ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Мармазова Ольга Іванівна
УДК – 940.2
ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
ЗЕМСТВ В УКРАЇНІ
(кінець ХІХ – початок ХХ ст.)
07.00.01 – Історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Донецьк – 1998
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Донецькому державному університеті.
Науковий керівник – доктор історичних наук, заступник декана історичного факультету Донецького державного університету Крапівін Олександр Васильович
Офіційні опоненти:
– доктор історичних наук, професор
Рябцев Володимир Павлович, професор кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка
– кандидат історичних наук, доцент
Троян Микола Петрович, доцент кафедри історії України Донецького державного університету.
Провідна установа – Черкаський державний університет
імені Богдана Хмельницького
Захист відбудеться “18” грудня 1998 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.02 по присудженню наукового ступеня кандидата історичних наук в Донецькому державному університеті за адресою: 340055, м.Донецьк, 55, вул.Університетська, 24, Гол.корп., ауд.309.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького державного університету (340055, м.Донецьк, 55, вул.Університетська, 24).
Автореферат розіслано “15” листопада 1998 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.І.Задніпровський
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Розвиток незалежної, економічно та політично самостійної України висуває на перший план завдання укріплення державності, що потребує перебудови органів місцевого самоврядування. Зараз, в складний момент нашої історії, важливо звернутися до таких форм і методів діяльності органів місцевого самоврядування, які забезпечили розвиток більшості галузей місцевого господарства та сприяли як культурному, так і економічному піднесенню країни. Саме такими органами були земства.
Затиснуте в адміністративні лещата, земство зробило свій внесок до культурного та господарсько-економічного розвитку України. Земська діяльність охоплювала широке коло питань. Одним з головних ІІ напрямків була просвітницька робота. Земства доклали багато зусиль до розвитку освіти, письменності у сільській місцевості. Безперечний внесок земських вчителів у розповсюдженні знань.
Саме земство, вирішуючи різні проблеми освіти, накопичило певний досвід роботи на місцях, досвід спільної діяльності адміністрації та місцевих кіл. Тому зараз, коли виникають ускладнення в сфері освіти, необхідно використовувати цей досвід.
В наш час не тільки передивляються погляди щодо місця та ролі земських установ в державному устрої Росії, але й віддається належне їх впливу на розвиток економіки та культури країни в післяжовтневий період. Безплатність освіти, широка мережа учбових закладів Радянської держави були запозичені в земств. Звідси ж були перейняті й готові кадри спеціалістів у сфері народної освіти. Вироблені земствами принципи устрою шкільної справи використовуються і тепер.
Історія земств в Україні висвітила закономірність, яка полягає в тому, що успіх реалізації програм, спрямованих на стабільний розвиток регіонів і країни взагалі, на планомірне здійснення соціального, економічного, екологічного характеру, залежить від ступеню дійсної участі населення в самоврядуванні, а також від підтримки та зацікавленості державних органів в його розвитку.
Досвід історії допомагає зрозуміти процеси, які відбуваються в теперішні часи, та через їх усвідомлення визначити надійний курс державного корабля. Тому вивчення історії земств, зокрема їх просвітницької діяльності, актуально в науковому та практичному розумінні.
Обраний напрямок дослідження є складовою частиною науково-дослідницької теми, над якою працює колектив Донецького державного університету (затверджена Міністерством освіти України під загальною назвою “Історія Донбасу” за №96-1вв/13).
Предметом дисертаційного дослідження є просвітницька діяльність земських установ в Україні, бо вивчення її досвіду важливе для сьогодення. В одному дослідженні розглянути усі сфери діяльності земств не можливо, тому автор вибрала просвітницьку галузь.
Об’єктом дослідження стали земства в Україні, які розгорнули широку діяльність в усіх галузях місцевого господарства, що сприяло швидкому розвитку та забезпечило економічне та культурне піднесення країни.
Хронологічні рамки дослідження обумовлені хронологічними рамками існування земських закладів (1864-1918 рр.).
Територіальні рамки. Проствітницька діяльність земств розглядається на прикладі 4 губерній Лівобережної України, а саме: Катеринославської, Харківської, Чернігівської та Полтавської. Тут земські установи були запроваджені в 1865-1866 роках. Автор у дослідженні не торкається двох губерній Херсонської та Таврійської, де земські заклади були створені у цей же час, а також губерній Правобережної України, де земства запроваджувалися лише на початку ХХ століття. Розглянуті губернії мали схожі риси в економічному, соціальному та культурному розвитку. Проте існуючі відмінності обумовили деякі особливості у вирішенні питань, пов’язаних з освітою народу, що підкреслює індивідуальність кожного земства.
Мета даслідження полягає в тому, щоб проаналізувати просвітницьку діяльність земств в Україні, висвітити, з чого складалася та від чого залежала, надати їй об’єктивну оцінку.
Завдання дослідження продиктовані загальною метою роботи:
– визначити головні етапи розвитку просвітницької діяльності земств;
– охарактеризувати земське господарство по освіті народу взагалі та кожну з його галузей окремо;
– виділити, що загального та особливого було в просвітницькій діяльності земств губерній, які розглядаємо;
– проаналізувати наслідки діяльності земств, їх значення для розвитку освіти в Україні.
Методологічною основою даного дисертаційного дослідження став метод комплексного підходу до історичного матеріалу, який на думку автора, дозволяє поєднати різні засоби історичного дослідження (хронологічний, порівняльно-історичний, структурно-системний, логіко-аналітичний, формально-статистичний, кількісного аналізу), не порушуючи принципів об’єктивного пізнання, тенденцій історичного розвитку, і разом з тим не впадаючи в однобічність монофакторних поглядів на історичний процес.
Наукова новизна дисертації обумовлена тим, що вперше у вітчизняній та зарубіжній історіографії здійснене дослідження просвітницької діяльності земств Катеринославської, Полтавської, Харківської та Чернігівської губерній, зроблений ретельний аналіз найрізноманітних сторін цієї діяльності, показані умови, в яких вона проходила, проаналізовані її наслідки.
Практичне значення роботи полягає в тому, що вона може стати складовою частиною наукового фундаменту політики, яку формує і проводить Україна стосовно органів місцевого самоврядування. Зараз, коли усвідомлюється необхідність перегляду організації установ місцевого самоврядування, звернення до історичного досвіду земств певною мірою може допомогти у вирішенні різних проблем, зокрема в галузі освіти.
Зібраний та проаналізований матеріал може бути використаний в підготовці фундаментальних праць з історії України кінця ХІХ – початку ХХ століть, узагальнюючих праць з історії місцевого самоврядування, у навчальних посібниках для вищих та середніх навчальних закладів, різноманітних довідкових виданнях, в спецкурсі “Просвітницька діяльність земств в Україні”.
Апробація теми. Положення та певні висновки дисертації знайшли своє відображення в статтях, а також доповідях і повідомленнях науково-практичних конференцій. Дисертація обговорена на засіданні кафедри історії народів Росії Донецького державного університету та рекомендована до захисту.
СТРУКТУРА І ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (сім підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (200 назв.), додатків (18 таблиць, складених автором).
У вступі обгрунтовна актуальність дослідження, визначено його предмет, особливості, мету і завдання, вказано на наукову новизну та практичне значення дисертації.
В першому розділі “Історіографічний огляд та характеристика джерел” висвітлюється стан наукової розробки проблеми за хронологічно-проблемним принципом, методологічна та теоретична база даного дисертаційного дослідження, його джерельна база.
Історіографію проблеми авторка умовно розділила на три періоди. Перший – з моменту запровадження земських установ до 1917 року. Після революції до середини 50-х років ХХ ст. вивченням проблем земських закладів практично не займалися, тому другий період – з середини 50-х років до 90-х років, і третій період – це сучасна українська та зарубіжна (переважно російська) література.
Огляд робіт дореволюційних дослідників, а також зарубіжних авторів з даної проблеми розкрито в статтях В.Гармізи, Є.Корнілова, М.Шумілова та інших.
Перші роботи, присвячені земствам, з’явилися з самого початку їх діяльності. Це були монографії, журнальні та газетні статті. Проте інколи вони носили лише публіцистичний та агітаційний характер або мали за мету привернути увагу суспільства до земств. Авторами робіт були, головним чином, активні земські діячі.
Найбільше докладно в дореволюційній історіографії вивчені перші три десятиріччя земської історії. Значно менше спеціальної літератури з історії останнього десятиріччя існування земства (1905-1917 рр.).
Діяльність земств по освітченню народу в окремих губерніях в дореволюційній історіографії не знайшла відображення. Немає також робіт, присвячених комплексному вивченню діяльності земських установ за всю їх історію. Тому велике значення для дослідника історії земств має 4-х томна праця Б.Б.Веселовського. В першому томі роботи відображені майже всі боки діяльності земств в галузі народної освіти, надається дуже багато фактичного, особливо статистичного матеріалу .
Автори робіт цього періоду дослідили різні напрямки просвітницької діяльності земств в Росії в цілому. Так, В.П.Вахтеров у своїх працях розроблював питання, які пов’язані із загальною та позашкільною освітою . Він негативно ставився до урядової політики русифікації окраїн.
Майже усі боки земської діяльності по освіті народу знайшли висвітлення в роботах В.І.Чарнолуського та Г.А.Фальборка . Цінний фактичний матеріал мають праці Н.В.Чехова . В названих працях розглядається також земська діяльність в українських губерніях.
Історіографія земських закладів суттєво поповнювалася в ювілейні роки . Проте ці видання страждали однобічністю.
Підводячи підсумок вивченню в дореволюційній історіографії просвітницької діяльності земств, можна констатувати, що в цей період відбулося зародження й становлення розробки цього важливого наукового напрямку. В історичній літературі було зроблено спробу надати оцінку, правда не завжди об’єктивну, ролі земств в освіченні народу. І хоча не було робіт, які розкривали просвітницьку діяльність земств окремих губерній, зокрема українських губерній, але вихідна база для глибокої розробки даного питання вже була створена.
У радянській історіографії проблемами земських закладів практично не займалися до середини 50-х років. Першою вийшла робота В.В.Гармізи . Пізніше виходить монографія Л.Г.Захарової . Ці видання були присвячені проблемам уведення земств, їхнім взаємовідношенням з урядом, прагненням останнього обмежити можливості органів місцевого самоврядування. Питання, пов’язані з просвітницькою діяльністю земств лише порушувалися.
В ряді узагальнюючих робіт розглядалися питання розвитку освіти в цілому в Росії, а також і в Україні . Проте ці роботи мали за мету лише надати загальний нарис проблеми, акцентувати її значення та привернути до неї увагу дослідників.
Суттєвим внеском в радянську історіографію земств стали роботи Н.М.Пірумової, де висвітлюються шляхи та умови створення земської школи, земські курси та з’їзди для підготовки земських учителів, склад учителів на початку 80-х років ХІХ ст., їх становище, громадська діяльністьв Росії в цілому, і зокрема в українських губерніях .
Зацікавленність викликає стаття Маклакової І.Ю., яка присвячена земським клопотанням як джерела з історії школи та громадсько-педагогічної думки .
З робіт останніх років безумовний інтерес мають дослідження Г.О.Герасименка, які цінні не лише проаналізованим матеріалом з історії органів місцевого самоврядування, але і відображенням тих змін, які відбуваються в поглядах на проблему земства в сучасній історіографії .
Віддаючи належне роботам згаданих авторів, слід відмітити, що вони лише порушують питання, пов’язані з просвітницькою діяльністю окремих земств.
В останній час почалося вивчення того, чим власне були земства. У ряді періодичних видань з’явилися статті Н.М.Пірумової, Ф.А.Петрова . В 1995 році вийшла робота Н.Г.Корольової, де є розділ, присвячений діяльності земств по розвитку народної освіти в Росії, а також в українських губерніях .
На Україні було проведено лише декілька досліджень історії земства, де відображено соціальний стан, вивчено бюджет і практичну діяльність земств . Необхідно виділити дослідження А.М.Гуза, присвячене культурно-освітній діяльності земств в Україні (Лівобережжя) . Тут простежене кількісне та якісне зростання земських початкових шкіл, аналізується робота земських установ поза школою, а саме, створення книжкових складів, бібліотек-читалень, періодичних видань, показується значення діяльності земств у процесі культурного відродження в Україні. Проте не знайшла відображення земська діяльність, спрямована на покращення складу вчителів земських шкіл, на розвиток професійно-технічної та сільськогосподарської освіти, не надана повна картина позашкільної діяльності земств, крім того, не висвітлені особливості діяльності кожної земської управи губерній, які розглядаються.
Заслуговує уваги дослідження Н.Калиниченка та Ж.І.Ільченка . У своїй статті вони намагаються визначити роль земств у впровадженні української мови в початкових школах України.
Отже, слід підкреслити, що проблема просвітницької діяльності земств вивчена явно недостатньо. До нашого часу немає грунтовних досліджень, присвячених діяльності земств по освітченню народу в Україні, а особливо в окремих губерніях.
Джерельну базу даного дослідження можна поділити на декілька груп.
Частина земських документів не видавалася, тому дисертантка використала матеріали декількох архивів. Були опрацьовані матеріали Донецького державного архіву, фонд 110 Маріупольської повітової управи, де містяться відомості про діяльність управи в організації початкових шкіл, про їх взаємовідношення з селянськими сходами та т.і.
У Державному архіві Полтавської області розглянуті фонди: губернської земської управи (Ф.723) та деяких інших повітових управ (Миргородської повітової земської управи (Ф.610) та Пирятинської повітової земської управи (Ф.828)).
Авторка опрацювала матеріали Державного архіву Харківської області: фонд 304 – Харківська губернська земська управа, де є відомості по відділу народної освіти управи з 1904 по 1918 рр.; фонд 266 – Канцелярія директора народних училищ, де є різноманітна інформація стосовно вчителів земських училищ, коливання чисельності земських шкіл, запровадження загальної освіти та багато іншого, фонд 635 – Харківська губернська училищна рада.
У Центральному державному історичному архіві України використані фонди: 442 – Канцелярія Київського, Подольського та Волинського генерал-губернатора, 707 – Управління попечителя Київського учбового округу, 1439 – Чернігівського державного жандармського управління, 1680 – Канцелярія Харківського інспектора у справах друку. Документи цих фондів містять інформацію щодо планів деяких губернських земств в справі народної освіти, щодо створення різних бюро біля управ, спрямованих на зменшення впливу земств та т.і.
У Центральному державному історичному архіві Росії використаний фонд 733 Департамента народної освіти, у якому містяться земські клопотання, які, як джерело з історії школи та громадсько-педагогічної думки, дозволяють поглибити уявлення стосовно діяльності земств, тих починань, які не були здійснені через обмеження їх діяльності урядом.
Важливу групу джерел склали офіційні документи, циркуляри, розпорядження до них.
Ще одну, не менш важливу групу першоджерел становлять журнали губернських та повітових земських зібрань, звіти, постанови, доповіді та т.і. У журналах земських зібрань друкувалися стенограми практично без скорочень. Вони містять у собі запис виступів голосних, фіксують процес вироблення рішень, передають емоційне напруження земських зібрань. Це дуже трудомістке, але живе та об’єктивне джерело, яке відображає увесь спектр суперечок на зібраннях. Звіти земських зборів – майже невивчений комплекс документів, ознайомлення з якими дає можливість уникнути абстрактних міркувань та висновків стосовно земства взагалі. Вони відображають індивідуальність кожного земства у вирішенні питань, пов’язаних з освітою народу.
У дослідженні використані різноманітні статистичні джерела. Так, “Однодневная перепись начальных школ в империи, произведенная 18 января 1911 года”, дозволяє простежити розвиток системи початкової народної освіти у губерніях, які розглядаються, та містить різноманіття відомостей щодо кількості та діяльності земських шкіл. Аналізуються різні статистичні довідники, які видавалися губернськими статистичними комітетами, котрі виникають в Чернігівській губернії в 1876 році, в Харківській – 1880, в Полтавській – 1882, в Катеринославській – 1883.
Також дисертантка ознайомилася з матеріалами земських періодичних видань, які в різні роки друкували земства, а саме: газета “Земство”, “Збірники Чернігівського і Херсонського земств”, “Вісник Катеринославського та Таврійського земств” та інші.
Дослідження першоджерел дозволили різнобічно підійти до вивчення проблеми земського самоврядування, і в певній мірі зрозуміти ті чи інші кроки, зроблені земствами.
У другому розділі “Розвиток земствами системи початкової, професійної та сільськогосподарської освіти” виділено чотири підрозділи.
У першому підрозділі “Діяльність земських управ в галузі початкової освіти” розглянуто, як розгорталася та які своєрідні етапи у своєму розвитку проходила земська робота по запровадженню початкової освіти в сільській місцевості, які перешкоди вона зустрічала на своєму шляху, проаналізовані земські витрати на народну освіту, зростання кількості земських шкіл та учнів в них, висвітлене прагнення земств щодо запровадження загальної освіти, їх клопотання стосовно дозвілу на застосування української мови в школах.
У цьому підрозділі підкреслюється, що з початку існування органів місцевого самоврядування губернські земства відігравали незначну роль в розвитку народної освіти. Ініціативу взяли на себе повітові земства. І лише з 90-х рр. ХІХ ст. розглянуті губернські земства починають адресне виділення кошт на народну освіту.
Витрати на освітчення народу зросли, за підрахунками автора, в Катеринославській губернії з 1871 по 1911 рр. на 88%, в Харківській – з 1871 по 1903 – на 93%, в Чернігівській – з 1871 по 1903 – на 90%, в Полтавській – з 1871 по 1908 – на 96%.
В дослідженні розглянуто, куди витрачилися кошти, які виділяли земства на народну освіту.
Кількість земських шкіл у середньому щорічно зростала, за підрахунками автора, в Катеринославській губернії з 1877 по 1912 рр. на 30 шкіл, в Харківській – з 1865 по 1911 на 18, в Полтавській – з 1868 по 1907 на 17, в Чернігівській – з 1869 по 1911 на 37. Більшість шкіл були з трьохрічним строком навчання та мали власні приміщення.
Чисельність учнів в земських школах, за підрахунками автора, зросла в Катеринославській губернії з 1896 по 1911 рр. на 73%, в Полтавській – з 1868 по 1907 на 85%, в Харківській – з 1865 по 1911 на 84%, в Чернігівській – з 1869 по 1911 на 93%. Частка дівчат серед учнів завдяки діяльності земств зростала, але залишалася недостатньою і складала в 1911 році в середньому 30%.
Також в підрозділі розгяладається участь земств у обговорюванні питання стосовно введення загальної освіти. В кожній губернії розроблювалися плани шкільної мережі. Крім того, земства клопотали про введення української мови в школи, хоча уряд не дав на це дозволу.
В другому підрозділі “Піклування земств про учительські кадри” висвітлюється діяльність земств, спрямована на збільшення кількості учителів, на підвищення їх професійного та загальноосвітнього рівня, на покращення матеріального становища. Крім того, розглядаються дії уряду, які перешкоджали цій діяльності земств.
Кількість учителів, за підрахунками автора, з 1896 по 1911 рр. зросла в Чернігівській губернії в 1,7 разу, в Харківській – в 2,2 разу, в Полтавській – 1,8, в Катеринославській – 3,5. Питання про укомплектування шкіл учительськими кадрами знаходилося у ведені земств. Заслуга залучення до справи учительства в народній школі жінок належала земствам, бо дореформена школа учительок майже не знала. В 90-ті рр. ХІХ ст. в губерніях, які розглядаються, частка учительок серед викладачів в середньому складала 43,5%, в 1911 – 58%.
В підрозділі надається детальна характеристика складу учителів земських шкіл по губерніях. В середньому більшість учителів та учительок належала до молоді (від 20 до 30 років – приблизно 50%). За соціальним походженням вони були вихідцями з дітей селян та духівництва. Середня тривалість педагогічної діяльності становила 8-11 років у вчителів, 7-8 років у вчительок.
Підготовка вчителів здійснювалася земствами в земських учительських семінаріях та школах, наданням кошт на утримання стипендіатів, як губернських, так і повітових управ, в урядових учительських семінаріях, в учительських інститутах.
Далі авторка зупиняється на діяльності земств, спрямованій на підвищення загального та професійного рівня учителів. З цією метою проводилися учительські з’їзди та курси (спочатку педагогічні, потім загальноосвітні). Учительські з’їзди відбувалися з 1867 по 1874 рр., знову їх діяльність поновлюється в середині 90-х рр. Педагогічні курси відбувалися з 1875 року в Полтавській губернії (щорічно в трьох повітах) та Чернігівській (щорічно в п’яти повітах), з 1867 – в Катеринославській, з 1878 – Харківській. На початку ХХ ст. їх замінюють загальноосвітні курси.
В підрозділі розглядається діяльність педагогічних бібліотек для учителів.
Завдяки діяльності земств, як зазначається автором, якісно покращився педагогічний склад шкіл. Достатню підготовку для роботи в школі мали вчителі: в Катеринославській губернії – 66% від загальної кількості, в Полтавській – 47%, в Харківській – 47%, в Чернігівській – 44,5% (за підрахунками автора).
Останнім питанням, що розглядається в даному підрозділі, була характеристика матеріального становища учителів та висвітлення різних заходів земств, спрямованих на його покращення.
У третьому підрозділі “Організація земствами нижчого ремісничого навчання” висвітлюється діяльність земств, в кожній з розгляданих губерній окремо, що була спрямована на розвиток професійно-технічної освіти. Вона виявилася у відкритті нижчих технічних училищ, ремісничих відділень та класів біля початкових шкіл, а також нижчих ремісничих навчальних закладів.
Починають відкриватися ці навчальні заклади з 80-х рр. ХІХ ст. По губерніях вони розподілялися таким чином (на початок 1911 року): в Харківській – 12 (ремісничі училища), в Катеринославській – 7 (3 – ремісничі училища, 2 ремісничі школи та 1 жіноча проф. школа), в Чернігівській – (2 ремісничих училища та 5 ремісничих шкіл), в Полтавській – 10 (серед них 1 нижче технічне училеще, 1 реміснича школа, Полтавське ремісниче училище). Усього нараховувалося до 1910 року 28 нижчих ремісничих навчальних закладів. Крім того, найбільше коштів на професійну освіту витрачали Полтавське та Катеринославське земства.
В підрозділі характеризуються ремісничі навчальні заклади в губерніях. Навчання тут було, здебільше, безкоштовним. Лише в деяких училищах збиралася платня в розмірі від 5 до 20 карб. Викладання загальноосвітніх предметів не перевищувало курс двокласних народних училищ, вивчення ремесла зводилося до практичного засвоєння способів та навиків в процесі виробництва.
Значна частина випускників земських ремісничих навчальних закладів працювала в промисловості.
Ще одним питанням, яке розглядається в підрозділі, є відкриття земствами ремісничих відділень та класів. До 1911 року їх число в губерніях було таким: в Полтавській губернії земство організувало викладання ремесла в 6 початкових школах, уроки рукоділля – біля 246, в Катеринославській – ручна праця та рукоділля викладалося в 146 початкових училищах, в Харківській – ремесло викладалося в 33 школах, рукоділля в 339, в Чернігівській – відповідно, в 12 та 94. Утворені ремісничі відділення та класи залучали дітей до різних ремесел, до роботи в промисловості.
У четвертому підрозділі “Розповсюдження сільськогосподарських знань серед населення земськими управами” характеризується робота губернських та деяких повітових земств по відкриттю сільськогосподарських шкіл та училищ, організація занять по сільському господарству біля початкових училищ, дослідних садів та городів, проведення спеціальних короткотермінових сільськогосподарських курсів, відкриття шкіл садівництва та городництва, улаштування різних виставок по сільському господарству, утворення складів сільськогосподарських знарядь.
В підрозділі висвітлюється стан сільськогосподарської освіти в кожній губернії. Катеринославське губернське земство надавало кошти для Верхнєдніпровського сільськогосподарського училища. Полтавське губернське земство разом з повітовими до 1910 року відкрило 5 сільськогосподарських шкіл. Чергінівське губернське земство, яке спочатку негативно відносилося до ідеї відкриття сільськогосподарських шкіл, з 90-х рр. ХІХ ст. надає кошти для 2 діючих шкіл. Харківське губернське земство, разом з повітовими також виділяло асигнування для сільськогосподарських шкіл губернії.
Далі в підрозділі розглядається питання щодо організації земствами занять з сільського господарства біля початкових училищ. В 1911 році такі заняття відбувалися в Катеринославській губернії при 80 початкових училищах, в Полтавській – про 37, в Чернігівській – при 32, в Харківській – при 67. Більшість земських шкіл мали дослідні сади та городи.
Автор зупиняється також на інших заходах земств, спрямованих на розповсюдження сільськогосподарських знань серед населення. Так, в Катеринославській губернії коло декількох училищ були організовані спеціальні відділення з сільського господарства. Проводилися короткотермінові курси. В Полтавській губернії до 1910 року було відкрито 3 школи садівництва та городництва. В Харківській губернії проводилися курси для учителів початкових училищ з садівництва, городництва та бджільництва. Чернігівська губернська управа надсилала до цих курсів своїх представників. В губерніях асигнування в сільськогосподарську освіту складали приблизно половину усіх витрат на професійну освіту.
Окреме місце в підрозділі відведено організації земствами складів сільськогосподарського знаряддя, їх діяльності та значенню.
В третьому розділі “Діяльність земств в сфері позашкільної освіти” три підрозділи.
В першому підрозділі “Земська бібліотечна справа та книжкові склади” розглядаються питання, пов’язані з розвитком земської бібліотечної справи в губерніях, діями уряду, які перешкоджали роботі земств, характеризується діяльність самих бібліотек, їх стан, проблеми, а також організація земських книжкових складів, їх значення.
Спочатку в підрозділі висвітлюється те, як розгорталася земська бібліотечна справа. Губернські управи до 90-х рр. ХІХ ст. надавали кошти в розпорядження різних місцевих товариств, не приймаючи безпосередньої участі в організації народних бібліотек. Катеринославське губернське земство виділяє в 1897 року по 500 карб. на кожний повіт щорічно для відкриття двох нових бібліотек-читалень. Полтавське з 1896 року асигнує по 125 карб. щорічно для повітів за умовою надання ними такої ж суми для відкриття бібіліотек. Чернігівське з 1894 року утворює фонд видачи допомоги для організації народних бібліотек і всі повітові земства мали змогу користуватися ним по 1 тис. на рік (вони повинні були асигнувати однакову суму). Ця допомога надавалася до 1910 року. І лише в 1916 році Чернігівське земство розроблює план мережі бібліотек в усій губернії. Харківське губернське земство зробило перший крок у розвитку бібліотечної справи в 1905 році, запроваджуючи посаду завідуючого позашкільною освітою в губернії. А з 1906 по 1908 роки розроблюється план корінної реорганізації бібліотечної мережі в губернії.
Окреме місце в підрозділі займає характеристика діяльності самих бібліотек, їх стану, проблем.
Земства також допомагали в організації публічних бібліотек, відкривали біля училищ бібліотеки для учнів і вчителів. В середньому приблизно 70% шкіл мали учнівські та 45-50% бібліотеки для викладачів. Губернські земські управи прагнули створити мережу центральних районних бібліотек для вчителів.
Останнім питанням, що розглядається в підрозділі, є організація земствами книжкових складів, які робили добру книгу доступною, задовольняли зростаючу потребу в позашкільному читанні. В Катеринославській, Харківській та Чернігівській губерніях книжкові склади належали до так званої централізованої системи – центральний книжковий склад біля губернської управи та відділення в повітах. В Полтавській губернії не існувало головного центрального губернського книжкового складу, а були великі та самостійні склади в повітах.
В другому підрозділі “Школи та курси для дорослих улаштовані земствами” розглядається відкриття земствами в кожній губернії недільних шкіл для дорослих, повторювально-додаткових занять, надання фінансової підтримки школам для дорослих, які організовували громадські організації та приватні особи, урядова політика стосовно освіти дорослого населення.
Перш за все, в підрозділі автор зупиняється на організації земствами недільних шкіл. В 1896 році в розглянутих губерніях, за підрахунками дисертантки, було 38 недільних шкіл. Більш за все їх було в Полтавській губернії – 15, менш за все в Катеринолавській – 3, в Чернигівській та Харківській по 10. В 1911 році їх нараховувалося 25. Проте зменшилась кількість працюючих учителів та учнів, які там навчалися.
Окреме місце займає питання стосовно організації повторювально-додаткових занять з дорослими біля початкових училищ для осіб, які закінчили колись училища чи не закінчили повного курсу навчання. Перші такі заняття відбулися в Катеринославській губернії за ініціативою Н.А.Корфа. Кількість занять в 1911 році порівняно з 1896 роком зменшилася в Чернігівській губернії (з 26 до 14), в два рази збільшилася в в Полтавській (з 9 до 18). В Харківській губернії повторювальні заняття відбувалися біля 2 училищ. Значно зменшилася кількість таких занять в Катеринославській губернії в 1911 році порівняно з іншими роками (в 1905 – 49, 1911 – 13). Автор також висвітлює проблеми, які зустрічали земства організовуючи повторювально-додаткові заняття.
Наприкінці підрозділу розглядається питання стосовно фінансової допомоги різним громадським організаціям та приватним особам в проведенні занять з дорослими.
Третій підрозділ “Організація земствами народних читань, виставок, улаштування музеїв, народних домів”.
Спочатку автором розглядається робота земств з проведення народних читань, найбільш доступного засобу в системі позашкільної освіти. Читання організовувалися при початкових школах і проводилися їх викладачами. Проте, вони не були систематичними, мали випадковий характер. Лише в 1916 році земства розроблюють схеми організації систематичних народних читань. Проте, ця просвітницька діяльність земств не отримала достатнього розвитку.
Другим питанням в підрозділі є організація земствами музеїв та виставок в губерніях. Тут характеризуються відкриті земствами музеї та виставки, їх діяльність, недоліки. Підкреслюється, що земства розуміли значення музеїв та виставок в справі позашкільної освіти.
Ідея комплексного вирішення завдань позашкільної освіти, яка виникла в земському середовищі, знайшла своє практичне втілення в утворенні народних домів – культурно-просвітницьких закладів, які об’єднують усі види культурно-просвітницької роботи. Це останнє питання, яке розглядається в підрозділі.
Одним з найкращих був народний дім в Харківській губернії, в діяльності якого активну участь приймало і земство. Полтавське губернське земство надавало субсидії повітам задля відкриття народних домів. Катеринославське губернське земство в 1915 році розробило проект утворення мережі народних домів по 2 в кожному повіті. В 1916 році Чернігівська губернська управа розпочала утворення за допомогою повітових земств особливих фондів для народних домів. Проте земства не встигли здійснити свої плани. Їх ідеї знайшли своє втілення в радянських будинках культури.
У Висновках підведені загальні підсумки дисертаційного дослідження щодо просвітницької діяльності Катеринославського, Харківського, Полтавського та Чернігівського земств.
Незважаючи на те,що згідно з “Положением о начальных училищах” 1864 року земству дозволялося піклування стосовно народної освіти лише у господарському відношенні, а витрати на школу були визнані “необов’язковими”, земські управи поступово беруть до себе клопотання щодо розповсюдження освіти серед населення губерній.
Здебільше земства розпочинали свою просвітницьку діяльність з нуля, бо значна кількість дореформених шкіл та учнів існувала лише на папері, на нульовій позначці знаходилася уся база шкільної справи.
Спочатку існування земств, повітові земства узяли на себе ініціативу стосовно розвитку народної освіти, і лише з 90-х рр. ХІХ ст. губернські управи поступово розпочинають надавати асигнування на відкриття, утримання та забезпечення усім необхідним початкових училищ.
Земства не обмежували своїх завдань в галузі розповсюдження освіти ніякими межами, включаючи в свою діяльність усі його види. Найбільше уваги вони приділяли проблемам початкової освіти, надаючи значні асигнування для поширення мережі земських початкових шкіл та їх функціонування. Безперечна заслуга земств в підготовці учительського персоналу, в підвищенні його загального та професійного рівня. Відкриваємі земствами ремісні навчальні заклади, ремісничі відділення та класи при початкових училищах, нижчі сільськогосподарські школи та багато інших заходів, сприяли покращенню підготовки спеціалістів для розвиваючоїся економіки країни, розповсюдженню сільськогосподарських знань серед населення.
Позашкільна робота визнавалася земствами однаково важливою та необхідною поряд з шкільною, і навіть більш діючим засобом для зростання письменності. Діяльність земств у вирішенні завдань позашкільної освіти виявилася в утворенні мережі бібліотек, книжкових складів, організації недільних класів та повторювально-додаткових занять, в проведенні народних читань, виставок, у відкритті музеїв та народних домів. Саме земства виробили багато традицій вирішення проблем позашкільної освіти, які використовуються до нашого часу.
Шкільна та позашкільна діяльність земств була дуже багатогранна.
Аналіз діяльності земств у розгляданих губерніях доводить, що не було значної різниці у їх просвітницькій роботі. Земські зібрання губерній обговорювали питання, які хвилювали усю земську Росію. Інколи шляхи для досягнення мети обиралися різні. Стан народної освіти був трохи кращим та більше можливостей для вирішення різних проблем, пов’язаних з народною освітою, мали, безперечно, Катеринославське та Харківське земства, що пояснюється їх кращим економічним розвитком.
Але необхідно позначати, що при багатьох позитивних були два негативних фактори, які серйозно зменшили можливості та ефективність земських установ в цілому, у галузі народної освіти зокрема. Це була нестача коштів, що в свою чергу було наслідком законодавчого обмеження, класового зорієнтованого характеру земського самоврядування.
Успішна просвітницька діяльність Катеринославського, Полтавського, Чернігівського та Харківського земств забезпечувалася поєднанням ними місцевих інтересів з місцевими можливостями.
Працездатність була гарантована тому, що вони були самоврядованим механізмом.
Земства, як інститут місцевого самоврядування, нерідко виправляли хиби загальнодержавних установ в галузі освіти, забезпечуючи ті її сфери, які виявилися непосильними центральній владі.
Не перебільшуючи, але і не зменшуючи значення земств, можна констатувати, що саме вони найбільше вплинули на розвиток освіти в Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ століть, виробили життєздатні традиції у шкільній та позашкільній справі.
ПУБЛІКАЦІЇ АВТОРА
1. Учительские кадры Донбасса в конце XIX – начале ХХ века / Новые страницы в истории Донбасса: Ст. Кн.4. – Донецк, 1995. – С.46-58 (0,8 др. арк.).
2. Деятельность земских учреждений по распространению сельскохозяйственных знаний среди населения Донбасса / Новые страницы в истории Донбасса: Ст. Кн.5. – Донецк, 1997. – С.47-53 (0,6 др. арк.).
3. До питання освіти в Україні // Схід. – 1998. – №5(22). – С.40-42 (0,5 др. арк.).
4. Развитие библиотечного дела земствами Екатеринославской губернии / Матеріали вузівської конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи: історичні науки, політологія. – Книга 1. – Донецьк, квітень, 1997. – С.79-82 (0,5 др. арк.).
5. Развитие и укрепление земствами сети начальных учебных заведений в Донбассе / Донбасс: прошлое, настоящее, будущее: к 160-летию известного педагога и мыслителя Н.А.Корфа: доклады и сообщ. III региональной научн.-практ. конференции (22 декабря 1994). – Донецк, 1994. – С.29 (0,1 др. арк.).
6. Организация земствами воскресных классов и повторительно-дополнительных занятий в Донбассе / Изучение истории Украины в учебных заведениях. – Доклады региональной научно-практической конференции, 22-23 ноября 1994 г. – Донецк, 1994. – С.79-80 (0,2 др. арк.)
7. Земские народные дома и музеи в Екатеринославской губернии / Богдан Хмельницкий: жизнь, деятельность, история и современность. Доклады научной конференции 14-15.12.95. – Донецк, 1995. – С.29-31 (0,4 др. арк.).
8. Подготовка учительских кадров в Екатеринославской губернии в конце XIX века – начале ХХ. – Донецк, 1994. – Библиогр.: 59 назв. – Рус. – Деп. в ГНТБ Украины 17.10.94, №2042. – Ук.94. – 22 с.
АНОТАЦІЇ
Мармазова О.І. Просвітницька діяльність земств в Україні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Донецький державний університет. Донецьк, 1998.
Дисертація розглядає питання просвітницької діяльності земств Катеринославської, Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній, які докладали багато зусиль задля розвитку шкільної та позашкільної освіти. В дослідженні робиться висновок, що саме земства найбільше вплинули на покращення стану освіти в Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ століть. Земства були найбільш ефективною системою місцевого самоврядування. Аналізуються негативні фактори, які зменшили можливості та ефективність земських закладів.
Ключові слова: земство, губернія, просвітницький, самоврядування, аналіз, фактори.
Мармазова О.И. Просветительская деятельность земств на Украине. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. Донецкий государственный университет. Донецк, 1998.
Диссертация рассматривает вопросы просветительской деятельности земств Екатеринославской, Харьковской, Полтавской и Черниговской губерний, которые ставили своей задачей развитие школьного и внешкольного образования. В работе делается вывод, что именно земства более всего повлияли на улучшение состояния образования на Украине в конце XIX – начале ХХ века. Земства являлись наиболее эффективной системой местного самоуправления. Анализируются негативные факторы, уменьшившие возможности и эффективность земских учреждений.
Ключевые слова: земство, губерния, просветительный, самоуправление, анализ, факторы.
Marmazova O.I. Educational activities of Zemstvo institutions in Ukraine. Manyscript.
Thesis for receiving the candidat’s degree in historical sciences, speciality 07.00.01 – History of Ukraine, Donetsk State University, Donetsk, 1998.
Thesis examine the questions of educational activities of Zemstvo institutions in Ukraine. Their aim is a progress of school and unschool education. We can draw a conclusion that zemstvo institutions there were that influenced on improvement of educational condition in Ukraine of XIX-XX most of all.
Zemstvo institutions were the most effective system of local bodies of power. The negative factors decreased possibility and effectiveness of county institutions are analyses.
The key-words: Zemstvo, educational, local body of power, factor, analysies.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
