НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
СІДЕНКО Світлана Володимирівна
УДК 364.442: 339.9.012 (043)
РОЗВИТОК СИСТЕМ
СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ
В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
ЕКОНОМІКИ
08.05.01 — світове господарство
і міжнародні економічні
відносини
А в т о р е ф е р а т
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
КИЇВ — 1999
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі глобальних проблем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.
Науковий консультант: академік НАН України, доктор економічних наук, професор
Пахомов Юрій Миколайович, директор Інституту світової
економіки і міжнародних відносин НАН України
Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук,
професор Пирожков Сергій Іванович, директор
Національного інституту українсько-російських відносин
при Раді національної безпеки і оборони України
доктор економічних наук, професор Новіков Валерій Миколайович, науковий консультант Президента України з питань соціальної політики
доктор економічних наук, професор Єременко Володимир
Григорович, головний науковий співробітник Інституту
світової економіки і міжнародних відносин НАН України
Провідна організація: Київський національний економічний університет, кафедра міжнародної економіки
Захист відбудеться “15 “ червня 1999 р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д.26.176.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук при Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 252030, м.Київ, вул. Леонтовича, 5.
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 252030, м.Київ, вул. Леонтовича, 5.
Автореферат розісланий “14”травня 1999 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат економічних наук А.М.Хахлюк
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. В умовах сучасних ринкових перетворень в Україні особливої актуальності набула проблема соціального захисту населення. Це спричинене, з одного боку, тим, що система соціального захисту, що діяла в рамках колишнього СРСР, виявилася несумісною з принципами ринкової економіки і була цілком зруйнована. Нова система соціального захисту, адекватна ринковому середовищу, досі не створена, але потреба в її послугах об’єктивно зростає. Це стало наслідком складних соціально-економічних процесів, що супроводжуються зростанням безробіття, зубожінням значних верств населення, істотним соціальним розшаруванням, скороченням тривалості життя та падінням показників приросту населення, що в підсумку призвело до значних втрат в якості людських ресурсів.
Такі зміни в соціально-економічному стані суспільства мають негативні політичні та економічні наслідки. В політичному аспекті погіршення економічного становища переважної більшості населення призвело до того, що падає підтримка ринкових реформ, а це позначається на темпах і результативності самих соціально-економічних перетворень.
В економічному аспекті низькі доходи і обмежене споживання переважної більшості населення не стимулюють розширення та модернізацію національного виробництва, не сприяють економічному зростанню.
Іншим важливим чинником, що зумовлює актуальність обраної теми дослідження, є той факт, що Україна пов’язує перспективи свого подальшого розвитку з входженням в європейські структури. Це зобов’язує дотримуватися відповідних європейських стандартів в найважливіших галузях, в т.ч. в сфері соціального захисту.
В Україні склався стереотипний підхід, згідно з яким розвиток соціальної сфери має залишковий характер і ставиться в залежність від гіпотетичного відновлення зростання матеріального виробництва. Тобто стверджується, що спочатку має запрацювати виробництво, а потім можна буде вирішувати соціальні питання. Такий підхід суперечить світовому досвіду, згідно з яким реформування економічної сфери має йти паралельно і одночасно з реформуванням соціальної сфери загалом і системи соціального захисту зокрема. Це обумовлено необхідністю збереження і розвитку людського потенціалу, оскільки в періоди економічних трансформацій завжди найбільших збитків зазнають людські ресурси, хоча в ці періоди саме вони мають вирішальний вплив на розвиток і результативність соціально-економічних перетворень.
При створенні системи соціального захисту в Україні, адекватної принципам ринкової економіки, необхідно ретельно проаналізувати світовий досвід функціонування систем соціального захисту в найбільш розвинених країнах світу, де вони діють з кінця минулого століття. Тому в представленій роботі зазначений аналіз проведено на прикладі країн — членів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).
Так же гостро, як і для України, проблеми соціального захисту стоять перед іншими посткомуністичними країнами, що здійснюють перехід до ринкової економіки.
Гострі проблеми соціального захисту постають перед країнами, що розвиваються, де спостергається високий рівень безробіття, бідності, нерівності, а системи соціального забезпечення, що почали формуватися в період розпаду колоніальної системи, не набули достатнього розвитку.
Проте проблеми соціального захисту актуальні для всіх без винятку країн світу, адже в кожній країні, навіть з високим рівнем добробуту, існують групи людей похилого віку, інваліди, багатодітні сім’ї, безробітні, які потребують соціальної допомоги.
Слід відмітити, що на розвиток людського суспільства в кінці ХХ ст. великий вплив справляє прогресуючий процес глобалізації економіки, який, з одного боку, сприяє розвитку людських ресурсів, а з іншого, ставить перед світовою спільнотою нові проблеми. Адже зараз з 2,5 млрд. чол., що зайняті продуктивною діяльністю, близько 1,4 млрд. живуть в бідних країнах з річним доходом менше 695 дол. Близько 30% робочої сили в світі зараз не мають продуктивної зайнятості, більше 120 млн. чол. зареєстровані як безробітні, а близько 700 млн. чол. мають неповну зайнятість. Близько 1,3 млрд. чол. в світі існує менше, ніж на 1 дол. США на день.
В той же час в умовах глобалізації економіки істотно зростає значення людського потенціалу, оскільки людина є основним носієм знань, технологій, інформації, досвіду, найважливішим фактором конкурентоспроможності країни. Тому велика увага в багатьох державах зараз приділяється всебічному розвитку людини — її здоров’ю, освіті, добробуту. В зв’язку з цим дедалі більшого значення набуває соціальний захист, що є важливим фактором збереження та розвитку людського потенціалу. А самий соціальний захист в сучасних умовах має вже не суто національне, а глобальне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася в рамках наступних наукових тем Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України:
— “Структура і тенденції розвитку зарубіжних ринкових систем”,
1993—1994 рр.;
— “Соціально-економічні моделі розвитку і приватизація — світовий досвід”, 1995—1996 рр.;
— “Трансформаційні процеси в розвитку цивілізацій: співвідношення традицій та інновацій”, 1998 р.
На замовлення МЗС України під керівництвом автора здійснена розробка наукового проекту “Аналіз досвіду запровадження структурних змін в посткомуністичних країнах та вивчення їх впливу на соціально-економічні процеси, зайнятість населення, зокрема, жінок та молоді. Пропозиції щодо використання такого досвіду в умовах України” (43 cтор., участь автора — 25 стор.).
Ступінь розробки досліджуваної проблеми. Проблеми добробуту, зайнятості, бідності, нерівності досліджувалися багатьма вченими світу. Ще Платон висував ідею урівняння власності і знищення бідності. Пізніше цим проблемам були присвячені праці видатних вчених: А.Сміта, Д.Рікардо, К.Маркса, Ф.Енгельса, Дж.М.Кейнса, А.Маршалла та ін.
З кінця минулого століття започатковано серйозні спроби вивчення і виміру бідності, що були здійснені у Великій Британії Ч.Бутом і С.Роунтрі, праці яких поклали початок широким академічним дослідженням в цій галузі і мали великий вплив на соціальну політику багатьох країн, в першу чергу розвинених. В сучасних умовах проблемам бідності присвячені праці А.Сіна, А.Боулі, Г.Томпсона, Т.Смідінга, М.Форстера та ін.
Комплексні дослідження з проблем доходу, нерівності та зайнятості містяться в працях М.Фрідмена, П.Самуельсона, С.Фішера, Р.Дорнбуша, Р.Шмалензі, А.Оукена, Л.Вілль, М.Годьє, М.Яантті, М.Хансена, Т.М.Ганслі та ін.
Особливе місце в працях зарубіжних фахівців відведене дослідженню проблем “держави добробуту”. Механізми її функціонування, позитивні здобутки та негаразди висвітлені в працях багатьох вчених світу, зокрема, Дж.Бьюкенена, В.Корпі, Р.Мейднера, А.Хедборга, Б.Аморосо, Г.Деліка, Ж.Бішо та ін.
На розвиток сучасних систем соціального захисту великий вплив справляє процес глобалізації економіки, що призводить до трансграничного руху капіталу і робочої сили, підвищує вимоги до якості робочої сили та об’єктивно спричиняє деяке послаблення механізмів соціального захисту. Вплив окремих зовнішньоекономічних факторів на зайнятість та доходи, зокрема, зовнішньої торгівлі, висвітлено в працях П.Ліндерта, П.Самуельсона, В.Столпера, Е.Хекшера, Б.Оліна, М.Портера, Н.Венстона та ін. Останнім часом зростає кількість наукових праць з проблем соціальних наслідків процесу глобалізації економіки. Дослідження цих проблем містяться в працях Я.Тінбергена, М.Хансена, С.Хоффмана та ін.
Глобалізація і соціалізація економічного розвитку є невід’ємними атрибутами і водночас цілями сучасного загальносвітового трансформаційного процесу. Саме в рамках цих процесів відбувається і перехід колишніх соціалістичних країн до ринкової системи і це означає, що перехідний до ринку процес об’єктивно має керуватись загальносвітовими, по суті цивілізаційними цінностями і критеріями.
Трансформаційні процеси, що відбуваються в посткомуністичних країнах, аналізуються в численних роботах, виданих в багатьох країнах світу. В них, зокрема, даються рекомендації щодо механізмів соціального захисту в умовах перехідного до ринку періоду. Проблемам добробуту, зайнятості, доходу та реформуванню соціальної сфери присвячені праці Дж.Вулфенсона, Дж.Сакса, П.Маккракена, М.Бруно, Л.Сквайєра, Х.Тавареса, Р.Вашьярга, Н. Барра, Г.Дженкінс, Р.Фрідмана, Д.Ліптона, М.Фрідмена, Л.Бальцеровича, Р.Дорнбуша, М.Фута, А.Гельба, К.Грутерта, В.Елбіде, Б.Босворта, Р.Купера, А.Кана, В.Нордгауса, М.Пека, Т.Річардсона, К.Уно, Д.Копіца та ін.
Важливий внесок в розробку даних проблем зробили російські вчені. Загальноекономічним проблемам та соціальним наслідкам ринкових перетворень та реформування соціальної сфери присвячені праці А.Ананьєва, О.Богомолова, Є.Балацького, І.Безгребельної, Б.Бобкова, Є.Гайдара, Н.Вишневської, Л.Гаузнера, Л.Дегтяр, Б.Космаровського, В.Кузнєцова, Л.Лебедєвої, Л.Лучкіної, Т.Малевої, Т.Мамонтової, П.Масловського—Мстиславського, О.Некипелова, А.Нестеренко, В.Плаксі, В.Роік, В.Тарана, В.Четиркіна, Н.Шведової, Н.Шестакової, Р.Яковлєва та ін.
Аналіз функціонування сучасної “держави добробуту” міститься в працях В.Волкова, О.Абашкіної, Л.Капіци, Л.Градобитової, К.Горохової.
Російські вчені мають певні здобутки при дослідженні проблем бідності. Цій актуальній проблемі присвячені праці Б.Давидовича, М.Можиної, А.Подузова, Л.Овчарової, Є.Турунцева, І.Корчагіної та ін.
Вплив розвитку процесу глобалізації економіки на людські ресурси та систему соціального захисту аналізується в роботах В.Кузнєцова, Ю.Шишкова, І.Іванова та ін.
В умовах формування ринкових відносин в Україні пріоритетного значення набувають теоретичні дослідження і узагальнення практики функціонування найбільш зрілих систем соціального захисту та обгрутування їх застосування в практиці економічного реформування. Серед українських вчених, чиї праці присвячені даним проблемам, С.Пирожков, Д.Богиня, В.Єременко, Е.Лібанова, Н. Вітренко, В. Рокоча, В. Новиков, А. Базилюк, В. Зленко, О. Цвєтков, О.Палій, В.Рудич, Т.Кожан, А.Гриненко, О.Власюк, В.Скуратівський та ін.
В наукових працях з проблем соціального захисту досліджуються окремі його механізми — сімейна допомога, зайнятість, проблеми ринку праці, проблеми добробуту та доходу. Є праці, присвячені соціальним проблемам в окремих країнах, наприклад, монографія О.Г.Цвєткова “США: реалии социальной жизни”. Більш комплексний характер мають монографії В.В.Рокочої “Соціальне ринкове господарство: від концепції до реальності” та В.Г.Єременка “Основи соціальної економіки”. Соціальним проблемам перехідного періоду присвячені монографії Н.М.Вітренко “Социальная инфраструктура Украины: оценка уровня и перспективы развития”, В.Скуратівського, О.Палій та Е.Лібанової “Соціальна політика”.
Теоретичні та методологічні проблеми розвитку цивілізаційних процесів, міжнародних відносин та трансформаційного процесу в посткомуністичних країнах, що мають вплив на розвиток системи соціального захисту, висвітлені в працях Ю. Пахомова, І.Лукінова, М.Чумаченка, В.Гейця, Л.Безчасного, О.Білоруса, В.Будкіна, А.Гальчинського, А.Поручника, Л.Бакаєва, Ю.Павленка, Г.Климка, А.Філіпенка, О.Шниркова, І.Бураковського, Є. Панченка, О.Плотнікова, А.Рум’янцева, В.Новицького, А.Кредісова, В.Степаненка, Д.Лук’яненка, І.Майбороди, та ін.
Але досі в Україні не проводились системні дослідження в аспекті міжнародних стандартів та порівнянь в сфері соціального захисту, немає робіт, які б узагальнювали світовий досвід розвитку систем соціального захисту в умовах ринкового середовища і глобалізації економіки, що і зумовило актуальність теми цього дисертаційного дослідження.
Мета і задачі дослідження. Враховуючи недостатність в Україні грунтовних і комплексних наукових досліджень з проблем функціонування систем соціального захисту в умовах розвитку міжнародного регулювання в цій сфері, як важливого прояву глобалізації економіки, а також зважаючи на важливість наукового дослідження цих проблем для України, метою дослідження є проведення аналізу проблем становлення, розвитку і функціонування сучасних систем соціального захисту в умовах розвиненого відкритого ринкового середовища і глобалізації економіки, встановлення закономірностей, властивих цим процесам, та основних форм їх прояву в конкретних національних межах, а також визначення можливостей і меж застосування світового досвіду до умов країн з перехідною економікою, і в тому числі України.
Для реалізації зазначеної мети було поставлено наступні завдання:
— розкрити суть соціального захисту як економічної категорії;
— дослідити закономірності розвитку систем соціального захисту в різних країнах світу;
— визначити характеристики різних моделей систем соціального захисту, що існують у світі;
— встановити сучасні тенденції розвитку систем соціального захисту в умовах процесу глобалізації економіки;
— дослідити основні механізми державного регулювання в сфері соціального захисту та його особливості в умовах глобалізації економіки;
— встановити взаємозв’язки і взаємозалежності соціального захисту з іншими елементами макроекономіки;
— узагальнити практику зарубіжних країн щодо реформування систем соціального захисту, зокрема, в умовах переходу до ринкових відносин;
— розробити концепцію реформування сфери соціального захисту в Україні виходячи із завдань інтеграції країни в міжнародні економічні структури.
Предметом дослідження є національна система соціального захисту як елемент глобальної системи економічних відносин, закономірності та основні форми її розвитку.
Об’єктом дослідження є національні системи соціального захисту країн — членів ОЕСР, країн з перехідною економікою, а також система міжнародних норм регулювання, що стосуються соціального захисту.
Методологічну основу дисертаційної роботи становить методологія діалектики, системний підхід та діалектико-матеріалістичний історизм.
Системний підхід у поєднанні зі структурно-функціональним аналізом дозволяє розглянути структуру і тенденції окремих галузей соціального захисту як елементи цілісної національної системи соціального захисту, яка, в свою чергу, розглядається як елемент сучасної системи світогосподарських відносин.
На основі діалектико-історичного методу простежено розвиток від простих форм соціального захисту (соціального страхування) до розвиненої цілісної системи (сучасні системи соціального захисту). До конкретних методів проведеного дослідження відносяться: аналіз і синтез, методи дедукції та індукції, економічного моделювання, компаративістики, статистичних групувань, графічної інтерпретації.
Статистичною базою для проведення дослідження систем соціального захисту в країнах ОЕСР послужили аналітичні і статистичні матеріали, звіти і огляди Організації Об’єднаних Націй, зокрема фонду ЮНІСЕФ та Європейської Економічної Комісії, Міжнародної організації праці (МОП), Всесвітнього банку, Міжнародного валютного фонду, та ін.
Робота виконувалася на основі вивчення нормативної бази та оригінальних матеріалів МОП стосовно основних галузей та елементів соціального захисту, тенденцій їх розвитку протягом тривалого періоду часу та в сучасних умовах глобалізації економіки.
Стан соціальної сфери в Україні досліджено з використанням аналітичних і статистичних матеріалів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Держкомстату, Українсько-Європейського консультативного центру з питань законодавства та іноземних представництв і фондів, що знаходяться в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження, які виносяться на захист, полягає в нижченаведеному.
1. Обгрунтовано принципово нові для України методологічні підходи до проблеми соціального захисту, що полягає в наступному: система соціального захисту має бути не залишковим продуктом соціально-економічного розвитку суспільства та не лише механізмом надання допомоги найбільш вразливим його верствам, а насамперед механізмом збереження та розвитку людського потенціалу. Виходячи з цього запропоновані механізми реабілітації та повернення до активного суспільного життя реципієнтів соціальної допомоги.
2. Вперше у вітчизняній економічній науці на базі оригінальних матеріалів МОП та ООН досліджено та систематизовано форми і тенденції соціального захисту по дев’яти основних його галузях, які визначені Конвенцією N 102 МОП (1952 р.), що має важливе практичне значення при формуванні в Україні системи соціального захисту, сумісної з принципами ринкової економіки та міжнародними стандартами в цій сфері. Це має важливе значення з позиції адаптації України до умов, прийнятих в рамках Європейського Союзу, в контексті виконання укладених угод з ЄС та подальшого розвитку відносин з ним.
3. Виявлено особливості розвитку систем соціального захисту в умовах глобалізації економіки, яка зумовлює значне підвищення ролі людських ресурсів для забезпечення сталих позицій країни на світових ринках за зростаючої міжнародної конкуренції. Доведено особливу актуальність для України вирішення соціальних проблем економічного розвитку, эбереження і розвитку людського потенціалу як чинників підвищення конкурентоспроможності країни в рамках світової економіки.
4. Вперше в Україні узагальнені і систематизовано викладені методи виміру бідності, які вироблені в зарубіжних країнах та можуть використовуватись у вітчизняній практиці. Обгрунтовано актуальність таких методик як в плані використання систем адресної соціальної допомоги, так і для запобігання поширенню та поглибленню бідності в країні.
5. Класифіковані основні структурні елементи і важелі механізмів державного регулювання в соціальній сфері в умовах ринкового господарства, ефективність яких перевірена світовою практикою. Доведено необхідність робити акцент в економічній стратегії на методи активної державної політики на ринку праці, що є особливо актуальним для України в умовах зростаючого безробіття.
6. Обгрунтовані взаємозв’язки і взаємозалежності соціального захисту з іншими категоріями макроекономіки. На цій основі не тільки спростовано існуючі стереотипи відносно дестабілізуючого впливу соціальних програм на економіку та дестимулюючого впливу їх на конкурентоспроможність та економічне зростання, але й показано позитивний їх вплив на покращення конкурентних позицій та економічної динаміки країни.
7. Визначені базові характеристики двох якісно відмінних моделей “держави добробуту” — ліберальної та регульованого ринку. Це є актуальним для України при визначенні концептуальних основ розвитку соціально орієнтованої економіки.
8. Виявлено основні тенденції в розвитку механізмів соціального захисту в період ринкових трансформацій в посткомуністичних країнах Центральної та Східної Європи, колишнього СРСР, в т.ч. в Україні. Доведено, що побудова ефективних ринкових систем в зазначених країнах можлива лише за умови ретельного врахування загальносвітових тенденцій в сфері соціального захисту, які дедалі виразніше виявляються в сучасних умовах глобалізації.
9. На основі узагальнення загальносвітових тенденцій розвитку та досвіду провідних країн з ринковою економікою, а також досвіду проведення реформ в різних країнах світу розроблено концепцію створення системи соціального захисту в Україні, адекватної принципам ринкової економіки і цілям інтеграції в міжнародні економічні структури.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в тому, що зроблені в результаті дослідження загальнометодологічні висновки та теоретичні узагальнення становлять певний внесок в подальшу розробку теорії ринкової економіки та економічної політики. Практичне значення представленої роботи полягає в тому, що одержані в ході наукового дослідження результати можуть бути використані при розробці відповідних соціальних програм і законодавчих актів стосовно соціального захисту, а також можуть бути використані для викладання відповідних курсів у вищих навчальних закладах економічних та соціологічних спеціальностей.
За результатами досліджень, пов’язаних з темою дисертаційної роботи були підготовані і передані для уряду України аналітичні матеріали “Розвиток людських ресурсів в умовах переходу до ринкових відносин” (7 стор.) та “Проблеми соціальної нерівності та бідності в період ринкових трансформацій” (8 стор.).
На аналітичні матеріали, підготовані для Федерації професійних спілок України “Зарубіжний досвід функціонування систем соціального захисту населення в умовах ринкової економіки” (29 стор.), 28.04.93 р.,”Досвід зниження рівня безробіття в зарубіжних країнах і підтримка безробітних” (22 стор.), 17.03.1994 р., “Пенсійне забезпечення в зарубіжних країнах” (15 стор.), 14.03.1994 р., “Роль держави в соціальному захисті населення” (13 стор.), 7.07.1994 р., “Структура і фінансування соціального захисту в зарубіжних країнах” (18 стор.), 1.03.1994 р., “Державне регулювання ринку праці (зарубіжний досвід)” (16 стор.), 18.1. 1999 р. надійшов позитивний відгук про їх практичне використання при підготовці законопроектів до Верховної Ради за підписом першого заступника Голови ФПУ Г.Осового.
На аналітичний матеріал “Методи оцінки бідності в зарубіжних країнах” (10 стор.), 12.11.1998 р., підготований для Держкомстату України, надійшов позитивний відгук про використання в практичній роботі за підписом начальника управління І.І.Осипової.
На наукову доповідь “Аналіз досвіду запровадження структурних змін в посткомуністичних країнах та вивчення їх впливу на соціально-економічні процеси, зайнятість населення, зокрема, жінок та молоді. Пропозиції щодо використання такого досвіду в умовах України” надійшов позитивний відгук за підписом заступника міністра закордонних справ Д.І.Ткача.
На монографію “Зарубіжний досвід залучення іноземних інвестицій”, опубліковану у співпраці з О.В.Гаврилюком та Б.Арагау, в якій розглянуто один з основних чинників процессу глобалізації економіки — іноземні інвестиції, отримані свідоцтва про використання в практичній роботі Комісії у закордонних справах і зв’язках з СНД Верховної Ради України за підписом заступника Голови Комісії Є.В.Мармазова та Міністерства закордонних справ України за підписом заступника міністра В.Д.Хандогія.
Наукові висновки, викладені у препринті наукової доповіді “Стратегія розвитку міжнародного підприємництва та іноземних інвестицій в Україні”, написаного у співавторстві з Є.Г.Панченком і О.В.Гаврилюком, застосовуються у викладацькому процесі в Інституті міжнародних відносин при Київському університеті ім.Тараса Шевченка, що підтверджено листом за підписами завідувача кафедрою управління зовнішньоекономічними зв’язками і маркетингу, доктора економічних наук, професора А.І.Кредисова та завідувача кафедрою міжнародних економічних відносин, доктора економічних наук, професора А.С.Філіпенка.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації доповідалися і обговорювалися на засіданні відділів проблем світових ринкових моделей та глобальних проблем сучасної цивілізації ІСЕМВ НАН України. Теоретичні висновки дисертації доповідалися: в представництві Всесвітнього банку в Києві на засіданні економічного круглого столу на тему “Роль держави в переході до ринку: якою буде економіка України в 2005 році?” (20 квітня 1995 р.); в представництві Всесвітнього банку в Києві на засіданні економічного круглого столу на тему “Створення ефективної системи соціального захисту для України” (12 жовтня 1995 р.); на Українсько-американському симпозіумі на тему “Макроекономічна перспектива: напрямки та проблеми” за участю ІСЕМВ НАН України та Інституту Брукінгса (США), 13—15 листопада 1995 р.; на засіданні економічного круглого столу на тему “Стан соціально-економічних реформ в Україні: сценарії та можливі наслідки розвитку”, за участю депутатської групи “Реформи”, ІСЕМВ НАН України та Інституту трансформації суспільства, 22 вересня 1995 р.; на міжнародному науковому семінарі “Світовий досвід створення і функціонування економічних союзів”, за участю депутатської групи “Реформи”, ІСЕМВ НАН України та Інституту трансформації суспільства, 23—24 грудня 1995 р.; на міжнародному інформаційному форумі “Пенсійна реформа в Україні та шляхи її здійснення”, Київ, 6 лютого 1999 р.
Публікації. Найбільш істотні результати дослідження і зміст дисертації відображені в опублікованих автором 22 наукових публікаціях обсягом 28,7 друк.арк.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається з вступу, п’яти розділів, висновків, списку літературних джерел з 286 найменувань.Обсяг дисертації налічує 355 сторінок тексту, включаючи 7 рисунків, 43 таблиці та 27 додатків.
Загальний напрям та логіка дослідження визначили таку струтуру дисертації.
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Сучасні тенденції розвитку систем соціального захисту в зарубіжних країнах
1.1 Концептуальні основи сучасних систем соціального захисту.
1.2. Категорії та показники, що використовуються в системі соціального захисту.
1.3 Сучасні тенденції та регіональні особливості розвитку систем соціального захисту в країнах світу.
1.4. Процес глобалізації економіки як об’єктивний чинник інтернаціоналізації систем соціального захисту.
1.5. Роль міжнародних організацій у становленні і розвитку системсоціального захисту.
РОЗДІЛ 2. Загальносвітові тенденції та механізми реалізації програм соціального захисту
2.1. Розвиток систем надання допомоги за безробіттям.
2.2. Еволюція систем допомоги за віком, за інвалідністю та у випадку втрати годувальника. 2.3. Загальні тенденції розвитку медичного обслуговування та надання допомоги у зв’язку з хворобою та у випадках виробничого травматизму.
2.4. Сімейна допомога та допомога у зв’язку з народженням дитини як фактор відтворення і розвитку людського потенціалу.
РОЗДІЛ 3. Закономірності державного регулювання в сфері соціального захисту в умовах економіки, що глобалізується
3.1. Необхідність і межі державного регулювання в соціальній сфері.
3.2. Основні важелі державного регулювання в сфері соціального захисту.
3.3. Особливості розвитку систем державного регулювання ринку праці.
3.4. Соціальний захист в концепції та моделях сучасної “держави добробуту”.
. РОЗДІЛ 4. Соціальні програми в структурі економічних систем в умовах глобалізації
4.1. Соціальний захист в системі макроекономіки.
4.2. Основні механізми впливу процесу глобалізації економіки на еволюцію систем соціального захисту.
РОЗДІЛ 5. Реформування сфери соціального захисту в умовах включення до міжнародної економічної системи країн Центральної і Східної Європи та СНД
5.1. Соціальні аспекти ринкових перетворень в країнах Центральної і Східної Європи та СНД.
5.2. Макроекономічні засади забезпечення добробуту в країнах з перехідною економікою.
5.3. Основні принципи та напрямки створення систем соціального захисту, адекватних ринковому середовищу.
5.4. Формування системи соціального захисту в Україні як фактор збереження і розвитку людського потенціалу та конкурентоспроможності країни.
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
В першому розділі “Сучасні тенденції розвитку систем соціального захисту в зарубіжних країнах” розкрита суть соціального захисту як економічної категорії. Показано, що трактування суті соціального захисту в різних країнах варіює від надання соціальної допомоги найбільш вразливим верствам населення (США, Канада) до всеохоплюючої системи за всіма існуючими ризиками (міжнародні організації, передусім ООН та МОП). Автор дійшов висновку, що соціальний захист можна визначити як сукупність законодавчо закріплених економічних, правових і соціальних гарантій, які надає суспільство кожному своєму члену в разі безробіття, втрати або різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, старості тощо.
В роботі проаналізовано основні елементи існуючих в світі систем соціального захисту: соціальне страхування; соціальну допомогу; виплати, що фінансуються з загальних доходів держави; виплати особам, що мають сім’ю; ощадні фонди; утримання за рахунок працедавця; соціальні послуги. В ряді країн, наприклад в США та Канаді, в реалізації заходів соціального захисту помітну роль відіграє приватна благодійність.
На практиці вищезгадані елементи соціального захисту поєднуються у різних варіантах. При цьому допомога може надаватися на основі:
— оцінки засобів до існування (виплачується тільки особам, в яких доход і добробут знаходяться нижче певного рівня);
— єдиної ставки (виплачується за фіксованою ставкою);
— універсальної системи (виплачується на основі визначених державою критеріїв без проведення оцінки потреб).
Категорію соціального захисту розглянуто в гуманітарному, політичному та економічному аспектах.
В гуманітарному плані необхідно виходити з того, що людина як особистість є головною цінністю суспільства, і воно повинно намагатися кожному зі своїх членів забезпечити максимально сприятливі умови життя, праці, освіти, відпочинку. Згідно з Декларацією ООН, бути вільним означає бути вільним від “страху і нужди”, що передбачає не тільки гарантоване існування, але й забезпечення політичних і громадянських свобод. Сталий соціальний та економічний розвиток суспільства в довгостроковій перспективі неможливий без демократії і дотримання прав людини.
В політичному аспекті можна відмітити, що саме виникнення соціального захисту було пов’язане не в останню чергу з погіршенням становища широких трудящих мас на стадії монополістичного капіталізму, коли поляризація в суспільстві досягла значних масштабів та загострилися класові суперечності, розв’язання яких стало можливим шляхом реалізації концепції соціального захисту.
В економічному аспекті соціальна та економічна політика тісно пов’язані та взаємозумовлені, адже будь-яка економічна політика має соціальні наслідки, а соціальна політика позначається на темпах і характері економічного зростання. Слід також підкреслити важливість виплат в системі соціального захисту для стимулювання споживчого попиту, якості трудових ресурсів, розширеного відтворення населення та ін.
З іншого боку, з розвитком людського прогресу робоча сила перестає виконувати роль лише фактора виробництва. Вкладення в робочу силу — освіту, охорону здоров’я, культуру, кваліфікацію — дають нову якість, що становить капітал, який в умовах глобалізації економіки та зростаючої міжнародної конкуренції набуває вирішального значення.
Постановка задачі надання допомоги в системі соціального захисту пов’язана з визначенням і оцінкою рівня бідності. Найбільш гостро проблеми оцінки бідності стоять перед країнами, які здійснюють ринкові перетворення, де відповідні дослідження раніше не проводилися, а зростання масштабів бідності відбувається високим темпом. Узагальнено методи виміру бідності, що використовуються в світовій практиці, зокрема міжнародними організаціями і включають показники глибини бідності (poverty gap), індекс бідності населення ООН, оцінки масштабів бідності Всесвітнього банку та синтетичні показники (Sen Index, індекс FGT) та ін.
В дисертації послідовно розглянуто розвиток систем соціального захисту, починаючи з кінця ХІХ ст., та його регіональні особливості.
Вивчення світовоі практики дає підстави твердити, що найбільш досконалі системи соціального захисту створено країнами ОЕСР. Вони мають стабільно високі витрати на соціальний захист в структурі ВВП /від 6% у США до майже 20% в Данії, Нідерландах та понад 20% у Швеції/. Витрати центрального уряду на соціальний захист в цих країнах в 1990-х рр. знаходились в діапазоні від 14,2% в Греції до більш як 40% в Канаді, Фінляндії, Франції, Австрії, Німеччині Данії, Швейцарії і навіть 50% у Швеції.
В країнах, що розвиваються, створені лише обмежені системи соціального забезпечення. Посткомуністичні країни Центральної і Східної Європи та СНД в умовах ринкових трансформацій лише створюють системи соціального захисту, адекватні принципам ринкової економіки.
На сучасному етапі розвитку людського суспільства значний вплив на системи соціального захисту має зростання глобалізації економіки, основними чинниками якої є: технологічний прогрес; лібералізація торгівлі та пов’язаних з нею інших видів міжнародних зв’язків на світовому, регіональному та субрегіональному рівні; революція в інформаційній технології; зниження цін на послуги зв’язку і транспорту; врегулювання багатьох політичних конфліктів.
Серед основних проявів процесу глобалізації економіки слід відмітити: ріст обсягів міжнародної торгівлі товарами і послугами, інтернаціоналізацію потоків прямих іноземних інвестицій, посилення інтеграції фінансових ринків і зростаючу роль багатонаціональних підприємств. Ці фактори мають значний вплив на добробут, зайнятість, якість робочої сили і на систему соціального захисту. В той же час ці процеси мають вплив на діяльність держави, оскільки обмежують здатність урядів здійснювати контроль за механізмом проведення економічної політики, тому що класичні інструменти національної політики в значній мірі втрачають свою дієвість. За таких умов навіть для урядів великих держав важко проводити ефективну незалежну соціально-економічну політику.
Таким чином, глобалізація, підвищуючи ефективність економіки, потенційно несе загрозу демонтажу усієї створеної упродовж сторіччя соціальної надбудови. Тому світове співтовариство та міжнародні організації повинні враховувати соціальні аспекти процесу глобалізації економіки при розробці правил, норм і політики управління світовою економікою.
В зв’язку з цим зростає роль як регуляторів і координаторів соціальної політики на регіональному і глобальному рівні міжнародних організацій, зокрема, Міжнародної організації праці, ООН, Всесвітнього банку, Міжнародного валютного фонду, Всесвітньої торгової організації та ін.
В другому розділі “Загальносвітові тенденції та механізми реалізації програм соціального захисту” на основі вивчення конвенцій і рекомендацій МОП встановлені основні норми і умови надання соціальної допомоги за основними ризиками, що містить Конвенція МОП N 102 (1952 р.), а саме: допомога за безробіттям, за віком, за інвалідністю, у випадку втрати годувальника, надання медичної допомоги та у зв’язку з хворобою, сімейної допомоги та в разі народження дитини.
Узагальнення світової практики реалізації вищезгаданої конвенції дає змогу зробити наступні висновки.
Більшість країн ОЕСР створили ефективні системи допомоги за безробіттям, які мають на меті забезпечення мінімальними доходами осіб, що втратили роботу. Витрати на допомогу за безробіттям в структурі сукупних державних витрат в 1990-х роках становили від менше 1% в Швейцарії, Японії та Швеції до 7% в Іспанії та до 8,1% в Канаді при середньому показнику для країн з високим рівнем розвитку людського потенціалу 2%.
Трудове законодавство багатьох країн зобов’язує працедавців проводити відповідні платежі — вихідну допомогу, компенсації при звільненні працівників з причин, не пов’язаних з невиконанням своїх обов’язків. Як правило, це робиться у вигляді одноразових платежів у деякому зв’язку з тривалістю зайнятості працівника. У випадку відсутності в країні схеми виплат за безробіттям ці одноразові платежі повинні пом’якшити труднощі для безробітних в період їх тимчасової незайнятості.
Як свідчить практика, надмірна допомога за безробіттям здатна підвищити його рівень та тривалість. Тому позитивною тенденцією стало створення програм, що можуть допомогти безробітним в одержанні нового робочого місця. Цей підхід нерідко включає додаткові виплати і допомогу в пошуку роботи, надання консультацій, а також базову і професійно-технічну підготовку.
Країни ОЕСР створили дієві системи пенсійного забезпечення осіб похилого віку, яке здійснюється в основному в межах пенсійних програм “солідарності поколінь” та фінансуються з внесків на соціальне страхування залежно від рівня попередньої заробітної плати. Крім основної є додаткові системи пенсійного забезпечення.
В дисертації показано, що в сучасних умовах у багатьох країнах важливу роль відіграють приватно фінансовані пенсійні програми, які доповнюють державні, часто базуються на встановлених заздалегідь внесках та організовані за професійним принципом. Приватними пенсійними схемами в більшості країн ОЕСР, в т.ч. Великобританії, США, Канаді, Австралії, охоплено близько 50% зайнятих /у Швеції цей показник сягає 90%/. На них позначаються загальноекономічні процеси, зокрема, інфляція.
Доведено, що сучасна демографічна ситуація — скорочення народжуваності та продовження тривалості життя, а також підвищення життєвого стандарту, що спостерігаються в багатьох країнах, вимагає вдосконалення пенсійних систем, для чого запроваджуються різні заходи — збільшення частки відрахувань на пенсійне забезпечення, подовження працездатного віку, залучення пенсіонерів до роботи, стимулювання зайнятості жінок та розвиток додаткових систем пенсійного забезпечення. Ці методи використовуються в різних країнах залежно від соціальної політики та обраних пріоритетів.
Країни ОЕСР надають майже безкоштовне високоякісне медичне обслуговування усьому населенню, хоча суспільству воно коштує з кожним роком все дорожче. Звідси зроблено висновок про необхідність підвищення ефективності надання цих послуг. Реформування системи медичного обслуговування в багатьох країнах передбачає запровадження елементів ринкової ефективності, не порушуючи при цьому принцип загального доступу і безкоштовного або практично безкоштовного лікування.
Аналіз домомоги сім’ям з дітьми в країнах ОЕСР показав, що вона в основному, спрямована на стимулювання народжуваності та підвищення добробуту сімей з дітьми. В більшості цих країн діє універсальна допомога сім’ям з дітьми. Додатково до діючої системи допомоги в багатьох країнах запроваджене пільгове оподаткування та різного роду пільги при оплаті житла, народженні дитини, наданні відпусток, оплаті послуг та ін. Вивчення світової практики дозволяє зробити висновок, що за широтою програм сімейної політики виділяються Франція, Швеція, Норвегія, Данія, Австрія, Німеччина, Фінляндія та деякі інші. Але в усіх розглянутих країнах основну частину витрат на утримання дітей несе сім’я. Державні субсидії, допомога в натуральному та грошовому вигляді або у вигляді послуг в більшості країн компенсують лише незначну частину необхідних витрат на дітей і варіює в межах 40—60% відповідних витрат.
В третьому розділі “Закономірності державного регулювання в сфері соціального захисту в умовах економіки, що глобалізується” доведено, що державне регулювання в соціальній сфері обумовлене необхідністю збереження і розвитку людського потенціалу, що знаходить вираз в реалізації програм соціального захисту, перерозподілі доходів на користь малозабезпечених верств населення, регулюванні зайнятості і доходів та ін. Для досягнення цілей соціальної політики держава використовує різні механізми — прийняття відповідних законодавчих актів, податкову систему, державні соціальні програми, створення спонукальних мотивів для забезпечення добробуту (надання позик, пільг, консультацій), активну державну політику на ринку праці.
Як свідчить світова практика, для реалізації соціальної політики держава вдається до досить високих ставок оподаткування. Тому частка доходів держави від податків в структурі ВВП в більшості країн ОЕСР перевищує 30%, а у Нідерландах — 43%. Це зумовлюється високим рівнем витрат центрального уряду на соціальні потреби (включаючи охорону здоров’я, соціальне забезпечення, житло, соціально-культурні послуги), які в 1990-х рр. в сукупних витратах державних бюджетів перевищили 50% в Канаді та США, 60% у Франції, Нідерландах та Норвегії, 70% у Фінляндії.
Важливим напрямком державної соціальної політики є державні соціальні програми, кількість яких у світі за останні 50 років зросла у кілька разів. Позитивною рисою сучасних соціальних програм є перехід від категорійних програм, призначених для окремих специфічних груп, до загальнонаціональних програм (наприклад, програми для сімей з дітьми та програми зайнятості). В сучасних умовах соціальні програми також мають заохочувати людей бути активними при пошуку роботи, перекваліфікації, покращенні свого матеріального становища.
Важливою складовою соціальних гарантій уряду є встановлення прожиткового мінімуму і мінімальної заробітної плати, впровадження індексації доходів, надання фінансових та інших преференцій для початку власного бізнесу.
Особливого значення в умовах глобалізації економіки набуває державна політика на ринку праці. На відміну від пасивної політики (надання допомоги за безробіттям), активна політика включає такі заходи, як перепідготовка кадрів відповідно до потреб економіки, субсидування регіональної мобільності, громадські роботи, підтримка підприємництва, створення нових робочих місць та ін. Перелічені заходи визначаються економічною коньюнктурою та обраними пріоритетами країни. На активні програми на ринку праці в країнах ОЕСР в 1995—1997 рр. витрачалось від 0,5% до 6,6% ВВП.
В дисертації на значному фактичному матеріалі розглянуто соціальний захист в концепції і моделях сучасної “держави добробуту”. Показано, що більшість розвинених країн світу дотримується концепції соціально орієнтованої економіки або “держави добробуту”. Відповідно до ступеню державного регулювання в соціальній сфері в концепції сучасної “держави добробуту” виділено ліберальну модель, модель регульованого ринку та японську модель. Вивчення цих моделей дало можливість зробити висновок про те, що модель регульованого ринку (Швеція, Данія, Норвегія, Німеччина, Австрія, Франція та ін.) відрізняється найбільшою наближеністю до суті “держави добробуту” — ці країни мають найвищі витрати на соціальний захист та соціальні програми, широке коло соціальних гарантій, і як наслідок, менший відсоток населення, що перебуває за межею бідності, меншу соціальну поляризацію в суспільстві та найвищі податки. Навпаки, ліберальній моделі (США, Канада, Велика Британія, Австралія) притаманні менші витрати на соціальні програми, терпляче відношення до бідності та соціальної нерівності в суспільстві. Японський тип “держави добробуту” відрізняється розвинутими соціальними функціями і патерналізмом на рівні підприємства при відносно помірних соціальних витратах уряду.
В цілому проведене дослідження розвитку систем соціального захисту в країнах ОЕСР дало підставу зробити висновок, що соціальні програми сприяють збереженню і розвитку людського потенціалу, соціальній стабілізації суспільства, справляють позитивний вплив на розвиток економіки, підвищуючи купівельну спроможність населення та пропозицію робочої сили, стимулюють обсяги і якість національного виробництва, підвищують конкурентоспроможність нації.
В четвертому розділі “Соціальні програми в структурі економічних систем в умовах глобалізації” розглянуті основні взаємозв’язки і взаємозалежності соціального захисту з елементами системи макроекономіки. Показано, що розміри витрат на соціальні програми взагалі і програми соціального захисту зокрема залежать від ступеня економічного розвитку країни, її соціальної політики, обраних пріоритетів та економічного циклу. Це пов’язано з тим, що в періоди економічного підйому зростають зайнятість та доходи населення, а тому скорочуються витрати на допомогу за безробіттям та соціальну допомогу. Навпаки, в періоди економічних криз зростають витрати на допомогу за безробіттям та бідністю.
Аналіз меж застосування програм соціального захисту дозволив зробити висновок, що їх нижньою межею є соціальний чи фізіологічний прожитковий мінімум, який встановлює кожна країна виходячи з пріоритетів соціальної політики, рівня економічного розвитку, менталітету і традицій нації. Набагато важче встановити верхню межу соціальних витрат, адже зростання частки ВВП, що йде на соціальні програми, може призвести до зменшення частки, необхідної для розширеного процесу відтворення та капіталотворення, та спричинити ріст інфляції і внутрішнього боргу та дефіцит платіжного балансу. Тому в сучасних умовах майже немає країн, перед якими не постає проблема збереження хиткого балансу між економічним розвитком і соціальним захистом.
В дисертації підкреслено, що програми соціального захисту мають зворотний вплив на економічний ріст, стимулюючи споживчий попит, а підвищення кваліфікації робочої сили покращує якість робочої сили. Позитивний вплив попиту на економічний ріст через ефект мультиплікатора економічного зростання був неодноразово доведений в працях Р.Ф.Кана, Дж.Кейнса, А.Хансена, П.Самуельсона. А.Маршалл обгрунтував теоретичний принцип, згідно з яким будь-яке обмеження споживання приносить не економію, а втрати. Ці положення мали практичне застосування в роки Великої депресії в США при виході з економічної кризи. Розподіл доходу в суспільстві також визначає відносну цінність конкретних благ для економіки в цілому. Зазначені теоретичні висновки мають важливе практичне значення для економічної політики країн з перехідною економікою, що має орієнтуватись на збереження людського потенціалу, стимулювання розвитку і модернізації вітчизняного виробництва, підвищення конкурентоспроможності.
В умовах глобалізації економіки та зростаючої міжнародної конкуренції соціальні програми мають позитивний вплив на підвищення конкурентоспроможності національних фірм. Виходячи з теорії конкурентних переваг М.Портера, автор робить висновок, що на розвиток конкурентних переваг у світовій економіці прямий вплив справляють дві групи факторів, пов’язаних із соціальним захистом, — стан людських ресурсів (чисельність, кваліфікація, рівень менеджменту, вартість робочої сили) та характеристики попиту на товари і послуги фірми на внутрішньому ринку, який, в свою чергу, залежить від структури і обсягу попиту, купівельної спроможності населення. Звідси робиться висновок, що вкладення в освіту, підвищення кваліфікації, науку, охорону здоров’я та розширення попиту через соціальні трансферти — ведуть до зростання конкурентоспроможності в рамках світового господарства.
Проведене дослідження дає змогу констатувати, що на зайнятість, добробут і якість робочої сили позитивний вплив мають зовнішньоекономічні фактори — розвиток міжнародної торгівлі, міграція робочої сили, приплив іноземних інвестицій, розвиток ТНК, процеси економічної інтеграції. Проте прогресуючий процес глобалізації економіки, надаючи першість економічній ефективності та доцільності, може супроводжуватися і негативними соціальними наслідками, особливо для країн, що розвиваються. Тому виникає необхідність в розробці і дотриманні відповідних міжнародних соціальних і трудових норм та координації дій міжнародних організацій на регіональному і глобальному рівні щодо запобігання штучному заниженню трудових і соціальних стандартів з метою одержання конкурентних переваг.
В п’ятому розділі “Реформування сфери соціального захисту в умовах включення до міжнародної економічної системи країн Центральної і Східної Європи та СНД” розглянуто соціальні наслідки соціально-економічних перетворень в цих країнах та механізми соціального захисту в умовах перехідного періоду та формування такої системи, що відповідає принципам ринкового середовища.
Вирішальне значення для реформування соціальної сфери перехідних економік, стабільного росту доходів та їх рівномірного розподілу серед основних соціальних груп мають макроекономічні заходи, спрямовані на формування ринкового середовища, структурну перебудову економіки, приватизацію та розвиток малого і середнього бізнесу, стимулювання економічного росту. Так, структурна перебудова економіки має великий потенціал в аспектах створення робочих місць в нових перспективних галузях економіки, росту доходів, попиту на послуги системи перекваліфікації кадрів відповідно до пріоритетів економіки та завдань підвищення конкурентоспроможності. А розвиток малих і середних підприємств здатний поглинути значну частину робочої сили, що звільняється з неперспективних державних підприємств. Важливе значення мають активна інвестиційна політика держави і державна підтримка пріоритетних наукоємних виробництв, спрямовані на підвищення конкурентоздатності.
В умовах ринкових трансформацій важливого значення набуває використання нових зовнішньоекономічних можливостей, пов’язаних з виходом на нові ринки та залученням нових джерел капіталу. Зокрема, позитивну роль можуть відіграти іноземні інвестиції, створення спільних підприємств, вільних економічних зон. Як свідчить досвід багатьох країн, зокрема Південно-Східної Азії, активна політика у згаданих напрямках сприяє створенню нових робочих місць, впровадженню нових технологій, пов’язаних з більш високою кваліфікацією робочої сили, зростанню доходів працюючих — що загалом зменшує навантаження на системи соціального захисту.
Надзвичайної актуальності для країн з перехідною економікою, в тому числі України, набуває державна політика на ринку праці, яка має бути органічно пов’язана з антикризовою програмою, заходами структурної перебудови, перетворенням форм власності, інвестиційною, податковою, фінансово-кредитною політикою, змінами в розміщенні продуктивних сил, науково-технічними і соціальними програмами. Перспективними напрямками політики на ринку праці мають бути: професійне навчання і перенавчання незайнятих, громадські роботи, заходи зі створення нових робочих місць, преференції для початку власного бізнесу та ін.
Крім зваженої соціальної політики, що проводиться державою в інтересах всього населення, необхідне створення дієвої та ефективної системи соціального захисту, як одного з ключових компонентів будь-якої ефективної програми реформ, без якого неможливо вирішити економічні питання, сприяти нормальному функціонуванню різних форм власності та реформуванню економічних структур, досягти стабільного розвитку суспільства. Соціальна політика має базуватися на принципово нових засадах, а саме — принципі адресності, безпосередньому наданні допомоги та пільг з боку державних установ, а не підприємств, диференційованому підході до різних груп населення та ін.
Проведений в роботі аналіз доводить, що реформування соціальної сфери потребує впровадження в практику соціального страхування та соціальних програм, спрямованих на підтримку сімей з дітьми, перекваліфікацію та повернення до ринку праці безробітних, програм для молоді та ін. — тобто програм ринкового типу, моделі яких випробувані країнами з розвиненю ринковою системою.
Слід відмітити, що умовах триваючої економічної кризи та відсутності дієвої системи соціального захисту необхідним заходом збереження людського потенціалу є боротьба з бідністю, яка веде до соціальної деградації населення та скорочує сукупний попит. Для цього необхідно розробити соціальні індикатори для правильної ідентифікації бідних та постійно відслідковувати цей процес, що дасть змогу надавати адресну допомогу, тим, хто її об’єктивно потребує, та припинити поширення та поглиблення бідності. Враховуючи, що в деяких країнах з перехідною економікою, в тому числі в Україні, економічні трансформації пов’язані із значними і тривалими економічними труднощами, які зумовлюють скорочення чисельності населення, з метою стимулювання народжуваності та підвищення добробуту сімей з дітьми необхідна загальнонаціональна універсальна система допомоги сім’ям з дітьми, незалежно від їх доходу.
Невідкладного реформування потребує система пенсійного забезпечення осіб похилого віку, що передбачає перехід до пенсійної системи, яка базується на страхуванні і веденні індивідуальних ощадних рахунків, впровадження додаткових систем пенсійного забезпечення та приватних пенсійних фондів, врахування трудового стажу та збільшення відповідно до міжнародних норм віку виходу на пенсію.
Вивчення зарубіжного досвіду дало змогу зробити важливий висновок для практики України про те, що соціальні пріоритети мають особиво ретельно реалізовуватися в періоди найбільших економічних криз та радикальних реформ — з метою збереження людського потенціалу та створення умов для переходу в стадію економічного зростання.
ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ ВИСНОВКИ
Проведене дослідження розвитку систем соціального захисту в умовах глобалізації економіки дозволяє зробити наступні узагальнюючі висновки:
1. Соціальний захист є об’єктивною економічною категорією, що пов’язана з відтворенням, збереженням та розвитком основної продуктивної сили суспільства — людського потенціалу. В умовах глобалізації економіки, що відбувається на основі новітніх інформаційних технологій, значення людського потенціалу, а отже і ефективного соціального захисту, об’єктивно підвищується.
2. Соціальний захист у своєму розвитку пройшов довгий еволюційний шлях від простої системи соціального страхування за деякими ризиками в окремих країнах світу до всеохоплюючої системи, як це має місце в найбільш розвинених країнах світу.
Найбільшого розвитку системи соціального захисту набули в країнах ОЕСР, де вони є результатом розвитку і вдосконалення тих перших захисних механізмів, які виникли в кінці ХІХ ст. В країнах, що розвиваються, системи соціального захисту, як правило, досі не набули належного рівня розвитку: лише в окремих урбанізованих країнах Латинської Америки є офіційні програми соціального забезпечення, що передбачають виплати за деякими ризиками. Окрему групу країн становлять країни з перехідною економікою, де відбувається відхід від системи державного патерналізму і створення системи соціального захисту, адекватної принципам ринкової системи.
3. В країнах ОЕСР діють розгалужені системи соціального захисту, що включають всі потенційні ризики та охоплюють практично все населення. Основними серед них є наступні:
3.1. Системи допомоги за безробіттям передбачають забезпечення безробітним мінімального доходу. В програмах соціального страхування величина допомоги за безробіттям становить 50—60% попереднього заробітку і, як правило, виплачуються додаткові суми на утримання членів сім’ї. В цілому система допомоги за безробіттям дозволяє ефективніше проводити заходи зі структурного корегування економіки і запобігати значному падінню платоспроможного попиту навіть в період економічного спаду, що виступає як потужний стабілізатор економіки.
3.2. Системи пенсійного забезпечення за віком дозволяють зберегти рівень життя осіб похилого віку на рівні, близькому до моменту виходу на пенсію. Державні пенсійні системи доповнюються недержавними та приватними. Зростання частки пенсіонерів за віком відносно кількості працюючих вимагає в сучасних умовах вдосконалення системи пенсійного забезпечення на основі підвищення середнього віку виходу на пенсію, залучення пенсіонерів до роботи та заохочення добровільних систем пенсійного забезпечення.
3.3. Програми сімейної допомоги спрямовані на підвищення добробуту сімей з дітьми та рівня народжуваності. Крім сімейних виплат система державної допомоги сім’ям з дітьми передбачає в більшості випадків пільгове оподаткування сімей з дітьми, пільги при оплаті житла, відпусток, перебування в дитячих дошкільних закладах та ін.
3.4. Країни ОЕСР створили системи загального високоякісного медичного обслуговування всього населення, що значно підвищує трудовий потенціал, здатність до високопродуктивної творчої праці. В останні 40—50 років витрати на медичне обслуговування росли значно швидше, ніж ВВП, і лише в останні 10 років ці витрати зростають у відповідності до темпів росту ВВП. В країнах ОЕСР сформувався високий норматив витрат на медичне обслуговування — приблизно 8% ВВП. Ці країни намагаються реформувати системи медичної допомоги за рахунок запровадження в них елементів ринкової ефективності, не порушуючи при цьому принципу загальної доступності і наданню істотних пільг для лікування в разі захворювання.
4. Державне регулювання в соціальній сфері має головною метою збереження і розвиток людського потенціалу в умовах ринкового середовища. Для здійснення соціальної функції держава використовує широкий арсенал важелів — законодавчого встановлення соціальних стандартів, фінансування соціальних програм, створення стимулів та преференцій для забезпечення відповідного добробуту громадян, податкової політики, політики доходів, активної політики на ринку праці. Важливою складовою соціальних гарантій уряду є встановлення обов’язкових соціальних мінімумів — прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати, а також запровадження механізмів захисту доходів від інфляції -індексації доходів.
Важливою сферою діяльності держави в сфері соціального захисту є політика зайнятості, або державна політика на ринку праці. В умовах глобалізації економіки і пов’язаних з нею вимог до якості робочої сили зростає значення таких заходів на ринку праці, як підвищення кваліфікації, перекваліфікація кадрів відповідно до потреб ринку, профорієнтація молоді, створення нових робочих місць в сучасних конкурентоспроможних секторах економіки.
5. Реалізація соціальної політики держави грунтується на податковій системі. Доходи від податків в структурі ВВП в більшості країн ОЕСР перевищують 30%, а в окремих країнах з соціально орієнтованим господарством — досягають 40% і більше. Витрати центрального уряду на соціальні потреби в сукупних державних витратах в багатьох країнах перевищують 50% а в окремих — досягли 70%.
6. Розвиток систем соціального захисту в ХХ ст. призвів до утворення в ряді країн ОЕСР особливої соціально-економічної моделі -соціально орієнтованої економіки, або “держави добробуту”, основними елементами якої є політична демократія, розвинена ринкова система, високий рівень економічного розвитку, розгалужена система соціального захисту. Для країн з соціально орієнтованою економікою характерні: високий рівень доходу на душу населення, висока частка урядових витрат на соціальні потреби, вирівнювання в певних межах рівнів доходу, індекс розвитку людського потенціалу ООН, який наближається до 1.
7. Зазначена модель соціально орієнтованої економіки має істотні національні відмінності щодо механізмів забезпечення соціальної спрямованості розвитку і джерел його фінансування. Державні витрати на соціальний захист, як відсоток ВНП, знаходиться, як правило, в інтервалі від 6% до 23%. Витрати центрального уряду на соціальний захист коливається в межах від 14% до 50% ВНП.
За мірою державного регулювання в соціальній сфері можна виділити ліберальну модель та модель регульованого ринку. В першій групі країн спостерігаються менші витрати на соціальні програми, менший податковий тиск, більша соціальна поляризація в суспільстві та дещо більша частка населення, що перебуває за межею бідності — порівняно з країнами, розвиток яких базується на концепції регульованого ринку.
8. Розвиток систем соціального захисту в країнах ОЕСР справляє вагомий вплив на збереження та розвиток людського потенціалу за такими напрямками:
8.1. Розвиток і вдосконалення пенсійних схем та функціонування досконалих схем медичного обслуговування сприяли росту тривалості життя;
8.2. Системи допомоги за безробіттям і державна політика на ринку праці дозволяюь підтримувати рівень безробіття в нормальних межах, а саме безробіття більше не загрожує соціальною деградацією та бідністю;
8.3. Соціальні програми сприяли ліквідації бідності в одних країнах та зниженню її рівня в інших;
8.4. Соціальні програми та соціальна політика сприяли реабілітації і поверненню до активного життя значної маси населення. Завдяки державним преференціям і підтримці багатьом вдається самим піднятися над межею бідності, розпочати власний бізнес;
8.5. Соціальні програми допомагають пом’якшувати наслідки циклічних спадів і погіршення коньюнктури, а виплати різного роду допомоги забезпечують стабілізацію споживчого попиту;
8.6. Соціальні програми сприяють підвищенню кваліфікації робочої сили, що досягається адресними інвестиціями в спеціальну і загальну освіту; це є потужним фактором, що впливає на потенціал росту економіки та її модернізацію.
8.7. Соціальні програми, ліквідуючи бідність, зменшуючи безробіття і вирівнюючи доходи, сприяють соціальній стабілізації суспільства.
9. Система соціального захисту має тісні взаємозв’язки з іншими елементами системи макроекономіки — економічним ростом, циклом, інвестиційним процесом, споживчим попитом, рівнем зайнятості та ін. Проведене дослідження за період з 1965 р. не підтверджує існуючі стереотипи відносно негативного впливу соціальних програм на темпи економічного росту та конкурентоспроможність країни, а також стосовно їх інфляційного впливу на економіку. Витрати на соціальний захист не мають негативних наслідків на процеси капіталотворення: незалежно від обсягу витрат на соціальні програми в усіх країнах чергуються періоди спаду та зростання валових внутрішніх інвестицій. Не простежується також прямої залежності між витратами на соціальні програми та валовими внутрішніми вкладеннями в основний капітал. Баланс державного бюджету в усіх країнах, за винятком окремих років, незалежно від обсягів витрат на соціальні програми, як правило, зводиться з дефіцитом.
10. Дедалі зростаючий вплив на економіку взагалі та системи соціального захисту зокрема має прогресуючий процес глобалізації економіки, що супроводжується лібералізацією зовнішньоекономічних зв’язків, трансграничним рухом капіталу і робочої сили, розвитком інтеграційних процесів, зростаючою інтернаціоналізацією регулювання економічних процесів. В цілому ці процеси мають значний потенціал позитивного впливу на зайнятість, доходи, добробут; вони підвищують вимоги до якості робочої сили. В умовах глобалізації економіки проблеми соціального захисту виходять за національні межі та набувають глобального характеру. Це вимагає дотримання відповідних міжнародно узгоджених трудових і соціальних норм, що стає сферою діяльності і координації з боку провідних міжнародних організацій, перш за все ООН, МОП, Всесвітнього банку та ін.
Дедалі більшого значення набувають проблеми вироблення узгоджених соціальних умов міжнароної конкуренції в рамках світового господарства, запобігання “соціальному демпінгу” для отримання штучних переваг в цій конкуренції.
11. В умовах ринкових трансформацій в посткомуністичних країнах, що є складовою загальноцивілізаційного процесу розвитку, людський капітал у більшості випадків зазнав значних збитків. Це знайшло вираз в істотному падінні рівня і тривалості життя, значному соціальному розшаруванні населення, швидкому зростанні бідності та безробіття, відчутному падінні показника індексу розвитку людського потенціалу. Наростання цих негативних явищ свідчить про необхідність суттєвої корекції в більшості держав методів ринкових перетворень. В цілях збереження і розвитку людського потенціалу процес економічного реформуванння має йти паралельно і одночасно з реформуванням соціальної сфери в цілому та створенням системи соціального захисту, адекватної принципам ринкового господарства, зокрема. Це — двоєдина задача перехідного до ринкової системи періоду.
В умовах глобалізації економіки і намагання переважної кількості посткомуністичних країн інтегруватись до Європейського Союзу — з його високими соціальними стандартами — реформи системи соціального захисту в зазначених країнах слід з самого початку орієнтувати на характеристики, встановлені розвиненими системами соціального захисту в країнах ЄС і, як мінімум, на ті, що закріплені чинними конвенціями МОП.
12. Створення системи соціального захисту в Україні має свої особливості, пов’язані із затяжним характером реформ, тривалою відсутністю економічного пожвавлення в економіці, одночасним зростанням зубожіння переважної частини населення та соціальної поляризації в суспільстві — при глибокій кризі державних фінансів, що обмежує соціальні заходи. Вирішення цієї проблеми повинно мати такі пріоритети:
12.1. Для забезпечення зайнятості та достатнього рівня доходів, а отже зменшення навантаження на систему соціального захисту, позитивний вплив на етапі переходу до ринкових відносин на макроекономічному рівні можуть мати заходи, що стимулюють економічний ріст, інвестиції в нарощування конкурентоспроможності, включаючи: інвестиції в людський капітал (особливо в освіту і охорону здоров’я), сприяння структурній перебудові економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, активну політику на ринку праці (перш за все підвищення кваліфікації та перекваліфікація відповідно до потреб економіки), реформу політики заробітної плати, ефективний розвиток зовнішньоекономічних зв’язків (зокрема, стосовно припливу іноземних інвестицій).
12.2. Одночасно необхідне створення відповідної ринковому середовищу системи інститутів соціального захисту, яка повинна бути загальною, гнучкою, забезпечувати відповідний рівень доходу, дозволяти переходити з однієї категорії за доходами в іншу, комплементарною, бути простою в користуванні та управлінні.
12.3. В методах фінансування системи соціального захисту в Україні акцент має бути перенесений на методи страхування від різних ризиків. В системах пенсійного забезпечення за віком необхідно впровадження додаткових — недержавних та приватних — пенсійних фондів, підвищення пенсійного віку виходу на пенсію та впровадження ефективних схем залучення пенсіонерів до роботи. Водночас, сімейна допомога повинна зберегти свою універсальність та всеохоплюючий характер.
12.4. З метою збереження людського потенціалу необхідно запобігти поширенню та поглибленню бідності, для чого слід запровадити механізми її відслідковування (моніторинг) та вивчення на основі апробованих в міжнародній практиці методик.
12.5. Для досягнення адресності при наданні соціальної допомоги необхідно вірно ідентифікувати групи населення, що її об’єктивно потребують. Це вимагає впровадження відповідних статистичних методів, що існують в міжнародній практиці у відповідності до норм та рекомендацій МОП.
12.6. З метою удосконалення відповідної законодавчої бази та з огляду на завдання розвитку України відносин з Європейським Союзом необхідна ратифікація низки конвенцій МОП і вироблення програми поетапного наближення до соціальних стандартів ЄС.
ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Соціальний вимір ринкової економіки. — К.: Видавничий центр “Київський університет”, 1998. — 248 с.
(Рецензія Панченка Є.Г. Нове дослідження актуальної проблеми//Український промисловець.— 1999. — № 2).
2. Зарубіжний досвід залучення іноземних інвестицій (у співавторстві з О.В.Гаврилюком і Б.С.Арагау). — К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1995. — 121 с. (Внесок автора c. 17—47, 119).
3. Межгосударственная кооперация производства и механизм прямых связей // Совершенствование механизма сотрудничества стран — членов СЭВ (у співавторстві з В.Р.Сіденком). — К.: Наукова думка, 1986. -180 с. (Внесок автора с. 68—76, 84—89).
4. Региональные проблемы развития сотрудничества на основе прямых связей // Региональные аспекты повышения эффективности интеграционного сотрудничества СССР со странами — членами СЭВ. — К.: Наукова думка, 1988. — 181 с. (Внесок автора с. 132—141).
5. Основные формы и тенденции развития прямых связей в сфере промышленности // Прямые связи в интеграционном сотрудничестве стран СЭВ. — К., Наукова думка. — 1990. — 195 с. (Внесок актора с. 80—89).
6. Стратегія розвитку міжнародного підприємництва та іноземних інвестицій в Україні (у співавторстві з Є.Г.Панченком і О.В. Гаврилюком). — К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1993. — 37 с. (Внесок автора с.15—26).
7. Развиток прямих зв’язків підприємств і організацій УРСР і країн — членів РЕВ // Економіка Радянської України. — 1988. — № 8. — С. 79—84.
8. Економічні перетворення і добробут народу // Економічний часопис. — 1996. — № 3. — C. 5—6.
9. Заробітна плата: проблеми реформування // Україна: аспекти праці. — 1996. — № 2—3. — C. 33—35.
10. Гуманітарний капітал в стратегії посткомуністичних перетворень // Політична думка. — 1999. — № 2. — C.61—70.
11. Otбzky intensifikбcie vэrobnoj spolupráce // Zakladné otázky pohraničnej spolupráce krajín členov RVHP. — Košice: Spoločenskovedný Ústav Slovenskej Akadémie Vied, 1988. — S. 240— 249.
12. Проблемы согласования экономических интересов учредителей совместных предприятий (у співавторстві з В.Р.Сіденком) // Экономические проблемы деятельности совместных предприятий. — М.: Московский государственный университет, 1989. — С. 28—30. (Внесок автора с. 28-29).
13. Феномен безробіття в Україні // Закон і бізнес. – 1995. — № 30. — С 2.
14. Благосостояние людей — основа независимого государства // Закон и бизнес. — 1996. — № 8. — С.4..
15. Центрально-Восточная Европа: цена реформ // Экю. — 1996. — № 1. — C. 57—59.
16. Labor Market Problems and Prospects // Passport to the New World. — September—October 1996. — P. 42—43.
17. Стратегічні віхи пенсійної реформи // Закон і бізнес. — 1997. — № 47 (313). — С. 3.
18. Впровадження обов’язкового пенсійного страхування //Закон і бізнес. — 1997. — № 48 (314). — С. 4.
19. Впровадження недержавних пенсійних фондів // Закон і бізнес. — 1997.— № 49 (315). — С. 4 .
20. Деякі аспекти конкурентоздатності України // Український промисловець. — 1998. — № 12. — C. 20—21.
21. Безработица: угроза или закономерность реформ? // Aerobusiness. — 1998. — № 1. — C. 45—47.
22. Соціальні гальма розвитку // Закон і бізнес. — 1998. — № 18 (336). — С. 4.
Анотація
Сіденко С.В. Розвиток систем соціального захисту в умовах глобалізації економіки. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.05.01 — світове господарство і міжнародні економічні відносини. Київ, 1999.
В дисертації використано принципово новий методологічний підхід: соціальний захист розглядається не як залишковий продукт економічного розвитку, а як механізм збереження і розвитку людського потенціалу. Досліджено механізми реалізації соціального захисту за дев’ятьма основними галузями, встановлено їх національні особливості. На основі узагальнення світової практики, зокрема країн ОЕСР, досліджені основні механізми державного регулювання в сфері соціального захисту, ринку праці. Розглянуті взаємозв’язки соціального захисту з елементами макроекономіки, встановлений вплив на нього зовнішньоекономічних факторів. Проаналізовані проблеми створення систем соціального захисту в країнах з перехідною економікою. Зроблені висновки та практичні рекомендації відносно створення в Україні системи соціального захисту, адекватної принципам ринкової економіки.
Ключові слова: соціальний захист, соціальне страхування, соціальна допомога, соціальні програми, людські ресурси, міжнародні організації, глобалізація економіки, ринок праці, державне регулювання в соціальній сфері.
Аннотация.
Сиденко С.В. Развитие систем социальной защиты в условиях глобализации экономики. — Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.05.01 — мировое хозяйство и международные экономические отношения. Киев, 1999.
Диссертация посвящена проблемам социальной защиты в условиях глобализации экономики. В диссертации применен принципиально новый методологический подход к данной проблеме, а именно — социальная защита рассматривается не как остаточный продукт социально-экономического развития общества и механизм предоставления помощи наиболее уязвимым слоям общества, а как механизм сохранения и развития человеческого потенциала. На основе изучения документов и материалов МОТ исследованы механизмы реализации социальной защиты по девяти его основным отраслям, которые определены Конвенцией МОТ № 102, и установлены их национальные особенности. Раскрывается влияние на развитие систем социальной защиты со стороны прогрессирующего процесса глобализации экономики, который, создавая новые условия для повышения эффективности экономики, одновременно ставит новые проблемы в ее социальной области. В этой связи показано возрастание роли международных организаций в качестве регуляторов и координаторов социальной политики на региональном и глобальном уровне.
В диссертации доказывается, что наиболее совершенные системы социальной защиты созданы в развитых странах мира, какими являются страны ОЭСР. В развивающихся странах созданы лишь ограниченные системы социального обеспечения. Наиболее остро проблемы социальной защиты стоят перед посткоммунистическими странами Центральной и Восточной Европы, которые осуществляют рыночные преобразования и в которых происходит процесс создания этих систем, адекватных принципам рыночной экономики. На основе изучения и обобщения мировой практики, в частности стран ОЭСР, исследованы основные механизмы государственного регулирования в сфере социальной защиты, связанные с принятием соответствующих законодательных актов, налоговой системой, государственными социальными программами, созданием стимулов для обеспечения благосостояния, установлением прожиточного минимума, минимальной заработной платы и др. Особое внимание уделено проблемам государственного регулирования рынка труда, что имеет особенно актуальное значение для стран с переходной экономикой в условиях возрастающей безработицы. Рассмотрены особенности развития социальной защиты в разных концепциях и моделях современного “государства благосостояния” — либеральной модели, модели регулируемого рынка и японской модели.
На значительном фактическом материле рассмотрены взаимосвязи и взаимозависимости социальной защиты с элементами макроэкономики, что дало возможность проследить влияние расходов на социальные программы на экономический рост, процессы капиталообразования, динамику инфляции и баланс государственного бюджета, а также на конкурентоспособность фирм страны. На основе комплексного исследования установлено влияние на доходы, занятость и благосостояние со стороны внешнеэкономических факторов, таких как внешняя торговля, развитие ТНК, миграция рабочей силы, иностранные инвестиции.
В диссертации анализирутся проблемы создания систем социальной защиты в странах с переходной экономикой. Доказывается, что решающее значение для реформирования социальной сферы, стабильного роста доходов и их равномерного распределения имеют макроэкономические мероприятия, направленные на формирование рыночной среды, структурную перестройку экономики, приватизацию и развитие малого и среднего бизнеса, стимулирование экономического роста, а также инвестиционная политика государства и использование благоприятных внешнеэкономических факторов. Делается вывод, что в целях сохранения и развития человеческого потенциала процесс экономического реформирования должен идти параллельно и одновременно с процессом создания эффективной системы социальной защиты, которая должна быть всеобщей, гибкой, комплементарной и простой в управлении, обеспечивать определенный уровень дохода. Социальные приоритеты необходимо особенно тщательно реализовывать в периоды экономических кризисов и радикальных реформ — с целью сохранения человеческого потенциала и создания условий для перехода в стадию экономического роста.
Ключевые слова: социальная защита, социальное страхование, социальная помощь, социальные программы, человеческий потециал, международные организации, глобализация экономики, рынок труда, государственное регулирование в социальной сфере.
Annotation
Sidenko S.V. The development of social security systems under the globalization of economy. — Manuscript.
Thesis for Doctor of Science (Economics) degree by speciality 08.05.01 — world economy and international economic relations. — The Institute of World Economy and International Relations of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kiev, 1999.
The dissertation is based on a principally new methodological approach, with social protection dealt not as a by-product of economic development but as a mechanism for preserving and enhancing the human potential. The mechanisms to provide social security by nine basic sectors are examined, with their national peculiarities revealed. On the basis of generalization from international practices, the OECD countries in particular, the main instruments of government regulation in the fields of social protection and labour market are investigated. The interrelations of social security and the elements of macroeconomics are dealt with, and the impact of external economic factors on the former is established. The problems related to the creation of social security systems in transition economies are analysed. Conclusions and recommendations for practical application in Ukraine are formulated, in order to create a social security system compatible with the principles of market economy.
Key words: social security (protection), social insurance, social assistance, social security programmes, human potential, international institutions, globalization of economy, labour market, government regulation of social standards.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
