.

Теорія і практика соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в Україні: Автореф. дис… д-ра пед. наук / І.Д. Звєрєва, Ін-т педагогіки АПН Укра

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 7702
Скачать документ

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ЗВЄРЄВА Ірина Дмитрівна

УДК 371: 316

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ
З ДІТЬМИ ТА МОЛОДДЮ В УКРАЇНІ

13.00.05 – соціальна педагогіка

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук

Київ – 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України КОВАЛЬ Лариса Григорівна, колишня завідувач кафедри педагогіки Київського університету імені Тараса Шевченка.
Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України САВЧЕНКО Олександра Яківна, Міністерство освіти України, заступник міністра освіти;
доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України СИНЬОВ Віктор Миколайович, Інституту внутрішніх справ Академії МВС України, завідувач кафедри соціальної педагогіки;
доктор філософських наук, професор МИГОВИЧ Іван Іванович, Ужгородський державний університет, завідувач кафедри соціальної роботи.

Провідна установа: Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського, кафедра соціальної педагогіки і психології, Міністерство освіти України, м. Одеса.

Захист відбудеться “26” листопада 1999 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 252053, м. Київ, вул. Артема, 52-а, 4-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України.

Автореферат розісланий “16 ” листопада 1999 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради М.П.Легкий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність і доцільність дослідження. Гуманістична парадигма, стверджувана у сучасній освітній ситуації, з особливою гостротою ставить питання про гарантії держави щодо забезпечення прав і можливостей особистості у новій соціальній ситуації, яка має сприяти її успішній соціалізації у різних соціальних інститутах і галузях: школі, сім’ї, товаристві ровесників, у культурі, науці, засобах масової інформації тощо. В умовах перехідного періоду, який характеризується економічними, демографічними та інтелектуальними кризами, нестабільністю соціально-політичних процесів, зростає роль соціальних служб як осередків, покликаних кваліфіковано захищати права людини, зокрема, дитини, фасилітатизувати становище різних категорій молоді, людей з обмеженими соціальними, фізичними та психічними можливостями, надавати їм допомогу та підтримку, активізувати процеси адаптації та реабілітації. Гуманістичні тенденції становлення й розвитку системи соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні закладені в українській ментальності, виключній кордоцентричності родинних відносин, “філософії серця” Г.С.Сковороди та філософії громадянськості В.О.Сухомлинського, особистісно орієнтованій концепції розвитку освіти сьогодення (Г.О.Балл, І.Д.Бех, С.У.Гончаренко, І.А.Зязюн, В.Г.Кремень, Ю.І.Мальований, О.Я. Савченко та ін.).
У складних умовах iснування бiльшостi громадян держава намагається спрямувати соцiальну полiтику на профiлактику негативних явищ та допомогу знедоленим. Так, 15 грудня 1992 року Верховною Радою України було проголошено Декларацiю “Про загальнi засади державної молодiжної полiтики в Україні”, а 5 лютого 1993 року – Закон “Про сприяння соцiальному становленню та розвитку молодi в Українi”.
Окремi державнi та суспiльнi iнститути, які певною мірою вже започаткували соцiальну роботу з населенням, на жаль, не спроможнi розв’язати весь комплекс існуючих проблем. Саме тому виникла потреба у побудові системи соціальних служб для молоді, яка б об’єднувала фахівців високого професiйного рiвня. Згідно з рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 1993 р. було створено Український державний центр соцiальних служб для молодi, метою роботи якого є органiзацiя соціально-педагогічної діяльності, а також створення системи методичної та практичної допомоги населенню. Становлення системи соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні базувалося на існуючих на той час умовах підготовки соціальних педагогів і соціальних працівників, яких з 1991 р. почали готувати практично в усіх країнах колишнього Радянського Союзу (В.Г.Бочарова, М.П.Гурьянова, Т.Ф.Яркіна). Водночас в Україні при унiверситетах і на базi iнших вищих та середнiх навчальних закладiв (педагогiчних, культурних, технiчних, медичних) почали створюватися кафедри соцiальної педагогiки та соцiальної роботи, колективи яких зайнялися розробкою стандартів цього фаху, його науково-методичним забезпеченням (А.М.Алексюк, Н.П.Бура, Л.Г.Коваль, А.Й.Капська, Л.І.Міщик, І.І.Мигович, О.М.Олексюк, В.М.Сидоров, С.Я.Харченко).
Поява в Українi професiоналiв у галузi соцiальної роботи, їх iнтеграцiя у сучасний ринок працi сприяють виконанню багатьох соцiально-педагогiчних завдань і, зрештою, зумовлюють якiсть соцiальної полiтики в контекстi гуманiстичних, загальнолюдських пiдходiв, стабілізують соціальні потреби людини, її здатність діяти в рiзноманiтних життєвих ситуацiях. Разом з тим, соціально-педагогічна робота не є абсолютно новою сферою дiяльностi для України і Росiї. Така діяльність виникла ще у 20-тi роки, а набула значного розвитку у 60-80-ті роки ХХ ст. Так, у Москвi в 1989 р. був створений Тимчасовий науково-дослiдний колектив “Школа-мiкрорайон”, діяльність якого було спрямовано на створення та офiцiйне введення по всiй територiї СРСР, в тому числi й в Українi, iнституту соцiальних педагогiв та працiвникiв. Ця подiя вiдбулася в березнi-квiтнi 1991 р. i стала своєрiдною вiхою у становленнi та розвитку сучасної теорiї й практики соцiальної роботи з дітьми та молоддю.
Однак розбудова нових полiтичних та економiчних державних засад потребує не лише переосмислення попереднього досвiду, а й створення якiсно нової концепції соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні. Труднощi, якi об’єктивно виникають на цьому шляху, зумовлюють необхiднiсть застосування наукових пiдходiв щодо органiзацiї соціально-педагогічної роботи з різними категоріями дітей і молоді, пошуку найефективніших шляхів, форм і методів взаємодії соціальних інститутів і громадських організацій, благодійних і міжнародних фондів, здатних здійснити підтримку і сприяти розвитку всiх напрямів теорiї та практики соцiальної роботи. Актуальність дослідження зумовлена також рядом факторів, провідними серед яких є:
• падiння виробництва, поява безробiття, рiзке зниження життєвого рiвня населення, що супроводжується погiршенням стану здоров’я та зростанням кримiногенностi;
• збільшення кiлькості людей, що потрапляють до категорiї малозабезпечених і соцiально вразливих верств населення. Це стосується не лише iнвалiдiв, багатодiтних і неповних сiмей, й звичайних, в тому числi молодих сiмей;
• соціальна незатребуваність провідних фахівців із соціально-педагогічної роботи (соціальних педагогів, практичних психологів, соціальних працівників, соціальних психологів). Головною перешкодою у стабілізації їхнього статусу в суспільстві є невідповідність потреби у такого роду фахівцях існуючому стану фінансування освіти, культури, науки, нерозвиненість орієнтацій молоді на цінності суспільства, індивідуального розвитку, самоцінності людини як продукту культури. Все це потребує підготовки посередника у складних процесах міжпоколінної трансмісії виховних ідеалів і норм взаємодії, діалогу людини і суспільства, людини і людини;
• невідпрацьованість системи превентивної, адаптаційної та реабілітаційної роботи з різними категоріями дітей і молоді.
Дослідження цих процесів є досить актуальним у зв’язку з пошуком соціальною педагогікою і соціальною роботою, як важливих галузей педагогічної та соціологічної освіти, шляхів взаємоінтеграції у вирішенні проблем соціальної адаптації, профілактики, допомоги та реабілітації різних категорій дітей і молоді, створенні умов формування громадянина незалежної України .
Питання превентивної діяльності педагога, вихователя, класного керівника знайшли відображення у працях В.М.Алфімова, М.І.Босенко, Б.С.Кобзаря, В.М.Оржеховської, Н.Г.Ничкало, О.І.Пилипенка, Г.М.Сагач, В.Г.Слюсаренка та ін., які орієнтувалися на створення системи підготовки кваліфікованих педагогічних кадрів і організацію їхньої діяльності у навчальних закладах різних типів: школі, гімназії, школі-інтернаті, закладах вищої освіти.
Багатоаспектність соціально-педагогічної роботи відповідно до встановленої авторами типології молодіжних рухів, угруповань, організацій доведена у дослідженнях Н.В.Заверико, О.В.Киричука, Г.М.Лактіонової, Л.В. Рубашевської, та ін.
Соціально-педагогічна допомога та реабілітація особистості залежно від існуючої у неї проблеми щодо навчання, адаптації у сім’ї, товаристві ровесників і трудовому колективі, пошуку роботи та відновлення здоров’я цікавить дослідників, які вивчали ці питання у дитячому та молодіжному середовищі (О.В.Беца, З.Г.Зайцева, В.П.Кравець, Н.Г. Ничкало, В.М.Синьов та ін.).
В умовах реформування освіти в Україні, розширення спектру спеціальностей, взаємної інтеграції науки і практики, диференціації напрямів педагогіки активізувалися пошуки вітчизняних дослідників у галузі соціальної педагогіки та соціальної роботи. Зокрема, деякі аспекти порівняльного аналізу процесів підготовки фахівців з соціальної педагогіки розглянуті у дослідженні Л.І.Міщик; питання діяльності цих фахівців у соціальних службах як відкритій педагогічній системі розкриті в дисертації О.А.Кузьменка; система роботи з окремими категоріями дітей та молоді, які мають фізичні обмеження, досліджена І.Б.Івановою.
Аналіз праць учених, а також досвіду практичної діяльності фахівців у системі соціальних служб для молоді свідчить, що цілісної концепції соціально-педагогічної роботи з різними категоріями дітей та молоді й технологій її реалізації досі не створено.
Враховуючи актуальність розробки цілісного підходу до соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в Україні, який базується на вітчизняному та зарубіжному досвіді, нами обрано тему дисертаційного дослідження “Теорія і практика соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в Україні ”.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Київського університету імені Тараса Шевченка при розробці теми “Різнорівнева педагогічна освіта в умовах університету” (1994 – 1998 роки).
Об’єкт дослідження – соціально-педагогічна робота з різними категоріями дітей та молоді.
Предмет дослідження – сутність, закономірності та провідні тенденції розвитку соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю України у ХХ столітті.
Хронологічні межі дослідження – початок ХХ століття – кінець 90-х років ХХ століття – зумовлені тим, що саме у цей період починає розвиватися нова галузь педагогіки – соціальна педагогіка, сутність якої полягає не лише у теоретичному обгрунтуванні законів, принципів, форм і методів соціального патронажу різних категорій населення, а й у практичній діяльності та пошуку найефективніших засобів виходу особистості з кризових ситуацій. Ця тенденція простежується у світовій практиці ( США, Західна Європа) і розвивається протягом ХХ століття на своєрідному соціальному грунті колишнього Радянського Союзу: спочатку як широкого соціального досвіду (педагогіки середовища у 20-ті роки), далі – шкільної соціальної роботи (30-60-ті роки), “жеківської” педагогіки у 70-80-ті роки, соціально-педагогічної діяльності соціальних служб (початок 90-х років) і, нарешті, – консолідації державних, громадських і благодійних структур в організації соціально-педагогічної роботи з різними категоріями дітей та молоді в Україні (кінець 90-х років).
Мета дослідження – виявити генезис, сутність, головні тенденції і фактори, які зумовлюють розвиток соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю у світовому контексті та соціокультурних умовах України в ХХ столітті.
Концепція дослідження. Провідна ідея концепції соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні полягає у розумінні її як багаторівневої системи, підсистемам якої властиві відносна самостійність, технологічність та ефективність залежно від об’єкта (напряму соціальної роботи) й суб’єкта (категорії дітей та молоді) соціально-педагогічного впливу.
Кожен напрям-підсистема має соціальне спрямування, яке виявляється у меті, принципах, змісті, формах, методах і критеріях діяльності соціальних служб для дітей та молоді .
Основою розробки технологічних аспектів соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні є зміст і пріоритети кожного напряму соціально-педагогічної діяльності. Так, зміст соціальної профілактики становлять: роз’яснення правових норм соціально значущої діяльності та поведінки; ознайомлення з нормативними міжнародними та державними документами, які забезпечують розвиток особистості, рівень освіти, вибір професії; надання різним категоріям молоді інформації про можливі наслідки асоціальних дій, нехтування здоровим способом життя, відмови від культурного проведення дозвілля; організація заходів щодо забезпечення програми позитивної життєдіяльності особистості; здійснення системи соціального захисту різних категорій сімей, жінок, дітей і молоді (забезпечення роботою, навчанням); виховання почуття відповідальності за можливі наслідки протиправних дій.
Основними засадами соціального обслуговування є цілісність і збалансованість державних, громадських і приватних програм, серед яких найважливіше місце посідає служба планування сім’ї, працевлаштування молоді, пенсійного забезпечення, соціального страхування на випадок втрати роботи, організація життєдіяльності інвалідів, дітей-сиріт, а також соціально-побутова та гуманітарна допомога інвалідам з дитинства, інвалідам праці та війни, малозабезпеченим, багатодітним сім’ям, неповнолітнім матерям, одиноким матерям і сім’ям, які виховують дітей-інвалідів, іншим категоріям молоді (купівля продуктів харчування, прибирання квартири, приготування та доставка їжі, супроводження до медичного закладу); надання гуманітарної допомоги (продуктів харчування, одягу, взуття, медикаментів) дітям і жінкам, молоді, які змушені покинути сім’ю через жорстоке поводження близьких; організація роботи благодійних закладів, їдалень, соціальних притулків для тимчасового мешкання дітей, жінок і молоді, які опинилися в складних життєвих ситуаціях, та осіб без постійного місця проживання.
Зміст соціальної допомоги полягає у цільовій реалізації програм діяльності служб у системі соціальної роботи з молоддю (робота з сім’єю, розв’язання конфліктів у подружжя чи у стосунках з дітьми, а також проблем освіти, працевлаштування, організації культурно-дозвіллєвої діяльності, охорони здоров’я); підтримці життєвого рівня сімей, жінок, дітей і молоді; наданні державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченій молоді, молодій сім’ї, яка виховує дітей, у тому числі дитину-інваліда, опікує сироту; матеріальному забезпеченні у разі тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника; реалізації заходів діючої системи соціального забезпечення; створенні умов розвитку творчого потенціалу особистості, державної підтримки інтелектуальної еліти та обдарованих дітей і молоді; захисті прав працездатної молоді у галузі праці в умовах різних форм власності.
Зміст соціальної реабілітації становлять: реконструкція соціокультурного оточення різних категорій сімей, дітей і молоді, надання допомоги в комунікації та навчанні, цілеспрямованій соціально-психологічній роботі з близькими та родичами; надання допомоги в професійному самовизначенні, сприяння працевлаштуванню; організація дозвілля та спілкування; виявлення творчих здібностей; охорона прав дітей і молоді; медичний, педагогічний, психологічний патронаж; створення позитивної громадської думки щодо багатоаспектності проблем сімей, жінок, дітей і молоді.
Реалізація основної ідеї дисертаційного дослідження зумовлює необхідність обгрунтування педагогічних умов ефективності системи соціальної роботи з дітьми та молоддю. До таких умов слід віднести: гуманістичний, особистісно орієнтований, кордоцентричний і культурологічний підходи, педагогічне стимулювання самодопомоги у процесах соціалізації та самовизначення, організаційно-педагогічна взаємодія підсистем соціальної роботи та управління діяльністю соціальних служб для молоді в Україні.
Основна ідея та положення концепції втілені у загальній гіпотезі дослідження, яка полягає у доказі того, що висока ефективність системи соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні досягається за умови дотримання принципів цілісності, динамічності, проективності, гнучкості, вікової та регіональної відповідності, взаємозв’язку з підсистемами соціальної роботи, врахування особливостей дії об’єктивних і суб’єктивних факторів її розвитку на мікро- , мезо- та макрорівнях .
Загальна гіпотеза конкретизується у часткових гіпотезах , а саме:
• успішна реалізація напрямів соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в Україні можлива за умов створення законодавчої основи її реалізації, яка враховує положення Конвенції про права дитини;
• ефективність діяльності системи соціальних служб для молоді залежить від їхньої координуючої ролі у взаємодії державних, громадських і благодійних організацій, що сприяють розвитку теорії та практики соціально-педагогічної роботи, проектів соціальної профілактики, соціальної допомоги, соціальної реабілітації різних категорій дітей та молоді;
• перспективність і педагогічна доцільність технологій соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю забезпечуються за умови врахування потреб та інтересів кожної особистості, яка виступає суб’єктом професійної діяльності фахівців.
Відповідно до мети і завдань, концепції та гіпотези визначено основні завдання дослідження:
1. На основі аналізу стану досліджуваної проблеми у теорії та практиці визначити закономірності й тенденції розвитку соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні.
2. Розробити концепцію соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні та впровадити її у діяльність соціальних служб для молоді.
3. Обгрунтувати модель соціально-педагогічної діяльності фахівців з соціальної роботи на державному, регіональному та місцевому рівнях.
4. Обгрунтувати та практично впровадити технології здійснення соціальної роботи з різними категоріями дітей та молоді .
5. Розробити та експериментально апробувати програми соціальної підтримки, соціальної адаптації та соціальної реабілітації у системі соціальних служб для молоді.
6. Виявити та експериментально перевірити педагогічні умови ефективності системи соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні.
Методологічна основа дослідження грунтується на положеннях теорії пізнання, зокрема, на врахуванні єдності загального, особливого та одиничного у соціально-педагогічній діяльності, теорії систем, яка дозволила представити соціально-педагогічну роботу як складну і багаторівневу систему із властивими їй підсистемами, а також на принципах філософії освіти, зокрема філософії нестабільності, положеннях синергетики, що дало змогу виявити суперечності розвитку особистості залежно від різних факторів її соціалізації, культурології, зокрема, розвитку загальнолюдських цінностей людини; положень психології особистості, концепцій гуманізації, педагогіки середовища, полікультурного діалогу, педагогічної взаємодії.
Теоретичною основою дослідження стали положення філософії, психології та педагогіки щодо специфіки людської діяльності (М.С.Каган, О.М.Леонтьєв, Л.Ніколов, Е.Г.Юдін) та розвитку особистості на мікро, мезо- та макрорівнях (Л.П.Буєва, Б.Бітінас, Т.Ф.Яркіна), соціологічного аналізу суспільних процесів (В.Судаков), створення умов виховання особистості в умовах альтернативної освіти (М.Монтессорі, Р.Штайнер), принципів природовідповідності, культуровідповідності та самодопомоги (А.Дістервег, Ж.Руссо, Й.Песталоцці), організації навчально-пізнавальної діяльності (Л.В.Занков, Ю.К.Бабанський, В.В.Давидов, Н.Ф.Тализіна, М.О.Данилов, В.А.Козаков, Г.І.Щукіна, І.Я.Лернер та ін.).
Відповідно до поставлених завдань були використані методи дослідження:
теоретичнi – аналiз фiлософської лiтератури, праць вiтчизняних i зарубiжних учених з питань соцiальної роботи та соцiальної педагогiки, культурологiчних дослiджень проблем формування особистостi у контекстi культури нацiї, концепцiй дiяльнiсного пiдходу, формування позицiї особистостi, теорiй научiння, групового пристосування, теоретичного узагальнення передового соцiально-педагогiчного досвiду;
емпiричнi – методи дiагностики, адаптованi вiдповiдно до завдань дослiдження, методи масового збирання емпiричного матерiалу (анкетування, опитувальники, бесiди, iнтерв’ю), соціально-педагогiчного експерименту. В дисертацiї використанi методи якiсної та кiлькiсної обробки одержаних результатiв.
Дослiдження здійснювалось у три етапи протягом 1990 – 1998 рр.:
На першому етапi (1990-1993 рр.) було вивчено та проаналізовано фiлософську, соцiологiчну, педагогiчну та психологiчну лiтературу з проблеми, досліджено вiтчизняний i свiтовий досвiд органiзацiї соцiально-педагогiчної роботи з рiзними категорiями населення, вивчено стан розвитку соціальних служб для молоді в Україні, характер реалізації різних програм, визначено критерії їх соціальної значущості.
На другому етапi (1993-1996 рр.) було розроблено концепцію соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні й визначено основні об’єкти її втілення на державному, регіональному, місцевому та районному рівнях; вивчено стан підготовленості соціальних працівників до здійснення соціальної роботи, окремих її напрямів; розроблено технології соціальної підтримки, соціальної адаптації та соціальної реабілітації різних категорій молоді; організовано їх впровадження в різних регіонах України.
На третьому етапi (1996-1998 рр.) здійснювався пошук шляхів інтеграції розробленої системи соціальної роботи з дітьми та молоддю в міжнародні проекти “Соціальна освіта в Україні”, “Зайві?”, спрямовані на взаємодію державних, громадських і благодійних організацій у вирішенні проблем соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні, обгрунтування критеріїв її ефективності, які відповідають міжнародним нормам й стандартам; визначались перспективи розвитку різних підсистем соціальної роботи в Україні в міжнародному контексті.
Наукова новизна одержаних результатів дослiдження полягає:
• у розробці теоретико-методологічних засад становлення й розвитку системи соціальних служб для молоді в Україні;
• у створеннi концепцiї соціальної роботи з різними категоріями дітей та молоді в Україні;
• у теоретичному обгрунтуваннi та практичному впровадженнi моделi органiзацiї соціально-педагогічної роботи на мікро-, мезо- та макрорівнях;
• у виявленнi та апробацiї педагогiчних умов реалiзацiї технологiчних моделей організації соціальної роботи з дітьми та молоддю на державному, регіональному та місцевому рівнях.
Теоретичне значення дослiдження полягає у науковiй розробцi актуальних питань теорiї та практики соцiальної педагогiки і соціальної роботи з різними категоріями дітей і молоді, закономiрностей i тенденцiй розвитку системи соціальних служб для молоді; взаємодії державних, громадських і благодійних організацій у вирішенні проблем соціальної допомоги, соціальної адаптації та соціальної реабілітації дітей та молоді в Україні; критеріїв ефективності соціально-педагогічної діяльності.
Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці та впровадженні системи соціальної роботи з дітьми та молоддю в діяльність соціальних служб України; в участі у розробці проекту Закону про соціальну роботу з дітьми та молоддю в Україні; у створенні нових технологій організації соціально-педагогічного впливу на особистість залежно від наявних у неї проблем; у визначенні умов ефективної взаємодії державних, громадських та добродійних організацій у здійсненні соціально-педагогічної роботи; у впровадженні нових спецкурсів і різноманітних видів практики в систему підготовки соціальних педагогів і соціальних працівників.
Практичнi висновки та рекомендацiї пройшли апробацію у рiзних регіонах України (більш ніж у 400 центрах соціальних служб для молоді різного рівня всіх областей України), а також у вищих навчальних закладах: Харківській академії мистецтв, Тернопільському педагогічному університеті, Київському університеті імені Тараса Шевченка, Херсонському гуманітарному інституті, Педагогічному коледжі при Київському університеті імені Тараса Шевченка тощо) і набули поширення. Деякi аспекти розробленої нами системи й технологiй знайшли вiдображення у створенні стандартiв професiї “соцiальна педагогiка”, освiтньо-професiйної програми, затвердженої Мiнiстерством освiти України. Рекомендацiї для складання навчальних планiв і програм за даною спецiальністю використовують викладачі київських, харкiвських, луганських вузiв (унiверситетiв та академії мистецтв, інститутів післядипломної освіти).
У дослідженні (на різних його етапах) взяли участь понад 600 працівників центрів соціальних служб для молоді, 2 тисяч студентів, 80 викладачів.
Вiрогiднiсть та аргументованість одержаних результатiв і висновкiв забезпечуються застосуванням рiзноманiтних методiв соціально-педагогiчного дослiдження, значним охопленням ним учасникiв дослiдно-експериментальної роботи, кiлькiсним та якiсним аналiзом експериментального матерiалу, репрезентативнiстю вибiрки, можливiстю вiдтворення експерименту та зiставлення його результатiв з масовим соціально-педагогiчним досвiдом.
Результати дослідження впроваджено більш ніж у 400 центрах соціальних служб для молоді, а також у Запорiзькому державному університеті, в Харкiвській Академії мистецтв, у Київському унiверситеті імені Тараса Шевченка та у Педагогічному коледжі при Київському університеті імені Тараса Шевченка, Національному університеті “Києво-Могилянська академiя”.
Особистий внесок дисертанта полягає у розробцi концепцiї соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні, в обгрунтуваннi складових цiєї системи, технологiй її реалiзацiї, виявленнi умов ефективного її функцiонування, здiйсненнi експериментальної перевiрки та аналiзу результативностi проведеної роботи.
За матеріалами дослідження організовано і проведено особисто автором міжнародні семінари та конференції: “Волонтери серед дітей та підлітків: Цінності. Етика. Вміння соціальної роботи” (Міжнародна літня школа для волонтерів соціальної роботи, Київ, 1998 р.), “Соціальна освіта в Україні: можливості нового проекту” та “Соціальна робота як професія” (Київ, 1998 р.), “Методи соціальної роботи з дітьми та молоддю: національний та міжнародний аспекти” (Донецьк, 1998 р.), “Етика та цінності соціальної роботи” (Київ, 1998 р.), “Соціальна робота з сім’ями та дітьми, які мають відхилення у поведінці” (Одеса, 1998 р.), “Розвиток соціальної роботи з дітьми за місцем проживання” (Тернопіль, 1998 р.), “Соціальна робота з дітьми груп ризику: профілактика алкоголізму та наркоманії” (Одеса, 1998 р.); “Профілактика наркоманії та токсикоманії серед підлітків (Дніпропетровськ, 1999), “Метод Peer Education у соціальній роботі з підлітками та молоддю” (Тернопіль, 1999); автор брала участь у Всесвітньому конгресі “Мир та соціальна справедливість – змінювання обличчя соціальної роботи” (Ізраїль, Єрусалим, 1998 р.), міжнародному семінарі “Шляхи деінституалізації дітей в країнах колишнього Союзу” (Женева, 1998 р.), Європейській конференції батьків-вихователів “Фостерська підтримка дітей” (Ниредьхаза, Угорщина, 1998 р.) та ін.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у 68 наукових і науково-методичних працях (з них без співавторів – 33), у том числі: 1 монографія, 4 навчальних посібники, 28 методичних рекомендацій і матеріалів, 36 статей та тез. Загальний обсяг особистого внеску становить понад 75,5 друкованих аркушів.
На захист виносяться:
1. Концепцiя соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні, що являє собою багаторівневу систему, підсистеми якої є відносно самостійними, технологічними та ефективними залежно від об’єкта (напряму соціальної роботи) та суб’єкта (категорії дітей та молоді) соціально-педагогічного впливу.
2. Теоретичне обгрунтування та результати практичного впровадження технологій соціально-педагогічної роботи з кожного напряму-підсистеми, які мають соціальне спрямування, що виявляється у меті, принципах, змісті, формах, методах і критеріях діяльності соціальних служб для дітей та молоді .
3. Критерії ефективної дiяльностi системи соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні на державному, регіональному та місцевому рівнях.
Обсяг і структура дисертацiї. Робота складається iз вступу, 4 роздiлiв, загальних висновкiв (обсяг основного тексту – 390 с.), списку використаних джерел (822), з них іноземними мовами – 35 , додаткiв – 19 с. У роботі вміщено 9 схем, 7 таблиць.
Автор висловлює щиру подяку за наукові консультації дійсному члену АПН України, доктору педагогічних наук, професору НИЧКАЛО Нелі Григорівні.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обгрунтовуються актуальність і доцільність дослідження, визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання, концепція, методологія дослідження, формулюються основні положення, що виносяться на захист, визначається теоретична та практична значущість дослідження.
У першому розділі “Теоретичне обгрунтування проблеми соціально-педагогічної діяльності як основи соціальної роботи з дітьми та молоддю” розкрито сутність соціально-педагогічної діяльності як основи соціальної роботи з дітьми та молоддю, етапи її розвитку у світовому та вітчизняному соціокультурному контексті, обгрунтовано концептуальні позиції дослідження через визначення змісту, напрямів, форм і методів соціально-педагогічної роботи.
На основі аналізу філософського змісту діяльності визначено взаємозв’язок категорій “діяльність”, “соціальна робота”, “педагогічна діяльність” “соціально-педагогічна робота” крізь призму особистісного підходу. Встановлено, що ряд позицій, розроблених філософами, є основоположними для психолого-педагогічного аналізу змісту діяльності, зокрема соціально-педагогічної. У своєму дослідженні ми виходили з таких позицій:
1. Діяльність – це фундаментальне філософське поняття, яке за своїм змістом можна порівняти з категоріями суспільного буття і свідомості, воно є родовим відносно будь-яких видів діяльності. Це – ключове поняття для розуміння специфіки “світу людини “ (В.Ж.Келле, В.С.Швирьов), її взаємодії з соціальним середовищем.
2. Специфіка соціально-педагогічної роботи як різновиду діяльності не тільки визначається доцільністю, її суть виявляється насамперед у виборі, принциповій “відкритості” основ, вільному творчому цілепокладанні (В.С.Швирьов, І.Т.Касавін, М.С.Злобін).
3. Соціально-педагогічна робота не може зводитися лише до аналізу суб’єкт-об’єктних відносин або до перетворення об’єктивної реальності: існує можливість розвитку особистості у практичній діяльності, а також у плані її “здатності до самозміни”, “вияву світу людської суб’єктивності”, формування потреби у спілкуванні, розумінні, діалозі тощо (В.С.Швирьов).
4. Соціально-педагогічна робота не обмежується експансією діяльнісного підходу, його абсолютизацією: вона пронизує всі сторони людського буття, але не є його єдиною основою, глибинною сутністю (В.Ж.Келле, Г.С.Батіщев), оскільки багатозначність особистісних проблем вимагає застосовування кожного разу нового підходу, нової соціально-педагогічної парадигми.
5.Основою розвитку і розуміння суспільного життя є єдність діяльності та суспільних відносин, а не діяльність як така (В.Ж.Келле). Тому соціально-педагогічна робота як система здатна до саморозвитку, зміни окремих її підсистем залежно від потреб суспільства і людини.
Генезис розвитку виховного соціально-культурного середовища і відповідних типів соціального виховання у контексті соціальної педагогіки і соціальної роботи свідчить про існування різноманітних підходів до формування особистості.
Уже на початку XIX ст. сам термін “соціальна педагогіка” мав наукове тлумачення у двох значеннях: як інтеграція виховних сил суспільства з метою підвищення культурного рівня народу (П.Наторп) і як соціальна допомога знедоленим дітям, піклування про них, профілактика правопорушень серед неповнолітніх (Г.Ноль, Г.Боймер). Проте, тоді ці два поняття існували паралельно: сама наука виникла із прагнення прогресивних демократичних діячів протистояти антигуманізму буржуазного суспільства, класовій, расовій, національній дискримінації дітей у галузі освіти.
У соціально-педагогічних експериментах Р.Оуена та Й.Песталоцці, незважаючи на суттєві відмінності в їх концепціях, було чітко визначено гуманістичну спрямованість, намагання так організувати навчально-виховний процес, щоб він відповідав гідному існуванню дітей, їхнім потребам, турботам. Наприклад, Р.Оуен на противагу існуючому у буржуазному суспільстві підходу, який психологічно орієнтує особистість на індивідуальне, егоїстичне “Я”, в основу своєї концепції поклав поняття “Ми”. Ці школи були приречені на загибель, тому що суспільство історично було не готове до їх сприйняття. Але у спогадах людей досвід практичного втілення нових ідей виховання і навчання залишився як зразок величі та мужності видатних педагогів. Спроби педагогів-просвітителів знайти реальні зв’язки школи з життям, організувати взаємодію процесів виховання і навчання з соціальною дійсністю послужили передумовою сучасних соціально-педагогічних досліджень.
На початку XX ст. у Німеччині з ідеєю об’єднання всіх виховних можливостей суспільства виступив проф. П.Наторп, представник мальбурзької школи неокантіанства, який прийшов до ідеї організації соціальної школи на основі інтеграції виховних сил суспільства. У США та Європі значного поширення набули педагогічні ідеї Дж.Дьюї. Школи майбутнього, за Дж.Дьюї, повинні були органічно відображати соціально-економічні потреби суспільства, й мати чітко визначені класові ознаки (школи для народу – це школи прагматичні).
Становлення вітчизняної соціальної педагогіки пов’язано з дискусією у філософській та соціологічній літературі з питань про соціалізм, його потенційні можливості у вихованні людини нового типу: людини-творця, людини-громадянина, людини-колективіста. Її учасниками були В.Соловйов, Г.Спенсер, А.Луначарський та ін. У російській літературі були популярні погляди Ф.Достоєвського, Л.Толстого про перетворення суспільства на основі морального самовдосконалення людинию.
Ідея про роль людської індивідуальності в соціалістичному суспільстві була розвинена в працях видатних вітчизняних учених-педагогів А.Луначарського, Н.Крупської, П.Блонського та ін. Завдяки їх організаційній та політичній діяльності школа перетворилася на активну суспільну силу, що суттєво впливала на навколишню дійсність. Формування середовища соціального розвитку вихованців, культурний вплив на суспільство в цілому ввійшло в коло прямих обов’язків навчального закладу. Педагогічні позиції С.Шацького, В.Шульгіна, М.Крупеніної, А.Калашнікова, А.Пінкевича та їх колег зазанавали масивного опору ортодоксальних вчених у питаннях ролі та місця школи в суспільстві. Соціальна педагогіка 20-х років розвивалася за такими напрямами: формування методологічних засад взаємодії школи з соціальним середовищем, розробка нових методик педагогічно обгрунтованих зв’язків із сім’єю, громадськістю, державою, участь школи у політичному житті та боротьбі, взаємодія школи з економікою регіону, піднесення духовної культури соціального середовища, зв’язок з творчою інтелігенцією, боротьба з безпритульністю, важковиховуваністю, участь у ліквідації безграмотності населення, піднесення фізичної культури школярів, всього народу.
Концепцію взаємодії школи і середовища розробляли видатні педагоги того часу, керівники Інституту методів шкільної роботи М.Крупеніна та В.Шульгін. Протягом тривалого часу їх вважали представниками “антиленінської теорії відмирання школи”. Незважаючи на певні недоліки, їхня концепція містила цілий ряд ідей, які не втратили своєї актуальності й дотепер. По-перше, це ідея щодо необхідності вивчення навколишнього середовища, його впливу на школу. Соціальне середовище, на їхню думку, – це школа, вулиця, фабрика, сім’я, ради профспілок, без взаємодії з якими школа не може вирішити свої завдання. В цьому питанні значний вплив мали ідеї Дж.Дьюї про навчання в ході практичної діяльності. По-друге, ідея органічної єдності середовища та школи в діяльності останньої. Цю думку поділяв С.Шацький. Іншими словами, процес взаємодії школи та середовища має двобічний характер. Він передбачає втручання школи в середовище, за рахунок чого підвищується його виховний потенціал, відбувається педагогізація самого середовища. Зв’язок школи з середовищем має активний характер: здійснюється не тільки вивчення, а й перебудова з урахуванням виховних завдань.
Ці ідеї грунтувалися на великому науково-дослідному матеріалі. Педагоги розробили цікаві методики вивчення середовища, систему вимірювання ефективності роботи. Крім того, були розроблені моделі, які мали відповідати потребам середовища і завданням виховання активного будівника нового суспільства. Серед них: виробнича школа (школа трудова і політехнічна, де навчання здійснювалося на основі виробничої праці). Навчальний процес у цих школах був насичений краєзнавчим матеріалом, посібники мали практичну спрямованість з урахуванням особливостей міста і села. Позитивний зміст цих шкіл – формування економічного мислення та національної самосвідомості вихованців.
Суттєвий внесок у розробку проблеми зробив С.Шацький – видатний вітчизняний учений-педагог. Саме йому належить теоретичне обгрунтування соціальної ролі школи тих років. Визначаючи методологічні підходи до організації взаємодії школи з навколишнім середовищем, він підкреслював, що в науці та практиці склалися три відмінних один від одного варіанти школи. Перший полягає в тому, що школа виконує тільки просвітницьку функцію, а середовище – лише заважає педагогічному колективу виконувати свою справу. Цей погляд покладено в основу спеціальних шкільних посібників, предметної системи; домінувала віра у завершеність навчання. Для другого варіанта характерним є те, що школа зацікавлено ставиться до навколишнього середовища – з погляду тієї користі, яку навчальний заклад може мати для свого існування. Цей погляд було покладено в основу деяких педагогічних теорій Англії, Франції, Швейцарії, Америки, що сприяло виникненню так званих шкіл життя, де панували ідеї прагматизму. Третій варіант – це фактична єдність школи і середовища, тобто організація цілісного виховного процесу у середовищі.
Ідентичні процеси відбувалися у той час і в Україні. Ряд видатних педагогів відстоювали ідеї національного виховного ідеалу (Г.Ващенко), взаємозв’язку школи і соціального середовища (С.Русова), створення системи профілактичної та ресоціалізаційної роботи з бездоглядними дітьми (А.Макаренко). Запропоновані ними моделі соціального впливу на особистість не втратили актуальності й дотепер.
Поновлення наукової розробки питань соціальної педагогіки відбулося тільки в 50-60-х роках. Найперспективніші і найцікавіші погляди були викладені в працях А.Мерінгера і А.Флютнера, які виходили з того, що дитина – не просто об’єкт виховання, а насамперед людина, яка має свої життєві потреби. Тому її сприйняття в школі лише як учня – частина проблеми. ”Несоціальна”, ”закрита” школа не тільки не виправляє недоліки дитини, а й поглиблює їх. Головною метою діяльності шкільного педагогічного колективу має бути піклування про елементарні життєві потреби дитини, що сприятиме її соціальній орієнтації. Використання вчителями у своїй роботі методів соціально-педагогічного і соціально-психологічного дослідження допомагає зберегти “обличчя” школи, створити умови для зацікавлення педагогів і батьків у вихованні індивідуальності дитини, враховуючи її позитивні риси, допомогти у соціальному самовизначенні.
Важливі процеси відбувались у внутрішкільному житті. В передових школах почала формуватися виховна система, яка передбачала визначення комплексу цілей, діяльності з їх реалізації, відносин, що народжуються в процесі такої діяльності між її учасниками, керівних дій педагогів і самих вихованців, впливу навколишнього середовища, з яким взаємодіє школа.
Гуманізація цілей системи, організація діяльності, яка б однаково захоплювала і дітей, і дорослих, сприяла формуванню відносин довіри і взаємоповаги, створенню в школі сприятливих умов для розвитку всіх вихованців. Тому таким цікавим для нас тепер є досвід Павлиської школи (В.Сухомлинський), робота шкільних і позашкільних педагогів-організаторів. Завдяки їхній практичній діяльності почалися зрушення в напрямку індивідуалізації виховання, відкритості шкільної системи для впливу навколишнього середовища, використання цього впливу в особистісному розвитку дитини.
На початку 70-х років спостерігався процес, який гальмував соціально-педагогічну діяльність школи, з’явилися тривожні ознаки відриву шкільної справи від суспільного життя. Фетишизація відомчих показників роботи вчителя призвела до відомої “процентоманії”, знизила моральний авторитет школи, відбилася на якості підготовки випускників.
Тоді, коли видатні зарубіжні вчені підійшли до соціалізації як проблеми виховання з позицій інтеграції педагогів із суспільством, в педагогіку світового рівня почали поступово повертатися погляди П.Наторпа. Педагогічна наука встала перед проблемою органічного зв’язку з філософією, соціологією, економікою, природознавством, але вітчизняні педагоги однобічно орієнтувалися у своїх наукових і практичних дослідженнях на вдосконалення дидактики навчання. Такий підхід до питань освіти не дав можливості своєчасно відреагувати на розрив поколінь у сім’ї, появу стихійних оцінок у мотивації неформального спілкування молоді тощо.
На цю ситуацію офіційна педагогіка відгукнулася проголошенням школи центром виховної роботи. Але це не дало відчутних результатів. По-перше, за довгі роки зневажливого ставлення до проблем соціального змісту були втрачені навички керування середовищем виховання, по-друге, з педагогічних колективів пішли люди, які здійснювали реальний зв’язок з навколишнім середовищем. Навіть на теоретичному рівні школа не мала можливості піднятися над банальним його декларуванням у загальній формі. Офіційна установка “школа–центр мікрорайону” стала засобом усунення від роботи в середовищі інших соціальних інституцій суспільства. Але вже на початку 80-х років загострення проблеми викликало потребу суспільства у використанні передового вітчизняного і зарубіжного досвіду соціального виховання молоді. В країні почала розвиватися розгалужена система різних комплексів (соціально-педагогічних, фізкультурно-оздоровчих, сільських шкіл-комплексів тощо). Це можна назвати спробою набуття соціально-педагогічного досвіду комплексної організації роботи на рівні мікрорайону. Створення комплексів і керування їх роботою певний час стримувалися через організаційно-кадрові та фінансові труднощі. Але в житті суспільства тоді вже реально існувала потреба у пошуку нових форм організації соціального виховання і реорганізації діяльності школи в навколишньому середовищі. В передових школах почала формуватися виховна система, яка передбачала визначення комплексу цілей, діяльності з їх реалізації, відносин, що народжуються в такій діяльності між її учасниками, узгоджених дій педагогів і самих вихованців, впливу середовища (Ф.Брюховецький, А.Захаренко, В.Караковський). Визначилася тенденція до індивідуалізації та диференціації навчання і виховання, виявлення факторів впливу оточуючого середовища, посилення ролі неформальних, позаінституційних організацій та установ (Ш.Амонашвілі, М.Гузик, С.Лисенкова, В.Шаталов та ін.). Перспектива і вимоги розвитку суспільства яскраво виявили тенденцію суттєвої перебудови та оновлення освітньо-виховної системи в країні, забезпечення її цілісності.
Характерна для сьогодення увага педагогічної думки до питань удосконалення безперервно організованого (шкільно-позашкільного) освітньо-виховного простору, діяльності школи у системі соціальних зв’язків – явище закономірне, побудоване на об’єктивно діючих законах. Процес перебудови суспільства, підвищення ролі громадських організацій у сучасній політичній системі, участі громадськості, всього народу у вихованні дітей як закономірність розвитку системи виховання та освіти, яка відображає демократизацію суспільства, зробили нині конструктивне вирішення цієї проблеми можливим і вкрай необхідним. Ці фактори створили умови для ставлення суспільства до особистості як до суб’єкта виховання, активної участі кожної особистості в соціально значущої діяльності, виховання в ній почуття господаря свого району, міста, суспільства в цілому. Звідси завдання щодо забезпечення безперервної, педагогічно доцільної організації виховного процесу з урахуванням специфіки соціальної ситуації розвитку особистості та її психологічної позиції на всіх вікових етапах і в різних сферах мікросередовища, що її оточує (сім’я, клас, школа, будинок, клуб, неформальна група тощо), з урахуванням усіх суб’єктів виховання (батьки, педагоги різних професійно-педагогічних закладів, громадськість).
Значно зріс інтерес школи та інших виховних інституцій до мікросередовища, яке оточує дитину поза офіційними інституціями виховання і особливо – до найстабільнішого оточення (соціокультурного середовища за місцем проживання).
У розділі обгрунтовується провідна концептуальна ідея про те, що соціальна робота як практичний вияв процесу соціалізації дітей і молоді у суспільстві здійснюється в таких пріоритетних напрямах: соціальна профілактика, соціальне обслуговування, в тому числі соціальні послуги й соціальна допомога, соціальна реабілітація з властивими їй підсистемами, змістом, формами і методами організації соціально-педагогічної роботи (Див. схему).
У другому розділі “Соціальна профілактика як основа організації соціальної роботи з дітьми та молоддю” проаналізовано наукові підходи до проблеми соціалізації особистості, які застосовуються зарубіжними та вітчизняними психологами і педагогами, визначається суть превентивної роботи з різними категоріями дітей та молоді в системі освіти, визначаються складові системи державної підтримки дитячих та юнацьких ініціатив, обгрунтовуються правові засади здійснення соціально-профілактичної роботи в дитячому та юнацькому середовищі.
Аналіз праць зарубіжних і вітчизняних психологів і педагогів (У.Гласер, І.Кон, Л.Колберг, О.Леонтьєв, А.Макаренко, М.Мід, Е.Еріксон, Б.Паригін, Ж.Піаже, З.Фрейд) дав змогу визначити основні фактори соціалізації особистості на різних етапах її розвитку (сім’я, школа, мікросередовище, релігія, політика тощо), показав їх залежність від рівня адаптованості особистості на макро-, мезо- та мікрорівнях. Доведено тенденцію превалювання ролі школи як провідної інституції соціалізації на матеріалі втілення моделей організації освіти і виховання дітей та молоді у зарубіжному і вітчизняному досвіді (США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Польща, Росія, Україна).
Аналіз результатів застосування системного підходу до превентивної соціально-педагогічної роботи з дітьми і молоддю в сфері освіти свідчить про те, що найкращі здобутки у цій галузі соціальної педагогіки досягаються шляхом взаємодії різних науково-педагогічних підходів, діяльності державних і громадських установ, закладів та організацій.
У розділі обгрунтовано ідею про необхідність дотримання і захисту в превентивній роботі прав дітей та молоді. Специфіка і основна спрямованість соціально-педагогічного захисту дитинства виявляється в ослабленні для дітей негативних наслідків процесів, що відбуваються в суспільстві, а також створенні умов для реалізації інтересів і життєво необхідних потреб дітей завдяки видозмінам і створенню нових соціальних інститутів. Посилення гуманітарної спрямованості соціально-педагогічної роботи відображається в її принципах, установці – від індивіда в його конкретній ситуації до цілісного бачення людини в її широкому соціальному оточенні. Це означає, що соціально-педагогічна робота має грунтуватися й орієнтуватися на пріоритет різнобічних загальнолюдських цінностей, тобто на сприймання людини в її взаємозв’язках з природою, суспільством, глобальними проблемами, зумовленими особливостями та реаліями ядерного віку, на світову культуру, зокрема, на такі загальнолюдські цінності, які закладаються народною педагогікою, родинним середовищем, а також на фундаментальні основи моральності.
Соціально-педагогічний захист дитинства реалізується у таких напрямах:
– загальноосвітній (допоміжний, позашкільний і професійний), під час якого створюються умови для інтелектуального розвитку особистості завдяки розширенню мережи дитячих, підліткових, молодіжних об’єднань, шкіл, курсів, секцій, клубів за інтересами; поглиблюються наукові соціальні знання про суспільство, особу, сім’ю, сфери життєдіяльності завдяки розвитку служб соціально-педагогічної допомоги; здійснюється підтримка дитячих, підліткових і молодіжних ініціатив зі створення і розвитку спортивно-оздоровчих закладів і проведення спортивних заходів, організації сімейного спортивного дозвілля тощо; розвивається технічна і художня творчість дітей на основі реалізації програм соціально-педагогічного захисту обдарованих дітей і підлітків; організовуються екологічні експедиції, факультативи з вивчення історії, мови, культури народу, створюються умови для професійної підготовки підлітків і перепідготовки молоді, організації курсів, консультацій;
– виховно-профілактичний, який грунтується на виявленні несприятливих психобіологічних умов, психолого-педагогічних факторів, що зумовлюють відхилення у психічному і соціальному розвитку дітей, підлітків, молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я тощо. З цією метою вживаються організаційно-педагогічні заходи по створенню виховуючого середовища за місцем проживання дітей, включення різних соціальних інституцій у процес виховання, надання соціально-педагогічної допомоги дітям із сімей групи ризику; вирішення проблем зайнятості та працевлаштування неповнолітніх завдяки створенню робочих місць для молоді й неповнолітніх в умовах ринкової економіки; підтримки діяльності різного роду установ спорту, культури, організації дозвілля;
– охоронний (психолого-педагогічний), який передбачає соціально-педагогічну охорону і захист дітей (на противагу існуючій системі каральних заходів), неповнолітніх з відхиленнями у поведінці; дітей і підлітків, які зазнали жорстокості, насильство; неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі; створення юридичних консультативних пунктів, що мають забезпечувати захист прав та інтересів дитини, роз’яснювати положення чинного законодавства про пільги молодим сім’ям, жінкам, неповнолітнім, молоді; соціально-правову психолого-педагогічну підтримку дітей з неповних сімей, формування правового ставлення до своїх батьківських функцій тих, хто розлучився і пішов з сім’ї, а також батьків, які не були в шлюбі; надання соціально-правової допомоги сиротам, інвалідам і сім’ям інвалідів, що мають неповнолітніх дітей, малозабезпеченим сім’ям групи ризику, дітям, які стали жертвами екологічних і техногенних катастроф, а також тим, хто потрапив в інші екстремальні ситуації (біженці, переселенці) тощо.
У дослідженні доведено, що реалізація соціально-педагогічного захисту можлива лише за умови широкого розгортання мережі служб соціально-педагогічної допомоги дітям, підліткам і молоді. Узагальнений матеріал дає змогу, на нашу думку, дійти висновку, що ці служби повинні враховувати: сфери життєдіяльності дітей, підлітків, молоді (навчальний заклад, місце проживання, місце роботи, дозвілля); актуальні і найтиповіші соціальні та психологічні проблеми дітей, підлітків і молоді (наприклад, питання правового захисту, профілактики відхилень у поведінці, сексуальності, психологічні проблеми); категорії дітей, підлітків і молоді (учні, службовці, робітники, юнаки, дівчата, члени багатодітних, неповних, неблагополучних, деморалізованих та інших сімей).
У третьому розділі “Система діяльності центрів соціальних служб для молоді з соціальної допомоги різним категоріям дітей та юнацтва” проаналізовано етапи становлення й розвитку системи соціальних служб у вітчизняній та зарубіжній практиці, визначено ефективність цільових програм здійснення соціальної допомоги різним категоріям молоді у працевлаштуванні, організації культурно-дозвіллєвої діяльності, матеріальному забезпеченні, напрями реалізації проектів їх соціального обслуговування у системі діяльності центрів соціальних служб для молоді.
У розвитку практики соцiальної роботи в рiзних регiонах колишнього Союзу за останню чверть столiття умовно (але достатньо чiтко) виокремлюються якiсно рiзнi етапи. Перший етап – 60-тi роки, якi стали перiодом початкового нагромадження досвiду, емпiричного пошуку, визначили основні передумови появи у суспільстві спецiалiстiв, якi орiєнтуються на органiзацiю соцiально-педагогiчної роботи в соцiумi, мiкросередовищi. Першi такi фахівці з’явилися в галузi соцiального виховання. Незважаючи на рiзнi найменування їхніх посад (органiзатор позакласної роботи i позашкiльної роботи школи, педагог-органiзатор комунальної служби, вихователь кiмнати школяра у будинку, керiвник пiдлiткового клубу та iн.), всi вони за своєю сутністю були прототипом працівника соцiальної служби, оскiльки виконували соцiально-педагогiчнi функцiї i продовжували розвивати в нових умовах гуманістичні традицiї вiтчизняної педагогiки середовища початку ХХ столiття. Рiвень розвитку соціальних служб на цьому етапі можна визначити як органiзацiйно-емпiричний.
На межi 70-80-х рокiв суспiльна необхідність, досягнення передового досвiду соцiального виховання вивели проблему на новий рiвень її вирiшення. У країнi почала розвиватися розгалужена мережа рiзноманiтних комплексiв – соцiально-педагогiчних, фiзкультурно-оздоровчих, сільських шкiл-комплексiв та iн. Це була спроба цiлеспрямованого створення соцiально-педагогiчного досвіду, комплексної органiзацiї соціальної роботи у мiкрорайонi. Однак, не принижуючи значення існуючого досвiду, разом з тим було б несправедливим його перебiльшувати. Розвиток системи соцiальної роботи продовжував стримуватися органiзацiйною, кадровою, фiнансово-ресурсною незабезпеченiстю. Процес гальмувався пiдходом, який вже склався, а саме: функцiї соцiальної роботи нiби розподiлялися мiж традицiйно iснуючими службами, закладами освiти, охорони здоров`я, соцiального забезпечення. Перевантаження, яке спостерiгалося внаслiдок цього у рiзних за професiями фахівців (учителiв, лiкарiв, робiтникiв мiлiцiї та iн.) через виконання не властивих для них обов`язків, з одного боку, заважало повноцiнному виконанню ними своїх безпосереднiх функцiй, а з iншого – гальмувало розвиток в країнi соцiальної роботи як самостiйної професiї.
Опинившись у такiй ситуацiї, школа майже два десятирiччя намагалася по сутi сама вирiшити питання формування взаємин дорослих i дiтей в соцiумi, органiзацiї дозвiлля у вiдкритому середовищi. Непроста ситуацiя склалася i в сфері охорони здоров`я через вiдсутність медичних соцiальних працівників, функцiї яких лише частково i непрофесiйно виконували спецiалiсти iнших галузей. Соцiальну роботу з пiдлiтками девiантної поведiнки i сiм`ями “груп ризику” через вiдсутність соцiальних працівників-професiоналiв протягом тривалого часу було покладено на органи мiлiцiї. Не існувало системи соцiальної роботи з iнвалiдами, людьми похилого вiку, iншими категорiями людей, якi особливо потребували соцiального захисту.
Глибока криза суспiльства виявила i рiзко збiльшила соцiальну незахищенiсть великої кількості сiмей, посилила соцiальне напруження. Все це загострило i поставило на порядок денний проблему пошуку шляхiв докорiнного економiчного, матерiального i духовно-морального оздоровлення суспiльства як гарантiї задоволення потреб, захисту iнтересiв прав особистостi.
Окремi заходи із соцiального захисту та соцiального забезпечення населення, що здійснювалися в країнi (переважно безсистемнi, якi мали іноді грошовий вираз у виглядi створення соцiальних фондiв особам, що перебували за межею бiдностi), давали лише тимчасовий економiчний i полiтичний ефект. Вони не могли протистояти iнфляцiйним процесам, стрiмкому збільшенню числа осiб, якi потребували соцiальної допомоги при недостатньому бюджетному ресурсi. Крiм того, матерiальна допомога далеко не завжди виявлялася ефективним, доцiльним видом i засобом соцiальної допомоги. Назрiла потреба в докорiннiй змiнi соцiальної полiтики суспiльства i держави, подоланнi розмежування соцiальних, психологiчних, педагогiчних, медичних, правових заходiв i орiєнтацiї мiжвiдомчої системи служб соцiальної допомоги населенню на задоволення його потреб.
На кiнець 80-х рокiв в країнi виникли всi необхiднi передумови для переходу на державний рiвень вирiшення проблеми в сфері соціальної роботи, створення системи служб соцiальної допомоги населенню з розгалуженою iнфраструктурою їх кадрового забезпечення. Соціальні служби для молоді – це сукупність різнопрофільних установ, діяльність яких спрямована на відродження зруйнованих і створення нових соціально-економічних, політичних, медико-екологічних, правових, психолого-педагогічних та інших умов, які мають забезпечувати на сучасному рівні розвиток і виживання молоді, її повну самореалізацію.
Найважливішими принципами діяльності соціальної служби для молоді, як і всієї соціальної роботи, є: гуманізм, повага до особистості, допомога молодій людині, дитині незалежно від національності, походження, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання, віросповідання; партнерство і взаємна довіра, добровільність звертання за допомогою, поважання особистої свободи клієнта; конфіденційність, збереження таємниці, використання лише тих фактів і даних, які необхідні для надання допомоги; оскарження дій працівників соціальної служби, якщо вони відмовляються допомогти, виявляють непрофесійність й неповагу до клієнта; безкоштовність (доступність цін).
Основні функції соціальної служби для молоді:
– соціально-педагогічна допомога особі, а також різним категоріям і групам молоді, що сприятиме успішній їх інтеграції у громадське життя;
– соціально-педагогічна профілактика явищ, які негативно впливають на процес формування і становлення особистості та зумовлюють соціальну напруженість;
– корекція соціальної поведінки та самопочуття підростаючої людини, яка опинилась у скрутних умовах або переживає кризову дискомфортну ситуацію;
– соціальна реабілітація, спрямована на відновлення порушених соціальних зв’язків, з допомогою мобілізації насамперед внутрішніх ресурсів, творчого потенціалу особистості, використання її природної активності.
Динамiку надання соцiальних послуг в системi центрів ССМ за 1996-1998 вiдтворено у табл.1.
Таблиця 1
Динаміка надання соціальних послуг в системі центрів соціальних служб для молоді за 1996 – 1998 роки
1996 р. 1997 р. І півріччя 1998 р.
за характером
разом 65188 1107072
профiлактична 25423 903139 –
корекцiйна 13201 127746 –
реадаптацiйна 13604 69416 –
iншi 12960 6771 –
за формами
разом 68652 1446977 906796
iндивiдуальнi 17996 199019 182930
груповi 19086 454605 723866
масовi заходи 24611 726664 –
письмово 1681 23934 –
телефонні 4597 42755 –
iншi 681 – –
за видами
разом 70169 1446977 906816
психолого-педагогiчнi 18732 352579 274404
правовi 4498 76833 78293
медичнi 7386 79241 107523
профорiєнтацiйнi 3636 23710 –
iнформацiйнi 15699 459939 384944
консультацiйнi 8605 34128 –
матерiальна допомога 7994 48500 61652
iншi 3619 372047 –
Таким чином, спостерiгається стiйка тенденція в наданнi профiлактичної, корекцiйної, реадаптацiйної допомоги, що свiдчить про динамiку соцiалiзацiї особистостi. Значно зросли груповi форми роботи та послуги, що надаються по Телефону Довiри. Це можна пояснити як поширенням таких форм роботи, так i їх специфiкою. В той час, коли знизилась кiлькiсть звертань за правовою i медичною допомогою, зросла кiлькiсть звертань із питань профорiєнтацiї. Це можна пояснити тим, що батьки дiтей-iнвалiдiв та молодi iнвалiди отримали певний обсяг iнформацiї з питань правового захисту. Зниження рiвня медичної допомоги пояснюється визначенням прiоритетiв соцiальної роботи в центрах ССМ у напрямi надання немедичних послуг. Профорiєнтацiйна допомога свiдчить про позитивнi зрушення у процесi соцiалiзацiї.
Головними завданнями центрів соціальних служб для молоді є реалізація державних, національних і галузевих програм соціальної допомоги і підтримки дітей та молоді. Цими програмами є: Державна програма боротьби зі злочинністю; Національна програма протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу на 1994-1997 рр.; Доручення Кабінету Міністрів України від 29.09.94. № 1638/96 щодо забезпечення здійснення заходів протидії пияцтву, алкоголізму та вживанню тютюну; Національна програма профілактики СНІДу на 1995-1997 рр.; Національна програма планування сім’ї; Довготривала програма поліпшення становища жінок, сімей, охорони материнства і дитинства; Державна Національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття); Програма правової освіти населення України; Комплексні програми розв’язання проблем інвалідності; Постанова Кабінету Міністрів від 5.04.94. № 226 “Про поліпшення виховання, навчання, соціального забезпечення дітей сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків”; Програма зайнятості населення на 1997-2000 роки.
У цих документах підкреслено, що особливої уваги і державної підтримки потребують діти, які живуть у винятково важких соціальних умовах. До них належать: діти-сироти, діти, які залишилися без піклування батьків, діти-інваліди, діти – жертви екологічних і техногенних катастроф, діти з асоціальних сімей, неповнолітні, які порушили Закон, наркомани й ті, що зловживають спиртним. Кожна з названих категорій потребує диференційованого підходу до форм її соціальної підтримки. В центрі уваги суспільства залишається найважливіша соціальна інституція – сім’я, від рівня розвитку якої залежить процес соціалізації дітей і молоді. Тому головна увага в нашій дослідно-проектній роботі зверталася на зміст, функції, форми і методи роботи соціальних служб із сім’єю. Досвід реалізації представлених у дослідженні проектів свідчить про те, що найуспішніше реалізуються такі напрями, як підготовка молоді до сімейного життя та допомга молодим сім’ям зі стабілізації сімейних відносин. Розвивається консультативна, клубна робота, організовуються свята сім’ї, запроваджуються акції, спрямовані на допомогу багатодітним, малозабезпеченим сім’ям. До роботи залучаються засоби масової інформації, видаються методичні матеріали.
З метою конкретизації різних форм державно-громадської соціальної служби для дітей, підлітків і молоді було розроблено орієнтовні положення ряду організацій, основна мета яких – здійснювати першу допомогу дітям, неповнолітнім і молоді на основі принципів добровільності й анонімності. У роботі наведено приклад діяльності Центру соціально-психологічної підтримки дітей і підлітків, що розглядається нами як самоврядна організація, куди входять різнопрофільні соціальні служби, і яка координує діяльність самостійних служб. У пропонованому варіанті допомога дітям і підліткам організована на основі виховних і корекційних можливостей відділів Центру відповідно до розглядуваних випадків.
Ідею соціально-педагогічної допомоги дітям і підліткам закладено у розробленому нами у складі тимчасового творчого колективу НДІ проблем молоді пакеті документів щодо створення і діяльності притулку для неповнолітніх. Створення притулку для неповнолітніх дає змогу певною мірою захистити від криміногенного впливу підлітків, які не скоїли злочину; допомогти їм у встановленні психологічної рівноваги, налагодженні взаємин з сім’єю, школою, виховним закладом; корегувати поведінку; отримувати кваліфіковану юридичну допомогу, забезпечуючи тимчасове проживання дитини у нормальних побутових умовах.
Основними факторами, що підтверджують доцільність функціонування притулків для дітей і підлітків, є: здійснення очної і заочної консультативної допомоги неповнолітнім, їхнім батькам і вчителям у кризових ситуаціях; підвищення рівня соціальної адаптації дітей і підлітків, рання профілактика відхилень у поведінці; практична допомога батькам і вчителям у створенні сприятливого психологічного клімату в сім’ї і навчальних закладах; захист прав дітей відповідно до чинного законодавства і міжнародної Конвенції про права дитини.
Запропонований у дослідженні проект створення Телефону Довіри (ТД) в системі соціальних служб для молоді зумовлюється рядом факторів, а саме: урбанізація і криза сім’ї, криза суспільства і складна соціальна ситуація, наростання психологічного напруження у підлітковому і молодіжному середовищі, відсутність орієнтирів і навичок психологічної культури, небезпека наростання патогенної і криміногенної ситуацій та кризових станів, зростання рівнів молодіжної злочинності, збільшення кількості психосоматичних і психічних захворювань, самогубств, спроб самогубств серед підлітків і молодих людей. Варто враховувати й те, що регіон відчуває на собі наслідки Чорнобильської катастрофи. За таких обставин актуалізується завдання створення служб, здатних подати соціально-психологічну допомогу окремій людині, а також виконати роль чутливого барометру настроїв, назрівання конфліктних ситуацій, виникнення больових точок у підлітковому і молодіжному середовищі. Анонімність бесід по ТД даватиме змогу підліткам розповісти про свої проблеми і бути почутим зацікавленим співбесідником, який зрозуміє і зуміє підказати шляхи виходу з безвиході.
Мета діяльності ТД – допомога підліткам і молоді, які переживають кризовий стан, профілактика і запобігання девіантній, делінквентній і суіцидній поведінці. Завдання ТД: забезпечити доступність і своєчасність кваліфікованої соціально-психологічної допомоги підліткам незалежно від їх соціального статусу, місця проживання; допомогти абонентам пережити конфлікти та інші психотравмуючі ситуації; актуалізувати їхні творчі, інтелектуальні, особистісні, духовні та фізичні ресурси для виходу з кризового стану; давати по ТД психолого-педагогічні та інформаційні консультації дітям, батькам і вчителям з психологічних, педагогічних проблем соціалізації, розвитку особистості молодої людини з метою встановлення зв’язку з іншими соціальними службами і спеціалістами.
Перспективним для наукового осмислення і практичної розробки є також проект таких соціальних служб, як школа соціотерапії, бюро розв’язання соціально-правових питань, спортивний комплекс. Доцільно почати розробку вихідної концепції соціального захисту дитинства в Україні, що грунтується на аналізі реального становища дітей, законодавчих актів і державної політики соціального захисту дитинства.
Нами визначені перспективи роботи соціальних служб для молоді з питань протидії негативним явищам у молодіжному середовищі, пов’язані з:
* подальшим розвитком і застосуванням комплексного, системного підходу;
* підвищенням фахового рівня спеціалістів соціальних служб;
* пошуком і використанням інноваційних методів і прийомів роботи;
* розширенням і зміцненням взаємозв’язків з вітчизняними та зарубіжними спеціалістами з проблем протидії негативним явищам у молодіжному середовищі.
У дослідженні доведено, що нині склалася певна система соціальної підтримки осіб з обмеженими можливостями, основу якої становлять наступні чинники: соціальна опіка інвалідів і сиріт; соціально-педагогічний патронаж сімей, які виховують дітей-інвалідів; організація самопідтримуючої та взаємопідтримуючої діяльності; стимулювання прогресивної громадської думки на підтримку інвалідів.
Незважаючи на певну роботу, яку проводять обласні центри соціальних служб для молоді із зазначених напрямів діяльності, основною тенденцією, що спостерігається майже в усіх областях, є обмеженість фінансування, неусвідомлення окремими облдержадміністраціями важливості соціальної роботи з молоддю. Це, в свою чергу, негативно впливає на виконання державних програм і призводить до плинності кадрів.
Отже, впровадження програм соціальної профілактики, соціальної допомоги, соціальної адаптації та соціальної реабілітації різних категорій дітей і молоді у діяльність соціальних служб свідчить про значну увагу суспільства і кожної особистості до тих форм і методів, які допомагають вирішити складні проблеми соціальної та міжособистісної взаємодії. Діяльність соціальних служб у різних регіонах України починає набувати системного, організованого характеру.
У четвертому розділі “Взаємодія державних, громадських та благодійних організацій у здійсненні програм і проектів соціальної реабілітації дітей та молоді в Україні“ наведено результати реалізації програм соціальної реабілітації віктимних особистостей і соціальних груп, а також соціальних проектів соціальної реабілітації хворих на СНІД і наркоманів, створених на основі розробленої нами концепції соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю, висвітлено специфічні форми та методи соціальної реабілітації осіб з особливими потребами, доведено необхідність взаємозв’язку державних, громадських і благодійних організацій у здійсненні проектів соціальної реабілітації дітей та молоді в Україні, визначено перспективи цієї взаємодії.
У ході дослідження виявлено шляхи вирішення проблеми соціальної реабілітації віктимних особистостей, а саме: створення системи державної статистики, оскільки наявність об’єктивних даних про дітей групи ризику зумовлює напрями консолідації державних і недержавних структур у створенні перспективних моделей соціального патронажу дітей вулиці, врахування регіональної специфіки. Доведена неперспективність соціалізації дітей вулиці у таких традиційних моделях, як школи-інтернати та притулки. Перша модель потребує професіоналів, що володіють технологіями індивідуального і диференційованого підходів до вирішення різнобічних проблем, з якими стикаються діти цієї категорії, залучення державних, громадських і релігійних структур, що не завжди виправдано контекстом соціальної політики щодо церкви і відсутністю фінансового забезпечення благодійності. Друга модель має свої мінуси у зв’язку з нетривалим періодом перебування дітей у притулках (один місяць), відсутністю кадрового потенціалу соціальних працівників і системи поетапної ресоціалізації дітей вулиці. Ця модель є швидше перехідною, ніж стабільною для більшості регіонів.
Наведені у дослідженні дані про стан, рівень і динаміку ВІЛ/СНІДу свідчать, що хоча в Україні, на відміну від багатьох інших держав світу, реалізується національна програма боротьби з цими негативними явищами, все ж, спостерігається обмеженість можливостей, насамперед матеріальних і професійних щодо контролю ситуації. Спроби розв’язати цю проблему з допомогою медицини зазнали невдачі, оскільки на рівні сучасної науки не вдається розробити доступні і водночас ефективні тест-системи раннього виявлення ВІЛ-інфікованості, виготовити лікарські препарати, які б забезпечили запобігання інфікованості, припинити перехід вірусу в стан СНІДу, а тим більше вилікувати хворобу.
Внаслідок усвідомлення неможливості розв’язати проблему поширення ВІЛ-інфекції з допомогою медичних і правових засобів протидії, в розділі розглянуто приклади звертання до соціальної психології – науки, яка досліджує взаємодію особистості й соціальних явищ, механізми формування установок на моделі поведінки і спосіб життя під впливом макро – і мікросоціуму. Теорії, поняття і методи соціальної психології, а також наук, тісно пов’язаних з нею, виявилися важливим підгрунтям для розробки профілактичних, терапевтичних і реадаптаційних проектів соціально-педагогічного впливу на особистість. Вони мають освітній, виховний та медичний характер. Освітні програми спрямовані на роз’яснення небезпеки ВІЛ-інфекції, її зв’язку з ризикованою сексуальною поведінкою, ін’єкційним уживанням наркотиків. В Україні існують багато локальних освітніх та виховних програм і проектів для дітей і підлітків (факультативи з валеології в ряді навчальних закладів), тренінги на базі позашкільних закладів, соціальних служб для молоді та служб у справах неповнолітніх, пенітенціарних закладів, релігійних організацій і творчих спілок (музичні акції проти СНІДу та наркоманії), засобах масової інформації. Ряд програм спрямовані на психологічну підтримку ВІЛ-інфікованих, розповсюдження презервативів, профілактику ВІЛ серед шприцевих наркоманів і працівниць секс-бізнесу, реабілітацію дітей та підлітків, які мешкають на вулиці. Медичний аспект превенції спрямовано на забезпечення безпеки донорської крові, обстежень на ВІЛ-інфекцію, контроль за епідеміологічною ситуацією.
Вiдповiдно до Закону України “Про сприяння соцiальному становленню та розвитку молодi в Українi” один з основних напрямiв роботи ОЦССМ – надання молодим iнвалiдам рiзнопланової допомоги (матерiальної, психологiчної, юридичної, педагогiчної). Свідченням цього стала “Програма соціальної реабілітації дітей-інвалідів і молодих інвалідів”, яка виявилася оптимальним інструментом регуляції сфери їх соціального захисту .
Програма відповідає принципам гуманістичності (врахування інтересів, запитів і потреб інвалідів як соціальної групи, вікових і статевих особливостей психофізичного розвитку кожної особистості, ступеня і виду інвалідності); наскрізності й наступності (організація соціально-педагогічної, психокорекційної, медичної і професійної допомоги); регіональності (врахування ролі етнопсихологічних особливостей розвитку особистості, національно-художнього мислення та відповідність морально-етичним ідеалам народу).
Під час реалізації проектів виконувалися такі завдання: реконструкція соціокультурного оточення дітей-інвалідів, допомога в комунікації і навчанні, соціально-психологічна робота з батьками дітей-інвалідів; допомога в професійному самовизначенні, влаштуванні на роботу; організація дозвілля і спілкування; виявлення і розвиток творчих здібностей; охорона прав інвалідів; медична, педагогічна і психологічна допомога; створення позитивної громадської думки щодо проблем інвалідності. Одержані результати свідчать про те, що виконати ці завдання можна лише в разі координації зусиль державних організацій (охорона здоров`я, освіта, соціальний захист) і суспільства: активне залучення населення, громадських, неформальних організацій і об`єднань, у тому числі інвалідів та їх родичів.
Безумовно, вирішити питання профілактики, соціальної адаптації та реабілітації різних категорій дітей і молоді здатні лише професійні соціальні працівники, які мають досвід роботи і володіють високою педагогічною майстерністю, здійснюють взаємозв’язок між державними, громадськими, благодійними організаціями з метою оптимального вирішення соціальних проблем дітей та молоді. Їх знання та практичні вміння використані нами під час реалізації протягом 1997/1998 років проекту “Соціальна освіта в Україні”, що почав здійснюватися після підписання угоди між Міжнародною федерацією соціальних працівників, Християнським дитячим фондом та ЮНІСЕФ у травні 1997 року за активної участі Української асоціації соціальних педагогів і спеціалістів із соціальної роботи. Стратегічна мета цього проекту полягала в наданні допомоги професіональним педагогам соціальних дисциплін, соціальним працівникам, в тому числі спеціалістам центрів соціальних служб для молоді, представникам державних структур і громадських організацій, студентам факультетів, відділень, шкіл соціальної педагогіки і соціальної роботи у підвищенні рівня соціальної освіти. Наведені у розділі результати реалізації проекту свідчать про перспективність взаємодії професіоналів у вирішенні проблем соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в Україні.

ВИСНОВКИ
1. Втілення нових полiтичних та економiчних державних засад розбудови України потребує не тiльки переосмислення попереднього досвiду, а й створення якiсно нової концепції соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю. Труднощi, якi об’єктивно виникають на цьому шляху, зумовлюють необхiднiсть розробки наукових пiдходiв до органiзацiї соціально-педагогічної роботи з різними категоріями дітей та молоді, пошуку найефективніших шляхів, форм і методів взаємодії соціальних інститутів і громадських організацій, благодійних і міжнародних фондів, здатних здійснити підтримку усiх ланок теорiї та практики соцiальної роботи. Суттєвою характеристикою сучасного етапу її розвитку є актуалізація соціально-педагогічної діяльності, пов’язаної із формуванням у дітей та молоді соціальних навичок, соціальної позиції, стійкого імунітету до негативних явищ і протиправної поведінки, надання кожній особистості допомоги з метою формування у неї навичок самодопомоги і самореалізації. Передбачається, що особистість сама навчиться допомагати собі у вирішенні численних проблем, подоланні життєвих труднощів і негараздів, зміцнювати свій дух.
2. У процесі дослідження виділено якісно різні етапи розвитку практики соцiальної роботи в рiзних регiонах колишнього Союзу за останню чверть столiття. Перший етап – 60-тi роки, якi стали перiодом початкового нагромадження досвiду, емпiричного пошуку, появи у суспільстві спецiалiстiв, якi орiєнтуються на органiзацiю соцiально-педагогiчної роботи в соцiумi, мiкросередовищi. На межi 70-80-х рокiв суспiльна необхідність, досягнення передового досвiду соцiального виховання вивели проблему на новий рiвень її вирiшення. У країнi почала розвиватися розгалужена мережа рiзноманiтних комплексiв – соцiально-педагогiчних, фiзкультурно-оздоровчих, сільських шкiл-комплексiв та iн. Це була спроба цiлеспрямованого набуття соцiально-педагогiчного досвіду, комплексної органiзацiї соцiальної роботи у мiкрорайонi. На кiнець 80-х рокiв у країнi були створені всi необхiднi передумови для переходу соцiальної роботи на державний рiвень вирiшення проблем, створення системи служб соцiальної допомоги населенню з розгалуженою iнфраструктурою їх кадрового забезпечення.
3. Історико-теоретичний аналіз підходів до організації соціально-педагогічної роботи з різними категоріями молоді надав можливість встановити, що провідним соціальним інститутом, який протягом багатьох десятиліть справляв на особистість виховний вплив, залишалася школа. Спроби вийти на рівень інтеграції зусиль школи і сім’ї, школи і громадськості, школи і підприємства мають важливе значення для прояву її в наступних тенденціях :
– пошук оптимальних принципів організації спільної діяльності соціальних інститутів у вихованні підростаючих поколінь;
– виявлення пріоритетних напрямів соціальної роботи з молоддю в сучасних умовах;
– розробка та уточнення змісту, форм і методів соціально-педагогічної роботи, специфічних для України.
4. Ринкові перетворення, що відбуваються в країні, надають питанню соціального захисту дітей і молоді самостійного статусу і роблять його невід’ємною частиною проблем, що стосуються сучасного становища дітей і молоді. Теоретично система соціального захисту складається з двох, пов’язаних між собою частин (підсистем): захисту дієздатного трудового населення та захисту утриманців, осіб з обмеженою дієздатністю і непрацездатних. Провідною, визначальною є перша підсистема. Водночас соціально-правовий захист дитини передбачає існування панівних тенденцій у соціальній політиці і соціальній роботі:
– здійснення державної соціальної дитячої політики (або соціальної політики з питань дитинства);
– реалізація спеціальних державно-громадських дитячих програм – комплексних і цільових – як державного так і місцевого рівнів;
– удосконалення законодавчого забезпечення і захисту прав дітей;
– створення соціальної служби або спеціальних служб з питань захисту прав дитини.
5. Здійснення соціально-педагогічного захисту можливе лише за умови широкого розгортання мережі служб соціально-педагогічної допомоги дітям, підліткам і молоді. Узагальнений матеріал дає змогу, на нашу думку, дійти висновку, що ці служби мають ураховувати: сфери життєдіяльності дітей, підлітків, молоді (навчальний заклад, місце проживання, місце роботи, дозвілля); актуальні й найтиповіші соціальні та психологічні проблеми дітей, підлітків і молоді (наприклад, питання правового захисту, профілактика відхилень у поведінці, сексуальні, психологічні проблеми); категорії дітей, підлітків і молоді (учні, службовці, робітники, юнаки, дівчата, члени багатодітних, неповних, неблагополучних, деморалізованих та інших сімей).
6. Результати дослідження довели перспективність розробленої нами концепції, в якій соціально-педагогічна робота подана як практичний вияв процесу соціалізації дітей і молоді в суспільстві. Вона здійснюється у таких пріоритетних напрямах, як соціальна профілактика, соціальне обслуговування, в тому числі соціальні послуги, соціальна допомога і соціальна реабілітація.
7. У роботі зроблено наголос на значенні найважливішої соціальної інституції – сім’ї, від рівня розвитку якої залежить процес соціалізації дітей і молоді. Тому головну увагу в поданій дослідно-проектній роботі звернуто на зміст, функції форми і методи соціальної роботи з сім’єю. Як показує аналіз робо¬ти ССМ Ук¬раї¬ни з мо¬ло¬дою сі¬м’¬єю, на¬й¬успішніше реа¬лі¬зую¬ть¬ся та¬кі на¬п¬ря¬ми, як пі¬д¬го¬то¬в¬ка мо¬ло¬ді до сі¬ме¬й¬но¬го жи¬т¬тя, ро¬бо¬та й до¬по¬мо¬га мо¬ло¬дим сі¬м’¬ям у ста¬бі¬лі¬за¬ції сі¬ме¬й¬них ві¬д¬но¬син. Ро¬з¬ви¬ває¬ть¬ся ко¬н¬су¬ль¬та¬ти¬в¬на, клу¬б¬на ро¬бо-та, ор¬га¬ні¬зо¬вую¬ть¬ся свя¬та сі¬м’ї, запроваджуються ак¬ції з до¬по¬мо¬ги ба¬га¬то¬ді¬т¬ним, ма¬ло¬за¬бе¬з-пе¬че¬ним сі¬м’¬ям. До ро¬бо¬ти за¬лу¬чаю¬ть¬ся за¬со¬би ма¬со¬вої ін¬фо¬р¬ма¬ції, ви¬даю¬ть¬ся ме¬то¬ди¬ч¬ні ма-те¬ріа¬ли.
8. Під час аналізу результатів виконання державних програм соціальної допомоги і підтримки молоді й проектів, спрямованих на їх реалізацію у різних регіонах України, встановлено особливо вразливі категорії дітей та молоді: діти-сироти, діти, які залишилися без піклування батьків, діти-інваліди, діти-жертви екологічних й техногенних катастроф, діти з асоціальних сімей, неповнолітні, які порушили закон, наркомани й ті, що зловживають спиртним. Нині склалася певна система соціальної підтримки дітей та молоді цієї категорії, основу якої становлять: соціальна опіка інвалідів і сиріт; соціально-педагогічний патронаж сімей, які виховують дітей-інвалідів; організація самопідтримуючої та взаємопідтримуючої діяльності; стимулювання прогресивної громадської думки на підтримку інвалідів.
9. Пошук напрямів реалізації проектів соціальної роботи з категорією віктимних особистостей у декількох містах України довів необхідність консолідації зусиль державних і громадських організацій, засобів масової інформації у підтримці сім’ї, формуванні відповідальності батьків за виховання дітей, створенні системи духовних цінностей, зміцненні традицій сімейного виховання, посиленні деонтологічних принципів, властивих українському народові, пропагуванні засобами масової інформації здорового способу життя, психології ненасильства, гуманності й толерантності у взаємостосунках дітей і дорослих.
10. Аналiз результатів дiяльностi соцiальних служб для молодi виявив декiлька тенденцiй у напрямi соцiальної пiдтримки дiтей-iнвалiдiв i молодих iнвалiдiв. По-перше, це посилення у соціальних проектах наукової обгрунтованості допомоги і реабілітації та послідовності її здійснення. По-друге, залежнiсть форм i методiв роботи вiд демографiчних особливостей регiону, його кадрового забезпечення i фiнансових можливостей. По-третє, тенденцiя до посилення уваги суспільства до проведення масових заходiв: фестивалiв творчостi, виставок-конкурсів творчих робiт, телемарафонів, спортивних змагань, проведення днiв обласних центрiв у школах-iнтернатах для дiтей з вадами розвитку, зустрiчей зі спецiалiстами центрiв соціальних служб для молоді,.
11. Таким чином, спостерiгається стiйка тенденція до посилення професійної профiлактичної, корекцiйної, реадаптацiйної допомоги, спрямованої на успішну соцiалiзацiю особистостi. Значно зросли груповi форми роботи та послуги по Телефону Довiри, що пояснюється розширенням кола його послуг та їх диференціацією залежно від проблем дітей та молоді. Поряд зі зменшенням кiлькості звернень за правовою i медичною допомогою збільшилася кiлькiсть звертань із питань профорiєнтацiї. Зниження рiвня медичної допомоги пояснюється визначенням прiоритетiв соцiальної роботи в ССМ у напрямi надання немедичних послуг.
12. Пошук шляхів гнучкого і опосередкованого профілактичного, терапевтичного і реабілітаційного впливу на проблему наркоманії і СНІДу в Україні, є, на нашу думку, перспективним напрямом. Він грунтується на гуманістичних засадах, оптимізації наукових і методичних розробок вітчизняних фахівців, адаптованому для України історичному досвіді роботи соціальних служб зарубіжних країн, організації громадськості на протидію цьому лихові. Центри соціальних служб в протидії негативним явищам реалізують такі напрями: соціальна профілактика; соціальна допомога, соціальний патронаж, соціальна підтримка; соціальна реабілітація та соціальна інтеграція.
13. За час проведення експерименту збільшилася кiлькiсть соцiальних служб для молодi, якi реалiзують програми з напряму соцiально-педагогічної роботи з дiтьми i молоддю. У кожнiй областi надаються соцiальнi послуги з профiлактичної, корекцiйної, реадаптацiйної пiдтримки. Рiвень зростання цих послуг свiдчить як про потребу у психолого-педагогiчнiй, правовiй, медичнiй, профорiєнтацiйнiй, консультацiйнiй та матерiальнiй допомозi, так i про забезпечення умов соцiалiзацiї особистостi.
14. У процесі дослідження виявлено кількісні та якісні критерії ефективності здійснення соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю. До кількісних критеріїв належать кількість соціальних служб, відділів і напрямів діяльності, категорій дітей і молоді, їх звернень до фахівців соціальних служб, дані про результати цільової допомоги. Якісні критерії визначаються: а) зацікавленою участю представників державних, громадських структур, а також релігійних конфесій у визначенні напрямів державної політики щодо дітей групи ризику; б) консолідація зусиль державних організацій і релігійних конфесій у пошуку перспективних моделей соціалізації дітей і молоді; в) індивідуальний і диференційований підхід спеціалістів із соціальної роботи до вибору форм і методів соціальної підтримки дітей і молоді, визначення життєвої перспективи у сфері навчання, виховання, вибору професії; г) професіоналізація кадрового потенціалу, здатного розв’язати завдання по виявленню, соціальній адаптації і соціальній реабілітації дітей групи ризику; д) розширення сфер соціально-педагогічної роботи у різних регіонах України, створення умов для обміну міжнародним досвідом організації профілактичної та реабілітаційної роботи з різними категоріями дітей та молоді.
15. Представлені у дисертації проекти свідчать про широкі можливості щодо активізації зусиль державних і неурядових організацій, зарубіжних партнерів і благодійних фондів у вирішенні проблем соціальної реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями, а також представників соціально не захищених верств населення України.
16. Під час дослідження встановлено провідну закономірність: результати впровадження програм і проектів соціальної профілактики, соціальної допомоги, соціальної адаптації та соціальної реабілітації різних категорій дітей і молоді у діяльність соціальних служб свідчать про значну увагу суспільства до тих форм і методів, які допомагають особистості вирішити складні проблеми соціальної та міжособистісної взаємодії. За таких умов діяльність соціальних служб у різних регіонах України починає набувати системного, організованого характеру. Її доповнює закономірність, яка полягає в тому, що висока ефективність системи соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні досягається на основі застосування принципів цілісності, динамічності, проективності, гнучкості, вікової та регіональної відповідності, взаємозв’язку з підсистемами соціальної роботи, врахування особливостей об’єктивних та суб’єктивних факторів її розвитку на мікро-, мезо- та макрорівнях. Створена та випробувана нами концепція соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в Україні сприяла розкриттю її як багаторівневої системи, підсистемам якої властиві відносна самостійність, технологічність та ефективність залежно від об’єкта (напряму соціальної роботи) та суб’єкта (категорії дітей та молоді) соціально-педагогічного впливу.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Подальшого вивчення потребують теоретико-методологічні основи професійної підготовки фахівців соціальних служб для молоді; система профілактичної діяльності соціальних служб у національному та соціокультурному контексті; соціально-педагогічна допомога віктимним особистостям і соціальним групам; соціально-педагогічні аспекти реабілітації різних категорій молоді; соціально-педагогічна допомога безробітній молоді; система соціально-педагогічної роботи з сільською молоддю; взаємодія державних і громадських організацій у вирішенні соціально-педагогічних проблем дітей та молоді.
Основний зміст дисертації знайшов відображення у 68 публікаціях загальним обсягом 75,5 друкованих аркушів, серед яких:

1. МОНОГРАФІЇ, НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ, БРОШУРИ, СТАТТІ У НАУКОВИХ ВИДАННЯХ
1. Звєрєва І.Д. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика. – К.: Правда Ярославичів, 1998. – 25,2 др.арк.
2. Культура життєвого самовизначення. Розділ ІХ // Педагогіка і психологія життєтворчості: Навч.-метод.посібник: Укл. І.Д. Звєрєва // Ред. рада В.М.Доній (голова) та ін. – К., 1996.- С. 492-546.
3. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.В. Соціальна педагогіка / соціальна робота: Метод. посібник. – К.: ВІПОЛ, 1997.- 428 с.
4. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г., Фролов П.Д. Діагностика моральної вихованості школярів. – К.: ІЗМН, 1995. – 205 с..
5. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Практикум з педагогіки: Метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1996. – 124 с.
6. Зверева И.Д. Методологические аспекты в определении содержания и структуры политической сознательности как интегрального качества личности школьника // Актуальные проблемы современной советской и зарубежной педагогики: Сборник научных трудов. – М.: 1988. – С. 22-31.
7. Зверева И.Д. К вопросу о подходах к изучению личности // Актуальные вопросы теории и методики воспитания подрастающего поколения: Сб. научных трудов АПН СССР. – Запорожье: Изд-во АПН СССР. – 1989. – С. 106.-108.
8. Зверева И.Д. О проекте “Социальное образование в Украине” // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. – № 5. – С. 35-38.
9. Зверева И.Д. Всемирный конгресс социальных работников // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. – № 6 – 7. – С. 34.
10. Зверева И.Д. Соціальна підтримка безробітної молоді // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. – № 8. – С. 26-28.
11. Звєрєва І.Д. Соціальні проблеми сільської молоді // Практична психологія та соціальна робота. -1999. – № 4. – С.31-32.
12. Звєрєва І.Д. Соціальні проблеми сільської молоді // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. – № 5. – С.31-34.
13. Зверева И.Д. Социально-педагогическая защита детства // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб.наук. публ. НДІПМ.- К.: 1993. – С. 146-157.
14. Звєрєва І.Д. Народна педагогіка – основа ідейної адаптації дітей сиріт та дітей, що залишилися без батьківської опіки // Соціальна педагогіка і адаптивність особистості: Наук.-метод. видання. – Суми: Мрія, 1994. – С. 310-319.
15. Зверева И.Д. Школа социотерапии для подростков с асоциальным поведением // Социальная работа с молодежью. – К.: Академпресс, 1994. – С. 3-33.
16. Звєрєва І.Д. Соціальний захист дитинства. // Довіра і надія. – К.: Академпрес.- 1994. – № 3. – С.15-23.
17. Звєрєва І.Д. Про організацію допомоги молоді Німеччини // Довіра і надія. – К.: Академпрес. – 1994. – № 3. – С. 31.-34.
18. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Дитячий рух як засіб соціалізації особистості // Соціальна педагогіка і адаптивність особистості: Наук.-метод. видання. – Суми: Мрія, 1994. – С. 29-48.
19. Звєрєва І.Д., Заверико Н.В. Історико-теоретичний аналіз досліджень проблеми соціалізації особистості // Соціальна педагогіка і адаптивність особистості: Наук.-метод. видання.-Суми: Мрія, 1994. – С.49-59.
20. Національна система виховання: Концепція // Укл. Стельмахович М.Г., Руденко Ю.Д., Звєрєва І.Д. та ін. – К.: Либідь, 1991.- 28 с .
21. Зверева И.Д., Гайдукевич В.И. Головатый Н.Ф. Из опыта работы служб социальной помощи за рубежом // Социальные службы для молодежи. – К.: УНИИПМ, 1993. – С. 81-102.
22. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г., Хохлєнков І.О. Проблеми соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні // Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка.-Вип.2- К.,1996.- С. 175-190.
23. Звєрєва І.Д., Лактіонова Г.М. Діти у скруті: альтернативи вирішення проблеми // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. – № 3. – С. 9-11.
24. Звєрєва І.Д., Лактіонова Г.М., Босенко М.І. Крізь призму філософії освіти (концепція розвитку школи-гімназії) // Рідна школа. – 1993. – № 7. – С. 54-58. –
25. Коваль Л.Г., Зверева И.Д. Проблемы прогнозирования социальной адаптации одаренных детей // Обдарована дитина. – 1998. – № 7. – С.2-4.
26. Звєрєва І.Д. Соціальна робота / соціальна педагогіка: Понятійно-термінологічний словник. – К.: Етносфера, 1994. – 119 с. (за заг. ред.)
27. Звєрєва І.Д. Соціальна робота з молоддю в Україні. – К.: Столиця, 1997. – 151 с. (заг.ред.).
28. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Соціальна педагогіка як основа соціальної роботи // Довіра і надія. – № 5. – К.: Академпресс, 1994. – 34 с.
29. Зверева И.Д., Инашвили В.С. Содержание и организация общественно-политической деятельности учащихся в школьных КИДах // Идейно-политическое, трудовое и нравственное воспитание школьников. – М.: АПН СССР,1987.- С.22-30.
30. Звєрєва І.Д., Кротюк С.Ф., Бучак А.О. Методологія та методика визначення ефективності діяльності різних рівнів соціальних служб для молоді (район, місто, село) // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб.наук.публік. УкрНДІ проблем молоді. – Вип.4. – К.: А.Л.Д., 1996. – С. 118-125.
31. Звєрєва І.Д., Кротюк С.Ф. Методика та методологія визначення ефективності діяльності різних рівнів соціальних служб (центрів) для молоді // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб.наук.публік. УкрНДІ проблем молоді. – Вип.5. – К.: А.Л.Д., 1996. – С. 103-113.
32. Kowal Larisa, Zwieriewa Irina. Problematyka aktywnosci tworczej uczniow we wspolczesnej pedagogice radzieckiej // Pedagogika XXYII. Zeszyty Naukowe wyzszej szkoly pedagogicznej im. Powstancow slaskich w Opolu. – 1993. – C.79-83.
33. Zvereva I. Tolv ar och narkoman // Kosmopolit. International Culture Forum Sweden, Stockholm. – 1999. – № 5. – Pages 34-35.
2. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ, МАТЕРІАЛИ, ДЕПОНОВАНІ СТАТТІ, ТЕЗИ У НАУКОВИХ ЗБІРКАХ І ЖУРНАЛАХ.
1. Звєрєва І.Д. Діяльність центрів соціальних служб для молоді за 1 квартал 1995 р. // Довіра і надія – К.: А.Л.Д., 1995. – № 2 .- 46 с. –
2. Інвалід і суспільство: проблеми інтеграції: Укл. Звєрєва І.Д., Іванова І.Б. – К.: А.Л.Д., 1995. – 96 с.
3. Зверева И.Д. Уровни нравственной воспитанности // Диагностические методики как основа индивидуального подхода к развитию и воспитанию личности: Метод. рекомендации. – Сумы: Мрія, 1991.- С. 38-46.
4. Зверева И.Д. Организация работы по осуществлению патриотического и интернационального воспитания учащихся: Метод. рекомендации. – К.: РУМК, 1990. – 16 с.
5. Зверева И.Д. Совершенствование деятельности школьных клубов интернациональной дружбы по формированию политической сознательности подростков: Метод. рекомендации. – Запорожье: ОблИУУ, 1984. – 25 с.
6. Звєрєва І.Д. Методичні рекомендації для спеціалістів із соціальної роботи з молоддю щодо соціально-психологічної адаптації молодої людини, яка втратила або не може знайти роботу, до статусу безробітного // Довіра і надія. – К.: А.Л.Д., 1995. – № 4 . – С. 21-28.
7. Зверева И.Д. Проблемы реализации системного подхода в изучении нравственной воспитанности // Формирование всесторонне развитой личности в системе внеурочной воспитательной работы школы-интерната. – К.:1990.- С.23-28.
8. Зверева И.Д. Воспитательные функции первичного коллектива // Методические рекомендации по совершенствованию учебно-воспитательного процесса в школе. – К.: 1977. – С.65-66.
9. Зверева И.Д., Коваль Л.Г. Самостоятельная работа учащихся педагогических училищ по изучению курса “Педагогика”: Метод. рекомендации. – К, 1989. – Ч. 1. – 58с.; Ч.П. – 73 с.; Ч.Ш. – 102 с.
10. Зверева И.Д., Лактионова Г.М., Турбина М.Д. Телефон доверия: Материалы к республиканскому семинару организаторов социальных служб. – Днепропетровск: 1992. – 43 с.
11. Соціальна підтримка сиріт: Зб.нормативно-методичних матеріалів для спеціалістів соціальних служб для молоді: Укл. Звєрєва І.Д., Іванова І.Б. // Довіра і надія. – К.:А.Л.Д., 1996. – № 2. – 53 с.
12. Профілактика СНІД. Збірник нормативно-методичних матеріалів: Укл. Звєрєва І.Д., Пилипенко О.І. // Довіра і надія. – К.: А.Л.Д.,1996. – № 3. – 55с.
13. Зверева И.Д., Гайдукевич В.И. Исходная концепция научно-исследовательского проекта “Приют-убежище для несовершеннолетних подростков” // Соціальні служби для молоді (Теорія, методика і організація роботи): Зб.метод.матер.-вип.1.-К.,1992.-С.8-29.
14. Зверева И.Д., Лактионова Г.М., Турбина М.Д. Телефон доверия. // Соціальні служби для молоді (Теорія, методика і організація роботи): Зб.метод.матер.- Вип.1.- К.: 1992 . – С. 30-63.
15. Зверева И.Д., Лактионова Г.М., Берштейн В.М. Центр социально-психологической поддержки детей и подростков // Соціальні служби для молоді (Теорія, методика і організація роботи): Зб. метод. матеріалів. – вип.1.- К.: 1992.- С.64-80.
16. Зверева И.Д., Фролов П.Д. Методические рекомендации по выявлению и изучению уровня нравственной воспитанности подростков. – Запорожье: ОблИУУ, 1989. – 25 с.
17. Зверева И.Д., Веретенко Т.Г. Методические рекомендации по изучению отношения к труду у подростков (5-7 классы). – Запорожье: ОблИУУ, 1989. – 27с.
18. Зверева И.Д., Фролов П.Д. Методические рекомендации по выявлению и изучению уровня идейно-политической воспитанности подростков (5-7 классы). – Запорожье: ОблИУУ, 1989. – 24 с.
19. Соціальна робота та реабілітаційна педагогіка на порозі ХХІ століття // Укл. Звєрєва І.Д., Лактіонова Г.М., Єрмаков І.Г. – К.: ІнфоДРУК, 1998. – 32с.
20. Коваль Л.Г., Зверева И.Д. Методические рекомендации по организации и проведению коллективных творческих дел в пионерском лагере // Кафедра педагогики высшей и средней школы КГУ, 1988. – 8 с.
21. Зверева И.Д. К вопросу об организации служб социальной защиты и поддержки детей и подростков // Молодежная политика: опыт, проблемы, перспективы: Матер. научно-практ. конференции – Ч. ІІ. – К., 1992. – С. 186-188.
22. Зверева І.Д. Співвідношення конструктивної і деструктивної поведінки молоді: фактори і тенденції // Вивчення молоді на сучасному етапі: питання методології і методики. – К.: А.Л.Д., 1996. – С. 196-197.
23. Зверева И.Д. О реализации идей формирования человека-гуманиста в народной педагогике // Народная педагогика и современные проблемы воспитания: Материалы Всесоюзной научно-практической конференции. – Чебоксары, 1991. – С. 49-50.
24. Зверева И.Д. Повышение действенности самоуправления и педагогического руководства деятельностью школьных общественно-политических объединений учащихся // Сотрудничество педагогической науки и передового опыта в повышении эффективности всестороннего развития учащихся в условиях реформы школы. – Ч. 1. – М., 1988. – С. 99-104. – Деп. В ОНЦИ “Школа и педагогика” МП СССР и АПН СССР 11.01.88, № 17-88.
25. Зверева И.Д. Роль эмоционально-поведенческого аспекта в изучении идейно-нравственной воспитанности личности школьника // Совершенствование учебно-воспитательного процесса в школе и в педвузе: Тезисы научно-практической конференции. – Кривой Рог, 1990. – С. 93-96.
26. Зверева И.Д. Формирование культуры межнациональных отношений средствами народной педагогики // Нравственно-эстетическое воспитание молодежи средствами искусства: Тез. науч.-практ. сем. – Чернигов,1990. – С.27-28.
27. Звєрєва І.Д. Вивчення особливостей морального становлення особистості в праці // Неперервна педагогічна освіта: проблеми та перспективи: Тези доповідей науково-практичної конференції. – Кам’янець-Подільський, 1993. – С. 197-199.
28. Зверева И.Д. Исходные посылки концепции социальной защиты детства на Украине //До прогресу в економіці через освіту: Тези міжнар. наук.-практ. конференції.- Запоріжжя, 1993. – С. 88.
29. Зверева И.Д. Перспективы подготовки социальных педагогов в системе образования // Проблеми соціального захисту в умовах зміни соціально-економічних відносин: Матер. наук.-практ. конференції. – К., 1993. – С.225-226.
30. Звєрєва І.Д. Соціально-педагогічна підтримка обдарованих дітей //Талановита особистість: сім’я, школа, держава: Тези Міжнар. наук.-практ.конференції. – К., 1994. – С.105-108.
31. Зверева И.Д., Лактионова Г.М., Романова Д.А. Потребность в психолого-педагогической поддержке у девушек-подростков (по результатам исследований в Киевской вечерней женской гимназии // Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства: Тези Міжнар. молодіж. наук.-практ. конференції. – Ч.ІІ. – Чернівці, 1994.- С.216-219.
32. Звєрєва І.Д., Євграфова Л.І. Теоретичні підходи до виявлення та вивчення рівня моральної вихованості школярів // Педагогічна наука – перебудові школи: Матеріали наукової конференції НДІ педагогіки України. – К., 1990. – С.107-109.
33. Зверева І.Д., Коваль Л.Г. До питання про розробку методики організації самостійної роботи студентів педвузу і учнів педучилищ // Розвиток педагогічної освіти і науки в західних областях України: Тези наук.-практ. конференції. – Ч.ІІ. – Тернопіль, 1990. – С.54-55.
34. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Основні підходи до підготовки бакалаврів у педагогічному коледжі // Актуальні проблеми підготовки педагогічних кадрів до творчої професійної діяльності: Тези Всеукр. наук. конференції.- К.,1993.- С.90-92.
35. Звєрєва І.Д., Тараненко І.Г. Вплив етносоціальних процесів на формування культури міжнаціональних відносин у шкільному середовищі // Тези до наук.-практ. конференції “Шляхи дальшого вдосконалення форм і методів патріотичного та інтернаціонального виховання учнівської молоді. -К., РУМК. – 1990. – С.15.

Звєрєва І.Д. Теорія і практика соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в Україні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.05 – соціальна педагогіка. – Інститут педагогіки АПН України, Київ, 1999.
У дисертації досліджуються генезис, суть, провідні закономірності та тенденції становлення теорії і практики соціально-педагогічної роботи з дітьми і молоддю на різних етапах розвитку соціальної педагогіки та соціальної роботи у світовому і вітчизняному контекстах. На основі розробленої концепції соціальної роботи з різними категоріями дітей і молоді подано результати впровадження у систему діяльності соціальних служб, державних установ, громадських організацій і благодійних фондів програм і проектів соціальної профілактики, соціальної допомоги, соціальної адаптації та соціальної реабілітації дітей і молоді в Україні. Обгрунтовано критерії діяльності центрів соціальних служб для молоді та перспективи розвитку кожного напряму відповідно до міжнародних стандартів соціальної роботи.
Ключові слова: соціальна педагогіка, соціальна робота, соціально-педагогічна діяльність, соціальна допомога, соціальні послуги, соціальна адаптація, соціалізація, соціальна реабілітація, соціальна профілактика, соціальні служби.

Зверева И.Д. Теория и практика социально-педагогической работы с детьми и молодежью в Украине. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.05 – социальная педагогика. – Институт педагогики АПН Украины, Киев, 1999.
В диссертации исследуются генезис, сущность, ведущие закономерности и тенденции становления теории и практики социально-педагогической работы с детьми и молодежью на различных этапах развития социальной педагогики и социальной работы в мировом и отечественном контекстах. На основе анализа философского содержания деятельности определена взаимосвязь категорий “деятельность”, “социальная работа”, “педагогическая деятельность”, “социально-педагогическая работа”. Проанализированы научные подходы к проблеме социализации личности, которые используются зарубежными и отечественными психологами и педагогами, определена сущность превентивной работы с различными категориями детей и молодежи в системе образования, определены составные системы государственной поддержки детских и юношеских инициатив, обоснована правовая база осуществления социально-профилактической работы в детской и юношеской среде. Представлены результаты разработанной и апробированной концепции социальной работы с детьми и молодежью в Украине, которая является многоуровневой системой, подсистемы которой – относительно самостоятельны, технологичны и эффективны в зависимости от объекта (направления социальной работы) и субъекта (категории детей и молодежи) социально-педагогического воздействия. Проанализированы этапы становления и развития системы социальных служб в отечественной и зарубежной практике, определена эффективность целевых программ осуществления социальной помощи различным категориям молодежи в трудоустройстве, организации культурно-досуговой деятельности, материальном обеспечении. Приведены результаты реализации социальных программ реабилитации виктимных личностей и социальных групп, а также социальных проектов социальной реабилитации больных СПИД, ВИЧ-инцицированных и наркоманов; освещены специфические формы и методы социальной реабилитации людей с особыми потребностями; обоснована необходимость взаимосвязи государственных и благотворительных организаций в осуществлении проектов социальной реабилитации детей и молодежи в Украине, определены перспективы этого взаимодействия. Обоснована необходимость консолидации усилий государственных и общественных организаций, средств массовой информации в поддержке семьи, формировании ответственности родителей за воспитание детей, создании системы духовных ценностей, укреплении традиций семейного воспитания, усилении деонтологических принципов, свойственных украинскому народу, пропаганде здорового образа жизни, психологии ненасилия, гуманности и толерантности в взаимоотношений детей и взрослых. Определены наиболее эффективные направления, формы и методы работы центров социальных служб с семьей. Основными направлениями определены подготовка молодежи к семейной жизни, помощь молодым семьям в стабилизации отношений, воспитании ребенка. В ходе анализа результатов выполнения государственных программ социальной помощи и поддержки установлены наиболее незащищенные категории детей и молодежи. Разработана система их социальной поддержки: социальная опека инвалидов и сирот, социально-педагогических патронаж семей, воспитывающих детей-инвалидов, организация самоподдерживающей и взаимоподдерживающей деятельности, стимулирование прогрессивной общественного мнения на поддержку инвалидов. На основе разработанной концепции социальной работы с различными категориями детей и молодежи представлены результаты внедрения в систему деятельности социальных служб, государственных учреждений, общественных организаций и благотворительных фондов программ и проектов социальной профилактики, социальной помощи, социальной адаптации и социальной реабилитации детей и молодежи в Украине. Обоснованы критерии деятельности центров социальных служб для молодежи, перспективы развития каждого направления и их соответствие международным стандартам социальной работы.
Ключевые слова: социальная педагогика, социальная работа, социально-педагогическая деятельность, социальная помощь, социальные услуги, социальная адаптация, социализация, социальная реабилитация, социальная профилактика, социальные службы.

Zvyeryeva I. Theory and practice of social – pedagogical work with children and youth in Ukraine. – Manuscript.
Submission one’s these is for a doctor’s degree; specialization 13.00.05 – social pedagogics. – Institute of pedagogics, Academy of Pedagogical Science of Ukraine, Kyiv, 1999.
The following problems are the subject of researching: genesis, essence, leading appropriateness and tendencies of developing of theory and practice of social and pedagogical work with children and youth on different steps of development of social pedagogy and social work in the world and Ukrainian context. On the base of created concept of social work with different categories of children and youth the results of inculcation in the system of social services activities, governmental organisations, non-government organisations and charity foundations, projects of social prevention, social help, social adaptation and social rehabilitation of children and youth in Ukraine are presented. The criteria of work the centres of social services for youth and perspectives of development of each direction and their accordance to the international standards of social work are scientifically grounded.
Key words: social pedagogy, social work, social and pedagogical activities, social help, social service, social adaptation, socialisation, social rehabilitation, social prevention.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020