Національна академія наук України
Інститут соціології
Токарева Валентина Іванівна
УДК 316 (091)
ВОЖДЬ І МАСА. СОЦІОЛОГІЯ НАТОВПУ ВІД Г.ЛЕБОНА ДО Е.КАНЕТТІ
22.00.01 — теорія та історія соціології
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук
Київ — 1999
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Інституті соціології Національної академії наук України.
Науковий керівник доктор філософських наук, професор
Танчер Віктор Володимирович,
Інститут соціології НАН України,
завідувач відділу історії, теорії та методології cоціології
Офіційні опоненти:
доктор соціологічних наук Донченко Олена Андріївна, завідуюча лабораторією психології мас та організацій, Інститут соціальних і політичних досліджень АПН України, м.Київ
кандидат соціологічних наук Бевзенко Любов Дмитрівна, старший науковий
співробітник, Інститут соціології НАН України, м.Київ
Провідна установа
Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, відділ історії зарубіжної філософії, м. Київ
Захист відбудеться “23” квітня 1999 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 229. 01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 252021, Київ-21, вул. Шовковична, 12.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту соціології НАН України за адресою: Київ, вул. Шовковична, 12.
Автореферат розіслано ” 22 ” березня 1999 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради С.М.Стукало
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Початок XX століття позначився величезною активністю мас. Соціальні революції глибоко потрясли підвалини сучасного світу. Проте наслідки більшості революцій, байдуже, чи відбувалися вони в Азії, Європі або Латинській Америці, спричинювали одне й те саме — диктатуру окремого лідера. Таким лідером міг бути Мао або Сталін, Муссоліні або Кастро, Перон або Неру. Маси починають рухатись, відбуваються революції, проте влада випадає вождям.
На думку соціальних аналітиків кінця нашого століття, вожді відігравали суттєву роль упродовж усієї історії людства, проте лише в XX сторіччі ми бачимо їхню абсолютну владу, поширену на десятки мільйонів людей. Ніколи раніше влада вождів не була настільки всеохоплюючою й водночас легітимно вразливою.
Здавалося, що одноосібне панування, влада, не обмежена жодним законом, залишилися далеко позаду, коли існував культ героїв і людських жертвоприношень. Втім прогрес науки і техніки зовсім не позбавив людство віри в надприродні якості окремої особистості, здатної виступати носієм “найвищих істин” і наділеної абсолютною владою посилати людей на криваві війни чи то на “величезні будівництва”.
Одне з головних завдань соціологічної науки полягає в тому, щоб за діями осіб відшукувати приховані від безпосереднього спостереження причини, які дають змогу науково пояснювати поведінку людей. Вважається, що людська поведінка детермінується об’єктивними законами суспільного життя. У такому сенсі за блиском видатних людей завжди криється суспільна потреба, яка визначає їхнє місце в історії. У численних сюжетах за цією темою роль особистості в історії завжди слід убачати дію історичної закономірності, проявом або носієм якої може виступати харизматична особистість.
Проте таке розуміння, яке застерігає нас від ілюзорності міфу про вождя та героя, наштовхується нині на певні труднощі, стикаючись із реальною практикою поведінки мас. Віра мас у вождя, в його виняткові здібності нічого не бажає знати про його історичну обмеженість та заданість. Із монотонною регулярністю повторюються ритуали формування культу і прославляння вождя: від його портретів на сторінках часописів до обов’язкового вивчення його праць свідомим населенням країни. Постає питання: чи дає змогу аналіз соціальних та економічних детермінант історичного процесу пояснити роль вождя в історії, незважаючи при цьому на психологію мас.
У межах соціології існує науковий напрям, що поставив собі за мету з’ясувати цей безперервно відновлюваний, незважаючи на відмінності історичних епох, культур та народностей, процес утвердження провіденційної особистості вождя, а також феномен колективної поведінки мас (натовпу). Засновники цього напряму, французькі вчені Лебон і Тард, спробували дати відповіді на питання щодо причин впливу вождя на маси, про особливі зміни, що відбуваються з людиною у натовпі (коли людина-індивід перетворюється на людину-масу), про потребу людини у вожді. Актуальність уявлень про людину-масу зберігається й у наш час. Один з провідних представників постмодернізму, французький філософ і соціолог Ж.-Ф. Льотар зазначав, що сучасна ситуація характеризується розривом соціальних зв’язків і переходом соціальних груп у стан деякої маси, яка складається з індивідуальних атомів, залучених до абсурдного броунівського руху.
Звернення до вивчення проблем масового суспільства зумовлене типологічною близькістю посткомуністичної ситуації і тими процесами, що їх описували теоретики масового суспільства. Перехідний період, за якого наше суспільство прямує до суспільства з ринковою економікою, — це, власне, перехід від одного типу масового суспільства (соціалістичного) до іншого його типу (капіталістичного).
Ступінь наукової розробленості проблеми. Пропонована тема дисертаційного дослідження традиційно розроблялася у руслі робіт з теорії “масового суспільства”, конче поширеної у зарубіжній соціології у 70—80-ті роки нашого століття. Виникнення теорій “масового суспільства” відбивало консервативно-аристократичну критику буржуазно-демократичних перетворень в Європі й Америці й міцно пов’язувалося з розвитком досліджень колективної поведінки і масової комунікації. До засновників цього напряму належать Г.Лебон, Г.Тард, С.Сігеле, Р.Парк, Г.Блумер.
Другий етап становлення концепції “масового суспільства” представлений здебільшого “антитоталітарними” концепціями “масового суспільства”, в яких провідне місце посідає захист ліберально-демократичних свобод від необмеженого панування “владної еліти”. Спільним для “антитоталітарних” концепцій “масового суспільства” Е.Ледерера, Е.Фромма, А.Аренд, Т.Корбет є те, що процеси соціальної атомізації, ізоляції та фрагментації, дестратифікації та відчуження розглядаються ними як засади виникнення й функціонування тоталітарних режимів.
По завершенні другої світової війни критика “масового суспільства” з боку ліберально-демократичних сил стає переважним напрямом у зарубіжній соціології. Ч.Р.Міллс, Е.Фромм, Д.Рісмен та інші дослідники спираються на поняття “масового суспільства” для нищівної критики різних боків повоєнного капіталізму: економічного і соціального відчуження, бюрократизації суспільного життя, централізації влади й занепаду проміжних автономних асоціацій та організацій, уніформізму, стандартизації та конформізму “масової” людини, панування “масової” культури.
Поряд із критичними теоріями “масового суспільства”, у зарубіжній соціології існує напрям, що має на меті подолати певну однобічність теоретиків “масового суспільства”. Така критика викликала спроби створити якусь нову доктрину “масового суспільства”, яка б акцентувала увагу на позитивних аспектах життя сучасного суспільства. Провідними представниками позитивного трактування масового суспільства є відомі американські соціологи Д.Мартіндейл, Д.Белл, Е.Шилз та ін. Оперуючи тими самими поняттями, що й представники критичних концепцій “масового суспільства”, вони наповнюють їх новим змістом і протилежним чином оцінюють тенденції розвитку сучасного, зокрема американського, суспільства.
У соціологічній літературі радянських часів ідеї “масового суспільства” вивчалися або в плані загального трактування критичних теорій “масового суспільства” (Г.К.Ашин, І.С.Кон, Ю.Н.Семенов), або як критика одного з варіантів цієї доктрини (В.С.Бобровский), або як аналіз окремих аспектів теорії “масового суспільства” (Ю.Н.Давидов, Ю.А.Замошкін, І.Ф.Балакін, З.Т.Гершкович, Ю.Н.Семенов, Е.Ю.Соловйов). Загальним недоліком цих робіт є перевантаженість їх ідеологічними настановами, прагнення вбачати в концепції “масового суспільства” теорію, що конкурує з марксизмом, піддаючи сумніву застосовуваність класового підходу до аналізу сучасного суспільства.
У своєму досліджені автор спирався також на роботи українських соціологів, присвячені проблемам вивчення громадської думки та масової комунікації (дослідження В.С.Бакірова, О.І.Вишняка, В.І.Воловича, Є.І.Головахи, О.А.Донченко, Н.В.Костенко, С.О.Макєєва, В.Л.Оссовського, І.М.Прибиткової, Ю.І.Саєнка, В.В.Танчера, А.О.Ручки, М.М.Чурилова).
З усього розмаїття підходів до проблем масового суспільства у дисертації обрано той, що в теорії “масового суспільства” найбільшою мірою пов’язаний із вивченням колективної поведінки (Лебон, Тард, Сігеле, Райх, Фрейд, Блумер, Канетті) і який нині набув всебічного висвітлення в роботах сучасного французького соціолога С.Московічі й американського дослідника Д.Лофланда.
Об’єктом дослідження є концепції “масового суспільства” і “соціології натовпу”, безпосередньо пов’язані з вивченням проблем колективної поведінки.
Предмет дослідження становить аналіз концептуальних моделей, головних понять та ідей соціології мас, типології взаємин “вождь” — “маси”.
Мета і завдання дослідження. Метою цього дисертаційного дослідження, зважаючи на стан сучасної розробки концепції “масового суспільства” та “соціології натовпу”, є з’ясування евристичного потенціалу, що міститься в роботах теоретиків соціології колективної поведінки щодо усвідомлення взаємозв’язку “влада”—”вождь”—”маса”.
Досягнення поставленої мети вимагало розв’язання головних завдань, а саме:
а) з’ясувати, чим зумовлювалася необхідність звернення до понять “маси” і “натовпу” в європейській соціології наприкінці XIX—на початку XX століття;
б) чи існують методологічні критерії, які дають змогу чітко розрізняти такі соціологічні поняття, як “натовп”, “маса”, “публіка”, “громадськість”, “соціум”;
в) чи є поняття “душа натовпу” (Лебон) лише метафорою або ж можна серйозно розглядати “мислення” натовпу як певний соціальний суб’єкт;
г) визначити природу і джерело формування найусталеніших ідей і вірувань натовпу;
д) виявити механізм об’єднання людей у масу (принцип вождя);
е) визначити евристичну цінність ідей психології мас для усвідомлення й розуміння масових і тоталітарних рухів (на прикладі фашизму) та можливість їх застосування у вивченні соціально-політичної практики сучасності або запобігання негативним явищам “масовізації”.
Теоретико-методологічні засади дослідження. В основу дослідження покладено історико-соціологічний аналіз праць засновників соціології мас, аналітичних узагальнень сучасних прихильників даного напряму соціально-політичної та соціально-психологічної думки. Застосовано також порівняльний метод аналізу засадничих ідей психології мас. Дисертаційне дослідження грунтується на використанні соціоісторичного та комплексного методів теоретичного аналізу. У дисертації автор спирався на висновки теоретичного і методологічного характеру, а саме: на ідеї Лебона і Мангейма про панування ірраціонального в поведінці маси, деякі поняття психоаналізу, що описують колективну поведінку. У дисертаційному дослідженні використовувалися також ідеї сучасних теоретиків С.Московічі та Д.Лофланда, котрі вивчають проблеми колективної поведінки.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертаційного дослідження зумовлена вибором теми, яка досі не була в Україні предметом спеціального розгляду, метою та завданнями дисертації. Головна ідея дослідження полягає в тому, що колективна поведінка є не лише засобом здійснення руйнування соціальної організації та особистісної структури, а й водночас сприяє проектуванню нових форм поведінки та особистості. Обгрунтовано низку положень і висновків, що мають наукову новизну:
— необхідність розглядати колективний суб’єкт як носій “духу натовпу”, який взятий у його нередукованій до конкретного індивіда формі, спричинена потребою пояснити факт принципової зміни індивідуальної поведінки за умов залучення індивіда до маси, натовпу (с. 36—41);
— доведено, що феномен преси в сучасному суспільстві дав змогу Лебону і Тарду виявити новий важливий канал впливу мас на політичне життя суспільства — громадську думку. Розуміння держави як “стану громадської думки” було одним з перших формулювань проблеми легітимності державної влади (с. 21—26);
— принцип вождя вможливлює усвідомлення умов об’єднання людей у маси. “Лібідозні відносини” як сутність масової душі (Фрейд), запровадження поняття “лібідо” в теоретичний апарат психології мас по-новому висвітлює постать вождя, не аналізуючи якої не можна пояснити факт об’єднання людей у групу (с. 72—75);
— визначення “розмови” як важливого соціального феномена, що постав за часів панування мас; зв’язок спілкування та існуючих у суспільстві політичних відносин дає змогу ставитися до Тарда як до попередника комунікативної соціології (с. 27—31);
— обгрунтовано, що в поняттях “душа натовпу”, “колективний розум” засновниками соціології мас поставлено важливу проблему наявності надіндивідуальної свідомості та способів її функціонування (с. 17—19);
— ключ до розуміння ідеї, яка перетворилася на домінанту психічного життя натовпу, міститься в сфері релігійного життя. Релігія виступає джерелом усіх вірувань, тому ідеї, переконання натовпу набувають форми релігійних почуттів. Структура релігійного почуття спирається на наявність авторитету, на страх перед його магічною силою, на сліпе підкорення його наказам, на неможливість заперечувати його догми, на бажання поширювати їх та прагнення в усіх тих, хто з ним не погоджується, вбачати ворогів (с. 56—61);
— правильність головних постулатів соціології колективної поведінки підтверджують масові й тоталітарні рухи XX століття. Всі вагомі соціальні рухи, революції підживлюються ірраціональною ідеєю, яку виробляє маса. Проте лишень фашизм перетворив ірраціональне на принцип своєї політики й ідеології. В цьому й полягає його принципова відмінність від комуністичної ідеології (с.123—127).
Практична значущість результатів. Матеріали дисертації, її положення та висновки можуть бути застосовані:
— для вивчення сучасних соціально-політичних трансформацій та мінливих орієнтирів суспільного розвитку;
— для подальшої розробки проблеми лідерства в управлінні суспільством, соціальній політиці “масового суспільства”, що трансформується;
— для дослідження масових рухів і тоталітарних режимів, поширених наприкінці XX століття;
— під час викладання нормативних курсів з соціології колективної поведінки, соціальної психології та соціології політики.
Апробація результатів. Про результати дослідження автор доповідав на міжнародній конференції “Наука і соціальні проблеми суспільства” (Харків, 1998), на семінарах Донецької державної академії управління (Донецьк, 1997), на розширеному засіданні відділів теорії, історії та методології соціології і соціальної психології Інституту соціології НАН України (1998).
Структура дисертації. Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, що випливає із загальної мети й системи основних завдань. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації — 153 сторінки, список використаних джерел — 86 назв., займає 5 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, охарактеризовано ступінь її наукової розробленості, сформульовано мету та основні завдання дослідження, визначено її теоретичне й методологічне підгрунтя, показано, в чому полягає наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи, викладено результати апробації її автором.
У першому розділі — “Навколо витоків доктрини масового суспільства. Г.Лебон і Г.Тард” — розкрито основні положення соціології натовпу, сформульовані Лебоном і Тардом.
Наприкінці XIX століття серед соціологів, здебільшого французів за походженням, спостерігається теоретична фіксація деяких незвичайних явищ, що відбуваються в житті сучасних їм суспільств. Ці явища вони позначили як початок панування мас у політичному житті.
Поява маси була розцінена як симптом дезорганізації соціального процесу, свідчення руйнування певних соціальних ієрархій. Маса парадоксальна. Вона підриває санкціоновану соціальну поведінку і водночас виступає носієм усталених ілюзій та вірувань: бунт і мода — от два типи соціальної поведінки, які пропонує маса.
Панування мас пов’язане з укоріненням нового типу ідей, вірувань, ілюзій. Голос натовпу диктує урядам їхню поведінку. Посилення могутності натовпу відбувається шляхом поширення певних ідей, що поступово визрівали в свідомості, а згодом закріплювалися традицією.Домінуючими ідеями, які визначають поведінку натовпу і, таким чином, історичну ситуацію нового часу, є ідеї соціальні, що постають з ідеї рівності всіх людей. Ідеї та вірування, притаманні натовпу, створюють особливе ментальне утворення, яке набуло назву громадської думки.
Характерною ознакою громадської думки є її безликість, що відповідає безликості тіла маси.
Формування громадської думки пов’язане з виникненням газет, преси. Преса сприяла виникненню такого важливого соціального феномена як розмова. Розмова — це діалог, що немає безпосередньої практичної користі, він виступає вагомим засобом поширення ідей, почуттів, уявлень людей. Тард першим з соціальних мислителів заклав підгрунтя “соціології розмови”, випередивши інших дослідників чи не на півстоліття.
Еволюція розмови — це вивільнення слова з-під влади наказу, розслідування, розпорядження, повчання. Існують особливі умови, без яких розмова неможлива. Вивчення систем влади на підставі того, які розмови вони культивують або забороняють, — це завдання, яке висував Тард перед своїми послідовниками.
Легітимуюча функція розмови здійснюється наступним чином. Дії влади обговорюються у засобах масової інформації, що, в свою чергу, надає грунт для розмови; розмова змінює громадську думку, а це також впливає на владу. За Тардом, міцність влади — це стан загального мовчання. Він наголошує, що політичне значення мають не стільки дебати в парламенті, скільки приватні дискусії та розмови. Саме в приватних розмовах виробляється влада, тоді як у палатах депутатів і кулуарах влада зношується і нерідко втрачає значення.
Нинішній період нашого життя позначений масовим залученням індивідів до політики, коли суспільні проблеми стають предметом жвавого обговорення в середовищі різних соціальних груп, коли відбувається повільне перетворення індивіда на громадянина. Політика вже не здійснюється в позбавленому будь-якої опозиції соціальному просторі як втілення монологічної політичної стратегії. Потреба в консенсусі, узгодженні різних поглядів і точок зору стає прикметою нашого часу.
У другому розділі — “Концептуальна еволюція: від “колективних уявлень” Е.Дюркгейма до “колективного розуму” натовпу” — розкрито процес формування ідеї колективних уявлень у соціологічних теоріях Е.Дюркгейма, М.Вебера та Г.Лебона.
Творці соціології натовпу висунули важливу проблему: йдеться про наявність якоїсь надіндивідуальної свідомості, яка, хоч і позбавлена усілякої містифікації, все ж таки має цілком емпіричні характеристики.
Необхідність звернутися до групової свідомості зумовлена потребою усвідомити соціальну взаємодію. Вона є провідним поняттям, що застосовується для розуміння підвалин соціального життя. Головною умовою соціальної взаємодії є мова, комунікація. Мові властиві такі поняття й уявлення, які вможливлюють існування колективної свідомості і колективного уявлення.
Джерелом колективних уявлень є не індивідуальні ідеї, навпаки, свої погляди та переконання індивід бере з колективних уявлень. Е.Дюркгейм вважав, що колективні уявлення створюють головний предмет соціології.
Реальність колективного суб’єкта надана нам не тому, що існують такі поняття, як народ, нація, держава, група, колектив, суспільство тощо, а тому, що існують колективні, групові уявлення, внаслідок чого суспільство як трансцендентальний суб’єкт здатне повторити висловлювання Декарта: “Ми мислить, тобто оскільки ми виробляє, продукує колективні уявлення, ми існує”. Реальність суспільства полягає в реальності колективних уявлень.
Значення колективних уявлень для соціологічного дослідження змушений був визнати і такий прихильник методологічного індивідуалізму, яким був М.Вебер.
Він не може обійтися без поняття групового уявлення чи то групової свідомості, аналізуючи дух капіталізму. Для Вебера колективне уявлення має дві площини існування: “суще” та “належне”. Наявність належного в колективному уявлення зовсім не означає, що ілюзорне становить сутність колективного уявлення. Вебер схильний ототожнювати колективне уявлення з поняттям ідеї.
І Дюркгейм, і Вебер поняття ідеї, духу використовували зазвичай безвідносно до аналізу поведінки випадкових соціальних груп, натовпу. Для них звернення до колективного уявлення пов’язувалося зі спробою з’ясувати джерело соціального інституту або з тим, аби показати значення ідеї у розвитку суспільства.
Засновники психології натовпу Лебон, Тард, Фрейд убачали необхідність звернення до колективних уявлень у тому, що індивід, поведінку котрого вивчено і передбачено, в натовпі почувається, думає і діє зовсім інакше, ніж можна було б від нього очікувати.
Ідеї Лебона і Тарда про “мислення” натовпу знаходять продовження в сучасній соціології, яка в мисленні натовпу розрізняє механізм накладення і проекції.
У розділі третьому — “Типологія ідей і вірувань натовпу в соціально-політичній думці XX століття” — розкрито внутрішні імпульси поведінки натовпу. Вірування — це найусталеніші характеристики колективної душі натовпу.
Ідеї, на відміну від вірувань, більш рухомі та мінливі, міцність і усталеність не властиві їм такою самою мірою. Вони повинні бути виражені у вигляді образів, мати якомога простішу форму, аби бути зрозумілими натовпу. Ідеї-образи не об’єднані між собою жодним логічним зв’язком або послідовністю, тому натовп здатний діяти найпротилежнішим чином.
Ключ до розуміння ідеї, яка стала домінантою психічного життя натовпу, перебуває в сфері релігійного життя. Релігія — головне джерело всіх вірувань, тому ідеї та переконання натовпу набувають форми релігійного почуття. Структура релігійного почуття спирається на наявність авторитету, на страх перед його магічною (демонічною) силою, на сліпе підкорення його наказам, на неможливість заперечувати його догмати, на прагнення поширювати їх та на бажання вважати ворогами всіх тих, хто цього не визнає.
У понятті віри фіксується таке ставлення до ментального змісту свідомості, коли цінність цього змісту залежить не від того, істинне воно чи хибне, а від того, чи здатне воно задовольняти певний інтерес людини, наповнюючи сенсом та значенням її життя.
Віра — це складний психологічний механізм, який неможливо звести до простого визначення, що віра — це таке уявлення свідомості, яке приймається без доказів.
Стан віри — це такий стан, за якого людина не розуміє, чому вона це робить, проте все ж таки робить. Зразком такої поведінки можна вважати жертву Авраама.
Для Лебона зміна вірувань — це соціальна революція. Революція завжди знаменує завершення одного і початок нового вірування. Смерть вірування відбувається тоді, коли воно стає предметом критичного аналізу, рефлексії, адже вірування заперечує будь-яке критичне ставлення до себе.
Аналіз відносин між віруванням і соціальним інститутом, який його підживлює, свідчить, що зміна вірування не обов’язково призводить до зникнення відповідного соціального інституту. За зразок може прислужитися інститут церкви, що зберігався впродовж усієї історії колишніх “комуністичних” країн.
Зміна вірувань допоможе по-новому поглянути на проблему анархії або аномії. З такого погляду анархія означає не просто соціальний хаос, коли соціальні інститути бездіяльні або вдаються до суперечливих дій, а відсутність усталених вірувань, коли в суспільстві немає соціально значущих ідей, підтримуваних більшістю.
Особливі взаємини виникають між вірою та ідеєю. В ідеології як носії ідеї представлений такий тип віри, в якому “знати” і “вірити” — поняття тотожні.
У четвертому розділі — “Теоретичні моделі взаємин “вождь” — “маса” — розглянуто основні типи вождів, способи впливу їх на натовп, джерело їхньої влади над юрбою.
Вождь — це людина маси. Лише людина, котрій близьке життя маси, котра просякнута її інтуїціями й здатна зрозуміти натовп і розмовляти з ним.
Вождь — це людина віри, якою б безглуздою не була ідея, котру він обстоює, її неможливо похитнути ані за допомогою аргументації, ані посиланням на досвід. Чим міцніше вкорінена в людині ідея, тим байдужішою вона стає щодо решти обставин життя, які безпосередньо не збігаються з цією ідеєю. Вона байдужа до зневаги, до переслідувань, до своїх власних інтересів. Все це принесене в жертву ідеї. Напруженість власної віри надає її словам особливої сили.
Лебон вирізняє два типи вождів: вождя-демагога, хитрого оратора, котрий має на меті лишень власні інтереси і заграє з думками натовпу, та вождя-фанатика, відданого своїй ідеї. Вожді першого типу здатні справляти величезний вплив на натовп дуже короткий час. Справжня влада належить вождеві другого типу, вождеві-фанатику. Відомі три способи впливу вождів на масу: твердження, повторення і вплив.
Важливим чинником, що сприяє впливові на натовп, Лебон вважає привабливість вождя. У привабливості він убачає таємничу силу, створювану з захоплення і страху. Привабливість — це різновид панування якоїсь ідеї над свідомістю індивіда. Можна вирізнити два різновиди привабливості: набута і особистісна. Набута привабливість — це привабливість соціального статусу, який має даний індивід.
Нез’ясовані Лебоном причини перетворення індивідів на масу спробував розкрити психоаналіз. З.Фрейд задля роз’яснення понять масової психології застосовує поняття лібідо, в якому убачав енергії первісних сексуальних потягів.
Внесок Фрейда в розвиток психології мас полягає в формулюванні положення стосовно того, що за взаєминами вождь — маса приховані лібідозні відносини. Проте взаємини людей у масі не можна пояснити лише поведінкою, що має на меті прямі сексуальні цілі. У масі первісний статевий потяг піддається певній деформації, відхиляється від безпосередньої сексуальної мети.
Таке відхилення від прямої сексуальної мети спостерігається не лише у взаєминах індивідів у масі, воно притаманне також і індивідуальній поведінці. У збоченнях сексуальної поведінки (“гомосексуальність”, “меланхолія”, “закоханість”) Фрейд убачав ключ до розуміння психології натовпу.
У вченні про вождя постає один з головних парадоксів теорії масового суспільства. З одного боку, масове суспільство породжує вождя, маси імітують свого лідера, звуться його іменем, схиляються перед ним, з другого, — відбувається занепад і бюрократизація лідерства. Низка соціологічних досліджень доводить, що за умов “масового суспільства” чимало вольових людей, здатних протистояти “масовим забобонам”, перетворюються на вигнанців, а лідерами стають ті, хто догоджає масовим смакам, йдучи на повідку групових експектацій. Унаслідок цього лідером стає людина “без рис”, тобто така, що висунулася в керівники завдяки своїй абсолютній безликості.
Така ситуація характеризує і проблему лідерства у посттоталітарних країнах. Щоразу під час президентських кампаній суспільство болісно відшукує таку політичну фігуру, на якій можна було б зупинити свій вибір.
У розділі п’ятому — “Політична антропологія влади в концепції Еліаса Канетті” — розглянуто специфіку “феноменологічного” підходу Канетті до питань маси і влади.
Цей підхід Канетті утворює своєрідний вузловий пункт, який завершує і починає новий етап у розвитку теми вождя та маси. Канетті був переконаний у неспроможності наукової мови зрозуміти і відтворити відносини влади. Тому для опису понять “маса” і “влада” він виробив особливу мову, максимально наближену до повсякденної, природної мови.
Тема влади, за Канетті, нерозривно пов’язана з темою страху. Існують різні можливості та способи уникнути страху: страху смерті, страху самотності, страху хвороби, страху болю. До юрби людину штовхає страх дотику.
Канетті переконаний, що всі бар’єри, що їх люди зводять навколо себе, грунтуються на страху дотику. Лише в масі людина здатна позбутися цього страху, коли її тіло охоплене дотиком з усіх боків. Натовп створює не допитливість, не спільні ідеї та вірування, як вважали Лебон і Тард, не лібідо, як вважав Фрейд, а страх дотику.
Маса — це аналог колективного несвідомого, потяг до маси споріднений первісному бажанню уникнути стану самотності, перебороти самого себе в якомусь колективному діянні.
Досліджуючи соціальну динаміку натовпу, попередники Канетті Лебон і Тард спробували простежити її еволюцію в соціальний інститут. У Канетті свій варіант перетворення натовпу, несформованої маси на штучну, тобто на соціальний інститут. Для цього він запроваджує поняття “закритої маси”, “маси заборони”, “повільної маси” та “масового кристалу”.
Соціальний інститут для Канетті — це “закрита маса”. Закрита маса — це протиприродний стан, позаяк основна властивість маси полягає в зростанні. Тільки-но маса перестає рости, вона починає руйнуватися. Тому, вважає Канетті, закрита маса приречена на самознищення.
Будь-яка закрита організація, суворо обмежуючи себе певною системою свого формування, рано або пізно вироджується, оскільки не здатна протистояти динаміці суспільного життя. Храм, церква, каста завжди тиснуть на масу, що прагне до зростання.
Важливе місце в ученні Канетті про масу посідає поняття “зграї”, в якому дуже виразно постала міць його соціологічної уяви.
Досліджуючи проблему маси за допомогою поняття “зграї”, Канетті здійснює своєріднє редукування, зведення феномена маси до принципу, що його пояснює. Тут Канетті додержується загальної логіки основних досліджень з масової психології, які констатують картину регресу психічної діяльності індивіда в юрбі. Маса — це шлях до людської архаїки, в бік первісних інстинктів та переживань. XX століття довело невикоріненість архаїчного, варварського в психіці людини, і Канетті поняттям зграї прагнув наголосити на наявності цього елементу в культурі людства.
Ані формалізм, ані абстрактний характер міркувань Канетті про владу, насильство та маси, в яких історичні реалії переплетені з міфологічними та антропологічними, де Цезар, міфи південноамериканського племені уітото та епідемії перебувають в одному семантичному просторі, неспроможні заперечити оригінальність його політичної філософії влади. Він показав, що аналіз сутності влади не завжди потребує суворої наукової методології, що вона не обов’язково наявна в певних історичних інститутах, що її слід шукати в стихії повсякденного життя, в найелементарніших людських переживаннях.
У розділі шостому — “Практичне застосування вчення про маси. Фашизм — особлива техніка роботи з масою” — проаналізовано різноманітні соціальні концепції, що містять спроби розкрити сутність німецького фашизму, порівняти численні методологічні конструкції, створені теоретиками різних шкіл (марксизму, неофрейдизму, Франкфуртської школи тощо), аби пояснити цей складний феномен.
Провідні тези, на яких побудовано пояснення у марксистській концепції, такі. Для марксизму фашизм — не випадкове явище, не швидкоплинний каприз історії, а результат загальної соціальної та політичної кризи, що вибухнула в Європі. Капіталізм вільної конкуренції переходив на стадію монополістичного капіталізму, що, на думку марксистів, піддало сумніву ефективність парламентського механізму виступати в якості засобу управління капіталістичним суспільством.
Започаткована фашистами специфічна форма державно-монополістичного капіталізму забезпечувала збереження соціальних, політичних та економічних позицій панівного класу. Тому фашизм для марксистів виглядає як кризова форма переходу монополістичного капіталізму до капіталізму державно-монополістичного.
Проте послідовне застосування класового підходу до аналізу німецького фашизму навіть серед марксистів супроводжується частими застереженнями та корегуванням. Вони змушені визнати, що під час націонал-соціалістської перебудови економіки окремі представники пануючого класу зазнавали незручностей і відчутних втрат, а певні кола монополістичної буржуазії виявляли незадоволення функціонуванням економічної системи, створеної фашизмом. Державно-адміністративне регулювання економіки, здійснюване фашистами, не відбивало інтересів монополістичної буржуазії.
Одним з перших подолати обмеженість марксистського підходу спробував засновник “сексуально-енергетичної” соціології Вільгельм Райх. Він піддає критиці тих, хто вбачав успіх фашизму в тому, що той “заплутав”, “розбестив” і “загіпнотизував” маси. Проте одного лише соціально-економічного пояснення замало. Твердження на зразок “робітники мають усвідомити” або ж “нам не зрозуміло” цілком безпідставні. Пояснювальна ідея Райха зводиться до того, що кожен суспільний лад створює в масах своїх членів психологічну структуру, потрібну йому для досягнення своєї мети.
Поняття соціального характеру було розвинене Е.Фроммом заради пояснення феномена виникнення фашизму. Фромм погоджувався з Райхом, що феномен фашизму можна усвідомити, лише аналізуючи психологію середнього класу, дрібних підприємців та ремісників.
Основні ідеї психології мас внесли суттєву корективу в розвиток соціальної думки. Вони довели ілюзорність віри в повільний прогрес розуму в історії. Несвідоме, ірраціональне приховане за раціональністю політичних настанов та соціальних інститутів. Принцип раціональності, що стримує хаотичні тенденції в суспільстві, ефективний доти, доки виконуються певні умови, а відповідні сили діють у цьому напрямі. Психологія мас конче загострила питання про владу ірраціонального в історичних подіях, продемонструвавши, що технічний прогрес, раціоналізація різних сфер життя суспільства жодною мірою не спричинилася до витіснення ірраціонального з людського життя, що технічне панування над природою випередило розвиток моральних сил і душевних якостей індивіда.
Вибух стихії ірраціонального в соціальне життя, за психологією мас, пов’язаний з початком руху величезних людських мас. Імпульс до влади почав надходити не від утвореної еліти, а від духовно відсталої маси.
Дедалі більші соціальні рухи, революції підживлюються ірраціональною енергією, яку виробляє маса. Проте лише фашизм зробив ірраціональне принципом своєї політики й ідеології. У цьому й полягає його принципова відмінність від ідеології комуністичної. Марксизм намагався запропонувати масам раціоналізований світогляд, в якому істотне місце належало науці та науковій технології. Більше того, самий світогляд проголошувався наукою. Ірраціональне було витіснено за межі наукової картини світу і уявлялось чимось подібним до незначного непорозуміння.
Властиве європейському просвітництву переконання в тому, що міф належить певному історичному минулому європейської культури, що він є певним етапом у розвитку європейських народів, виявилося спростованим.
“Міф XX століття” був безпрецедентним і тому непередбачуваним. Він позначав собою руйнування всіх принципів Просвітництва. Якщо романтики вбачали в міфі несвідому активність, спонтанну гру уяви, то за сучасних умов його досить вдало відрегулювали і пристосували для політичних потреб. На думку Кассірера, відкриття, а згодом вдале застосування нового інструменту — техніки політичних міфів — визначило перемогу націонал-соціалістичного руху в Німеччині.
ВИСНОВКИ
Установлена основоположниками соціології “масового суспільства” (Лебоном, Тардом, Сігеле) визначальна роль “натовпу” в житті суспільства була підтверджена наступною історичною практикою. Визначені ними відмінності між такими поняттями, як “натовп”, “маса” і “публіка” зберігають свою вагомість у працях сучасних соціологів, котрі вивчають проблеми колективної поведінки. Сформульований Лебоном соціологічний закон управління поведінкою натовпу (“закон духовної єдності натовпу”) дав змогу розглядати натовп як особливе соціальне утворення, підкорене дії певних закономірностей.
Ставлення до громадської думки як важливого чинника соціального життя вможливило по-новому поставити проблему легітимності державної влади. Тард виявився першим соціальним мислителем, котрий заклав грунт “соціології розмови”, випередивши на півстоліття інших дослідників. Його ідея будувати типологію влади за типологією розмови й понині не реалізована в соціологічній науці.
В особі Дюркгейма, Вебера й Лебона в соціології сформувалися три підходи до аналізу колективних уявлень, які значною мірою визначили подальший розвиток соціологічної думки. Напрямами розвитку стали: антипсихологічний підхід Дюркгейма, який прирівнював соціальні уявлення до соціального інституту, культурно-історичний підхід Вебера, спрямований на вивчення нерефлектованого залишку ідей, та психологічний – Лебона, згідно з яким колективне уявлення — це аномальне утворення, що намагається уникати критичної влади поняття.
Спираючись на базові положення психології натовпу, ментальні утворення натовпу можна розподілити на два рівні: ідеї та вірування. Віру не можна зводити до уявлення про якусь ймовірність події. Як акт свободної волі вона затверджує себе в якості абсолютної. Особлива форма віри реалізується в ідеології, де вона намагається ототожнитися зі знанням.
Метод психоаналізу, застосовуваний до вивчення натовпу і масової поведінки, дає змогу через поняття збоченої сексуальної поведінки відповісти на питання про характер взаємин, що об’єднують людей у масу. Вождь юрби почергово виступає то як фігура ідентифікації, то як об’єктний вибір, що вможливлює людям натовпу ідентифікуватися одне з одним і утворювати масу.
Аналіз політичної антропології Е.Канетті свідчить, що проблеми вождя і влади можна вивчати не лише спеціалізованою мовою соціологічної науки, а й методом емпіричного феноменологічного опису.
Проведене дослідження численних теоретичних конструкцій, які пояснюють виникнення фашизму, доводить, що марксистський підхід, використовуючи класовий аналіз з метою з’ясування даного соціального явища, наштовхується на низку суперечностей і перешкод. Він неспроможний довести, що фашизм — це ідеологія великої буржуазії, що встановлення жорсткої адміністративної системи господарства відбивало інтереси монополістичної буржуазії.
Не позбавлена недоліків і сексуально-еротична соціологія В.Райха. Поряд із цікавими міркуваннями про авторитарну структуру масової людини, Райх обгрунтовує особливості цієї структури специфікою сексуального гальмування, здійснюваного за допомогою релігійного страху та деспотичної постаті батька. За Райхом, фашизм — це деспотична влада батька, яка пригнічує сексуальні потяги своїх дітей.
Вчення Фромма про соціальний характер та міркування Манхейма про функціональну і субстанціональну раціональність дають змогу описати сутнісні сторони фашизму, проте вони далекі від того, щоб представити цілковиту його картину.
Однак філософи та соціологи, котрі розглядають фашизм з альтернативної марксизму позиції, тобто не як класовий, а як масовий рух, набагато ближче підійшли до розуміння його сутності.
ПУБЛІКАЦІЇ
Основні положення дисертації відображені у 5 статтях:
1. Токарева В.І. Еліас Канетті: концепція відношень влади та мас // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 1998. — № 6. — С. 92—104.
2. Токарева В.И. Господство масс и общественное мнение. К истории вопроса // Наука і соціальні проблеми суспільства. Вісник Харківського університету. — Харків, 1998. — С. 94—99.
3. Токарева В.И. Явление масс. Первые свидетели // Соціальні виміри суспільства. К.: Інститут соціології НАН України, 1998. — Вип. 2. — С. 129—137.
4. Токарева В.І. Як можливий колективний суб єкт: від “колективних уявлень” Е.Дюркгейма до “колективного розуму натовпу” //Мультиверсум. Зб. наук. праць. – Вип.4. –К.: Укр. Центр духов. культури, 1999. – С.235-247.
5. Токарева В.И. Социальный менеджмент: об историческом опыте управления в тоталитарных режимах // Менеджер. Вестник Донецкой государственной академии управления. – Донецк, 1998. –№2. – С.85—89.
Токарева В.І. Вождь і маса. Соціологія натовпу від Г.Лебона до Е.Канетті. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 — теорія та історія соціології. — Інститут соціології НАН України, Київ, 1999.
Дисертацію присвячено аналізові владних відносин у соціологічних концепціях теоретиків масового суспільства. В дослідженні представлено концептуальні моделі та основні поняття соціології мас, типи взаємин вождь — маси.
Серед ідей творців соціології натовпу вирізнено проблему наявності понадіндивідуальної свідомості, наділеної емпіричними характеристиками. Раціональна інтерпретація такого поняття визначає його місце в механізмі соціальної взаємодії. Запропонована типологія ідей і вірувань натовпу дає змогу розкрити її внутрішні імпульси. Ключ до розуміння ідеї, яка стала домінантою психічного життя натовпу, перебуває в сфері релігійного життя. В ідеології формується тип віри, в якому “знання” ототожнюється з “віруванням”.
У роботі проаналізовано різні соціальні концепції, автори яких намагаються розкрити сутність німецького фашизму, порівнюються різноманітні методологічні конструкції, створені теоретиками різних шкіл (марксизм, неофрейдизм, Франкфуртська школа тощо) з метою пояснення цього складного феномена.
Ключові слова: натовп, маса, вождь, влада, вірування, колективна поведінка, фашизм.
Токарева В.И. Вождь и масса. Социология толпы от Г.Лебона до Э.Канетти.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.01. – теория и история социологии. – Институт социологии НАН Украины, Киев, 1999.
Диссертация посвящена анализу властных отношений в социологических концепциях теоретиков массового общества. В исследовании представлены концептуальные модели и основные понятия социологии масс, типы взаимоотношений вождь – массы.
Появление массы на исторической сцене в конце Х1Х века было квалифицировано рядом социологов (Г.Лебон, Г.Тард и др.) как симптом дезорганизации социального процесса, свидетельство разрушения определенных социальных иерархий. Господство масс происходило путём утверждения нового типа идей, верований, иллюзий. Идеи и верования, разделяемые толпой, образуют особое ментальное образование, которое получило название общественное мнение.
Создателями социологии толпы была поставлена проблема о наличии некоего сверхиндивидуального сознания, которое, лишенное всяческой мистификации, обладает вполне эмпирическими характеристиками. Рациональная интерпретация такого понятия показывает, что необходимость обращения к групповому сознанию продиктована потребностью понять социальное взаимодействие. Оно является главным понятием, используемым для понимания основ социальной жизни. Исследование коллективных представлений позволяет понять факт деформации индивидуального поведения в толпе, его малую степень предсказуемости.
Типологии идей и верований толпы позволяет раскрыть её внутренние импульсы. Ключ к пониманию идеи, ставшей доминантой психической жизни толпы, находится в сфере религиозной жизни. Религия – главный источник всех верований, поэтому идеи и убеждения толпы принимают форму религиозного чувства. Вера представляет собой сложный психологический механизм, который нельзя свести к простому определению, что вера – это такое представление сознания, которое принимается без доказательств. Состояние веры – это когда человек не понимает, почему он это делает, и всё-таки делает.
Анализ отношения между верованием и социальным институтом, поддерживающим его, показывает, что изменение верования не обязательно приводит к исчезновению соответствующего социального института.
Особого рода отношения возникают между верой и идеей. В идеологии, как носительнице идей, представлен такой тип веры, в котором “знать” и “верить” становятся тождественными.
Оставшиеся невыясненными у Лебона причины связи индивидов в массу попытался раскрыть психоанализ. Заслуга психоанализа в развитии психологии масс состоит в формулировании положения о том, что за отношениями вождь – масса скрываются либидинозные отношения. Однако отношение людей в массе нельзя объяснить посредством поведения, которое преследует прямые сексуальные цели. В массе первоначальное половое влечение подвергается определенной деформации, отклоняется от прямой сексуальной цели.
Новый этап в развитии темы вождя и массы связан с работами Э.Канетти. Тему власти Канетти развивает, исследуя феномен страха и попытки избежать его.
Толпу, по Канетти, образует страх прикосновения. Масса аналог коллективного бессознательного, влечение к массе сродни изначальному влечению избавиться от состояния самости, превзойти самого себя в неком коллективном делании.
В работе анализируются различные социальные концепции, пытающиеся раскрыть сущность немецкого фашизма, сопоставляются различные методологические конструкции, созданные теоретиками разных школ (марксизм, неофрейдизм, Франкфуртская школа и др.), для объяснения этого сложного феномена.
Основные идеи социологов Франкфуртской школы масс внесли важную коррективу в развитие социальной мысли. Они показали иллюзорность веры в постепенный прогресс разума в истории. Бессознательное, иррациональное скрывается за рациональностью политических установлений и социальных институтов. Принцип рациональности, сдерживающий хаотические тенденции в обществе, эффективен пока выполняются определённые условия и соответствующие силы действуют в этом направлении. Психология масс особенно остро поставила вопрос о власти иррационального в исторических событиях, показала, что технический прогресс, рационализация различных сфер общества отнюдь не привела к вытеснению иррационального из человеческой жизни, что техническое господство над природой опередило развитие моральных сил и душевных качеств индивида.
Выплеск стихии иррационального в социальную жизнь, согласно психологии масс, связан с пришедшими в движение большими человеческими массами. Импульс к власти стал исходить не из образованной элиты, а из духовно отсталой массы.
Все большие социальные движения, революции питаются иррациональной энергией, которую вырабатывает масса. Однако, только фашизм сделал иррациональное принципом своей политики и идеологии. В этом заключается его принципиальное отличие от коммунистической идеологии. Марксизм пытался предложить массам рационализированное мировоззрение, в котором значительное место отводилось науке и научной технологии. Более того само мировоззрение объявлялось наукой. Иррациональное было задвинуто за границы научной картины мира и представляло собой что-то вроде небольшого недоразумения.
Свойственное европейской просвещенности убеждение в том, что миф принадлежит определенному историческому прошлому европейской культуры, что он является определенным этапом в развитии европейского человечества, оказалось несоответствующим действительности.
Ключевые слова: толпа, масса, вождь, власть, верование, коллективное поведение, фашизм.
Tokareva V.I. The leader and mass. Sociology of crowd from G. Le Bon up to E. Canetti.
The dissertation for an academic degree of the candidate of sociological sciences on a speciality 22.00.01. — theory and history of sociology. — Institute of Sociology of National Academy of Sciences of Ukraine, Kiev, 1999.
The dissertation is the manuscript devoted the analysis of the authority relations in the sociological concepts of the theorists of a mass society. In research the conceptual models and basic concepts of sociology of mass, types of mutual relation the leader — mass are submitted.
In ideas of the founders of sociology of crowd the problem about presence of superindividual consciousness having the empirical characteristics is isolated. The rational interpretation of such concept shows its place in the mechanism of social interaction. Offered typology of ideas and faith of crowd allows to open its internal pulses. The key to understanding of idea becoming a majoring of mental life of crowd, is in sphere of religious life. In ideology the type faith is formed, in which “knowledge” is identified with “faith”.
In work the various social concepts trying to open essence of a German fascism are analysed, the various methodological designs created by the theorists of different schools (marxism, neofreudism, Frankfurt school etc.) for an explanation of this difficult phenomenon are compared.
Key words: crowd, mass, leader, authority, faith, collective behaviour, fascism.
Підп. до друку 99. Формат 60х84/16. Папір офс.
Гарнітура “Times ET”.
Ум.-друк. Арк. 1,28. Обл.-вид. Арк. 1,2. Наклад 100 прим.
Зам. Безкоштовно.
Видруковано СП “Інтертехнодрук”, м.Київ, вул.Дмитрівська, 30
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
