Курбатова Тетяна Миколаївна,
вчитель початкових класів,
Смілянської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1
Спільне та відмінне між емоційним вигоранням та професійною деформацією
педагогічного працівника
У роботі розглядаються причини виникнення у педагогічних працівників
емоційного та професійного вигорання, симптоми проявів цих захворювань.
Наводяться деякі прийоми і методи, спрямовані на профілактику синдрому
професійного вигорання.
Сьогодні приділяється велика увага формуванню здорового освітнього
середовища|середи| в школах. Дітям прищеплюються|прищеплюються|
навички|навички| відповідальної поведінки щодо власного здоров’я, для
них створюється комфортне, психологічно сприятливе середовище|середа|.
Але|та| в освітньому процесі беруть участь декілька сторін. Не тільки|не
лише| діти, але і дорослі, і в першу чергу|передусім,насамперед| –
вчителі, також, мають бути фізично та психічно здоровими. Без підтримки
здоров’я вчителя|учителя| ми не досягнемо тих цілей, які стоять сьогодні
перед українською освітою.
Однією з серйозних проблем сучасної школи є|з’являється,являється|
емоційне|емоціональне| вигорання педагогів, до якого схильні найчастіше
люди старше 35–40 років. Воно проявляється в тому, що у людей помітно
знижується ентузіазм у роботі, пропадає блиск в очах, наростає
негативізм і втома. Причиною цього є довготривала стресова реакція, що
виникає унаслідок|внаслідок| тривалих професійних стресів середньої
інтенсивності.
Стану емоційного|емоціонального| вигорання зазвичай відповідають
наступні|такі| відчуття|почуття|, думки|гадки|, дії.
Відчуття|почуття|: втома від всього, пригніченість, незахищеність,
відсутність бажань|волінь|, страх помилок, страх
невизначених|неозначених| неконтрольованих ситуацій, страх
показатися|здатися| недостатньо сильним, недостатньо реалізованим.
Думки|гадки|: про несправедливість дій відносно себе, незаслуженість
свого положення|становища| в суспільстві|товаристві|, недостатність
оцінки |оточуючими власних трудових зусиль, власну недосконалість.
Дії: критика відносно оточуючих і самого себе, прагнення бути
відміченим|поміченим| або, навпаки, непомітним, прагнення все
робити|чинити| дуже добре або зовсім не старатися.
Зрозуміло, що певні особисті характеристики можна назвати|накликати|
чинниками|факторами| ризику в плані появи емоційного|емоціонального|
вигорання. Найважливішим чинником|фактором| можна назвати|накликати|
понижене|знижене| відчуття|почуття| власної
гідності|чесноти,достоїнства|. Тому для таких людей стресогенними
є|з’являються,являються| ситуації соціального порівняння.
Зовні|зовнішньо| це виявляється як незадоволеність|незадоволення| своїм
статусом, погано приховуване роздратування (аж до заздрості) на адресу
людей, більш соціально успішних. Їх досягнення трактуються як випадкові,
рівно як і власна неможливість порівнятися з|із| ними.
Багато в чому з|із| пониженої|зниженої| самоповаги витікають
трудоголізм, висока мотивація успіху|, прагнення все і завжди зробити
дуже добре, бажано краще за всіх. Будь-яке зниження результатів праці
навіть з об’єктивних причин може викликати|спричинити| неадекватну
реакцію: від занурення|догляду| в себе і свої депресивні
переживання|вболівання| до пошуку винуватого і
спрямовування|направлення| на його адресу різких агресивних спалахів.
Наступна|така| особливість – це |спрямованість інтересів на свій
внутрішній світ. Зовні|зовнішньо| це виявляється як
емоційна|емоціональна| закритість|зачинений|, формалізація контактів.
Будь-яка ситуація, коли є необхідність вийти зі звичної ролі, наприклад,
взяти участь у спортивному святі або підвищити свій професійний рівень
на тренінгу, викликає|спричиняє| сильну тривогу аж до агресії. Як
правило, ці люди важко перебудовують свої життєві плани, змінюють
сформовані стереотипи, тому самостійно рідко можуть
справитися|впоратися| з|із| проблемою емоційного|емоціонального|
вигорання. В цьому випадку психологічна підтримка педагогів в ситуації
емоційного|емоціонального| вигорання повинна стати пріоритетною лінією в
роботі шкільного психолога з учителями.
Великі нервово-психічні навантаження, з якими пов’язана робота педагога,
необхідність бути весь час „у формі”, відсутність можливості вибирати
учнів, велика кількість контактів упродовж робочого дня призводить до
професійного вигорання та професійної деформації педагогічного
працівника.
| ~ R
T
V
?
| T
V
Ub
r
|
„
% h?
” h?
h?
h?
h?
h?
h?
h?
? ??&?
??$?????????8? ??&?
h?
h?
h?
h?
h?
h?
2 виснаження, включаючи розвиток негативної|заперечної| самооцінки,
негативного|заперечного| відношення|ставлення| до роботи і втрату
розуміння і співчуття до клієнтів». При цьому підкреслюється, що
вигорання – це не втрата творчого потенціалу, не реакція на нудьгу, а
швидше|скоріше,скоріш| «емоційне|емоціональне| виснаження, що виникає на
тлі|на фоні| стресу, викликаного|спричиненого| міжособистісним
спілкуванням».
Симптоми професійного вигорання можна розділити на фізичні (втома,
відчуття|почуття| виснаження, часті головні болі, розлади
шлунково-кишкового тракту, надлишок або недолік|нестача| ваги,
безсоння), психологічні і поведінкові (робота стає все важчою і важчою,
а здатність|здібність| виконувати її – все менше і менше, ранній
прихід|прибуток| на роботу і пізній відхід|догляд| з неї;
відчуття|почуття| образи і розчарування; відчуття|почуття|
провини|вини|; легко виникаюче відчуття|почуття| гніву, дратівливість;
відчуття|почуття| всемогутності – влада над долею учня; підвищене
відчуття|почуття| відповідальності за учнів; загальна|спільна| негативна
установка на життєві перспективи; часте вживання|вжиток,використання|
алкоголю). Всі симптоми одночасно не виявляються, оскільки вигорання –
це індивідуальний процес.
Виділяють три основні стадії формування „синдрому професійного
вигорання”. Перша стадія – на рівні виконання функцій, довільного
поводження: забування якихось моментів, „провали в пам’яті”, збої у
виконання певних рухових дій. Зазвичай на ці симптоми мало хто звертає
увагу, називаючи це жартома „дівочою пам’яттю” чи „склерозом”. На другій
стадії простежується зниження інтересу до роботи, потреби в спілкуванні
(не хочеться бачити тих, з ким педагог спілкується за родом своєї
діяльності (школярів), „у четвер відчуття, що вже п’ятниця”, „тиждень
триває нескінченно”); наростання апатії до кінця тижня; поява стійких
соматичних симптомів (головні болі вечорами; „мертвий” сон без
сновидінь, збільшення простудних захворювань); підвищена дратівливість.
Третя стадія – власне особистісне вигорання. Характерна втрата інтересу
до роботи і життя взагалі, емоційна байдужість, відчуття постійної
відсутності сил. Людина прагне усамітнення. На цій стадії їй набагато
приємніше спілкуватися з тваринами і природою, ніж із людьми.
Якщо спробувати порівняти що спільного і чим відрізняються емоційне
вигорання та професійна деформація, то можна зробити висновок, що:
і емоційне вигорання і професійна деформація є наслідком великого
нервово-психічного навантаження, яке зазнає педагог під час здійснення
своєї професійної діяльності;
виникнення емоційного вигорання та прояви професійної деформації
спостерігається не у всіх педагогів: це залежить від психічного та
фізичного здоров’я самої людини;
професійна деформація супроводжується емоційним вигоранням педагога;
вчасно здійснюючи профілактичні заходи, можливо запобігти емоційному
вигоранню та професійній деформації вчителя.
Підходи до профілактики професійного вигорання можна систематизувати в
два великі блоки: особливості професійної діяльності і індивідуальні
характеристики вчителів|учителів|. Перший блок знаходиться|перебуває| в
компетенції керівництва школи. Тут і адекватний розподіл навантаження за
часом дня, стимулювання діяльності педагога (як матеріальне, так і
моральне), створення|створіння| оптимальних робочих|робітників| умов
(кількість учнів в класі в першу чергу|передусім,насамперед|), дружньої
обстановки в колективі. Другий блок необхідно віднести до діяльності
шкільних психологів. Від них потрібна дбайлива, тривала і копітка робота
по наданню|виявленню| допомоги дорослій людині, робота, що виключає
оцінку його діяльності. Індивідуальна робота передує груповій, яка
полягає в просвітницьких|освітніх| семінарах, профілактичних тренінгах з
метою розвитку навиків|навичок| |управління часом,
планування|планерування| діяльності, ефективної взаємодії,
комунікативної компетентності, вміння справлятися з|із| негативними
емоціями.
Підведемо підсумок. Наслідками|результатами| процесу вигорання
є|з’являються,являються| вкрай|надто| низька ефективність і
продуктивність вчительської діяльності, незадоволеність|незадоволення|
працею, значне погіршення стану здоров’я педагога. Очевидно, що для
запобігання професійному вигоранню потрібен системний підхід, тобто
проведення комплексу профілактичних заходів як з боку адміністрації
шкіл, так і з боку шкільних психологів. Необхідно повернутися до вчителя
лицем, вчитель|учитель| – теж|також| людина! І тоді вчителі|учителі|
відчують себе не об’єктом, а суб’єктом освітнього процесу і збережуть
активність і ефективність своєї складної праці протягом довгого часу.
Адже учень любить вчителя, поспішає до вчителя, відігрівається коло його
„золотого серця”:
Спасибі, вчителю, за те,
Що в тебе серце золоте,
За шелест листя у саду,
За те, що я до тебе йду.
Уклін вам, любі вчителі,
За вашу працю на Землі!
PAGE
PAGE 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
