.

Підготовка педагогів-вокалістів у творчій спадщині діячів Харківської національної музично-педагогічної школи (20-70 рр. ХХ ст.): Автореф. дис… канд

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
148 2912
Скачать документ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Г.С.СКОВОРОДИ

СЛЄПЦОВА ОЛЕНА ВІКТОРІВНА

УДК 378.14.(09)

ПІДГОТОВКА ПЕДАГОГІВ-ВОКАЛІСТІВ
У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ ДІЯЧІВ ХАРКІВСЬКОЇ
НАЦІОНАЛЬНОЇ МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ
ШКОЛИ (20-70 рр. ХХ ст.)

13.00.01 – теорія та історія педагогіки

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Х а р к і в – 1998

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С.Сковороди, Міністерство освіти України.

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, професор
Попова Людмила Данилівна, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, професор кафедри педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор
Мельничук Сергій Гаврилович, Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка, завідувач кафедри педагогіки педагогічного факультету;

кандидат педагогічних наук, професор
Лазарев Микола Євстафійович, Сумський
педагогічний інститут ім. А.С.Макаренка,
завідувач кафедри педагогічної творчості.

Провідна установа – Харківський державний університет, кафедра педагогіки,
Міністерство освіти України, м. Харків.

Захист відбудеться “_10__”_грудня_ 1998 р. о __13_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.04 у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С.Сковороди за адресою: 310168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 221.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди (310168, м. Харків, вул. Блюхера, 2) .

Автореферат розісланий “__29_” __жовтня_ 1998 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Дмитренко Т.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У державній національній програмі “Освіта (Україна ХХІ століття)” зазначається, що пріоритетними напрямами виховання молоді є “формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, його культури та історії,.. забезпечення духовної єдності поколінь”. Керуючись цими завданнями, педагогічна наука в пошуках шляхів та засобів педагогічної підготовки викладацьких кадрів вищої школи звертається до вивчення та використання творчої спадщини прогресивних діячів вітчизняної національної педагогічної науки й культури. Такий підхід сприятиме виявленню їх теоретичних ідей та досвіду, дозволить доповнити новими матеріалами історію педагогічної думки України, допоможе творчому використанню знайдених у процесі дослідження даних у сучасних музично-педагогічних навчальних закладах.
Важливе місце в плеяді талановитих представників вітчизняної національної педагогічної думки та культури належить засновникам Харківської національної вокально-педагогічної школи П.В.Голубєву (1883-1966), Б.Р.Гмирі (1903-1966), М.Г.Михайлову-Сидорову (1890-1956), М.І.Литвиненко-Вольгемут (1892-1966), І.С.Паторжинському (1896-1960).
Заслужені діячі мистецтв, досвідчені викладачі присвятили своє життя педагогічній та науково-методичній діяльності, прагнули підвищити культурний рівень народу, формували естетичні погляди молоді, пропагували українську національну музично-педагогічну спадщину. Відомі майстри підготували багато талановитих педагогів, зробили вагомий внесок у розробку питань педагогічної та спеціально-методичної підготовки викладачів вокалу до роботи у музично-педагогічних закладах України різних рівнів.
Ступінь наукової розробки проблеми. Аналіз сучасної музично-педагогічної літератури показує, що питання підготовки вчителів та викладачів музики для середніх і вищих навчальних закладів привертали увагу педагогів і музикознавців. Літературу з цих проблем можна поділити на дві групи. Перша – теоретичні й методичні праці, присвячені підготовці вчителів музики на му-зично-педагогічних факультетах педагогічних вузів. Друга – дослідження, які порушують питання педагогічної підготовки студентів виконавських факульте-тів консерваторій, музичних академій, інститутів мистецтв. Підґрунтям наукових досліджень обох груп є фундаментальні праці відомих педагогів-музикан-тів О.О.Апраксіної, Л.Г.Арчажникової, Б.В.Асаф’єва, Д.Б.Кабалевського.
Серед досліджень першої групи особливе місце належить змістовним працям Е.Б.Абдулліна, Л.Г.Коваль, Б.Г.Лихачова, Г.М.Падалки, Г.П.Шевченко, Ю.Е.Юцевича, С.Г.Мельничука, М.Є.Лазарева, Т.П.Танько.
До робіт другої групи відносяться науково-методичні статті Л.А.Баренбойма, Г.Г.Нейгауза, А.Г.Рубінштейна. Деякі питання організації педагогічної практики на вокальних факультетах вищих музичних навчальних закладів розглядаються у методичних зошитах М.С.Агікяна, організації самостійної роботи студентів-вокалістів присвячена стаття А.Г.Менабені.
Окреме місце серед досліджень цієї групи займають роботи викладачів консерваторій та музикознавців, які висвітлюють деякі аспекти педагогічної діяльності та методичної спадщини діячів Харківської національної вокально-педагогічної школи. Серед них біографічно-методичні праці Т.М.Михайлової “Виховання співаків у Київській консерваторії” та І.А.Маркотенка “Павло Васильович Голубєв – педагог-вокаліст”, а також монографія Т.О.Швачко “М.І.Литвиненко-Вольгемут”.
Проведений аналіз науково-методичної музично-педагогічної літератури показує, що внесок засновників Харківської національної музично-педагогіч-ної школи в розробку мети та змісту підготовки педагогів-вокалістів, форм та методів організації їх практичної навчально-виховної діяльності у вищій школі в комплексі не досліджувався.
Актуальність і необхідність історико-педагогічного опрацювання, ступінь наукової дослідженості проблеми зумовили вибір теми дисертації, визначення її хронологічних рамок, об’єкта, предмета, мети дослідження, формування завдань.
Об’єкт дослідження – творча спадщина діячів Харківської національно-педагогічної школи з питань підготовки педагогів – вокалістів ( 20-70 рр. ХХ ст.).
Предмет дослідження – теоретичні ідеї та практична діяльність засновників Харківської національної музично-педагогічної школи з питань підготовки педагогів-вокалістів (20-70 рр. ХХ ст.).
Мета дослідження – аналіз мети та змісту, форм та методів підготовки педагогів-вокалістів у творчій спадщині діячів Харківської національної музично-педагогічної школи в 20-70 рр. ХХ ст., виявлення можливостей використання набутого досвіду в умовах розвитку національної освіти в Україні.
Завдання дослідження. I. Розкрити витоки зародження Харківської національної вокально-педагогічної школи.
2. Виявити етапи розвитку Харківської національної вокально-педагогічної школи.
3. Проаналізувати внесок діячів Харківської національної музично-педагогічної школи в розробку мети та змісту підготовки викладачів вокалу в навчальних закладах України досліджуваного періоду.
4. Розглянути форми та методи організації педагогічної підготовки викладачів вокалу в навчальних закладах України досліджуваного періоду.
5. Виявити тенденції розвитку ідей та досвіду діячів Харківської національної музично-педагогічної школи та можливості використання їх спадщини в сучасних умовах.
Методологічну основу дослідження становить теорія наукового пізнання, положення про діалектичну єдність та взаємозв’язок національного й загальнолюдського, історії з сьогоденням, доцільність творчого використання спадщини видатних вітчизняних діячів педагогічної науки та культури в сучасних умовах, методологічні положення державної національної програми “Освіта (Україна ХХІ століття)”.
Основні методи дослідження. Історико-педагогічний, теоретичний і порівняльний аналіз науково-методичної музично-педагогічної та музикознавчої літератури, матеріалів державних та приватних архівів, періодичних видань досліджуваного періоду. Виявлення, систематизація та узагальнення теоретичних ідей і практичної діяльності засновників Харківської національної вокально-педагогічної школи, застосування їх досвіду в навчальних закладах 50-70 рр. ХХ ст.
Джерелознавчою базою дослідження були матеріали та документи рукописного архіву М.І.Литвиненко-Вольгемут, який знаходиться в Державному музеї музичного, театрального та кіномистецтва України, архівні документи Харківського державного інституту мистецтв ім. І.П.Котлярев-ського, рукописи, які в оригіналах та копіях зберігаються в приватних архівах П.В.Голубєва, Б.Р.Гмирі, М.Г.Михайлова-Сидорова, І.С.Паторжинського, науково-методичні праці засновників Харківської національної вокально-педагогічної школи, опубліковані в деяких виданнях, їх виступи та статті у вітчизняній періодиці, навчальні плани, програми вищих музичних навчальних закладів, навчальні посібники та підручники, довідкова й мемуарна література досліджуваного періоду.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період становлення науково-методичних поглядів діячів Харківської національної вокально-педагогічної школи 20-30 рр. ХХ ст. під час українського національного відродження до подальшого розвитку їх теоретичних ідей та практичної діяльності з питань підготовки педагогів-вокалістів у 50-70 рр. ХХ ст.
Науково-теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в ньому здійснено спробу систематизації та узагальнення науково-методичних матеріалів із питань становлення та розвитку Харківської національної вокально-педагогічної школи в 20-70 рр. ХХ ст., проаналізовано внесок діячів цієї школи в розробку мети й змісту педагогічної підготовки викладачів вокалу, форм та методів організації практичної діяльності студентів-вокалістів у вищих навчальних закладах Харкова та Києва, виявлено перспективні тенденції використання їх досвіду в сучасній педагогічній вузівській практиці.
Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у вузівських курсах історії педагогіки, музичної педагогіки, методик музичного виховання, викладання вокалу, постанови голосу, на педагогічних, музично-педагогічних факультетах, інститутах післядипломної освіти педагогічних кадрів, на вокальних факультетах консерваторій та інститутів мистецтв, у запровадженні досвіду діяльності педагогів цієї школи в сучасну вокально-педагогічну практику.
Особистий внесок дисертанта визначається тим, що в дослідженні вперше в цілісному вигляді проаналізовано теоретичні ідеї та практичну діяльність засновників Харківської національної вокально-педагогічної школи з питань педагогічної підготовки педагогів-вокалістів, уведено в науковий обіг нові архівні документи та навчально-методичні матеріали.
Достовірність результатів дослідження забезпечується використанням архівних даних, науково-методичних праць діячів Харківської національної во-кально-педагогічної школи, маловідомої навчально-методичної та мемуарної літератури, матеріалів педагогічної періодики, застосуванням комплексу методів дослідження, адекватних меті, предмету та завданням роботи.
Апробація і впровадження результатів дослідження в практику здійснювалося у виступах автора на засіданнях кафедри педагогіки, на факультетських та університетських науково-практичних конференціях Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди, Всеукраїнській конференції, присвяченій 275-річчю від дня народження Г.С.Сковороди. Основні положення й результати дослідження опубліковано в 6 наукових статтях автора.
На захист виносяться:
основні етапи становлення та розвитку Харківської національної вокально-педагогічної школи;
мета та зміст педагогічної підготовки студентів-вокалістів у творчій спадщині представників Харківської національної вокально-педагогічної школи;
форми та методи організації практичної діяльності педагогів-вокалістів у вищих навчальних закладах Харкова та Києва досліджуваного періоду.
Обсяг та структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний текст роботи становить 150 сторінок, загальний – 190 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються об’єкт, мета, завдання, розкриваються методологічні підходи та методи дослідницької роботи, наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних висновків, апробація результатів дослідження, формулюються положення, які виносяться на захист.
У першому розділі “Теоретичні ідеї підготовки педагогів-вокалістів у творчій спадщині діячів Харківської національної музично – педагогічної школи (20-70 рр. ХХ ст.)” на основі вивчення архівних матеріалів, науково-методичної та мистецтвознавчої літератури розглядаються витоки Харківської національної вокально-педагогічної школи, виявлені в процесі дослідження головні етапи її становлення та розвитку, аналізуються мета і зміст педагогічної підготовки викладачів вокалу.
Вивчення різних джерел показує, що з давніх часів дійовим засобом виховання молоді була народна пісня, підпорядкована формуванню людини- трудівника, патріота, гуманіста, розвитку духовно багатої особистості. Пісні зберегли для педагогіки такі методи виховання, як особистий приклад, заохочення, настанову і повчання, забезпечили природовідповідність та культуровідповідність виховного процесу. В XVI – XVII ст. становленню та розвитку Харківської музично-педагогічної школи сприяла організація музичної освіти в братських школах України і викладання циклів музичних дисциплін у Києво-Могилянській академії. У XVIII – поч. ХХ ст. важливу роль у формуванні та розвитку гуманістично-просвітницьких ідей, естетико-виховних традицій, національно-патріотичної спрямованості української музичної школи відіграла патріотична та пісенно-творча діяльність Г.С.Сковороди, Т.Г.Шевченка, Лесі Українки, В.М.Верховинця, Ф.М.Колесси, П.О.Козицького, М.В.Лисенка та ін.
Аналіз архівних матеріалів та науково-методичної літератури дозволив виявити три основні етапи розвитку теоретичних ідей та досвіду засновників Харківської національної музично-педагогічної школи.
Перший (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) – навчання діячів цієї школи в музичних училищах та консерваторіях Харкова, Києва, Катеринослава; їх участь в освітній та громадсько-педагогічній діяльності Харківської і Київської філій Російського Музичного Товариства (РМТ).
Другий (20 – 30 рр. ХХ ст.) – педагогічна діяльність у вищих музично-педагогічних навчальних закладах Харкова й Вінниці, класах удосконалення вокально-педагогічних кадрів при Харківській національній опері; формування науково-методичних засад педагогічної та спеціально-методичної підготовки студентів-вокалістів у процесі викладацької та творчої роботи.
Третій (50 – 70 рр. ХХ ст.) – продовження активної викладацької діяльності в музичних вузах Харкова та Києва, подальший розвиток теоретичних ідей і практичної підготовки педагогів-вокалістів на ґрунті національно-педагогічних та народно-пісенних традицій, світових вокально-педагогічних надбань.
У роботі показано, що вже в 20 – 30 рр. однією з важливих проблем, які обговорювалися урядом, науковцями, викладачами музично-педагогічних закладів та мистецтвознавцями, була мета та зміст підготовки майбутніх викладачів вокалу. Науковою та методичною базою розробки теоретичних надбань і досвіду з питань музичної педагогіки став заснований у 1921 р. у Москві Державний інститут музичної науки (ДІМН).
Вокально-педагогічною секцією інституту на матеріалах наукових медичних досліджень був розроблений основний метод підготовки кадрів педагогів-вокалістів, відомий у науці як “єдиний метод співу”. Мета і зміст “єдиного методу співу”, практика його використання у навчальному процесі музично-педагогічних закладів неодноразово дискутувалися на Всесоюзних нарадах викладачів вокалу в 1925, 1937, 1940 і 1954 рр.
Дослідженням виявлено, що представники Харківської вокально-педагогічної школи П.В.Голубєв та М.Г.Михайлов-Сидоров у виступах на нарадах у 20 – 30 рр., на відміну від прихильників “єдиного методу співу”, вважали за необхідне використовувати в навчально-виховному процесі, поряд із результатами наукових пошуків, знання індивідуальних особливостей студентів та практичний досвід викладачів.
Визначну роль у розвитку змісту підготовки педагогів-вокалістів відіграв перший в Україні підручник М.Г.Михайлова-Сидорова для муздрамінститутів та музпрофшкіл “Нариси з питань вокальної педагогіки”, виданий у Харкові в 1930 р. У підручнику автор розглянув та систематизував відомості з історії становлення й розвитку світових вокальних шкіл, їх методичні надбання з питань постановки голосу, визначив перспективи розвитку української національної музично-педагогічної школи. Показово, що в підручнику вперше були визначені деякі аспекти педагогічної підготовки студентів-вокалістів: види самостійної роботи з науково-методичною літературою, контролю та самоконтролю, засоби етичного, естетичного та національного виховання майбутніх викладачів вокалу.
М.Г.Михайлов-Сидоров у “Нарисах”, П.В.Голубєв у доповіді на Всесоюзній нараді 1940 р. обґрунтували педагогічну необхідність використання в процесі підготовки викладачів вокалу принципів індивідуального підходу та науковості в навчанні. У доповіді П.В.Голубєв визначив також засоби й прийоми формування у майбутніх студентів-вокалістів знань, умінь та навичок організації індивідуальних занять, етичного спілкування з товаришами й викладачами у педагогічному середовищі. Питання організації педагогічної практики студентів у своїх працях професори не розглядали.
Аналіз розроблених у 1946, 1969 рр. Міністерством культури України державних навчальних програм для вищих музичних закладів показує, що метою педагогічної підготовки студентів-вокалістів у 50 – 70 рр. було озброєння їх у процесі навчання педагогічними та спеціально-методичними знаннями, уміннями й навичками, формування світогляду, морально-етичних якостей, розвиток індивідуальних особливостей і творчих здібностей.
Педагогічна підготовка викладачів вокалу за змістом включала три основні компоненти: формування педагогічних знань, умінь та навичок у процесі лекцій і практичних занять з основ педагогіки й психології вищої школи; озброєння студентів спеціально-методичними знаннями, уміннями та навичками шляхом вивчення історії вокального мистецтва, основ вокальної методики, анатомії, фізіології та гігієни голосового апарату, проведення індивідуальних занять з вокалу; педагогічну практику у вузі.
За державними програмами 1946, 1969 рр. викладання теоретичних дисциплін займало приблизно 15% навчального часу. Основна кількість годин відводилася на індивідуальну навчально-виховну фахову роботу зі студентами. Спеціально-методична підготовка випускників вокальних факультетів перевірялася екзаменаційною комісією під час державних іспитів, яка присвоювала їм кваліфікацію викладача вокалу та співака. Педагогічну підготовку випускників до навчально-виховної діяльності у вузі державна комісія не перевіряла, кваліфікація педагога-вокаліста надавалася на основі оцінок, одержаних студентами в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін та за педагогічну практику.
Дослідженням виявлено, що в доповідях на Всесоюзній нараді 1954 р., на якій були піддані гострій критиці основні положення “єдиного методу співу”, засновники Харківської школи виступили з педагогічно доцільними пропозиціями з питань покращення підготовки педагогів-вокалістів. Вивчення матеріалів їх приватних архівів дозволило ввести у науковий обіг ряд нових теоретичних положень, спрямованих на підвищення якості навчання й виховання молоді в музично-педагогічних закладах. Показово, що в 50 – 70 рр. одне з головних завдань своєї діяльності вони вбачали в істотному поглибленні змісту, в збагаченні форм та методів педагогічної підготовки студентів-вокалістів.
Так, М.І.Литвиненко-Вольгемут, виходячи з власного досвіду, зазначала, що кожен педагог-музикант поєднує в собі комплекс психічних, педагогічних та професійних здібностей, і успіх його майбутньої педагогічної діяльності залежить від гармонійного сполучення всіх цих властивостей. Вона радила викладачам приділяти у навчально-виховному процесі особливу увагу індивідуальному підходу до студентів, формуванню у них знань, умінь та навичок самостійної роботи, наполягала на використанні в навчанні чіткої наукової термінології.
І.С.Паторжинський рекомендував викладачам поступово ускладнювати методи викладання навчального матеріалу, пробуджувати у студентів у процесі навчання творче ставлення до виконання навчальних завдань, формувати їх національну культуру.
М.Г.Михайлов-Сидоров у підручнику “Питання вокальної підготовки” (1963), підготовленому в співавторстві з Д.Г.Євтушенком, розробив науково-методичні поради до здійснення індивідуального підходу в навчанні, організації самостійної домашньої роботи, обгрунтував необхідність використання української народної пісенної творчості як засобу національного виховання майбутніх педагогів-вокалістів.
Педагогічно цінний внесок у підготовку викладачів вокалу зробив П.В.Голубєв. Він виділив три етапи загальнопедагогічної підготовки: вивчення індивідуальних особливостей та перспектив розвитку студента; формування спеціально-методичних та педагогічних знань, умінь і навичок студентів та розвиток їх здібностей; використання набутих знань, умінь і навичок у процесі педагогічної практики. У посібнику “Поради молодим педагогам-вокалістам” (1956) він обґрунтував важливість використання індивідуального підходу під час проведення вступних іспитів до вузу. Радив викладачам у ході занять враховувати індивідуальні особливості психіки студента: характер емоцій, вольових здібностей і розуму, розвиток волі, ступінь наполегливості, ретельність, спосіб мислення студента – образний чи аналітичний.
Б.Р.Гмиря до важливих чинників якісної педагогічної підготовки студентів-вокалістів відносив рівень психолого-педагогічних та спеціально-методичних знань, умінь та навичок студентів, розвиток їх творчих та пізнавальних здібностей, ступінь загальної, естетичної та національної культури педагогів-вокалістів, прагнення їх до самоосвіти і самовиховання.
Таким чином, вивчення різних джерел показує, що засновники Харківської школи в лекціях, науково-методичних і педагогічних працях досліджуваного періоду висунули ряд теоретичних положень, спрямованих на розробку мети та змісту педагогічної й спеціально-методичної підготовки студентів-вокалістів. Так, М.Г.Михайлов-Сидоров та П.В.Голубєв у 20-30 рр. виступили з ідеєю педагогічної доцільності використання у навчанні індивідуального підходу до студентів та практичного досвіду викладачів; визначили також деякі методи самостійної роботи студентів з науково-методичною літературою, засоби естетичного національного виховання студентів.
У 50 – 70 рр. П.В.Голубєв, Б.Р.Гмиря, М.Г.Михайлов-Сидоров, М.І.Литвиненко-Вольгемут та І.С.Паторжинський працювали над розробкою питань мети, головних компонентів, поглибленням змісту педагогічної підготовки студентів-вокалістів, обгрунтуванням дидактичних принципів: індивідуального підходу, науковості та систематичності в навчально-виховній роботі.
У другому розділі “Організація практичної підготовки студентів-вока-лістів у музично-педагогічних закладах Харкова та Києва (20 – 70 рр. ХХ ст.) розглянуто основні форми та методи педагогічної підготовки викладачів вокалу в українських музично-педагогічних закладах, проаналізовано особливості організації педагогічної практики студентів-вокалістів, виявлено перспективні тенденції розвитку досвіду діячів Харківської національної музично-педагогічної школи та можливості використання їх спадщини в сучасних умовах.
Порівняльний аналіз навчально-методичних матеріалів вищих музично-педагогічних закладів Харкова та Києва досліджуваного періоду дозволив виявити, що провідним завданням практичної підготовки студентів-вокалістів до майбутньої навчально-виховної роботи у вузі засновники Харківської музично-педагогічної школи вважали формування педагогічних і спеціально-методичних знань, умінь та навичок, а також розвиток творчого ставлення до роботи.
У розділі показано, що головною формою практичної підготовки педагогів-вокалістів було індивідуальне навчання. У процесі аудиторної навчальної роботи зі студентами-вокалістами, як правило, використовувалися індивідуальні заняття. Аналіз архівних матеріалів та навчально-методичної літератури 20 – 70 рр. свідчить, що досвід засновників Харківської музично-педагогічної школи з питань організації практичної підготовки студентів у навчальних закладах Харкова та Києва за формами і методами використання мав багато спільного з сучасною практичною діяльністю викладачів музичних вузів, а в ряді випадків випереджав свій час.
Ще в 20 – 30 рр. П.В.Голубєв почав застосовувати індивідуальний підхід до навчання та виховання майбутніх викладачів вокалу. А в 50 – 70 рр., спи-раючись на набутий досвід, запропонував на вокальних факультетах вищих му-зичних навчальних закладів для обдарованих студентів збільшити термін нав-чання та розширити зміст навчальних програм. У процесі навчально-виховної роботи він уважно стежив за розвитком кожного студента і на ґрунті результа-тів спостережень розробляв комплекс педагогічних прийомів і індивідуальні режими занять. Навчальну діяльність починав із ретельно обміркованої вступ-ної бесіди, яку розглядав як психолого-педагогічну підготовку до заняття. Структура кожного індивідуального заняття, яке проводив П.В.Голубєв, змі-нювалася відповідно до психо-фізіологічного стану студента. Тривалість окре-мих навчальних елементів заняття залежала від мети та основних завдань. Професор педагогічно доцільно керував заняттями, чітко визначаючи міру впливу викладача на хід навчальної діяльності студентів.
Вивчення досвіду практичної діяльності засновників Харківської школи показує, що під час занять вони широко застосовували словесні методи навчання, радили студентам і молодим викладачам-вокалістам для якісного вирішення педагогічних завдань використовувати у навчально-виховній роботі пояснення, настанову, заохочення. Чільне місце у практичній діяльності представників цієї школи посідала бесіда.
У 50-70 рр. Б.Р.Гмиря одним із перших запровадив у процес підготовки майбутніх педагогів-вокалістів принципово нову форму навчальної роботи – лекції-бесіди. У його приватному архіві збереглася стенограма циклу лекцій-бесід із питань педагогічної та спеціально-методичної підготовки студентів вищих музичних та музично-педагогічних навчальних закладів, який він читав у Харкові, Києві, Ленінграді, Софії та Пекіні. У лекціях-бесідах Б.Р.Гмиря висунув методичні поради щодо проведення етичних, евристичних, виховних та проблемних бесід. Поряд із цим він запропонував залучати до роботи в музично-педагогічних закладах досвідчених вузівських викладачів із педагогіки та психології, радив увести до навчальних програм дошкільних закладів, початкових і середніх шкіл викладання музики та співу.
Професори та викладачі Харківської національної вокально-педагогічної школи в практичній діяльності широко застосовували також різні форми навчальної показової роботи студентів, зокрема проведення відкритих занять, творчі виступи на академічних концертах. Педагогічно доцільна організація щоразу складніших виступів з навчальними програмами на відкритих заняттях та академічних концертах давала змогу викладачам визначати рівень педагогічних знань та творчих досягнень студентів, сприяла більш чіткій перевірці та оцінці якості набутих на заняттях навчальних умінь та навичок.
Порівняльний аналіз досвіду М.Г.Михайлова-Сидорова та М.І.Литвиненко-Вольгемут показує, що в різні роки практичної діяльності у вузах Харкова та Києва вони надавали важливого значення чіткій організації контролю знань, умінь та навичок студентів, яку вважали необхідною складовою частиною навчально-виховного процесу. Професори систематично використовували такі форми контролю, як оцінки та облік, у яких убачали дійовий засіб стимулювання навчання та виховання студентів, що істотно впливає на підвищення рівня їх науково-методичної підготовки.
У розділі показано, що педагогічно корисними формами організації по-зааудиторної роботи студентів-вокалістів П.В.Голубєв, М.Г.Михайлов-Сидо-ров, І.С.Паторжинський вважали творчі виступи в громадській концертній діяльності, спрямовані на розвиток індивідуальної педагогічної майстерності студентів. Велику роль у рішенні завдань педагогічної та спеціально-методич-ної підготовки майбутніх викладачів вокалу вони відводили педагогічно доцільній організації самостійної домашньої роботи студентів, підкреслювали, що вона має відбуватися протягом усього навчально-виховного процесу, доводили, що уміння та навички самостійної позааудиторної діяльності необхідно формувати у студентів вже з перших курсів навчання.
На їх справедливу думку, чітко організоване керівництво підготовкою та виконанням домашніх завдань студентами, ретельна перевірка їх результатів дозволяли викладачам робити необхідні висновки і, в разі потреби, гнучко змі-нювати методи та прийоми організації домашньої роботи студентів, обираючи оптимальні.
У розділі показано, що провідні діячі Харківської національної музично-педагогічної школи в 20 – 30 рр. підкреслювали необхідність проведення педагогічної практики, а в 50 – 70 рр. почали розробляти основні питання її організації як обов’язкової складової підготовки студентів-вокалістів. Мету практики вони вбачали в підготовці студентів до самостійної викладацької діяльності в музичних навчальних закладах України. Педагогічна практика проводилася протягом IV – V курсів на базі музично-педагогічних вузів без відриву від занять. За навчальними програмами на практику відводилося у 1946 р. – 51 годину на два роки, а в 1969 р. – 144 години. До неї допускалися студенти, які в процесі вивчення теоретичних дисциплін оволоділи педагогічними та спеціально-методичними знаннями, уміннями та навичками.
Практикант проводив індивідуальні заняття з двома студентами середніх музичних закладів, відібраними під час конкурсного прослуховування. Він складав індивідуальні плани навчальної роботи для кожного студента-учня, вів щоденник, у якому занотовував методичні рекомендації викладача-консуль-танта та свої спостереження за студентами-учнями. У ході практики студенти-практиканти проводили теоретичні та виховні бесіди з учнями, власні відкриті заняття в присутності викладача-консультанта й інших практикантів. Результа-ти навчально-виховної діяльності студентів-практикантів обговорювалися та оцінювалися. У кінці практики на IV і V курсах студенти готували звіти про проведену роботу та психолого-педагогічні характеристики своїх учнів, поряд з цим на IV курсі вони складали залік, на V – іспит.
У висновках на основі вивчення та аналізу матеріалів державних і при-ватних архівів, науково-методичних праць, посібників та підручників заснов-ників Харківської національної музично-педагогічної школи, навчальних про-грам вищих музичних закладів досліджуваного періоду, сучасної історико-педагогічної, науково-методичної, мемуарної літератури й інших джерел узагальнюються результати дослідження й обґрунтовуються його основні положення:
1. Харківська національна музично-педагогічна школа пройшла три ос-новних етапи становлення та розвитку. Перший (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) – навчання діячів цієї школи в музичних закладах Харкова, Києва, Катерино-слава, їх освітня та громадсько-педагогічна діяльність у Харківському та Київ-ському відділеннях РМТ; другий (20 – 30 рр. ХХ ст.) – навчально-виховна та творча робота у вузах Харкова, Вінниці, класах удосконалення кадрів при Хар-ківській національній опері, розробка наукових основ педагогічної та спе-ціально-методичної підготовки студентів-вокалістів; третій (50 – 70 рр. ХХ ст.) – активна викладацька діяльність у музичних вузах Харкова та Києва, розвиток змісту, форм і методів теоретичної та практичної підготовки педагогів-вокалістів, їх національного виховання.
2. Дослідженням виявлено, що засновники Харківської національної музично-педагогічної школи в лекціях, виступах на науково-методичних нарадах, педагогічних та методичних працях розробили ряд теоретичних положень щодо мети та змісту педагогічної й спеціально-методичної підготовки майбутніх викладачів вокалу:
а) У 20 – 30 рр. М.Г.Михайлов-Сидоров та П.В.Голубєв під час дискусії з питань організаційних основ навчання в музичних закладах піддали критиці “єдиний метод співу”, висунули ідею педагогічної доцільності побудови навчального процесу на індивідуальному підході до студентів і використанні практичного досвіду викладачів, визначили деякі види самостійної роботи студентів із науково-методичною літературою та засоби їх національного естетичного виховання.
б) У 50 – 70 рр. діячі цієї школи, виходячи з досвіду викладацької діяльності у вузах Харкова та Києва, обгрунтували такі теоретичні положення:
• І.С.Паторжинський виявив основні компоненти підготовки педагогів-вокалістів: педагогічний, спеціально-методичний, національно-естетичний;
• П.В.Голубєв визначив етапи загальнопедагогічної підготовки: вивчення індивідуальних особливостей і перспектив розвитку студентів; формування у них спеціально-методичних і педагогічних знань, умінь та навичок і розвиток здібностей студентів; впровадження результатів набутої підготовки в процес майбутньої педагогічної діяльності;
• Б.Р.Гмиря головними показниками якісної педагогічної підготовки студентів-вокалістів вважав такі: рівень педагогічних і спеціально-методичних знань, умінь та навичок, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, ступінь загальної, естетичної та національної культури, прагнення до самоосвіти і самовиховання;
• М.І.Литвиненко-Вольгемут зазначала, що педагогічна діяльність майбутніх викладачів вокалу обумовлюється комплексною взаємодією їх педагогічних, психічних і музичних здібностей;
• М.Г.Михайлов-Сидоров розглянув питання використання викладачами музичних закладів педагогічно доцільної термінології, а також формування самостійності та активності студентів, організації їх домашньої роботи.
3. Узагальнений досвід організації практичної підготовки педагогів-вока-лістів досліджуваного періоду свідчить, що діячі Харківської музично-педаго-гічної школи її головне завдання вбачали в застосуванні у навчанні комплекс-ного підходу до формування педагогічних і фахових знань, умінь та навичок студентів, розвитку їх творчого ставлення до майбутньої педагогічної діяльності.
а) У 20 – 30 рр. М.Г.Михайлов-Сидоров і П.В.Голубєв засобом перевірки самостійної роботи студентів із спеціальною науково-методичною літературою вважали складання конспектів їх роздумів щодо вивчених джерел, добір навчального матеріалу для майбутньої викладацької діяльності. Поряд з цим у процесі індивідуальних занять із фаху використовували періодичний та підсумковий контроль знань, умінь та навичок студентів.
б) У 50-70 рр. діячі Харківської музично-педагогічної школи в процесі практичної підготовки майбутніх викладачів вокалу застосовували різні форми та методи навчання і виховання:
• П.В.Голубєв на ґрунті спостережень за психо-фізіологічним станом студентів-вокалістів розробляв і використовував у навчально-виховній роботі індивідуальні режими занять і комплекси педагогічних прийомів, спрямовані на розвиток індивідуальних особливостей і творчих здібностей педагогів-вокалістів, радив для обдарованих студентів збільшувати строки навчання й розширювати навчальні програми.
• Новою формою навчальної роботи був запроваджений Б.Р.Гмирею в практичну підготовку педагогів-вокалістів цикл евристичних, естетичних, проблемних і виховних лекцій-бесід, прочитаний у вищих навчальних закладах України та Західної Європи. В ньому він пропонував також увести в дошкільних закладах, початкових та середніх школах викладання співів та музики, а до роботи в музичних вузах залучати досвідчених викладачів психолого-педагогічних дисциплін.
• М.Г.Михайлов-Сидоров, П.В.Голубєв, М.І.Литвиненко-Вольгемут, І.С.Па-торжинський у процесі практичної підготовки студентів музичних вузів Харкова і Києва систематично використовували в навчальній роботі проведення відкритих занять, творчі виступи студентів на академічних концертах, а також такі форми періодичного та підсумкового контролю, як оцінка й облік їх педагогічних та фахових знань, умінь та навичок.
У ході позааудиторної роботи набули поширення творчі виступи студентів-вокалістів у громадській концертній діяльності, які підвищували їх індивідуальну педагогічну майстерність. Поряд з цим у навчальній та позанавчальній роботі постійно застосовувалися і такі методи, як пояснення, заохочення, переконання, настанова й спонукання, особистий приклад, показ голосом, вправи, вимоги та деякі інші.
4. Плідні думки засновники Харківської національної музично-педагогічної школи висловили з питань розвитку національно-естетичного компоненту підготовки педагогів-вокалістів. Своєю творчою педагогічною діяльністю вони переконливо доводили доцільність викладання українською мовою у вищих навчальних закладах, застосування в навчально-виховній роботі пісенної та педагогічної спадщини українського народу, пропагували в різних країнах світу надбання української культури. Важливого значення надавали розвитку у студентів рис, притаманних українському характеру – працьовитості, доброзичливості й поваги до старших, патріотизму й волелюбності, пісенності, поетичності та ліризму, м’якого гумору.
5. Основними тенденціями розвитку ідей та досвіду засновників Харківської національної музично-педагогічної школи, виявленими в ході дослідження є такі:
• поступова педагогізація навчально-виховного процесу підготовки студентів-вокалістів у вищих музичних закладах України;
• розвиток національно-естетичного компоненту підготовки вокально-пе-дагогічних кадрів на ґрунті використання надбань української культурної спадщини.
6. Творчому використанню у сучасних умовах ідей та досвіду організації практичної діяльності засновників Харківської національної музично-педагогічної школи 20 – 70 рр. ХХ ст. сприятиме:
• поглиблення змісту, форм та методів психолого-педагогічної підготовки студентів у вищих та середніх музичних закладах України;
• інтегрування теоретичних положень курсів педагогічних та спеціально-методичних дисциплін, залучення до викладання у середніх навчальних закладах досвідчених фахівців із педагогіки та психології;
• у доборі навчального матеріалу для студентів музично-педагогічних навчальних закладів надання пріоритету творчому доробку діячів української національної культури;
• збільшення кількості годин на педагогічну практику педагогів-вокалістів, проведення практики не тільки на базі вузу, а й середніх музичних навчальних закладів та спеціальних музичних шкіл, залучення до керівництва практикою та консультування викладачів психолого-педагогічного циклу;
• забезпечення подальшого розвитку комунікативного компоненту педагогічної діяльності в ході підготовки майбутніх викладачів вокалу, виховання позитивних рис особистості студента, його індивідуальних особливостей та творчих здібностей.
Підготовлена дисертація є першою спробою вивчення й узагальнення теоретичних ідей та практичної діяльності засновників Харківської національної музично-педагогічної школи з питань підготовки педагогів-вокалістів у 20 – 70 рр. ХХ ст. Подальшого наукового дослідження потребують питання педагогізації навчання та виховання студентів вищих музичних закладів, організаційних засад, змісту, форм і методів педагогічної практики та інші проблеми.
Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені в таких публікаціях автора:
1. Особливості підготовки педагогів-вокалістів у творчій спадщині діячів Харківської національної музично-педагогічної школи //Пошуки взаємодії сучасної педагогіки, мистецтва та освіти: Зб.наук.пр. Вип.1. – К.: МКА, 1997. – С.43 – 47.
2. Науково-методична підготовка педагогів-вокалістів у Харкові (30-60 рр. ХХ ст.) // Пошуки взаємодії сучасної педагогіки, мистецтва та освіти: Зб.наук.пр. Вип.2. – К.: МКА, 1997. – С.48 – 53.
3. Деякі аспекти оцінки музичної підготовки педагогів-вокалістів у національній музично-педагогічній спадщині //Контроль навчально-пізна-вальної діяльності школярів і студентів. Наук. вісн. Вип.1. – Харків: ХДПУ, 1997. – С.166 – 169.
4. Внесок діячів Харківської національної музично-педагогічної школи в підготовку педагогічних кадрів // Педагогіка та психологія: Зб. наук.пр. Вип.4. – Харків: ХДПУ, 1997. – С.159 – 161.
5. Шляхи та засоби підготовки педагогів-вокалістів у спадщині Харківської національної музично-педагогічної школи (20 – 30 рр. ХХ ст.) //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб.наук.пр.Вип.4. – Харків: ХДПУ, 1997. – С.176 – 180.
6. Г.С.Сковорода і народнопісенні традиції української вокальної школи //Педагогіка та психологія: Зб.наук.пр. Вип.6. – Харків: ХДПУ, 1998. – С.95 – 100.

Слєпцова О.В. Підготовка педагогів-вокалістів у творчій спадщині діячів Харківської національної музично-педагогічної школи (20 – 70 рр. ХХ ст.) – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – теорія та історія педагогіки. – Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Харків, 1998.
Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних ідей та практичної діяльності засновників Харківської національної музично-педагогічної школи з питань підготовки педагогів-вокалістів. Розглянуто витоки цієї школи, етапи її становлення та розвитку. Проаналізовано мету, зміст, форми та методи підготовки педагогів-вокалістів у творчій спадщині П.В.Голубєва, Б.Р.Гмирі, М.Г.Михайлова-Сидорова, М.І.Литвиненко-Вольгемут, І.С.Паторжинського. Виявлено можливості подальшого використання їх досвіду в умовах розвитку національної освіти в Україні. Основні результати роботи можуть бути використані у вузівських курсах історії педагогіки, музичної педагогіки, методики музичного виховання.
Ключові слова: підготовка педагогів-вокалістів, творча спадщина, засновники Харківської національної музично-педагогічної школи, мета, зміст, форми та методи навчально-виховного процесу.

Слепцова Е.В. Подготовка педагогов-вокалистов в творческом наследии деятелей Харьковской национальной музыкально-педагогической школы (20 – 70 гг. ХХ ст.) – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – теория и история педагогики. – Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С.Сковороды, Харьков, 1998.
Диссертация посвящена исследованию теоретических идей и практической деятельности основателей Харьковской национальной музыкально-педагогической школы по вопросам подготовки педагогов – вокалистов (20–70 гг. ХХ ст.). Рассмотрены истоки этой школы, этапы ее становления и развития. Проанализированы цель, содержание, формы и методы подготовки педагогов – вокалистов в творческом наследии П.В.Голубева, Б.Р.Гмыри, М.И.Михайлова-Сидорова, М.И.Литвиненко-Вольгемут, И.С.Паторжинского. Определены возможности дальнейшей реализации их опыта в условиях развития национального образования в Украине. Основные результаты работы могут быть использованы в вузовских курсах истории педагогики, музыкальной педагогики, методики музыкального воспитания.
Ключевые слова: подготовка педагогов – вокалистов, творческое наследие, основатели Харьковской национальной музыкально – педагогической школы, цель, содержание, формы и методы учебно – воспитательного процесса.

Sleptzova E.V. Preparation of the teachers – vocalists in a creative heritage of the figures of the Kharkiv national music-pedagogical school (20 – 70`s. XX Th century) – Manuscript.
The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of pedagogical sciences on a speciality 13.00.01 – theory and history of pedagogics. – Kharkiv state pedagogical university named after G.S.Skovoroda, Kharkiv, 1998.
The dissertation is devoted to research of theoretical ideas and practical activity of the founders of the Kharkiv national music-pedagogical school on preparation of the teachers-vocalists (20 – 70`s. XX Th century). The sources of the Kharkiv national music-pedagogical school, stages it formation and development are considered. The forms and methods of preparation of the teachers-vocalists in a creative heritage of P.V.Golubev, B.R.Gmyrya, M.L.Mihailov-Sidorov, M.I.Litvinenko-Volgemut, I.S.Patorzhinsky are analysed the purpose, contents. The opportunities of the further realization of their experience in conditions of development of national education in Ukraine are determined. The basic results of work can be used in high school rates of a history of pedagogics, musical pedagogics, technique of musical education.
Key words: preparation of the teachers-vocalists, creative heritage, founders Kharkіv national music-pedagogical school, purpose, contents, forms and methods of educational process.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020