Кулинич Лідія Йосипівна,
вчитель математики Тинівської
загальноосвітньої школи І- ІІІ ступенів
Жашківської районної ради Черкаської області
Профілактика професійного вигорання та професійної деформації
педпрацівника
Професійна діяльність вчителя перевантажена емоціями , конфліктними
ситуаціями , спілкуванням.
Дана стаття містить аналіз подій , які впливають на професійну
деформацію вчителя , проблемні аспекти ,які ведуть до них , а також
форми та методи профілактики емоційного вигорання педпрацівників.
Складна соціально – економічна ситуація в країні негативно відбивається
на психологічному здоров’ї населення .«Де взялася і коли закінчиться
брехня. Вона згори вниз і знизу догори паралізує суспільство, і тому
вчителю важко творити, працювати, навчати дітей в таких умовах»
(О.А.Захаренко). Робота вчителя є виснажливою та ризикованою в
емоційному сенсі, потребує значної віддачі, як фізичної, так і
психологічної.
Бувають такі учні, а ще страшніше, якщо значна частина класу, що
вчитель і навчальний матеріал добре знає і пояснює доступно і різні
методи і технології застосовує, а підбір у класі такий, що ніби не
чують, систематично не працюють вдома, і як результат – низький рівень
знань.
Часто – густо в селах батьки залишають дітей вдома, допомогти по
господарству; за домашніми клопотами, хронічною втомою (життя в селі –
постійна праця з раннього ранку і до ночі) забувають проконтролювати
дітей, відігнати їх від телевізора, комп’ютерних ігор, зацікавити їх
художньою книжкою, чи просто поспілкуватися з дитиною, поцікавитися її
успіхами, разом подолати невдачі. Деякі вчителі втомлюються і морально і
фізично працювати з такими учнями і як результат, відгороджують себе від
неприємних вражень, байдужіють, полегшують або скорочують обов’язки, які
вимагають емоційних витрат, автоматично відчитують уроки, їх майже
нічого не хвилює. Яка там педагогіка співпраці «учитель – учень»!…
«Вчитель дерев’яніє, кам’яніє, опускається » (А. Дістервег).
Часто в результаті невдач, нездатності вплинути на психотравмуючі
обставини вчитель відчуває розпач, прагне змінити і часто змінює вид
діяльності взагалі. Багато вчителів ким тільки не працюють. Особливо, в
містах, де є можливість знайти роботу, яка часто не вимагає стільки сил
і нервів,а оплачується значно вище за вчительську.
Невпевненість в завтрашньому дні, перевантаження, низька соціальна
оцінка, заробітна плата, особливо молодого вчителя, небажання учнів
навчатися, а батьків – співпрацювати з педагогами, постійна підвищена
відповідальність служать передвісником і запускаючим механізмом
емоційного вигорання.
ou@
x
¬
®
hA
ес до вивчення предмета, відчувають радість творця. Школа, яка поєднала
учителів – професіоналів, учителів – однодумців, коли адміністрація не
обмежується лише контролем і вимогами, а співпрацює з педагогами, як
правило – хороша школа, кажуть в народі. Учні успішно навчаються, а
вчителі відчувають піднесення, задоволення, прямують вільно, сміливо у
здійсненні свого призначення.
Велике навантаження у профільних класах вимагає затрат великої кількості
сил, широкої варіації умінь, і як наслідок, розвивається емоційне
напруження, тривожність, учитель боїться не встигнути навчити всьому, що
вимагає програма.
Щоб іти в ногу з життям, відчувати емоційне задоволення від своєї праці,
«не вигорати», бути справжнім учителем, треба постійно вчитися впродовж
життя. Навчити на все життя навіть у найкращому університеті неможливо.
«В епоху динамізму знань і інформації стоячи на місці, людина рухається
назад» (Ю.Яновський). З іншого боку, якби ми не були вчителями, ми б не
змогли так довго навчатися. Суспільство повинно гідно оцінити працю
вчителя. Це і вища зарплата, можливо навіть диференційована, в
залежності від рівнів (стандарт, академічний, профільний, поглиблений);
і менше навантаження, щоб зробити кожний урок максимально ефективним
(адже це вимагає маси умінь і часу на підготовку); зрозуміти нарешті, що
вчитель – трудівник, вчитель – митець, море світла і тепла. Якими
вийдуть його вихованці (навченими, працелюбними, високоморальними) таким
буде наше майбутнє.
Не робити з учителя жебрака: в керівників господарств весь час треба
просити кошти на ремонт, на хоч якесь нове шкільне обладнання; в батьків
– кошти на дидактичні матеріали (хороші збірники контрольних і
самостійних робіт), роздатковий матеріал, таблиці. Цим повинна
забезпечувати школу держава: поповнити нарешті наші бібліотеки, поновити
шкільне обладнання. Державні органи повинні тісно співпрацювати зі
школою, допомагати вчителю, а не пасивно споглядати , як він б’ється як
риба об лід, посилити відповідальність батьків за виховання дітей .
Щоб уникнути професійного вигорання , потрібно:
– не приховувати своїх відчуттів. Проявляти емоції і давайте можливість
друзям обговорювати їх разом з вами.
– не уникати говорити про те, що трапилось. Використовувати кожну
можливість переглянути свій досвід наодинці з собою або разом з іншими.
– не дозволяти вашому відчуттю зупиняти вас, коли інші надають вам
шанс говорити або пропонують допомогу.
– не чекати, що важкі стани, характерні для вигорання, пройдуть самі по
собі.
– виділяти достатньо часу для сну, відпочинку, роздумів.
– висловлювати свої бажання прямо, ясно і чесно, говорить про них сім’ї,
друзям і на роботі.
– намагатись зберегти нормальний розпорядок свого життя, наскільки це
можливо.
І лише після цього крок за кроком зміняться відносини з навколишніми
людьми і способи взаємодії з ними. Відбудеться освоєння по-новому своєї
професійної ролі і інших своїх життєвих ролей та моделей поведінки.
Вчитель знаходить упевненість в своїх силах. А значить – він вийшов
з-під дії синдрому емоційного вигорання і готовий успішно жити і
працювати.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
