.

Проблема формування національної еліти України крізь призму преси 90-х років: Автореф. дис… канд. філол. наук / О.А. Щербакова, Київ. ун-т ім. Т.Шев

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
147 3577
Скачать документ

Київський університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

ЩЕРБАКОВА Олена Анатоліївна

УДК 002.07

ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕЛІТИ УКРАЇНИ
КРІЗЬ ПРИЗМУ ПРЕСИ 90-х РОКІВ

Спеціальність 10.01.08 – журналістика

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Київ – 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник

доктор філологічних наук, доцент Іванов Валерій Феліксович,
Інститут журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка,
заступник директора з наукової роботи.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Шкляр Володимир Іванович, Інститут журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри міжнародної журналістики;

кандидат історичних наук, доцент Владимиров Володимир Михайлович,
Східноукраїнський державний університет (Луганськ),
завідувач кафедри журналістики і філології.

Провідна установа

ЛЬВІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА.

Захист відбудеться “19” жовтня 1999 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 254119, Київ-119, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: 252033, Київ-33, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “18” вересня 1999 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,
доктор філологічних наук, доцент В.Ф.Іванов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Для України 90-х років ХХ ст., із часу проголошення її незалежною державою, розпочався новітній історичний етап. Із-поміж численних проблем, що потребують сьогодні саме наукового підходу до їх вирішення, чи не найголовнішою вважається проблема формування національної еліти – активної меншості, здатної завдяки своїм особливим якостям вести за собою та управляти суспільством у цілому, яка відповідала б завданням демократизації суспільства, еліти “відкритої” (демократичної), вищої за своїм інтелектуально-духовним потенціалом від “закритої” (бюрократичної, або номенклатури).
Минуло вісім років, і наївні романтичні уявлення про те, що зі здобуттям незалежності розпочнеться якісно новий поступ по висхідній в усіх сферах громадсько-політичного життя, зникають під тиском буденних реалій. Наше суспільство перебуває у стані системної кризи, загострюються соціальні проблеми та криміногенна ситуація, зростає політична нестабільність тощо.
Безперечно, динамічні процеси, що відбуваються в Україні, як і в інших суверенних державах, за умов утілення в життя ідеї державної незалежності активно впливають і на всю систему засобів масових комунікацій, зокрема й на пресу, докорінно змінюючи розуміння їхньої ролі та функцій. Особливістю цієї системи – своєрідної і наймолодшої структури української національної культури – вважається передусім те, що основа самого її життя в останні десятиліття була зсунута з грунту національного. Саме через засоби масових комунікацій, як визнають сучасні науковці, йшло викорінення національного самоусвідомлення, не без її участі відбувалися катастрофічні для національного існування народу перекоси як у масовій свідомості, так і у свідомості окремих людей.
Отож, сьогодні, наприкінці 90-х років, коли з’явилися реальні можливості для справжньої дослідницької роботи, зокрема і на терені елітознавства, даються взнаки як тривала відірваність від досягнень світової соціально-теоретичної думки, так і тиск стереотипів. Це цілком стосується поняття “еліта”, котре стало ключовим у багатьох західних дослідженнях, які не так давно, за радянських часів, визнавалися антинауковими “буржуазними соціологічними вченнями”, а тепер також потребують сучасного переосмислення стосовно проблем трансформації українського суспільства. Донедавна воно (поняття “еліта”) позначало назву вищого прошарку пануючого класу в буржуазному суспільстві; “обране”, “вишукане” коло людей, а з початку 90-х років поступово (та все наполегливіше) закладається різними медіа засобами у масову свідомість.
Процес оновлення усього громадського життя, якісно новий тип демократії вимагають утвердження дискусійного начала. І сучасна вітчизняна преса прагне сприяти демократизації суспільства, розвитку гласності, громадянської активності людей, долати все те, що стоїть на перешкоді рухові до кардинальних змін; вона має стати виразником плюралізму думок, що здійснюється на основі загальнолюдських цінностей, принципів та етики. Преса і популярна (новин, або масова), і якісна (думок, або елітна) на шпальтах своїх видань надає унікальну можливість ведення багатоаспектної полеміки з елітарної проблематики, котра упродовж тривалого часу ігнорувалася радянським суспільствознавством, не без впливу якого превалює зневажливо негативне ставлення як до самого поняття “еліта”, так і до того суспільного явища, котре воно репрезентує.
Тож, на сторінках преси, яка виражає тон епохи та відбиває усі суперечливі реалії 90-х років, зокрема соціокультурні та внутрішньополітичні, не вщухає полеміка про те, чи є сьогодні в Україні достатньо широкий прошарок національної еліти, здатної піднести духовний і матеріальний потенціал українського народу? що треба зробити, щоб професійно компетентні, національно свідомі українські інтелектуали змогли зайняти належне місце на всіх щаблях державотворення? які перспективи щодо формування модерної української еліти європейського зразка у різних сферах суспільно-політичної діяльності? як визначити оптимальний набір критеріїв елітарності, а не формальної належності – елітності, (і хто, зрештою, має це робити) з погляду загальнолюдських та національних вартостей у контексті проблем виховання елітарної особистості на межі століть?
Важливо проаналізувати найхарактерніші тенденції, котрі усе виразніше окреслюються наприкінці 90-х років, коли значно зріс освітній рівень населення, щодо ролі преси в організації громадського дискурсу з елітарної проблематики. Насамперед, йдеться про те, що ці актуальні питання постійно порушуються у пресі на різних рівнях обгрунтування та проявів – від емоційно нейтральних до науково виважених і таких, що безпосередньо пов’язані з державною кадровою політикою України. Тим самим офіційно визнається, що формування еліти суспільства – це частина загальної проблеми формування нового кадрового потенціалу для оновленої держави.
Особливого розголосу проблема формування національної еліти України набуває напередодні, під час чи відразу після проведення великомасштабних громадсько-політичних заходів. Найважливіші питання, що були в центрі уваги багатьох міжнародних і вітчизняних форумів науковців , знаходили своє подальше віддзеркалення у різних медіа засобах, зокрема на шпальтах газетно-журнальної періодики. Це дає змогу читачеві (глядачеві, слухачеві) на якіснішому рівні усвідомити важливість ролі, завдань, типології, пріоритетів та шляхів формування національної еліти України.
Відзначимо також і головну рису сучасної преси – її дослідницький характер. Річ у тім, що відтоді як в Україні розпочалося формування нової генерації політиків, вочевидь постала проблема всебічного вивчення цього процесу. Відтак, усе частіше проводяться дослідження, у тому числі й соціологічні, сучасної української еліти (М.Шульги, Г.Щокіна, В.Бебика та ін.). Зокрема йдеться про започатковане у лабораторії прогнозно-аналітичної бібліометрії Національної бібліотеки ім. В.І.Вернадського дослідження “Політична еліта України та її імідж у пресі” та формування у Книжковій палаті України інформаційного масиву “Політична та ділова еліта у пресі України” .
У сучасних наукових колах проблемами еліт загалом та аналізом різних аспектів функціонування такого суспільно-політичного феномену, яким уважається українська національна еліта, не просто цікавляться, їх вивчають і вирішують вчені різних державних та недержавних інститутів (А.Москаленко, С.Вовканич, В.Потульницький, Б.Гаврилишин, В.Іванов, Г.Почепцов, В.Шкляр, Г.Щокін, В.Полохало, М.Шульга, О.Коновець, Г.Сагач, В.Солдатенко, В.Здоровега, В.Білецький, В.Скуратівський, Л.Сохань, І.Каганець, В.Кравченко, В.Бебик та ін.). Йдеться навіть про створення нової комплексної наукової дисципліни (Г.Ашин) – елітології, що знаходиться на стику політології, соціальної філософії, соціології, всесвітньої історії, соціальної психології, культурології та предметом якої є дослідження процесу соціально-політичного управління й еліти як суб’єкта цього управління.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у руслі наукових досліджень Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка “Вільна преса в демократичному суспільстві”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття ролі взаємовпливу вітчизняної преси 90-х років на процес формування національної еліти України (зокрема ролі преси в організації громадського дискурсу щодо найполемічнішої і найважливішої для перехідного етапу державницького будівництва проблеми) та віддзеркалення у пресі метаморфоз національної еліти в контексті соціокультурних та внутрішньополітичних реалій.
Досягнення мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:
1. Певною мірою узагальнюючи досвід висвітлення цього питання у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі та періодичній пресі 90-х років, показати різноманітні аспекти теоретичних концепцій і практичних дискусій, що точилися довкола поняття “еліта” та зокрема “українська національна еліта” упродовж ХХ ст., що сприятиме виробленню комплексного підходу до вивчення проблеми формування сучасної національної еліти України.
2. Простежити за генезисом самого поняття “еліта” та особливостями еволюції елітарних теорій у ХХ ст., зауважуючи на розбіжностях наукових підходів стосовно обгрунтування сутності, ролі, завдань, типології та шляхів формування еліт, що позначилося на подальшій науковій термінологічній і типологічній непослідовності та неузгодженості, а також розглянути роль і проблеми формування національної еліти в контексті теоретичних концепцій української державності.
4. Розкрити роль преси 90-х років в організації громадського дискурсу з елітарної проблематики на тлі проблем трансформації українського суспільства, зауважуючи на характеристиці основних тенденцій, особливостях та прикладах закладення у масову свідомість ключових елітарних понять медіа засобами, а також на тематичному діапазоні елітарної проблематики на шпальтах сучасної газетно-журнальної періодики й динаміці громадської думки щодо ролі, завдань, типології, пріоритетів, шляхів формування національної еліти.
5. Дослідити метаморфози національної еліти України в контексті соціокультурних та внутрішньополітичних реалій у віддзеркаленні преси 90-х років, зауважуючи на суперечностях умов становлення та перспектив розвитку пострадянської української еліти, що породили у пресі не менш суперечливі оцінки характеру та можливостей національної еліти з огляду на сучасні проблеми нашої держави.
6. Визначити тенденції взаємодії преси і влади щодо інформаційної мобільності української нації.
7. Окреслити перспективи формування модерної національної еліти України в контексті державної кадрової політики на порозі ХХІ ст., зауважуючи на взаємозалежності науки, освіти, культури та мас-медіа у процесі формування інтелектуально-духовного потенціалу України та виховання національно свідомої елітарної особистості.
Методологічно та теоретично дисертація грунтується на осмисленні поглядів провідних зарубіжних і вітчизняних науковців у галузі політології, філософії, історії, соціології, літературознавства, журналістики, культурології та психології. Методика дослідження характеризується застосуванням загальнонаукових і конкретно-наукових методів. Широко використовувалась методика роботи з бібліографічними джерелами.
Загальну методологію дослідження складають філософські положення про всезагальний зв’язок, взаємозумовленість та цілісність явищ і процесів навколишнього світу, про соціальну діяльність та творчу сутність особистості, яка виступає суб’єктом історичного процесу, розвитку матеріальної і духовної культури. Провідним методологічним принципом дослідження обрано культурологічний підхід, який розкриває єдність аксіологічного, історичного, особистістно-орієнтованого аспекту та розглядає людину як найвищу цінність суспільного розвитку. На рівні конкретного методоло¬гічного дослідження основними принципами стали єдність історичного і логічного, системного та цілісного підходів, єдність особистості, діяльності та культури, єдність теоретичного й емпіричного в дослідженні проблеми формування національної еліти України. Використання сукупності загальної та конкретної методології потребувало виявлення й обгрунтування апарата дослідження, наукового опису факторів і явищ соціально-політичної діяльності, що вивчаються, їхнього аналізу та синтезу.
Об’єктом дослідження є вітчизняна преса 90-х років (україно- та російськомовна) як складова системи засобів масових комунікацій. Предметом дослідження є одна з найполемічніших проблем – формування національної еліти України, – яка розглядається на тлі проблем трансформації українського суспільства.
Наукова новизна одержаних результатів. Здійснено одну з перших в українському журналістикознавстві спроб дослідити чи не найважливішу і найполемічнішу для перехідного етапу державницького будівництва проблему – формування національної еліти України крізь призму преси 90-х років. Розкривається роль взаємовпливу вітчизняної преси на процес формування національної еліти України та віддзеркалення у пресі метаморфоз національної еліти в контексті соціокультурних та внутрішньополітичних реалій. Подається характеристика новітніх тенденцій розвитку преси щодо організації громадського дискурсу з елітарної проблематики на тлі проблем трансформації українського суспільства, зокрема тих, які стосуються надзвичайних можливостей, що відкриваються сьогодні – в епоху “політики надсучасної технології”. Окреслюються перспективи формування модерної національної еліти України в контексті державної кадрової політики на межі століть, зауважується на взаємозалежності науки, освіти, культури та мас-медіа у процесі формування інтелектуально-духовного потенціалу України та виховання національно свідомої елітарної особистості.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів очевидне, оскільки не тільки актуалізує проблему формування національної еліти України, розглядаючи її під певним поглядом – крізь призму вітчизняної преси 90-х років, але й сприяє виробленню цілісного уявлення з означеного кола суспільно важливих питань, допомагає грунтовніше осмислити її багатоаспектність і суперечливість.
Результати даного дисертаційного дослідження можуть бути використані науковцями, викладачами, аспірантами, студентами журналістських спеціальностей та послугувати для подальшої розробки однієї з найважливіших і найполемічніших проблем сучасної України у національних медіа засобах.
Особистий внесок здобувача. Усі праці із запропонованої проблематики є одноосібними. Дисертанткою О.А.Щербаковою розроблено авторський спецкурс “Національна еліта України та українські правлячі еліти в концепціях і дискусіях крізь призму сучасних медіа засобів” для студентів-магістрів Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка на 1999/2000 навчальний рік (див. додаток А).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати даного дисертаційного дослідження оприлюднено на дев’ятьох наукових міжнародних і вітчизняних конференціях, семінарах та зібраннях, а саме: 1) міжкафедральній науково-практичній конференції “Роль ЗМІ в процесах державотворення” (К., 1997); 2) Всеукраїнській конференції молодих науковців “Проблема особистості у сучасній науці: результати та перспективи досліджень” (К., 1998); 3) науково-практичній конференції “Українська журналістика – 98” (К., 1998); 4) науково-практичному українсько-швейцарському семінарі “Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві” (К., 1998); 5) Білорусько-ірландсько-українській конференції “Нові тенденції розвитку ЗМІ в посттоталітарний період” (К., 1998); 6) науковій сесії відділення Академії вищої школи України (секція “Засоби масової комунікації”; К., 1998); 7) “Шевченківських читаннях”, присвячених 185-ій річниці від дня народження Тараса Шевченка (К., 1999); 9) науково-практичній конференції “Українська журналістика – 99” (К., 1999); а також на засіданнях кафедр історії літератури і журналістики та періодичної преси Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження О.А.Щербакової опубліковано у вісьмох статтях вітчизняних наукових видань.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку А. Повний обсяг дисертації становить 217 сторінок тексту, у тому числі 29 сторінок списку використаних джерел (налічується 342 найменування), додаток А містить у собі програму авторського спецкурсу.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлюються актуальність, значущість, ступінь дослідженості тематики дисертації; визначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; формулюються її мета і завдання, визначаються методологічна основа дисертації, об’єкт і предмет дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів; зазначаються також дані щодо особистого внеску здобувача, апробації результатів дисертації, публікацій, структури й обсягу роботи.
У першому розділі дисертації – “Еліта як суспільне явище: генезис поняття та особливості еволюції елітарних теорій у ХХ столітті (історико-теоретичні аспекти подальшої полеміки)” – досліджується історико-теоретичне підгрунтя подальшої полеміки щодо еліти як суспільного явища, зауважується на генезисі самого поняття та особливостях еволюції елітарних теорій у ХХ ст.
У першому підрозділі – “Генезис поняття “еліта”: розвінчування “міфу про еліту” за радянських часів (до історії виникнення полемічного дискурсу)” – розглянуто генезис поняття “еліта”, котре стало ключовим у багатьох західних дослідженнях (теоріях соціальної стратифікації та мобільності), що за радянських часів визнавалися антинауковими “буржуазними соціологічними вченнями”, та донедавна позначало назву вищого прошарку пануючого класу в буржуазному суспільстві, “обране”, “вишукане” коло людей, а тепер потребує сучасного переосмислення стосовно проблем трансформації українського суспільства. Зазначається, що у визначенні цього поняття наука виявляє більше розбіжностей аніж згоди, а відтак, дає підстави детальніше зупинитися на багатоаспектності цього поняття у сучасних зарубіжних і вітчизняних наукових джерелах. Традиційно ж у політологічній літературі еліта політична визначається як активна меншість суспільства, що є достатньо самостійною, вищою, відносно привілейованою групою, наділеною видатними психологічними, соціальними й політичними якостями, яка бере безпосередню участь у схваленні та здійсненні рішень, пов’язаних із використанням державної влади або здійсненням впливу на неї; у філософській – наводиться визначення еліти соціальної як соціально-філософської та політологічної концепції, за котрою будь-яке суспільство поділяється на “вибрану” меншість, що керує суспільством, і “неорганізовану” більшість, що є об’єктом управління; а у літературі культурологічній еліта культурна – це соціально неформалізована та найпасіонарніша частина народу, котра присвячує себе багатоманітній культурній творчості як культурному служінню. Зазначається також на сутності, критиці та ідеях основоположної концепції “теорія еліти”, засновниками якої вважаються Г.Моска, В.Парето, Р.Міхельс та інші, які зробили вагомий внесок у подальший розвиток світової й української науки.
У другому підрозділі – “Особливості еволюції елітарних теорій у ХХ столітті” – розглянуто особливості еволюції елітарних теорій у ХХ ст., подано загальну характеристику розбіжностей наукових підходів щодо обгрунтування сутності, ролі, завдань, типології та шляхів формування еліт. Обгрунтовується думка про необхідність розрізняти у структурі політології політичну філософію та політичну соціологію (поряд з іншими політологічними дисциплінами). Відтак, у межах політичної філософії, оскільки вона має нормативний характер, доцільно віддавати перевагу ціннісному (аксіологічному), меритократичному, критерію, а в межах політичної соціології маємо орієнтуватися на структурно-функціональний критерій. Крім того, підхід політичного соціолога відрізняється від культурологічного. Зазвичай культурологи застосовують поняття “еліта” до видатних діячів культури, іноді він виступає як синонім “аристократії духу”. Для соціолога політики еліта – це та частина суспільства (його активна меншість), котра має доступ до інструментів влади. Акцентується на особливостях різних теорій еліт та політичного лідерства, а також на механізмі відтворення еліт. Визначається внесок багатьох зарубіжних науковців (М.Вебера, М.Бердяєва, Р.Арона, К.Маннгейма, З.Фрейда, Дж..Гелбрайта, П.Бірнбаума, Р.Міллса, М.Джиласа, Дж.Адлера, А.Боднара, О.Андрунас, Н.Маккіавелі, М.Восленського, Ф.Ніцше та ін.).
У третьому підрозділі – “Роль національної еліти та проблеми її формування в контексті теоретичних концепцій української державності: огляд етапів і напрямків” – висвітлюються роль національної еліти та проблеми її формування в контексті теоретичних концепцій української державності, котрі як невід’ємна складова світової інтелектуальної спадщини виникли унаслідок розвитку зарубіжної та вітчизняної науки й були її органічним продовженням. Послуговуючись періодизацією української політологічної науки, зроблено огляд перших трьох етапів (сучасний розглядається у розд. ІІІ): дореволюційний (1848 – 1917), де зазначається на появі інтелігенції як носія національної свідомості та визначається внесок Т.Шевченка, М.Костомарова, П.Куліша, В.Антоновича, М.Драгоманова та ін.; міжвоєнний (1918 – 1939), де розглядається внесок учених-емігрантів (М.Грушевського, В.Липинського та інших) у дослідження цілого комплексу проблем, що ігнорувалися українською радянською наукою, та акцентується увага на ролі Липинського у розвитку учення про еліту та політичну культуру; післявоєнний (1945 – 1991), де зауважується на внеску Я.Пеленського, Є.Пизюра, І.Лисяка-Рудницького, Г.Грабовича при з’ясуванні місця і ролі еліти в контексті проблем історичних і неісторичних народів.
У другому розділі дисертації – “Преса 90-х років як організатор громадського дискурсу з елітарної проблематики на тлі проблем трансформації українського суспільства: тенденції, тематичний діапазон, динаміка громадської думки” – досліджується роль преси в організації громадського дискурсу з елітарної проблематики на тлі проблем трансформації українського суспільства.
У першому підрозділі – “Характеристика основних тенденцій” – подано характеристику основних тенденцій, котрі усе виразніше окреслюються наприкінці 90-х років, коли значно зріс освітній рівень населення, щодо ролі преси в організації громадського дискурсу з елітарної проблематики. Щонайперше йдеться про те, що ці актуальні питання постійно порушуються у пресі на різних рівнях обгрунтування і проявів – від емоційно нейтральних до науково виважених та таких, що безпосередньо пов’язані з державною кадровою політикою України. Тим самим офіційно визнається, що формування еліти суспільства – це частина загальної проблеми формування нового кадрового потенціалу для оновленої держави. Зауважується на проведенні із середини 90-х років соціологічних досліджень сучасної української еліти (М.Шульги, Г.Щокіна, В.Бебика та ін.). Подано короткий аналіз започаткованому у лабораторії прогнозно-аналітичної бібліометрії Національної бібліотеки ім. В.І.Вернадського дослідженню “Політична еліта України та її імідж у пресі” та сформованому у Книжковій палаті України інформаційного масиву “Політична та ділова еліта у пресі України”. Зазначається також, що найважливіші питання, котрі були в центрі уваги багатьох міжнародних і вітчизняних наукових форумів, знаходили своє подальше віддзеркалення у різних медіа засобах, зокрема на шпальтах газетно-журнальної періодики. Це дає змогу читачеві (глядачеві, слухачеві) на якіснішому рівні усвідомити важливість ролі, завдань, типології, пріоритетів та шляхів формування національної еліти України.
У другому підрозділі – “Закладення у масову свідомість ключових елітарних понять медіа засобами: витоки, особливості, приклади” – на багатьох прикладах проаналізовано витоки й особливості закладення у масову свідомість ключових елітарних понять медіа засобами. Доводиться полемічне ставлення до явища еліти з огляду на складні й суперечливі процеси сучасної України, адже у масовій свідомості належність до еліти визначається суто зовнішніми ознаками, передусім владою та грошима, залишаючи поза розглядом природні здібності та набуту кваліфікацію, які й становлять те, що називається професійною компетентністю. На такому стані свідомості, безперечно, відбиваються об’єктивні та суперечливі процеси, котрі безпосередньо формують громадську думку, політичні та соціальні орієнтації.
У третьому підрозділі – “Тематичний діапазон елітарної проблематики на шпальтах сучасної газетно-журнальної періодики” – розглянуто широку тематичну палітру елітарної проблематики у сучасній періодиці (як українській, так і російській; “Політична думка”, “Розбудова держави”, “Віче”, “День”, “Час”, “Командор”, “Універсум”, “Персонал”, “Молода нація”, “Бізнес”, “Теленеделя”, “Власть”, “Общественные науки и современность”, “Вопросы философии”, “Полис” та ін.). Наводиться низка заголовків із вітчизняної преси (починаючи з 1993 р.), в яких відображено не тільки ключові слова з елітарної проблематики, але й певний підхід до розкриття заявленої у заголовку теми, зазначаючи при цьому імена авторів та видання. Виділяються основні блоки публікацій.
У четвертому підрозділі – “Динаміка громадської думки щодо ролі, завдань, типології, пріоритетів та шляхів формування національної еліти України” – розглянуто динаміку громадської думки щодо ролі, завдань, типології, пріоритетів та шляхів формування національної еліти України. Зазначається, що преса і популярна, і якісна на шпальтах своїх видань надає унікальну можливість ведення багатоаспектної полеміки з елітарної проблематики, котра упродовж тривалого часу ігнорувалася радянським суспільствознавством, не без впливу якого у масовій свідомості превалює зневажливо негативне ставлення як до самого поняття “еліта”, так і до того суспільного явища, котре воно репрезентує. Отож, насамперед, сучасна преса відбиває усю розбіжність наукових підходів щодо термінологічних і типологічних визначень, з’ясування сутності, ролі, завдань, функцій, пріоритетів, шляхів і перспектив формування національної еліти України, а відтак, усю непослідовність та суперечливість її оцінок. Пересічний читач усе частіше помічає в журналістських публікаціях (щонайперше у заголовках) ключові слова та їхні похідні з елітарної проблематики. І хоча поінколи масового читача (слухача й глядача) дратує рекламна атака найрізноманітнішої елітної продукції та послуг, а також численні рейтинги популярності й нагородження, він мусить рахуватися із таким суспільним явищем, як еліта, й тими процесами, котрі це явище супроводжують. Закономірною видається і поява якісно нових вітчизняних періодичних видань, які, зважаючи на своєрідну духовну місію преси, наприкінці 90-х років прагнуть мати власне інформаційне обличчя (“Схід”, “Персонал”, “Політика і культура”, “Науковий світ”, “Українські проблеми”, “Людина і влада”, “Перехід-ІY”).
У третьому розділі дисертації – “Метаморфози національної еліти України в контексті соціокультурних та внутрішньополітичних реалій у віддзеркаленні преси 90-х років” – досліджуються метаморфози національної еліти України в контексті соціокультурних та внутрішньополітичних реалій у віддзеркаленні преси 90-х років.
У першому підрозділі – “Проблема становлення пострадянської української еліти: полемічний дискурс у пресі” – аналізуються різнобічні аспекти полеміки щодо проблем становлення пострадянської української еліти, яка наприкінці 80-х років, із початком процесу національного відродження, починає поступово формуватися поряд із традиційною (радянською) елітою, точніше номенклатурних працівників “старої” партійно-господарської еліти. На початку 90-х років відбулося проникнення однієї (нової) еліти до складу іншої (трансформованої старої). Розглянуто історичну ритміку та генерації українських еліт. Зауважується на необхідності простежити за об’єктивною ретроспективою української “елітарної” історії, котра дасть змогу вибудувати і її національну перспективу. Суперечливий процес формування й розвитку політичної еліти України та неоднозначна оцінка зазначеного явища сучасними науковцями дають підстави для висновку, що поки що правляча верхівка в Україні виступає як формальна політична еліта, відповідаючи лише окремим критеріям належності до цього поняття. Аналізується спектр думок щодо еліт в українському суспільстві.
У другому підрозділі – “Суперечності взаємовідносин культурної та владної еліт в Україні у дзеркалі мас-медіа (протистояння чи співробітництво)” – висвітлено суперечності взаємовідносин культурної і владної еліт в Україні, розглянуто подвійну природу еліти, її ціннісний та структурно-функціональний критерії. Обстоюється думка про те, що угода про взаємовідносини владної і культурної еліт – найважливіший чинник стабільності держави як угода між двома умовними полюсами влади – духовної та владної (“Законом і Благодаттю”). Визначається місце та позиція інтелігенції в контексті дискусії про еліту. Аналізуються проблеми політичної культури та культури мовлення. Реальний погляд на стан державної мови та культури загалом (і політичної, і громадянської), що дісталася нам у спадщину від минулого, не дає ілюзій щодо швидких майбутніх змін, але він допомагає тверезо оцінити особливості сучасного політичного життя. Зазначається, що найважливішою політичною проблемою залишається одвічна відсутність у мільйонів людей потреби у політичній культурі. Подолання відірваності владних структур від народу – об’єктивна умова формування демократичних структур, зокрема і відродження інституту політичного лідерства, політичної системи вільної незалежної України. Розглядаються тенденції взаємодії преси і влади щодо інформаційної мобільності нації.
У третьому підрозділі – “Перспективи формування модерної національної еліти України в контексті державної кадрової політики на порозі ХХІ століття” – окреслюються перспективи формування модерної національної еліти України в контексті державної кадрової політики на порозі ХХІ століття. Визначаються тенденції взаємозалежності науки, освіти, культури та мас-медіа у процесі формування інтелектуально-духовного потенціалу України та вихованні національно свідомої елітарної особистості. Відзначається провідна роль оновленої національної еліти (попри всю її несформованість) у подоланні численних проблем суспільного виживання і поступу, зокрема і тих труднощів, які переживає Україна 90-х років ХХ ст. Наводяться визначення еліти В.Парето, П.Куліша, Х.Ортеги-і-Гассета, А.Тойнбі, В.Липинського, Д.Донцова, К.Ясперса, Д.Белла, В.Потульницького, С.Вовканича, Б.Гаврилишина та ін. У підсумку зазначається, що сьогодні, на жаль, українська національна когорта “кращих, добірних, обраних” іще не “доросла” до найвищих інтелектуально-духовних зразків, оскільки у нашому суспільстві поки що не створено для цього відповідних умов. Розглядаються найважливіші чинники та критерії формування модерної національної еліти України.

В и с н о в к и

1. Українське суспільство в цілому та його стратифікаційна структура зокрема наприкінці 90-х років знаходяться у стані трансформації. Загалом в усіх пострадянських країнах цей процес значно ускладнюється тим, що в багатьох із них або не було традицій державотворення, або вони були перервана на довгі століття. Тому процес кардинальних суспільно-політичних перетворень збігся з процесом побудови держави. Це означає, що процес формування національної еліти України відбувається у надзвичайно складній ситуації і що динаміка соціальних процесів посттоталітарного періоду спонукає вітчизняні медіа засоби (і звичайно ж, пресу) до об’єктивного погляду на перебіг суспільних подій, до активної участі у формуванні національної та суспільної свідомості тощо.
2. У відповіді на питання “що таке еліта?” наука й досі виявляє більше розбіжностей, аніж згоди, оскільки і частина прихильників “теорії еліт”, і частина їхніх опонентів не уникли непослідовності та неузгодженості у термінологічних визначеннях та типологічних різновидах. Наведена у дослідженні низка визначень ключових елітарних понять та прикладів його закладення у масову свідомість різними медіа засобами доводить полемічне ставлення як до самого поняття “еліта”, так і до того суспільного явища, котре воно репрезентує, з огляду на складні й суперечливі проблеми сучасної України. Між тим, загальновизнано – першою і необхідною умовою розвитку та самовизначення, зокрема на шляху реалізації ідеї державного будівництва, є наявність у соціальному організмі етносу достатньо впливового прошарку національної інтелектуальної еліти, яка, зосереджуючи в собі усі духовні надбання народу, зберігаючи і розвиваючи “код нації”, бере на себе відповідальність не лише осмислювати та передбачати долю етносу, а головне, реально впливати на хід цих історичних процесів.
3. Актуальність проблеми формування національної еліти України об’єднує зусилля багатьох вітчизняних науковців, які сподіваються, що започатковані форуми учених стануть традиційними в Україні, розширюватимуть і поглиблюватимуть дану проблематику. Адже обговорення цих проблем дасть змогу чіткіше висвітлити концепцію та інтелектуальні підвалини державотворення, з’ясувати державотворчу роль національної еліти в Україні, визначити основні критерії та чинники її формування на даному етапі, а також започаткувати в Україні фундаментальні дослідження в галузі теорії еліт та інтелектуалізації суспільства, згуртувати науковців, які цікавляться елітарною проблематикою.
4. Порушуючи питання оновлення національної еліти, довкола проблем формування якої так багато точиться дискусій, зокрема у пресі 90-х років, передусім йдеться про людей, які здатні не просто одержувати і зберігати знання, а й творчо використовувати духовні надбання людства задля прогресу своєї нації. Саме вона – українська національна еліта (попри всю її несформованість) покликана відіграти провідну роль у подоланні численних проблем суспільного виживання і поступу, зокрема і тих труднощів, що переживає Україна наприкінці ХХ ст. Отож, слушно у даному контексті порушувати проблему виховання елітарної особистості. Особистості, яка спроможна своїм творчим внеском збагатити скарбницю знань, досвіду нації і людства у цілому.
5. Сьогодні, на жаль, ще бракує наукових визначень і досліджень у розробці та накресленні головних ідеологічних підвалин майбутньої держави – національної ідеї. Ідеї, яку не можна зрозуміти без урахування особливих умов життя нашого народу впродовж усієї його історії. І саме національна еліта – у значенні найобдарованіших, найкращих в усьому людей – має докласти максимум зусиль для поширення української національної ідеї, яка є могутнім чинником життя, невіддільним від національної гордості та національного характеру.
6. Процес формування “нової генерації” української еліти нашої держави – процес тривалий, складний та суперечливий. Його не слід надмірно драматизувати чи, навпаки, романтизувати. Ядро політичної еліти фактично склалося, проблемою залишається вибір такої оптимальної моделі її відтворення, яка дасть змогу запобігти регіональним протиріччям та забезпечити політичну стабільність і громадянську злагоду українського суспільства.
7. Суперечливий процес формування й розвитку політичної еліти України, а також неоднозначна оцінка цього явища сучасними науковцями, дають підстави для висновку, що поки що правляча верхівка в Україні виступає як формальна політична еліта, відповідаючи лише окремим критеріям належності до даного поняття. Проте, вочевидь, із часом помітна частина сьогоднішніх каліфів на час може стати надійною основою еліти справжньої чи, принаймні, відіграти певну роль у її становленні в українському суспільстві майбутнього.
8. Інформаційна еліта має становити ту найобдарованішу частину інтелектуально-духовної еліти, котра складається з представників ідеологічного напрямку, видатних фахівців гуманітарних наук, освіти, культури, засобів масової комунікації, які забезпечують суспільство формуванням світоглядних позицій, ціннісних орієнтацій, суспільних ідей та власних переконань людей тощо. Адже саме сучасні мас-медіа – з їхнім могутнім впливом на масову свідомість, громадську думку, соціальні інститути, органи управління – мають подавати зразок політичної, правової, економічної і, врешті-решт, культури громадянської.
9. Чи не найголовніша проблема, яка постає сьогодні перед сучасною українською журналістикою з усією гостротою, – це проблема відповідальності за те, які ідеї нестиме інформаційна еліта у суспільство. А ідеї формування національної еліти України в усіх сферах громадсько-політичного життя нашої держави мали б усе глибше проникати у масову свідомість українського народу, закріплюватись у стратегіях діяльності усіх владних структур, грунтовніше опрацьовуватись у теоріях виховання й освіти, мати належну державну підтримку.
10. Одна з характерних рис сучасної преси – її дослідницький характер. Тож, відтоді як в Україні розпочалося формування нової генерації політиків, вочевидь постала проблема всебічного вивчення цього процесу. Із середини 90-х років проводяться численні дослідження, зокрема і соціологічні, сучасної української еліти.
11. Усе виразніше наприкінці 90-х років помічаються важливі тенденції щодо ролі преси в організації громадського дискурсу з проблем формування та завдань національної еліти. Ці актуальні питання постійно порушуються у пресі на різних рівнях обгрунтування і проявів – від емоційних до науково виважених і таких, що безпосередньо пов’язані з державною кадровою політикою. Відтак, окрім аналітичності преси, варто говорити і про вияв таких її специфічних якостей, що властиві пресі більшою мірою, ніж радіо і телебаченню, як послідовність та систематичність. До того ж, друковане слово, як відомо, будучи закарбованим на папері, стає і залишається “уречевленим” документом сьогоднішнього дня.
12. Разом із тим, доводиться визнати, що, на жаль, українська національна когорта “кращих, добірних, обраних” ще не “доросла” до найвищих інтелектуально-духовних зразків, оскільки у нашому суспільстві поки ще не створено для цього відповідних умов. Однак “селекційно-діалектичні” процеси, як-то кажуть, уже “пішли”… Сподіваємось, що ситуація зміниться на краще тоді, коли функцію вищого керівництва здійснюватимуть ті, хто має належні здібності до керування, є носіями високої моральної поведінки і володіють достатньою кваліфікацією. Завдання полягає у тому, аби виявити і підтримати саме таких людей – національно свідомих, відданих справі державотворення фахівців усіх рівнів, котрі зможуть вивести Україну із системної кризи, поставити врівень із найцивілізованішими країнами світу, гідно репрезентуючи її.

Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено автором у таких наукових публікаціях:

1. Щербакова О.А. Проблема формування сучасної української еліти на сторінках наукової літератури та періодичної преси 90-х // Вісн. Київ. ун-ту. Журналістика. – 1999. – Вип. 7. – С. 58 – 61;
2. Щербакова Олена. В очікуванні особистості нового типу (“пасіонарність”–“меритократія”–“харизма”) // Укр. журналістика – 99 / За ред. А.З.Москаленка. – К.: Центр вільної преси, 1999. – С. 106 – 111;
3. Щербакова Олена. Декілька штрихів до обгрунтування авторського спецкурсу “Національна еліта України та українські правлячі еліти в концепціях і дискусіях крізь призму засобів масової комунікації” // Сучасна інформаційна політика / За ред. А.Москаленка. – К.: Центр вільної преси, 1999. – С. 136 – 139;
4. Щербакова Олена. До питання про роль еліти у сучасних державотворчих процесах в Україні // Роль ЗМІ в процесах державотворення / За заг. ред. А.З.Москаленка. – К.: ЦВП, 1998. – С. 107 – 109;
5. Щербакова Олена. До проблеми сучасної інформаційної еліти в контексті загальних проблем формування української еліти 90-х років // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві / За ред. А.Москаленка, М.Герольд, В.Іванова. – К.: Центр вільної преси, 1999. – С. 234 – 238;
6. Щербакова Олена. Поняття “еліта”: деякі визначення та приклади закладення його у масову свідомість засобами комунікації (на вітчизняному досвіді 90-х) // Нові тенденції розвитку ЗМІ в посттоталітарний період / За ред. А.Москаленка. – К.: Центр вільної преси, 1999. – С. 172 – 179;
7. Щербакова Олена. Проблеми української інтелектуально-духовної еліти 90-х: деякі аспекти // Укр. журналістика-98 / За заг. ред. А.З.Москаленка. – К.: ЦВП, 1998. – С. 138 – 140;
8. Щербакова Олена. Шевченкова віра в людину в контексті проблем формування національної еліти України // Інформаційна сфера як духовне явище / За ред. А.Москаленка. – К.: Центр вільної преси, 1999. – С. 72 – 78.

Анотації

Щербакова О.А. Проблема формування національної еліти України крізь призму преси 90-х років. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 – журналістика. – Інститут журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, Київ, 1999.
Дисертація досліджує одну з найполемічніших і найважливіших для перехідного етапу державницького будівництва проблему – формування національної еліти України крізь призму преси 90-х років. Здійснено одну з перших в українському журналістикознавстві спроб розкрити роль взаємовпливу сучасної вітчизняної преси на процес формування національної еліти та віддзеркалення у пресі метаморфоз національної еліти в контексті соціокультурних та внутрішньополітичних реалій, а також аналізується роль преси в організації громадського дискурсу з елітарної проблематики на тлі проблем трансформації українського суспільства. Розглядаються характеристики основних тенденцій, особливості та приклади закладення у масову свідомість ключових елітарних понять медіа засобами, тематичний діапазон елітарної проблематики на шпальтах сучасної газетно-журнальної періодики й динаміка громадської думки щодо ролі, завдань, типології, пріоритетів і шляхів формування національної еліти. Окреслюються перспективи формування модерної національної еліти України в контексті державної кадрової політики на межі століть, зауважуючи на взаємозалежності науки, освіти, культури та мас-медіа у процесі формування інтелектуально-духовного потенціалу України та виховання елітарних особистостей.
Ключові слова: еліта, національна еліта, влада, преса 90-х років, громадська думка, полеміка, суперечності взаємовідносин культурної та владної еліт в Україні, журналістика, інтелектуально-духовний потенціал України, елітарна особистість.

––––––––––––––––––

Shcherbakova O.A. Problem of formation of the national elite of Ukraine through the prism of 90’s press. – Manuscript.
Thesis for getting scientific degree of a candidate of philological sciences on speciality 10.01.08 – a journalism. – Institute of Journalism of Taras Shevchenko’s University in Kiev, Kiev, 1999.
Thesis studies one of the most polemical and important problem of transitional stage of the State construction – formation of the national elite of Ukraine through the prism of 90’s press. One of the first attempts in the Ukrainian journalistic knowledge is realized to reveal a role of mutual influence of modern domestic press in the process of the national elite formation and reflection in the press of metamorphosis of the national elite in the context of social-cultural and internal-political reality. The 90’s press role is also analysed in organization of public debate on elite problems against the background of problems of Ukrainian society transformation. Accent is made on the characteristic of main trends, particularities and examples of introduction of key elite notions in the mass consciousness by methods of mass media, on thematic range of elite problems on sheets of modern newspaper and journal periodicals. Dynamics of public thought regarding to a role, task, typology, priority and way of the national elite formation is tracked. Prospects of formation of the modern national elite of Ukraine are outlined in the context of the State personnel policy on the border of centennials, taking into account the interdependence of science, education, culture and mass media in the process of formation of intellectual spiritual potential of Ukraine and upbringing of elite personalities.
Key words: elite, national elite, power, press of 90’s, public thought, polemics, contradictions of relations of cultural and powerful elite in Ukraine, journalism, intellectual spiritual potential of Ukraine, elite personality.

––––––––––––––––––

Щербакова Е.А. Проблема формирования национальной элиты Украины сквозь призму прессы 90-х годов. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08 – журналистика. – Институт журналистики Киевского университета имени Тараса Шевченко, Киев, 1999.
Диссертация исследует одну из самых полемичных и наиболее важных для переходного этапа государственного строительства проблему – формирование национальной элиты Украины сквозь призму прессы 90-х годов. Предпринято одну из первых в украинском журналистиковедении попыток раскрыть роль взаимного влияния современной отечественной прессы на процесс формирования национальной элиты и отражение в прессе метаморфоз национальной элиты в контексте социокультурных и внутриполитических реальностей, а также проанализировать роль прессы в организации общественного дискурса по элитарной проблематике на фоне проблем трансформации украинского общества.
Рассматриваются характеристики основных тенденций, особенности и примеры закладывания в массовое сознание ключевых элитарных понятий медиа средствами, тематический диапазон элитарной проблематики на страницах современной газетно-журнальной периодики и динамика общественного мнения относительно роли, задач, типологии, приоритетов и путей формирования национальной элиты.
Очерчиваются перспективы формирования модерной национальной элиты Украины в контексте государственной кадровой политики на рубеже столетий, отмечается взаимозависимость науки, образования, культуры и мас-медиа в процессе формирования интеллектуально-духовного потенциала Украины и воспитания элитарных личностей.
Наведенный в исследовании ряд определений ключевых элитарных понятий и примеров его закладывания в массовое сознание разными украинскими медиа средствами (и, прежде всего, прессой) свидетельствует о полемичном отношении как к самому понятию “элита”, так и к тому общественному явлению, которое это понятие репрезентует, исходя из сложных и противоречивых проблем современной Украины.
Одна из главных проблем, которая стоит сегодня перед современной украинской журналистикой со всей остротой, – это проблема ответственности за те идеи, которые будет нести в общество информационная элита, принимая во внимание мощную силу медиа средств – влияние на массовое сознание, общественное мнение, социальные институты и органы управления. А идеи формирования национальной элиты Украины во всех сферах общественно-политической жизни нашего государства должны бы глубже проникать в массовое сознание украинского народа, закреплятся в стратегиях деятельности всех правящих структур, детальнее прорабатываться в теориях воспитания и образования, иметь должную государственную поддержку.
Практическое значение полученных результатов очевидно, поскольку оно не только актуализирует проблему формирования национальной элиты Украины, рассматривая ее под определенным углом зрения – сквозь призму прессы 90-х годов, но и содействует вырабатыванию целостного представления по обозначенному кругу общественно важных вопросов, помогает детальнее осмыслить ее многоаспектность и противоречивость. Диссертанткой Е.А.Щербаковой разработан также авторский спецкурс “Национальная элита Украины и украинские правящие элиты в концепциях и дискуссиях сквозь призму современных медиа средств” для студентов-магистров Института журналистики Киевского университета имени Тараса Шевченко на 1999/2000 учебный год.

Результаты данного диссертационного исследования могут быть использованы учеными, преподавателями, аспирантами, студентами журналистских специальностей и послужить для дальнейшей разработки в национальных масс-медиа.
Ключевые слова: элита, национальная элита, власть, пресса 90-х годов, общественное мнение, полемика, противоречия взаимотношений культурной и властвующей элит в Украине, журналистика, интеллектуально-духовный потенциал Украины, элитарная личность.

––––––––––––––––––

Підписано до друку 5. 07. 1999 р. Формат 60×84/16.
Гарнітура “Таймс”. Обл.-вид. арк. 1,38. Умовн. друк. арк. 1,05.
Наклад 100 прим. Зам. № 21.

Надруковано у навчальній друкарні Інституту журналістики
Київського університету імені Тараса Шевченка.
254119, Київ-119, вул. Мельникова, 36/1.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020