Матяшук Валентина Петрівна,
кандидат історичних наук,
ТВО
доцента кафедри суспільствознавчої
та культурологічної
освіти Львівського обласного
інституту
післядипломної педагогічної освіти
ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЯК СУЧАСНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ПРОЦЕС В ЗАКЛАДАХ
СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
В статті розглядається проблема формування сучасного виховного ідеалу з
напряму патріотичного виховання українських школярів.
В усі часи кожна держава світу з моменту свого створення дбала про
належний вишкіл підростаючого покоління своїх громадян, адже від його
якості залежало її майбутнє. Набуття Україною статусу незалежної
республіки поставило перед суспільством завдання створити ефективну
систему національного виховання молоді, одним із головних напрямків
якого є патріотичне виховання. Реалізація даного завдання з перших днів
була ускладнена відмінністю регіональних підходів до трактування
вітчизняної історії, мовного питання, національної ідеї, національною,
релігійною та ідеологічною багатоманітністю населення нашої країни .
Дуже швидко до цього додалися зростаюче загострення проблем
соціально-економічного розвитку, різке майнове розшарування
суспільства, знецінення моральних норм і цінностей, що почало активно
сприяти формуванню патріотичного нігілізму та перебільшеного прояву
націоналізму. Все це відбувається при могутньому наступі глобалізації,
особливо небезпечному для України як держави , яка тільки стала на
шлях незалежного розвитку.
З огляду на ці чинники цілком очевидною постає гостра проблема
необхідності активізації патріотичного виховання учнів середніх
загальноосвітніх навчальних закладів, метою якого має стати створення
основи майбутньої громадянської позиції членів українського суспільства.
Турботу щодо її вирішення проявили як владні інституції (відповідні
нормативні та концептуальні документи Президента, Верховної Ради,
уряду, міністерств), так і вітчизняні педагоги, громадські та
літературні діячі (І.Бех, К.Чорна, О.Вишневський, В.Коваль,
О.Тимошенко, М.Врублевська, О.Коркішко, М.Стельмахович, І.Дзюба,
В.Раєвський, В.Вітовський та багато інших). З нашої педагогічної
спадщини збереглися й не втратили актуальності погляди на цю проблему
Г.Ващенка, І.Огієнка, К.Ушинського, В.Сухомлинського, І.Франка тощо,
але, попри цей значний теоретичний багаж, бадьорі звіти заступників з
виховної роботи про виконання заходів патріотичного виховання школярів,
говорити про його дієвість на фоні системних проявів хамства,
байдужості, соціального егоїзму, цинізму, невмотивованої агресивності й
жорстокості, неповажного ставлення до права, державних і соціальних
інститутів, масової трудової еміграції, корупції, продовження
протистояння в оцінці вітчизняної історії та інших негативних явищ
суспільного життя не доводиться.
Опираючись на власні дослідження реалізації патріотичного виховання в
різних областях України в рамках виконання дисертаційної роботи
«Створення і розвиток ліцеїв військового спрямування України (1992-2005
рр.)[1], досвід трирічного читання курсу з патріотичного виховання для
педагогічних працівників області приходимо до висновку про те, що в
країні відсутні єдині ідейні засади його реалізації, багато вчителів не
мають чіткого уявлення про сучасний український патріотизм. Отже,
актуальним на часі є чітке визначення цього поняття.
М.Врублевська характеризує патріота як людину, яка розуміє й сприяє
українській ідеї, сприяє розбудові незалежної України, готова до захисту
своєї Батьківщини, шанує історичну пам’ять, любить рідну культуру, мову,
національні свята і традиції, дотримується Конституції України, дбайливо
ставиться до національних багатств та рідної природи, береже і зміцнює
власне здоров’я та здоров’я однолітків ( 2, С.15).
Враховуючи українські реалії, таке визначення бачиться недосконалим,
оскільки не прояснює, яку саме історичну пам’ять має шанувати патріот і
чому він має любити тільки рідну мову та культуру.
Більш точним бачиться визначення О.Тимошенко, яка характеризує
патріотичне виховання як “…цілеспрямований, систематичний,
регульований процес, що має на меті утвердження у свідомості нації,
народу етнічної, культурної, мовної єдності, своєї національної
неповторності, вагомості багатющих національних ресурсів, любові до
Вітчизни” [3, С.10].
Але сьогодні мало усвідомлювати себе патріотом, час вимагає прояву
патріотичної позиції народу, яка може вивести його зі стану соціальної
апатії, згуртувати навколо ідеї реалізації ефективного управління
державою задля загальних інтересів й раціонального господарювання на
своїй землі, стати могутнім стимулом для морального оздоровлення
суспільства. Тому треба більш чітко окреслити, які саме риси особистості
слід вважати сьогодні проявом патріотизму.
Далі пішли теоретики Концепції національно-патріотичного виховання
молоді, які визначили її метою «… виховання молодої людини, як патріота
своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її, як суверенну,
демократичну, правову і соціальну державу, здатного виявляти національну
гідність, знати свої права та обов’язки, цивілізовано відстоювати їх,
сприяти громадянському миру, і злагоді в суспільстві, поводитися
компетентно, бути конкурентоспроможним, успішно самореалізуватися в
соціумі, як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури[4].
^
b
t
i
DFH??uuethue
th
v
FHuethth
h?
,конавча дисципліна, процвітає корупція, руйнуючи закладені школою
уявлення про необхідність сумлінності, дисциплінованості,
відповідальності, справедливості, декларувати лише знання прав та
обов’язків без прищеплення особистого обов’язку їх виконання не
відповідає державним інтересам. Успішна самореалізація випускника школи
в сучасному українському соціумі вимагатиме від нього передусім умінь
жити в корумпованій державі, а не наявності патріотичних якостей, які
вступатимуть у конфлікт з подвійною мораллю суспільства.
І.Дзюба зазначив, що «У людей різного соціального стану, різних
господарсько-економічних інтересів і навіть професійних занять часто
буває неоднакове уявлення про Вітчизну, про свої обов’язки щодо неї,
свою причетність до її долі… При цьому давно вже було помічено, що у
бідняків і знедолених … чистіше уявлення про Вітчизну і щиріша любов до
неї, ніж у багатіїв та можновладців»[5]. І хоча у нас бідняків і
знедолених значно більше, ніж багатіїв та можновладців, проблему
патріотизму як засобу покращення якості суспільного життя це не
вирішує, оскільки народ у нас традиційно толерантний, терплячий та
соціально байдужий, до того ж кожен розуміє патріотизм по своєму.
Отже, треба знайти таке визначення патріота України, під яке можна було
б підвести кожного громадянина нашої держави, незалежно від його
національності, матеріальних статків, соціального статусу чи релігії і
це визначення затвердити як сучасний виховний ідеал.
При цьому слід взяти до уваги наступні моменти:
поняття українського патріотизму є державно-політичним: назва держави
визначає назву народу, і має об’єднувати всіх, хто проживає на
території України;
– любов до держави досить часто плутають з любов’ю до державної влади, а
влада не завжди діє в інтересах народу, тому історія знає багато
випадків, коли справжня любов до держави полягала в дисидентстві,
критиці цієї державної влади;
– справжній патріотизм несумісний з національною обмеженістю, яка
маскується під гаслами філологічного чи етнічного патріотизму;
– патріотична позиція вимагає критичного та вдумливого ставлення до
доступної інформації, до спроб фальшування історії, до перебільшування
чи применшування чеснот окремих народів, відвертих спекуляцій та
розпалювань ницих інстинктів на національних почуттях;
– вислів І.Франка про «нещирий, бо ділами не попертий
патріотизм»[6:406];
– патріотична позиція несумісна із завданням шкоди державним інтересам
та інтересам суспільства. В світлі цього зрозуміло, наскільки далекі
від патріотичної позиції такі явища як наркоманія, алкоголізм,
ворожнеча між співвітчизниками, економічний гніт через безробіття,
сквернослів’я , засмічування та забруднення довкілля, браконьєрство,
низька культура побуту, нападки членів однієї партії на інших,
корупція, казнокрадство, нестатутні відносини в армії тощо.
Таким чином, патріот України – це громадянин держави, який усіма
можливими для нього засобами сприяє її розбудові; любить свою
Батьківщину і готовий до її захисту; поділяє ідею єдності всього
українського народу й необхідності сконсолідованих зусиль суспільства
для покращення загального рівня життя; дбайливо ставиться до
національних багатств та рідної природи і вимагає такого ж ставлення
від оточуючих; шанує історичну пам’ять, державну мову та державні
символи; любить рідну культуру, мову, національні свята, традиції і
шанобливо ставиться до культурних надбань інших національностей країни;
дотримується Конституції України та інших норм чинного законодавства і
вимагає від інших такого ж дотримання норм існуючого права , сприяє їх
удосконаленню для загального блага; береже і зміцнює власне здоров’я та
здоров’я співгромадян; дбаючи про власний добробут, покращує якість
життя оточуючих та добробут держави ; має активну громадянську позицію.
Кожен педагог сучасної школи має переосмислити своє бачення патріотизму,
чітко уявити, які риси характеру мають бути сформовані в дитині, щоб у
дорослому житті вони могли проявитися в послідовній патріотичній позиції
громадянина держави. Без цієї роботи, без напрацювання системи
сконсолідованих виховних зусиль родини, школи та всього українського
суспільства говорити про досягнення мети патріотичного виховання, а
значить, і реальне покращення якості життя в Україні, це подальше
утвердження подвійних стандартів нашого життя.
Список використаної літератури:
1. Матяшук В.П. Створення і розвиток ліцеїв військового спрямування
України (1992-2005 рр.). Автореф. дис.канд..іст..наук. .Львів, 2008. –
24 с.
2. Тимошенко О. Метод проектів як складова частина
національно-патріотичного виховання // Директор школи. – 2008. – № 8.-
С.10.
3. Врублевська М. Шкільна програма громадянського виховання “Я – людина,
патріот, громадянин, гуманіст, сім’янин” // Виховна робота у школі. № 2.
– 2005. С.15
4. Концепція національно-патріотичного виховання молоді. Затверджена
наказом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту; Міністерства
оборони; Міністерства культури і туризму; Міністерства освіти і науки №
3754/981/538/49 від 27.10.09 року. Електронний ресурс. Джерело доступу:
http://osvita.ua/legislation/other/5869
5. Дзюба І. Україна в пошуках нової ідентичності: Статті, виступи,
інтерв’ю, памфлети\ Вступне слово М.В. Поповича. – К., Україна, 2006. –
848 с. :порт. – (Б-ка Шевченківського комітету)
6. Франко І. Одвертий лист до галицької української молодежі //
Зібрання творів у 50 т. – Т. 45. – К.: Наук. думка, 1986. – С. 401-409.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
