Мікроекономіка (лекції)

Тема 1. Введення в мікроекономіку

1.1. Що виробляти і у якому обсязі?

1.2. Яким чином виготовляти обрані товари?

1.3. Для кого призначені вироблені блага?

1.4. Який обсяг ресурсів використовувати для поточного споживання, який
– для майбутнього?

Економічна теорія вивчає прийняття рішень при розподілі рідкісних
ресурсів між різними варіантами їх використання. Час, гроші, природне
багатство, праця, устаткування – обмежені. Проблема обмеженості ресурсів
змушує людей робити вибір для задоволення своїх потреб. При виборі
оптимального варіанта використання ресурсів ми завжди стоїмо перед
альтернативою, тому «альтернативною вартістю» зробленого вибору можна
назвати найкращий із варіантів, якими довелося пожертвувати. Здійснюючи
вибір, необхідно узгоджувати результат використання ресурсів з певною
платою за можливість такого вибору. Рішення, які щодня приймають
домогосподарства, фірми, інвестори, по використанню рідкісних ресурсів,
повинні забезпечувати нормальне функціонування економіки. У суспільстві
обмеженість ресурсів вимагає робити вибір для вирішення таких проблем:

1.1. Що виробляти і у якому обсязі?

Обмеженість ресурсів зумовлює те, що збільшення пропозиції будь-якого
товару неможливо без зменшення пропозиції іншого товару. Автомобільна
фірма, маючи певні площі, кількість устаткування та робочих, не може
одночасно збільшити випуск мікроавтобусів і випуск седанів. Зробивши
більше мікроавтобусів, фірма відмовляється від можливості виробництва
певної кількості седанів. У цьому випадку річна плата за збільшення
виробництва мікроавтобусів – відмова від річного обсягу виробництва
седанів. Фірма зробила правильний вибір розподілу ресурсів, якщо попит
на мікроавтобуси високий. Суспільство, у цілому, теж зіштовхується з
проблемою «що виробляти?». Припустимо, у гіпотетичній економіці
виробляють два товари: одяг ( у ) і продукти харчування ( х ), але
існують такі обмеження:

кількість ресурсів і рівень розвитку продуктивних сил на цей час
постійні;

повне та ефективне використання ресурсів.

За допомогою простої економічної моделі – кривої виробничих можливостей
– проілюструємо проблему «що й скільки виготовляти» з використанням,
поняття «альтернативна вартість» (мал. 1)

Мал.1. Крива виробничих можливостей.

Крива АВСD визначає границю виробничих можливостей нашої гіпотетичної
економіки. У точці А всі ресурси використовуються для виробництва одягу.
У точці B всі ресурси використовуються для виробництва продуктів
харчування. При пересуванні з точки А в точку В і С ми відмовляємося від
виробництва певної кількості одягу, щоб виготовляти чи збільшити
виробництво продуктів харчування. Точка N – неефективне використання
ресурсів. Точка О – перебуває вище виробничих можливостей цієї
економіки. За наявності постійних ресурсів, крива може переміститися в
точку О лише за розвитку науково-технічного прогресу та використанні
його результатів (нові технології) у виробництві.

Кількість одиниць товару, яким необхідно пожертвувати заради виробництва
однієї додаткової одиниці іншого товару, називається вартістю втрачених
можливостей чи альтернативною вартістю .

1.2. Яким чином виготовляти обрані товари?

Для виробництва можуть бути використані альтернативні ресурси
(високомеханізована чи ручна праця). Коли науково-технічний прогрес
забезпечує більший обсяг випуску за тих самих ресурсів, менеджери, які
приймають рішення, повинні порівняти вигоду від використання нової
технології і витрати, пов’язані з її впровадженням.

1.3. Для кого призначені вироблені блага?

Добробут людини частково залежить від кількості щорічного споживання
товарів і послуг. Обсяг споживання, у свою чергу, залежить від доходу
(зарплата, дивіденди, відсотки). Рішення, прийняті як індивідом, так і
державою, впливають на характер розподілу доходів. Дохід людини залежить
також від податків і платежів державних органів (пенсія, безплатне
медичне обслуговування, безплатна освіта). Тому розподіл між громадянами
доходу, який може бути витрачений, залежить від рішень, що впливають на
надходження, податки і урядові платежі.

1.4. Який обсяг ресурсів використовувати для поточного споживання який –
для майбутнього?

Ресурси можуть бути використані для невідкладного споживання або частина
ресурсів може бути використана для забезпечення споживання в
майбутньому. Має бути прийняте рішення, яку частину доходу зберегти для
фінансування капіталовкладень в економіку, для збільшення виробничих
потужностей, для накопичення доходу в сім`ї.

Сучасна мікроекономіка вивчає, як вирішуються ці запитання. Таким чином,
мікроекономіка – це наука про прийняття рішень економічними суб’єктами,
домогосподарствами і фірмами.

Об’єкт мікроекономіки – економічна діяльність людей і загальні
економічні проблеми, що виникають.

Суб’єкти мікроекономіки – окремі індивіди, домогосподарства, фірми,
власники ресурсів, урядові та громадські інститути.

Кожен з цих суб’єктів прагне до максимізації своєї чистої вигоди,
зіставляючи граничні витрати й граничний виграш від цих витрат. Це
визначає мотиви їх поведінки і зумовлює вибір того чи іншого рішення.
Споживачі визначають, як найкраще витратити свій доход, щоб отримати
максимум задоволення, а фірми прагнуть вибрати найкращу комбінацію з
наявних ресурсів, щоб при даних цілях виробити таку кількість продукції,
яке принесе їм максимальний прибуток.

Знання основних принципів, щодо прийняття рішень в мікроекономіці, може
істотно підвищити ефективність практичної діяльності. Тому метою
економічної теорії є з’ясування і аналіз цих принципів і
закономірностей.

Основним методом, що застосовується у мікроекономіці, є метод граничного
аналізу . Порівнюючи втрати та переваги, суб’єкт оцінює не загальне їх
значення, а приріст користі чи збитків. Для прийняття рішень мають
значення саме ці прирости, додаткові результати, які й визначають
економічну поведінку суб’єкта.

Тема 2. Основи теорії попиту та пропозиції

2.1. Попит. Закон попиту. Чинники, які впливають на попит.

2.2. Пропозиція. Закон пропозиції. Чинники, які впливають на пропозицію.

2.3. Ринкова рівновага. Механізм взаємодії попиту і пропозиції.

2.4. Державне регулювання ринку та його вплив на ринкову рівновагу.

2.5. Практичне застосування дії закону попиту і пропозиції.

2.1. Попит. Закон попиту. Чинники, які впливають на попит.

Попит (QD) – це співвідношення між двома змінними – ціною і кількістю
блага, яке споживачі хочуть і можуть купити за цією ціною. Попит – це
перелік цін і кількостей. Основна властивість попиту полягає у тому, що
при незмінності інших параметрів, зниження ціни веде до відповідного
зростання величини попиту. І, навпаки, підвищення ціни веде до
відповідного зменшення величини попиту (закон попиту).

Обсяг (величина) попиту – конкретна кількість блага, яку споживач хоче
купити за конкретною ціною. Величина попиту змінюється із ціною, але
зміна попиту вплине як на ціну, так і на величину попиту. Існує
негативний, чи зворотній зв’язок між ціною і величиною попиту, яка
називається законом попиту . Цей зв’язок можна зобразити у вигляді
простого двовимірного графіка, побудованого виходячи з наведених даних в
таблиці 1:

Таблиця 1. Попит індивідуального покупця на кукурудзу:

Мал.2. Величина попиту

Математична залежність величини попиту від ціни, в загальному вигляді
може бути представлена функцією: QD= f(Р); QD= С – d • Р ( лінійна
функція попиту ), де c і d – додаткові параметри. Ця функція –
математичне вираження закону попиту, в якій виражено, як обсяг попиту на
товар (Q) залежить від його ціни (Р).

Чинники, які впливають напопит.

Споживач, приймаючи рішення про купівлю товару, орієнтується не тільки
на ціни. Серед реального життя споживач враховує ще й інші нецінові
чинники: свій дохід, наявність можливих замінників товару, а також свої
уподобання, моду та ін. Тобто можна зробити висновок, про те що функція
попиту є функцією кількох змінних величин. Розглядаючи функцію попиту як
функцію лише ціни, ми припускаємо, що всі інші чинники – постійні.

Зміна ціни приводить до руху уздовж кривою попиту (мал. 2).

Зміна нецінових чинників приводить до зміщення всієї кривої D0вгору(D1)
чи вниз (D2) (мал. 3)

Мал.3. Зміни величини попиту під впливом нецінових чинників

Нецінові чинники, які впливають на попит:

1) дохід; 2) ціни на спряжені товари; 3) смаки і уподобання; 4)
кількість споживачів на ринку; 5) очікування споживачів; 6) пора року;
7) національні традиції.

1 . Дохід . Вплив доходу на попит дуже суттєвий. Здебільшого збільшення
доходу веде до збільшення попиту (зміщення кривої вгору). Хоча, із
зростанням доходу споживання деяких товарів може скорочуватися, коли
споживач заміняє їх дорожчими і якіснішими (зміщення кривої вниз
ліворуч).

2 . Ціни на спряжені товари . Попит може змінюватися в обох напрямах
залежно від типу товару, який може бути взаємозамінним чи
взаємодоповнюючим. Для взаємозамінних товарів: при підвищенні ціни на
один із них попит на другий збільшується (зміщення кривої вгору).
Взаємодоповнюючі товари споживаються одночасно, тому при підвищенні ціни
на один такий товар скорочується попит на інший, і навпаки.

3. Смаки і уподобання . Сприятливим для даного продукту є зміна
споживчих смаків чи переваг, викликане рекламою чи зміною моди,
означатиме, що попит зросте по кожній ціні (зміщення кривої попиту
праворуч). Несприятливі зміни в уподобаннях викличуть зменшення попиту і
зміщення кривої попиту ліворуч. Слід зазначити, що технологічні зміни, в
вигляді появи нового продукту, можуть привести до зміни споживчих
смаків. Наприклад, поява компакт-дисків призвело до скорочення попиту на
платівки.

4. Кількість споживачів на ринку . Із збільшенням цього показника попит
зростає (зміщення кривої праворуч), і навпаки, із зменшенням кількості
споживачів попит спадає (зміщення кривої ліворуч).

5. Очікування . Споживчі очікування, щодо таких чинників, як майбутні
ціни на товари, наявність товарів і майбутній дохід, здатні змінити
попит. Очікування споживачів щодо можливості підвищення цін в
майбутньому можуть спонукати їх купувати більше (зміщення кривої попиту
праворуч), очікування збільшення доходів може змусити споживачів менше
обмежувати поточні витрати. Навпаки, очікування падіння цін і зниження
доходів веде до скорочення поточного попиту на товари. (зміщення кривої
попиту ліворуч)

2.2. Пропозиція. Закон пропозиції. Чинники, які впливають на пропозицію.

Обсяг (величина) пропозиції (QS) становить певна кількість товару, який
фірма реалізує за певною ціною. Існує прямий (позитивний) зв’язок між
ціною і кількістю запропонованого продукту. З підвищенням цін відповідно
зростає і величина пропозиції; зі зниженням цін скорочується і величина
пропозиції. Цей специфічний зв’язок називається законом пропозиції. Цей
закон показує, що виробники хочуть виготовити і запропонувати для
продажу більшу кількість свого продукту за високою ціною, ніж вони
хотіли б це робити за низькою ціною. Залежність між ціною і пропозицією
можна зобразити у вигляді графіка, послідовно з’єднавши точки, узяті з
таблиці 2:

Таблиця 2

Мал.4 Зміни пропозиції під впливом нецінових чинників.

Зміна ціни призводить до руху уздовж кривої пропозиції (мал. 4). Так, як
і крива попиту, крива пропозиції може зміщуватися під впливом цінових
факторів .

Нецінові фактори, які впливають на пропозицію:

1) ціни на ресурси; 2) витрати виробництва; 3) технологія виробництва;
4) податки і дотації; 5) ціни на інші товари; 6) очікування зміни цін;
7) кількість продавців на ринку; 8) пора року.

Зсув кривої S0до S1означає збільшення пропозиції: виробники при цьому
поставляють більшу кількість продукту по кожній із можливих цін. Зсув
ліворуч, від S0до S2, вказує на скорочення пропозиції: виробники
пропонують меншу кількість продукту по кожній із можливих цін.

1 . Ціни на ресурси . Крива пропозиції фірми грунтується на витратах
виробництва, значну частину яких становить вартість ресурсів. Тому
зниження цін на ресурси знижує витрати виробництва і збільшує
пропозицію, тобто крива пропозиції переміститься праворуч (і навпаки –
підвищення цін на ресурси змістить криву ліворуч).

2. Технологія виробництва . Удосконалення технологій дозволяє зменшити
витрати виробництва на одиницю продукції, що призведе до зменшення
загальних витрат і збільшення пропозиції.

3. Податки і дотації . Підприємства розглядають більшість податків як
витрати виробництва. Тому підвищення податків збільшить витрати
підприємства і зменшить пропозицію. Навпаки, дотації (держава субсидіює
виробництво якогось товару) дозволяють скоротити витрати і збільшити
пропозицію.

4. Ціни на інші товари . Зниження ціни на один товар може спонукати
виробників збільшити випуск і пропозицію іншого (замінника) товару по
кожній з можливих цін. І навпаки, підвищення ціни на один продукт,
призведе до зниження пропозиції товару-замінника.

5. Очікування зміни цін . Якщо очікується підвищення цін, то виробники
можуть затримати випуск на ринок своєї продукції і тим самим скоротити
поточну пропозицію. Але, у багатьох галузях обробної промисловості
очікування підвищення цін здатне спонукати фірми збільшити виробничі
потужності і тим самим викликати збільшення пропозиції.

6. Кількість продавців на ринку . При даному обсязі виробництва кожної
фірми, чим більша кількість продавців продукції, тим більша ринкова
пропозиція. При вступі в галузь більшої кількості фірм крива пропозиції
стане зміщуватися праворуч. Якщо в галузі мала кількість фірм, то
відповідно ринкова пропозиція є малою. Це означає -якщо фірма виходить з
галузі крива пропозиції зміщується ліворуч. Математична залежність
величини пропозиції від ціни виражається лінійної функцією пропозиції:

Qs = f(P);QS = a + b?P, де а і b – додаткові параметри.

2.3. Ринкова рівновага. Механізм взаємодії попиту і пропозиції. Роль
ціни.

Ринок знаходиться у рівновазі за умови: QD= QS

Зміни в ринковій рівновазі можуть відбуватися як під впливом цінових,
так і нецінових факторів. Якщо цінові фактори впливають на зміну
величини попиту чи пропозиції, то нецінові впливають на сам попит і
пропозицію. Уявімо, що ціна рівноваги на ринку курятини – 12 гривень за
кг при кривій попиту D1. При такій ціні величина попиту і пропозиції
-збалансовані, і рівноважний обсяг продукту на ринку 1 млн. кг за
місяць. Ця ринкова рівновага відповідає точці Е 1 на мал. 6.

Мал. 6 Зміни ринкової рівноваги при зміні попиту .

Тепер уявімо, що наступного місяця різко скоротилися доходи споживачів.
Це приведе до зниження попиту на курятину. Крива попиту D1зміщується
ліворуч до положення D2. Згодом має відбутися зниження рівноважної ціни.
Але, якби ціни залишилися на попередньому рівні, то за такої ціни
величина попиту, побудована на новій кривій D2, була б меншою величини
пропозиції. У результаті, на ринку був би надлишок курятини, який би
тиснув на ціну згори, і привів би до її зниження. Нова рівноважна
пропозиція відповідатиме тій точці E2, де QS=QD, тобто за ціною 10
гривень за кілограм, положення рівноваги зміщується з точки E1в Е2, де
кількість продажів знижується до 0,8 млн. кілограм за місяць. Вплив
зменшення попиту виражається зниженням ринкової рівноважної ціни, на яку
продавці відповідають зниженням обсягів пропозиції, пересуваючись вгору
по кривій пропозиції з точки E1в точку Е2 (мал.6). Аналогічно,
підвищення попиту, при інших рівних умовах, підвищить рівноважну ціну і
обсяг пропозиції. Наприклад, підвищення цін на яловичину при інших
(рівних) умовах, може привести до підвищення попиту на курятину, що
приведе до підвищення рівноважної ціни пропозиції. Ринкова рівновага
буде також змінюватися у відповідь на зміну пропозиції. На малюнку 7
ринкова рівноважна ціна і обсяг товару спочатку відповідають точці E1, у
якій ціна дорівнює 12 гривень за кілограм при кількості 1 млн.
кілограмів за місяць.

Мал. 7 Зміни ринкової рівноваги при зміні пропозиції.

Тепер уявімо, що наступного місяця станеться підвищення цін на корм для
птахів. Це зменшить пропозицію на курятину. Зменшення пропозиції
призведе до переходу на нове рівноважне положення, в точці Е2. Ціна
рівноваги підніметься до 15 гривень за кілограм, а обсяг попиту
зменшиться до 0,8 млн. кг за місяць. Якби ціна не підвищилася до цього
рівня, то на ринку виник би дефіцит продукту. При новій рівноважній
ціні, 15 гривень, обсяг пропозиції, заснований на новій кривій
пропозиції S2, дорівнює обсягу попиту (QS=QD). Зниження пропозиції
курятини призведе до підвищення ціни на неї. Покупці відповідають на
підвищення ціни зменшенням обсягу попиту. Тобто, при вищій ціні покупці
хочуть купити менше курятини, ніж раніше. Отже, зростання пропозиції
передає інформацію про підвищення доступності товарів шляхом
понижувальної дії на ціну. Реакція споживача на зниження ціни товару
виражається підвищенням обсягу попиту. Зв’язок між змінами обсягу
пропозиції і обсягу попиту виникає із зміни ціни. Здатність конкурентних
сил попиту і пропозиції встановлювати таку ціну, за якої рішення про
купівлю та продаж синхронізуються, називають врівноважуючою функцією цін
. Будь-яка рівноважна ціна розвантажує ринок, не залишаючи обтяжливого
надлишку в продавців (заощаджуючи рідкісні ресурси) і не створюючи
дефіцит для покупця.

Математичне вираження ринкової рівноваги:

При цьому рівноважна ціна

Рівноважний об’єм

2.4. Державне регулювання ринку та його вплив на ринкову рівновагу .

Основними інструментами державного регулювання ринку є:

фіксовані ціни:

встановлення верхнього рівня цін;

встановлення нижнього рівня цін;

встановлення імпортних квот;

податки;

дотації.

Встановлення верхнього рівня цін.

Верхній рівень ціни представляє собою законодавчо встановлену
максимальну ціну, за якою продавцям дозволяється продавати свій товар чи
послугу. Підставою для запровадження верхнього рівня ціни на конкретні
продукти є уявлення про те, що обмеження цін дозволять споживачам
купувати деякі товари першої необхідності чи послуги, які вони не змогли
б купити при рівноважних цінах. Прикладом може служити контроль за
рентними платежами і закони про лихварство, які визначають максимальну
норму відсотка, яку дозволяється стягувати з боржників. У широких
масштабах верхнього рівня цін, чи загальний контроль за цінами,
застосовуються для обмеження інфляційних процесів в економіці.
Збільшення доходів населення зумовлює зміщення кривої попиту на цукор
праворуч, так, що рівноважна ціна дорівнюває 3,2 гривні за кг. З одного
боку, швидке зростання цін на цукор сприяє інфляції, з іншого – виключає
із числа покупців цукру ті сім’ї, чиї грошові доходи не встигали за
швидким зростанням вартості життя. Тому, щоб протидіяти інфляції і
зберегти цукор на столах бідняків, уряд встановив верхній рівень цін на
рівні 3 гривень за кг. (Встановлення верхнього рівня цін має сенс тоді,
коли він нижче рівноважної ціни).

Мал.8 Вплив встановлення внрхнього рівня цін на ринкову рівновагу.

Як наслідок запровадження верхнього рівня цін, здатність вільного ринку
до природного регулювання була паралізована. Тобто за ціни 3 гривні
величина попиту на цукор дорівнює Q2, а величина пропозиції лише Q1.
Отже, виникне стійкий дефіцит між QSі QD. Величина дефіциту перебуває у
прямій залежності від еластичності попиту і пропозиції, інакше кажучи,
встановлення ціни 3 гривні порушує звичайні процеси пристосування, коли
конкуренція між покупцями призвела б до зростання цін, тим самим
одночасно стимулюючи розширення виробництва і витіснення деяких покупців
з ринку доти, поки дефіцит не зникне при рівноважному рівні ціни та
кількості продукції. Порушуючи процеси саморегуляції ринку верхній
рівень цін створює проблеми, які виникають при відсутності ринкової
рівноваги. Тому, уряду доводиться встановлювати певну систему нормування
продукції для споживачів шляхом випуску споживчих карток. Проте
використання карткової системи не вирішує іншої проблеми. Крива попиту
може показати наявність безлічі покупців, котрі прагнуть купити цукор за
ціною, яка перевищує встановлений в верхній рівень цін. Тому,не
дивлячись на зусилля бюрократичного апарату по веденню контролю за
цінами, з’явиляються нелегальні чорні ринки, на яких дефіцитні товари
продаються за цінами вище встановлених.

Встановлення нижнього рівня ціни.

Нижній рівень ціни – мінімальна ціна, встановлена урядом, яка перевищує
ціну рівноваги, і зазвичай застосовується у тих випадках, коли вільне
функціонування ринкової системи не здатне забезпечити достатній рівень
доходів певним групам продавців ресурсів чи виробників. Найбільш відомим
прикладом встановлення урядом нижнього рівня цін – законодавство про
мінімум заробітної плати, а також підтримка цін на сільськогосподарську
продукцію. Припустимо, що поточна ринкова ціна на курятину становить 12
грн. за кг, яка не покриває витрати фермерів. Уряд приймає рішення
надати їм допомогу, законодавчо встановивши ціну на рівні 13 грн. за кг.
За будь-якої ціни, яка перевищує ціну рівноваги, обсяг пропозиції
виявиться більшим за обсяг попиту на продукцію, тобто, виникне стійкий
надлишок пропозиції. Фермери будуть прагнути пропонувати на ринок більше
продукції, ніж та її кількість, яку захочуть придбати покупці за
мінімальними цінами. Розміри цього надлишку будуть пропорційні
еластичності попиту і пропозиції. Чим вища еластичність, тим більше
надлишок.

Мал . 9 Вплив на ринкову рівновагу встановлення нижнього рівня цін.

Так, як і у випадку із верхнім рівнем цін можливість вільного ринку до
нормування буде паралізована запровадженням регульованої ціни. На
малюнку 9 ілюструється ефект нижнього рівня цін. Нехай S і D – криві
пропозиції і попиту на кукурудзу. Очевидно, рівноважна ціна
дорівнюватиме Р (12 грн.), а рівноважна кількість – Q. Якщо уряд
встановить підтримувану ціну Р (13 грн.), фермери намагатимуться довести
виробництво до QS, а споживачі куплять лише QD.

При цьому в розпорядженні уряду є два підходу до розв’язання цієї
проблеми. По-перше, воно може ввести в дію конкретні програми обмеження
виробництва чи стимулювання попиту (наприклад, вивчити нові можливості
використання цих сільськогосподарських продуктів), з метою, скорочення
розриву між ціною рівноваги і мінімальної ціною, а отже, і величину
надлишку. Якщо ці зусилля виявляються не цілком успішними, уряд має
закупити зайву продукцію (тим самим, субсидуючи фермерів) і закласти її
на зберігання, або якось інакше розпорядитися нею. Таким чином, верхні,
і нижні рівні цін позбавляють механізм вільної ринкової взаємодії попиту
і пропозиції властиву йому здатність встановлювати відповідність між
рішеннями виробників про поставки і рішеннями покупців про купівлю
товару. Ціни які вільно встановлюються автоматично нормують продукт для
покупців, регульовані ціни цього не роблять. Відповідно, уряду
доводиться брати на себе вирішення проблеми нормування, встановлення
верхнього рівня цін , а також проблем закупівлі чи знищення надлишків,
що виникають внаслідок запровадження мінімальних цін. Державне
регулювання цін має суперечливі наслідки. Пропоновані вигоди від
запровадження верхніх і нижніх рівнів цін для споживачів і виробників
окремо слід зіставляти з втратами, які виникають у зв’язку з цим
дефіцитом і товарним надлишком.

Встановлення імпортних квот.

Імпортні квоти захищають національну промисловість від іноземної
конкуренції. Квота на імпорт встановлює межу пропозиції після досягнення
річної квоти і перешкоджає зростанню пропозиції у відповідь на зростання
цін. У 1981 р. уряд США встановив імпортну квоту на японські автомобілі
QL= 1,68 млн. на рік. Рівновага на ринку японських автомобілів
відповідало точці Е1.

Мал . 10 Вплив квот на ринкову рівновагу.

У 1983 році внаслідок виходу з кризи зі збільшенням споживчого доходу,
попит на японські автомобілі збільшився. Крива попиту змістилася в
положення D2. Якби не було квоти, обсяг пропозиції підвищився б до Q` і
ціна піднялася б до Р`. Але квоти не дозволили збільшити пропозицію, в
результаті ціни збільшилися до Р2. Нову рівновагу досягнуто в точці Е2.
Через квоти американським споживачами було сплачено за японські
автомобілі на 1000 дол. дорожче, а доходи японських виробників та
дилерів зросли на 2 млрд. доларів.

Податки.

Найцивілізованішим інструментом державного регулювання ринку вважаються
податки, вони не обмежують свободу дій суб’єктів ринку та не порушують
функціонування ринкових процесів. Вплив податків на ринкову рівновагу
можна розглянути на прикладі акцизного податку. Умовно візьмемо два
варіанти:

податок виплачують продавці;

податок виплачують покупці.

Перший варіант. Припустимо, що введений податок на кожну одиницю блага
становив Т грн. Припустимо, що до запровадження податку лінія попиту
займала положення D1а лінія пропозиції – S1. Рівноважна ціна становила
P1, рівноважний обсяг продаж – Q1(мал.11). У результаті запровадження
податку лінії пропозиції переміститься вгору на величину Т, оскільки для
одержання тієї ж суми доходу продавець буде згоден продати це благо за
ціну, яка вище колишньої на величину Т грн.. Лінія пропозиції займе
становище S2. На ринку встановлюється нова рівновага, коли обсяг
продажу, скоротився з Q1до Q2, ціна для покупців підвищиться з P- до Р+.
Загальна сума податку, що надходить у держбюджет дорівнюватиме площі
прямокутника P + ABP–. Податок відповідно до умови цього варіанту,
виплачують продавці, але тягар податку розподіляється між продавцями і
покупцями. Внесок продавців дорівнює площі прямокутника P1CBP–, а внесок
покупців P + ACP1.

Другий варіант . Акцизний податок вносять до держбюджету покупці.
Покупці будуть згодні купити такий же об’єм блага, якщо його ціна без
податку буде на Т грн нижче. У такому випадку покупці заплатять ціну з
включенням податку, рівну колишній ціні. У результаті лінія попиту
зміститься вниз на Т (мал.12). Новий обсяг продажів Q2, ціни P+ і P-
будуть аналогічними, так само як і у варіанті, коли податок вносять
продавці. Отже, втратив значення той факт, хто виступає безпосереднім
платником податку – продавці чи покупці. З мал. 12 видно, що пропорції в
розподілі податкового тягаря між продавцями і покупцями залишаються
такими ж, що й при сплаті податку продавцями. Розподіл податкового
тягаря між продавцями і покупцями залежить від співвідношення в нахилах
лінії попиту і пропозиції. Чим більше нахил лінії попиту, і чим менше
нахил лінії пропозиції, тим більша частина податкового тягаря припадає
на покупців і тим менша на продавців. ( мал.13) З мал.13а видно, що
внесок покупців дорівнює площі прямокутника P+АСР1, а внесок продавців
Р1СВР–. На мал. 13б зображено протилежне становище, коли більша частина
податкового тягаря лягає на продавців, а менша на покупців.

Мал.12 Вплив акцизного податку на рівноважний об’єм ринку при виплаті
його покупцям

Дотації.

Розглянемо вплив державного регулювання ринку з допомогою дотацій.

.

Мал. 13 Вплив на ринкову рівновагу акцизного податку при оплаті його
покупцями

Дотація – це негативний податок, чи «податок навпаки». Дотація
встановлюється в відсотках до ціни блага, або в абсолютній сумі на
одиницю блага. Дотації, як правило, отримують виробники, але можуть
отримати споживачі.

Припустимо, що лінія попиту і пропозиції спочатку займали положення
відповідно D1 і S1. Рівноважний об’єм продажів дорівнював Q1, а
рівноважна ціна – P1.

У результаті введення дотації з держбюджету виробникам цього блага
розміром V грн. на кожну одиницю відбудеться зрушення лінії пропозиції
вниз на V грн., оскільки дотація продавцям буде рівнозначна зниженню їх
витрат. Раніше виробники згідні були продати обсяг благ, якщо ціна без
дотації буде на V грн. нижче (P1). У цьому разі обсяг продаж зросте до
Q2, ціна для покупців знижується до P-, ціна, отримувана виробником
підвищується до P. Як і при оподаткуванні, отримана дотація не повністю
надходить у розпорядження виробників. Їм дістанеться лише частина, інша
частина надійде у розпорядження покупців. Аналогічним буде результат і в
разі, коли дотацію отримують покупці. Відмінність полягає у. зсуві на ту
ж величину V грн. лінії попиту, а не лінії пропозиції.

2.5. Практичні приклади дії закону попиту і пропозиції.

Мал.14 Вплив на ринкову рівновагу потоварної дотації.

а) Цінова підтримка: ринок молока.

Припустимо, що спочатку ринок молока знаходиться у рівновазі в точці
Е1(мал. 15) Зміна смаків покупців зміщує криву попиту до положення D2.
Якби ціна могла вільно падати, то тимчасовий надлишок тиснув на неї
згори доти, поки не встановилася б нова рівновага за ціни, рівної 10
доларам за центнер. Натомість уряд встановлює на молоко ціну підтримки
на рівні 13 доларів за центнер. Уряд купує надлишкове молоко і
переробляє його в масло і сир, утримуючи ціну від падіння.

Порушення ринкової рівноваги призводить до того, що ціна підтримки
посилає дезорієнтаційну інформацію споживачам і виробникам. Споживачам
ціна 13 доларів за центнер каже: «Альтернативна вартість молока висока,
потрібно зменшити споживання». А виробникові ця ціна каже: «Усе чудово.
Треба продовжувати використовувати ресурси для збільшення виробництва
молока». А зниження ціни до 10 доларів за центнер дасть іншу інформацію.
Споживачі подумають: «Молоко дешеве і доступне. Хоча у ньому багато
холестерину, потрібно пити більше молока». Виробники ж будуть
розмірковувати інакше: «Альтернативна вартість молока занадто низька,
потрібно пошукати краще застосування нашої робочої сили, капіталам та
ресурсам». У результаті спотворені ринкові орієнтири призвели до
збільшення поголів’я молочного стада, а урядові програми цього обмеження
призвели до того, що було виведено нова каліфорнійська порода корови,
яка дає 9000л. на рік (порівняно з 5900л. надоїв від старих порід).

Мал . 15 Цінова підтримка на ринку молока

б) Встановлення верхнього рівня ціни: Контроль за рентою.

Політика контролю за рентою передбачає поліпшення умов для
квартиронаймачів за рахунок домовласників і існує у великих містах США.
У результаті встановлення верхньої межі ціни ринкова рівновага
порушується, і виникають очікувані й непередбачувані ефекти,
представлені на мал. 16.

def – Дефіцит викликаний введениням потолка ренти (зростає в
довгостроковому періоді)

Pe_ _- Рівноважна рента.

Pmax- Верхня межа ренти.

LS – Довгострокова пропозиція

P/м. – Арендна плата за місяць.

Q – Кількість арендованих приміщень. (в тис)

Мал 16. Ефекти від контролю за рентою

Очікуваний ефект від контролю за рентою заключається у вигоді
квартиронаймачів за рахунок домовласників. Непередбачені ефекти у
короткостроковому періоді пов’язані з дефіцитом квартир через зниження
ціни та збільшення попиту.

Непередбачені ефекти . Політика контролю за рентою, яка має собі на меті
поліпшення умов життя квартиронаймачів за рахунок домовласників,
представляє класичний приклад дії закону непередбачених наслідків. У
короткостроковий період часу, коли кількість квартир постійна,
непередбачені наслідки випливають з дефіциту, породженого контролем.
Дефіцит виникає тому, що величина попиту більше при встановленні
верхнього рівня цін, ніж при високій рівноважній ціні. Ріст величини
попиту має кілька причин. По-перше, люди, котрі раніше могли б мати
власний будинок, тепер, можливо, віддадуть перевагу орендуванню житла.
По-друге, люди, котрі раніше жили в передмістях без контролю за рентою,
тепер шукатимуть житло з контрольованою рентою у центрі міста. По-третє,
кожен наймач захоче тепер мати житло більшої площі, що призведе до
обсягу попиту на житло (мал.16). Дефіцит створює проблеми, як для
домовласників, так і для наймачів. Як буде розподілене житло між великою
кількістю бажаючих? Як домовласники, так і їх клієнти починають активно
реагувати на створену ситуацію. Можливо, що домовласники спробують
знайти приховані форми підвищення ренти. Це підвищення може мати форму
дуже великих, некомпенсуючих заставних платежів. Також може проводитися
продаж старих меблів за підвищеними цінами, як умова оренди житла.
Нарешті, витрати на технічне обслуговування і страхування, які раніше на
себе брали самі домовласники, тепер можуть лягти на плечі
квартиронаймачів.

Непередбачені ефекти в довгостроковий період часу . У довгостроковий
період, контроль за рентою призводить до інших непередбачених ефектів.
Довгостроковий період часу, це облік зростання чи зниження кількості
орендних елементів, потім спорудження, чи виведення з експлуатації
старих будинків. При інших рівних умовах,чим вищий рента, тим швидше
темпи будівництва, і чим нижче рента, тим швидше будинки виводяться з
дії і перепрофілюються. Ця закономірність позначається на кривій
пропозиції в довгостроковий період, і має позитивний нахил (частина (б)
мал.16). Якщо контроль за рентою не дозволяє домовласникам скрито
збільшувати орендну плату, то кількість орендних одиниць падає, і ринок
переходить з стану Е1в Е2. У точці Е2непередбачені ефекти, які з’явилися
в короткостроковий період, стали більш потужними. Інтенсивність
дискримінації в розподілі житла зросте порівняно з короткостроковим
періодом, оскільки збільшиться різниця між реальною кількістю
запропонованих квартир і кількістю, яку вимагають споживачі. Графічно ця
різниця показана горизонтальним розривом між кривими попиту і пропозиції
за найвищої ціни. У короткостроковий період дефіцит становить 50 000
одиниць. У довгостроковий період цей дефіцит зросте до 75 000 одиниць.

Тема 3. Еластичність попиту і пропозиції

3.1 Поняття еластичності. Еластичність попиту за ціною. Фактори, які
впливають на еластичність.

3.2 Еластичність попиту за доходом.

3.3 Перехресна еластичність попиту.

3.4 Еластичність пропозиції.

3.5 Практичне застосування еластичності в економічному аналізі.

3.1. Поняття еластичності. Еластичність попиту за ціною.Фактори, які
впливають на еластичність.

Відповідно до закону попиту, у відповідь на зниження ціни споживачі
стануть купувати більше продукту. Проте ступінь сприйнятливості
споживачів до зміни цін буває дуже різна, в залежності від продукту, а
також в залежності від діапазону зміни ціни на той самий продукт. Рівень
чутливості зміни попиту від зміни ціни вимірює показник еластичності.
Еластичність попиту за ціною – відношення відсоткової величини попиту на
товар до даної процентної зміни його ціни. Рівень цінової еластичності
вимірюється за допомогою коефіцієнта Еd, який показує, на скільки
відсотків зміниться попит при зміні ціни на 1% і розраховується за
формулою:

Для виміру сприйнятливості споживачів до зміни цін застосовуються
відсоткові, а не абсолютні величини. Від’ємна крива попиту демонструє
зворотну залежність, існуючу між ціною і величиною попиту. Це означає,
що ціновий коефіцієнт еластичності попиту буде завжди мати негативне
значення. Проте в економічних розрахунках використовується абсолютна
величина коефіцієнта еластичності. Ціновий коефіцієнт еластичності
пропозиції позитивний, оскільки ціна продукту величина його пропозиції
пов’язані між собою прямо пропорційною залежністю.

Еластичний попит. Попит на товар вважається еластичним, якщо дана
відсоткова зміна ціни призволить до відносно більшої відсоткової зміни
величини попиту. У цьому разі Еd буде більше одиниці. Еd > 1.

Нееластичний попит . Якщо дана відсоткова зміна ціни супроводжується
відносно меншими відсотковими змінами величини попиту, то попит
вважається нееластичним. У цьому разі Еd є меншим за одиницю. Еd % ?Р). У
нижній частині лінії попиту відсоткові зміни ціни більше відсоткових
змін кількості (%?Q 1, и якщо проходить через початок координат (
S1), то Еs= 1 , якщо перетинає негативну частина вертикальної осі ( S2),
то ЕsТема 4. Теорія споживчого вибору та її використання у коммерційній діяльності 4.1 Корисність блага. Гранична корисність. Принципи спадної граничної корисності. 4.2 Характеристика кривих байдужості. Карта кривих байдужості. 4.3 Бюджетне обмеження. 4.4 Рівновага споживача. 4.5 Криві «дохід-споживання», «ціна-споживання» і побудова кривих попиту. 4.6 Ефект заміщення і ефект доходу. 4.7 Застосування моделі споживчого вибору у комерційній діяльності. Теорія поведінки споживача розглядає вибір благ споживачем з метою найбільшого задоволення його потреб в умовах обмеженості ресурсів, виходячи з заданих варіантів можливого вибору і альтернативних вартостей. Економічна модель споживчого вибору базується на декількох основних припущеннях щодо індивідуальних переваг товарів і послуг. Дані припущення включають наступне: 1. Здатність аранжувати альтернативи. Припустимо, що коли перед людиною стоять дві альтернативи, воно здатна вказати на те, що надає перевагу першому набору благ, а не другому, або не бачить між ними відмінності. 2. Транзитивність переваг. Тобто, коли споживач надає перевагу набору А, а не B, а останній - набору С, це означає, що він також надає перевагу набору А, а не С. 1. Велика кількість товару має більше переваг ніж менша кількість. Передбачається, що люди завжди надають перевагу більшій кількості товару чи послуг (якщо товари якісні). Це означає, що потреби в товарах та послугах не мають насичення. Проте грошовий дохід споживачів має обмежену величину і люди повинні узгоджувати бажання із бюджетом. Бюджет залежать від доходу і від цін товарів і послуг. Споживачі повинні обрати, як найкращим способом задовольнити свої уподобання, не витрачаючи більше, ніж дозволяє бюджет. Перед кожним споживачем стоять три запитання: Що купити? Скільки коштує товар чи послуга? Чи вистачить грошей, щоб здійснити покупку? Щоб відповісти на перше запитання, необхідно з'ясувати корисність речі для споживача, щоб відповісти на друге - досліджувати ціну, щоб вирішити третє питання - визначити дохід споживача. Ці три проблеми - корисність, ціна і дохід - і становлять зміст теорії поведінки споживача. Спробуємо визначити їх взаємозв'язок. 4.1. Корисність блага. Гранична корисність. Принцип спадної корисності. Корисність блага (U) - це задоволення, яке отримують споживачі при споживанні благ і послуг. Корисність не можна виміряти в будь-яких одиницях, оскільки це суто суб'єктивна категорія, про неї можна судити, лише інтерпретуючи дії споживача. Теорія споживчого вибору ґрунтується на припущенні, що середній споживач - цілком розумна людина, котра намагається так розпорядитися своїм грошовим доходом, щоб отримати з нього якомога більше задоволення чи користі в процесі купівлі та споживання товарів і послуг в певному поєднанні. Тому, мета споживача - максимізація корисності . Проте, на можливості, якими володіють споживачі, накладаються деякі обмеження , які в умовах обмеженості ресурсів не дають людям можливості споживати усе, що вони хочуть з усіх запропонованих варіантів. До найважливіших обмежень відносять ті , які поставлені цінами цих товарів, а також розмірами споживчого бюджету. Крім поняття корисність блага, яке означає здатність останнього задовольняти одну або кілька людських потреб існує таке поняття, як гранична корисність. Гранична корисність (MU) блага представляє собою величину додаткової корисності, яку людина отримує від споживання ще однієї додаткової одиниці блага (при інших рівних умовах). Принцип спадної граничної корисності полягає в тому, що хоча загальна корисність (TU) збільшенням кількості споживання благ поступово зростає, гранична корисність (МU), яку отримують із кожної додаткової одиниці блага неухильно зменшується. ( Перший закон Госсена ). Це означає, що будь-якому нескінченно малому збільшенню кількості блага Q відповідає приріст загальної корисності (total utility) - ТU (мал. 23а). Хоча загальна корисність із збільшенням кількості благ поступово зростає, гранична корисність - МU - кожної додаткової одиниці блага неухильно зменшується (мал. 23б). Максимум задоволення загальна корисність досягає в точці А, коли гранична корисність стає рівна нулю. Це означає, що благо повністю задовольняє потреби. Якщо подальше споживання завдає шкоди (гранична корисність негативна), то загальна корисність знижується (відрізок АВ на обох графіках). Мал. 23а Загальна корисність      Мал. 23б Гранична корисність Чим більшою кількістю блага ми володіємо, тим меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Наприклад, споживач, що потерпає від спраги, із задоволенням вип'є першу склянку пепсі-коли. Друга склянка принесе йому менше задоволення, ніж перша, третя -менше, ніж друга. І так буде відбуватися доти, поки гранична корисність чергової склянки не буде дорівнювати нулю. Хоча загальна корисність зростає, гранична корисність при цьому падає, що призводить до уповільнення зростання загальної корисності. Таким чином, корисність блага визначається не загальною, а граничною його корисністю для споживача. Оскільки із зростанням споживання гранична корисність економічного блага для споживача знижується, то виробник може продати додаткову кількість своєї продукції лише в тому разі, якщо знизить ціну. Закон зменшення граничної корисності лежить в основі визначення попиту. Правило максимізації корисності полягає в тому, що можна максимізувати корисність, якщо розподілити грошовий дохід таким чином, щоб остання грошова одиниця (грн.), витрачена на перший продукт, а також остання грошова одиниця (грн.), витрачена на другий продукт і так далі, принесуть однакову кількість додаткової чи граничної корисності. Інакше це можна сформулювати так: відношення граничної корисності блага до його ціни має бути однаковим для всіх благ. У цьому разі можна сказати, що досягнуто точки споживчої рівноваги. Концепція рівноваги споживача в термінах граничної корисності (МU) і цін товарів (Р) може бути описана рівнянням: У разі коли споживач досяг рівноваги, він не виграє, якщо збільшить споживання блага А, бо його гранична корисність швидко зменшиться. Це залишить споживача в програші, якщо він швидко не переключиться на споживання більшої кількості блага В. Проте браком теорії граничної корисність є її суб'єктивність. Теорія базується, на тому, що споживач може кількісно виміряти рівень граничної корисності, отримуваний від споживання додаткової одиниці товару. На цьому ґрунтується правило максимізації корисності, а отже, і обґрунтування точки споживчої рівноваги. 4.2. Характеристика кривих байдужості. Карта кривих байдужості . Модель споживчої поведінки, а, отже, і досягнення точки споживчої рівноваги може бути продемонстрована за допомогою кривих байдужості і бюджетної лінії. Споживачеві лише варто сказати, яку комбінацію товарів з двох він вибере і при яких комбінаціях вибір йому байдужий, оскільки рівень корисності, на його думку, однаковий. Аналіз за допомогою цієї теорії не вимагає від споживача досконалої точності в описанні граничної корисності. Крива байдужості зображує сукупність наборів благ, між якими споживач не робить відмінності. Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що рівень корисності кожного набору однаковий. Тому можна вважати, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності. Мал. 24 Крива байдужості Нехай благо X є пепсі-колою, а благо Y -гамбургером. Припустимо, що споживачеві все одно, з'їсти три гамбургера, запивши їх однієї пляшкою пепсі-коли (точка R1) чи з'їсти один гамбургер, запивши його трьома пляшками пепсі-коли (точка R2) (мал. 24). Крива байдужості зображає всі безліч комбінацій пепсі-коли і гамбургерів, які мають однакову корисність. Набір кількох кривих байдужості утворює карту кривих байдужості. Карта кривих байдужості – це спосіб відображення переваг споживача, які мають різний рівень задоволення його потреб (мал.25). Мал. 25 Карта кривих байдужості Властивості кривих байдужості: 1. Криві байдужості мають негативний нахил. Якщо і Х, і Y – блага для споживача, то при споживанні більшої кількості одного з них, завжди буде зменшуватись споживання іншого. Криві, що описують зворотну залежність - змінні величини, і є завжди убуваючими. 2. Набори благ на кривих байдужості, які є більш віддаленими від початку координат, мають перевагу над набором благ на менш віддалених кривих. Це твердження випливає з припущення, що більша кількість має переваги над меншою кількістю. Оскільки на вищій кривій всі набори міститимуть більшу кількість і X і Y, ніж на всіх нижче лежачих кривих, то, безумовно, споживач завжди вибере набір на ній, за умови, якщо вибір нічим не обмежується. 3. Криві байдужості не перетинаються. Якщо дві криві перетнулися в точці. А, то корисність наборів благ на цих двох кривих однакова. І вони становлять одну криву байдужості. Це припущення породило протиріччя, тому воно не є правильним. 4. Криві байдужості опуклі: їх нахил зменшується у міру руху вниз і праворуч уздовж цих кривих. Це пов'язано з таким поняттям, як гранична норма заміщення МRSxy. Це означає, що споживач не просто вибирає між двома благами, а вирішує проблему заміщення певної кількості одного блага деякою кількістю іншого. Гранична норма заміщення МRSxy - кількість блага Y, яке споживач готовий замінити додатковою одиницею блага X при постійному загальному рівні корисності (тобто, залишаючись на тій-таки кривій байдужості).. МRSxy - пропорція, у якій можлива заміна одного товару на МRSxy= ? Qy/ ? Qx МRSXY зменшується у міру того, як товар Y замінюється товаром X, а, отже, крива байдужості стає більш пологою. Гранична норма заміщення характеризує смаки споживачів, тобто відносну цінність благ. Чим більше МRSxy, тим більше блага Y вимагає споживач за відмову від одиниці блага X, тим ціннішим є для нього продукт X. Гранична норма заміщення може бути пов'язана з граничною корисністю товару X і товару Y: ? Qy МUx= - ? QxМUy звідси ? Qy/ ? Qx= МUx/ МUy= МRSxy, де МU - гранична корисність, - ?Qx МUy - втрата корисності товару Y, ?Qy MUx - приріст корисності товару X. Тому гранична норма заміщення товару Y на товар X може бути представлена відношенням граничної корисність товару X до граничної корисність товару Y МRSxy= МUx / МUy. Гранична корисність товару зменшується, коли його кількість в споживанні зростає, і, відповідно збільшується, коли його кількість в споживанні скорочується. 4.3. Бюджетне обмеження . Криві байдужості дозволяють виявити споживчі уподобання. Однак при цьому не враховуються дві важливих обставини: ціни товарів і дохід споживачів. Криві байдужості лише показують можливість заміни одного блага іншим, проте вони не визначають, який набір товарів споживач вважає для себе найвигіднішим. Цю інформацію дає бюджетне обмеження (лінія цін, пряма витрат – budget constraint). Вона показує, які споживчі набори можна придбати за цю суму грошей (мал.26). Якщо I - дохід споживача, Рх - ціна блага X, Ру - ціна блага Y, а X і Y становлять відповідно куплені кількості благ, то рівняння бюджетного обмеження можна записати так: 1=РхQx+ РyQy Мал. 26 Бюджетна лінія (бюджетне обмеження) Чинники, які впливають на бюджетну лінію зміна доходу споживача зміна ціни на товари. При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно її збільшенню I1>I2 (чи зменшенню I2>I1 (мал. 27а) і займає паралельне попередньому
розміщення. Зміна цін на товар X призводить до відповідного зміни кута
нахилу бюджетної лінії (мал. 27б).

Мал. 27а Вплив зміни доходу на бюджетну лінію

Мал. 27б Вплив зміни ціни товару на бюджетну лінію

Властивості бюджетної лінії:

1. Точка А (мал.26) відповідає максимально можливому обсягу споживання
продукту X, точка У відповідає максимально можливому обсягу споживання
продукту Y.

2. Нахил бюджетної лінії до осей координат визначається відношенням цін
продуктів.

3. При збільшенні доходу споживача бюджетна лінія зміщується паралельно
праворуч, а при зменшенні доходу ліворуч (мал. 27а)

4. При збільшенні ціни товару X бюджетна лінія повернеться за
годинниковою стрілкою навколо точки її перетину з віссю координат (точка
У) і буде розміщена крутіше. При цьому безліч доступних наборів
зменшиться (мал. 27 б зліва).

5. При зменшенні ціни товару X бюджетна лінія повернеться проти
годинникової стрілки навколо точки У і стане більш пологою, при цьому
кількість доступних наборів розшириться.

4.4. Рівновага споживача.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує
корисність при даних бюджетних обмеженнях. Така рівновага передбачає, що
щойно споживач отримає цей набір товарів, у нього зникає стимул
змінювати цей набір на інший.

Рухаючись уздовж бюджетного обмеження, споживач може знайти точку, яка б
відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто, відповідала б
найбільшій корисності. Така точка належить найвищій кривій байдужості,
яка може бути досягнута в межах цього бюджету.

На мал. 28 такою точкою буде точка D – точка дотику кривої байдужості U2
з бюджетною лінією I. Крива байдужості U3, яка є кривою, яка відповідає
вищому рівню задоволення потреб (вищому рівню корисності), ніж крива
байдужості U2,, не може бути досягнута, бо виходить за межі бюджету.

Точка дотику найвищої кривої байдужості і лінії бюджетного обмеження
відповідає стану споживчої рівноваги.

Мал. 28 Рівновага споживача

4.5. Криві «дохід-споживання» і «ціна-споживання» .

Криві “дохід-споживання”

Зміни в доході споживача можуть призвести до зміни кількості товару X,
яку купляє споживач. Крива “дохід-споживання” зв’язує всі точки
рівноваги на карті кривих байдужості, відповідні різноманітним величинам
доходу і показує, як споживчий набір, що складається з товару X та
витрат на інші блага, змінюється залежно від доходу. Крива
«дохід-споживання» для нормального товару Х зображена на мал. 29. Із
збільшенням доходу споживач купує більше товару Х, а це означає, що ця
крива «дохід-споживання» побудована для нормального товару і має
позитивний нахил. (мал.29)

Мал. 29 Крива “дохід-споживання” для нормального товару

На мал. 30 представлена крива «дохід-споживання» для неякісного товару.
Якщо споживач починає розглядати товар як неякісний, крива
«дохід-споживання» повертає до вертикальної осі координат, оскільки
після досягнення певного рівня доходу подальше його підвищення
призводить до зменшення споживання цього товару.

Мал. 30 Крива “дохід-споживання” для неякісного товару

Товари, які споживачі часто вважають неякісними: низькосортне м’ясо
(тельбух), вживані товари, як, наприклад, використовувана техніка, одяг
чи меблі. Проте товар вважається нормальним чи неякісним залежно від
переваг конкретного споживача.

Також існують блага, споживання яких є постійним при всіх рівнях доходу.
До них можна віднести товари, витрати на які займають невелику частину
бюджету, або, які розглядаються як товари першої необхідності – сіль,
туалетний папір, зубна паста, і т. і. Крива “дохід-споживання” для таких
товарів представлятиме вертикальну лінію (мал. 31).

Мал. 31 Вертикальна крива “дохід-споживання”

Крива “ціна-споживання” і виведення кривих попиту

Аналіз кривих байдужості може бути використаний для того, щоб показати,
як закон попиту узгоджується з моделлю поведінки споживача. Для цього
необхідно варіювати ціни на товар X при незмінних цінах на всі інші
блага і постійному доході. Необхідно при заданих уподобаннях
простежувати положення рівноваги для окремого споживача, і відзначати
зміни кількості товару X в наборі споживача у міру того, як він реагує
на зміну ціни.

Кожне зниження ціни на товар X повертає бюджетну лінію проти
годинникової стрілки до нового перетину з віссю X. У міру того, як
бюджетна лінія стає менш похилою, покупець споживає більше товару X.
скорочуючи для себе граничну корисність цього товару, щоб зрівняти її з
більш низькою ціною. Крива, що зв’язує всі точки рівноваги при зміні в
цінах, є кривою “ціна-споживання”. Споживчий дохід зафіксовано на рівні
І, що показано перетином різних бюджетних ліній з вертикальною віссю. З
падінням цін на товар Х споживач пересувається на нову точку рівноваги
на графіку. Споживач спочатку в точці Е1.

Мал. 32А показує, що, якщо ціна падає, він просувається до точки Е2.
Показано ще два зменшення цін і просування споживача до точки Е3, а
потім – до Е4. Поєднуючи ці точки, ми отримуємо криву «ціна-споживання».

Мал. 32 Крива “ціна-споживання” та побудова кривої попиту

На мал. 32А точки на осі Qx , які показують кількість товару Х, яку
споживач міг би купити, якби він витратив весь дохід на це благо,
позначені F1, F2, F3, F4. Ціна на товар Х в будь-якій точці може бути
підрахована як І/F. Позначаючи цю ціну на нижньому графіку навпроти Qx
спожитого на тиждень, ми отримуємо щотижневу лінію споживчого попиту на
товар Х. Оскільки витрати на всі інші блага при даних обставинах
дорівнює нулю, бюджетне обмеження було б:

I=P1F1+0

звідси

P1=I/F1 .

При ціні I/F1 споживчій рівновазі відповідає точка Е1, він споживає Q1
одиниць блага Х. на мал. 32В величина Q1 перенесена вниз прямо на вісь,
на якій складено кількість блага: ціна позначена на осі цін окремо як
величина, парна кількості блага Q1.

Коли ціна дорівнює Р1 об`єм попиту – Q1. У міру того, як ціни на благо X
падають, бюджетна лінія переміщується вздовж осі X. Відповідно зростає
координата точки перетину з віссю X. Коли перетином є точка Е2, ціна
дорівнює 1/F2=Р2. Р2 має бути менше Р1, оскільки F2 більше ніж F1. У
цьому разі нову рівновагу споживача буде досягнуто в точці Е2, і
кількість спожитого блага X зростає до Q2. Координати (P2; Q2) позначені
на нижньому графіку як ще однієї точки на кривою попиту.

Так само, якщо ціна на X падає до Р3 і P4, кількість спожитого блага X
на тиждень дедалі зростає. Об’єднуючи у пари ціни та обсяги попиту при
цих цінах, отримуємо криву попиту (мал. 32В).

Ця крива показує обсяг попиту окремого споживача при різних цінах на
благо Х. Крива попиту і крива “ціна-споживання” – це просто два різних
способу опису того, як попит на товар змінюється при зміні ціни товару
(при інших рівних).

При аналізі кривої «дохід – споживання» ми розглядали вплив зміни
доходу, при аналізі кривої «ціна – споживання» – вплив зміни цін на
відносне заміщення одного блага іншим. Проаналізуємо, якою мірою зміна
попиту на благо X викликане зміною ціни, а в який – реального доходу.
Для цього звернімося до таких понять як: ефект заміщення і ефект доходу.

4.6. Ефект заміщення і ефект доходу .

При зниженні ціни товару виникають два ефекти. По-перше, споживач
заміняє дешевшим товаром деякі інші товари, і попит на цей товар
збільшується (ефект заміщення). По-друге, реальний дохід покупця
збільшується, тому він збільшує попит на деякі товари, до яких зазвичай
належить і товар, ціна на який упала (ефект доходу).

Реальний дохід – це максимальна корисність, яку може отримати споживач,
володіючи даним грошовим доходом. Таким чином, характер залежності
обсягу попиту від ціни товару визначається ефектом заміщення і ефектом
доходу.

Ефект заміщення — це зміна обсягу попиту, викликана зміною відносної
ціни товару при незмінному реальному доході споживача.

Ефект доходу — це зміна обсягу попиту, викликане зміною реального доходу
за незмінної відносної ціну товару.

Загальний ефект зміни ціни — це зміна обсягу попиту, однакова сумі
ефекту заміщення і ефекту доходу.

Визначимо загальний ефект в суму ефекту заміщення і ефекту доходу.

При зниженні ціни товару X бюджетна лінія повернеться проти годинникової
стрілки навколо точки перетину з віссю координат (точка В на мал. 33).
При цьому рівноважний набір переміститься з точки Е1 в точку Е2 , а
обсяг споживання продукту збільшиться з Х1 до Х2. Загальний ефект
дорівнює Х2 -Х1.

Проведемо уявну бюджетну лінію АоВо, дотичну до старої кривої байдужості
а1 і паралельну новій бюджетній лінії А1В. Рівноважний набір Е0,
відповідний уявній бюджетній лінії, відповідає випадку , коли споживач
отримує стару корисність (набір лежить на старій кривій байдужості) при
новому співвідношенні цін (нахил бюджетної лінії визначається цим
співвідношенням). Таким чином, для наборів Е1 і Е0 виконано умову з
визначення ефекту заміщення. Тому ефект заміщення дорівнює Х0–Х1, де Х0
— обсяг споживання продукту X в наборі Е0.

Набори Е2 і Е0 відповідають випадку , коли реальні доходи різняться
(набори лежать на різних кривих байдужості), а відносні ціни однакові.

Мал. 33 Ефект заміщення та ефект доходу

Розглянемо спрямованість ефекту заміщення і ефекту доходу, коли обидва
товару є благами. Ефект заміщення завжди позитивний. При зменшенні ціни
товару X уявна бюджетна лінія завжди є більш пологу порівняно з вихідною
бюджетною лінією, тому в точці Е0 гранична норма заміщення менша, ніж у
точці Е1 (мал. 33). З огляду на те, що з збільшенням обсягу споживання
продукту гранична норма заміщення спадає (її властивість), можна
стверджувати, що «уявний» обсяг споживання більше вихідного обсягу.

Ефект доходу позитивний для нормальних товарів і негативний для
неякісних товарів. Загальний ефект позитивний, якщо ефект заміщення і
ефект доходу позитивні, або коли позитивний вплив ефекту заміщення
перевищує негативний вплив ефекту доходу. Якщо ж домінує негативний
ефект доходу, то загальний ефект негативний і закон попиту не
виконується.

Якщо обидва продукту є антиблагами, то ефект заміщення може бути
негативним (Х0 Тема 5. Теорія фірми. Виробництво. Витрати. Прибуток. 5.1. Виробнича функція. Ізокванта. Карта ізоквант. 5.2. Гранична норма технологічного заміщення. Граничні продукти праці капіталу.Закон спадної граничної продуктивності. 5.3. Ізокоста. Рівновага виробника. 5.4. Зміна масштабу виробництва. 5.5. Характеристика витрат і прибутку. 5.6. Витрати у короткостроковому періоді. 5.7. Витрати у довгостроковому періоді. 5.8. Типи ринкових структур. 5.1. Виробнича функція. Ізокванта. Карта Ізоквант. У мікроекономіці процес виробництва розглядається як процес перетворення факторів виробництва (праця – L, капітал – К, матеріальні ресурси – М) в готову продукцію з використанням певної технології. Співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, що виробляється з цих факторів, описується виробничою функцією: Q=f (L, K, M). Виробнича функція будується для конкретної технології. Нові технології, які збільшують максимальний обсяг випуску за будь-якої комбінації факторів, описуються новою виробничою функцією. Залежно від кількості факторів виробництва, виробнича функція визначається як двофакторна, трифакторна, багатофакторна. Для графічного зображення виробничої функції використовується двофакторна модель: Q=f (L, K). Мал. 35 Ізокванта Виробнича функція кожного виду виробництва, яка описує конкретну комбінацію факторів виробництва, виражається ізоквантою – лінією рівного випуску. (мал. 35) Ізокванта відображає різні комбінації витрат факторів виробництва (L, K), які можуть бути використані для випуску певного обсягу продукції. Ізокванта показує, що існує безліч варіантів для виробництва даного обсягу продукції. Високомеханізований спосіб визначено точкою А на мал. 35, виробництво того ж обсягу продукції меншою кількістю машин й більшою кількістю ручної праці, визначено точкою D на мал. 35. Характеристика ізоквант 1. Негативний нахил ізокванти показує, що скорочення одного фактора (при Q = const), завжди викликатиме збільшення іншого фактора. 2. Чим далі від початку координат знаходиться ізокванта, тим більший обсяг випуску вона ілюструє. 3. Увігнутість ізоквант означає, що уздовж ізокванти скорочення людино-годин праці вимагає збільшення машино-годин устаткування. 4. Кут нахилу ізокванти виражає граничну норму технологічного заміщення. (MRTS).і 5. Ізокванти схожі з кривими байдужості. Так, як і криві байдужості вони відображають альтернативні варіанти споживчого вибору благ, які забезпечують певний рівень корисності, ізокванта відображає альтернативні варіанти комбінацій витрат факторів для виробництва певного обсягу продукції 6. Ізокванти можуть мати різну конфігурацію: лінійну, жорсткої доповнюваності, повної заміщуваності. Мал. 36а Лінійна ізокванта Лінійна ізокванта - ізокванта, що виражає досконалу заміщуваність факторів виробництва (MRTSLK= const) мал. 36.а. В реальному житті повна заміщуваність факторів виробництва неможлива. Цю ситуацію можна розглядати як теоретичну абстракцію. Мал. 36б Жорстка ізокванта Жорстка доповнюваність факторів виробництва представляє таку ситуацію, за якої праця і капітал поєднуються в єдино можливому взаємному співвідношенні (MRTSLK=0) мал. 36.б. Такі ізокванти характерні для співвідношення комп'ютерів і операторів. Якщо кількість годин роботи комп'ютера протягом робочого дня фіксована, то збільшення кількості операторів не призведе до збільшення обсягів виконаної роботи. Мал. 36в Карта ізоквант Карта ізоквант – це сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна яких відповідає певному обсягу випуску продукції (мал. 36.в.). Карта ізоквант може бути використана для того, щоб показати можливості вибору серед варіантів організації виробництва в короткостроковому періоді, якщо капітал є постійним фактором, а праця змінним. Ізокванти ілюструють гнучкість ухвалених фірмами рішень у виробництві. У більшості випадків фірми можуть досягти певного випуску продукції, використовуючи різні поєднання виробничих факторів. Керівник фірми повинен розуміти природу такої гнучкості, оскільки це дозволить йому вибирати такі поєднання виробничих факторів, які мінімізують витрати виробництва і максимізують прибуток. 5.2. Гранична норма технологічного заміщення. Граничні продукти праці і капіталу. Закон спадної граничної продуктивності. Кількісною характеристикою здатності заміщення чинників виробництва є гранична норма технологічного заміщення (MRTS). При заміщенні капіталу працею, MRTSLKпоказує обсяг капіталу, який може бути заміщений однією додатковою одиницею праці при збереженні постійного обсягу випуску. , де MP L – граничний продукт праці; MP K – граничний продукт капіталу. Граничний продукт праці (MPL) показує, як змінюється обсяг випуску із збільшенням використання праці на одну одиницю. Граничний продукт капіталу (MPK) показує, як змінюється обсяг випуску з збільшенням використання капіталу на одну одиницю. При заміщенні праці капіталом MRTSKLпоказує обсяг праці, який може бути заміщений однієї додатковою одиницею капіталу при збереженні постійного обсягу випуску. Зі збільшенням застосування капіталу, MP K скорочується, і це зменшує чисельник рівняння, а MP L має тенденцію до зростання, що збільшує знаменник рівняння. Обидва цих ефекти призводять до того, що MRTSKLзменшується у міру заміщення праці капіталом. Процес трансформації ресурсів (L, K, M) в готову продукцію характеризується показниками сукупного і середнього продуктів. Якщо фактори виробництва, крім одного (L) є постійними, то сукупний продукт змінного чинника виробництва (TP L ) визначається як обсяг випуску продукції при певному використанні праці (L) і постійних обсягах решти факторів. TP K – сукупний продукт капіталу. Середній продукт змінного фактора виробництва (праці – AP L , капіталу – AP K ) – це відношення сукупного продукту змінного фактора, обсягу фактора, що забезпечує обсяг випуску. Ці показники називаються також продуктивністю праці і продуктивністю капіталу. Якщо побудувати графік реакції випуску продукції на зміну одного змінного фактора – праці (L) то буде очевидно, що, починаючи з певного моменту, збільшення кількості робочих не призводить до збільшення випуску на одного додаткового робочого, оскільки інші фактори – робочий простір, устаткування постійні. Мал. 37 Реакція випуску продукції на зміну одного фактору (L) Цей закон відомий як закон спадної граничної продуктивності чи спадної дохідності. Відповідно до нього, у міру збільшення використання одного з факторів виробництва (праці), за умови, що інші фактори залишатимуться незмінними (земля, капітал), у певний момент буде досягнуто точки, після якої граничний фізичний продукт праці почне зменшуатися. Це означає, що збільшення обсягу випуску обмежене, якщо змінюється лише один фактор. Точка, для якої гранична продуктивність зменшується – це межа ви0користання змінного фактору, після якої граничний продукт починає зменшуватися. Прикладом дії закону спадної граничної продуктивності може бути вирощування картоплі на присадибній ділянці. Якщо вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній, кількість врожаю картоплі зросте в меншій пропорції. Якби такої залежності не існувало, то світовий урожай картоплі можна було б виростити на цій присадибній ділянці. З'ясування динаміки обсягів виробництва в залежності від динаміки змінного фактора для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Воно використовується, насамперед, для визначення меж, у яких доцільно здійснювати виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для короткострокового періоду можна виділити три стадії виробництва: перша стадія : від початку виробництва до досягнення середнім продуктом максимального значення. Вона характеризується надлишком капіталу і нестачею праці, що призводить до перевитрат ресурсів і, як правило, до збитків підприємства; друга стадія: від максимального значення середнього продукту до досягнення нульового значення граничного продукту. Ця стадія найбільш приваблива для виробника, оскільки досягається нормальна збалансованість факторів виробництва; третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення. На цій стадїї виробництво стає перенасиченим працею і найчастіше призводить до збитків виробника. Іншою сферою використання аналізованих закономірностей може бути прийняття рішень щодо оптимізації структури витрат виробництва. Припустимо, що існує дві ділянки, які виробляють однакову продукцію. Як, маневруючи перерозподілом, фіксованою кількістю праці, між ними, у короткостроковому періоді досягти великих обсягів виробництва? Щоб відповісти на це запитання, слід порівняти граничні продукти змінного фактора на цих двох ділянках. Якщо при певному розподілі праці між ділянками MP1> MP2 , то ресурси потрібно перерозподілити на користь
першої ділянки, якщо ж співвідношення протилежне MP 1 Тема 6. Пропозиція й умова максимізації прибутку фірми і галузі на ринку досконалої конкуренції. 6.1 Ринок досконалої конкуренції. Попит. Обмеження максимізації прибутку. 6.2 Умови максимізації прибутку конкурентної фірми в короткостроковому періоді. 6.3 Умови мінімізації збитків конкурентної фірми в короткостроковому періоді. 6.4 Умови припинення виробництва для зменшення розмірів збитків конкурентної фірми в короткостроковому періоді. 6.5 Пропозиція фірми і конкурентної галузі в короткостроковому періоді. 6.6 Довгострокова рівновага фірми в умовах досконалої конкуренції. 6.7 Функціонування ринку в умовах досконалої конкуренції. 6.1. Ринок досконалої конкуренції. Попит. Обмеження максимізації прибутку. Визначальними характеристиками досконалої конкуренції є наступні положення: на ринку присутній одночасно безліч фірм, кожна фірма має дуже незначну частку у загальному випуску продукції; продукція є однорідною, входження в ринок та вихід з нього не обумовлені ніякими перешкодами для продавців стандартизованої продукції, що забезпечує їм повну мобільність у використанні ресурсів; покупці і продавці мають рівний доступ до інформації. Під «легкістю входу» розуміється той факт, що фірми, що ще тільки розпочинають виробництво продукції, можуть робити це в рівних умовах із вже існуючими фірмами з погляду на ціни, що вони мусять платити за ті чи інші види ресурсів, доступу до державних ліцензій і т.п. Під «легкістю» виходу, мається на увазі те, що фірми, не стикаються з юридичними бар'єрами, якщо вони захочуть залишити ринок, і завжди можуть знайти покупця на засоби виробництва. Під «рівним доступом до інформації» мається на увазі, що всі покупці і продавці мають повну інформацію про ціни на товари і про ціни на усі види витрат, які необхідні для їхнього виробництва. Теорії, що розглядаються в цій і наступних главах, виходять з припущення, що поза залежністю від ринкової структури метою усіх фірм є максимізація прибутку. Це означає, що розбіжності, в конкретних варіантах вибору фірм в умовах різних ринкових структур, пов'язано з розбіжностями в системах обмежень, з якими стикаються фірми. Загальні обмеження, що не залежать від того на якому ринку функціонує фірма пов'язані з: Витратами; Попитом. Для досконало конкурентної фірми, вводяться три специфічних припущення, що стосуються витрат: 1. Усі фірми мають доступ до однакової технології і знають, де їм варто купувати необхідні види ресурсів (витрат) за однаковими цінами. Ці умови зв'язані з однорідністю продукції, що випускається, і рівним доступом до інформації, якою користуються усі фірми. У результаті криві довгострокових і короткострокових витрат ідентичні у всіх фірм. 2. Резерви економії, обумовлені збільшенням масштабів виробництва, вичерпуються при досить малих обсягах випуску продукції в порівнянні з тим же обсягом попиту, що пропонується ринком при можливому рівні цін. Тому ринок створює простір для багатьох фірм , які здійснюють виробництво з мінімальними довгостроковими витратами. Без такого припущення неможливе ринкове співіснування великої кількості дрібних фірм, кожна з яких займає невелику частину ринку, в порівнянні з розмірами ринку. 3. Всі витрати можна компенсувати. Фірми, що залишають ринок, можуть покрити усі свої імпліцитні та постійні витрати шляхом продажу власних підприємств і устаткування іншим фірмам. Це припущення – частина умови, що забезпечує вільний вхід і вихід на ринок. Існує також обмеження, яке пов'язане з попитом і впливає на вибір фірми в процесі максимізації прибутку: Попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, тому що всі фірми однієї галузі, мають невеликі розміри і випускають однорідну (стандартизовану) продукцію. Тому кожна з них повинна керуватися ринковою ціною (бути «прайс-тейкером»). Це означає, що ціна, за якою кожна фірма продає свою продукцію, визначається силами, що непідвласні їй. Мова йде про умови попиту та пропозиції на ринку в цілому. Умови попиту при досконалій конкуренції, як для всього ринку, так і для окремої фірми наведені на мал. 49 Мал. 49 Крива попиту для галузі та фірми Розглядаючи ринок досконалої конкуренції в цілому як галузь, слід зазначити, що рівноважна ціна й обсяг на цьому ринку формуються на основі сукупного попиту та сукупної пропозиції. Особливістю такого ринку є те, що жодна окрема фірма не може відхилитися від рівноважної ціни – вона перебуває під владою ринку. Це краще видно тоді, коли мова йде про спробу окремої фірми підвищити ціну. Так як на ринку присутні інші фірми, які пропонують абсолютно ідентичну продукцію, що однаково доступна покупцям, тому зрозуміло, що вони не будуть платити більше за те, що можна купити за меншою ціною. Отже, конкурентна фірма може продати певний обсяг своєї продукції за ціною ринкової рівноваги PE , іншими словами, ціна попиту на продукцію окремої конкурентної фірми – постійна для різних обсягів випуску Q . Тобто попит на продукцію окремої конкурентної фірми є абсолютно еластичним, а відповідна крива попиту є горизонтальною лінією, що відповідає ціні. 6.2. Умови максимізації прибутку конкурентної фірми в короткостроковому періоді . Процес максимізації прибутку полягає у виборі фірмою такого рівня випуску продукції, який забезпечує їй одержання максимального прибутку при наявності обмежень, що накладаються на поведінку фірми кривими попиту і витрат. Зручніше для цього використати конкретний числовий приклад. У таблиці 11 продемонстровано різні рівні випуску продукції, які обирає конкурентна фірма в процесі максимізації прибутку. Ринкова ціна складає 500 доларів за одиницю. Як повні витрати, так і сукупний дохід збільшуються в міру росту випуску продукції. Якщо збільшення доходу перевищує збільшення витрат, то подальший ріст випуску на одну одиницю збільшує сукупний прибуток, якщо ж збільшення витрат перевершує збільшення доходу, то збільшення випуску на одну одиницю зменшує сукупний прибуток. Оптимальний рівень випуску може бути знайдений шляхом порівняння граничних витрат і граничного доходу. (оскільки фірма є «прайс-тейкером», граничний доход дорівнює ціні.) Прибуток збільшується до тієї точки, поки зростаючі граничні витрати не починають перевищувати граничний доход; після чого прибуток зменшується. Таблиця 11. Різні рівні випуску продукції в умовах максимізації прибутку. Обсяг випуску продукції Q Сукупний дохід (у доларах) TR Повні витрати (у доларах) TC Сукупний прибуток (у доларах) Pr Граничні витрати (у доларах) MC Граничний дохід (у доларах) MR 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 0 500 1000 1500 2000 2500 3000 3500 4000 4500 5000 5500 6000 6500 7000 7500 8000 8500 9000 9500 10000 10500 2000 2380 2720 3025 3300 3550 3780 3995 4200 4400 4605 4820 5060 5300 5575 5880 6220 6600 7025 7500 8030 8620 -2000 -1880 -1720 -1525 -1300 -1000 -780 -495 -200 100 395 680 950 1200 1425 1620 1780 1900 1975 2000 1970 1880 380 340 305 275 250 230 215 205 200 205 215 230 250 275 305 340 380 425 475 530 590 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 Отже, для максимізації прибутку фірма повинна розширювати обсяги виробництва доти, поки граничний дохід перевищує граничні витрати і негайно припинити випуск як тільки граничні витрати почнуть перевищувати граничний доход. Для даної фірми цей обсяг складає 19 одиниць. "Граничний" підхід до вирішення питання максимізації прибутку в короткостроковому періоді графічно представлений на мал. 50б. Якщо випуск не перевершує 19 одиниць, то крива граничних витрат розташована нижче кривої граничного доходу і тому кожна додаткова одиниця продукції, що випускається, збільшує прибуток. Як тільки крива граничних витрат перетинає криву граничного доходу і йде над нею, кожна додаткова одиниця випуску продукції зменшує прибуток. Мал.50 Максимізація прибутку фірми на короткострокових тимчасових, інтервалах в умовах досконалої конкуренції. Слід зазначити, що загальний прибуток не обов'язково повинен бути максимальним, коли менеджер прагне мінімізувати середні витрати в порівнянні з ціною. Для максимізації загального прибутку він повинен ретельно оцінювати граничні витрати і випуск, щоб бути впевненим, що граничні витрати дорівнюють граничному доходу і дорівнюють ціні. Порівнюючи з ціною, замість граничних, середні витрати, менеджер не зможе побачити який обсяг випуску максимізує прибуток. Таким чином, умова максимізації прибутку в короткостроковому періоді для фірми на ринку досконалої конкуренції буде мати наступний вигляд: MC=MR=P 6.3. Умови мінімізації короткострокових збитків конкурентної фірми. Якщо ринкова ціна настільки низька, що виключає можливість одержання прибутку, то фірма повинна звести до мінімуму збитки. Падіння ринкової ціни до 300 доларів тотожно зсуненню вниз кривої попиту на продукцію, якщо попит на неї зовсім еластичний. У цьому випадку фірмі прийдеться реагувати на зміну ситуації тільки коректуванням обсягу випуску, тому що на ринку досконалої конкуренції фірма не впливає на ціну. Логіка продовження виробничих операцій з метою мінімізації збитків застосовується тільки в короткостроковому періоді, коли фірма повинна компенсувати постійні витрати не залежно від того, випускає вона продукцію, чи ні Таблиця 12. Різні рівні випуску продукції в умовах мінімізації короткострокових збитків Обсяг випуску продукції Q Сукупний дохід (у грн.) TR Повні витрати (у грн.) TC Сукупний прибуток (у грн.) Pr Середні повні витрати (у грн. ) ATC Середні перемінні витрати (у грн.) AVC Граничні витрати (у грн.) MC Граничний дохід MR 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 0 300 600 900 1200 1500 1800 2100 2400 2700 3000 3300 3600 3900 4200 4500 4800 5100 2000 2380 2720 3025 3300 3550 3780 3995 4200 4400 4605 4820 5050 5300 5575 5880 6220 6600 -2000 -2080 -2120 -2125 --2100 -2050 -1980 -1895 -1800 -1700 -1605 -1520 -1450 -1400 -1375 -1380 -1420 -1500 - 2380 1360 1009 825 710 629 571 525 488 460 437 421 406 398 392 389 389 - 380 360 342 325 310 296 285 275 266 260 256 254 254 255 259 264 271 - 380 340 305 275 250 230 215 205 200 205 215 230 250 275 305 340 380 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 З таблиці 12 видно, що при ціні 300 гривень мінімальні збитки досягаються при щоденному випуску 14 одиниць продукції. Графік кривих витрат (мал. 51 ) дозволяє розглянути процес мінімізації збитків з погляду «граничного» підходу. Мал. 51 Процес мінімізації збитків на ринку досконалої конкуренції. Крива граничних витрат перетинає криву граничного доходу в точці яка знаходиться вище кривої середніх змінних витрат, але нижче кривої повних середніх витрат. Оскільки крива попиту проходить нижче, ніж крива повних середніх витрат, фірма несе збитки від кожної проданої одиниці продукції. Проте, крива попиту лежить вище, ніж крива середніх перемінних витрат, а це означає, що дохід від кожної проданої одиниці продукції більший ніж потрібно для покриття змінних витрат, але водночас недостатній для покриття повних витрат. Однак, роблячи продукцію на рівні обсягу випуску, при якому P=MC , (14 одиниць щодня) менеджери можуть мінімізувати ці втрати, тому що постійні витрати все рівно повинні безупинно покриваються, навіть при падінні випуску до нуля. Вибираючи тимчасове припинення виробництва, фірма несе збитки, рівні постійним витратам. 6.4. Умови припинення виробництва для зменшення розмірів збитків конкурентної фірми. Ціна на продукцію може впасти настільки низько, що фірма повинна буде призупинити випуск, щоб звести збитки до мінімуму. У даному прикладі ця ситуація виникне при ціні 225 гривень. Граничні витрати починають перевершувати граничний дохід уже при обсязі випуску 11 одиниць. Цей випуск пов'язаний з меншими збитками, ніж при незначному зменшенні обсягів виробництва. Однак збитки можуть бути знижені, якщо фірма взагалі призупинить виробництво. Так як крива граничних витрат перетинає криву граничного доходу в точці, яка розташована нижче кривої середніх перемінних витрат. Це є сигналом для припинення виробництва (таблиця 13). Таблиця 13. Умови припинення виробництва для зменшення розмірів збитків конкурентної фірми. Обсяг випуску продукції Q Сукупний дохід (у грн..) TR Повні витрати (у грн.) TC Сукупний прибуток (у грн.) Мал. 52 Умови призупинення випуску в короткостроковому періоді 6.5 Пропозиція фірми і конкурентної галузі в короткостроковому періоді . Графік на мал. 53 демонструє те, як короткострокова крива пропозиції фірми може бути отримана на основі кривих її витрат. Коли ціна і граничний дохід дорівнюють 500 гривень, фірма буде виготовляти продукцію на рівні точки Е1.Ціна падає, обсяг випуску переміщається в точку Е2і Е3. Фірма буде продовжувати виробництво на рівні, що відповідає точці рівності ціни граничним витратам доти, поки граничні витрати не стануть нижче середніх перемінних (MC

Тема 7. Пропозиції в умовах монополії 7.1 Попит та пропозиція на монопольному ринку. Обмеження максимізації прибутку. 7.2 Умови максимізації прибутку і мінімізації збитків монополії в короткостроковому періоді. 7.3 Умови максимізації прибутку монополії в довгостроковому періоді. 7.4 Особливості ціноутворення монополії. 7.5 Ефективність функціонування ринку в умовах чистої монополії. 7.6 Антимонопольна політика держави. 7.1. Попит та пропозиція на монопольному ринку. Обмеження максимізації прибутку. Протилежністю досконалої конкуренції є чиста монополія(від грець. «моно» - один, «поліпро» - продаю), де галузь складається з однієї фірми, тобто поняття «фірма» і «галузь» збігаються. Вона виникає зазвичай там, де немає близьких замінників продукту, що випускається, тобто продукт певною мірою унікальний. На такому ринку фірма може впливати на ціну, контролюючи кількість товару, тобто фірма має монопольну владу. В залежності від типів обставин, у силу яких фірма може стати одним постачальником товару на ринок, розрізняють 3 види монополій: - Закрита монополія,захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень. Прикладом може служити монополія поштової служби США на доставку пошти першим класом. Іншими варіантами виникнення закритої монополії є патентний захист, інститут авторських прав. - Природна монополія.Галузь, у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок цілком, а збільшення числа фірм у галузі викликає ріст середніх витрат. Типовим прикладом природної монополії є муніципальні комунальні служби. В основі природної монополії лежить економія на масштабах виробництва. - Відкрита монополія.У цьому випадку фірма на якийсь час стає єдиним постачальником якого-небудь продукту, не володіючи ніяким спеціальним захистом від конкуренції, як це має місце у випадку закритої чи природної монополії. У ситуації відкритої монополії часто трапляються фірми, що уперше вийшли на ринок з новою продукцією. Така класифікація монополії трохи умовна. Деякі фірми можуть належати відразу до декількох видів. Базові, залізничні компанії можуть бути віднесені як до природної монополії (оскільки присутній ефект масштабу) так і до закритої монополії, тому що існують бар'єри для конкуренції. Фірми, що мають патентні свідчення – закрита монополія на короткостроковому тимчасовому інтервалі може стати відкритою в довгостроковому тимчасовому інтервалі, коли дія патенту закінчаться, конкуренти винайдуть новий товар – замінник. Крива попиту на продукцію монопольної фірми має негативний нахил ( а не абсолютно нееластична), тому що споживачі завжди відповідають зниженням попиту на підвищення ціни. Монополіст може встановити ціну свого товару, і тоді кількість визначиться ринковою ціною попиту, водночас ціна, що заплатять покупці за цей товар також буде залежати від кривої попиту на товар. Мал. 56 Крива попиту для монопольної фірми З вищезазначеного випливає що: - ціна перевищує граничний дохід. Крива граничного доходу завжди лежить нижче кривої попиту (мал.56).Оскільки крива попиту еластична, то монополія може збільшити продажі тільки тоді, коли вона установить більш низьку ціну на одиницю продукції. Тому граничний дохід (MR) стає менший ніж ціна (середній доход) для кожного рівня виробництва, крім першого. - Загальний дохід, або виручка від продажу продукції (TR) збільшується доти, поки MR>0.

– Той факт, що монополія контролює сукупну пропозицію, говорить про те,
що вона не просто впливає на ціну, а «диктує її». Але це не означає, що
монополіст призначає найвищу ціну, тому що він все одно обмежений кривою
попиту.

Мал. 57 Попит, сукупний доход і граничний доход в умовах чистої
монополії.

На малюнку 57 продемонстрований взаємозв’язок попиту, сукупного доходу і
граничного доходу в умовах чистої монополії. Сукупний дохід дорівнює
добутку ціни на обсяг випуску в кожній точці кривої попиту (TR=PхQ).
Коли попит еластичний, граничний дохід більше нуля (MR>0), сукупний
дохід (TR) зростає. Коли попит нееластичний, граничний дохід менше нуля
(MRТема 8. Пропозиція в умовах олігополії 8.1. Прояв олігопольного взаємозв'язку. 8.1.1. Цінові війни. 8.1.2 . Угоди (картелі, таємні змови). 8.2 . Теорії олігополії. 8.2.1 . Модель Бертрана. 8.2.2. Модель Курно. 8.2.3. Ламана крива попиту. 8 .3 . Реклама при олігополії. 8.1. Прояв олігопольного взаємозв'язку. Олігополія - це ринкова структура, в якій у реалізації якого-небудь товару домінує декілька фірм, а входження нових виробників у ринок ускладнене чи неможливе. Товар, реалізований олігопольними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим. Прикладом олігополії, при якій продукт є стандартизованим, служить ринок алюмінію. На цьому ринку в продажах у США домінують "Alcoa", "Reynolds" і "Kaiser". Автомобілі, нафтопереробка, сигарети і пиво є прикладами диференційованих товарів, що виробляються олігополіями. Звичайно на олігополістичних ринках панує від двох до десяти фірм, на які припадає половина і більше загальних продажів продукту. Фірми усвідомлюють загальну взаємозалежність: приймаючи рішення, вони вимушені зважати на реакцію своїх конкурентів. Реакція, яку очікує фірма з боку суперників у відповідь на зміну встановлених цін, обсягів випуску продукції або маркетингової діяльності, впливає на рівновагу олігополістичного ринку. У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими на бар'єри для монопольних фірм. Природна олігополія існує, коли декілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових середніх витратах, ніж вони були б у багатьох фірмах. Головні труднощі в аналізі олігополії складаються у визначенні того, з якими обмеженнями стикаються фірми на ринку, де існують кілька конкуруючих компаній. Фірми при олігополії, так само як при досконалій конкуренції і на монополізованих ринках, стикаються з обмеженнями витратної кривої й умов попиту. Але, крім того, вони стикаються ще з одним обмеженням: діями конкуруючих фірм . Зміна прибутку, що фірма може одержати за рахунок зміни цін, обсягів випуску, якісних характеристик продукту, залежить не тільки від реакції споживачів (як при інших ринкових структурах), але також від того, як на це відреагують інші фірми-учасниці даного ринку. Залежність поводження кожної фірми від реакції конкурентів називається олігополістичним взаємозв'язком. Зміст олігополістичного взаємозв'язку полягає в тому що, будь-яка модель олігополії повинна містити, насамперед, схему дій фірми у вiдповiдь на реакцію конкурентів, викликану зміною положення на ринку. Олігополістичний взаємозв'язок виявляється: у цінових війнах; таємній чи явній змові. 8.1.1 Цінова війна - це цикл послідовних зменшень цін на олігополістичному ринку фірмами-суперниками. Вона є одним з багатьох можливих наслідків олігополістичного суперництва. Цінові війни є позитивними для споживачів, але негативними для прибутків продавців. Припустимо, що на місцевому ринку існує кілька продавців реалізуючих такий стандартизований товар, як цегла. Цінова політика будь-якої даної фірми на ринку залежить від ринкового попиту на цеглу і від того, як уявляє собі фірма реакцію конкурентів на її цінову політику. Припустимо, що кожна фірма на ринку прагне максимізувати прибуток. Допустимо, що кожна фірма припускає, що її конкуренти виберуть ціну і будуть твердо дотримуватися свого рішення. Таким чином, будь-який даний виробник цегли зробить припущення, що якщо він знизить свої ціни, то його суперники, у відповідь на такий крок, не будуть знижувати свої ціни. Вони можуть почати цінову війну. Оскільки кожен продавець думає, що інший не буде реагувати на його зниження цін, тому в кожного з них виникає спокуса збільшити щомісячні продажі, скорочуючи ціни. Знижуючи ціну нижче ціни свого конкурента, кожен продавець може захопити весь ринок і тим самим збільшити прибуток. Цінова війна продовжується доти, доки ціна не падає до рівня середніх витрат. У рівновазі обидва продавці призначають ту саму ціну, а економічні прибутки дорівнюють нулю. Загальний ринковий випуск такий самий, який був би при досконалій конкуренції. Р = АТС = МС Рівновага існує тоді, коли жодна фірма більше не може одержувати вигоди від зниження ціни. Зниження ціни нижче цього рівня приведе до збитків. Оскільки кожна фірма допускає, що інші не будуть змінювати свою ціну, то в неї немає стимулу збільшувати ціну. Загалом, рівновага на олігополістичному ринку залежить від припущень, що роблять фірми про реакцію своїх суперників. Іноді на олігополістичних ринках дійсно спостерігаються цінові війни. Час від часу таку тактику застосовують автомобільні заправки в якому-небудь районі. Банки, що обслуговують невеликі ринки, також іноді займаються ціновою війною, пропонуючи низькопроцентні позики чи ведення поточних рахунків за невелику плату, меншу за звичайну. Кожний намагається зробити свій товар більш привабливим для споживачів, призначаючи набагато меншу ціну, ніж суперники, а суперники відповідають ще більшим зниженням цін. Цінові війни звичайно недовготривалі. Олігополістичні фірми вступають між собою в співробітництво для встановлення ціни і розподілу ринків таким чином, щоб уникнути перспективи цінових війн і їхніх несприятливих впливів на прибуток. 8.1.2. Угоди (картелі, таємні змови). Олігополістичний взаємозв'язок може призвести не тільки до запеклого протиборства, але і до угоди, що має місце тоді, коли фірми - олігополісти бачать можливості спільного збільшення своїх доходів шляхом підвищення цін і укладають угоду про поділ ринку. Якщо угода є відкритою, то вона може і втягнути всіх чи велику частину виробників на ринку, його результатом є утворення картелю. Картель - це об'єднання фірм, які відкрито домовляються про ціни та обсяг випуску продукції так, ніби вони були єдиною монополією. У Сполучених Штатах Америки картелі заборонені законом. Фірми, які обвинувачуються у змові заради спільного встановлення ціни і контролю над обсягами випуску продукції, піддаються штрафам. Розглянемо на простому прикладі, як працюють картелі. Уявимо собі галузь, утворену 100 малими фірмами. Припустимо, що граничні витрати виробництва усіх фірм складають 1 гривню на одиницю продукції незалежно від обсягу випуску. Через те, що граничні витрати однакові при будь-якому обсязі випуску, крива граничних витрат буде одночасною із кривою довгострокових середніх витрат, а також довгостроковою кривою пропозиції в галузі. Ця абсолютна еластична крива довгострокової галузевої пропозиції показана на мал. 56 разом із кривою попиту. Мал.56. Максимізація прибутку: картель. Де: Р – ціна в доларах за одиницю; Q – в одиницях щомісяця; Ек – точка рівноваги для картелю; Е – точка рівноваги в умовах досконалої конкуренції. На графіку показана галузь, утворена 100 фірмами, кожна з яких має постійні довгострокові середні і граничні витрати. В умовах досконалої конкуренції рівновага в галузі наступить у точці перетину кривих попиту і граничних витрат. Однак, якщо фірми утворять картель, вони зможуть спільно отримувати прибуток, скоротивши випуск продукції до положення рівності граничних витрат граничному доходу і піднявши ціни з 1 гривні до 2. Рівноважна ціна й обсяг випуску залежать від того, як організован ринок. Припустимо спочатку, що усі фірми діють в умовах досконалої конкуренції. Це приведе до рівноваги, при якій ринкова ціна складе 1 гривню за одиницю продукції (і буде дорівнювати довгостроковим середнім витратам і довгостроковим граничним витратам), і буде вироблятися 400000 одиниць продукції на місяць. При такій рівновазі фірми не одержують економічного прибутку. Утворення картелю . Тепер уявіть, що один раз керівники 100 фірм зустрілися для організації картелю. Вони сподіваються, що всім їм буде вигідно замінити конкуренцію співробітництвом, за допомогою якого вони зможуть максимізувати загальні доходи галузі і чесно поділити їх між учасниками угоди. Менеджер картелю стикається з такою ж проблемою максимізації прибутку, яка була перед монополістом. Доходи галузі максимальні при такому обсязі випуску, коли граничний дохід дорівнює граничним витратам — 200 000 одиниць продукції на місяць. Якщо обсяг випуску скоротити до цієї величини, то ціна може бути підвищена до 2 гривень за одиницю, що принесе галузі 200 000 гривень чистого прибутку на місяць. Щоб поділити цей дохід між усіма членами картелю, менеджер надасть кожній фірмі квоту випуску — 2 000 одиниць на місяць, тобто половину тієї кількості, що кожна фірма зробила би до утворення картелю. Таким чином, фірми, що беруть участь у картелі, одержують переваги чистої монополії, незважаючи на свій маленький розмір і велике число фірм. Проблема стабільності картелі .Незважаючи на те, що картелі вигідні для їхніх членів, вони далеко не такі позитивні для споживачів. Для них картелі означають зменшення пропозиції товарів і підвищення цін. Однак , у картелів є і внутрішні проблеми, які ускладнюють їхнє утворення і роблять їх нестабільними: • Перша проблема , що виникає перед картелем – це контроль над виходом на ринок. Тому що галузі, де ціни вище, ніж довгострокові середні витрати, залучають нові фірми. Але вихід на ринок нових фірм зовсім не збільшує загальну кількість продукції, що картель може продати за ціною, яка максимізує прибуток. Велика кількість фірм означає, що загальні доходи будуть розділені на менші частини. Отже, будь-який картель повинен знайти засоби контролю над входом у ринок. • Друга (внутрішня) проблема — це встановлення квот випуску продукції. У кожного члена картелю існують стимули і можливості робити більше продукції, ніж дозволяє квота. Візьміть картель на мал. 56 . Додаткові 2 000 одиниць продукції на місяць вплинуть на ринкову ціну, тому що це складе лише 1% збільшення обсягу випуску галузі. Зробивши 4 000 одиниць продукції, порушник подвоїть свій місячний дохід і буде одержувати його в таких розмірах доти, доки інші фірми галузі не порушать угоду. Але якщо 99 фірм порушили угоду і збільшили свій випуск до 4000 одиниць на місяць, і тільки 1 фірма дотрималася слова? Через те, що місячний обсяг випуску в галузі зросте до 398 000 одиниць, ціна упаде до конкурентного рівня - 1 гривня за одиницю. Фірма, що не збільшила обсяг, нічого за це не одержить. Таким чином, у кожного члена картелю є стимул обдурити своїх колег, якщо він впевнений, що усі грають чесно. Існує багато відомих міжнародних картелів. Вірогідно, що найвідоміший - це картель Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК). ОПЕК прагне регулювати випуск сирої нафти його членами з метою контролю ціни, щоб максимізувати групові прибутки. Центральна організація по продажах компанії "De Beers" фактично теж діє як картель. Вона діє так, виступаючи у формі синдикату, через який основні виробники необроблених алмазів можуть продавати свої продукти. Формальні картелі не є невідомими, але зустрічаються рідко, через свою внутрішню нестабільність. Існують і неформальні картелі – таємні змови , що полегшують координацію між компаніями по формуванню цін і обсягів випуску. 8.2. Теорії олігополії 8.2.1. Модель Бертрана У моделі Бертрана розглядається проблема олігополістичного взаємозв'язку - необхідність кожній фірмі взяти до уваги поведінку конкурентів при визначенні своєї ринкової стратегії . Щоб зрозуміти поведінку конкуруючих фірм, потрібно зробити просте припущення щодо реакції кожної фірми на діі конкурентів. Згідно «цінової» варіації моделі Бертрана , кожна фірма встановлює ціну так, начебто вона очікує, що інші фірми галузі залишать свої ціни незмінними . На мал.57 зображено, як цінова теорія Бертрана може працювати в галузі, що складається тільки з двох фірм. Кожна фірма визначає ціну, яка максимізує прибуток при будь-якій ціні, що може установити конкурент. Ці ціни зображені у вигляді т.зв. кривої реакції . Мал. 57. Теорія олігополії Бертрана. Де: R1 – крива реакції 1-й фірми; R2 – крива реакції 2-й фірми.   Відповідні криві описують найкращі ціни для кожної з двох фірм при заданій ціні іншої фірми. Наприклад, якщо фірма 1 буде монополістом, вона установить ціну 150 гривень. Якщо потім на ринку з'явиться фірма 2, то вона почне цінову війну, пересуваючи галузь крок за кроком у точки А, В, С, D і, нарешті, Е. У точці Е встановлюється стабільна рівновага. У крайньому випадку, фірма 2 може встановити таку високу ціну, що ця ціна виведе її з ринку, залишивши першій фірмі чисту монополію. У цьому випадку фірма 1 максимізує прибуток, установивши ціну 150 гривень, що показує пунктирна лінія, називається «монопольна ціна фірми 1». Монопольна ціна фірми 2 показана в такий же спосіб. Ці дві криві реакції можуть визначатися кривими витрат двох фірм і кривими попиту. Теорія Бертрана приводить до стабільної рівноваги. При цінах вищих за точку перетину двох відповідних кривих, кожна фірма має стимул знижувати ціну, встановлену конкурентом. При цінах нижчих за точку перетину, кожна фірма має стимул встановити ціну більшу, ніж її конкурент. Таким чином, при цьому припущенні існує тільки одна ціна, яку може встановити ринок. Однак, оскільки ця теорія поширюється на ринки не тільки з двома фірмами, можна довести, що рівноважна ціна рухається поступово від монопольної ціни до ціни, рівної граничним витратам. Отже, рівновага Бертрана в галузі, де існує тільки одна фірма, досягається при монопольній ціні; у галузі з великим числом фірм — при конкурентній ціні; а в олігополії розбіжності розмірів — коливається в цих межах. 8.2.2 Модель Курно Модель Курно заснована на конкуренції за обсягами випуску. Ціна визначається сукупним обсягом випуску фірм відповідно до лінійної кривої попиту. Модель Курно заснована на припущенні, що кожна фірма визначає свій обсяг випуску, виходячи з незмінності обсягів випуску конкурента. Для цієї моделі можна побудувати криві реагування для двох фірм, що визначають оптимальний обсяг випуску однієї з них при заданому обсязі іншої ( Мал.58 ). Мал.58 Рівновага Курно. Якщо на ринок виходить тільки фірма 1, то, як монополіст вона вибирає обсяг випуску Qm=240. Фірма 2, вийшовши на ринок, у своїй стратегії буде виходити з фіксованого обсягу пропозиції 240, і виходячи зі своєї кривої реагування R2 , визначить обсяг Q=120. Тоді фірма 1, виходячи з цього обсягу і своєї кривої реагування R1, визначить обсяг Q=180. Фірма 2 відповідає обсягу Q=150. Цей процес продовжується доти, доки фірми не зійдуться на обсязі Q 1 =Q 2 =160 (точка Е). Якщо порівняти цей обсяг з обсягом конкурентної рівноваги (QК=480), то ми бачимо, що кожна фірма в стані рівноваги Курно (точка E Курно мал.58. ) забезпечує тільки третину ефективного конкурентного обсягу , а галузь, при дуополії Курно випускає 2/3 конкурентного обсягу , чиста монополія забезпечує тільки 1/2 цього обсягу. Таким чином, конкуренція за обсягами у моделі Курно не призводить ринок до стану конкурентної рівноваги (на відмінну від моделі Бертрана). 8.2.3. Ламана крива попиту. Припустимо, що фірма в умовах олігополії перебуває в положенні рівноваги Е(PE, QE). Теорія « ламаної кривої попиту» починається з простого припущення про реакцію олігополістів на зміну цін конкурентами. При зниженні ціни конкуренти теж будуть знижувати ціну, щоб не втратити своїх клієнтів, тому попит D1 на продукцію фірми в цьому випадку низькоеластичний. При підвищенні ціни на свою продукцію конкуренти залишать власні ціни без змін, тому що фірма різко почне втрачати своїх покупців – попит D2 у цьому випадку високоеластичний ( мал. 59. ). Мал. 59. Ламана крива попиту. Об'єднана крива попиту зображується ламаною лінією, що складається з двох відрізків ВЕ і EF ( мал. 59 ). Об'єднана лінія граничного доходу MR теж складається з двох відрізків BA і KC , що утворюються з двох ліній граничного доходу, MR1 (при Q>QE ) і MR 2(при Q

Тема 9. Пропозиція в умовах монополістичної конкуренції. 9.1 Характерні риси ринку монополістичної конкуренції. 9. 2 Умови максимізації прибутку і мінімізації збитків у короткостроковому періоді. 9.3 Довгострокова рівновага фірми. 9.4 Нецінова конкуренція і реклама. 9.5 Ефективність функціонування ринку монополістичної конкуренції. 9.1 Характерні риси ринку монополістичної конкуренції . Монополістична конкуренція – це така ринкова структура, що відображає положення фірми в умовах, у яких поєднуються економічні ознаки фірм-монополістів і конкуренції. Ринок монополістичної конкуренції характеризується досить великим ступенем конкурентної боротьби, що доповнюється невеликою часткою монопольної влади. На ньому відносно велика кількість товаровиробників пропонує, як правило, схожу, але неоднакову продукцію. У цій ринковій ситуації кількість фірм необов'язково може складати тисячі, як при чистій конкуренції, досить присутності, декількох десятків середніх чи малих підприємств. Серед основних ознак монополістичної конкуренції, варто виділити наступні: Кожна окрема фірма володіє відносно невеликою часткою всього ринку, тому має обмежений контроль над ринковою ціною. Для існування монополістичної конкуренції кількість продавців повинна бути: - не дуже великою, щоб попит не перетворився в абсолютно еластичний, що властиво чистій конкуренції; - не дуже малою, щоб кожна фірма володіла незначною часткою ринку і мала обмежений контроль над ціною; - досить значним, щоб уникнути таємних угод, погоджених дій окремих фірм із метою обмеження обсягів виробництва і штучного підвищення цін; - достатнім, щоб фірми галузі не відчували взаємної залежності, мали можливість визначати власну політику, не зважаючи на реакцію конкурентів. Диференціація продукту означає, що кожна фірма продає на цьому ринку свій специфічний тип продукції, що відрізняється від інших якістю, оформленням, престижністю і т.п. В умовах чистої конкуренції такої диференціації продукту фірми немає. На ринку монополістичної конкуренції кожне підприємство виступає свого роду монопольним виробником власної торгової марки. Від диференціації продукту, тобто від можливості фірми вийти на ринок монополістичної конкуренції з товаром, який має певні переваги в порівнянні з товарами, котрі реалізуються всіма іншими фірмами, залежить її економічний успіх, монопольна влада. Завдяки існуючій диференціації товару на ринку монополістичної конкуренції переважають методи нецінової конкуренції суперників, що продають близькі за споживчими якостями продукти. Значна роль належить й умовам реалізації, а не тільки якості пропонованого товару або послуги. Наприклад, до важливих аспектів диференціації продукту відносяться ввічливість і люб'язність службовців магазина, репутація фірми з боку покупців, можливість обміну її товарів і т.п. Продукція фірми може бути також диференційована на основі розміщення . Багато фірм акцентують свою увагу на торгових знаках, як засобах переконання споживача в тому, що їхня продукція краще, ніж у конкурентів. З цією метою здійснюється рекламна діяльність. Вступ на ринок монополістичної конкуренції і вихід з нього є відносно легким. Новим фірмам нескладно ввійти в галузь зі своїми фірмовими марками, а існуючим так само неважко вийти, якщо їхні товари з якоїсь причини втратили стабільний попит споживачів. Але, на відміну від ринку чистої конкуренції, на цьому ринку існують певні фінансові та інші бар'єри, пов'язані з вимогою випускати товар, відмінний від товару конкурента, і необхідністю виділяти кошти на рекламу свого продукту. На ринку монополістичної конкуренції фірми також намагаються захистити свій товар від копіювання його конкурентом за допомогою придбання патенту й авторських прав на своє фабричне клеймо і торгові знаки. Таким чином, ринок монополістичної конкуренції передбачає функціонування великої кількості порівняно невеликих фірм, що випускають диференційовані товари, не вступаючи між собою в таємну змову. Цінова конкуренція на цьому ринку супроводжується неціновою. В умовах монополістичної конкуренції діють переважно магазини роздрібної торгівлі у великих містах, авто заправки, перукарні, хімчистки, магазини, що продають одяг, взуття і т.п. Об'єднання монополістичних і конкурентних аспектів визначає своєрідність ринкової стратегії фірми, що, як монополіст, намагається самостійно встановлювати ціну на свій товар, але, зустрічаючись зі спадною кривою попиту, змушена діяти в межах існуючих об'єктивних ринкових законів, а як конкурентна фірма – допускає розподіл ринку між багатьма порівняно невеликими підприємствами. На відміну від досконало-конкурентної фірми, крива попиту якої абсолютно еластична і паралельна осі абсцис, при монополістичній конкуренції крива попиту має невеликий негативний нахил (мал.68). Це означає, що крива попиту менш еластична, ніж у досконалій конкуренції, але більш еластична, ніж у монополії. Ступінь еластичності в умовах монополістичної конкуренції залежить як від числа конкурентів, так і від глибини диференціації продукту (послуг). Мал. 68 Попит і витрати при монополістичній конкуренції Таким чином, диференціація продукту відбивається в диференціації ціни. Споживач, що звик до споживання того чи іншого чи товару послуги, не відразу відмовиться від його придбання навіть при невеликому зростанні ціни. „Зрадить” фірмі лише найбільш розважливий і меркантильний покупець. Негативний нахил кривої попиту означає, що в умовах монополістичної конкуренції виробляється менше продукту. Якщо при досконалій конкуренції виробляється Qcза ціною Рс, то в умовах монополістичної конкуренції — Qmсза ціною Рmс(мал. 68). Протягом короткострокового періоду фірми можуть як отримувати прибуток, так і зазнавати збитків. Однак відсутність високих вхідних бар'єрів у галузь, де фірми одержують стійкий економічний прибуток, приводить до того, що туди спрямовуються інші підприємці. У результаті в довгостроковому періоді створюється ситуація, аналогічна досконалій конкуренції - економічний прибуток дорівнює нулю. Таким чином, в умовах монополістичної конкуренції обсяг виробництва фірми менше, ніж при досконалої конкуренції, а середні сукупні витрати і ціна, як правило, вище. 9.2 Умови максимізації прибутку і мінімізації збитків у короткостроковому періоді. Метою фірми на ринку монополістичної конкуренції є максимізація прибутку чи мінімізація збитків у короткостроковому періоді і винятково максимізація прибутку в довгостроковому періоді. Мал. 69. Графік вибору оптимального обсягу у короткостроковому періоді при максимізації прибутку . У першу чергу звертає на себе увага крива попиту (D). Вона задовольняє умову недосконалої конкуренції – попит має негативний нахил. Фірма, що діє в умовах монополістичної конкуренції, завдяки диференціації продукту на своєму сегменті ринку має монопольну владу, тому і крива попиту здобуває характерний негативний нахил: ріст обсягу реалізації досягається за рахунок зниження ціни. По-друге, механізм визначення фірмою оптимального розміру виробництва в умовах монополістичної конкуренції полягає в тому, що фірма максимізує прибуток вибираючи обсяг, при якому MC=MR . Іншими словами фірма нарощує виробництво доти, поки додаткові витрати, пов'язані з випуском ще однієї одиниці продукції, не починають перевищувати додатковий дохід від її реалізації . Відповідно точка перетину MC і MR на графіку дає той обсяг випуску продукції Q , продаючи який за ціною Р фірма максимізує свій прибуток (мал. 69 ) чи мінімізує збитки (мал. 70) Умови максимізації прибутку для фірми на ринку монополістичної конкуренції наступні: MC=MR

АTС1), що зросла на
величину витрат, пов’язаних з рекламною кампанією.

9.5 Ефективність функціонування ринку монополістичної конкуренції .

Монополістична конкуренція має свої переваги і недоліки.

Недоліком її в порівнянні з чистою конкуренцією є те, що положення
рівноваги виробника є менш суспільно ефективним. Оскільки в умовах
монополістичної конкуренції ринкова ціна товарів перевищує величину
граничних витрат фірми, це означає недостатній розподіл ресурсів для
виробництва нового продукту. Ціна, встановлена в умовах монополістичної
конкуренції – більше мінімального рівня середніх загальних витрат не
тільки в короткостроковому періоді, але і на довгостроковому інтервалі
часу. У такий спосіб споживачі в цих умовах не одержують товар за
найнижчою ціною, зниження якої можливо при існуючому рівні витрат фірми.
Фактичний обсяг виробництва менше того, що мінімізує середні загальні
витрати фірми. Фірма має резервні потужності і не використовує їх повною
мірою, як при умовах чистої конкуренції.

До переваг монополістичної конкуренції відноситься те, що на цьому ринку
завдяки існуючій диференціації продукції споживачу пропонується широкий
асортиментний вибір товарів. Ціни на товари нижчі, а обсяг виробництва
більший ніж у чистого монополіста, тому монополістична конкуренція є
потрібною і вигідною для споживача і разом з чистою конкуренцією
потрапляє в розділ «ефективно конкурентних».

Диференціація товару є важливим досягненням ринку монополістичної
конкуренції, тому що вона адаптує товар до споживчого попиту. Але фірма
в умовах монополістичної конкуренції прагне так само і до пристосування
споживчого попиту до свого товару і з цією метою займається рекламною
діяльністю. За рахунок реклами фірма розраховує збільшити свою частку на
товарному ринку. Іншими словами, виробник сподівається, що реклама
змістить криву попиту фірми вправо й одночасно дозволить зменшити цінову
еластичність її товару. Варто помітити, що диференціація продукту й
інтенсивна реклама, характерні не тільки для фірм, що функціонують в
умовах монополістичної конкуренції, а і для багатьох олігополістичних
ринків.

Рекламна діяльність фірми також не має однозначної оцінки. Прихильники
реклами намагаються виправдати її, вказуючи на такі основні позитивні
моменти:

реклама допомагає споживачам зробити потрібний вибір;

за рахунок реклами підтримуються національні системи зв’язку (радіо,
телебачення, газети, журнали і т.п., що частково фінансуються за її
рахунок);

реклама стимулює конкурентну боротьбу;

реклама прискорює розробку нових товарів і спонукує фірми постійно
поліпшувати їхню якість і вид.

Критики реклами доводять, що вона:

скоріше вводить споживачів в оману, ніж інформує їх про певні якості
рекламованого товару;

нераціонально відволікає ресурси від інвестування їх у важливі,
насамперед виробничі області національного господарства;

визначає певні зовнішні витрати (взагалі в результаті реклами,
стверджують її критики, витрати виробництва і рівень цін зростають,
замість того, щоб знизитися).

Практично фірма в умовах монополістичної конкуренції прагне досягти
оптимального рівня ціни на свій товар і стимулювати його збут за
допомогою рекламної діяльності, з метою максимізувати прибуток. І часто
саме завдяки рекламі фірмі вдається досягти зростання своїх доходів,
незважаючи на те, що в наслідок цього збільшуються витрати і,
відповідно, крива середніх витрат фірми зміщується вверх. Але зсув
кривої середніх витрат фірми компенсується зростанням виробничої
ефективності, обумовленої ефектом масштабу, у наслідок чого фірма має
можливість продавати продукцію за нижчими цінами, ніж за відсутності
реклами.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter