.

Теорія і практика психологічної допомоги потерпілим від катастроф (на прикладі постчорнобильської ситуації): Автореф. дис… д-ра психол. наук / С.І.

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4215
Скачать документ

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С.Костюка АПН УКРАЇНИ

ЯКОВЕНКО Сергiй Іванович

УДК 152.22

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ
ПОТЕРПІЛИМ ВІД КАТАСТРОФ
(на прикладi постчорнобильської ситуацiї)

19.00.01 – загальна психологiя, iсторiя психологiї

АВТОРЕФЕРАТ
дисертацiї на здобуття наукового ступеня
доктора психологiчних наук

Київ – 1998

Дисертацiєю є рукопис.

Робота виконана в Iнститутi психологiї iм. Г.С.Костюка АПН України, лабораторія екологічної психології.

Науковий консультант – доктор педагогiчних наук, професор, академiк АПН України Киричук Олександр Васильович, Державна академія керівних кадрів освіти, кафедра психології управління, завідувач.

Офiцiйнi опоненти:
доктор психологiчних наук, професор, академiк АПН України Моляко Валентин Олексійович, Інститут психологiї iм. Г.С.Костюка АПН України, лабораторія психології творчості завідувач;
доктор психологiчних наук, професор, член-кореспондент АПН України, Носенко Елеонора Львовна, Дніпропетровський державний університет, кафедра вікової психології та англійської мови, завідувач;
доктор психологічних наук, професор Шестопалова Людмила Федорівна, Український науково-дослідний інститут клінічної та експериментальної неврології та психіатрії, відділ медичної психології, керівник.
Провiдна установа: Одеський державний університет ім. І.І.Мечнікова, кафедра психологiї. Міносвіти України, м. Одеса.

Захист вiдбудеться 26 січня 1999 року об 11 годинi на засiданнi спецiалiзованої вченої ради Д.26.453.11 в Iнститутi психологiї iм.Г.С.Костюка АПН України за адресою: 252033, м. Київ, вул. Панькiвська, 2.
З дисертацiєю можна ознайомитися у бiблiотецi Iнституту психологiї iм.Г.С.Костюка АПН України за адресою: 252033, м. Київ, вул. Панькiвська, 2.

Автореферат розiсланий 25 грудня 1998 року.

Вчений секретар
спецiалiзованої вченої ради Алексєєва М.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Природнi, техногеннi та антропогенні катастрофи – головна причина масової загибелi та страждань населення, виникнення гострих і хронічних, патологiчних, межових і непатологiчних психiчних розладiв. Отже, перед психологічною наукою постає завдання дослідження негативних психічних наслідків катастроф, розробки ефективних засобів їх попередження та надання дійової допомоги потерпілим від них.
Актуальнiсть дослідження теоретичних та прикладних аспектів проблеми надання психологiчної допомоги потерпiлим внаслідок чорнобильської ядерної та інших катастроф зумовлена складною екологiчною ситуацiєю в Україні, а також реальною загрозою стихiйних лих (наприклад, землетрусу в Криму, повенi у басейнi Днiпра), пожеж та вибухiв на газо- та нафтопроводах, шахтах, об’єктах хiмiчної промисловостi та ядерної енергетики тощо; необхідністю підготовки психологів до практичної роботи з потерпілими від них.
Ці обставини вимагають вирішення методологічних та методичних проблем надання психологічної допомоги окремим особам та соціальним групам на гострих та віддалених етапах катастроф, зокрема при пролонгованій дії несприятливих екологічних та соціальних чинників.
Міра наукової розробленостi проблеми. Наслідки катастроф традицiйно знаходилися у центрi уваги медикiв, зусиллями яких була утворена медицина (зокрема психiатрiя) катастроф, що вирішує завдання лiкування тiлесних та душевних травм потерпiлих. Але розширене тлумачення наслідків катастроф з гуманістичних позицій ставить тепер на порядок денний не тільки питання елементарного виживання потерпілих, а й створення у посткатастрофічний період належних умов для їх повноцінного життя – на грунті сучасної психологiї та соцiологiї катастроф.
Досвід надання психологічної допомоги потерпілим внаслідок залізничної катастрофи поблизу Уфи (С.М.Масгутова), вибуху в Армавірі (В.П.Вахов), землетрусу у Вірменії (Ю.І.Дерюгін, В.С.Мухіна та ін.), міжнаціональних конфліктів та воєнних дій (Р.О.Абдурахманов, В.В.Знаков, І.О.Котєнєв, В.Є.Попов) свідчить, що вітчизняна психологія не готова повною мірою задовольнити потребу потерпілих від катастроф у психологічній допомозі у концептуальному, організаційному та методичному плані. Це положення стосується не тільки психологічної допомоги потерпілим на гострому етапі катастроф. У постчорнобильській ситуації особливо відчутна нерозробленість методологічних та організаційно-методичних проблем психологічної допомоги на віддалених етапах масового лиха, за умов пролонгованої дії складної композиції психотравмуючих радіоекологічних та соціальних чинників.
Розрив між теоретико-методологічними засадами академічної психології та рівнем розвитку прикладної та практичної психології пояснюється тим, що конкретні дослідження психологічних наслідків катастроф здійснювалися переважно у межах таких галузей психології, як медична, вiйськова, праці в особливих умовах – без належної комплексностi та фундаментальних узагальнень з позицій загальної психологiї. Враховуючи сучасні тенденції “екологізації” гуманітарних наук, теорія і практика психологічної допомоги потерпiлим внаслiдок катастроф має будуватися на грунтi широкого екологiчного пiдходу, що забезпечуватиме адекватну та ефективну реабiлiтацiю потерпiлих.
Дисертаційне дослідження здiйснювалося впродовж 1987-1997 рр. вiдповiдно планів Інституту психологiї ім. Г.С.Костюка АПН України, плану приоритетних дослiджень, передбачених союзно-республiканською, а з 1991 р. нацiональною програмою лiквiдацiї наслiдкiв чорнобильської катастрофи.
Об’єкт дослiдження становлять психологічні особливості потерпілих від катастроф.
Предметом дослiдження є залежність психічного стану осіб, що потерпiли внаслідок катастроф вiд об’єктивних характеристик екстремальних подiй, їх власних iндивiдуально-психологiчних відмінностей, а також органiзацiйних форм та методiв надання їм психологiчної допомоги.
Загальна мета роботи полягає в узагальненні науково-практичного доробку в галузi вивчення та подолання негативних психологiчних наслiдкiв катастроф; розробці теоретичних та органiзацiйно-методичних засад їх мiнiмiзацiї.
Основнi завдання дослiдження:
1) розкрити закономiрностi та механiзми дiї екстремальних чинникiв катастроф на психiку людини;
2) визначити теоретичнi та практичнi засади попередження та подолання негативних психічних наслідків катастроф;
3) виявити головнi чинники та особливостi динамiки психiчного стану осіб, що постраждали внаслiдок чорнобильської ядерної катастрофи;
4) визначити органiзацiйні принципи та найбільш ефективні методи психологічної допомоги потерпілим внаслідок чорнобильської катастрофи;
5) виробити рекомендації щодо мінімізації негативних психологічних наслідків надзвичайних ситуацій та катастроф.
Методологiчна основа та джерела дослiдження. Методологiчною основою даної роботи слугують загальні принципи психологічної науки (детермінізму, відображення, активності, системного підходу та ін.); теоретичнi положення загальної та генетичної психологiї, що розкривають закономірності розвитку особистостi як суб’єкта власної життєдiяльностi.
Теоретичне підгрунтя психологічної допомоги потерпілим від катастроф закладено в працях класиків психології, що розкривають діалектичний зв’язок зовнішнього та внутрішнього, об’єктивного та суб‘єктивного, психіки і діяльності (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов та ін.). Важливі орієнтири щодо розуміння наслідків катастроф та сенсу допомоги потерпілим від них містяться в працях, присвячених психології життєвого шліху особистості та активності суб’єкту життєдіяльності у критичних ситуаціях (К.О.Абульханова-Славська, О.В.Брушлiнський, Л.Ф.Бурлачук, Є.І.Головаха, О.О.Кронік, В.О.Моляко, С.Л.Рубiнштейн, Л.В.Сохань, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко, В.Франкл).
Суттєве значення для розвитку прикладної психології катастроф мають дані про особливі психічні стани і реакції, що спостерігаються в екстремальних і субекстремальних ситуаціях (Ю.О.Александровський, Г.О.Балл, Ф.Ю.Василюк, M.Горовиц, Л.О.Китаєв-Смик, М.Д.Левітов, E.Ліндеман, Р.Ліфтон, Б.Ф.Ломов, В.О.Моляко, О.М.Морозов, А.І.Нягу, Р.Питман, С.Розенцвейг, Г.Сельє, Н.В.Тарабрина, Л.Ф.Шестопалова та ін.), праці з теорії та практики психологічної допомоги (О.Ф.Бондаренко, І.В.Дубровіна, З.Г.Кісарчук, В.С.Мухiна, В.Г.Панок, Н.В.Чепелєва, Т.С.Яценко та iн.), вдосконалення діяльності навчально-виховних закладів в зоні радіоекологічного лиха (М.Й.Боришевський, О.В.Киричук, С.Д.Максименко).
Джерела даної роботи складають опубліковані матерiали дослiджень наслiдкiв природних та техногенних катастроф; емпiричні дані, отримані автором під час проведення досліджень та надання консультативно-коригувальної допомоги потерпiлим внаслiдок екстремальних подiй.
Дослiдження проводились впродовж 1987-1997 рр. на контингенті близько 5 тисяч дiтей та 1 тисячi дорослих, що постраждали внаслідок екстремальних подій, насамперед чорнобильської катастрофи.
Положення, що виносяться на захист:
1. Предметом психології катастроф є межові та непатологічні психічні розлади, виниклі внаслідок дії екстремальних чинників. Форми та методи психологічної допомоги потерпілим від них складають особливу галузь теорії загальної психології та практики психологічної діагностики, корекції та терапії.
Слід розрізняти об’єктивні (медичні і соціально-економічні), а також суб’єктивні (психологічні) критерії визначення потерпілих від катастроф, та їх комбінації. За психологічними критеріями до потерпілих внаслідок катастроф відносяться люди, які сприйняли екстремальну ситуацію як таку, що становить загрозу для життя та здоров’я їх самих та оточуючих. Внаслідок переживання катастрофи їх внутрішній світ (образ Я та довкілля, ціннісні орієнтації) зазнає суттєвих змін: формується “комплекс потерпілого”, що потребує допомоги.
2. При впровадженні заходів, спрямованих на мінімізацію психологічних наслідків катастрофи, мають враховуватися їх специфічні (викликані шкідливими агентами катастрофи) та неспецифічні (індивідуально-психологічні та соціально-психологічні) чинники.
При ядерних катастрофах головний шкідливий агент – значне одноразове радiацiйне опромiнення, що може викликати церебральну форму променевої хвороби, а при тривалому опроміненні малими дозами – пострадiацiйні енцефалопатії.
Іонізуюче опромінення викликає у мешканців радіаційно забруднених регіонів небезпечні психосоматичнi ефекти: катастрофiчне зниження iмунiтету, багаторазове зростання захворюваностi, що проявляється у погіршанні функцiонального і психічного стану потерпiлих (хронічна втома, тривожнiсть, депресивний стан тощо). Компенсацiя радіаційного ризику вимагає запровадження спеціального режиму харчування, працi та вiдпочинку, особливої організації навчально-виховної роботи та дозвілля дітей і пiдлiтків, їх оздоровлення і санаторно-курортного лiкування.
3. Опосередкований вплив радiацiйних інцидентів пов’язаний з такими психотравмуючими чинниками, як неадекватна iнформацiя про радіаційну загрозу на тлі масового ядерного жаху; “вторинна травматизацiя” пiд час евакуацiї та переселення; руйнування сталого життєвого устрою, деформація образу “Я” та довкілля; незадоволення компенсацією радіаційного ризику на віддаленому етапі інциденту; відчуття соціальної незахищеності та втрата впевненості у майбутньому.
4. Особливість чорнобильської ядерної катастрофи полягає у комплексному та пролонгованому в часі впливі на велику кількість потерпілих прямих та опосередкованих психотравмуючих чинників, які породжують специфічні та неспецифічні ефекти. Зокрема, виявлено неспецифічний (незалежний від ступеня радіаційного ураження) “комплекс потерпілого від чорнобильської катастрофи”; виокремлено варіанти посткатастрофічних переживань та поведінки потерпілих (“рентна”, “пасивно-покірна”, реакція “заперечення” негараздів або їх свідомого подолання за рахунок власних зусиль), виявлена підгрупа “псевдопотерпілих”.
5. Надання психологiчної допомоги потерпiлим внаслiдок аварiї на ЧАЕС має бути зорієнтована на популяцiйні стратегiї. Головна увага має придiлятися опосередкованiй психологiчнiй допомозi, спрямованiй на покращання якостi само- та взаємодопомоги потерпiлих, пiдвищенню психологiчної компетентностi працiвникiв соцiальної сфери, органів управління всіх ланок.
Надання прямої професiйної психологiчної допомоги потерпiлим вiд радiоекологiчної катастрофи має здiйснюватись на грунтi формування позитивного мислення та вироблення ефективних моделей поведiнки – за умов запровадження диференцiйного пiдходу до рiзних категорiй потерпiлих, врахування їх сенситивностi по певних форм психотерапевтичного втручання (директивного, когнітивного, поведiнкового тощо), базуватися на екстранозологічних та симптоматичних методах психологічної допомоги.
6. В постчорнобильськiй ситуацiї найбiльш постраждали дiти, жiнки, люди похилого віку. Саме цi категорiї потерпiлих мають отримувати адресну соцiальну та психологiчну допомогу. Не варто намагатися повернути їх “до дочорнобильського” стану – це неможливо. Потерпілі мають навчитися жити у теперішніх складних радiоекологiчних та соцiально-економiчних умовах.
Наукова новизна даної роботи визначається тим, що вперше в українській психології поставлена проблема психології катастроф, запропоновано теоретичні та прикладні підходи до її розв’язання.
Вперше узагальнено теоретико-експериментальні дані про вплив радіаційних катастроф на психiчний стан осіб, що належать до різних територіальних та вікових груп, знаходились пiд патогенним впливом рiзний промiжок часу.
Розкрита унiкальність психологічних наслідків аварії на ЧАЕС, яка пов’язана із комплексною дією об’єктивних та суб’єктивних чинникiв різного походження та iнтенсивності, пролонгованістю психотравмуючої ситуації, соцiальним контекстом.
Описана та пояснена феноменологія “комплексу потерпілого внаслідок чорнобильської катастрофи”, типові форми переживання “катастрофічності” та реагування на психотравмуючу ситуацію, їх залежність від внутрішніх та зовнішніх чинників.
Доведена необхідність та визначені методологічні засади диференційованої психодіагностики, психокорекції та психотерапії різних категорій потерпілих.
Теоретичне значення дослідження полягає у систематизації понятійного апарату, що використовується для опису психологічних наслідків екстремальних подій та катастроф, визначенні змісту поняття полімодальна життєва криза, обгрунтована доцільність його використання для пояснення постчорнобильської феноменології, розробки типології психологічних моделей поведінки за умов пролонгованої дії психотравмуючих чинників.
На грунтi узагальнення теоретико-експериментальних даних медицини, соцiологiї та психологiї катастроф закладено підвалини нового напрямку досліджень – радiоекологiчної психологiї. Визначено її предмет, методологічні та методичні засади.
Встановлено головні закономiрностi та механiзми впливу на психiку людини радiоекологiчних чинникiв, визначені специфiчні та неспецифічні наслідки чорнобильської катастрофи. Розроблена теоретична модель впливу на психiку людини “ядерного жаху”, “неочевидних стресорiв”, “вторинної соціальної травматизацiї”. Розкрито мiсце радiоекологiчної психологiї в системi наук та її зв’язок з іншими галузями психологiї.
Розроблено теоретичнi, методичнi та органiзацiйнi підвалини (принципи, головнi напрямки, форми та методи) надання психологiчної допомоги потерпiлим від радiоекологiчного лиха.
Окреслені шляхи вирішення прикладних проблем “екологiзації” суспільної свідомості, пiдготовки населення та персоналу спеціальних формувань до дій в умовах катастроф різного типу, зокрема при радiацiйній небезпеці.
Практичне значення. Розроблено рекомендацiї та цiльові програми мiнiмiзацiї негативних психологiчних наслiдкiв чорнобильської катастрофи, що використовуються органами державного та мiсцевого управлiння, в закладах народної освiти, оздоровчих та лiкувальних установах, психологами силових структур держави.
Модифiковано декiлька вiдомих та розроблено кілька нових психодiагностичних методик, що використовуються психологами у наукових та практичних цілях. Впроваджено деякi новi прийоми консультативно-коригувальної роботи з потерпiлими внаслiдок екстремальних подій та катастроф.
Матерiали дослiджень використовувались при пiдготовцi низки законодавчих та нормативних документiв, що стосуються надзвичайних та екстремальних ситуацій, психологiчної служби МВС.
Запроваджено спецкурси: “Основи радiоекологiчної психологiї” (Мiжрегiональний iнститут вдосконалення вчителiв), “Психологiя дiяльностi в екстремальних умовах” (психологiчний факультет КІВС).
Особистий внесок. В 1987-1993 рр. автор виступав у ролi наукового керiвника або вiдповiдального виконавця дослiджень, що виконувались за планами Інституту психологiї ім. Г.С.Костюка АПН України, були передбачені союзно-республiканською, надалі нацiональною програмою “Дiти Чорнобиля”. У 1993-1997 рр. автор особисто здійснював дослідження, передбачені планами наукових підрозділів МВС та МО України, що стосувалися психологічного забезпечення діяльності в екстремальних ситуаціях.
В 6 наукових статтях, написаних у співавторстві, доробок здобувача становить 50 %. За редакцiєю автора вийшли 4 колективнi методичнi розробки та 2 збiрники наукових праць. У 4-х методичних рекомендацiях, написаних у спiвавторствi й адресованих санаторно-курортним закладам, здобувачу належить приблизно 25 % матеріалів (що стосуються використання психологiчних знань при оздоровленнi дiтей із зони радiацiйного забруднення). Розробки та ідеї, що належать співавторам, в дисертації не використовувались.
Апробацiя роботи. Результати роботи викладались автором на 19 мiжнародних наукових конференцiях: “ЮНЕСКО – вчителям Чорнобиля” (Полiське, 1989), “Медицина катастроф” (Київ, 1991), “Соцiально-психологiчна реабiлiтацiя дiтей та пiдлiткiв, що постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи” (Київ, 1992), “Проблеми соціально-психологічної реабiлiтацiї та правового захисту дiтей i пiдлiткiв в умовах впливу наслiдкiв катастрофи на Чорнобильськiй АЕС” (Гомель, 1992), “Посттравматичний стрес сьогоднi” (Київ, 1992), “Психосоцiальнi, психологiчнi та психоневрологiчнi аспекти наслiдкiв аварiї на Чорнобильськiй АЕС” (Київ, 1992), “Медико-психологiчнi аспекти Чорнобильської аварiї” (Мiнськ, 1992), “Соцiально-психологiчна допомога дiтям і пiдлiткам, що потерпiли внаслiдок Чорнобильської катастрофи” (Київ, 1993), “Чорнобильська катастрофа: дiагностика i медико-психологiчна реабiлiтацiя потерпiлих” (Мiнськ, 1993), “Екологiчна освiта в контекстi аварiї на Чорнобильськiй АЕС” (Київ, 1993), “Пiдготовка мiсцевих мешканцiв як працiвникiв служб психологічної допомоги в районах, що постраждали” (Мiнськ, 1993), “Психолого-педагогiчна допомога учням зони РЕК на базi шкiл та позашкiльних закладiв” (Київ, 1993), з’їздi Товариства психологiв України (Київ, 1996); “Практична психологія: теорія, методи, технології” (Київ, 1997), “Наслiдки чорнобильської катастрофи та формування екологiчної свiдомостi” (Київ, 1997), “Соціально-психологічна реабілітація населення, що постраждало від екологічних та техногенних катастроф” (Мінськ, 1998), “Аутодеструктивна поведінка: діагностика, корекція, профілактика” (Київ, 1998); багатьох науково-практичних семiнарах та нарадах, неодноразово обговорювались на засiданнях Вченої Ради Інституту психологiї iм. Г.С.Костюка АПН України, його пiдроздiлiв – науково-практичного центру “Дiти Чорнобиля” та лабораторiї екологiчної психологiї.
Публiкацiї: Результати дисертацiйного дослiдження опубліковано в монографiї, 2 посібниках, 17 статтях у наукових журналах та збiрниках наукових праць, 9 методичних рекомендаціях та розробках, 25 тезах наукових конференцiй.
Структура роботи. Дисертацiя складається з вступу, 6 роздiлiв, висновків, списку використаних джерел та додаткiв. Рукопис дисертації має обсяг 484 стор. машинопису, з них 18 стор. займають 20 таблиць, 1 стор. – 1 рис., 49 стор. – список використаних джерел (470 найменувань), 41 стор. – 7 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ мiстить обгрунтування актуальності проблеми дослiдження та обраного напрямку дисертаційної роботи, розкриває її об’єкт та предмет, головну мету та завдання, методологiчнi та методичнi пiдходи. Викладено положення, що виносяться на захист, наукова новизна, теоретичне значення та практична корисність роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.
Перший роздiл “Психологiя катастроф” мiстить стислий огляд iсторiї вивчення впливу на психiку людини екстремальних чинникiв (природних та техногенних катастроф, соцiальних потрясiнь та вiйськових дiй) з кiнця XIX столiття до теперішнього часу. Показано, що найбільшу увагу їх наслідкам приділяла медицина (травматологiя, психоневрологiя та психiатрiя). Йдеться про черепно-мозкові травми; реактивні, психотичні та невротичні стани, викликані надсильними “катастрофічними” подразниками; манiфестацiю латентних психiчних розладiв, загострення акцентуацiй та дисгармонiй особистостi в складних життєвих ситуацiях.
Медична допомога в цих випадках передбачала лiкування психогенiй та наслiдкiв комбiнованих (соматичних та психiчних) травм за допомогою фармацевтичних препаратiв та немедикаментозної психотерапiї (Дж.Ерiксен, Г.Опенгейм, В.М.Сєчєнов, Е.Стерлiнг, В.Краус, К.Рейхард, К.Шредер, З.Фрейд, Е.Крепелiн, T.Селмон, Д.Майер, Л.Я.Брусиловський та iн.).
Пiсля І та ІІ свiтових воєн значний внесок у розумiння механiзмiв психiчної травматизацiї за екстремальних умов зробила вiйськова психологiя, що нагромадила великий емпiричний матерiал та практичний досвiд екстреної та “вiдставленої у часi” допомоги потерпiлим. Цi матерiали привернули увагу до питань профiлактики “бойових психiчних втрат”; сприяли активiзацiї дослiджень з психологiї праці в особливих умовах; розв’язання проблем професiйного психологiчного вiдбору і пiдготовки працівників “екстремальних професій”. Зростання ж кiлькостi жертв техногенних катастроф на виробництвi та транспортi посилило увагу до психологiчних аспектiв конструювання та безпечної експлуатацiї технiчних пристроїв.
Сучаснi погляди стосовно теорiї та практики психологiчної допомоги потерпiлим внаслідок катастроф будуються навколо проблеми відмінностей психопатологічних і непатологічних наслідків екстремальних чинників. Головна увага приділяється інтрапсихічним феноменам, уявлення про які складалися пiд впливом концепцiй стресу, фрустрацiї, складних життєвих ситуацiй, посттравматичного стресу та соцiальних стресових розладiв.
Оскiльки для опису психологiчних наслiдкiв екстремальних та субекстремальних ситуацiй різної модальності викоpистовуються piзнi категоpiї (тpавма, травматичний, вiйськовий, бойовий невроз, бойовий шок, стpес, посттpавматичний стpес, фpустpацiя, конфлiкт, дисгармонiя, кpиза), слiд зазначити, що конкpетна подiя чи складна життєва ситуація може торкатися окремих чи одразу багатьох прошарків психiчного життя, викликаючи одразу i стpес, i фpустpацiю, i конфлiкт, i життєву кpизу. Отже ці феномени необхідно pозpiзняти, pозумiти їх “взаємодiю” у фоpмуваннi кiнцевого pезультату – наслiдкiв тpавмуючої ситуацiї.
Структурно-логічний аналіз понятійного апарату, що використовується для опису патологічних, межових та непатологічних психологічних наслідків катастроф обгрунтовує доцільність використання поняття “полімодальна життєва криза” для опису психічного стану людей, які перебувають тривалий час під впливом несприятливих катастрофічних та соціально-психологічних чинників, втрачають контроль над обставинами свого життя, не здатні відновити успішне соціальне функціонування через негативні психічні стани, хибні когнітивні схеми та неадекватні моделі поведінки.
Масовидний характер катастроф змушує враховувати не тільки інтрапсихічні iндивiдуально-психологiчнi реакцiї окремих потерпiлих, а і вивчати інтерпсихічні (соцiально-психологiчнi та соцiологiчнi) аспекти катастроф, їх взаємозв’язок та значення для реабілітації потерпілих.
Тлумачення термiну катастрофа здійснюється з об’єктно-онтологічних та суб’єктно-аксіологічних позицій. У першому випадку йдеться про чинники, що спричинили травми, iнвалiднiсть, тимчасову непрацездатнiсть, втрату майна, роботи, рiдних, є підставою для офіційного визнання статусу потерпілого та надання йому відповідної соціальної допомоги (потерпілі за об’єктивними критеріями).
З суб’єктивно-аксіологічної позиції “катастрофічність” визначають уявленням про втрачені цінності, зміст травмуючих психiку переживань, навіть якщо подiя не торкалася людини безпосередньо (наприклад, свiдки автокатастрофи чи пожежi з людськими жертвами, їхні родичі є потерпілими за суб’єктивними критеріями). Варто брати до уваги імовірність появи після ката-строф “псевдопотерпілих”, які безпідставно претендують на соціальну допомогу.
Деякi види природних катастроф (зокрема сейсмiчнi) внаслiдок несподіваності та надсильних “очевидних” подразникiв завжди викликають психогеннi розлади, iншi (наприклад, посуха) небезпечнi тривалим виснажливим впливом.
Природні катастрофи через відсутність “злого умислу” не так тяжко відбиваються на психічному стані потерпілих, як техногенні, особливо якщо останні загрожують небезпечними вiддаленими наслiдками (при хiмiчному або радiацiйному забрудненні), що виникають з вини або через недбалість конкретних осіб (винуватців катастрофи). Та найтяжчі наслiдки мають лиха антропогенного походження (злочини, терор, масові соцiальні заворушення та війни), оскільки їх ініціатори свідомо прагнуть завдати шкоди іншим людям, намагаються захопити їх зненацька.
Третій підрозділ першого розділу присвячено розгляду психологiчних наслiдків ядерних випробувань та вибухiв, інцидентів в ядернiй промисловостi та енергетицi. Головна увага придiлена об’єктивним соматичним ефектам опромiнення (променева хвороба), патологiї спадковостi; специфічним змiнам психічного стану опромiнених (астенія, тривога, внутрiшня картина хвороби та очiкування на майбутнє). Найбiльш дослiдженi медичнi та психологiчнi наслiдки ядерного бомбардування Японiї, випробувань ядерної зброї та низки інцидентів в ядернiй промисловостi та енергетицi (Англiя, Бразилiя, Гвiана, СРСР, США); розкрито походження “ядерного жаху” та його роль у формуванні психогеній.
Роздiл завершують висновки щодо патологiчних та непатологiчних, специфічних та неспецифічних психологiчних наслiдкiв катастроф, актуальних завдань психологiї катастроф.
Другий роздiл “Загальна характеристика постчорнобильської ситуації” мiстить огляд даних щодо причин та наслiдкiв чорнобильської ядерної катастрофи. Простежується перебiг подiй та динамiка змiн у їх оцiнцi, розкривається зв’язок мiж рiвнем радiацiйного забруднення, соматичними ефектами, соцiально-психологiчними феноменами та психiчним станом рiзних категорiй потерпiлих вiд наслiдкiв аварiї.
Через десятилiття пiсля аварiї на Чорнобильськiй АЕС, її катастрофiчнi наслiдки ще не стали надбанням iсторiї. Бiльш того, за цей час погляди та оцiнки щодо аварiї на ЧАЕС та її наслiдкiв неодноразово змiнювались. Так, у 1988 р. керівництво МОЗ України повідомляло “про вiдсутнiсть суттєвих вiдхилень у станi здоров’я населення “аварiйних районiв” у порiвняннi з контрольними групами” .
Але приховати дiйснi масштаби лиха (як це вже не раз було при ядерних аварiях в СРСР) цього разу не вдалося, насамперед завдяки виходу радiонуклiдiв за державнi кордони та активної реакцiї свiтового спiвтовариства, незалежних засобiв масової iнформацiї.
Визначенi експертами причини аварiї примушують замислитись над проблемами психологiї конструювання, будівництва та експлуатацiї небезпечних об’єктiв. При цьому, на перший план виступають морально-психологiчнi аспекти науково-технiчної діяльності, прикладнi аспекти безпечного функцiонування систем типу “Людина – Машина”, питання пiдготовки, тренування та допуску до роботи операторiв АЕС, проблеми екологiчного виховання, формування почуття вiдповiдальностi у тих, хто має справу з екологiчно небезпечними об’єктами. Ще одним важливим психологiчним аспектом проблеми є забезпечення ефективної дiяльностi спецiальних рятувальних пiдроздiлiв в умовах радiацiї.
Для розумiння наслiдкiв Чорнобильської ядерної катастрофи необхідно видiлити етапи розвитку ситуацiї, якi висвiтлюються з позицiй радiоекологiї, медицини, психологiї тощо.
Згiдно радiоекологiчнiй періодизації, тепер завершується другий етап радiоекологiчного лиха (обмеження переносу радiонуклiдiв та стабiлiзацiї радiацiйної обстановки), повну лiквiдацiю наслiдкiв якого (якщо це взагалi можливе) слiд вiднести до вiддаленої на десятилiття перспективи. Для цього необхідно побудувати Укриття-2, аби припинити радіаційне забруднення довкілля (третій етап) та завершити роботи з дезактивації та рекультивації забрудненої радіонуклідами території (четвертий етап).
Для психологічної перiодизацiї Чорнобильської катастрофи важлива не стiльки хронологiя подiй, скiльки їх суб’єктивне значення; не стiльки реальна ситуацiя, скiльки уявлення про неї; актуальнi проблеми чи переживання, з якими людина має справитись. З цього погляду першорядною проблемою в контекстi Чорнобильської катастрофи була проблема життя та смертi, конфлiкту мiж прагненням вижити за будь-яку цiну й обов’язком.
Коли безпосередня загроза для життя людей втратила свою гостроту, її місце зайняла проблема здоров’я, в тому числi й психiчного. У її розв’язаннi провiдна роль належала медичним працiвникам. Та, з часом, на початку 90-х рокiв, медичнi проблеми відійшли на другий план, поступаючись мiсцем проблемам виживання в кризовiй економiчнiй ситуацiї.
Екстремальна стресова ситуацiя гострого перiоду аварiї на ЧАЕС торкалась вiтальних основ буття та супроводжувалась однотипними реакцiями тривоги та страху рiзного ступеня виразностi. Зовнiшнi прояви стресових реакцiй гострого перiоду були типовими для будь-яких стресiв та зводились до гiпо- чи гiпердинамiї. За виключенням окремих випадкiв, цi реакцiї не досягали психотичного рiвня. Реактивнi психози спостерiгались, насамперед, у iстеричних особистостей, що мали уявлення про можливi наслiдки радiацiйного ураження, але не володiли даними про конкретну ситуацiю. У деяких випадках спостерiгались спровоковані загострення ранiше компенсованих психiчних захворювань.
Кiлькiсть психiчних розладiв гострого перiоду за оцiнкою фахiвцiв була меншою, нiж це буває в екстремальних ситуацiях певної модальності, шкідливі агенти яких сприймаються органами почуттiв – як при землетрусi чи повенi. Варто відзначити “некатастрофічність” чорнобильської катастрофи в плані чуттєвого сприйняття – через відсутність явних ознак небезпеки за межами зони аварії, що викликало сильний когнітивний дисонанс у людей певних психотипів (помисливих, тривожних).
У постчорнобильськiй ситуацiї спостерiгалось наростання невротичних проявiв, що пояснюється тривалiстю стресогенної ситуацiї та впливом “вторинного стихiйного лиха” (втрата житла, майна, звичного соцiального середовища тощо), суперечнiстю мiж сподiваннями та реальнiстю, незавершеністю подiй. Цi обставини обумовили перенапруження (демобiлiзацiю) психологiчних механізмів адаптацiї (гiпеpадаптоз). Характерологiчнi форми дезадаптацiї набували, в залежностi вiд структури особистостi та соматичного обтяження, наявностi екзогенних утруднень, астено-невротичної та iпохондричної форми, вiдбувалась декомпенсацiя латентних розладiв психiки, соціальна дезадаптацiя особистостi.
Не зважаючи на те, що рiвень радiацiйного забруднення мiсцевостi, питної води, продуктiв харчування виявився нижчим, нiж очiкувалось, евакуацiя проведена органiзовано, а державна система медичного та санаторно-курортного лiкування спрацювала краще, нiж можна було сподiватись, стан здоров’я населення з кожним роком погiршується. За даними українського наукового центру радіаційної медицини (УНЦРМ), кiлькiсть здоpових людей в Чорнобильському регiонi зменшилась за 1986-1991 рр. у 1,5-2 pази, а станом на 1995 р. – у 3 рази. У 1998 році кількість інвалідів серед “ліквідаторів” сягнула 68 тис. чол.
Про помiтний вплив на стан здоров’я психологiчних чинникiв свiдчить аналiз структури захворюваностi, в якiй чільне мiсце посiдають саме психосоматичнi та нервовi захворювання. Так, за даними УНЦРМ у 1987-1991 pоках в Чорнобильському регiонi спостеpiгалось катастрофiчне (у 15-20 pаз) збiльшення кiлькостi неpвово-психiчних захвоpювань. В 1995 р. вони посiдали 2-3 мiсце серед захворювань, типових для потерпiлих вiд наслiдкiв аварiї на ЧАЕС.
За свiдченням медичних психологiв, у хворих на гостру променеву хворобу, деяких категорiй “лiквiдаторiв” спостерiгається пiдвищення рiвня реактивної та особистiсної тривоги, зниження та змiна структури самооцiнки, погiршення психiчної працездатностi, специфiчнi змiни структури особистостi. Навiть через 2,5 – 3 роки пiсля аварiї, не зважаючи на найсучаснiше лiкування та заходи з соцiального захисту, негативнi психiчнi прояви зберiгались у 82 % осiб, що перехворiли променевою хворобою III ступеня, 71 % – II ступеня та у 34 % – I ступеня. Цей стан можна назвати, слiдом за Р.Лiфтоном, “хвоpобою ядеpного вибуху”.
Принципове значення для розуміння психологічних наслідків чорнобильської катастрофи мають результати нейрофізіологічних досліджень наслідків iонiзуючого опpомiнювання при пост-pадiацiйних енцефалопатiях.
Зростання кількості психосоматичних та нервово-психiчних захворювань дає пiдстави для висновку про їх виникнення на грунті взаємодiї як об’єктивних (доза опромiнювання), так і суб’єктивних (преморбiтнi риси характеру, тривожнiсть, зниження самооцiнки здоpов’я, негативнi очiкування оточуючих тощо) чинникiв функцiональну та оpганiчну етіологію.
Данi дослiджень українських соціологів показали, що потерпiлi сприймають Чорнобильську катастрофу як особисту трагедiю, крах сталої картини свiту, звичного способу життя та життєвих планiв.
У суспiльнiй та iндивiдуальнiй свiдомостi спостерiгається ряд парадоксiв: незадоволення владою – полiтична пасивнiсть; неспокiй за власне здоров’я – небажання дотримуватись здорового способу життя; нестача iнформацiї – небажання отримувати новi знання та iнформацiю тощо. Одна з головних причин їх виникнення – помилки у здiйсненнi соцiальної полiтики, яка проводилась без урахування даних психології та соціології катастроф.
Проведенi у 1990-1994 рр. дослiдження показали, що “радiацiйний ризик” втрачає свою гостроту, поступаючись мiсцем “соцiальному ризику” (передчуття загрози громадянської вiйни, голоду, безробiття тощо).
Пiдводячи пiдсумки аналiзу загальних наслiдкiв чорнобильської катастрофи, слiд зазначити, що серед численних проблем першочергового вирiшення вимагають “резонанснi” – медичнi та соцiальнi. Для цього потрібно наpощувати обсяг й якiсть медичної та соцiальної допомоги потеpпiлим, яка має бути “адресною” та доповнюватись масштабними заходами з соцiально-психологiчної реабiлiтацiї. Цi зусилля мають здiйснюватись у річищі комплексного мiждисциплiнаpного пiдходу, спiльно усiма зацiкавленими вiдомствами, при високiй активностi самих потеpпiлих.
Третій роздiл “Дослiдження психологiчних наслiдкiв чорнобильської катастрофи” побудовано за хронологiчним принципом. В ньому розкривається динаміка змiн уявлень пpо масштаби та сутнiсть психологiчних наслiдкiв Чорнобильської катастрофи вiдповiдно етапам їх дослiдження.
Варто нагадати, що у 1986 році панувала концепції, згідно якої соціально-психологічні ефекти чорнобильської катастрофи пояснювалися “радіофобією”; а психогенії зводилися до поодиноких випадків реактивних станів, маніфестації латентних психічних розладів та масових невротичних проявів тривоги, причини яких вбачалися у неадекватному розумінні можливих наслідків радіаційного забруднення.
Результати першого масштабного експеpиментального дослiдження психiчного стану piзних теpитоpiальних та вiкових гpуп (1200 учнiв 3, 5, 7, 9 класiв), здійсненого в 1987 р. виявили погipшення на 10-30 % показникiв pозвитку вищих психiчних функцiй школяpiв, що пpоживали у pайонах, пpилеглих до зони вiдчуження, наявнiсть ускладнень адаптації до нових умов життя пеpеселенцiв, наявнiсть психологiчних пpоблем у Київських школярів.
Доведено, що потерпiлi не є однорiдною спiльнотою. Виокремлено критерії диференціації потерпілих за територiальними, вiковими, статевими і професiйними критеріями, характером участі у подіях (випадковий, примусовий або добровільний) Дана диференційно-психологічна характеристика 9 пiдгруп “дітей Чорнобилю” що вiдрiзняються мiсцем проживання, чисельнiстю, спiввiдношенням психотравмуючих чинникiв, якісними та кількісними характеристиками переживання кризової ситуацiї.
У 1988-1990 рр. головна увага автора приділялася учням-пеpеселенцям. Дослідна та психокорекційна робота пpоводилась на базi СШ № 270 м. Києва, де мiгpанти складали пpиблизно половину (бiля тисячi) учнiвського та вчительського колективу, ствоpилася досить складна соцiально-психологiчна обстановка.
Пpояви соціально-психологічної дезадаптацiї спостеpiгалися у понад 50 % учнiв-пеpеселенцiв, що втpичi пеpебiльшувало пpояви дезадаптацiї у їх однолiткiв-киян. Пpи цьому статистично достовipних вiдмiнностей у pозвитку пізнавальних процесів мiж мiсцевими та евакуйованими не виявлено. Відмінності переважно торкалися емоційно-мотиваційної сфеpи (тривога, невпевненість у собі, зниження рівня домагань, надмірна фіксація на стані здоров’я).
У 1991 р. значно загостpилась ситуацiя в pегiонах, якi пiдлягали гарантованому невiдкладному вiдселенню. В них залишалися нерозв’язаними пpоблеми лiкування та оздоpовлення населення, постачання екологiчно чистих пpодуктiв, pеоpганiзацiї дiяльностi навчально-виховних закладiв, пiдготовки педагогiчних кадpiв до pоботи в умовах pадiоекологiчного лиха. А головне, обіцяне переселення відкладалося на невизначений термін.
Психологічні дослідження виявили в потерпілих комплекс симптомів психічної дезадаптації, які проявлялися на психосоматичному, функціональному та психічному рівнях, зокрема у якісних змінах емоційно-вольової та мотиваційної сфери. Спостерігалося загострення преморбітних рис особистості, подвоєння кількості акцентуацій характеру насамперед астено-невротичного та психотичного кола, випадки дисгармонійного та патологічного розвитку особистості. Ці зрушення були більш виразні у дівчат, ніж серед юнаків
У старшокласників спостерігалося звуження інтересів, деформація ціннісних орієнтацій, серед яких на перше місце вийшла цінність здоров’я, а інші (продуктивне життя, цікава робота справжня любов тощо) відійшли на другий план.
Суттєво змінилася самооцінка здоров’я не тільки мешканців зони радіаційного забруднення, а і сусідніх, екологічно чистих регіонів. При цьому зростання зусиль щодо збереження здоров’я та дотримання здорового способу життя не спостерігалося. Навпаки, набувала поширення самодеструктивна поведінка, що виявлялося в масовій алкоголізації населення, зокрема підлітків.
Ці обставини змушували активізувати пpактичну психологічну допомогу учням на грунті фоpмування позитивної життєвої оpiєнтацiї, свiдомого ставлення до пpофесiйного та життєвого самовизначення, здатностi до само- та взаємодопомоги.
Окрім інтрапсихічних переживань, на порядок денний вийшли інтерпсихічні проблеми, що набули гостроти серед вимушених переселенців. Йдеться про відчуття своєї непотрібності, відчуженості, ворожого ставлення оточуючих. Не дивно, що “чорнобильці” інколи приховують свою приналежність до цієї спільноти.
На початку 90-х років пояснення тяжких медичних та соціально-психологічних наслідків чорнобильської катастрофи “радіофобією” змінилося концепцією колективного психологічного стресу. Такий підхід був конструктивним у перші роки після аварії, але він не пояснював віддалені наслідки психотравмуючої ситуації, зокрема зростання кількості випадків раку щитовидної залози у 20 разів, поширення інших соматичних захворювань.
Віддалені наслідки аварії на ЧАЕС більше відповідали концепції посттравматичного стресу, але з деякими уточненнями, що стосувалися впливу “неочевидних” стресорів (відсутність у багатьох потерпілих конкретних жахливих образів у сновидіннях та нав’язливих спогадах, як це звичайно буває при дії “очевидних” стресорів) радіаційної аварії, неможливості чуттєвого сприйняття радіації. За даними Н.В.Тарабриної, критеріям посттравматичного стресу відповідає стан тільки 20 – 40 % “ліквідаторів” гострого періоду катастрофи. Погіршення психічного стану населення в постчорнобильській ситуації Ю.О.Александровський пояснює “соціальними стресовими розладами”, які виникають через нездатність значної частини населення (60-65%) пристосуватися до змін в соціально-економічному та політичному житті на терені колишнього СРСР, адже вони виходять за межі звичайного досвіду людини.
Важливе значення для пояснення специфічних наслідків чорнобильської катастрофи мали дослідження резистентності нервової системи людини до впливу радіаційного чинника, органічних пошкоджень субстрату психічної діяльності (мозку людини).
Узагальнюючи результати психодіагностичних обстежень потерпілих різних територіальних та вікових груп, проведені у 90-ті роки, можна констатувати поширення астено-невротичних та іпохондричних проявів, симптомів гострого, хронічного або посттравматичного стресу, акцентуацій характеру, декомпенсації латентних психічних розладів, дисгармонійного розвитку особистості, соціальних стресових розладів.
Така мозаїчна картина дає підстави для висновку про наявність екстранозологічної полімодальної життєвої кризи, яка визначає сутність комплексу “потерпілого внаслідок чорнобильської катастрофи”. ЇЇ головні проявами – астенізація, тривожність, стан депресії, відчуття власної безпорадності, залежності від зовнішніх обставин, перебігу подій, втрата контролю над ситуацією, впевненості у собі та своєму майбутньому.
Ці дані орієнтують практичних психологів на використання певних конкретних методів діагностичної та коригувальної роботи з потерпілими, а з іншого боку, розкривають значення диференційного підходу до “чорнобильців”, вказують на необхідність їх комплексної реабілітації на грунті вчинково-біографічного підходу (К.О.Абульханова-Славська, Л.Ф.Бурлачук, Є.І.Головаха, О.О.Кронік, В.О.Моляко, В.А.Роменець, С.Л.Рубiнштейн, Л.В.Сохань, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко).
Дані про місце, що посідає чорнобильська катастрофа у життєвому шляху підлітків різних територіальних вибірок, отримані за допомогою “Футурологічного опитувальника”, свідчать, що в постчорнобильській ситуації психологічної підтримки потребує майже 2/3 старшокласників, для яких аварія все ще залишається значимою, “актуальною” стресогенною подією життя, наслідки якої ще не вичерпані.
Обгрунтованість цих висновків підтвердили дані щодо вивчення моделей посткатастрофічної поведінки дорослих потерпілих за допомогою опитувальника “Підсумки та перспективи”. Виокремленні моделі поведінки (“рентна”, “пасивно-покірна”, “заперечення” негараздів або їх свідомого “подолання”) свідчили, що в тих випадках, коли потерпілі займали активну життєву позицію та намагалися своїми ініціативними вчинками покращати життя, їх психічний стан виявлявся значно кращім, ніж у випадках пасивного виконання ролі “жертви”, яка покладається на допомогу ззовні.
Узагальнення даних психологічних досліджень наслідків чорнобильської катастрофи дозволяє зpобити такі висновки:
1) недооцiнка значення соцiально-психологiчних та психолого-педагогiчних аспектiв чорнобильської катастрофи завадила своєчаснiй розробцi науково обгрунтованої концепцiї комплексного подолання її наслiдкiв, що значно знизило ефективнiсть реабiлiтацiї потерпiлих;
2) недостатня ефективнiсть психологiчної реабiлiтацiї потерпiлих внаслiдок Чорнобильської катастрофи пояснюється тим, що не були врахованi всi можливi патогеннi чинники (радiологiчнi, медичнi, соцiально-психологiчні тощо) специфічних та неспецифічних порушень психiчної дiяльності потерпiлих. Тому психологічна допомога зводилася тільки до усунення окремих симптоматичних проявів і не набувала цілісного, комплексного характеру.
3) психiчний стан потерпiлих внаслiдок Чорнобильської катастрофи, його динамiка визначаються складним сполученням об’єктивних i суб’єктивних чинникiв, вивчення i урахування яких є необхiдною передумовою реалiзацiї принципу диференційного пiдходу до рiзних вiкових та територiальних груп, вироблення науково обгрунтованих рекомендацiй стосовно дiяльностi дошкiльних закладiв, шкiл та позашкiльних установ рiзних зон радiоекологiчного контролю, лiкувально-оздоровчих та психореабiлiтацiйних закладiв, забезпечення цілеспрямованої пiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї педагогiв, шкiльних психологiв, соцiальних працiвникiв, спецiалiстiв у галузi психотерапiї;
4) запобiгання та подолання вад у психiчному розвитку дiтей i пiдлiткiв, деформацiї цiннісних орiєнтацiй та Я–концепцiї потерпiлих, дiєвiсть надання їм психологiчної допомоги залежить вiд того, наскiльки адекватно використовується досвiд подолання наслiдкiв iнших екстремальних подiй; якою мiрою вдається надати їй комплексного характеру та гуманiстичної спрямованостi, забезпечити максимальне пiднесення самоактивностi суб’єктiв прийняття допомоги, обмежуючи її тiльки необхiдною та достатньою, орiєнтуючись на розвиток особистостi як на головну мету та результат психологiчної допомоги потерпілим.
Четвертий розділ “Досвід соціальної і психологiчної допомоги потерпiлим внаслідок екстремальних подій” включає аналiз причин недостатньої ефективності спроб надання соцiально-психологiчної допомоги потерпiлим внаслiдок чорнобильської катастрофи, землетрусу у Вiрменiї, iнших надзвичайних ситуацiй.
Аналіз iсторiї виникнення та розвитку професiйної соцiальної pоботи, головних напрямків соціальної політики, її теоретичного підгрунтя, органiзацiї соцiальної роботи в розвинутих країнах, де нагромаджено багаторiчний досвiд надання соцiальної та психологiчної допомоги людям у складних життєвих ситуаціях, потерпілим від катастроф розкриває головні, перспективні лінії її розбудови в Україні. З 70-тих pоків домiнуючим пpинципом пiдготовки соцiальних пpацiвникiв є унiвеpсалiзм, оpiєнтацiя на загальну теоpiю систем, науково обгpунтованi засоби втpучання у життя iндивiда, гpупи, соцiальної спiльностi.
Розкрито цiлi, завдання та методи соцiальної роботи з рiзними категорiями громадян; етапи та методи її надання; специфiка надання психологiчної допомоги на рiзних етапах екстремальних ситуацiй (у гострому перiодi, на етапi стабiлiзацiї обстановки та пiсля завершення рятувальних робiт), вiдмiнностi у тактицi надання допомоги при катастрофах рiзного виду та масштабу, стосовно рiзних категорiй потерпiлих (дорослих i дiтей, чоловiкiв i жiнок тощо), оптимальний обсяг допомоги, критерiї оцiнки її ефективностi.
При цьому принципового значення набуває положення соціальної політики, яке передбачає ставлення до потерпілого як до людини, яка через надзвичайну подію тимчасово не здатна до нормального функціонування у суспільстві, але завдяки цілеспрямованій соціальній допомозі, психотерапевтичному втручанню, належній консультативно-коригувальної роботі може відновити свій життєвий потенціал. Остання має бути спрямована на краще усвідомлення потерпілим об’єктивних та суб’єктивних причин власного психічного стану, шляхів відновлення соціально значущих ціннісних орієнтацій, соціальних зв’язків, особистісних якостей, навичок поведінки, притаманних самостійній, соціально зрілій особі.
Слід враховувати, що потерпілими внаслідок катастроф можуть стати будь-які категорії людей – дорослі й діти, чоловіки й жінки, представники різних соціальних груп чи психотипів. Це означає принципову неможливість вироблення уніфікованої моделі надання психологічної допомоги потерпілим – з одного боку, та бажаність вироблення такої моделі чи, принаймні, певних принципів її подання.
Визначено методологiчні засади оцiнки та прогнозування “психологiчних втрат” при стихiйних лихах та техногенних катастрофах, розробки сценарiїв їх перебiгу, засобiв ситуацiйного аналiзу, гуманiтарної експертизи управлiнських рiшень тощо.
Порівняння основних психотерапевтичних парадигми, їх переваг та недолiків стосовно надання допомоги потерпiлим вiд катастроф дає підстави констатувати такі сучаснi тенденцiї вдосконалення психотерапевтичної роботи: скорочення термiну терапiї, робота не з окремими особами, а групами, пiдвищення власної активностi клiєнта, диференцiйний пiдхід стосовно пiдбору методiв втручання на грунті системного еклектизму, інтегративної терапії, врахування екологiчного контексту тощо.
На гострому етапі катастроф ефективні психофармакологічні препарати. Найбільш перспективними в плані надання психологічної допомоги групам потерпілих є техніки дебрифінгу та дефьюзінгу, а на віддаленому етапі катастрофи – техніки, розроблені у когнітивному, поведінковому та вчинково-біографічному підходах.
На грунті аналiзу досвіду організації допомоги потерпілим від катастроф визначено зміст та форми пiдготовки соцiальних працiвникiв, фахiвцiв з психологiчної допомоги та персоналу пiдроздiлiв, що мають дiяти в екстремальних ситуацiях (зокрема при радiацiйному забрудненнi мiсцевостi). Прослідковано вiддалені наслiдки психічної травматизацiї та професiйної деформацiї співробітників спеціальних підрозділів. Викладено деякi методичнi підходи стосовно професiйно-психологiчного вiдбору та пiдготовки рятувальників. Обгрунтовано рекомендації з психопрофiлактики та психологiчної підтримки робiтникiв “екстремальних професiй”, спрямовані на попередження психiчної травматизацiї. Завершують роздiл мiркування щодо створення психологiчної служби Мiнiстерства з надзвичайних ситуацiй та лiквiдацiї наслiдкiв чорнобильської катастрофи.
П’ятий розділ “Принципи, організаційні форми та методи психологічної допомоги потерпілим внаслідок чорнобильської катастрофи” розпочинається з аналiзу потреб “чорнобильців” у допомозi. За підрахунками фахівців, в Українi право допомогу держави мають 60 тис. дiтей, евакуйованих з 30-кiлометрової зони вiдчуження, 250 тис. дiтей зони безумовного вiдселення, бiля 600 тис. дiтей зон гарантованого добровiльного вiдселення та посиленого радiоекологiчного контролю, а також дiти, що народилися чи будуть народженi батьками – “лiквi-даторами” наслiдкiв аварiї на ЧАЕС. Отже, кiлькiсть дiтей, що потребують соцiально-психологiчної допомоги в Українi наближається до 1 млн., а загальна кiлькiсть потерпiлих перевищує 4,5 млн. чоловiк.
Звичайно психологiчної допомоги потpебують не тільки тi доpослi та дiти, якi мають вiдповiднi посвiдчення, а й тi, хто вiдчуває потpебу у нiй. Реально задовольнити таку потpебу заpаз пpактично неможливо, адже в Укpаїнi система установ психологiчної допомоги населенню тiльки формується. Це центpи психiчного здоpов’я, “телефони довipи”, служби зайнятості, соцiальна служба для молодi тощо. З ними конкуpують всiлякi шаpлатани, якi заповнюють нішу, яка утвоpилася через “розрив” мiж потpебою у психологічній допомозi та темпами розвитку її iнфpастpуктуpи.
Узагальнення теоретико-експериментальних даних щодо наслiдкiв Чорнобильської катастрофи пiд кутом зоpу досвiду надання психологiчної допомоги потерпiлим дозволив запропонувати наступнi принципи надання психологiчної допомоги: 1) доступностi соцiально-психологiчної допомоги (як територiально, так i фiнансово, останнє не означає, що допомога обов’язково має бути безкоштовною); 2) оперативностi, своєчасностi, адекватностi стадiям pозвитку ситуацiї i пеpеживанням суб’єкту; 3) диференцiйного пiдходу до дорослих та дiтей рiзних вiкових та територiальних груп, з рiзними психологiчними проблемами; 4) систематичностi надання допомоги, адже поодинокi епiзоди надання допомоги окpемим особам тiльки пiдкpеслюють вiдсутнiсть системностi в цiй pоботi; 5) комплексного пiдходу, що пеpедбачає pоботу на piзних piвнях: з iндивiдом, сiм’єю, контактною та iншими гpупами, бiльш шиpокими соцiальними системами, в pамках яких має функцiонувати iндивiд, узгодженості заходiв, що здiйснюються рiзними вiдомствами; 6) компетентностi та вiдповiдальностi тих, хто береться допомагати iншим; 7) оpiєнтацiї на розвиток особистостi як на головну мету та результат психологiчної допомоги; 8) активностi суб’єкта, обмеження допомоги тiльки необхiдною та достатньою; 9) прийнятності методiв надання допомоги, їх варіабельностi вiдповiдно запитам потерпiлих.
Реалізації наведених пpинципiв утруднена через значну кiлькiсть потеpпiлих. Ця обставина висуває на пеpший план оpганiзацiйнi питання, pозв’язання яких, в свою чеpгу, вимагає з’ясування сутностi поняття “допомога”, яке визначається як цiлеспрямоване втpучання в ситуацiю життєдiяльностi суб’єкту пpийняття допомоги (окремих осіб, груп чи спiльностей), спрямоване на розвиток чи вiдновлення здатностi до соцiального функцiонування, а також на створення належних соцiально-психологiчних умов, яки б сприяли досягненню ними своїх цiлей, спpияли pозвитку та pеалiзацiї їх потенцiалу, збеpеженню здоpов’я у шиpокому pозумiннi слова.
Психологiчна допомога розглядається як процес, що має об’єкт, суб’єкт, мету, засоби досягнення, певний результат, який залежить вiд проблем клiєнта, iнтенсивностi та тривалостi роботи з ним, квалiфiкацiї фахiвця, його помiчникiв – волонтерiв, власної активностi потерпiлого, пiдтримки рiдних та “опору змiнам” в соцiальнiй системi тощо. Таке pозумiння поняття “допомога” pобить очевидною специфiку надання допомоги дiтям та пiдлiткам, оскiльки вони тiльки входять у соцiум, та їхня здатнiсть до успiшного функцiонування насампеpед залежить вiд можливостей для особистiсного pозвитку, наявностi умов для ствоpення того потенцiалу, який буде pеалiзований ними у майбутньому.
Виокремлюються три напрямки психологiчної допомоги:
1. Непpофесiональна само- та взаємодопомога потеpпiлих, яка є найбiльш доступною, опеpативною та досить ефективною за умов достатнього загального piвня психологiчної культуpи населення. Відзначені суттєві позитивні зрушення в плані поширення психологічних знань серед населення та деякі проблеми, пов’язані з зростаючою відчуженістю людей за умов погіршання рівня життя.
2. Пpофесiональна пpяма допомога потеpпiлим, яка здiйснюється силами психологiв, що пpацюють в установах охоpони здоpов’я, наpодної освiти, iнших вiдомствах. В дисертацiї обговорюються переваги та недолiки різних підходів до надання безпосередньої допомоги потерпілим від катастроф. Вiдмiчається необхiднiсть широкої пpопаганди психологiчної допомоги з метою фоpмування у потенційних клієнтів вiдповiдного запиту та здатностi коpистуватися допомогою.
3. Пpофесiональна опосеpедкована допомога, що здiйснюється на рiвнi країни, областi, району, гpомади тощо. Вона пеpедбачає: а) участь психологiв у ситуацiйному аналiзi, гуманiтаpнiй експеpтизi упpавлiнських piшень, що стосуються життєдiяльностi потеpпiлих; б) pозpобцi цiльових програм соцiально-психологiчної реабiлiтацiї та правового захисту потерпiлих; рекомендацiй щодо створення належних умов для повноцiнного розвитку дiтей та пiдлiткiв, що постраждали внаслiдок катастрофи для впpовадження за мiсцем проживання, оздоровлення та лiкування; в) пiд-готовцi кадpiв для pоботи з населенням pегiонiв компактного проживання чи вiдселення потеpпiлих, насампеpед з пpофесiй типу “людина–людина” (медикiв, педагогiв, психологiв, соцiальних пpацiвникiв, керівників різних рівнів та ланок).
Досвід консультативно-коригувальної роботи автора з 280 потерпiлими вiд наслідків аварії на ЧАЕС та інших екстремальних подiй дає підстави для обгрунтування конкретних форм та методів диференцiйної психологiчної допомоги особам рiзного вiку, рiвня розвитку (iнтелекту, творчої уяви, спонтанностi тощо), що розрізняються моделями посткатастрофічної поведінки та мотивами звертання до психолога. Розкрита відмінність у виборі тактики психологічного втручання при парціальних та глобальних скаргах клієнтів, наявності специфічних та неспецифічних проявів посткатастрофічних змін психіки. Пояснено нестійкі результати індивідуальної психологічної допомоги за умов відсутності комплексної реабілітації потерпілих.
В шостому роздiлі “Сучасний стан та перспективи розвитку радiоекологiчної психологiї” розглядається iсторiя становлення та сучасний етап розвитку екологiчної психологiї – метанауки про природу, людину та суспільство, що утворилась і інтенсивно розвивається у другій половині ХХ ст.
В останнє десятиліття інтерес до екологічної психології помітно зріс і в Україні. Про це свідчать публікації М.В.Костицького (1993), В.О.Скребця (1997) та ін., викладання цієї дисципліни у ВУЗах, а також й те, що у 1996 р. на з’їзді Товариства психологів України вперше працювала секція з екологічної психології.
Зростання інтересу до екологічної психології зумовлюється не тільки тяжким станом навколишнього середовища в Україні, а й усвідомленням того, що адекватне розуміння психології людей, їх реальної поведінки не можливе без урахування широкого екологічного контексту, послідовного використання переваг міждисциплінарного підходу в науці.
Жодна окрема галузь психології неспроможна охопити в повному обсязі всі виміри, всі аспекти впливу глобальних катастроф на психіку людину, адже вони торкаються практично всіх рівнів психічного – морфологічних, соматичних та фізіологічних основ вищих психічних функцій, емоційно-вольової регуляції, мислення та уяви.
Вони впливають на соціальну і духовну сфери життя, змінюють долю не тільки окремих індивідів, а й сімей, малих та великих груп (територіальних, професійних тощо), цілих когорт, популяцій і соціокультурних спільнот.
Так і наслідки аварії на ЧАЕС не вкладалися у досить вузькі межі, означені радіаційною медичною психологією (М.І.Бобнєва, 1992) або екологічною нейропсихологією (К.Д.Хомська, 1997). Ці галузі знань можуть бути корисним для розуміння механізмів пошкодження психіки потерпілих від безпосереднього впливу радіації, але не здатні пояснити “псевдопатологічні” “донозологічні” психічні стани тих людей, які знаходились за межами радіаційного забруднення, помітні зміни світогляду людства після аварії на ЧАЕС. Осмислити ці зміни можливо тільки на грунті всебічного, комплексного дослідження всіх аспектів Чорнобильської катастрофи. Адекватність екологічного підходу саме до вивчення наслідків Чорнобильської ядерної катастрофи випливає з визнання глобального значення радіаційного чинника та пролонгованості його дії у часі.
Вимушені зміни у способі життя великих мас людей (особливо селян), що складався віками й має значну інерцію; зміни індивідуальної та суспільної свідомості (образ Я і довкілля) не встигають за змінами в радіоекологічній ситуації та радикальними зрушеннями у суспільному житті. Спроби адаптації до постчорнобильської та пострадянської ситуації – неефективні, компенсація – недостатня. Звідси випливають проблеми дезадаптації, стресу, фрустрації, конфліктів, життєвих криз, що утворюють феноменологію радіоекологічної психології. За цих умов набуває актуальності проблема надання ефективної психологічної допомоги людям у психотравмуючий ситуації катастрофічного руйнування раніше безпечного екологічного і макросоціального середовища. Констатується виникнення на стиках наук нового напрямку досліджень з радiоекологiчної психологiї., яка має свій предмет, теорію і сферу практичного застосування. Предмет радіоекологічної психології утворюють об’єктивні факти, закономірності і механізми психічної діяльності в умовах складного сполучення різних за природою, інтенсивністю та тривалістю дії катастрофічних та посткатастрофічних чинників.
О.В.Киричук вводить радіоекологічну психологію у загальну систематику напрямків сучасної психологічної науки. Радіоекологічна психологія є складовою частиною екологічної психології, має тісні міждисциплінаpні зв’язки з загальною та соціальною екологією, екологією популяцій, гpуп, людини; екологією довкілля. Вона тісно пов’язана з іншими галузями психології (зокрема, загальною, медичною, військовою, віковою і педагогічною, психологією праці, діяльності в особливих умовах, здорового способу життя тощо), а також з медициною, соціологією, педагогікою, юриспруденцією тощо. Відповідно вона сама дифеpенціюється на загальну, медичну, соціальну, вікову і педагогічну pадіоекологічну психологію, психологію праці в особливих екологічних умовах, здоpового способу життя за умов радіаційного забруднення місцевості.
Радiоекологiчна психологiя розбудовується на грунтi комплексного мiждисциплiнарного пiдходу, спирається на методологiю природничих та гуманiтарних наук, користується їх методами, розвивається за логiкою не галузевого, а проблемного пiдходу. Потреби практики змушують вчених об’єднувати зусилля, розробляти новi дослiдницькi методики для скринiнгу, моніторингу, психодiагностики, адекватнi завданням радiоекологiчної психологiї; створювати сучаснi апаратно-програмнi засоби збору та обробки рiзноманiтних баз даних (реєстрів) – радiометричних, демографiчних, антропометричних, фiзiологiчних, медичних, психологiчних, соцiологiчних, облiку нормативних документiв тощо.
Перспективи розвитку радiоекологiчної психологiї вбачаються у подальшому узагальненнi результатiв експериментального вивчення психiчного стану потерпiлих внаслiдок чорнобильської катастрофи, простеженні його динамiки; узагальненнi досвiду психологiчної допомоги потерпiлим; розробцi рекомендацiї щодо повноцiнного розвитку дiтей та вiдновлення нормального життя дорослого населення.

ВИСНОВКИ

Підводячи загальні підсумки проведеного дослідження, що підтвердили положення, винесені на захист, можна сформулювати такі загальні висновки:
1. Реальна загроза для життя, соматичного та психічного здоров’я населення загалом та окремих професійних груп (“екстремальні професії”), зумовлена природними, техногенними та антропогенними катастрофами, змушує спрямовувати зусилля на розбудову психології катастроф. На відміну від психіатрії катастроф, ця галузь знань має своїм предметом тимчасові та стійкі непатологічні зміни психіки людини під впливом екстремальних чинників. Форми та методи психологічної допомоги потерпілим від них складають особливу галузь теорії загальної психології та практики психологічної діагностики, корекції та терапії.
Враховуючи масовидний характер катастроф, її предметом є не тільки інтрапсихічні феномени (гострий, хронічний чи посттравматичний стрес, дезадаптація, стан тривоги, переживання катастрофи, що впливають на світогляд та ціннісні орієнтації потерпілих), а також інтерпсихічні явища (психічне зараження, паніка, поширення чуток, вплив засобів масової інформації на психічний стан та поведінку потерпілих, міжгрупові конфлікти тощо).
Доцільно розрізняти об’єктивно-онтологічні (медичні і соціально-економічні), а також суб’єктивно-аксіологічні (психологічні) критерії визначення потерпілих від катастроф, їх комбінації. До потерпілих внаслідок катастроф відносяться люди, які безпосередньо знаходилися в екстремальній ситуації, що становила загрозу для життя та здоров’я їх самих та оточуючих, зазнали відчутних морально-психологічних та соціально-економічних втрат, що унеможливлюють “нормальне” життя; постраждали опосередковано та вважають себе такими, що потребують допомоги.
2. При мінімізації психологічних наслідків катастроф мають бути враховані їх специфічні (спричинені шкідливими агентами певної модальності) та неспецифічні індивідуально-психологічні та соціально-психологічні чинники.
Узагальнення специфічних відмінностей психологічних наслідків радіаційних катастроф дає підстави констатувати, що психiчний стан потерпiлих визначається особливим характером радiацiйного впливу (неможливiстю його чуттєвого сприйняття), неадекватною iнформацiєю про iнтенсивнiсть та тривалiсть опромiнення, накопичену дозу та спiввiдношенням зовнiшнього та внутрiшнього опромiнення; iндивідуально-психологiчними особливостями потерпілих (вiком та статтю, приморбiтними рисами особистостi), іншими супутнiми чинниками (насамперед екологiчними та соцiально-економiчними), якi детермінують полiмодальну життєву кризу та знаходяться у складному, нелiнiйному зв’язку.
При ядерних катастрофах головний шкідливий агент – значне одноразове радiацiйне опромiнення, що може викликати церебральну форму променевої хвороби, а при тривалому опроміненні малими дозами – пострадiацiйні енцефалопатії. Порушення норм радiацiйної безпеки викликає у населення забруднених регіонів небезпечні психосоматичнi ефекти: катастрофiчне зниження iмунiтету, багаторазове зростання захворюваностi, що негативно вiдбивається на функцiональному і психічному станi потерпiлих (хронічна втома, тривожнiсть, депресивний стан тощо).
3. Особливість чорнобильської ядерної катастрофи полягає у комплексному та пролонгованому в часі впливі на велику кількість потерпілих прямих та опосередкованих психотравмуючих чинників. Цi чинники породжують специфічні та неспецифічні ефекти, для мінімізації яких слід використовувати як екстранозологічні, так і специфічні симптоматичні методи психологічної допомоги. Виявлено неспецифічний (незалежний від ступеня радіаційного ураження) “комплекс потерпілого від чорнобильської катастрофи”, інваріанти посткатастрофічних переживань та поведінки потерпілих: “рентна”, “пасивно-покірна”, реакції “заперечення” негараздів або їх свідомого “подолання” за рахунок власних зусиль, виокремлено підгрупу “псевдопотерпілих”.
4. При психодiагностичних обстеженнях “чорнобильців” виявленi переважно астено-невротичнi та iпохондричнi прояви, гострий, хронiчний чи посттравматичний стрес, загострення акцентуацiй характеру, декомпенсацiя латентних психiчних розладiв та дисгармоній особистостi, соцiальнi стресовi розлади. Все це дає пiдстави констатувати наявнiсть екстранозологiчної полiмодальної життєвої кризи, яка й визначає сутнiсть комплексу “потерпілого від чорнобильської катастрофи”. Його головні прояви – астенiзацiя, генералізована тривога, депресiя, вiдчуття власної безпорадностi, невпевненiсть у майбутньому, які виявилися більш залежними від індивідуально-психологічних особливостей потерпілих, ніж від ступеня їх радіаційного ураження.
Строката, а подеколи й “розмита” симптоматика, парціальність або навпаки, глобальність скарг потерпiлих вимагає зваженого підходу при постановцi психологiчного дiагнозу та виборi стратегiї надання допомоги, врахування інваріантів посткатастрофічних переживань та поведінки потерпілих (“рентної”, “пасивно-покірної”, “заперечення” негараздів або їх свідомого “подолання” за рахунок власних зусиль) вірогідності звертання за допомогою “псевдопотерпілих”.
5. Враховуючи велику кiлькiсть потерпiлих внаслiдок аварiї на ЧАЕС та недостатнiй рiвень розвитку iнфраструктури надання професiйної психологiчної допомоги населенню, пріоритет має надаватися адресній соцiальній роботі, впровадженню комплексних програм “оздоровлення” довкiлля, громадського життя та економiки, територіальним та популяцiйним стратегiям. Головна увага має придiлятися опосередкованiй психологiчнiй допомозi, що спирається на покращання якостi само- та взаємодопомоги потерпiлих, пiдвищення психологiчної компетентностi всіх верств населення, лiдерiв суспiльної думки, працівників соцiальної сфери, керівників всіх рівнів.
Надання прямої професiйної психологiчної допомоги потерпiлим вiд радiоекологiчної катастрофи має здiйснюватися на грунтi формування позитивного мислення та вироблення ефективних моделей поведiнки – за умов запровадження диференцiйного пiдходу до рiзних категорiй потерпiлих, врахування їх сенситивності по певних форм та методів психотерапевтичного втручання (директивного, когнітивного, поведiнкового, вчинково-біографічного тощо).
6. В постчорнобильськiй ситуацiї найбiльш постраждали дiти, пiдлiтки, жiнки, особи похилого вiку. Значно погiршились умови для повноцiнного розвитку дiтей, що мешкають в зонi радiацiйного забруднення. В їхніх інтересах автором розроблено та впроваджено низку методичних рекомендацій. Саме цi категорiї потерпiлих мають отримувати адресну соцiальну та психологiчну допомогу. Не варто намагатися повернути їх “до передчорнобильського” стану – це неможливо. Потерпілі мають навчитися жити у теперішніх складних радiоекологiчних та соцiально-економiчних умовах на грунті використання адекватних моделей поведінки.
Пiдвищення ефективностi заходiв щодо мiнiмiзацiї психологiчних наслiдкiв катастроф вимагає активiзацiї теоретичних та прикладних дослiджень в галузi психологiї катастроф, радiоекологiчної психологiї; створення за участю психологiв спецiалiзованих служб для лiквiдацiї наслiдкiв надзвичайних подiй та катастроф, психологічного забезпечення їх діяльності.
Подальші перспективи дослідження автор вбачає в систематичному дослідженні психологічних наслідків екстремальних подій та катастроф. Для цього необхідно створити науково-методичний Центр психології кризових ситуацій та катастроф, завдання якого полягатиме в розробці теоретичних та практичних засад надання психологічної допомоги потерпілим, питань запобігання “психічної травматизації” та забезпечення психологічної безпеки населення, психологічного супроводження (відбору, підготовки та реабілітації персоналу) професійної діяльності в екстремальних умовах, сприяти впровадженню сучасних методів профілактики, діагностики та корекції психологічних наслідків катастроф у практику.

Головний змiст дисертацiї вiдображено у таких публікаціях:
1. Монографія: Яковенко С.І. Психологiя людини за умов радiоекологiчного лиха. – К.: Чорнобильiнтерiнформ, 1996. -171 с. (Рекомендовано до друку Вченою радою МІУУ, рецензенти: Л.Ф.Бурлачук, Трофімов Ю.Л.).
2. Посібники:
2.1. Психологическая реабилитация учащихся, пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы (пособие для учителей и школьных психологов)./ Под ред. С.И.Яковенко. – К.,1995. – 177 с.
2.2. Яковенко С.І. Психологічна допомога особам, що постраждали внаслідок екстремальних ситуацій та радіоекологічного лиха. – К.: Стілос, 1998. – 58 с. (Рекомендовано до друку Вченою радою КІВС, рецензенти: В.М.Синьов, Т.С.Яценко.).
3. Статтi у наукових журналах i збiрниках:
3.1. Яковенко С.И. Влияние ценностных ориентаций подростков зоны ЧАЕС на личное самоопределение // Соцiально-психологiчна реабiлiтацiя дiтей i пiдлiткiв, що постраждали вiд Чорнобильської катастрофи. – К., 1992. – C. 100-108.
3.2. Киричук А.В., Татенко В.А., Яковенко С.И. Становление радиоэкологической психологии в Украине. // Психол. журнал. -1993. – N 3. – C. 176-179.
3.3. Яковенко С.І. Загальнi психолого-педагогiчнi данi пpо вплив фактоpiв pадiацiйного забpуднення на pозвиток особистостi дiтей i пiдлiткiв // Розвиток твоpчої особистостi в умовах екологiчної кpизи. – К., 1993. – C. 7-14.
3.4. Яковенко С.І. Центр “Дiти Чорнобиля” // Iнформацiйний бюлетень АПН України. Вип. 2. – 1993. – C. 8-9.
3.5. Яковенко C.И. Психологическая помощь детям, пострадавшим вследствие аварии на ЧАЭС // Социально-психологические и психоневрологические аспекты последствий аварии на Чернобыльской АЭC. – К., 1993. – C. 113-117.
3.6. Зливков В.Л., Яковенко С.И. Безработные женщины: психологические аспекты социальной защиты // Социальная работа с молодежью: Сб. научн. трудов Института молодежи. – К., 1994. – С. 77-81.
3.7. Киричук О.В., Яковенко С.І. Науково-методичне забезпечення державної програми “Дiти Чорнобиля” // Соцiально-психологiчна допомога дiтям i пiдлiткам, що постраждали вiд Чорнобильської катастрофи: Зб. наук. праць. – К., 1994. – C. 3-8.
3.8. Яковенко С.И. Основные направления и формы оказания психологической помощи детям, пострадавшим в следствии аварии на ЧАЭС // Соцiально-психологiчна допомога дiтям i пiдлiткам, що постраждали вiд Чорнобильської катастрофи. Зб. наук. праць. – К., 1994. – C. 66-73.
3.9. Яковенко С.И. Принципы и формы оказания психологиеской помощи пострадавшим вследствие Чернобыльской катастрофы / Адукацыя i выхаванне. – 1994. – N 12. – C. 86-90.
3.10.Яковенко C.I. Психологiчна допомога населенню в пост-чорнобильськiй ситуацiї // Соцiально-психологiчнi наслiдки аварiї на ЧАЕС. Проблеми органiзацiї i функцiонування центрiв соцiально-психологiчної реабiлiтацiї. – К., 1995. – C. 36-47.
3.11. Яковенко C.I. Психологiчнi особливостi психiчного розвитку дiтей зони Чорнобильської катастрофи // Психологiчнi проблеми навчання, виховання, активностi i розвитку особистостi. – К., 1995. – С. 340-347.
3.12.Яковенко C.I. Психiчне життя людей в постчорнобильськiй ситуацiї // Соцiальнi наслiдки Чорнобильської катастрофи. – Харкiв: Фолiо, 1996. – C. 354-367.
3.13. Яковенко С.И. Психическая дезадаптация сотрудников ОВД как фактор суицидального риска. // Психопедагогика в правоохранительных органах. – 1996. – № 1 (3). – С. 30-32.
3.14. Киричук О.В., Яковенко С.И. Итоги и перспективы психологического изучения детей, пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы // Детская курортология и физиотерапия: Труды института детской курортологии и физиотерапии. Вып. IV. – Евпатория, 1996. – С. 34-35.
3.15. Яковенко С.І. Підготовка психологів для роботи в органах внутрішніх справ. // Практична психологія: теорія, методи, технології. – К.: Ніка-центр, 1997. – С. 126-136.
3.16. Шаповалов О.В., Яковенко С.І. Профілактика самогубств серед особового складу органів та підрозділів внутрішніх справ. // Суїцидологія: теорія та практика: Зб. наук. ст. – К., 1998. – С. 21-24.
3.17. Медведєв В.С., Яковенко С.І. Актуальні питання діяльності психологічної служби в органах внутрішніх справ. // Вісник київського університету. Соціологія, Психологія. Педагогіка. Випуск 5. – К., 1998. – С. 31-35.
4. Методичнi розробки та рекомендацiя, що вийшли за редакцiєю чи при редакцiйнiй участi здобувача:
4.1. Организация работы психолога школы-интерната: Метод. реком. / Под ред. С.И.Яковенко. – К.: РУМК, 1991. – 128 с.
4.2. Психологические аспекты организации летнего оздоровительного отдыха детей зоны Чернобыльской катастрофы: Метод. реком. / Под ред. М.Й.Боришевского, С.И.Яковенко. – К., 1992. – 83 с.
4.3. Соцiально-психологiчна реабiлiтацiя дiтей і пiдлiткiв, що постраждали вiд Чорнобильської катастрофи: Зб. наук. праць. // Голов. ред. О.В.Киричук, ред. С.I.Яковенко. – К,. 1992. – 182 с.
4.4. Соцiально-психологiчна допомога дiтям i пiдлiткам, що постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи: Зб. наук. праць. / За ред. О.В.Киричука та С.I.Яковенка. – К., 1994.– С. 100.
5. Методичнi розробки, пiдготовленi у спiвавторствi:
5.1. Критерии эффективности оздоровления и санаторно-курортного лечения детей из зон с радионуклидным загрязнением: Метод. рек. / Под ред. Н.П.Дриневского. Авторск. коллектив. – К., 1993. – 25 с.
5.2. Психологічні аспекти оздоровлення і санаторно-курортного лікування дітей, що постраждали від Чорнобильської катастрофи: Метод. реком. / За ред. М.П.Дриневського. Аторськ. кол. – Євпаторія, 1994. – 24 с.
5.3. Программа для центров психологической реабилитации UNESCO. Модуль 8. Составление концепции психокоррекции / Сост.: О.Н.Гарнец, В.И.Лысенко, С.И.Яковенко. – К., 1995. – 39 с.
5.4. Сучаснi технологiї оздоровлення та санаторно-курортного лiкування дiтей, постраждалих вiд Чорнобильської катастрофи: Метод. реком. / За ред. М.П.Дриневського. Авторськ. кол. – Євпаторія, 1995. – 27 с.
5.5. Яковенко С.І., Яковенко Т.М. Психiчна стiйкiсть вiйськовослужбовцiв до впливу екстремальних чинникiв: Метод. реком. – К.: КВГІ, 1997. – 44 с.
Окремi положення дисертацiї викладено в 25 опублiкованих тезах доповiдей на наукових конференцiях загальним обсягом 2,5 друк. арк.

Яковенко С.І. Теорія і практика психологiчної допомоги потерпiлим від катастроф (на прикладi постчорнобильської ситуацiї). – Рукопис.
Дисертацiя на здобуття наукового степеня доктора психологiчних наук за спецiальнiстю 19.00.01 – загальна психологія, iсторiя психологiї. – Інститут психологiї iм.Г.С.Костюка АПН України, Київ, 1998.
Дисертацiя присвячена закономiрностям впливу на психіку людини екстремальних чинникiв катастроф та узагальненню досвiду психологiчної допомоги потерпiлим вiд них; мiстить результати експериментального вивчення впливу наслiдкiв чорнобильської ядерної катастрофи на психiчний стан рiзних категорiй населення. Визначено провідні напрямки та принципи надання психологiчної допомоги потерпiлим, головнi положення та закономiрностi радiоекологiчної психологiї.
Ключові слова: чорнобильська катастрофа, вплив на психiку екстремальних чинникiв, психологiчна допомога потерпiлим, радiоекологiчна психологiя.

Яковенко С.И. Теория и практика психологической помощи пострадавшим вследствие катастроф (на примере постчернобыльской ситуации). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности 19.00.01 – общая психология, история психологии. – Институт психологии им Г.С.Костюка АПН Украины, Киев, 1998.
Диссертация посвящена анализу воздействия на психику человека экстремальных факторов чрезвычайных ситуаций и катастроф, обобщению опыта психологической помощи постра-давшим от них. Главное внимание в работе уделяется последствиям чернобыльской ядерной катастрофы, способам минимизации её психосоциальных последствий.
Проанализированы патологические, пограничные и непатологические психические расстройства, возникающие в экстремальных ситуациях (психическая травма, траматический невроз, боевой шок, дезадаптация, острый, хронический и постравматический стресс); особое внимание уделено анализу психологических последствий ядерных инцидентов. Систематизирован понятийный аппарат психологии катастроф, очерчены её предмет и задачи.
Проанализированы основные параметры, медицинские и психосоциальные последствия аварии на ЧАЕС, раскрыта её специфика, обусловленная продолжающимся воздействием радиационного загрязнения (“неочевидного” стрессора), наличием “ядерного страха”, неудовлетворительной компенсацией радиационного риска, “вторичной социальной травматизацией”, ломкой ранее сложившихся стереотипов поведения и появлением новых поведенческих моделей “выживания”, в том числе “рентных”.
Астено-невротические и ипохондрические проявления, симптомы острого, хронического и посттравматического стресса, акцентуации характера и дисгармонии личности, декомпенсация латентных психических расстройств и возникновение социальных стрессовых расстройств в постчернобыльской ситуации объясняется с позиций полимодального жизненного кризиса. Обращено внимание на необходимость углубленной дифференциальной диагностики психического состояния пострадавших, в частности, выявление вероятных последствий пострадиационной энцефалопатии.
У детей и подростков зоны радиоэкологического контроля обнаружено снижение функциональных показателей и продуктивности познавательных процессов, ухудшение эмоционально-волевой регуляции (астения, тревога, депрессия), изменения образа “Я” и среды обитания (чувство беспомощности, социальной незащищенности, неуверенности в себе и благополучном “завтра”), Эти проявления имели некоторые специфические различия, характерные для представителей определенных территориальных, возрастных и половых групп, обусловленные скорее индивидуально-психологических особенностями потерпевших, социальной ситуации развития, нежели степенью непосредственного радиационного поражения.
Рассмотрены основные направления социальной и психологической помощи пострадавшим в чрезвычайных ситуациях. Определены ведущие направления и принципы оказания психологической помощи пострадавшим вследствие чернобыльской катастрофы, особенности консультативно-коррекционной работы с различными категориями потерпевших. При экзистенцио-нальном кризисе наиболее эффективным оказался биографический тренинг, когнитивная и поведенческая психотерапия.
Предложены меры, направленные на совершенствование психологического отбора, подготовки и реабилитации представителей “экстремальных профессий”, в частности, спасателей.
Подведены итоги становления радиоэкологической психологии, её основные положения и закономерности, перспективы последующих исследований и практических действий в области минимизации психологических последствий катастроф.
Ключевые слова: чернобыльская катастрофа, воздействие на психику экстремальных факторов, психологическая помощь потерпевшим, радиоэкологическая психология.
Yakovenko S.I. The theory and practice of psychological help to people who had suffered after disasters (on the example of Сhernobyl disaster). – Manuscript.
Thesis for a doctor’s degree by speciality 19.00.01 – general psychology, history of psychology. – G.S.Kostyuk’s Institute of Psychology Academy of pedagogical science of Ukraine. Kiev, 1998.
The dissertation is devoting to the regular influences of different extreme factors on human mentality and general experience of psychological help; it contains of the results of theoretical analysis of the influence of Chernobyl nuclear disaster on mental state of different categories of population. Basic directions and principles for rendering a psychological help for victims, general thesis’s and regularities of radioecological psychology were defined.
Key words: Chernobyl disaster, the influence of extreme factors on the mental state, psychological help to victims, radioecological psychology.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020