роботи – це певна основа для подальшого творчого розвитку наукових положень до основи здійснення державної етнополітики /розвитку культури, мови, традицій тощо/. Під час конкретизації сфер можливого застосування роботи можна виділити наступні галузі: науково- дослідницьку /під час розгляду питань пов’язаних з розвитком культур національних меншин/; навчальну /у процесі викладання нормативних і спеціальних курсів у вузах, у процесі підготовки і навчання кадрів істориків, етнографів, культурологів; інформаційно- аналітичну /у роботі відповідних органів державної влади, закладів та установ культури, пов’язаних із дослідженням етнокультурних проблем і процесів в Україні тощо /. Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії культури України Київського державного університету культури і мистецтв у 1994 – 1996 рр., на міжнародній науково- практичній конференції “Диалог украинськой и русской культур в Украине” у 1997 році. Дане дисертаційне дослідження є частиною навчального курсу “Проблеми національного відродження в Україні”, який розроблено на кафедрі теорії та історії культури України Київського державного університету культури і мистецтв. Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Основний зміст дисертації. У вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність, з’ясовується мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна, практичне значення, описуються методи дослідження і формулюються положення, які виносяться на захист. У першому розділі – “Формування державної політики в Україні щодо розвитку національних меншин та їх культур: ретроспекція і сучасність” розглядається теоретико- методологічні проблеми розвитку національних меншин та їх культур на сучасному етапі. З проголошенням незалежності в Україні як багатонаціональній державі з перших днів її існування постає гостра потреба розробки власної національної політики, створення правової бази розвитку національних меншин та їх культур, забезпечення їх прав і свобод на розвиток своєї етнічної, мовної та релігійної самобутності тощо. Подальший розвиток багатонаціональної Української держави неможливий без вироблення власної наукової обгрунтованої виваженої етнополітики, без розв’язання комплексу проблем пов’язаних із культурно- національним самовизначенням національними меншинами. На це спрямовано ряд законів прийнятих в Україні, зокрема “Про громадянство”, “Про національні меншини в Україні”, “Про внесення змін і доповнень до закону Української РСР “Про освіту” (1995р.)”, “Закон про мови Української РСР”, “Основи законодавства України про культуру”, “Про бібліотеки і бібліотечну справу”, “Про музеї та музейну справу” тощо. Формування основ сучасної етнополітики Української держави не можливий без врахування уроків і досвіду кінця 10-х – 20-х років нашого століття, коли були зроблені значні кроки в галузі розв’язання проблем розвитку національних меншин, їх культур, в забезпеченні їх прав і свобод в Україні. Ця політика отримала схильне визнання української громадськості, знайшла відображення в постанові Першого Військового з’їзду та в резолюції Першого Всеукраїнського селянського з’їзду (1917 року), актах Центральної Ради. Національна політика держави створила надійну основу для подальшого національно- культурного розвитку в Україні. Однак, її процеси були перервані в жовтні 1917 року з встановленням диктатури пролетаріату в Росії та загарбанням УНР радянськими військами. Нова держава здійснювала власну національну програму. З метою посилення влади центру в національних республіках вона провела певні заходи спрямовані на розв’язання національних проблем. Виявом їх стала політика коренізації, українізації, яка сприяла в організаційному плані створенню національних адміністративних одиниць, розвитку освіти та культури серед національних меншин. В 20- ті роки в Україні серед національних меншин культурно- освітню роботу проводили понад 600 національних бібліотек, близько 100 клубів, понад 350 сільських будинків культури та понад 300 хат- читалень. Мовами національних меншин почали видаватися газети та журнали. Але, починаючи з кінця 20-х років, з формуванням тоталітарної системи робота у сфері міжнаціональних відносин невиправдано згорталась. Сталінські репресії початку 30-х, спрямовані проти національно- свідомої інтелігенції України, в кінці 30-х на початку 40-х охопили й національні меншини. Після Великої Вітчизняної війни відбулися деякі зрушення в політиці щодо національно- культурного розвитку всіх національностей. Зокрема реформа 1958 року передбачала вивчення національних мов, право батьків самим вибирати мову навчання для своїх дітей. В умовах посиленої русифікації це не сприяло серед національних меншин України вивченню української мови. Російська мова, набула небаченого поширення як мова міжнаціонального спілкування в СРСР. Національна політика держави передбачала формування “соціалістичної культури за змістом”, створення “нової історичної спільності людей – радянський народ”. Командно- адміністративна тоталітарна система гальмувала розвиток культури національних меншин, спричинила занепад мов національних меншин, їх самобутніх культур. Демократизація, гласність в період перебудови створили національним меншинам умови та можливість повернення до вивчення своєї історії, культури, традицій всім національностям, що мешкають в Україні. Але про повне розв’язання проблем в галузі міжнаціональних відносин не могло бути й мови. Про це засвідчили події в Нагорному Карабасі, Баку, Тбілісі та республіках Прибалтики. Тільки крах радянської імперії та виникнення незалежних держав сприяли дійсному розв’язанню національних проблем. Розв’язання проблем розвитку мов, культур національних меншин з самого початку посіло ключову роль в політиці України. Держава розпочала із вироблення власної етнополітики спрямованої на вирішення питань національно- культурного розвитку, фінансову підтримку діяльності національно- культурних товариств, спілок, національних художніх колективів тощо. Проблема розвитку національних меншин в Україні з початку 90-х років стала предметом жвавого обговорення на конгресах, конференціях, круглих столах, зібраннях тощо. Вони набули відображення в Концептуальних основах розвитку української культури, Програмі “Освіта. Україна ХХІ століття”, Програмі розвитку української та інших мов на період до 2000 року, Про вивчення мов та літератур у навчальних закладах України. В розділі значну увагу приділено аналізу програмних документів сучасних політичних партій, ставленню останніх до сучасної національної політики України, перспектив її розвитку, забезпеченню правових засад і умов для національно- культурного розвитку національних меншин. Особливої уваги заслуговує аналіз процесу творення державної політики по відношенню до національних меншин в Автономній Республіці Крим, розв’язання освітянських та мовних проблем в цьому регіоні. В другому розділі – “Російська меншина та її культура в Україні: витоки та перспективи розвитку”, аналізуються основні етапи заселення росіянами східних та південно- східних земель України та розвиток їх культури. Зазначається, що цьому сприяло приєднання українських земель та тривалого перебування в складі Російської держави. Міграційні процеси відбувалися в кількох напрямках і мали кілька етапів: колонізація росіянами вільних земель у ХУІ столітті та інтенсивне заселення Північного Причорномор’я у ХYІІІ столітті. Наступні переселення були зумовлені промисловим розвитком ХІХ- початку ХХ століття; планомірним направленням в Україну партійних працівників, пов’язаним із встановленням та зміцненням радянської влади; початком індустріалізації, яка вимагала великої кількості кваліфікованих працівників; відбудовою зруйнованого війною господарства тощо. Переселення росіян до України спричинило збільшення російського населення в східних та південних регіонах, особливо в містах. В Криму відсоток росіян особливо збільшився після депортації кримських татар під час другої світової війни. Державна політика спрямована на ствердження панування російської мови в усіх сферах, сприяла широкому забезпеченню культурних та освітніх потреб росіян, що призвело до звуження сфери функціонування української мови. Це мало негативні наслідки для української мови, оскільки звужувалася сфера її функціонування, не кажучи вже про мови національних меншин. Крім того, в 60- 70-х роках спостерігається стабільний приріст населення росіян в різних регіонах України. Про це свідчать переписи населення 1959, 1979, 1989 років. Практика стверджує, що русифікаторська політика супроводжувалася компаніями боротьби з українським буржуазним націоналізмом, психологічним тиском на передові кола інтелігенції, вилученням книг українських авторів з бібліотек, закриттям видавництв, перепідпорядкуванням міністерств культури та освіти в союзні чи союзно- республіканські. Розпад СРСР та проголошення незалежності України кардинально змінили культурно- мовну політику в нашій державі. Україна з державницьких позицій приступила до вироблення та втілення в життя власної етнополітики спрямованої на розвиток освіти національних меншин, їх національне відродження. В незалежній Україні змінився статус росіян. Сьогодні вони становлять найчисельнішу національну меншину з багатою історією, культурою тощо. Процес усвідомлення ними цього статусу відбувається болісно і повільно. Російська мова вільно функціонує в усіх сферах життя нашої України, фактично статус росіян в українському суспільстві за останні роки залишився незмінним. Всім іншим національним меншинам держава Україна створила всі необхідні умови для відродження та розвитку їх мови і самобутньої культури. Забезпечення національно- культурних потреб російської меншини в умовах сучасної України неможливо без аналізу конкретної політичної ситуації, ставлення до неї різних політичних сил. Політичні сили України, що виступають за подальший розвиток російської меншини, її культури, збереження історичних традицій, зокрема Партія Слов’янскої єдності, Громадянский Конгрес України, Народний рух “Союз”, “Меморіал” та інші громадські, благодійні організації та фонди часто не бажаючи враховувати нових політичних реалій, що склалися в Україні в 90-х роках ХХ століття. Поряд з культурницькими заходами щодо національних меншин вони вимагають надання російській мові статусу офіційної. Проти подібних вимог справедливо заперечують демократичні державницькі сили, творчі спілки та громадські організації. Сьогодні в нашій державі російською мовою користуються не лише росіяни, але й значна частина українців, представники інших етносів. В окремих сферах суспільного життя, таких як природнича та технічна наука російська мова посідає домінуюче становище. Це дає підстави стверджувати про існуючи суттєві суперечності між дійсним поширенням російської мови та нинішнім її статусом- мови національної меншини. Питання “статусу російської мови” в Україні неодноразово обговорювалися на науково- практичних конференціях, круглих столах, зібраннях тощо. Особливо гостро стоїть питання про збереження колишнього статусу російської мови в східних та південних областях, в Криму. Про це свідчать результати соціологічного опитуванння проведеного співробітниками Інституту мовознавства імені О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України у різних областях України та у великих містах східного та південного регіонів. Українська мова поступово набуває широкого впровадження в усіх сферах суспільного життя, що викликає невдоволення певної частини російськомовної інтелігенції, робітників. Велику роль в збереженні і подальшому розвитку російської мови та культури відіграють створені в Україні російські національно- культурні товариства, які плідно працюють в усіх регіонах України. Найбільш багаточисельним є Українське товариство російської культури “Русь”, осередки якого діють в різних містах нашої України. Крім цього функціонують: товариство “Киевская Русь”, “Русское собрание”, культурно- просвітницьке товариство російської культури імені М. Некрасова, російська община та російський фонд. У місті Львові діють товариства: імені А.С. Пушкіна, “Русский дом”, асоціація вчителів шкіл з російською мовою викладання. Товариство “Славянский собор Закарпатья” та “Русь”, що входять в Асоціацію російських організацій Закарпаття, працюють в галузі збереження російської мови та культури в цьому регіоні та інші. В 1997 році створено Всеукраїнський громадський благодійний російський фонд – “Фонд підтримки російської культури в Україні”. Особливо чисельними є організації росіян в Автономній Республіці Крим, де росіян проживає понад 50% від чисельності всього населення. Російське товариство Криму тісно співпрацює з Кримським відділенням фронту національного порятунку, Російскими народними зборами, Слов’янським собором та проросійськими політичними партіями: Ліберально- демократичною, Республіканською партією Криму, Спілкою комуністів Криму. Свої проблеми представники цих товариств обговорюють на конференціях, круглих столах, зібраннях тощо. В третьому розділі – “Вплив державних і громадських установ України на розвиток культури російської меншини” розкриваються проблеми координації політики та діяльності органів державної влади України спрямованої на задоволення національно- культурних потреб національних меншин. Сьогодні в Україні проблемами розвитку національних меншин займається Комітет з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин. У виробленні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері соціо- гуманітарних прав національних меншин, міжнаціональних відносин, державної міграційної політики бере участь Державний Комітет України у справах національностей та міграції, що діє в структурі Кабінету Міністрів України. Його метою є підготовка пропозицій щодо формування державної політики у сфері етнонаціонального розвитку України; забезпечення оптимального співвідношення задоволення потреб розвитку української нації і всіх національних меншин та забезпечення їхніх прав на вільний національно- культурний розвиток. У складі Комітету діє Рада представників національних громадських організацій. Міністерство освіти вирішує складні завдання щодо навчально- виховного процесу серед національних меншин, успішної реалізації освітніх програм відродження і розвитку культур, мов національних меншин, національно- культурних традицій усіх етносів України. Проблеми відродження, збереження та подальшого розвитку самобутньої культури, традицій національних меншин займається Міністерство культури та мистецтв України. Питання видання літератури, газет і журналів мовами національних меншин вирішує Міністерство України у справах преси та інформації. Розвиток державної етнополітики на сучасному етапі має наукове підгрунтя. Науковці: історики, психологи, лінгвісти ведуть велику дослідницьку роботу в галузі історії культури, мови росіян та різних етнічних груп. Про це свідчать результати досліджень Сектору етнології Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України; Українського фольклорно- етнографічного центру при Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського; Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, який має в своїй структурі відділи: етнополітології, національних меншин, етноісторичних досліджень; Інституту історії України НАН України; Центру етносоціологічних та етнополітичних досліджень Інституту соціології НАН України, Інституту мовознавства імені О.О.Потебні НАН України, Інституту педагогіки НАН України, Інституту змісту та методів навчання АПН України. В Україні діє система підготовки спеціалістів для закладів де навчаються і виховуються діти громадян різних національностей, у вищих навчальних закладах освіти міст Києва, Ужгорода, Чернівців, Одеси, Сімферополя, Ізмаїла та ін., в державних університетах, а також в Міжнародному Соломоновому університеті / м. Київ/, Інституті “Слов’янський університет” /м. Київ/, Гуманітарному інституті /м. Маріуполь/, Інституті слов’янознавства /м.Рівно/. В середніх спеціальних навчальних закладах, зокрема училищах культури, в нормативному курсі “Історія України” викладаються Культурологія, Народознавство, народно- сценічний танець. Ці дисципліни спрямовані на вивчення не тільки української культури, а й національних культур – росіян та інших етнічних груп. Інтенсивного поширення набуло вивчення мови росіян та інших національних меншин факультативно. Інститут удосконалення вчителів ім. Б. Грінченка проводить цілеспрямовану роботу по перепідготовці кадрів для національних шкіл відповідно до сучасних державних вимог. У зв’язку з цим за останні роки переглянуті навчальні плани та програми, створені нові кафедри, розробляються нові спецкурси з історії розвитку національних меншин та їх культур. Підвищення та удосконалення фахової підготовки культурноосвітніх працівників, які працюють в районах компактного розселення національних меншин, здійснює Інститут підвищення кваліфікації працівників культури, де на протязі року навчаються представники громадських національно- культурних товариств України. Програма навчання містить широке коло актуальних проблем щодо розвитку мови, культури, освіти національних меншин. Діяльність Українського Центру культурних досліджень спрямована на залучення представників іноетнічного населення до культурно – освітніх закладів, гуртків художньої самодіяльності, національно- культурних товариств. Спільно із закладами та установами культури, національними культурними товариствами, українськими громадами, іншими зацікавленими організаціями, міжнаціональним культурним співробітництвом займається культурно- просвітницький центр “Дружба”, створений Міністерством культури України. Його виникнення обумовлено необхідністю розв’язання проблем у сфері розвитку культури національних меншин. Про реалізацію прав національних меншин на свій культурний розвиток в Україні, зокрема російської свідчать численні факти. Так, крім столиці в Україні російські театри діють в Автономній Республіці Крим, обласних центрах сходу України. При російських культурних товариствах працюють колективи художньої самодіяльності. В місті Києві працює бібліотека Дружби народів, яка має численне зібрання літератури виданої 300 мовами. Також функціонують бібліотеки єврейської, вірменської літератури, літератури тюркомовних народів. Щодо російської меншини, то необхідно зазначити, що вона найбільш забезпечена літературою рідною мовою, бо в бібліотеках збережена вся література видань за попередні роки. У розробці тематичних навчальних програм та методик викладання російської мови, літератури, які грунтувалися на знаннях як української, так і російської культури, учбових планів підготовки та удосконалення матеріалу для підручників приймають участь члени Асоціації вчителів російської мови та літератури України. Важливим засобом навчального процесу є навчальні телевізійні програми для учнів загальноосвітніх шкіл, що сприяють підготовці телепередач для національних меншин з російської літератури та культури. Для росіян пропонуються телепередачі з предметів російська мова та література. Поліпшується ситуація з поширенням інформації серед усього населення України щодо життєдіяльності національних меншин, їх історії та культури. Загальний обсяг телепередач мовами етнічних груп в рік становить понад 581 годину, а радіопередач 1130 годин 20 хвилин. Крім передач російською мовою по національному радіо, вільно виходять в ефір радіостанції “Маяк”, “Голос Росії”, а в деяких районах України “Ехо Москви”. На шляху до створення сприятливих умов для етнокультурного розвитку національних меншин, в тому числі і російської, важливою є діяльність щодо поліпшення видавничої справи в Україні. Державна тематична програма випуску літератури національними мовами втілюється в життя спеціалізованими редакціями при державних видавництвах: “Каменяр” у Львові; “Карпати” в Ужгороді; “Маяк” в Одесі; “Донбас” у Донецьку; “Січ” у Дніпропетровську; “Таврія” в Сімферополі. У видавництві “Україна” засновано Головну спеціалізовану редакцію літератури мовами національних меншин України, котра координує організаційно- творчу діяльність мережі спеціалізованих редакцій, співпрацює з культурно- просвітницькими національними товариствами, бібліотеками, де існують відділи літератури національними мовами, але насамперед видає книги, брошури, аркушеві друковані видання різного цільового призначення: офіційні видання, навчальні посібники, літератури для дітей, збірки поезій та прозових творів, словники, розмовники тощо. Випуск літератури російською мовою сьогодні дещо скоротився порівняно з минулим, але попит росіян залишається повністю задоволений.
Таким чином, можна зробити висновок, що Українська держава, як демократична і правова, гарантує розвиток всім національним меншинам, забезпечує реалізацію політичних, економічних, соціальних і культурних прав відповідно до норм міжнародного права. У висновках сформульовані основні результати дослідження, зроблено ряд загальних висновків щодо розвитку культури російської меншини в Україні на сучасному етапі.
Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях: 1/. Сніжко В.М. До питання про здійснення національної політики в Україні: історія і сучасність. /Збірник статей аспірантів Київського державного інституту культури.- Вип.2.- К., 1995.- с.9- 16.2/. Основні напрямки здійснення національної політики щодо національних меншин в Україні та політика українізації / 20- 30- х рр. ХХ століття/ /Упорядник Сніжко В.М.- К.: ІПК, 1995.- 24 с. 3/. Сніжко В.М. Розвиток національних меншин в Україні на сучасному етапі. /Інформаційний огляд/.- К.:ІПК, 1996.- 19 с. 4/. Сніжко В.М. Развитие культуры русского меньшинства в условиях независимой Украины. //Материалы 2-й Международной научно- практической конференции “Диалог украинской и русской культур в Украине” (30- 31 октября 1997 г.)- К., 1998.- С. 200- 203. /рус. яз./ Сніжко В.М. Культура російської меншини в Україні: проблеми функціонування та розвитку (90-ті роки ХХ століття).- Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 17.00.01.- теорія та історія культури. Київський державний університет культури і мистецтв, Київ, 1998. У дисертації розкриваються основні засади, етапи формування та напрямки здійснення національної політики в Україні щодо національних меншин і російської меншини зокрема, розвитку її культури, функціонування культурно- освітніх закладів та національно- культурних товариств на сучасному етапі. Ключові слова: державна етнополітика, російська меншина, культура російської меншини. Снежко В.Н. Культура русского меньшинства в Украине: проблемы функционирования и развития (90-е годы ХХ столетия).- Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 17.00.01.- теория и история культуры. Киевский государственный университет культуры и искусств, Киев, 1998. В диссертации раскрываются основные положения, этапы формирования и пути осуществления национальной политики в Украине по отношению к национальным меньшинствам и русского меньшинства особенно, развития его культуры, функционирования культурно- просветительных учреждений и национальных культурных обществ на современном етапе. Ключевые слова: государственная этнополитика, русское меньшинство, культура русского меньшинства. V.M. Snizhko. Kulture of Russian minoritu in Ukraine: problems of functioning and development (90- th years of XX centuru).- Manuskript. Dissertation for a scientifie degree of candidate of historical sciences in speciality 17.00.01. – theory and history of culture. Kiev state university of culture and arts, Kiev, 1998. Dissertation diskovers the main bases, stages of formation and trends of implementation of the national policy in Ukraine with resprect to national minorities and Russian minority in particular, functioning of cultural and educational measures and national – cultural associations at the modern stage. Key words: state ethnopolicy, Russian minority, culture of Russian minority.

Підписано до друку 16.09.98р. Формат 60х84. Папір др.апарт. Друк.офсетний. Облік.вид.арк. 10 умовн. Др.арк. 10.зам. Тираж 100
Друкарня ДАККМ
252 605, Київ, вул. Січневого повстання, 21

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020