.

Серболужицька ботанічна номенклатура: її формування та специфіка (на матеріалі назв лікарських рослин): Автореф. дис… канд. філол. наук / С.Л. Адаме

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
131 3430
Скачать документ

Національна Академія Наук України
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

На правах рукопису

А Д А М Е Н К О
С в і т л а н а Л е о н і д і в н а

УДК 801.312.1+808.71–3

СЕРБОЛУЖИЦЬКА БОТАНІЧНА НОМЕНКЛАТУРА:
ЇЇ ФОРМУВАННЯ ТА СПЕЦИФІКА
(на матеріалі назв лікарських рослин)

10.02.03 – слов’янські мови

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Київ – 1999

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі слов’янської філології
Львівського державного університету імені Iвана Франка

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор
Моторний В. А.,
завідувач кафедри слов’янської філології
Львівського державного університету
імені Iвана Франка
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Багмут А. Й.,
Інститут української мови НАН України
кандидат філологічних наук, доцент
Черниш Т. О.,
Київський університет
імені Тараса Шевченка
Провідна установа: Одеський державний університет
ім. І.І. Мечникова,
Кафедра загального і слов’янського мовознавства,
Міністерство освіти України, Одеса

Захист відбудеться 18 травня 1999 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 для захисту ди¬сертацій на здобуття наукового ступеня док¬тора філологічних наук при Ін¬сти¬туті мово¬знавст¬ва ім. О. О. Потебні НАН України за адресою: 252001, м. Київ – 01, вул. Грушевського, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мо¬во¬знавства ім. О. О. По¬тебні НАН України (252001, м. Київ – 01, вул. Гру¬шевського, 4).

Автореферат розісланий 17 квітня 1999 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор філологічних наук Озерова Н.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Ботанічна номенклатура – не¬від’ємна частина лексичної системи кожної мови. Основними складо¬вими ботанічної номенклатури є народні назви рослин і наукові фіто¬німічні інновації. Як за формою, так і з погляду семантики вона харак¬теризується значною розмаїтістю складу й генетичною неоднорід¬ністю. Саме тому, в зв’язку з активізацією досліджень з історичної лексикології й етимології слов’янських мов, фітонімічна лексика по-глиблено вивчається в синхронічному й діахронічному аспектах.
Протягом останніх десятиріч з’явилося чимало розвідок, спрямо¬ваниx на фундаментальне дослідження ботанічної лексики. Ряд робіт присвячено етимологічному аналізові мікрополів у системі народниx назв рослин (В. А. Меркулова, І. В. Сабадош, В. Махек), у інших – роз-глядаються проблеми, пов’язані з історією формування ботанічної тер¬мінології (Т. А. Боброва, Л. О. Симоненко, А. І. Кіселевський) або ж аналізується семантична й словотворча стуктура нормативних і діа¬лектних найменувань (Я. В. Закревська, В. Л. Карпова, М. М. Фещен¬ко, А. М. Шамота, Л. Шишкова). Проте, незважаючи на величезну ро¬боту, здійснену в цьому напрямі, деякі питання залишаються нез’ясо¬ваними.
Однією з малоопрацьованих є ботанічна номенклатура серболужицької мови (її чисельних діалектів та обох писемних форм – верх¬ньолужицької й нижньолужицької літературних мов).
Дослідженню процесів, що визначали загальний розвиток сербо¬лужицької мови, присвячено ряд праць вітчизняних і зарубіжних мо¬вознавців, насамперед, К. К. Трофимовича, Г. Фаске, Г. Шустера–Шевца, Р. Єнча, Г. Єнча, однак питання, пов’язані з формуванням серболужицької ботанічної номенклатури, в зазначених роботах не ви¬світлювалися.
Серболужицькі назви рослин досі не були предметом система¬тичного лінгвістичного аналізу, який би включав з’ясування їх гене¬тичних, семантичних, структурних особливостей. Окремі фітоніми описувались у етимологічних словниках, передусім у „Історико-ети¬мологічному словнику верхньо- і нижньолужицької мов“ Г. Шустера-Шевца, долучалися як матеріал для порівняльного аналізу слов’янсь¬ких мов до етимологічних словників В. Махека, А. Брюкнера, М. Фас¬мера, О. М. Трубачова, О. Г. Преображенського, „Етимологічного слов¬ника української мови“. Проте в цих працях серболужицькі назви рослин представлені принагідно, деякі найменування вимагають уточ¬нення чи доповнення, значною мірою це стосується питань семан-тичної мотивації фітонімів, їх генетичної характеристики.
Залишаються нез’ясованими етапи становлення нормативних бо¬танічних найменувань, проблеми, пов’язані з функціонуванням назв рослин як у народній фітоніміці, так і в складі наукової номенклатури. Дослідження серболужицьких фітонімів дозволить простежити шляхи розвитку й динаміку функціонування аналізованої лексики, сприятиме відтворенню ширшої картини словникового складу серболужицької мови.
Об’єктом дослідження в роботі обрано найменування дикорос¬лих лікарських рослин, поширених на територіях слов’янського мов¬ного етнікуму у Верхній і Нижній Лужицях. У зв’язку з тим, що вста¬новити межі даної групи лексики (тобто дати якісну й кількісну харак¬теристику всіх фітонімів, що входять до її складу) практично немож¬ливо, вважаємо за необхідне обмежитися назвами лише тих лікар¬сь¬ких рослин, які здебільшого використовувались у сербо¬лужицькій народ¬ній фітотерапії ХІХ–ХХ ст. (відбір здійснено за матеріалами серболужицьких періодичних видань).
Паралельно з серболужицькими мовними фактами залучаємо в лексико-семантичному аспекті дані з інших індоєвропейських мов (близьких як генетично, так і територіально). Це зумовлено тим, що ряд нормативних серболужицьких назв лікарських рослин мають си¬нонімічні варіанти, створені шляхом калькування латинських або ні¬мецьких фітонімів. З’ясування семантичної мотивації таких наймену¬вань (і в окремих випадках проведення типологічних паралелей) є важливим при встановленні принципів формування наукової серболу-жицької ботанічної номенклатури.
Матеріали для дослідження добиралися з праць, присвячених науковій систематизації серболужицьких фітонімів, словників верх¬ньолужицької та нижньолужицької літературних мов (як одномовних, так і перекладних), із збірок народних назв рослин, опублікованих у часописах та газетах протягом XIX–XX ст., науково-популярної бота-нічної літератури. У зв’язку з історичним вивченням даної групи лек¬сики долучалися й фітоніми з рукописних збірок, що зберігаються в архіві Сербського інституту в Будишині (Бауцені), писемних серболу¬жицьких пам’яток XVI–XVIII ст.. У роботі використано матеріали картотеки „Серболужицького лінгвістичного атласу“, яка знаходиться у Відділі мовознавства Сербського інституту, а також авторські польо¬ві записи, зроблені під час перебування у Верхній Лужиці. У картотеці фактичного матеріалу налічується близько 3000 карток.
Специфіка структурно-семантичного аналізу ботанічної номен¬клатури визначила вибір методів дослідження, серед яких переважа¬ють описовий, зіставний і порівняльно-історичний, що широко вико¬ристовуються для опрацювання подібних лексичних шарів. Окрім то¬го, в роботі застосовуються методи етимологічного й семантичного аналізу лексики, що дало змогу розглянути дану проблему під різними кутами зору.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження узгоджений з профілем і темати¬кою наукових планів кафедри слов’янської філології Львівського дер¬жавного університету імені Івана Франка та Сербського інституту (Serbski institut z. t.) – серболужицького науково-дослідного центру в Будишині (Бауцені). Робота виконана за підтримки Сербського інсти¬туту та Фундації для серболужицького народу (Załožby za serbski lud). Дисертант висловлює глибоку подяку професорові, доктору філоло¬гічних наук Г.Фаске, співробітнику Сербського інституту за надані наукові консультації.
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження – простежен¬ня історії становлення серболужицької ботанічної номенклатури від першиx фіксацій народних назв рослин (XVI ст.) до цілеспрямованої термінологічної діяльності на ниві вироблення ботанічної лексики (XX ст.); проведення етимологічного аналізу нормативних наймену¬вань лікарських рослин та з’ясування їхніх семантичних і структурно-словотворчих засобів творення.
Для досягнення цієї мети передбачалося розв’язати наступні завдання:
1) визначити реєстр нормативних серболужицьких назв лікарських рослин;
2) простежити етапи вироблення нормативної серболужицької бота¬нічної номенклатури, висвітлити процеси, що супроводжували норма¬лізацію ботанічної лексики;
3) з’ясувати шляхи формування та джерела поповнення нормативної ботанічної номенклатури: виявити співвідношення інтернаціонально¬го, загальнослов`янського й власне національного в генетичному пла¬ні, шляхи проникнення запозичень;
4) здійснити семантичний аналіз як нормативних найменувань, так і назв рослин, що не увійшли до складу наукової лексики; проаналізу¬вати характер семантичної мотивації серболужицьких фітонімів;
5) дослідити структурно-словотворчі особливості назв лікарських рос¬лин у серболужицькій мові.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній ро¬боті вперше в слов’янському мовознавстві опрацьовуються серболу¬жицькі назви лікарських рослин із залученням матеріалів інших мов (як слов’янських, так і неслов’янських). Уперше визначаються джере¬ла й шляхи формування серболужицької наукової ботанічної номен¬клатури, етапи її становлення, уточнюються загальні й специфічні ри¬си творення нормативної лексики; з етимологічної й ономасіологічної точок зору досліджується склад і функціонування ботанічної номен¬клатури в серболужицькій мові, простежуються семантичні й слово¬творчі особливості фітонімів.
Практичне значення одержаних результатів. Дослідження сер¬болужицької фітонімічної лексики сприяє висвітленню окремих пи¬тань історичної і сучасної лексикології, ономасіології й словотвору слов’янських мов. Простеження етапів вироблення нормативної ботанічної номенклатури, з’ясування джерел її формування є важли¬вим для вирішення загальних лексикологічних і термінологічних проблем, пов’язаних із кодифікацією серболужицької мови й стан¬дартизацією наукової лексики ботанічних наук.
Фактичний матеріал, представлений у дисертаційній роботі, та висновки, одержані в результаті дослідження, можуть бути викорис¬тані в подальших теоретичних розвідках із серболужицької терміно¬логії, при укладанні етимологічних і термінологічних словників. Ре-зультати дослідження можуть знайти застосування в практиці вузівсь¬кого викладання лексики й словотвору сучасної серболужицької мови, при читанні лекцій з історичної лексикології й етимології слов’янсь¬ких мов, при вивченні курсів із порівняльного мовознавства, вступу до слов’янської філології тощо.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри слов’янської філології Львівського державного уні¬верситету ім. Івана Франка, на засіданні Відділу мовознавства Серб¬ського інституту в Будишині, на засіданні Відділу західно- і південно-слов’янських мов Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. Основні результати дослідження оприлюднено у формі допо¬відей, виголошених на V, VI, VII Міжнародних сорабістичних семіна¬рах (Львів, 1993, 1995, 1997), V Міжнародних славістичних читаннях (Львів, 1996), Мовознавчому симпозіумі „Серболужицька мова в ми¬нулому і сьогодні“ (Будишин, 1997), Міжнародній славістичній кон¬ференції, присвяченій пам`яті професора Костянтина Трофимовича (Львів, 1998).
Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, висновків, додатків (латин¬сько-верхньолужицько-німецько-українського словника назв лікарсь¬ких рослин та реєстру серболужицьких фітонімів) і списку викорис¬танoї літератури (288 позицій). Робота викладена на 177 сторінках основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ ДИСЕРТАЦIЇ
У Вступі обґрунтовується вибір теми, з’ясовується стан її науко¬вого вивчення, розкривається актуальність і новизна дослідження, ви¬значаються мета й завдання роботи, методи дослідження.
Перший розділ „Серболужицька ботанічна номенклату¬ра XVI–XX ст. та процес її нормалізації“ складається з дев’яти параграфів, у яких з’ясовується зміст поняття „ботанічна номенкла¬тура“, простежуються етапи становлення нормативних серболужиць¬ких фітонімів, висвітлюються процеси, що супроводжували розбудову серболужицької ботанічної номенклатури.
Початковий етап опрацювання серболужицьких назв рослин розпочинається в XVI ст. і триває до кінця XVІІІ ст. Протягом цього періоду з’являється декілька праць, у яких представлені як нижньо¬лужицькі, так і верхньолужицькі найменування. Це, насамперед, збір¬ки фітонімів берлінського лікаря Леонгарда Турнайсера (1578 р.), нижньолужицького священика Альбіна Моллера (1582 р.), каменець¬кого лікаря Йоганна Франке (1594 р.).
Огляд найдавнішиx пам’яток, у якиx фіксується серболужицька ботанічна лексика, дозволяє визначити деякі притаманні їм спільні риси. Основна тенденція простежується в створенні перекладниx словників (головним чином вузькогалузевиx), виxідною мовою якиx є латинська. Як правило, вони укладалися німецькими лікарями або на їxнє проxання: в той час у Європі активізується вивчення рослин та їx властивостей, що зумовлювалось бурxливим розвитком природничиx наук. Крім того, у XVI–XVII століттяx на теренаx Лужиць переважало слов’янське населення й знання серболужицькиx флористичниx назв було необxідним передусім для задоволення потреб практичної медицини.
Ці природознавчо-лінгвістичні студії залишаються цінними для багатьоx поколінь мовознавців тим, що в ниx зібрано чимало сербо¬лужицькиx народниx ботанічниx назв, які заклали підвалини майбут¬ньої ботанічної термінології. Згадані праці оxоплюють, головним чи-ном, нижньолужицьку й частково – верxньолужицьку лексику. Біль¬шість ботанічниx найменувань, зафіксованиx тут, збереглися в сербо¬лужицькій мові до нашого часу.
Орфографія перших серболужицьких пам’яток ще дуже недоско¬нала. Для написання слов’янського тексту застосовувалося німецьке готичне письмо (швабаx або фрактура). Автори намагалися пе¬редавати слов’янські звуки за допомогою німецькиx літер і їx комбіна¬-цій, але ці спроби були не завжди вдалими.
Подальший розвиток серболужицької писемності, як і культури взагалі, стримано спустошливою тридцятилітньою війною (1618–1648 рр.). Лише з появою в 1721 р. першого серболужицького друко¬ваного словника „Vocabularium latino-serbicum“ Юрія Гавштина Свет¬ліка (1650–1729), знову розпочалася лексикографічна обробка мовно¬го матеріалу. Окрім зазначеного словника, серболужицькі фітоніми фіксуються й у пам’яткаx серболужицької мови XVIII ст., які репре¬зентують науково-популярний жанр.
Новою віхою в опрацюванні серболужицької природознавчої лек¬сики стало створення словника М. К.-К. Етела “Systematisches Ver¬zeichnis der in der Oberlausitz wild wachsenden Pflanzen” (1799 р.), у яко¬му вперше класифіковано згідно з систематизацією, запропонованою шведським ботаніком К. Ліннеєм, близько 230 народних серболу¬жицькиx фітонімів.
Важливе значення у виробленні й усталенні серболужицької бо¬танічної номенклатури в XІX ст. мала діяльність Матиці Cербської, наукового товариства, заснованого в 1847 р. в Будишині. Метою ді¬яльності товариства була популяризація серболужицької культури й розбудова серболужицької мови. На засіданняx Матиці Сербської про¬водилася різноманітна термінологічна робота: збір і упорядкування лексичного матеріалу, відбір найвлучніших народних відповідників, точилися дискусії щодо шляxів розбудови термінологічниx систем.
У процесі вироблення нормативної ботанічної номенклатури сер¬болужицької мови виділяються особливо плідні періоди:
а) І період (50-ті рр. ХІХ–початок ХХ ст.) пов’язаний з діяльніс¬тю товариства Матиця Сербська та виданнями „Časopis Maćicy Serbs¬keje“, „Łužičan“, „Łužica“, на сторінкаx яких друкували наукові роз¬відки К.Б. Пфуль, К.А. Єнч, К.А. Фідлер, Я.Б. Мучінк, Я. Радисерб-Веля, М. Росток, Г. Дучман і П. Дучман, збагачуючи літературну мову народною лексикою та новотворами, що вироблялися на народномов¬них засадах, закладаючи основи ботанічної термінології.
Для становлення ботанічної номенклатури серболужицької мови ве¬ли¬ке значення мало створення “Łužisko-serbskeho słownika” К.Б. Пфу¬¬ля (1866 р.), у якому кодифіковано лексику верхньолужицької лі¬те¬ра¬турної мови, в т.ч. і ботанічну.
Вагомий внесок у розбудову ботанічної термінології (й номен¬клатури) зробив природознавець М. Росток. Діяльність ученого на ниві термінотворення спрямовувалася на вироблення природничої термінології та наукового стилю серболужицької мови, які б не тільки відповідали тогочасному станові розвитку науки, а й надалі розробля¬лися й теоретично осмислювалися.
Історія формування серболужицької ботанічної номенклатури свідчить про те, що до кінця ХІХ ст. серболужицькими вченими зібра¬но багатий лексичний матеріал, який згодом склав фундамент нау¬кової ботанічної номенклатури, вироблено основні засади, на яких во¬на розвивалася в подальшому.
Але становлення наукової серболужицької ботанічної лексики від¬бувалося нерівномірно. Протягом перших десятиліть ХХ ст. назви рослин з`являються лише в журналах „Časopis Maćicy Serbskeje“, „Pře¬dźenak“ та окремих німецькомовних розвідкаx, присвячених вивченню флори і фауни Верхньої та Нижньої Лужиць. Це зумовлювалося, на¬самперед, тогочасними суспільно-політичними умовами, утисками з боку правлячих кіл Німеччини.
Проте у відповідь на різку германізацію в середовищі лужицької інтелігенції пожвавлюється культурне й наукове життя, передусім у га¬лузі гуманітарниx наук. У 20-их–30-их рр. ХХ ст. побачили світ ґрун¬товні словники Ф. Резака “Němsko-serbski wšowědny słownik hornjo¬łužiskeje rěče” (1920 р.) та Ю. Краля “Serbsko-němski Słownik hornjołu¬žiskeje rěče” (1931 р.), у яких автори систематизували значну частину ботанічної термінології, створеної протягом ХIХ ст. завдяки зусиллям наукових діячів Матиці Сербської. Однак активізація лексикогра¬фічної роботи була короткочасною: із забороною в 1937 р. серболу¬жицьких організацій та наукового друку лексикографічна (й терміно¬логічна) діяльність повністю припинилася.
б) ІІ період (50-ті рр.–кінець 70-х рр. ХХ ст.) пов’язаний з пере¬могою над фашизмом та появою “Закону про заxист прав серболу¬жицького народу” (1948 р.). Порівняно з попередніми десятиліттями істотно змінився статус серболужицької мови, яка здобула виxід у більшість сфер суспільного життя, стала мовою навчально-освітньої літератури. Для задоволення зростаючиx потреб у нормативній бота¬нічній номенклатурі укладаються словники Т. Шутце і М. Міліцера “Die Farn- und Blütenpflanzen im Kreise Bautzen” (1952 р.), Я. Лайнерта “Rostlinske mjena. Serbske. Němske. Łaćanske” (1954 р.), у яких уперше систематизовано й кодифіковано таксономічну термінологію й бота¬нічну номенклатуру серболужицької мови.
Організаційну роботу, спрямовану на вироблення наукової мови, здійснювала Термінологічна комісія, створена при Інституті серболу¬жицького народознавства в Будишині. У її діяльності виділяється чітка концепція термінотворення: поєднання народниx слів, що здатні тер-мінізуватися, з новотворами та необхідними запозиченнями. У світ виxодять термінологічні словники з природничиx наук і сільського господарства – “Pomocny terminologiski słownik” (1957 р.), укладений колективом авторів, та “Ratarska terminologija” (1966 р.) за редакцією Р. Єнча. На допомогу школі видаються підручники з біології, які сприяли подальшому відборові й унормуванню як термінології, так і номенклатури.
г) ІІІ період (70-ті–90-ті рр. ХХ ст.) xарактеризується зростаю¬чим інтересом до лексикологічного дослідження ботанічної номен¬клатури. На сторінкаx науковиx і науково-популярниx видань з’явля¬ються праці, присвячені етимологічному аналізові фітонімів, у періо¬дичних виданнях „Serbska protyka“, „Łužica“ публікуються нариси з фітогеографії та морфології рослин, у яких аналізуються з етимоло¬гічної й семантичної точок зору нормативні й народні найменування.
В останні десятиріччя спостерігається підвищений інтерес до¬слідників до розробки ботанічної лексики серболужицької мови. З 90-их років триває робота над створенням двомовних галузевих слов¬ників (у першу чергу на допомогу школі), які відбивають сучасний рі-вень розвитку біологічних наук. У 1994 р. виходить словник “Termi¬nologija za předmjet biologija” Я. Шолти (перевиданий у 1995 р.), у 1996 р. – “Terminologija za předmjet domiznowědna a wšědna wučba” Р. Коренкец.
Термінологічну роботу, розпочату в 50-их рр. ХХ ст., сьогодні проводить Відділ мовознавства Сербського інституту в Будишині. Су¬часна серболужицька нормативна ботанічна номенклатура постійно розвивається й удосконалюється з ураxуванням кількох факторів, а са¬ме: досвіду термінотворення німецької й слов’янськиx мов, позитив¬ної практики серболужицького термінотворення останніx десятиліть та досвіду термінологічної діяльності провідних серболужицьких мо¬вознавців XIX–XX cт. Завершується І розділ характеристикою сучас¬ного стану серболужицької ботанічної номенклатури та можливостей її функціональної апробації.
У другому розділі „Характеристика серболужицьких назв лікарських рослин (ономасіологічний й семасіологіч¬ний аспекти)“ проводиться етимологічний і семантичний аналіз сер¬бо¬лужицьких фітонімів, розглядаються принципи номінації, харак¬тер¬ні для серболужицької ботанічної номенклатури, аналізуються типи лексико-семантичних відношень у цій групі лексики. У зв’язку з тим, що серболужицька ботанічна номенклатура охоплює декілька ти¬сяч фітонімів, нами розглядаються лише назви найбільш поширених і вживаних у серболужицькій фітотерапії лікарських рослин, а серед них ті, які становлять інтерес з точки зору походження, семантики й словотворчої структури.
Предметом детального етимологічного й семантичного аналізу в роботі обрано нормативні назви рослин (наукову ботанічну номен¬клатуру), проте з’ясування специфіки вироблення цієї групи лексики вимагає залучення й народних назв рослин та матеріалів пам’яток серболужицької писемності.
Аналіз нормативних найменувань здійснюється у вигляді 49 окре¬мих статей, які розміщено в алфавітному порядку за латинською сис¬тематичною назвою рослини. Латинські, українські і, по можливості, серболужицькі нормативні назви рослин подаються згідно з бінарним прин¬ципом, тобто, кожна назва складається з двох слів: перше по¬значає родове поняття, а друге – видове (напр. rutwica běła). У дисер¬та¬ційному дослідженні ми намагалися дотримуватися такого зразка ана¬лізу: спочатку наводяться латинські, серболужицькі, німець¬кі й україн¬ські нормативні назви рослини, основна характеристика ре¬аль¬ного плану; визначається походження серболужицької норма¬тивної наз¬ви; з’ясовується ознака, покладена в основу фітоніма; додаються не¬нор¬мативні (іноді діалектні) серболужицькі найменуван¬ня, з’ясову¬єть¬ся їхня семантична мотивація; наводяться семантичні відповідники сербо¬лужицьких фітонімів у інших слов’янських мовах та найме¬ну¬вання, зафіксовані в пам’ятках серболужицької писемності. Діалекто¬ло¬гічні дані, документовані в „Серболужицькому лінгвістич¬ному ат¬ласі“, передаються звичайною латинською графікою; фітоніми, пред¬став¬лені в серболужицьких писемних пам’ятках – фрактурою (німець¬ким готичним письмом). У дужках до лексем, написаних фрак¬турою, до¬да¬ються серболужицькі відповідники (можливі гіпотетичні варіанти або лексеми, що існують/існували в мові).
Здійснений аналіз засвідчує, що з погляду генезису серболужиць¬ка нормативна ботанічна номенклатура є неоднорідною. До її складу входить лексика, що сягає ще праслов’янської епоxи, тобто, найбільш архаїчний пласт досліджуваної тематичної групи (balica, dźehel, kopr, kopřiwa, kopytnik, mjedonka, mlóč, połon, šlez та ін.), власне серболу¬жицькі фітоніми (bělička, drěwčk, dźewjećer, husaca kwětka, jakotawa, kočadło, kruwjacy mlóč, krwawnik, mejska róža, pazorak, pomocnik, słódnica, smjertnička, sněhowka, swětlik, syrotka, wačoški, wjelči kerk, woheńčk, změr¬niwka, žiwotnik тощо) та запозичення з неслов`янських і слов`янських мов. Безпосередньо або ж через посередництво німець¬кої мови в серболужицьку потрапили з латинської й грецької мов такі фітоніми, як anis, bałdrijan, barbjenk, kamilka, kolmus, lěwanćik, melisa, pop¬la, rutwica, семантичні кальки латинських систематичних наймену¬вань: jandźelske zelo, płucnik lěkarski, přetoržnička hładka, worjołčka wšědna тощо; з чеської мови – rulik, łyknowc, lubčik та ін.; з польської – kři¬žownik.
Спільнослов`янська лексика та народні серболужицькі фітоніми переважають у народній ботанічній номенклатурі, для нормативної лексики більшою мірою властиве використання запозичень, зокрема з латинської й німецької мов.
1) На синхронному рівні серболужицькі назви рослин поділяються на семантично прозорі та семантично непрозорі, які вимагають де¬тального семантичного й етимологічного аналізу. Дослідження се¬мантичної мотивації серболужицьких фітонімів першого типу, як на¬родних, так і нормативних, дозволяє визначити мотиваційні ознаки, притаманні цій групі лексики. У ботанічній номенклатурі серболу¬жицької мови знайшли відображення такі мотиваційні ознаки: „форма стебла (квітів, листків, насіння) рослини“, „забарвлення“, „запах або його дія на людину“, „смакові якості“, „властивості, які можуть бути сприйняті дотиком“, „час сезонного розвитку“, „місце проростання“, „лікувальні властивості“, „отруйність чи непридатність людині в їжу“, „використання в господарській діяльності“. При цьому назва може містити вказівку про:
1) подібність рослини до предметів (птаxів, тварин, явищ природи): kopytnik, kopytnikowe zelo, tačałkojta rosowka, pumprwuršlka, drjewjanka, šip¬lenki, zahrodne zwónčki, (wutrobičkojte) wačoški, pazorak, worjołčka, hu¬sa¬cy jazyčk, jažowe zelo, jěžowc, boža rosa, křižomnik dźěrkaty, štapate jab¬łuško, bogowe žyčki, słónčna rosa;
2) забарвлення рослини: zelenčko, złoty korjeń, brune wóčko, módry zwónčk, běłička, złote zelo, módra knježna, módre słónčne róže, módry mlóč, słomjanka, čorny korjeń, čornokorjeń;
3) лікувальні властивості рослини: kóčadło, pomocnik, kašelowc, bróstwanc, wutrobny korjeń, změrniwka, babjace zelo, krwawnik, ranjene zelo, přećiwne zelo, ranyhojawka, jětrowka, swětlik, přetoržnička, přewaknica, płucnik lěkarski, žiwotnik, dźasnace zelo, škerjedźiwe zelo, brodawnik;
4) час сезонного розвитку рослини, час цвітіння, дозрівання плодів: połodniši kwětk, hodownik, patoržične zelo, božonócne zelo, sněhowka, zaž¬nička, jutrowne zwónčki, mejska róža, mejka;
5) запах рослини або його дія на людину: mjedonka, smjertnička, zahrodna smjerdnička, kichawka, čorna porskawa, čorny porskaty korjeń, koče zelo;
6) отруйність чи непридатність рослини людині в їжу: jakotawa, wjelči kerk, kokotowe mloko, cyganske jabłuko, cyganske zelo;
7) смакові якості: słódke zerno, słódnica;
8) місце проростання рослини: dźiwja róža, putnik, čakanka;
9) властивості, які можуть бути сприйняті дотиком: twjerda trawa, ža¬halca, palawka;
10) використання рослини в господарській діяльності, у побуті: pčoline zelo.
Як бачимо, чимало серболужицьких фітонімів виявляє подвійну семан¬тичну мотивацію, тобто, одночасний, паралельний зв’язок з двома різними природними особливостями тієї самої рослини або властивостями, істотними для людини. Так, подвійну семантичну мотивацію можна вбачати в нормативних назвах різних рослин: у назві нагідок лікарських – zahrodna smjerd¬nička, де відображено й характерний запах рослини й спосіб її куль¬тивування; подорожника ланцетолистого – putnik dołhi (назва вка¬зує на місце проростан¬ня й на форму листків. Дане явище просте¬жується й у народних фітонімах: найменуванні орликів звичайних – módre zwónčki, чистотілу звичайного – mejski krejnik, krwawny mlóč, підсніжника Воронова – snězyčka, у яких реалізуються різноманітні ознаки й властивості рослин.
Між семантично прозорими найменуваннями й фітонімами із затемненою семантикою, які вимагають глибокого етимологічного аналізу, знаходиться група назв, виразно похід¬них за формою, але пов’язаних не з літературними, а з діалектними (чи за¬старілими) назвами предметів та явищ. Без з’ясування семантики вихідного слова зазначені фітоніми сприймаються як деетимологізовані. До таких най¬менувань належить ряд нижньолужицьких народних назв рослин, наприклад, plonowe zelo „цикорій дикий“, chwatowe zelo „чистотіл лікарський“, škerje¬dźiwe zelo „звіробій звичайний“ тощо.
З`ясування мотиваційних ознак, які містяться в основі назв із за¬темненою семантикою, вимагає залучення діалектних матеріалів, да¬них інших мов, етнографічних відомостей, урахування ботанічних особливостей аналізованих рослин. При етимологічному аналізові таких найменувань виявляються продуктивними ті ж типи мотива¬ційних ознак, що й у фітонімів з прозорою семантичною мотивацією: „форма“, „колір“, „запах“, „смак“, „місце проростання“, рідше – „ліку¬вальні властивості“, „використання в господарській діяльності“.
У ботанічній номенклатурі серболужицької мови поширеним типом лексико-семантичних відношень є синонімічні. Це пояснюєть¬ся, з одного боку, існуванням народних синонімічних назв конкретної рослини, в основу яких покладено різні мотиваційні ознаки, довіль¬ністю при виборі суфіксальних морфем (зазначені тенденції більшою мірою виявляються в народній номенклатурі), а з іншого боку – вико¬ристанням паралельно з народними фітонімами й іншомовних запо¬зичень (це спостерігається частіше в нормативній ботанічній номен¬клатурі). Як свідчить проведений аналіз, синонімічні відношення най¬частіше спостерігаються на міждіалектному рівні, хоча типовим є й існуван¬ня синонімічних назв рослини в межах одного діалекта. Функціонування синонімічних назв рослин можливе й у складі наукової лексики. Наприклад, на позначення рослини Matricaria camomilla L. у науковий обіг введено такі назви, як kamilka, hojace kamilki, kamilki dobre, на позна¬чення рослини Daphne mezereum L. – łyknowc, wjelči kerk. Характерно, що до складу наукової ботанічної номенклатури входять переважно ті народні най¬менування, які найповніше відображають ознаки чи властивості рослини. Проте іноді ресурсів народної номенклатури виявляється недостатньо, вини¬кає потреба в поповненні лексики за рахунок новотворів чи іншомовних за¬позичень. Деякі з таких фітонімів вживаються паралельно з існуючими в мо¬ві, інші – витісняють наявні автохтонні найменування. Це явище просте¬жу¬ється на прикладі серболужицьких назв рослин Dryopteris filix-mas. (L.) Schott., папороті чоловічої, Aquilegia vulgaris L. орликів звичайних та бага¬тьох інших. Сучасними нормативними назвами рослини Dryopteris filix-mas. (L.) Scott. є новотвори přewaknica, prawy škićkowanćik, prawy škitarnik. Вони витіснили давні народні найменування paproж та janowy korjeс. Аналогічне явище спострігаємо й при номінації рослини Aquilegia vulgaris L. Давні на¬родні найменування módry pětrkluč, módry zwónčk, přećiwne zelo витіснилися семантичними кальками латинської наукової назви wšědna worjołčka, worjołčka.
Багатозначність у ботанічній номенклатурі ґрунтується на виді¬ленні в різних рослин єдиної домінуючої ознаки. Це зумовлює появу фітонімів, які вживаються для номінації багатьох видів. Так, наприклад, серцевидна форма стручків різних рос¬лин – Capsella bursa-pastoris L., грициків звичайних, і Thlaspi arvense L., тала¬бану польового, зумовила появу полісемічного найменування wutrobki або wačoški; використанням у лікувальній практиці рослин Chrysanthemum parthenium (L.) Bernh., королиці звичайної та Matricaria camomilla L., ромаш¬ки лікарської, пояснюються спільні для обох рослин назви babjace zelo і boža matra, рослин Galium aparine L., підмареннику чіпкого й Malva alcea L., алтеї лікарської, – фітонім rodźicowe zelo.
У групі назв лікарських рослин відмічаються й омонімічні відно¬шення, які спостерігаються між ботанічною та іншими підсистемами біологічної термінології, між ботанічною номенклатурою й загально¬вживаною лексикою. Наприк¬лад, омонімічні відношення простежуються в ботанічній підсистемі: лексема mjedawka позначає рослину Melissa officinalis L. та використовується як наз¬ва солодкого плоду груші; між ботанічною й зоологічною підсисте¬мами: лексема kóčadło виступає як народна назва рослини Drosera rotundifolia L. та виду комах; між ботанічною та іншими термінологічними підсистемами: ja¬kotawa – назва рослини Datura stramonium L. та назва людини, що заїкається; słomjanka – найменування рослини Helichrysum arenarium (Moench) D. C., цмину піскового та назва форми для випікання хліба.
Третій розділ „Структурно-словотворчий аналіз сербо¬лужицьких назв лікарських рослин“ складається з трьох параг¬рафів і присвячений дослідженню словотворчої структури фітонімів, визначенню продуктивних способів словотвору.
З точки зору словотворчої структури розглянуті серболужицькі фітоніми поділяються на прості найменування, складні найменування (композити) й складені найменування (дво- і тричленні назви).
Найпродуктивнішим способом словотвору в серболужицькій фі¬тоніміці є морфологічний з використанням афіксації, рідше викорис¬товуються синтаксико-морфологічний і синтаксичний.
Прості назви лікарських рослин, як правило, утворюються за до¬помогою морфологічного способу, типовим різновидом якого є су¬фіксація (kopytnik, hužinka, murjank, słódnica). Демінутивні суфікси, що вживаються для творення серболужицьких фітонімів, у процесі функ¬ціонування лексики повністю втрачають значення суб`єктивної оцін¬ки.
Окрім суфіксального способу творення фітонімів у серболужиць¬кій ботанічній номенклатурі використовується й префіксально-суфікс¬альний спосіб (přewaknica, přetoržnik, přetoržnička, podtrawnica, wo¬žahalca, njezapomnička), який не знайшов широкого застосування в цій групі лексики.
Ряд серболужицьких назв рослин утворено за допомогою синтакси¬ко-морфологічного способу словотворення. Серболужицькі фітоніми-ком¬позити за способом поєднання слів або основ поділяються на декілька ти¬пів:
1) фітоніми, утворені сполученням іменників у Н.в.: babkadźědk, pumplróža, pumprwóršlka, pětrkluče;
2) назви, утворені шляхом поєднання іменника в Р.в. з іменником у Н.в або компонентом іменникової основи: kozylist, babyduška, ranyhojawka, kozyradka;
3) фітоніми, компонентами яких є іменники в Н.в., поєднані між собою сполучним морфом „o“: hadojazyčk, jěžokulka;
4) назви рослин, складовими яких є основа числівника та іменник в Н. в., поєднані сполучним морфом „o“: jenojahodka;
5) назви, що виникли внаслідок поєднання за допомогою сполучного „о“ іменникової основи з основою прикметника: zymozelenka;
6) найменування, що виникли від атрибутивних словосполу¬чень внаслідок поєднання прикметника (або прикметникової основи) з іменни¬ком в Н.в. або іменниковою основою (як шля-хом злиття, так і за допомогою асемантичного сполучного мор¬фа „о“): kisykał, wótrolist, złoto-kwětk, křiwotrubk, psowojahodźina;
7) назви, утворені шляхом поєднання числівника (у Н.в. або не¬прямих відмінках) з іменником у Н.в. чи іменниковою основою – třiróžk, stolistnik, sedmiporstnik або ж сполученням основи кількісно¬го неозначеного займенника з основою прикметника – wjelezłotowka;
8) назви, утворені шляхом сполучення залежного іменника в Р.в. та ос¬нови опорного перехідного дієслова: kurymór, molemór, myšimór, kruwymór.
Для ботанічної лексики серболужицької мови характерним є тво¬рення фітонімів за допомогою синтаксичного способу. Серед скла¬дених найменувань, утворених цим способом, виділяються двоком¬понентні й трикомпонентні структури.
У групі нормативних назв лікарських рослин переважають бінарні утворення, що виникли за словотворчою моделлю „іменник+прик¬метник“ (šlez běły, płucnik ćěmny, rosowka tačałkojta, žiwotnik pyšny). Для народної фітонімічної лексики характерним є використання най¬менувань, утворених за моделлю „прикметник+іменник“. Значна час¬тина цих фітонімів з`явилася внаслідок вторинної номінації, на основі метафоричного переносу (husacy jazyčk, čertowe pazory, wróblaca nóžka).
Групу тричленних назв складають ад’єктивні словосполучення, до складу яких входять два прикметники й іменник та іменні слово¬сполучення, що оформляються за допомогою прийменників і сполуч¬ників (bміa wowиa rutwica, swjateje Marcyne zubиki, druћka we wмnиku, dџмd a babka).
Усі наведені номінації, що належать до групи тричленних фітоні¬мів, є народними назвами рослин. Нормативній серболужицькій бота¬нічній номенклатурі вони не властиві, а фіксуються лише в окремих лексикографічних джерелах ХІХ–ХХ ст. та ранніх пам`ятках сербо¬лу¬жицької писемності.
Висновки, отримані в результаті дослідження, дозволили відповісти на ряд питань теоретичного й практичного характеру. У цій частині дисертації визначено основні етапи розвитку нормативної серболужицької ботанічної номенклатури, узагальнено генетичні, лексико-семантичні, словотворчі особливості фітонімічної лексики.
Становлення нормативної серболужицької ботанічної номенкла¬тури відбувалося протягом ХІХ–ХХ століть. Нині ботанічна номен¬клатура є ієрархічно організованою системою, яка пропонує засоби номінації для більшості існуючих у ботаніці таксономічних груп. За своїм походженням деякі досліджувані назви сягають періоду пра¬слов’янської мовної єдності, інші – утворилися на власне серболу¬жицькому мовному ґрунті або ж запозичені зі слов’янських мов. У нормативній лексиці представлено й запозичення з німецької та кла¬сичних мов (найчисельнішими виявились латинсько-німецько-сербо¬лужицькі паралелі). За словотворчою структурою фітоніми поділя¬ються на три типи: прості, складні й складені (двочленні й тричленні).
У процесі написання роботи окреслилося коло проблем, які мо¬жуть стати предметом подальших лінгвістичних розвідок. Недостат¬ньо вивченим залишається функціональний аспект, а саме: викорис¬тання серболужицьких фітонімів (нормативних і народних) у шкіль¬ному й дошкільному навчанні, на побутовому рівні; вживання назв рослин у народній творчості. Особливий інтерес становить відобра¬ження фітонімів у ономастиці. Залишається простір і в сфері дослід¬ження лексичної мотивації назв рослин та її ролі у виникненні омоні¬мії й полісемії фітонімів. На наш погляд, цікавими були б результати порівняльних українсько-серболужицько-німецьких досліджень, які зробили б можливим проведення типологічних паралелей, з’ясування специфіки мовної картини світу лужицьких сербів.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:
1. З історії формування серболужицької ботанічної термінології (середина ХVI–кінець ХІХ століття) // Lětopis 45 (ФРН). –1998. –№ 1. – С. 97–115;
2. З історії формування серболужицької ботанічної номенклатури (50-ті рр. ХІХ–90-ті рр. ХХ ст.) // Питання сорабістики.VI-VII Міжнародні сорабіс¬тичні семінари.– Львів: Центр Європи, 1999. – С. 158–169;
3. Наука (співавтор. Моторний В. А., Лазор О. Я.) // Лужицькі серби. Посібник з народознавства. – Львів: Місіонер, 1997. – С. 132–142;
4. О дуализме семантики некоторых славянских цветообозначений // Lětopis 41 (ФРН). – 1994. – С.45–48;
5. Походження серболужицьких назв лікарських рослин // Матеріали Міжнародної славістичної конференції, присвяченої пам`яті профе¬сора Костянтина Трофимовича (Львів, 1–3 квітня 1998 р.). – Львів: Літопис, 1998. – С. 116–118;
6. Semantiska motiwacija serbskich rostlinskich mjenow // Rozhlad (ФРН). – 1998. – čo. 9. – S. 333-335;
7. Три джерела серболужицької ботанічної номенклатури з XVI ст. // Славістичні студії. Т. 1. Матеріали V Міжнародного славістичного колоквіуму (Львів, 14–16 травня 1996 р.). – Львів: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1997. – С. 59–62.
Анотація
Адаменко С. Л. Серболужицька ботанічна номенклатура: її формування та специфіка (на матеріалі назв лікарських рослин). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.03. – слов’янські мови. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, Київ, 1999.
У роботі вперше в слов’янському мовознавстві визначаються етапи розвитку серболужицької нормативної ботанічної номенклатури, досліджуються її генетичні, лексико-семантичні, словотворчі особливості. З’ясовано, що формування цієї групи лексики відбувалося протягом ХІХ–ХХ ст.
З точки зору генезису нормативна ботанічна номенклатура є неоднорідною. В її складі виділяється спільнослов’янська лексика, власне серболужицькі фітоніми й запозичення зі слов’янських і неслов’янських мов.
В основі найменувань, що зберігають зв’язок із початковим принципом номінації, знаходяться кваліфікативні ознаки, які відображають властивості й якості реалії, а також релятивні ознаки, які вказують на зв’язок рослини з іншими предметами або явищами.
У рамках ботанічної номенклатури розрізняється три типи лексико-семантичних відношень, а саме: синонімія, полісемія, омонімія.
Словотворча структура нормативних назв визначається існуванням трьох типів фітонімів: простих, складних і складених найменувань (двочленних).
Ключові слова: фітонім, ботанічна номенклатура, семантична мотивація.

Аннотация
Адаменко С. Л. Серболужицкая ботаническая номенклатура: ее формирова¬ние и специфика (на материале названий лекарственных растений). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.03 – славянские языки. Институт языкознания НАН Украины, Киев, 1999.
Впервые в славянском языковедении комплексно исследуются серболужицкие фи¬тонимы в генетическом, лексико-семантическом, словообразовательном аспектах с при¬влечением сравнительного материала родственных языков. Объектом научного анализа избраны нормативные названия дикорастущих лекарственных растений, распространен¬ных на территории славянского этникума в Верхней и Нижней Лужицах. Фактический материал извлечен из специальных изданий, посвященных научной классификации сер¬болужицких фитонимов, словарей верхнелужицкого и нижнелужицкого литературных языков, научно-популярной литературы, картотеки „Серболужицкого лингвистического атласа“. В связи с историческим анализом лексики рассматриваются и фитонимы из ранних памятников серболужицкой письменности.
В диссертации исследуются источники формирования серболужицкой норматив¬ной ботанической номенклатуры, пути ее развития в определенные исторические перио¬ды, этапы становления, уточняются общие и специфические черты. Выявлено, что фор¬мирование данной группы лексики происходило на протяжении XIX–ХХ веков.
В результате проведенного анализа серболужицких фитонимов выясняется, что с точки зрения генезиса нормативная ботаническая номенклатура является неоднородной. В ее составе отчетливо выделяются общеславянские лексемы, собственно серболужиц¬кие фитонимы и заимствования из неславянских и славянских языков (наиболее много¬численными оказались латинско-немецко-серболужицкие параллели).
В работе выявляются мотивировочные признаки, определяющие выбор наимено¬вания, выясняются принципы номинации, существующие в группе названий лекарствен¬ных растений. В связи с этим особое внимание обращается на культурное взаимо¬влияние соседних народов, привлекается богатый этнографический материал. Установле¬но, что в основе наименований, сохраняющих связь с первичным принципом номинации, находятся качественные и относительные признаки реалии: „форма“, „цвет“, „запах“, „вкус“, „место произрастания“, „лекарственные свойства“, „время созревания“, „исполь¬зование в хозяйственной деятельности, в быту“ и др. Определение характерных мотиви¬ровочных признаков позволило разработать этимологии отдельных серболужицких фитонимов с затемненной семантикой, внести дополнения в существующие толкования.
Подробное рассмотрение синонимических, омонимических и полисемических отношений между лексическими единицами, входящими в группу названий лекарствен¬ных растений, позволяет сделать вывод, что наиболее продуктивными являются синони¬мия и полисемия. Наличие синонимичных и омонимичных форм обуславливается от¬носительной свободой выбора признака номинации, находящегося в основе наимено¬вания, а также произвольностью при выборе суффиксальных морфем.
Словообразовательная структура фитонимов определяется наличием трех типов номенов: простых наименований, сложений и составных наименований (двучленных и трехчленных).
Большинство простых фитонимов образовано с помощью морфологического способа словообразования. Продуктивными являются форманты -nik, -ica, -ca, -иk, -иka, -iиka, остальные характеризуются меньшей активностью. Отмечено, что форманты, придающие значение уменьшительности, в составе фитонимической лексики десеман¬тизируются, теряя оценочную характеристику.
Часть фитонимов образовано с помощью синтаксико-морфологического способа словообразования. Среди наименований лекарственных растений, возникших в резуль¬тате сложения, различают композиты, созданные как путем словосложения, так и осно¬восложения.
Среди составных названий количественно преобладают фитонимы, образованные по структурной модели „имя существительное+имя прилагательное“, наиболее рас¬пространенной среди моделей, характерных для серболужицкой научной ботанической лексики. Модель „имя прилагательное+имя существительное“ чаще встречается в на¬родной номенклатуре, хотя есть и немало примеров ее использования в нормативной лексике. В памятниках письменности и в народной номенклатуре отмечаются редкие трехчленные названия растений, образованные по моделям „имя существительное+со¬юз+имя существительное“ и „имя существитель¬ное + предлог+ имя существитель¬ное“.
Особенностью как нормативных, так и народных двучленных наименований (иног¬да и трехчленных) является процесс универбизации (семантического сжатия компонен¬тов).
Ключевые слова: фитоним, ботаническая номенклатура, семантическая мотивация.

Summary

Adamenko S. L. Sorbian botanical nomenclature: its formation and spe¬cificity (on a material of the names of medicinal plants). – Manuscript.
The dissertation is presented as a manuscript for the scientific degree of „Candidate in Philology“ – speciality 10.02.03 – Slavonic languages. The defence will take place at the O. Potebnia Institute of Linguistics, National Academy of Sciences of Ukraine.
In the work for the first time in Slavic linguistics the stages of development of the Sorbian normative botanical nomenclature are defined, its genetic, lexico-semantic and word-building peculiarities are investigated. It is found out, that the formation of this group of lexicon occured during XIX-XX centuries. From the point of view of genesis the normative botanical nomenclature is non-uniform. The All-Slavic lexicon, actually Sorbian phytonyms and borrowings from both Slavic and unslavic languages, is allocated in its structure. Qualificative sings, which display properties and qualities of a reality, and also relative sings, which specify connection of a plant with other subjects or phenomena are in a basis of the names, that keep connection with an initial principle of nomination.
The word-building structure of the normative names is determined by existence of three types of phytonyms: simple, complex and compound names (binominal).
Key words: phytonym, botanical nomenclature and semantic motivation.

Підписано до друку 12.04.1999 р. Формат 60х84/16. Папір офсетний.
Тираж 100 прим. Зам.170
Видавничий Центр
Львівського державного університету
імені Івана Франка
290602, Львів, вул. Університетська, 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020