Петлюшенко Любов Олександрівна,
директор Білоусівського НВК «ЗОШ І- ІІІ ст. – ліцей»
Драбівського району Черкаської області
Причини професійного вигорання та професійної деформації педагогічного
працівника
Почну із цитати Дж.Ленарда: «Школа, якою вона постає нині перед
нами, вичерпала себе. Будь-яка спроба поліпшити, а по суті утримати
сучасну систему освіти лише відсуває її передсмертні корчі, незмірно
збільшуючи фінансові й соціальні витрати…Ми повинні змінити нашу
національну освітню мету: треба не модернізувати школу, а споруджувати
щось поза нею – назвемо це меташколою». Чомусь держава сьогодні, і
довгий час, вирішує за учня, вчителя: чому вчитися, як учити, скільки
вчити, не запитуючи в них, про те, чого хочуть вони. У навчальному
плані сьогоднішнього першокласника 21, одинадцятикласника 33
обов’язкових навчальних годин на тиждень. Це уже фізичне і психологічне
перевантаження для учня. Школа перетворилася на рутинний процесс, який
не приносить ні користі, ні задоволення учасникам навчально – виховного
процессу, та й не є результативним.
Однією із тез Івана Ілліча, австрійського філософа, (книга
«Освобождение от школ. Пропорциональность и современный мир») є теза, що
«школа є репресивним інститутом, який одночасно на ділі обмежує, а на
словах пропагує особисту свободу. Учитель часто виступає в ролі
головного інквізитора ХХІ ст..» Наша пострадянська школа не готує дитину
до життя, а вчителя до роботи не готують належним чином вузи. Замкнуте
коло. Ось уже тут починається професійна деформація. Під час навчання
голову учня, студента «набивають» формулами, аксіомами, теоремами, і не
вчать умінню знаходити їх для роботи.
Спостереження показують, що вчителі, які вже пропрацювали на одному
місці більше 20 років швидко починають втрачати набуте в попередні роки,
бо не встигають за сучасним учнем і розвитком суспільства. Педагоги, які
в свій час боялися на уроці користуватися програвачем, фільмоскопом,
тепер переляканими очима дивляться на комп’ютер. Вони знову беруть в
руки підручник, крейду і … намагаються навчити учня. Із власного
досвіду: після 24- річного керівництва школою зрозуміла, що втомилась,
що пішло щось не так, залишила школу і 5 років займала посаду сільського
голови. За школою спостерігала постійно, проаналізувала свої помилки,
зрозуміла невдачі. Нині мій колектив один із кращих у районі. Недаремно
американські психологи допускають роботу на одній посаді тільки протягом
8 років, бо далі наступає професійне вигорання.
&
й системі, яка загнала його в рамки вимог: «ти повинен робити оце і
отак», «тобі необхідно виконувати оце і отак», «від тебе ми вимагаємо
оце і отак». Вчителя – інтелігента, вчителя творчого така система
приводить до самознищення, духовного самоспалювання. Від багатьох
педагогів не почуєш власної думки – вони говорять заученими фразами із
недосконалих та незрозуміло написаних підручників. Але вчитель знає, як
би він не провів урок, як би він не навчив дітей, він все одно отримає
заробітну плату. (Яка вона, то вже інша тема, хоча є також однією з
причин вигорання. Адже частина сільських учителів замість музеїв,
бібліотек, Інтернету, поповнюють «свої знання, пораючи худобу»).
Важче в даній ситуації дитині. Голова учня, який виходить із школи,
це посудина, наповнена коктейлем фраз, уривків, формул, теорем, правил 6
– 7 предметів щодня! Шановна державо, подумай про своє майбутнє!
За свою педагогічну діяльність я неодноразово переживала намагання
державотворців змінити систему освіти, реформувати її, та все залишилося
на рівні декларацій і змін вивісок. Потрібно радикально змінити
систему, а не переставляти парти в класі з одного ряду на інший… Щоб не
вироджувався вчитель професійно, потрібно з кожної класної кімнати
створити кабінет – лабораторію, де вчитель мав би все для проведення
уроку: і комп’ютер, і програми до нього, надані за державний кошт, а
не куплені за власні кровні, і роздатковий матеріал, і унаочнення.
Провівши уроки, вчитель зайде в лабораторію, підготує все потрібне до
завтрашніх уроків, і піде з легенькою сумочкою (без трьох партій
учнівських зошитів) додому. У нього робочий день закінчився! Та це все
для нашого вчителя – фантастика і нездійсненна мрія. Це ж добре, коли
поряд сучасний, демократичний керівник, який дасть можливість не
заглиблюватися в написання нікому не потрібних поурочних планів, що
збереже час учителя для свого фахового зростання, добре, коли в школі 34
комп’ютери, (167 учнів, 22 вчителі), Інтернет, прекрасний методичний
кабінет, де вчитель знайде все потрібне для себе, то це й стане, хоча і
частково, профілактикою, недопущенням професійного вигорання і
деформації вчителя. Шануймо вчителя!
Щоб зупинити процеси професійного вигорання та деформації
необхідно:
змінити повністю Стандарти освіти, осучаснивши їх та зменшивши кількість
обов’язкових дисциплін;
забезпечити школу матеріально – технічним обладнанням; кожному
предметнику – лабораторію;
ніхто не повинен вказувати вчителю, як визначати його власні цілі, мету
та обсяг роботи, дати змогу самостійно приймати рішення;
із сільської школи викинути кількісно – якісні показники навчання та
викладання, враховувати демографічну ситуацію;
припинити постійне повчання вчителя, керівника.
Світ давно змінився, давайте будемо змінювати і відношення до школи,
до вчителя, до учня. Тільки тоді ми зможемо зупинити процеси
професійного вигорання та деформації вчителя, які так прогресують в
наших школах!
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
