.

Судовий контроль за законністю і обгрунтованістю процесуальних рішень органів досудового слідства: Автореф. дис… канд. юрид. наук / А.Р. Туманянц, Н

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
144 3378
Скачать документ

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Туманянц
Ануш Робертівна

УДК 343.1

Судовий контроль за законністю і обгрунтованістю процесуальних рішень органів досудового слідства

Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес
та криміналістика; судова
експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків – 1998

Дисертація являє собою рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти України

Науковий керівник – Заслужений діяч науки і техники України, академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор, віце-президент Академії правових наук України, Грошевий Юрій Михайлович

Офіційні опоненти: Заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Коновалова Виолетта Омелянівна

кандидат юридичних наук, прокурор Харківської області, державний радник юстиції 3-го класу Кривобок Володимир Васильович

Провідна установа – відділ кримінально-правових та кримінологічних проблем Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України

Захист відбудеться “18” січня 1999р. о 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого
(310024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
(310024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розісланий “17” грудня 1998р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ю. П. Битяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть теми дослiдження. Конституцiя України (ст. 3) проголосила, що людина, її життя, здоров’я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Українi найвищою соцiальною цiннiстю. Права i свободи людини та їх гарантiї визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави. Виходячи iз цього основоположного принципу громадянського суспiльства i правової держави, Основний Закон України закрiпив i визначив правовий механiзм забезпечення охорони названих цiнностей особи, особлива роль в якому приналежить судовiй владi, її органам та iнститутам.
Йдеться про такi права i свободи людини, обмеження яких допускається тiльки за рiшенням суду (ст.ст. 29-31 Конституцiї України). Конституцiєю також передбачено, що всi рiшення, дiї чи бездiяльнiсть органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб, що порушують права i свободи громадян, можуть бути оскарженi в судi (ст. 55).
В Основному Законi України закрiпленi новi, ранiш не вiдомi українському конституцiйному праву гарантiї свободи i недоторканностi кожної людини, що повною мiрою вiдповiдають мiжнародно-правовим стандартам, якi регулюють правове становище особи, притягнутої до кримiнальної вiдповiдальностi (Всезагальнiй Декларацiї прав людини (ст. 29), Мiжнародному пакту про громадянськi i полiтичнi права (ст.ст. 9, 12), Європейськiй конвенцiї про захист прав людини i основних свобод (ст.ст. 13, 14) та iншим мiжнародним пактам, що стосуються правового становища цiєї категорiї громадян).
Конституцiя України сприйняла всi найважливiшi мiжнароднi стандарти в сферi захисту прав людини i громадянина. Тим самим одночасно з набуттям державної незалежностi України пiдкреслено, що вона буде йти демократичним шляхом, вiддаючи безумовний прiоритет захисту прав особи.
В усiх сферах правового регулювання, в тому числi й у кримiнальному судочинствi, мають одержати розвиток i конкретизацiю фундаментальнi принципи, на яких базуються взаємовiдносини мiж правовою державою i особою: верховенство закону, обмеженiсть i пiдзаконнiсть державної влади, невiд’ємнiсть, непорушнiсть та недоторканнiсть прав i свобод особи, взаємна вiдповiдальнiсть держави i особи.
Цi положення набувають особливого значення для кримiнально-процесуальної дiяльностi, оскiльки вона поєднана з вторгненням в особисте життя громадян, обмеженням у випадках, передбачених законом, їх прав i свобод, застосуванням заходiв процесуального примусу. Реалiзацiя в кримiнальному законодавствi принципiв правової держави є органiчною передумовою забезпечення прав i законних iнтересiв громадян, якi залучаються до сфери кримiнального судочинства, особливо в якостi таких його учасникiв, як пiдозрюванi i обвинуваченi.
Нацiональне законодавство значно розширило контрольну функцiю суду за рiшеннями органiв досудового слiдства, закрiпивши в ст.ст. 2361-2362 i 2365-2366 Кримiнально-процесуального кодексу право на оскарження в суд постанов органу дiзнання, слiдчого, прокурора про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи i про закриття кримiнальної справи.
Звiдси виникає об’єктивна необхiднiсть у вдосконаленнi кримiнально-процесуального механiзму охорони прав, свобод i недоторканностi особи, в якому вирiшальна роль належала б судовiй владi.
Проблеми охорони свободи i недоторканностi особи в кримiнальному процесi (в широкому планi) розробляли В. П. Божьєв, О. I. Гудкiн, З. Д. Єнiкеєв, О. С. Коблiков, З. Ф. Коврiга, В. М. Корнуков, I. Д. Перлов, I. Л. Петрухiн, М. М. Полянський, В. М. Савицький, М. С. Строгович, О. О. Чувiлев та iн. Перспективам розвитку судового контролю в стадiї досудового слiдства присвяченi численнi статтi. Зокрема, рiзнi аспекти контрольної дiяльностi суду висвiтлювали С. М. Абрамян, Б. Т. Бєзлепкiн, О. Є. Бєлоусов, В. Бойко, О. Д. Бойков, В. Д. Бринцев, В. М. Галузо, О. В. Iзотова, Г. М. Козирев, М. О. Колоколов, Л. I. Масленникова, В. I. Нiкандров, О. Омеляненко, П. Репешко, В. I. Рохлiн, О. П. Стуканов, О. I. Соколова, Л. В. Черечукiна та iн.
Разом з тим в наукових роботах розглядаються лише окремi аспекти контрольної дiяльностi суду i в науцi поки що вiдсутнє комплексне дослiдження багатопланової сукупностi питань, що охоплюють теоретичне трактування iнституту судового контролю. Зокрема, висловленi суперечливi думки щодо предмета судового контролю, кола суб’єктiв, якi мають право на оскарження, їх правового статусу, а також обсягу i меж судового контролю в стадiї досудового слiдства.
Вiдповiдно до мiжнародних пактiв i в свiтлi Конституцiї України пiдвищується роль суду в механiзмi охорони життєвих цiнностей i благ особи, якi зачiпаються на досудових стадiях кримiнального процесу. Це означає, що судовий контроль в стадiї досудового слiдства носить гарантiйний правоохоронний характер щодо як людини, громадянина, так i правосуддя у кримiнальних справах, оскiльки вiн покликаний усунути порушення законностi i таким чином створити умови для нормального руху справи на наступних етапах судочинства. Мiж тим не всi перелiченi явища привернули увагу дослiдникiв, незважаючи на їх велике значення для науки i практики.
Рiвною мiрою актуальним є й питання про те, наскiльки регламентацiя українського кримiнально-процесуального права про судовий контроль на досудових стадiях кримiнального процесу узгоджується з європейськими i мiжнародними стандартами.
Зазначенi обставини, актуальнiсть i недостатня розробленiсть проблеми обумовили й вибiр теми дисертацiйного дослiдження.
Дисертацiя виконана згiдно з планом наукових дослiджень кафедри кримiнального процесу Нацiональної юридичної академiї України iм. Ярослава Мудрого i є складовою частиною цiльової комплексної програми “Проблеми вдосконалення органiзацiї i дiяльностi суду та правоохоронних органiв в умовах формування соцiальної правової демократичної держави” № 0186.0.099031.
Мета i задачi дослiдження. Основна мета дисертацiї полягає в комплексному розглядi становлення i сутностi судового контролю як функцiї судової влади, з’ясуваннi його мiсця i значення в кримiнальному судочинствi України, а також у визначеннi шляхiв удосконалення рiзних аспектiв названої судової дiяльностi як гарантiй прав, свобод, iнтересiв людини i громадянина.
Для досягнення поставленої мети автором вирiшувалися наступнi основнi задачi:
 розкрити взаємозв’язок судово-контрольної дiяльностi та функцiй судової влади;
 розробити основи концепцiї судового контролю на досудових стадiях кримiнального судочинства;
 визначити предмет судового контролю, коло суб’єктiв, якi мають право на оскарження, їх правовий статус, а також обсяг i межi судового контролю в стадiї досудового слiдства;
 класифiкувати види i форми судового контролю залежно вiд предмета оскарження, а також розглянути процедуру його здiйснення, показати її достоїнства i недолiки;
 осмислити сутнiсть, форму та змiст процесуальних актiв, що приймаються по завершеннi контрольної дiяльностi суду в стадiї досудового слiдства.
Методологiя i методика дослiдження. В процесi дослiдження застосовувалися дiалектичний метод наукового пiзнання, а також окремi науковi методи: системно-структурний, iсторичний, порiвняльно-правовий, статистичний, соцiологiчний, логiко-юридичний та iн.
Теоретичною основою дисертацiї послужили працi учених-юристiв у галузi загальної теорiї права, кримiнального, кримiнально-процесуального права. В аспектi розглядуваної проблеми були дослiдженi постанови Пленуму Верховного Суду України, рiшення Конституцiйного Суду України, дореволюцiйне законодавство Росiйської iмперiї, законодавство iнших держав (Росiї, Молдови, Нiмеччини, Великої Британiї, США), постанови Верховного Суду Росiйської Федерацiї, рiшення Конституцiйного Суду Росiйської Федерацiї, проекти КПК України, РФ, Модельний Кримiнальний Кодекс СНД.
Нормативною базою роботи є: Конституцiя України, положення Всезагальної Декларацiї прав людини, Мiжнародного пакту про громадянськi i полiтичнi права, Європейської конвенцiї про захист прав людини i основних свобод, кримiнальне, кримiнально-процесуальне законодавство.
Емпiричну базу роботи склали матерiали 398 скарг на постанови органу дiзнання, слiдчого, прокурора про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи i про закриття кримiнальної справи, а також на санкцiї прокурора на арешт, вивчених в судах м. Харкова i Харкiвської областi в 1995-1997 рр., данi, одержанi на пiдставi аналiзу близько 100 постанов президiї Харкiвського обласного суду стосовно цих питань.
Наукова новизна дисертацiйного дослiдження полягає в тому, що в ньому зроблено спробу розглянути питання, пов’язанi з iсторiєю розвитку iнституту судового контролю, сутнiстю контрольної дiяльностi суду як функцiї судової влади, визначити мiсце судового контролю в системi процесуальних гарантiй захисту прав i законних iнтересiв особи в свiтлi Конституцiї України, яка мiстить низку нових, принципових положень, а також з позицiї мiжнародно-правових документiв у галузi прав людини.
На захист виносяться такi основнi положення:
 змiстом контрольної функцiї суду є захист конституцiйних прав громадян шляхом перевiрки застосування заходiв кримiнально-процесуального примусу, пов’язаних з обмеженням цих прав; її послiдовне здiйснення – важлива гарантiя правомочностi застосування цих обмежень. Вiдзначається, що за своєю природою контрольна дiяльнiсть суду за законнiстю i обгрунтованiстю процесуальних рiшень органiв досудового слiдства є юрисдикцiйною та спрямована на вирiшення правових конфлiктiв, якi виникають мiж учасниками кримiнально-процесуальної дiяльностi та органами, якi здiйснюють досудове слiдство;
 на пiдставi аналiзу основних свiтових моделей судового контролю пропонується механiзм iмплементацiї цих форм контролю в Кримiнально-процесуальний кодекс України, який розробляється;
 судовий контроль у стадiї досудового слiдства включає до себе наступнi моменти. По-перше, розгляд матерiалiв, коли у встановленому законом порядку уповноваженими на це суб’єктами оперативно-розшукової дiяльностi, кримiнального процесу висувається питання про обмеження конституцiйних прав громадян, якщо таке обмеження можливо не iнакше як на пiдставi судового рiшення (ст.ст. 29-31 Конституцiї України). У дисертацiї обгрунтовується висновок про те, що судовий контроль повинен бути поширений також на обрання таких заходiв кримiнально-процесуального примусу, як вiдсторонення обвинуваченого вiд посади, накладення арешту на майно, помiщення особи на стацiонарну судово-медичну чи судово-психiатричну експертизу. По-друге, розгляд скарг усiх зацiкавлених учасникiв кримiнального судочинства на рiшення органу дiзнання, слiдчого, прокурора, коли органами попереднього розслiдування, прокурором винесено рiшення, яке припиняє подальший розгляд справи у судi. Пропонується, щоб у судi оскаржувалися i такi процесуальнi рiшення, як вiдмова у прийняттi заяви про вчинений злочин та постанова про закриття кримiнальної справи. По-третє, у новому Кримiнально-процесуальному кодексi України доцiльно передбачити право зацiкавлених осiб звертатися до суду i в тих випадках, коли скарга на дiї слiдчого прокурором не розглядається чи, за думкою цих осiб, необгрунтовано вiдхилена;
 з’ясовується спiввiдношення прокурорського нагляду та судового контролю за додержанням законiв органами досудового слiдства та обгрунтовується висновок про те, що контрольна функцiя суду обумовлена тим очевидним положенням, що прокурор, який здiйснює нагляд за виконанням закону в досудовому провадженнi, є учасником цього провадження. Зокрема, на це неодноразово звертав увагу Європейський суд по правах людини у конкретних справах;
 розглядаються питання пiдстав оскарження постанов про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи та про закриття справи; уточнюється процесуальний порядок подачi скарги; висвiтлюється думка про необхiднiсть розширення кола осiб, якi мають право на принесення скарг на постанову про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи та про закриття справи; по справах даної категорiї дослiджується процесуальне становище осiб, якi беруть участь у судовому розглядi в порядку, передбаченому ст.ст. 2362, 2366 КПК; аналiзуються види процесуальних рiшень, якi приймаються судом по данiй категорiї справ; з’ясовуються типовi судовi помилки та формулюються науково-практичнi рекомендацiї, спрямованi як на доповнення норм чинного КПК, який регламентує зазначенi вiдносини, так i на вдосконалення практики їх застосування;
 з’ясовується предмет скарги на санкцiю прокурора на арешт; розглядається специфiка правовiдносин у данiй ситуацiї; намiчаються межi розгляду судом iнших питань, якi виникають у ходi перевiрки правомочностi дiй прокурора; розкривається правовий статус осiб, якi беруть участь у судовому розглядi по справах даної категорiї; уточняється коло процесуальних документiв якi пiдлягають направленню в суд; осмислюються сутнiсть, форма та змiст процесуальних актiв, якi приймаються по завершеннi розгляду скарги суддею; вiдзначається, що характерним для цього виду рiшень є те, що суд має можливiсть обрати такий запобiжний захiд, як тримання пiд вартою. На пiдставi проведеного дослiдження були сформульованi пропозицiї, спрямованi на вдосконалення кримiнально-процесуального механiзму охорони прав, свобод та недоторканностi людини;
 пропонується процесуальний порядок оскарження в суд рiшень про вiдсторонення обвинуваченого вiд посади, накладення арешту на майно, помiщення особи на стацiонарну судово-медичну чи судово-психiатричну експертизу, а також вiдмови прокурора у розглядi скарг зацiкавлених осiб на дiї слiдчого; розглядається правовий статус особи, яка подала скаргу; дослiджуються особливостi судового розгляду справ даної категорiї та види рiшень, якi приймаються пiсля його завершення.
Теоретичне i практичне значення роботи полягає в тому, що в нiй дослiдженi основнi питання судового контролю на попередньому розслiдуваннi як iнституту судової влади. Висновки i пропозицiї дисертанта можуть бути використанi при розробцi нового КПК, практичнiй дiяльностi суддiв, пов’язанiй з процедурою розгляду скарг в порядку ст.ст. 2361-2366 чинного КПК.
Результати дослiдження можуть бути використанi при пiдготовцi науково-практичних посiбникiв, методичних вказiвок, в навчальному процесi при вивченнi вiдповiдних роздiлiв кримiнально-процесуального права та спецкурсiв.
Для поглибленого вивчення даної проблеми доцiльно ввести в навчальний процес юридичних вузiв i факультетiв спецкурс “Судовий контроль в стадiї досудового слiдства”.
Особистий внесок дисертанта. Науковi результати одержанi дисертантом пiд час безпосереднього дослiдження i критичного осмислення понад 190 наукових та нормативних джерел, а також на пiдставi узагальнення судової практики, проведеного дисертантом у 1995-1997 рр. В роботi обгрунтовуються деякi теоретичнi положення, а також даються практичнi рекомендацiї щодо подальшого удосконалення законодавства в сферi судового контролю. При дослiдженнi однi питання поставленi автором уперше, iншi – розглянутi по-новому, з врахуванням найновiшого законодавства з даних питань як України, так i зарубiжних країн.
Апробацiя результатiв дослiдження. Дисертацiя пiдготовлена на кафедрi кримiнального процесу Нацiональної юридичної академiї України iм. Ярослава Мудрого, представлена i обговорена на засiданнi кафедри, схвалена нею i рекомендована до захисту.
Викладенi автором пропозицiї щодо доповнення, змiни та удосконалення чинного законодавства надiсланi до робочої групи по розробцi проекту нового КПК України.
Висновки, що мiстяться в дисертацiї, використовуються в Нацiональнiй юридичнiй академiї України при викладаннi навчальної дисциплiни “Кримiнальний процес”, в системi пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв правоохоронних органiв i працiвникiв юстицiї, а також в науково-дослiдницькiй роботi студентiв.
Публiкацiї. За темою дисертацiї автором опублiковано 3 статтi i 3 тези наукових доповiдей та повiдомлень.
Структура роботи. Загальний обсяг дисертацiї – 161 с. Робота складається iз вступу, трьох роздiлiв, восьми пiдроздiлiв, висновкiв, списку використаної лiтератури (191 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ РОБОТИ

У вступi обгрунтовуються вибiр теми дисертацiї, її актуальнiсть, визначаються цiлi, задачi та методи дослiдження, його методологiчнi основи, розкриваються практичне i теоретичне значення роботи, її новизна, характеризуються положення, що виносяться на захист.
Роздiл перший “Сутнiсть судового контролю за законнiстю i обгрунтованiстю процесуальних рiшень органiв досудового слiдства” складається iз двох пiдроздiлiв, присвячених розгляду питань, пов’язаних з мiжнародно-правовими нормами щодо ролi суду в захистi прав i законних iнтересiв особи в кримiнальному судочинствi, а також з контрольною функцiєю суду за додержанням прав людини в ходi досудового слiдства.
У дисертацiї проаналiзованi найважливiшi положення мiжнародних актiв, в яких декларуються загальнолюдськi цiнностi та принципи прав i свобод людини, i робиться висновок про те, що судовий контроль за додержанням цих прав є найбiльш дiйовою формою захисту прав i свобод, а також охоронюваних законом iнтересiв людини i громадянина. Право на судовий захист є одним iз конституцiйних прав людини i громадянина, але на вiдмiну вiд iнших прав воно слугує гарантiєю всiх прав i свобод людини i громадянина. В цьому – його особливiсть i основна цiннiсть. Судовий захист у правовiй державi виступає найбiльш ефективною формою забезпечення прав особи.
На пiдставi вивчення iсторiї розвитку iнституту судового контролю i з врахуванням зарубiжного досвiду його функцiонування дисертант доходить висновку, що iнститут судової перевiрки законностi та обгрунтованостi рiшень i дiй органiв досудового слiдства є сформованим правовим iнститутом, побудованим на демократичних засадах. Досвiд його функцiонування має досить давнi традицiї, перевiрений багаторiчною практикою i може бути запозичений при конструюваннi вiдповiдних норм нового українського кримiнально-процесуального законодавства.
Уперше судовий контроль був утiлений в знаменитому Habeas Corpus Act, який був прийнятий в Англiї в 1679 р. i передбачав право на оскарження тримання пiд вартою в суд i бути вислуханим судом, котрий був вправi скасувати арешт i замiнити його заставою. Аналогiчнi Habeas Corpus Act закони були прийнятi в Шотландiї (1701 р.) та Iрландiї (1781 р.). Зараз подiбна процедура iснує в США, Нiмеччинi, Францiї та iнших країнах.
Далi (за результатами дослiдження основних свiтових моделей судового контролю) обгрунтовується авторська точка зору про механiзм iмплементацiї цих форм контролю в розроблюваний КПК. Пропонується регламентацiя порядку видачi ордера на арешт, а також одержання санкцiї на застосування запобiжного заходу у виглядi тримання пiд вартою. Сутнiсть цих процедур полягає в тому, щоб суд, маючи у своєю розпорядженнi думки обвинувачення i захисту, з врахуванням матерiалiв справи, iнтересiв потерпiлої сторони мав реальну можливiсть прийняти законне, обгрунтоване та справедливе рiшення за наявностi даних, що пiдтверджують факт участi особи, що пiдлягає арешту, в учиненнi вiдповiдного злочину.
Дисертант обгрунтовує думку про те, що в проектi нового КПК України доцiльно сконструювати норми, якi стосуються одержання дозволу на застосування таких заходiв кримiнально-процесуального примушування, як вiдсторонення обвинуваченого вiд посади, накладення арешту на майно, помiщення особи на стацiонарну судово-медичну чи судово-психiатричну експертизу.
В науцi не склалося одностайної думки щодо природи судового контролю в стадiї досудового слiдства. Однi ученi-процесуалiсти (В. В. Скитович, Б. О. Филимонов) додержуються принципу “безперервностi” судового контролю, в тому числi пiд час досудового слiдства. В цiй стадiї досудового слiдства суд у них має вигляд своєрiдного нi вiд кого i нi вiд чого незалежного “арбiтра”, який тiльки й тим займається, що вирiшує спори мiж сторонами обвинувачення i захисту. Погодитися з їх поглядом на сутнiсть судового контролю не можна, оскiльки дiяльнiсть суду в таких випадках зводиться до розв’язання конфлiктiв мiж рiзними iнстанцiями, що не є функцiєю судової влади. Другi ученi-процесуалiсти (Д. М. Бакаєв, В. В. Клочков, Ю. Н. Шадрiн, О. П. Стуканов, О. В. Iзотова), будучи прибiчниками старого, застережують, що здiйснення судом контролю в стадiї попереднього розслiдування не тiльки паралiзує слiдство, перешкоджатиме боротьбi зi злочиннiстю, а й пiдiрве авторитет правосуддя як самостiйного виду державної дiяльностi, оскiльки суди будуть зв’язанi прийнятими ними в стадiї попереднього розслiдування рiшеннями. I, нарештi, третi ученi (М. О. Колоколов, О. М. Ларiн, Л. I. Масленникова, В. I. Никандров, Г. Омеляненко) вважають, що суди за своєю природою покликанi забезпечити додержання всiх законних прав, iнтересiв людини, особистостi, громадянина. Реалiзацiя цiєї концепцiї в законодавствi України та iнших країн СНД призвела до того, що поступово склався мiжгалузевий iнститут судового контролю, рiзновидом якого є судовий контроль в кримiнальному процесi за дiями органiв дiзнання, досудового слiдства, прокурора на досудових стадiях кримiнального судочинства.
У правовiй державi на суд, крiм здiйснення функцiй правосуддя, покладається обов’язок розв’язувати конфлiкти, що виникають в рiзних сферах громадського життя. Тому суд виступає гарантом додержання державою прав i свобод людини. Конституцiя України гарантує широку систему правового захисту вiд будь-яких дiй або бездiяльностi адмiнiстративних органiв управлiння; створений реальний механiзм вiдповiдальностi держави перед людиною, здiйснення нею обов’язкiв по забезпеченню прав i свобод особи. В роботi пiдкреслюється, що право на звернення в суд немає виняткiв, тобто всi рiшення, дiї або бездiяльнiсть органiв державного управлiння в будь-яких формах можуть бути перевiренi органами правосуддя: Конституцiйним Судом України – в разi порушення конституцiйних прав громадян законодавцем; загальними судами – в разi порушення цих прав виконавчою владою.
В сферi кримiнального судочинства суд вiдповiдно до ст. 124 Основного Закону України здiйснює функцiю правосуддя. Разом з тим Конституцiя України (ст.ст. 29-31) покладає на суд повноваження щодо дачi санкцiї на арешт, проникнення до житла чи до iншого володiння особи, проведення в них огляду чи обшуку, а також прослуховування телефонних розмов, контролювання телеграфної та iншої кореспонденцiї. Чинне кримiнально-процесуальне законодавство (ст.ст. 2361, 2363, 2365 КПК) передбачає право на оскарження в суд постанов органiв дiзнання, слiдчого, прокурора про вiдмову у порушеннi кримiнальної справи, про закриття справи, а також санкцiї прокурора на арешт. У зв’язку з цим суди України щорiчно розглядають близько 6 тис. матерiалiв. Звичайно кожна третя скарга задовольняється.
Аналiз понять правосуддя, якi є в юридичнiй лiтературi, незважаючи на деякi їх вiдмiнностi, дозволяє зробити висновок про те, що функцiя правосуддя характеризується наступними ознаками: 1) це дiяльнiсть, яка здiйснюється судом у спецiальнiй процесуальнiй формi; 2) вона пов’язана з розглядом у судових засiданнях кримiнальних i цивiльних справ; 3) у сферi кримiнального судочинства з нею пов’язане вирiшення основного питання справи – про виннiсть або невиннiсть особи, яка притягується до кримiнальної вiдповiдальностi. Розглядаючи з цих позицiй дiяльнiсть суду щодо здiйснення контролю за рiшеннями органiв досудового слiдства, здобувач доходить висновку про те, що є всi пiдстави говорити й про iншу функцiю, а саме: про контрольну функцiю суду в кримiнальному судочинствi.
У дисертацiї наводиться авторське визначення поняття судового контролю, згiдно з яким змiстом контрольної функцiї суду є захист конституцiйних прав громадян шляхом перевiрки застосування заходiв кримiнально-процесуального примушування, пов’язаних з обмеженням цих прав; її послiдовне здiйснення – важлива гарантiя правомiрностi застосування цих обмежень. Обгрунтовується видiлення наступних ознак, якi характеризують контрольну функцiю суду: 1) в ходi здiйснення цiєї дiяльностi не вирiшується питання про виннiсть або невиннiсть особи, яка притягується до кримiнальної вiдповiдальностi; 2) основним предметом цiєї дiяльностi є перевiрка правомiрностi застосування до осiб заходiв процесуального примушування, якi обмежують конституцiйний принцип недоторканностi особи; 3) суд здiйснює перевiрку рiшень органiв досудового слiдства, пов’язаних iз закiнченням провадження у справi в цiлому в досудових стадiях процесу.
Розвиваючи спiввiдношення судового контролю i прокурорського нагляду за додержанням законiв на досудових етапах кримiнального судочинства, дисертант пiдкреслює, що правова природа судового контролю за досудовим слiдством iстотно вiдрiзняється вiд прокурорського нагляду в цiй стадiї кримiнального процесу.
Прокурор є учасником досудового слiдства. Суд, на вiдмiну вiд прокурора i слiдчого, не є представником органу обвинувачення, вiн також не представляє сторону захисту. Дана обставина припускає неупередженiсть i незалежнiсть суду. Тому всi процесуальнi рiшення, якi в тiй чи iншiй мiрi обмежують права громадян, мають обов’язково або санкцiонуватися судом, або оскаржуватися в суд. Тим самим створюються гарантiї законностi та обгрунтованостi рiшень, що приймаються ним.
Позбавленi достатньої аргументацiї доводи прокурорських працiвникiв вiдносно того, що внаслiдок невiрної оцiнки матерiалiв справи на волi опинялися небезпечнi злочинцi, якi, скористувавшись рiшенням суду про звiльнення з-пiд варти, сховалися вiд слiдства, в результатi чого кримiнальнi справи щодо них були призупиненi. Практика свiдчить, що органи прокуратури не взмозi належним чином забезпечити вимоги закону при обраннi запобiжного заходу у виглядi тримання пiд вартою. Так, кожна третя скарга заарештованого на санкцiю прокурора на арешт задовольняється судами. З числа звiльнених судами з-пiд варти в порядку ст.ст. 2363, 2364 КПК у 1997 р. сховалося вiд слiдства 2,2%. Тим часом в судах з кожним роком скупчується все бiльше кримiнальних справ, провадження за якими припинено в зв’язку з розшуком обвинувачених з тiєї причини, що органи прокуратури безпiдставно не застосували до них запобiжний захiд у виглядi тримання пiд вартою. На користь того, що суди, здiйснюючи судовий контроль за законнiстю i обгрунтованiстю арешту, приймають законнi, обгрунтованi та, що немаловажно, справедливi рiшення, свiдчить й те, що в 1997 р. у касацiйному порядку по Харкiвськiй областi опротестована лише кожна 19 постанова суддi про змiну запобiжного заходу щодо обвинуваченого. Таким чином, пiдтверджується та обставина, що нинi iснуючий iнститут обрання такого запобiжного заходу, як тримання пiд вартою, потребує серйозного вдосконалення.
Роздiл другий “Кримiнально-процесуальна характеристика судового розгляду скарг на санкцiю прокурора на арешт” мiстить чотири пiдроздiли, в яких дослiджуються предмет доказування (перевiрки) по скаргах на санкцiю прокурора на арешт, процесуальне становище осiб, якi беруть участь в судовому розглядi скарг даної категорiї, процесуальний порядок оскарження в суд санкцiї на арешт, а також форма i змiст процесуальних актiв, якi приймаються пiсля закiнчення розгляду скарги суддею.
На практицi найбiльш поширеним є оскарження в суд санкцiї прокурора на арешт, де iнструментарiєм, що приводить в дiю iнститут судового контролю, слугує скарга громадянина на незаконнiсть або необгрунтованiсть рiшення про арешт. У дисертацiї цьому питанню придiлено особливу увагу.
В результатi аналiзу норм чинного закону i дослiдження значного масиву конкретних ситуацiй поточної правозастосовчої практики здобувач формулює власнi законодавчi пропозицiї, що виносяться на захист.
Вирiшуючи питання, пов’язанi з предметом доказування (перевiрки) по скаргах на санкцiю прокурора на арешт, дисертант зазначає, що аналiз чинного кримiнально-процесуального законодавства в частинi, що регулює визначення процесуальних i фактичних пiдстав для прийняття процесуальних рiшень, дозволяє дiйти висновку, що в принципi можна говорити про предмет доказування при прийняттi певних процесуальних рiшень, наприклад, постанови про обрання такого запобiжного заходу, як тримання пiд вартою. Проте в цьому контекстi виникає питання: чи можна говорити про предмет доказування щодо скарг, наприклад, на санкцiю прокурора на арешт? Дисертант вважає, що тут все ж коректнiше говорити про предмет перевiрки, бо саме суд перевiряє правильнiсть обрання такого запобiжного заходу, як тримання пiд вартою, а не встановлює новi обставини в даному конкретному випадку обрання такого запобiжного заходу.
Вноситься пропозицiя щодо розширення кола суб’єктiв, якi мають право подати в суд скаргу на рiшення про застосування запобiжного заходу у виглядi тримання пiд вартою.
Обгрунтовується думка про необхiднiсть надiлення правом подачi подiбної скарги обвинуваченого, пiдозрюваного, в тому числi осiб, щодо яких запобiжний захiд обраний, але ще не виконаний (зокрема, коли така особа ховається), а також захисникiв та законних представникiв. Iншi особи такого права не мають.
Пропонується закрiпити в кримiнально-процесуальному законодавствi правило, згiдно з яким судова перевiрка законностi i обгрунтованостi арешту у вiдсутностi особи, яка тримається пiд вартою, допускається лише у виняткових випадках, коли ця особа заявляє клопотання про розгляд скарги за її вiдсутностi, або за власною iнiцiативою вiдмовляється вiд участi в засiданнi, або пiд час судового засiдання перебуває на стацiонарнiй психiатричнiй експертизi, але в цьому разi обов’язковою є участь захисника.
Дослiджуючи питання, пов’язанi з участю захисника у судовому розглядi скарги на санкцiю прокурора на арешт, дисертант визначає, що коли разом зi скаргою заявляється клопотання про участь захисника, який ранiш не брав участi пiд час слiдства, то мають бути вжитi заходи щодо забезпечення обвинуваченого захисником, навiть якщо доведеться вiдкласти розгляд скарги. Обвинувачений у будь-який час може реалiзувати своє право скористуватися послугами адвоката.
На практицi виникає питання: хто повинен подавати захиснику матерiали, якi надсилаються до суду на пiдтвердження законностi i обгрунтованостi застосування тримання пiд вартою як запобiжного заходу – слiдчий чи суддя? В роботi аналiзуються положення ст. 48 КПК в частинi надiлення захисника правом знайомитися з матерiалами, якi обгрунтовують обрання запобiжного заходу, а також ст. 2364 КПК, яка передбачає процедуру судової перевiрки законностi i обгрунтованостi арешту, i робиться однозначний висновок про те, що оскiльки закон не згадує про право захисника знайомитися з матерiалами, якi надiйшли до суду вiд слiдчого чи прокурора, то захисник мiг би скористатися своїм правом, звернувшись до слiдчого.
Обгрунтовуються судження про те, що в разi оскарження в суд санкцiї прокурора на арешт особою, яка тримається пiд вартою, його захисником чи законним представником в обов’язковому порядку слiд повiдомляти про це потерпiлого i враховувати думку останнього при розглядi скарги в судовому засiданнi. До обов’язкiв органу досудового слiдства i суду необхiдно включити повiдомлення потерпiлого про змiну запобiжного заходу щодо особи, яка тримається пiд вартою.
Про недосконалiсть iснуючої регламентацiї судового контролю в стадiї досудового слiдства можуть свiдчити такi типовi помилки, виявленi в результатi узагальнення судової практики по данiй категорiї справ: а) прийняття скарг вiд осiб, якi не мають право на оскарження (6% вiд числа вивчених скарг); б) порушення строкiв розгляду скарг (10%); в) спрощенство при розглядi скарг: не ведеться протокол судового засiдання, учасникам процесу не роз’яснюються їх права i обов’язки та iн. (3%); г) нерiдко суддi, виходячи за межi дослiдження матерiалiв справи, дають оцiнку зiбраним доказам i дiям обвинуваченого, виходячи iз критерiїв не законностi i обгрунтованостi, а доцiльностi, що призводить до прийняття неправильних рiшень (4%); д) прокурори не додержуються строкiв подання необхiдних матерiалiв до суду (3%); е) необхiднi матерiали надсилаються в суд нерiдко не в повторному обсязi (2,3%); є) по бiльшостi справ даної категорiї прокурори ухиляються вiд участi в судових засiданнях (4,3%) та iн.
Дисертант зазначає, що уведенням правила про пiдсуднiсть скарг на санкцiю прокурора на арешт судом за мiсцем знаходження тримання пiд вартою забезпечувалися б: а) участь заарештованого у розглядi скарги; б) розгляд скарги у встановленi законом строки; в) можливiсть передбачити спецiалiзацiю судей шляхом уведення штатної одиницi в судах.
В роботi обгрунтовується позицiя про доцiльнiсть розгляду скарг даної категорiї в закритому судовому засiданнi. Пiдкреслюється, що хоча в судовому засiданнi й не вирiшуються питання про виннiсть i цей розгляд проводиться судом, проте вiн здiйснюється в рамках досудового слiдства, що потребує додержання таємницi слiдства, щоб не було заподiяно шкоди iнтересам правосуддя.
Критичнiй оцiнцi пiддається п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 30 вересня 1994 р. № 10 “Про деякi питання, що виникають при застосуваннi судом законодавства, яке передбачає оскарження до суду санкцiї прокурора на арешт”, iз якого випливає, що особи, зазначенi в ст. 2363 КПК, мають право оскаржити санкцiю прокурора на арешт у будь-який момент розслiдування справи до надiслання її прокурору з обвинувальним висновком (ст. 120 КПК). У зв’язку з цим в роботi аналiзується така ситуацiя: що роботи зi скаргою, якщо вона надiйшла в тот самий п’ятиденний строк, протягом якого прокурор або його заступник повинен прийняти одно iз рiшень, передбачених ст. 229 КПК? Вiдповiдно до п. 8 ст. 228 КПК прокурор зобов’язаний перевiрити, чи правильно обраний запобiжний захiд, а на пiдставi ч. 2 ст. 229 КПК прокурор має право змiнити запобiжний захiд. Крiм того, згiдно з п. 7 ст. 242 КПК суддя одноособово або суд в розпорядчому засiданнi при вiдданi обвинуваченого до суду зобов’язаний з’ясувати, чи правильно обраний запобiжний захiд щодо обвинуваченого. Отже, якщо прокурор вiдхилив скаргу i затвердив обвинувальний висновок, то поставлене питання в будь-якому випадку розглядатиметься суддею при вiдданнi обвинуваченого до суду. I лише тодi, коли прокурор повертає справу органу дiзнання або слiдчому зi своїми письмовими вказiвками для проведення додаткового розслiдування (п. 2 ст. 229 КПК), останнiй зобов’язаний негайно надiслати справу до суду для перевiрки законностi i обгрунтованостi арешту, якщо сам прокурор не знайшов можливостi змiнити запобiжний захiд.
У дисертацiї докладно розглянутi вимоги, як ставляться до рiшень органiв розслiдування як об’єкта судової перевiрки, якими, за думкою дисертанта, є законнiсть, обгрунтованiсть, вмотивованiсть, своєчаснiсть, правильнiсть, визначенiсть, грамотнiсть, логiчнiсть, культура оформлення. Їх сукупнiсть в узагальненому виглядi проявляється у змiстi законностi i обгрунтованостi. Проте дисертант не повнiстю подiляє поширену думку про те, що вмотивованiсть є одним iз елементiв обгрунтованостi. Навiть в етимологiчному, а не тiльки в юридичному значеннi зазначенi поняття збiгаються не повнiстю. Якщо пiдстави є фактичною базою, виходячи з якої приймаються рiшення, то мотиви – це спонукальнi причини вiдповiдного рiшення. Мабуть, тому законодавець у деяких випадках прямо роздiляє розглядуванi поняття. Так, вiдповiдно до ст. 106 КПК протокол затримання особи за пiдозрою у вчиненнi злочину повинен мiстити, крiм пiдстав, також посилання на мотиви затримання. Причому тут явно маються на увазi саме фактичнi данi, котрi вказують як на обставини, що можуть слугувати законними пiдставами затримання особи, так i на наявнiсть спонукальних мотивiв її затримання, тобто можливiсть сховатися, перешкодити встановленню iстини тощо. Саме це дозволяє вказувати на взаємозв’язанiсть понять обгрунтованостi i вмотивованостi щодо процесуального рiшення.
В роботi осмислюються сутнiсть, форма та змiст процесуальних актiв, що приймаються пiсля закiнчення розгляду скарги суддею. Звертається увага, що характерними для даного виду рiшень є те, що суд має право у своєму рiшеннi констатувати тiльки правомiрнiсть або неправомiрнiсть обрання такого запобiжного заходу, як тримання пiд вартою.
Вiдзначається, що постанова суддi, яка виноситься пiсля закiнчення розгляду скарги, повинна включати до себе: 1) пiдстави застосування запобiжних заходiв i обрання як запобiжного заходу тримання пiд вартою, iз наявностi яких виходив слiдчий, орган дiзнання чи прокурор; 2) сутнiсть i доводи скарги, а також пояснення учасникiв процесу, якщо доводи скарги доповнюються або видозмiнюються ними; 3) вмотивований аналiз доводiв скарги i вiдповiднiсть або невiдповiднiсть їх матерiалам скарги; 4) рiшення суддi за скаргою.
Роздiл третiй “Судовий розгляд скарг на постанови прокурора, слiдчого, органу дiзнання” складається з двох пiдроздiлiв, в яких розглядаються такi спiрнi питання пiдстав оскарження постанов про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи i про закриття кримiнальної справи; правовий статус осiб, якi беруть участь в судовому розглядi по справах даної категорiї; предмет i межi оскарження; види процесуальних рiшень, якi приймаються судом пiсля закiнчення розгляду скарг, а також питання вдосконалення кри-мiнально-процесуальної процедури розгляду скарг на постанови про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи i про закриття кримiнальної справи.
Обгрунтовуються положення про те, що передбачений в КПК порядок оскарження постанови органу дiзнання, слiдчого, прокурора про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи є недосконалим. Наприклад, в законi не конкретизовано коло осiб, якi мають право на оскарження. Розглядаючи цi питання, дисертант доходить висновку, що скарга на постанови про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи i про закриття кримiнальної справи може бути подана особами, вiд яких надiйшла заява чи повiдомлення про вчинений злочин (тут маються на увазi як фiзичнi, так i юридичнi особи), а також особами, щодо яких ставилося питання про притягнення їх до вiдповiдальностi.
Дисертант вважає за доцiльне скоротити строк розгляду в судах скарг, якi надходять вiд громадян i юридичних осiб, на рiшення прокурора, слiдчого, органу дiзнання.
Здобувач приєднується до пропозицiї авторiв проекту нового КПК України щодо необхiдностi позбавити суддю права на порушення скарги на постанову про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи. Так, суддя, задовольнивши скаргу на постанову про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи, скасовує постанову i повертає матерiали для проведення додаткової перевiрки, оскiльки повноваження на порушення кримiнальної справи судовiй владi не притаманнi.
Дисертант гадає, що немає необхiдностi надавати судам право при здiйсненнi судово-контрольних дiй не обмежуватися перевiркою окремих процесуальних моментiв, а висловлювати свою думку щодо фактичної сторони справи, коли суд дiйде висновку, що органом попереднього розслiдування прийнято явно помилкове рiшення, або коли саме цей аспект пiддається сумнiву в скарзi зацiкавленої особи, тобто надавати суду в рамках контролю в стадiї досудового слiдства право скасовувати будь-яке незаконне рiшення органу дiзнання, слiдчого або прокурора. Надiлення суду подiбними повноваженнями суперечило б загальним принципам кримiнального процесу i обтяжувало б становище особи, щодо якої закрито кримiнальну справу.
У висновках роботи сформульованi пропозицiї дисертанта щодо вдосконалення норм чинного КПК i конструювання норм нового КПК України, якi стосуються iнституту судової перевiрки законностi i обгрунтованостi рiшень органiв досудового слiдства, зокрема, припускають: змiну строкiв оскарження i самого розгляду скарг в порядку ст.ст. 2361-2366 КПК; можливiсть розгляду зазначених скарг в судах за мiсцем знаходження мiст тримання пiд вартою; розширення кола суб’єктiв оскарження за рахунок включення до їх числа осiб, щодо яких запобiжний захiд обраний, але ще не виконаний; регламентацiю порядку одержання дозволу суду на арешт, а також одержання санкцiї на застосування запобiжного заходу у виглядi тримання пiд вартою та iн.

За темою дисертацiї автором опублiкованi такi роботи:
1. Туманянц А. Р. Спорные вопросы процессуальных процедур судебного контроля за правомерностью решений органов предварительного расследования // Проблемы развития юридической науки и практики в условиях формирования правовой системы Украины: Сб. научных трудов. -Харьков: Нац. юрид. академия Украины, 1996. -С. 129-135.
2. Туманянц А. Р. Контрольнi функцiї суду у кримiнальному судочинствi // Вiсник Академiї правових наук України. -Харкiв, 1997. -№ 3 (10). -С. 139-143.
3. Туманянц А. Р. Процессуальное положение лиц, принимающих участие в судебном разбирательстве, проводимом в порядке ст. 2361-6 УПК Украины // Проблемы совершенствования украинского законодательства и повышение эффективности правоприменительной деятельности: Сб. научных трудов. -Харьков: Нац. юрид. академия Украины, 1997. -С. 179-184.
4. Туманянц А. Р. Процессуальные вопросы судебного контроля законности применения заключения под стражу // Законодательство Украины: состояние, проблемы, перспективы: Краткие тезисы докладов и научных сообщений межрегиональной научной конференции молодых ученых и соискателей. -Харьков: Укр. гос. юрид. академия, 1994. -С. 103-104.
5. Туманянц А. Р. Проблемы судебного контроля за законностью и обоснованностью дачи санкции на арест // Актуальные проблемы становления государственности в Украине: Краткие тезисы докладов и научных сообщений межрегиональной научной конференции молодых ученых и соискателей. -Харьков: Укр. гос. юрид. академия, 1995. -С. 43-44.
6. Туманянц А. Р. Контрольные функции суда в уголовном судопроизводстве // Становление правової системи демократичної України та юридична наука: Короткi тези доповiдей та наукових повiдомлень мiжрегiональної наукової конференцiї вчених та здобувачiв. -Харкiв: Нац. юрид. академия Украины, 1998. -С. 45-46.

Туманянц А. Р. Судовий контроль за законнiстю i обгрунтованiстю процесуальних рiшень органiв досудового слiдства. -Рукопис.
Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спецiальнiстю 12.00.09 – кримiнальний процес та кримiналiстика; судова експертиза. Нацiональна юридична академiя України iменi Ярослава Мудрого. Харкiв, 1998.
У дисертацiї визначена сукупнiсть найбiльш значущих теоретичних положень, якi вiдображають сучасний стан iнституту перевiрки судом законностi i обгрунтованостi процесуальних рiшень органiв досудового слiдства, i розробленi практичнi рекомендацiї щодо його вдосконалення в умовах формування правової держави. Визначенi сутнiсть контрольної дiяльностi суду як функцiї судової влади, мiсце судового контролю в системi процесуальних гарантiй захисту прав i законних iнтересiв особи в свiтлi Конституцiї України, яка мiстить низку нових, принципових положень, а також мiжнародно-правових документiв в галузi прав людини. Розробленi концепцiї судового контролю на досудових стадiях кримiнального судочинства; визначенi предмет судового контролю, коло суб’єктiв, якi мають право на оскарження, їх правовий статус, а також обсяг i межi судового контролю в стадiї досудового слiдства; класифiкованi види i форми судового контролю залежно вiд предмета оскарження, розглянута процедура його здiйснення, показанi її достоїнства та недолiки.
Сформульованi пропозицiї, спрямованi на вдосконалення кримiнально-процесуального законодавства, яке регулює контрольну дiяльнiсть суду.
Ключові слова: судовий контроль, оскарження, процедура, судова влада, перевiрка.

Туманянц А. Р. Судебный контроль за законностью и обоснованностью процессуальных решений органов досудебного следствия. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 1998.
В диссертации определена совокупность наиболее значимых теоретических положений, отражающих современное состояние института проверки судом законности и обоснованности процессуальных решений органов досудебного следствия, и разработаны практические рекомендации по его совершенствованию в условиях формирования правового государства.
Определены сущность контрольной деятельности суда как функции судебной власти, место судебного контроля в системе процессуальных гарантий защиты прав и законных интересов личности в свете Конституции Украины, содержащей ряд новых, принципиальных положений, а также международно-правовых документов в области прав человека. Разработаны основы концепции судебного контроля на досудебных стадиях уголовного судопроизводства; определены предмет судебного контроля, круг субъектов, имеющих право на обжалование, их правовой статус, а также объем и пределы судебного контроля в стадии досудебного следствия; классифицированы виды и формы судебного контроля в зависимости от предмета обжалования, рассмотрена процедура его осуществления, показаны ее достоинства и недостатки.
Сформулированы предложения, направленные на совершенствование уголовно-процессуального законодательства, регулирующего контрольную деятельность суда.
Ключевые слова: судебный контроль, обжалование, процедура, судебная власть, проверка.

Tumanyants A. R. Legal control for legality and groundness of prejudicial inquiry bodies process decisions. A manuscript.
The thesis for a candidate’s of law degree, speciality 12.00.09 – criminal procedure and criminalistics: legal expertise. National law academy of Ukraine named after Yaroslav the wise Mudry, Kharkiv, 1998.
The author defines the combination of the most important theoretical issues, which reflect the modern condition of the institute of inspection of legality and grounds for procedure decisions of pre-court investigation by the court, and develops practical reccomendations as far improvement of it in conditions of formation of law-governed state.
The essence of court legal control activities as function of judicial power, the plage of legal control in the system of process guarantees of right defence and legal interests of a person from the point of view of Ukrainian Constitution, which contains a number of new, principal thesis have been defined, as well as from the point of view of international documents in the field of human rights. Basic concepts of legal control at the prejudicial stage of criminal legal. Procedure have been worked out; the subject of legal control, circle of individuals with the right to appeal and their legal status have been defined, as well as volume and limits of legal control at the prejudicial stage of inquiry; different forms of legal control, depending on the subject of appeal have been classified and the procedure of its accomplishment has been examined with its advantages and disadvantages.
Several propositions, aimed at the improvement of criminal legislation, which regulates court control activity, have been formulated.
The key words: legal control, appeal, procedure, judicial power, inspection.

Відповідальний за випуск
кандидат юридичних наук,
доцент В. М. Хотенець

Підписано до друку 12.11.98. Формат 60х90/16. Папір офсетний.
Віддруковано на ризографі. Ум.-друк. арк. 0,6. Обл.-вид. арк. 1.
Тираж 100 прим. Зам №425.

Друкарня Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого
310024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020