.

О.В. Терещенко. Національна символіка і формування ціннісних орієнтацій української молоді.

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
243 7447
Скачать документ

Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти

НАЦІОНАЛЬНА СИМВОЛІКА І ФОРМУВАННЯ

ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ

(Методичний посібник)

Вчитель історії та правознавства

Берегівської гімназії

О.В. Терещенко

Берегово – 2011

Терещенко О.В.

Національна символіка і формування ціннісних орієнтацій української
молоді. – Берегівська гімназія – 2011 р.

У методичному посібнику аналізується історія виникнення та походження
національної символіки, шляхи її розвитку.

Пропонуються методичні коментарі щодо вивчення та організації роботи по
вихованню глибоких патріотичних почуттів і поваги до державної
символіки.

Для вчителів історії різних типів навчальних закладів, працівників
позашкільної освіти, студентів гуманітарних факультетів вузів.

ЗМІСТ

I. ПЕРЕДМОВА

II. Основна частина

1. Первісна назва тризуба

2. Східнослов’янська державна і військова

символіка

2.1 Походження і розвиток національної символіки

2.2 Тризуб

2.3 Древні стяги

3. Клейноди Запорізької Січі

4. Військова присяга та військова символіка України

5. Використання державних символів на уроках

та у виховній роботі

ДОДАТОК

ВИСНОВКИ

Теоретично-методична частина розробки

За сучасних умов ціннісний підхід у вихованні є досить актуальною
проблемою. У суспільстві назріває криза моралі, правосвідомості, панує
соціальна нестабільність. Серед молоді набувають особливого значення
предметні цінності – це особистий інтерес, вигода, корисливість,
престиж, прибуток. Тому закономірно, що вітчизняних педагогів хвилює
складний комплекс проблем, що стосуються виховання і навчання.

Зміст шкільної історичної освіти як складової суспільствознавчої
спрямований на виконання освітньо-виховних завдань, поставлених державою
та суспільством.

Слід відзначити, що історії серед інших суспільствознавчих дисциплін
належить визначальне місце, тому що процес її викладання розпочинається
у п`ятому класі, тоді як інші суспільствознавчі дисципліни вивчаються
пізніше і на фундаменті засвоєних історичних знань. Таким чином, історія
як шкільна навчальна дисципліна є першоосновою, що впливає на процес
формування, розвитку та соціалізації особистості.

Проблему формування ціннісних орієнтацій української молоді досліджують
відомі дидакти К.Баханов, О.Пометун та інші.

Невід’ємною складовою частиною шкільної освіти та виховання є
освітня галузь “Художня культура.” Вона покликана залучати школярів до
скарбниці світового та національного мистецтва, забезпечувати формування
світогляду, творчого потенціалу молоді.

Народне мистецтво – це невід’ємна частина нашої національної
культури, без якого наш народ ніколи не жив. Воно охоплює всі види
народної творчості – музику, танок, пісню, фольклор, будівництво,
ужиткове мистецтво, що розвиваються як єдине ціле. Впродовж усієї
історії людства народне мистецтво відображало його смаки й уподобання,
поняття про красу. Завдяки символічній, образній мові нашого народного
мистецтва ми пізнаємо історію, світогляд, моральні цінності нашого
предків. Пройшовши крізь віки, слова, символи, знаки нарощують кристали
досвіду, фантазії нашого народу, стають “потаємними”.

Якщо дитину не виховувати на основі етнокультури, це ускладнить
пізніше її входження до чарівного світу народного мистецтва. Людина не
зможе встановити глибинний, інтимний зв’язок зі своєю культурою, не
розумітиме її, не вважатиме рідною.

Символіка – складна категорія художнього мислення. Вона відображає
процес формування та розвитку поетичного й образотворчого мистецтва
різних народів, їхньої мови, обрядності, світобачення. Тому осягнути її
багатство та зміст можна лише поспіль з явищами історії, культури,
науки. Тільки такий підхід дасть змогу показати всю різноманітність
символіки, а також її значення для багатовікового розвитку культури і
мистецтва України.

Пізнаючи всю різноманітність та знакову сутність національної
символіки, ми мимоволі осягаємо національні та загальнолюдські цінності.
З давніх давен наш народ культував вічні цінності – це загальнолюдські
ідеали добра, любові, правди, віри, надії, справедливості, сумління,
гідності, чесності, краси; національні цінності, які втвлюють у собі
ідеали й цілі українського народу, зокрема ідею Української державності,
відродження національної свідомості та національної гідності, шану до
української культури і мови, історичну пам’ять. Демократичні цінності –
це прагнення соціальної гармонії, повага прав народів і людини, висока
правова свідомість, самовідповідальність, рівність можливостей, визнання
обов’язків людини щодо суспільства та щодо інших громадян, пошана
державної влади. Сімейні цінності, що становлять традиційні моральні
цінності української родини, втілені в народній педагогіці, в
національному побуті, у звичаях та обрядах, у стосунках поколінь, у
способі господарювання тощо: подружня вірність і любов, оберігання
цілості сім’ї, піклування про дітей і старше покоління, працьовитість,
гостинність, культ предків. Цінності особистого життя, до якого належать
і моральноетичні поняття, а також становлення характеру, формування
вольових якостей, димократизація особистості, рівновага духовного і
тілесного життя, працьовитість, мужність, оптимізм, твердість слова,
творчий потенціал, шляхетність, терплячість, здоровий спосіб життя,
повноцінна самореалізація.

Національні, сімейні цінності та ідеали втіленІ у рослинній
символіці орнаменту. Рослинний світ народного мистецтва ввібрав усе
розмаїття та барвистість опоетизованої народом живої природи. У народній
вишивці ми часто зустрічаємо багатющий стилізований і символічний знак
рослини, квітки, кожного листочка.

Калина – дерево нашого українського роду. Колись, у сиву давнину
її пов’язували з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця,
Зорі. Тому й назва її походить від давньої назви Сонця – Коло. А червоні
ягоди калини стали символом крові та невмирущого роду. Тому й весільні
рушники, дівочі та парубочі сорочки вишивають червоними кетягами калини.
Міцний космотворчий український ланцюжок: крапелька крові – жінка –
народження – Україна – Відродження.

Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих
сорочках і поєднують символи сили й краси, але сили незвичайної, краси
невмирущої. Дуб – священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної
чоловічої енергії розвитку, життя. Про калину ми говоримо як про дерево
роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали на собі чудодійний оберіг
життєдайної сили свого роду.

Виноград символізує радість і красу творення сім`ї. Сад –
виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має
ростити й плекати дерево їхнього роду. Мотив винограду зустрічається на
жіночих і чоловічих сорочках Київщини, Полтавщини. А на Чернігівщині
виноград в`ється на родинних рушниках.

З давніх давен в Україні святили мак і ним обсівали людей і
худобу, бо вірили, що мак має чудодійну силу, яка захищає від усякого
зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна
тремтлива квітка несе в собі незнищену пам’ять роду. Дівчата, в сім’ї
яких хтось загинув, з любов’ю клали віночки з семи маків, присягаючи цим
зберегти й продовжити свій рід.

Узори, що нагадують листя хмелю, вважалися молодіжною
символікою. Крім центральної Укріїни, вона була поширена на Поділлі та
Волині. Хміль дуже близький до витку, молодого буяння і любові. Можна
сказати, що узор хмелю – це весільна символіка. Народна пісня підказує,
що “витися” – для хлопця означає бути готовим до одруження так, як для
дівчини заміж іти – це “пучечки в’язати”.

У любовній ліриці барвінок має постійний епітет “хрещатий”
тому, що стелиться він по землі на чотири боки (хрестоподібно). Вінком з
барвінку прикрашали голову нареченої. Дівчата одягали такий вінок під
час весняних свят і в літню купальську ніч. Барвінок – символ кохання,
молодості, весілля.

Пов’язані між собою поетичні образи народної пісні та вишивки,
бо це те, що любе й миле народові. Завжди в кожному українському обійсті
мають рости рожа і шипшина, любисток і м’ята, конюшина і дзвіночки.
Милують вони наше око, лікують наше тіло, а тому й просяться на біле
поле рушника чи сорочки.

У процесі пізнання християнських символів осмислюються
абсолютні вічні цінності. Християнство дуже вплинуло на спосіб мислення
і світовід чуття, на творчу діяльність народних майстрів. Глибоку
символіку несе в собі найбільша святиня давньоруського мистецтва – Софія
Київська. Інтер’єр храму – це гармонійний мистецький ансамбль, де
архітектура, живопис, декоративно-прикладне мистецтво злилися в одне
ціле. Головна баня була знаком Христа Вседержителя, чотири нижчі бані
навколо неї – євангелістів, менші вісім бань – решти апостолів. Низенькі
бані на внутрішніх галереях – дванадцяти малих пророків. Але цим рівнем
символіка Софіївського собору не обмежується. Вона має і
державно-національне значення, бо великі бані на шиях символізували
неслов’янські племена, що “дань дають Русі”.

Головне місце у мозаїках Софії Київської посідають
христологічні сюжети. В зеніті головної бані міститься один з
найвеличніших і наймонументальніших образів – образ Пантократора
(Христа-Вседержитиля). Це символ влади, що панує над усім світом.
Суворий погляд великих очей, грізно піднята рука, яскраві барви одягу –
пурпуровий з золотом хітон, блакитний плащ, багаті оздоби велетенського
Євангелія і, нарешті, дев’ять різнобарвних кіл, що оточують постать і
символізують собою дев’ять небесних сфер. У головній апсиді собору
найбільше й найвеличніше зображення – це зображення Богородиці в
блакитному хітоні на жовтому з золотом мозаїчному тлі. Руки піднесені
вгору, обличчя повернуте до людей, погляд – спокійний і мудрий, немовби
спрямований повз глядача. Оранта – це Богоматір, що молиться за блюдей,
символ заступнитства і захисту. Нижче – поясне зображення Богородиці –
Одигітрія – найбільш поширений іконографічний тип у давньоруському
малярстві. Одигітрія (провілниця) – вічний символ материнства,
материнської любові. Знаменита Волинська ікона Богородиця силою
драматизму передає цей образ. Образ із сумним виразом очей, бо вона
передчуває домо своєї дитини, не має собі рівних серед численних образів
Богородиці.

Постаті християнських святих захисників, помічників,
заступників були близькими нашим давнім предкам. З їхніми образами
пов’язували певні звичаї та обряди, події в житті народу. Талановиті
майстери іконопису відобразили їх у своїх творах. В українській
іконографії провідними образами пантеону християнських святих були
св.Микола, св.Юрій, архангел Михаїл та інші святі. Ці образи мали
глибоке символічне значення – вони несли у собі давні уявлення народу по
боротьбу добра зі злом, ідею заступництва, були пов’язані із
землеробськими обрядами. Такі світоглядні уявлення та моральні цінності
здавна культивує наш народ. Християнство же дало підстави для створення
своєрідного й оригінального типу культури, складником якого стало
символічне світосприйняття.

Наша українська державна символіка має особливе значення для
формування громадських цінностей сучасної молоді. З відродженням
державності України було визнано національно-історичну символіку: герб –
тризуб – найдавніший герельдичний символ та жовто-блакитний прапор,
кольори якого символізують вроду України, вдачу і домо українців.
Розглядаючи прапор, ми бачимо, що саме він є українським національним
символом. Цей прапор вирізняє нас серед інших народів світу, є атрибутом
його самобутності. Наша державна символіка посідає сьогодні почесне
місце серед кращих зразків світової геральдики і є джерелом
громадянської гордості та гідності нашого народу.

Отже, вивчаючи національну символіку, відображену в
народному мистецтві, українська молодь має пройматись ідеями, цінностями
національного і загальнолюдського рівнів.

У навчальних закладах необхідно проводити роз’яснення ідейної суті
державних символів і правил їх використання, ритуалів, традицій,
виховувати почуття поваги до них , формувати стійкі навички свідомого
дотримання почестей та правил поведінки щодо державних символів в
повсякденному житті, під час урочистих і офіційних заходів.

Державна символіка встановлюється у загальнодоступному, етично
оформленому місці.

Прапор – одна з офіційних емблем держави, яка символізує її
суверенітет. Державний прапор України являє собою синьо-жовте прямокутне
полотнище з двох рівних за шириною, горизонтально розташованих смуг:
верхньої синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням
ширини прапора до його довжини 2:3.

Обабіч Прапора розміщується малий Державний Герб України та текст
Державного Гімну України. У куточку державної символіки доцільно
розмістити також текст статі 20 Конституції України.

Державна символіка в обов’язковому порядку застосовується при
проведенні урочистих заходів (Свята першого дзвоника, врученні
атестатів, свідоцтв, дипломів тощо), державних і національних свят, при
виконанні відповідних розпоряджень органів влади.

У всьому світі склалися певні правила використання Державного прапора,
на основі з яких ми звертаємо увагу:

Державний прапор ні перед ким не опускається вниз. Не можна ним
салютувати. Не можна схиляти його перед будь-якою особою чи предметом.

Державний прапор при вивішуванні серед інших прапорів має займати перше,
найпочесніше місце.. Він вивішується або вище від всіх інших, або у
фронті інших прапорів займає геральдичний бік.

На зібраннях у приміщеннях Державний прапор розміщується на естакаді
(подіумі) з правого боку від промовця; якщо прапор встановлюється з боку
аудиторії, то займає правий бік фронтом до естради.

В процесіях Державний прапор треба нести попереду всіх інших прапорів
або вправо від них.

Не можна виставляти ушкодженого прапора.

При вивішуванні Державний прапор не повинен торкатися землі, підлоги.

На Державному прапорі не можна розміщувати предмети, емблеми, прикраси
тощо.

Державний прапор ніколи і ніде не можна використовувати як прикрасу чи
декорацію. З цією метою можна використовувати барви Державного прапора,
і то лише у випадку державних чи національних свят, при державних
урочистостях тощо.

Зображення Державного прапора не можна використовувати на рекламах,
оголошеннях, заставках.

Державний прапор (стяг), спущений на півдеревка (півщогля), означає
жалобу.

Церемоніал внесення Державного прапора України з місця його постійного
зберігання здійснюється групою прапороносців. Прапороносці проходять
інструктаж щодо правил поведінки під час церемоніалу. Бажано, щоб члени
групи прапороносців були одягнені у відповідну форму. В навчальному
закладі може бути кілька груп прапороносців.

Внесення і винос Державного прапора повинні відбуватися за певними
правилами. Якщо Державний прапор вносять на древку, його несе
прапороносець у супроводі двох асистентів. У разі внесення полотнища,
його несуть чотири прапороносці широкою стороною вперед, тримаючи за
кути так, щоб верхня частина (синє полотнище) була злегка піднята.
Чіткість, злагодженість, краса цієї церемонії мають глибокий емоційний
вплив на виховання учнівської та студентської молоді як громадян своєї
держави. Внесення і винос Державного прапора відбувається під звуки
маршу.

На території навчального закладу може бути обладнаний спеціальний
майданчик, на якому встановлюється щогла , визначається місце шикування.
Майданчик, на якому розміщена щогла, має бути завжди акуратно прибраний
і впорядкований. Для підняття Державного прапора призначається група
прапороносців. Державний прапор піднімається на щоглі в супроводі
Державного гімну України. При цьому всі присутні стоять струнко з
рівнянням на Прапор.

У дні жалоби Державний прапор України зі скорботною стрічкою чорного
кольору приспускається(нахиляється).

19 лютого 1992 року Верховна Рада України Постановою “Про Державний
Герб України” затвердила тризуб як малий Державний Герб України,
вважаючи його головним елементом великого Державного Герба України.
Тризуб – Державний Герб – офіційна емблема держави, що зображається на
грошових знаках, печатках, деяких офіційних документах, на офіційній
вивісці навчального закладу.

15 січня 1992 року Президія Верховної Ради України Указом “Про
державний Гімн України” затвердила музичну редакцію Державного Гімну
України, автором якої є Вербицький М.М.

Мелодія Державного Гімну звучить під час державних і урочистих заходів
та свят.

Міністерство освіти і науки України звертає увагу керівників установ і
закладів освіти на необхідність спрямування виховної роботи на
формування поваги та любові до своєї Батьківщини, шани до державної
символіки України.

Розглянемо деякі форми позакласної роботи по ознайомленню учнів з
історією виникнення та розвитку національної символіки України.

Нижче наводимо орієнтовні сценарії-схеми різноманітних заходів за
заданою тематикою. Педагог, враховуючи особливості учнівського
колективу, – вік дітей, їх психологічні особливості, рівень освітньої
підготовки, – використовує цей матеріал частково або повністю, щось
додає або відкидає з наведеного матеріалу за своїм розсудом. Крім того,
використовує інформацію з наведеного вище матеріалу, включає у сценарій
виховного заходу літературні твори або уривки з них.

Розглянемо, які форми роботи можна використати при ознайомленні учнів з
національною символікою.

Для учнів 1-3 класів доцільно буде провести виховний захід в ігровій
формі. Його не слід перевантажувати цифрами, фактами з історії
виникнення Гімну України, Герба та Прапора України. Дітям цього віку
треба продемонструвати символи. Наголосити, що означає Прапор України,
Герб України. Коротко проінформувати, що говорять історики про початки
наших державних символів. Потім дати дітям прослухати Гімн України,
назвати імена авторів, при цьому наголосити, що вони (автори) є синами
України. Було б добре, щоб перед цим заходом батьківський комітет
подбав, аби кожен учень у цей час одержав гарну листівку із текстом
Гімну України. Цю листівку учень зберігав би певний час, або розмістити
її у щоденнику учня, щоби той кожний раз мав змогу нагадати собі слова
Гімну. Перед тим, як дати дітям змогу прослухати Гімн України, вчитель
розповість, як слід поводитися громадянинові України перед державними
символами:

при внесенні Прапора України або його підняття на щоглу – встати
струнко, зняти головний убір (хлопчикам і чоловікам); військові віддають
честь;

при звучанні Гімну України всі встають, бажано покласти праву руку на
серце;

у кімнаті або куточку, де розміщені символи України, не можна бігати,
голосно викрикувати.

Таким чином формується повага і любов не тільки до символів до держави,
а й шанобливе ставлення до рідної землі. Можна розповісти дітям, що
державні символи – Прапор і Гімн України зустрічають гостей нашої
держави. На знак пошани до України цими символами зустрічають в інших
країнах нашого Президента. Наголосити, що, коли проводиться урочистий
запис новонародженого громадянина України, його реєструють у кімнаті з
Прапором України, Гербом України, а на його особисту честь звучить Гімн
України. Готуючись до цієї бесіди з учнями, вчитель відповідно оформляє
приміщення класу, де розміщує плакати з текстом Гімну України, із
зображеннями Прапора України та Герба України. На партах в учнів можуть
бути маленькі прапорці. Використовується діапроектор, який проектує слай
із зображенням Прапора України над Верховною Радою, або Прапор України
над міською (обл)радою рідного міста, програвач (магнітофон), щоб дати
можливість прослухати Гімн України. Можна використати записи українських
гімнів або пісень про Україну перед початком бесіди.

Доцільно дати можливість дітям почитати вірші про Україну, наприклад,
вірш Ю.Шкрумеляка “Хто ти, хлопчику малий?” та “Хто ти, дівчико мала?”.
Це створить відповідний емоційний настрій учнів.

Учнів 3-х класів вже можна залучати до участі і підготовки таких
заходів більш активно. Однією із цікавих форм роботи з ознайомлення із
державною символікою може бути гра-подорож по Країні Історії із
зупинками у містах “Герб”, “Прапор”, “Гімн”. Для цього обирається 2-є
ведучих учнів, які будуть керувати рухом “поїзда” “Клас – Країна
Історії” і 2-є дикторів, які перед кожною зупинкою -“містом” або після
неї читають вірш про Україну, а також начальників “станцій” “Герб”,
“Прапор”, “Гімн України”. Ведучі здійснюють “відправку поїзда” під марш
“Ой, у лузі червона калина”. Ведучі повідомляють, “учнів-пасажирів”:

що поїзд “Клас – Країна Історії” вирушив у рейс_______ (відповідного
числа, о такій-то годині),

перша зупинка буде здійснена у місті “Герб”.

Під час мандрівки, – оголошують ведучі, – просимо уважно слухати цікаву
історію про Герб і роздивлятися малюнки, які пропонується – “дивитися у
вагонне віконечко” (демонструється матеріал про розвиток і становлення
зображення Герба України – див. у посібнику).

Диктор оголошує, що поїзд прибуває на станцію “Герб”.

Виходять ведучі і читають вірш про Україну, Герб України. Далі
відповідно “диктор” (начальник станції міста “Герб”) відправляє “поїзд”
до “станції” міста “Прапор”. Діти зустрічають “поїзд” прапорцями
України. Ведучі виходять із зразками національних прапорів. Не слід
переобтяжувати увагу дітей великою кількістю зразків історичних
прапорів, що були в Україні. Бажано продемонструвати, яким був прапор
Галицької землі. Національний прапор під час визвольних змагань у 20-х
рр. XX ст., прапор ЗУНР і, нарешті, наш Державний Прапор. Вказані
попередні прапори можна представити дітям, демонструючи слайди чи їх
зображення через діапроектор, коротко розповівши, хто і в який час
використовував той чи інший прапор. Після слів останнього учня про
маленькі прапори – зразки, слово бере вчитель і розповідає про сучасний
– Державний Прапор України. Особливий наголос при цьому робить на те,

коли був прийнятий Державний Прапор;

яким документом затверджений.

“Диктор” (урочисто) читає Указ Президії Верховної Ради України від 28
січня 1992 року про Затвердження Державним Прапором України
національного прапора синьо-жовтого кольору.

Учитель продовжує бесіду, як слід поводитися при внесенні або
піднесенні на щоглу Прапора. Ведучі читають вірш про Прапор України.
“Начальник станції” відправляє “поїзд” Клас – Країна Історія” до міста
“Гімн”.

“Провідники-ведучі поїзда” проходять по класу і роздають усім учням
текст Гімну України. Вчитель (або підготовлені учні) коротко
розповідають про авторів Гімну України. Підкреслюють, що наш Гімн має
багаторічну, більш ніж вікову історію, що написаний він був двома
авторами-українцями, які, проживаючи по різні береги Дніпра, своїми
творами символічно об’єднали Українські землі і у всіх країнах світу
прославили нашу Батьківщину.

Вчитель наголошує на тому, як повинні поводитися всі, хто присутній у
час звучання Державного Гімну України:

якщо звучить музика Гімну , слід встати;

якщо звучить музика зі словами Гімну, слід встати і співати, при цьому
бажано тримати праву руку на серці; військові віддають честь.

Закінчують захід виконанням Гімну України учнями класу.

До проведення цього заходу приміщення класу відповідно оформлюється
епіграфом заходу, плакатами із зображенням Герба, виписками із
Конституції України Ст.20. На почесному місці встановлюється Прапор
України. У приміщенні – квіти, кетяги калини, зелень.

Обладнання: діапроектор – для проектування малюнків гербів, прапорів;
магнітофон – для прослуховування Гімну України, маршів тощо.

ДИДАКТИЧНО-ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

1. Первісна назва тризуба

Україна ставши у 1991 році незалежною відновила свою давню
символіку: синьо-жовтий прапор і герб тризуб. Якщо синій колір у наших
далеких предків оріанів ( аріїв ) символізував чисте небо, безмежний
космос, а жовтий землю Оріани, її багатство, то тризуб конкретно
вказував на її географічне положення.

Назва “тризуб” порівняно недавній. Вона є калькою
латинського слова “тріденс”, яку запровадив у вжиток М.Карамзін на
початку минулого століття. Цілком можливо, що цей знак певний період у
нашій історії іменувався трійцею, поки остання не набула суто
християнського забарвлення. В радянський час він потрапив у немилість і
опинився серед безіменних “знаків Рюріковичів”. А як же називали тризуб
наші далекі предки? Відповідь на це питання дає безсмертна поема “Слово
о полку Ігоревім”. Вона донесла до нас дві давні назви тризуба. На думку
одного з дослідників. У поемі прочитується слово ”трикуси”, що значить
“тризуби” ( кус – “зуб”, збереглося у деяких діалектах ). За допомогою
трикусів, як символу влади великого київського князя, Всеслав Полоцький
відкрив ворота Новгорода Сіверського (А вранці, піднявши трикуси,
одчинив ворота Новуграду).

В “Слові”, крім того, чотири рази зустрічається
загадкова назва “Троянь”, “рищучи в тропу Трояню”, “були віки Трояні”,
“на землю Трояню”, “на сьомому віці Трояні”. Вона досліджується вченими
вже два століття, і цей час породив велику кількість різноманітних, але
небездоганних гіпотез, більшість з котрих зводиться до з`ясування
можливих носіїв власних імен Троян чи Траян, про яких нібито йдеться в
“Слові”. В результаті радянська наука зробила висновок, що в “Слові”
говориться, можливо, про Трояна – язичеське божество або якусь реальну
особу, котра мала відношення до історії східних і південних слов`ян.

Існування численних точок зору на дану проблему
пояснюється тим, як правильно відзначає дослідниця Л.В.Соколова ”що
багато хто з дослідників, фантазуючи з приводу Трояна, не враховує
контексту “Слова” і майже всі – поетичний зміст тих чотирьох фрагментів,
у яких зустрічається Троян”.

Вихід із цього зачарованого кола відкривається лише
тоді, коли усвідомити, що маємо справу із назвою держави Троянь,
виникнення котрої, як випливає з контексту “Слова”, припадає на
оріанські віки. Наука свідчить, що територія пра України з її родючими
чорноземами, багатим тваринним і рослинним світом, значна частина якої
не потерпала від світового потопу і не зазнавала зледеніння, була
прабатьківщиною оріанів (аріїв), звідки вони розселились по Індоєвропі,
підкоряючи місцеві племена. Та з часом світлошкірі оріани розчинилися в
морі підкорених племен, передавши їм, однак, свої звичаї, вірування,
соціальний устрій, синьо-жовті кольори ( до нині дуже улюблені в Індії )
та інші символи, серед яких чи не першим був тризубець – символ їх
дніпровської прабатьківщини. Щоправда, згодом, ставши атрибутом багатьох
божеств і правителів на обширних територіях від Тібету до Піренеїв, він
втратив своє первинне значення, а натомість появилися різні його
інтерпретації переважно філософського та релігійно – культового
характеру. В останні два століття завдяки фантазіям вчених знак набув ще
й анімально-предметного тлумачення.

Назва Троянь породжена словом “троян”, яке, до речі,
лежить в основі цілого ряду українських топонімів, в тому числі
знаменитих Троянових валів та річки Троян в Молдавському князівстві. (
“Троянові” вали – назва від імені римського імператора Трояна, який
правив Римом од 98 – 117р. по Христі, споруджені римлянами після
завоювання Дакії ( частина території сучасної Румунії ) і деяких
слов`янських земель. Залишки Троянових валів збереглися до наших днів на
Поділлі ( Вінницька, Хмельницька і Тернопільська області ), а також на
території Молдови. Значну частину нових валів, крім слов`ян, спорудили
самі анти, що захистити свої землі від вторгнень римлян і візантійців.
На етнічній території українців нараховується більше, ніж півтора
десятка населених пунктів з назвами: Троян, Трояни, Троянка, Троянівка,
Троянове та інші.

Дуже примітним є той факт, що маловідоме, а то й
зовсім невідоме іншим слов`янським мовам слово “троян” активно вживалося
і вживається в українській мові при чому в багатьох значеннях, але кожне
з них пов`язане з числом “три”, як от: троє коней, батько трьох близнят,
конюшина лучна (трилиста) і т.п. На Бойківщині побутує слово троян –
“широколиста рослина, подібна до оману” ( Ай, у моїм городочку
троян-трояночок ) та споріднені з ним слова: троянки – “дерев`яні вила з
трьома зубами для сіна”, троянець – “плуг з трьома залізами”. Отже,
троян – це три особи чи предмети, тісно зв`язані між собою або ж
предмет, який складається з трьох частин ( кусів, зубців ) на спільній
основі. В останньому випадку троян за формою тотожний тризубцю.

Як свідчить контекст “Слова” і семантика самої
назви, Троянь локалізувалась на нашій землі, охоплюючи басейни трьох
найбільших рік Оріани – Скіфії, тобто Дону, Дніпра і Дністра, а також
півострів Таврію (тепер Крим ), населення яких поклонялося культу річок
( занесений звідси в Індію ), особливо великих. Інакше кажучи, Троянь
посідала територію Таврії і “скіфського квадрату” Геродота, південна
сторона якого простягалася від гирла Дунаю до північно-східного берега
Таганрозької затоки, котру впадає Дон.

За грецькою легендою ( у Геродота ), населення
України походило від Зевса (“світле небо”), який зійшовся з дочкою
Дніпра й од них розмножилося населення України. Тут є наявним
сполучення царства Зевса з царством Тризуба. Цим легенда споріднює
населення України з еллінами, з греками. ( Геродот, “Історія”, кн.IV,
гл.108).

На Україні форми тризубів мають також “Йордани”, що
креслили їх ще й у ХХст. по хатах на стіні або дверях в день Йордану,
Водохреще (святкується 19 січня). Вигляд їх нагадує тризуби на монетах
київських князів. На поземній (горизонтальній) лінії посередині стояв
хрест, а по боках його два стовпи, повиті виноградною лозою, що
нагадувало фігуру тризуба. Над хрестом писали монограму хреста: І.Н.Ц.І.
(Ісус Назарянин Цар Іудейський), над поперечним рам`ям, писали ліворуч
“ні”, праворуч “ка” (разом “ніка”), а під рам`ям два привіски: “А” і
знак якора, як грецька омега. Під хрестом дві палички перехрестям, що
творить із поземною лінією трикутник, по боках його літери “А.Г.” .
“Ніка” означає “побіждай”, тобто: вірою в Христа побіждай зло, рятуйся
від гріха, лиха, нещастя. Літера “А” під рам`ям – це грецька альфа, на
знак, що віра в Христа є початком всього в житті людей, а знак, схожий
на якір, означає, що як у морі й на водах якір рятує судно і дає йому
спокій, так і в житейському морі хрест і віра в його силу є людям якорем
спасіння від гріхів і зла, порятунок і пристанище в небезпеках. “А.Г”
під хрестом означає: “Адамова голова”.

Тоді ж на Водохреще, кроплять св. водою з Йордану
вікна, двері, будинки, ворота і всюди пишуть хрести, як знаки порятунку
від злого духа, нещастя, біди. В Карпатських селах для того ж креслять
знаки тризуба. Так у знаках хреста й тризуба сполучається християнські
й язичеські символи. Значення тризуба в українського населення потрійне.
Він є символом державної влади, тобто державним гербом, знаком
національним і знаком релігійним, тому і вживали його окремо і в
комбінаціях: на монетах Святополка, Йорданах, по хатах.

Очевидно, що коли тризуб перейнято з чужої культури, то в
ній він ідейно повинен мати аналогію й відігравати подібні ж ролі:
державну, національну, релігійну. Так було у греків, з культури яких
римляни, кельти, українці багато собі засвоїли в національній переробці.

За старою легендою, яку читаємо в Гомера, грецькі боги
Зевс, Посейдон (Нептун) і Плутон (Аїд) згідно жеребка одержали собі в
царство: Посейдон – море, Зевс – небо, Плутон – підземні темноти, а
земля й Олімп дісталися їм у спільне царство. У Гомера Посейдон зветься
земледержцем і має скіпетр у формі палиці з тризубом, як символом
божественної влади царя й могутності над водними просторами й стихіями.
Для бою Посейдон мав довгого меча. Коли бог вітрів спустив їх з
ланцюга, то Посейдон, рятуючи моряків, тризубом прогнав вітри й утишив
хвилі. Як розповідає Гомер в “Іліаді”, Посейдон і Феб (Аполлон), щоб
розвалити стіни аргів’ян, направили на них потоки вод річок. Аполлон
сполучив їх у одне гирло. Зевс послав дощ, а “земледержець Посейдон із
тризубом у руці ходив грізний перед бурхливими потоками води і все
розвалював ними”. Щоб надати комусь сили, Посейдон торкався до нього
тризубом. За ахейців стояли разом: Посейдон, Гермес (Меркурій), Атена
Паллада. Тризуб у Посейдона – це його скіпетр божественного царства,
влади й могутності над водною стихією, він бог щасливої морської й
взагалі водної подорожі, безпечної плавби й порятунку суден на морі.
Його тризуб є знаком якоря й символізує функції якоря, що рятує судна й
людей від загибелі в водах.

Гідрографія трьох рік (Дону, Дніпра і Дністра) була дуже
незвичайною не тільки для Східної Європи, але й всієї Євразії: маючи
майже паралельно спрямовані на південь русло ( верхів’ям Дністра
вважався, напевно, Збруч), ріки впадали в два моря, але одного
замкнутого басейну (його називали інколи Сурожським морем (Судакське
море) – назва Азовського моря в 14 – 15 ст. (від міста Сурож), притому
Дніпро нижче від порогів роздвоювався і вливався як в Чорне, так і
Азовське моря, на що вказували в своїх творах Геродот і Пліній Старший.
Утворений в такий спосіб гідронічний троян, який до того ж об’єднувався
спільним складником “дон (дн)”, дав назву території і за одно виниклій
на ній державі Троянь. Стилізоване зображення трьох річкових басейнів і
півострава стало символом цієї землі, а в наш час – гербом України.

Слід сказати, що ононім Троянь належить до топонімів,
утворених за моделлю з числівниковим складником, яка дістала поширення в
різних регіонах. Числівник “три” породив чимало топонімів, як от: Тренто
(місто на пвночі Італії, первісне його значення – “Три зуби”, як
по-латині називалися три навколишні вершини), Триглав (гора в Юлійських
Альпах), Тріполі (столиця Лівії і місто в Лівані), Трівандрум (столиця
індійського штату Керала), Тріцура (штат на сході Індії), Трікута
(священна гора індуїстів на півночі Індії), не кажучи вже про легендарну
Трою, яку дехто рямо пов’язує з Троянню. Та мабуть, найбільше таких
топонімів є в Україні. Тільки населених пунктів, назви яких утворені з
участю числівника “три”, тут нараховується майже півсотні, не включаючи
назв тезок.

Прадавна Троянь, займаючи простори між Доном і Дністром,
була, як на той час, величезною державою, але в ній панував лад і
спокій, через що вона проіснувала довгі віки (“були віки Трояні”).
Автор “Слова”, “рищучи в тропу Трояню”, тобто линучи думкою в славні
часи Трояні, з болем пише про княжі міжусобиці, які розгорілися “на
сьомому віці Трояні”, що призвели до її поділу і занепаду. Час існування
Трояні неважко визначити, якщо врахувати, що слово “вік” стосовно
далекої давнини означадо колись тисячоліття. Події, описані в
“Слові”,засвідчуюьб, що сьомий вік Трояні (він же і останній) припадає
на другу тисячоліття. (XI століття нашої ери). Отже, виникнення Трояні
треба віднести до початку V-го тисячоліття до нової ери, коли, можливо,
вже назрівало часткове розселення оріанів з пра-України по Євразії.

Таким чином, завдяки “Слову о полку Ігоревім” нам
вдалося лозширити межі нашої пра-історії, з’ясувати походження і
значення нашого герба та його назви в різні періоди історії. Якщо в
княжі часи його називали трикусом, то в сиву давнину він іменувався
трояном. Троян був символом славної землі Трояні, якій оріани, мігруючи,
рознесли з собою по всій Індоєвропі. Поява Трояні ознаменувала початок
державності на нашій землі. Виникнувши на зорі європейської цивілізації,
вона була упродовж тисячоліть в авангарді історичного розвитку. Зійшовши
з арени історії, вона залишила свою назву в імені українців (літописні
уктріани) і передала їм, крім усього іншого, свої кольори (синій і
жовтий) та знак, званий тепер тризубом, а первісно він мав змістовну і
милозвучну назву “троян”, яку доречно було б йому повернути.

2. Східнослов`янська державна і військова символіка

Походження і розвиток національної символіки.

Тризуб.

Древні стяги.

1. Ще в період родоплемінного устрою східні слов`яни вживали символічні
знаки (хрест, квадрат, ромб, зірка, квіти, звірі, птахи і т.ін.) для
вирізнення роду, визначення його територіальних меж, для означення
пасовищ, водоймищ. Згодом вони ускладнювалися й урізноманітнювались.
З`явилися зображення небесних світил (Сонце, Місяць, зірки), ідолів
(богів язичницької віри). З початком розкладу роду, у процесі переходу
до приватної власності родові емблеми перетворюються спочатку на
сімейні, а згодом на особисті. Такі знаки ставилися на межах земель,
лісів, на знаряддях праці, зброї, предметах побуту, купецьких товарах
для продажу тощо. Таврові знаки ставили на своїй худобі скотарі, на
виробах ремісники, на шкурах звірів мисливці, на бортних деревах і
вуликах – –уплянках бджолярі. Ці тавра мали їх охороняти від крадіжок.
Ці знаки у вигляді “ рубежів”, курячих лап”, “коліс”, “вил” можна
побачити на багатьох пам`ятках матеріальної культури нашого народу.

Символами влади родових і общинних старійшин та племінних вождів
часто вживалися мідні, бронзові або залізні тризубці у вигляді вил –
трійчаток (вони зберегли цю форму до наших днів). Археологи знаходили їх
при розкопках городищ на Київщині (Хотівське), Черкащині (Мартинівське),
Полтавщині (Перещенинське).

2. За часів Київської Русі тризуб стає великокнязівським знаком,
які ставилися на землях, якими вони володіли, у вигляді стовпів із
зображенням богів різних фігур, зокрема тризубців. Літопис “Повість
временних літ” містить відомості про те, що повноваження послів
київського князя Ігоря до Візантії (912 і 945рр.) підтверджувалися
печатками з тризубим знаком для укладення договорів. Печатки з
тризубцями ставилися на товари, що відправлялися на продаж за кордон.
Тризубцями увінчувалися держаки військових прапорів під час походів
князя Святослава Ігоревича на землі Візантії, є він і на печатці, де
чітко вирізняється князівський знак у вигляді сучасної букви “Ш”. Згодом
його карбують на срібних монетах великого князя київського Володимира
Святославича (980 – 1015рр.), де на одному боці портрет володаря, а на
іншому – тризуб і напис “Володимир на столі, а це його срібло”, Ярослава
Мудрого )1019 – 1054) та інших володарів Русі.

Тризубий знак виявлено на цеглі Десятинної церкви IX ст. у Києві
та плитах Успенської церкви IX ст. у Володимирі-Волинському. У Києві,
Білгороді (на Дністрі) і Новгороді археологи знайшли підвіски із знаком
тризубця й складним орнаментом.

Бронзові або срібні тризубці – символи прикріплювалися до
поясів, щитів і мечів князівських дружинників. Тризубими знаками
таврувалися князувське майно і коні, про що згадується в збірнику
законів “Руська правда”.

Деякі дослідники твердять, що тризуб спочатку був зображенням
обожнюваного рибальського знаряддя, а згодом став символом влади і виник
у різних народів і в різні часи незалежно (тризуб зустрічається у
Скандинавії, Греції, Візантії).

3. Полотняні прапори – символи різної форми і кольорів з`явилися в
сиву давнину – відразу ж після винайдення ткацтва. Вони
використовувалися слов`янами у численних війнах і походах. На прапорах
зображувалися язичницькі знаки, а за часів Київської Русі –
християнські: золотом вишивалися (гаптувалися) малюнки дерев, тварин,
звірів, богів, зоьраження ликів святих – Христа Спасителя, Георгія
Побідоносця, Миколи Чудотворця. На них завжди були присутні тризубі
знаки.

Перед походом чи битвою православне духовенство урочисто
освячувало стяги руського війська. Різнокольорові стяги символізували
могутність війська, вважалися святинями і суворо оберігалися від
ворогів. Літописи вказували, що військо вважалося готовим до бою лише
тоді, коли “стоять стязі” (стоять прапори) у колонах воїнів. У битвах
прапори знаходилися в гущі воїнів і підтримували їхній бойовий дух. Якщо
прапор стояв нерухомо, значить битва проходила успішно, а якщо зниеав з
поля зору ратників, то це мало означати поразку.

За формою військові прапори русів були чотирикутні й трикутні з
китицями, прикріпленими до дерев`яних держаків. Кольори полотнищ –
червоний (“червлений”), синій, блакитний, жовтий, білий. Їх було здалеку
видно воїнам у походах і битвах. Традиційним було поєднання жовтих і
блакитних кольорів на стягах.

У період політичного роздроблення Київської Русі і виникнення
кількох незалежних князівств на південно-західних землях, де формувалася
українська народність, певні зміни сталися і в державній та військовій
символіці. Так, у Київському князівстві на військових прапорах з`явилися
зображення святого архістратига Михаїла, проголошеного покровителем
Києва, в Галицько-Волинському – Золотого лева. Ці нові символи увійшли
до середньовічних гербів Києва і Львова.

Загалом східнослов`янська державна і військова символіка була
значним культурним явищем у середньовічній Європі і справила чималий
вплив на розвиток національної символіки українського народу, зокрема
козацтва як творця державності в Україні.

Клейноди Запорізької Січі

Символами влади військової старшини були клейноди (від
нім. Слова Kleinod – дорогоцінність). До клейнодів належали : корогва
(прапор), бунчук, булава та її різновиди: тростина (палиця) та пірнач,
литаври та печатка. Зберігалися клейноди в приміщенні Військової
Скарбниці на території січової фортеці.

Перші клейноди Запорізької Січі були даровані польським
королем Стефаном Баторієм у 1576 р. Тому на рожевому полі першої корогви
був зображений білий сріблястий орел – герб польської держави. Після
возз’єднання України з Росією царським урядом була подарована Січі
коргва з зображенням двоглавого орла – герба Російської держави. Герб
Запорізької Січі – козак з шаблею при боці і рушницею на лівому плечі
був зображений на січовій печатці.

Булава, пірнач та литаври були срібними, а вершина бунчука
золотою.

Крім дарованих клейнодів, а також клейнодів куренів та
паланок, на Січі існували різноманітні бойові клейноди, зокрема,
прапори, які мав похідний кіш, похідні команди та її підрозділи.

Клейноди були святинею Січі, втрата їх вважалась великою
ганьбою. Щоб підсилити обожнювання клейнодів, для їх охорони, а також
виносу урочистій чи бойовій обстановці були призначені військові
старшини з посадами хорунжого, булавничого, бунчужного та пірначного.
Великою повагою і авторитетом користувався військовий довбиш. Без його
ударів у литаври січова рада не могла бути скликаною.

При проведенні урочистих заходів усі клейноди виносились
на видне місце. Перед початком ради кошовий отаман брав булаву і ставав
під корогвою, суддя і осавул тримоли тростини, оздоблені сріблом.
Військова старшина ставала під бунчуком. Це дійство супроводжувалось
ударами в литаври, звуками сурм.

Повага до клейнодів як символу влади дозволяла
використовувати зменшені копії пірначів чи палиць, зроблених з різних
матеріалів, як перепустки на січових шляхах або знаки довір’я.

4. ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА ТА ВІЙСЬКОВА СИМВОЛІКА УКРАЇНИ

Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на
вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх давен. На території
сучасної України його започатковано у IX ст. з приходом на наші землі
скандинавів. Саме від них було запозичено цей обряд. Вступаючи до
дружини, воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього
дружинники вважалися побратимами.

За княжої доби кожний полк і кожний його підрозділ мав
прапор, труби, бубон – обов`язкові військові атрибути. Трубами та
бубнами подавали сигнал до бою, до походу; прапор (стяг, хоругва) був
символом і знаком, що об`єднував воїнів навколо князя. Усі прапори були
однакової форми – довге трикутне полотно на держаці. Відрізнялися вони
забарвленням, зображеннями на них (зорі, місяць, знаки), а також тим, що
прикріплялося на вершині держака (півмісяць, спис, волосся та ін.). За
прапорами пізнавали, чиє то військо. Коли прапор піднімали над військом
– це був урочистий знак до початку бою. Оберігав його стяговик. Навколо
прапора під час бою йшла завзята боротьба, всі воїни були зобов`язані
боронити свій прапор. Вважалося за доблесть здобути в бою ворожий
прапор: це була перемога, тріумф. Піднятий догори прапор означав, що
військо добре б`ється, що його не переможено.

Герб як символ держави виник за часів князювання
Володимира Святославича (978 – 1015). Тоді на монетах на одній стороні
зображувався сам князь, а на другій – його герб і напис: “Володимир на
столі, а се його серебро”, тобто срібна монета, карбована правлячим
володарем князем Володимиром. Гербом князя Володимира був тризубний
знак. Такий чи подібний герби зустрічаються на монетах інших князів.
Походження тризуба до цього часу остаточно не з`ясовано. Є кілька
припущень, за якими тризуб пояснюється як зображення птаха, якоря,
шолома, лука, написання імені Володимир тощо. Але ясно, що тризуб став
знаком могутності і сили Київської держави.

До козацької символіки XVI – XVIIст. належали клейноди
(німецьке kleinod, польське klejnot – дорогоцінність) – відзнаки й
атрибути української державності: корогва (прапор, стяг), бунчук,
булава, печатка, духові труби, каламар, мідні котли (литаври), гармати.
Вони відображали військовий і адміністративний уклад всього українського
козацтва.

Найзначнішою святинею вважалася корогва – бойовий
прапор, під яким лицарі здавна ходили в морські походи по Чорному морю
до берегів Туреччини і Кримського ханства, воювали проти шляхетських
військ під час визвольних повстань за незалежність України. Завжди біля
прапора кипіла найзапекліша січа, бо козаки знали, що втрата цієї
святині означала ганьбу і поразку.

Прапори козацької вольниці виготовлялися з найкращої
кольорової матерії – полотна, адамашку, атласу ( араб.букв. – гладенький
) – шовкова або напівшовкова тканина з блискучою лицьовою поверхнею,
тафти (тонка, блискуча щільна бавовняна або шовкова тканина), тощо і
були червленого (темно – червоного, малинового, синього, жовтого,
чорного, білого, блакитного, оранжевого кольорів. На цих прапорах
найчастіше золотом вишивалися образ Покрови – пресвятої Богородиці Діви
Марії – заступниці козацтва Запорозької Січі (на її честь там діяла
православна церква) і герб війська Запорозького (зображення козака з
шаблею і рушницею). Нерідко на бойових козацьких прапорах вишивалися
хрести і святі (найчастіше архангел Михаїл), а також Сонце, Місяць,
зірки, зброя, звірі, дерева тощо. Прапори виготовляли кращі кравці, а
вишивали їх жінки – рукодільниці в українських містах і селах.

Прапори Війську Запорізькому іноді дарували й володарі
Речі Посполитої та сусідніх держав – Австрії,Росії. Утворивши реєстрове
козацьке військо, польський король Стефан Баторій у 1578 р. вперше
вручив йому корогву – бойовий прапор з хрестом на полотнищі.
Австрійський імператор у 1594 році відправив у Запорозьку Січ подарунки
козакам – 8 тисяч золотих дукатів, прапор і духові труби. З цим прапором
запорожці воювали проти Речі Посполитої під час повстання 1594-1596рр.,
очолюваного гетьманами Григорієм Лободою, Матвієм Шаулою та сотником
Северином Наливайком. Ведучи переговори з повстанцями про перемир`я в с.
Солониця під Лубнами навесні 1596р., польський гетьман Станіслав
Жолкевський вимагав від козаків видачі австрійського прапора “з
кармазинного адамашку” та військової артилерії. (Кармазин –
італ.carmesino, з перс.кермез – багряний – сукно темно – червоного
кольору).

У документах збереглися описи прапорів, що
вручалися українським козакам урядом Російської держави. Ось прапор
1557р.:”Середина лазурового кольору, укіс білого, сахарного. В
середньому колі зображений Господь Вседержитель на білому коні серед
зоряного неба і оточений небесними силами. В нижньому куті святий
апостол Іоанн Богослов, а на укосі архангел Михаїл на золотому крилатому
коні”.

Польський король Стефан Баторій надав козацькому
війську одночасно з корогвою бунчук – військову регалію у вигляді
довгої дерев`яної палиці з мідною маковицею – кулею на верхньому кінці
та китицями з кінського хвоста і червоних мотузків. У королівській
грамоті зазначалось, що ” клейнот той здобутий працею гетьманською і
кров`ю козацькою”.

Тоді ж Стефан Баторій вручив козацькому війську і
булаву – атрибут влади гетьмана (старшого, начальника). За формою булав
– це палиця з горіхового дерева (50-70см) з насадженою на кінці срібною
або позолоченою кулею. Булава прикрашалася бірюзою.

Від часів Стефана Баторія Війську Запорозькому
вручалася і печатка, на якій зображувався запорозький козак із шаблею
при боці й самопалом в правій руці або рушницею на лівому плечі. На
печатці навколо зображення козака вирізався напис: “Печатка Війська його
королівської милості Запорозького”. Печаткою відав військовий суддя.
Козацькою печаткою скріплювалися документи (листи, грамоти) та угоди з
іноземними державами. Зображення козака з шаблею і рушницею залишалося
гербом Війська Запорозького протягом майже трьох столітть аж до
скасування гетьманства і ліквідації Запорозької Січі царським урядом
Росії (1775р).

Каламар (чорнильниця з гусячим пером) вручався
козацькому писареві, який відав канцелярією Коша Запорозької Січі або
реєстрового Війська Запорозького.

Мідні духові труби українські козаки
використовували у походах і битвах для подачі бойових сигналів і як
військову музику.

Досить важливим клейнодом козацтва були котли, або
литаври – мідні чи срібні півкулі з натягнутою на них шкірою і
дерев`яними паличками для ударів по шкірі й здобуття звуків. Вони
кріпилися до дерев`яних або залізних триног. Литаврами відав козак –
довбиш. Звуками литаврів козацтво скликалося на військові ради в
Запорозькій Січі або в таборах під час військових походів.

Козацькі курені і полки мали свої невеликі
різнокольорові прапори – значки. Курінним отаманам і полковникам
вручалася ознака їх влади – пірнач (палиця 50-70см завдовжки з
насадженими на них срібними “перами№). Козацькі символи – клейноди стали
визначним явищем в історії державності й культури українського народу за
часів середньовіччя.

У березні 1918р. Мала Рада УНР затвердила герб
Української Народної Республіки – знак Київської держави часів
Володимира (тризуб, оточений вінком із листя), великий та малий герби,
відповідні печатки; було затверджено також військово -–морський прапор
УНР із зображенням тризуба.

Ритуал прийняття військової присяги на вірність
Україні був проведений Легіоном січових стрільців 3 вересня 1915р.

Військова присяга – клятва на вірність народові
України – документ юридичної сили, що має велике державне значення.
Текст Військової присяги затверджено Указом Президії Верховної Ради
України

14 листопада 1991р. У ній сформульовані найважливіші вимоги, які
ставляться до воїна і які він має неухильно виконувати в інтересах
національної безпеки України

5. Використання державних символів на уроках у виховній роботі

В успішному рішенні головних навчально –виховних завдань
школи – формування у школярів почуття громадського обов`язку перед
Вітчизною, готовність встати на її захист, виховання патріотів –
величезне значення має робота по роз`ясненню значення державних
символів. Для досягнення цієї мети використовуються різноманітні форми
навчально – виховної роботи:

роз`яснення учням ідейного змісту символів та традицій українського
народу;

показати, як в праці і боротьбі український народ береже вірність
відображеним в символах ідеалам;

$

uuuuouuuoeeaaaa******uuuu

7

&

F

&

&

F

&

???????????

&

&

привчати учнів неухильно дотримуватися почестей відносно державних
символів.

Роз`яснення змісту державних символів нашої країни,
вироблення у учнів гордості і поваги до символів здійснюються спільно
зусиллями педагогічного колективу, трудовими колективами, батьками і
т.д.

На уроках мови 5-9 класів практикуються диктанти, творчі
перекази на теми: “Державний прапор України”, “Державний Гімн
України”, “Державний Герб України”.
Використання виховних можливостей державних символів розширюється в X
– XI класах.

Традиційними стали години класних керівників на теми:
«Основний Закон нашої країни», «За рядками Конституції України» (ст.20),
«Святий обов`язок громадянина України – дорожити символами нашої держави
та берегти їх”.

Говорячи про Герб, повідомляю відомості про нього,
пояснюю, що Державний Герб – це найголовний знак країни. Створити його
нелегко, тому, що в невеликому малюнку треба відобразити головне для
кожної держави, його суть. Пояснюючи значення слова герб запитую учнів,
які вони знають герби – символи державності, який їх зміст, який був
герб царської Росії. Звертаю увагу на те, що часто на гербах багатьох
країн зображені могутні звірі: на гербах Великобританії, Бельгії,
Нідерландів, Швеції і навіть крихітної держави Люксембург зображений
лев; на гербах США, Австрії, Мексики, Німеччини зображений орел; на
гербі Австралії – кенгуру і страус. І лев і орел нагадують про силу і
могутність держави.

Був орел і на гербі царської Росії – орел з двома
головами. Хижий птах міцно тримав у своїх кігтистих лапах скіпетр і
державу – знаки непорушної царської влади. Символом фашистської
диктатури була свастика.

Далі знайомлю учнів з ст.20 Конституції України в якій
записано: “Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням
малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом,
що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу
Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є
Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Герб – символ нашої держави, символ нашого
життя. Він супроводжує нас завжди, поряд з нами в самі урочисті і
відповідальні хвилини. Його зображення ми бачимо на свідоцтві про
народження, атестаті про середню освіту, дипломі, паспорті, на державних
печатках, прапорах, монетах, прикордонних стовпах.

Бесіду можна доповнити матеріалом, наприклад, про
герби земельні (міст і територій, що входять до складу держави), родові.
За сімейними гербами можна робити висновки про знатність і багатство
роду. За земельними визначали промисли, що ними займалися люди.
Наприклад, зображення певних знарядь праці на гербовому малюнку могло
підказати види основної діяльності населення території. Зображення
звірів характеризували певні риси народу: сміливість, хоробрість.
Виноград, цвіт яблуні, колоски пшениці, листя рослин не стільки
прикрашали гербовий малюнок, скільки несли в собі певну інформацію про
територію землі, краю, держави. Зображення на стародавніх гербах
допомогають сучасним дослідникам дізнатися чимало цікавого з історії
держави, землі, роду.

З часів Київської Русі дійшов до нас родинний знак князя
Володимира Великого – тризуб. Сьогодні він на гербі України. Колись
його карбували на монетах. Був він на печатці князя. Історики не дійшли
спільної думки стосовно того, що він означає. Одні вважають, що це птах,
інші – фігура, складена із зброї: лук, меч. Треті стверджують, що це
геометричний орнамент.

За часів Київської Русі герби мали всі окремі князівства.

Після жовтневої революції 1917 року в Україні з`явилася
нова радянська символіка. Український герб мав таке зображення: на
червоному щиті – золотий серп і молот, освітлений промінням сонця і
обрамлений колоссям пшениці з написом на червоній стрічці внизу “
Українська РСР”. Вгорі герба була зображена червона п`ятикутна зірка.

Незмінним символом держави є і прапор. Серед прапорів
розрізняють державні, торговельні, військово – морські. Вони можуть бути
однокольорові або ж з використанням двох-трьох кольорових смуг.

Цікаво буде для дітей взнати, як приноситься військова
присяга, що таке вірність прапору. Зробити бесіду ще більш живою можна
читанням уривку з повісті В.Єременка “Юнга”: “Сьогодні я вам розповім
про символіку кольорів, – урочисто починає урок старшина. – Білий колір
означає длагородство (шляхетність) і високу воїнську честь. – Червоний –
мужність і братерство по крові…Чорний – мудрість і обережність. Синій –
бездоганність і вірність обов`язку. Сині кольори на ваших тільняшках –
теж звідси. Жовтий – могутність і знатність роду… А зараз, – продовжує
старшина, – на нашому флоті з`явився новий прапор – гвардійський. На
ньому в`ється чорно – оранжева стрічка. Оранжевий колір і чорний –
вогонь і дим. Кожний, хто входить на корабель, зобов`язаний вітати
святиню – прапор…”

Сучасний прапор Украъни – жовто-блакитне полотнище
прямокутної форми. “Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих
горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів” (Конституція України,
ст.20). Кольорова гама державного прапора символізує: жовтий – багатство
України, її хлібний лан, золотий степ; блакитний – чисте небо. (Можна
нагадати, що ці два кольори мають і інше пояснення: жовтий – сонце,
синій вода, або символ життя: батько і мати). Ці кольори не випадково
прийшли на стяг України. В давнину вони були традиційними на багатьох
прапорах. Великого розквіту українська символіка набула за часів
козацтва. Свої прапори мали полки, курені, сотні. Великий прапор Січі
був малиновий з архангелом Михаїлом на лицьовому боці й білим хрестом,
оточеним золотим сонцем, півмісяцем і зірками на лівому боці. Прапори
куренів були малиновими із зображенням архангела Михаїла чи білих
хрестів. Було чимало комбінацій кольорів. Наприклад, на червоному полі –
жовтий хрест, лиштва (обшивка одягу, полотнища, звичайно нижня частина)
– блакитна, а по ній – жовті зірки. На іншому – блакитна лиштва і зірки
на хресті – білі. Деякі прапори мали поєднання жовтого і блакитного
кольорів. Використовувався в прапорах і зелений колір.

Яким був прапор Великого князівства Київського –
достеменно сказати важко.

Одна з перших згадок про синьо-жовтий прапор
стосується початку 15 століття (1410р), зокрема битви під містечком
Грюнвальдом у Німеччині між німецькими рицарями та об`єднаними військами
Польші і Литви, серед яких були й українські галицькі полки. Вони
виступали під прапором, тло якого було синього кольору, а лев, що
спирається на скелю – жовтого. Синій і жовтий кольори з`явилися у 1917
році у Києві після повалення російського самодержавства разом з
червоними робітничими прапорами.

Особливо жовто-блакитні та синьо-жовті прапори
поширилися в Західній Україні з 1918 року. Використовували цю гаму до
1939 року навіть в умовах польської окупації.

Мине час і, очевидно, на нашому прапорі та гербі
з`являться нові кольорові гами та малюнки, які відображатимуть зміни, що
відбулись у нашій державі. Але це вже буде історія інших поколінь.

Гімн. В основу сучасного державного гімну України
покладено мелодію пісні композитора 19 століття Михайла Вербицького
(1815 – 1870рр) на вірш Павлв Чубинського (1839 – 1884рр) “Ще не вмерла
Україна”. Ця пісня була також гімном за Української Народної Республіки.
Нині вона стала загальновизнаним всеукраїнським гімном. (Конституція
України, ст.20). У нашому гімні є, зокрема, такі слова:

Ще не вмерла України, ні слава, ні воля,

Ще нам браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття козацького роду.

ДОДАТОК

Геральдика – дитя середньовіччя

Ще в сиву давнину первісні люди розміщували зображення звірів –
покровителів свого роду, на стінах печер, в яких вони жили. Пізніше, уже
в історичну епоху, грецькі герої прикрашали свою зброю різноманітними
емблемами. Так, на шоломі Ахілла був зображений лев, а на шоломі
Олександра Македонського – морський кінь. Звичайно, ні ці емблеми, ні,
тим більше, фігури родових тотемів назвати гербами не можна, але
відлунням тих часів є зображення звірів і птахів на сучасних гербах.

Герби ж у тій формі, яку ми знаємо тепер, виникли в середні віки, а
саме слово геральдика походить від давнього німецького Heeralt – так
називали тоді в Німеччині воїнів, що відзначилися особливою хоробрістю.

Розквіт геральдики починається в часи хрестових походів. Саме тоді, щоб
розрізнити закутих з голови до ніг у залізо лицарів, на їхніх щитах
почали розміщувати різноманітні зображення. В ХII столітті шоломи
повністю закривають обличчя лицаря, тому розпізнавальні знаки
з’являються і на шоломах. Здебільшого це було пір’я екзоточних птахів,
роги тура тощо. Поєднання цих двох видів символів – зображення на щиті
та клейноди на шоломі – стали основою гербів.

Спочатку зображення були досить прості і легкі для виконання на
матеріалі щита. Кожний лицар мав свій персональний малюнок. Але з часом
такі зображення стають родовими, вони починають передаватися від батька
до сина, від сина до онука. При цьому незмінний батьківський герб
отримував тільки старший син, всі ж інші сини мали герби з видозмінами.
Така геральдична система існувала в країнах Західної Європи. У Польщі ж
, а отже і в Україні, існувала система колективних гербів. Кілька родин,
що швидше були сусідами, аніж родичами, могли користуватися одним
гербом. Це пояснюється тим, що, починаючи з XIV століття, кожний лицар у
випадку військової потреби мусив виступати під гербом свого роду або
своєї землі. Згодом усі, хто ставав під одну хоругву, починали
користуватися одним гербом. Частими були також випадки, коли цілій групі
військових людей надавався спільний герб за якийсь колективний подвиг,
наприклад, за вдало виконану військову операцію. Тому не слід
дивуватися, що два українські гетьмани – Богдан Хмельницький та Іван
Виговський – мали один і той самий герб – “Габданк”, хоча і з певними
видозмінами.

До речі, а чи знаєте ви, чому цей герб має таку назву?

У часи однієї з чергових війн Речі Посполитої з Священною Римською
Імперією, коли обом сторонам війна остогидла настільки, що і польський
король Болеслав III, і імператор Генріх V думали уже не про перемогу, а
тільки про гідний вихід з безглуздого конфлікту. Під час одного високого
візиту Генріх V повів посланця польського короля Яна Скубу до своєї
скарбниці, аби показати, що імперія ще має достатньо золота для
продовження війни. Ян Скуба, знявши золотий перстень, кинув його до
імператорської казни і промовив: “Нехай золото іде до золота, а наші
країни до миру”. Імператор був задоволений такою формою примирення і
подякував польському послові (Hab Dank). З того часу герб Яна Скуби і
почав називатися Габданком.

Мали свої герби і міста, які утримували Мандебурзьке право на
самоврядування. Восени 1604 року мешканці Новгорода-Сіверського
витримали тривалу облогу військ Лжедмитрія I. На згадку про це на гербі
міста зобразили надбрамну вежу з прилеглими мурами. А от створюючи герби
міст Стародуба та Козельця, виходили просто з назв самих міст: гербом
першого є старий дуб, а другого – козел з хрестом на спині.

Особливу категорію складали цехові герби. На них в першу чергу,
зображали знаряддя праці, які вживалися ремісниками цеху. При цьому
незалежно від місця знаходження майстри однієї професії мали подібні
герби. Так, на гербах кравецьких цехів Варшави, Братіслави і Львова були
зображені кравецькі ножиці. Майстри поміщали свої цехові герби на
виготовлених ними предметах, тому навіть нині, взявши до рук таку річ
можна визначити, де, коли і навіть ким вона зроблена.

БУДОВА ВЕЛИКОГО ГЕРБА

Доба Середньовіччя відома лицарськими турнірами. На них відважні лицарі
змагалися за сердце (не забуваючи і про титул та маєтки) прекрасних дам,
вирішували свої суперечки та набиралися військової майстерності для
подальшої боротьби з невірними, а досить часто і з сусідами.

Втім, взяти участь у подібному турнірі було не так просто. Кожен
учасник мав довести своє право вийти на ристалище, тобто довести своє
шляхетське походження. Одним з таких доказів служила наявність герба.
Тому перед початком двобою на арену виходив герольд і голосно описував
глядачам, які сиділи далеко від ресталища і не могли розгледіти всі
деталі, герби учасників турніру. Щоб опис був водночас і стислим, і
зрозумілим для всіх, кожен елемент герба повинен був мати однозначну і
усталену назву.

Поскільки середньовічний герб тісно пов’язаний з обладунком лицаря, то
і більшість його елементів мають назви, запозичені з лицарського побуту.
Це щит, шолом, нашоломник (або клейнод), намет і девіз. Іншими
складовими частинами герба є корона, щитодержці і мантія.

Головна частина герба – щит. За час свого існування геральдичний щит
був і трикутним, і овальним, і ромбовидним, і майже прямокутним з
отвором для списа, і навіть таким, що імітував кінську збрую. Зараз
класичним у геральдиці вважається готичний щит, який може бути
зображений за допомогою прямокутника і двох дуг, що перетинаються внизу.
З обох боків від щита розміщуються щитодержці. Це можуть бути постаті
лицарів або янголів. У багатьох країнах, які не так давно отримали
незалежність (Сомалі, Уганда), щитодержцями служать місцеві звірі та
птахи, а у гербі Сейшельських островів – дві симпатичні рибки.

Корона вказує на місце її власника в суспільній ієрархії. Спочатку
корони зображали тільки на гербах суверенів. Як правило, корона на гербі
монарха повторювала своїм виглядом оригінал. Інші шляхетські корони
(герцогські або князівські, графські, баронські), які з’явилися пізніше,
були однаковими не тільки в межах одного титулу, але часто повторювалися
в різних країнах. Провінції та міста також розміщували на своїх гербах
корони, що складалися з фрагментів міських мурів і башт. У церковній
ієрархії корони замінялися капелюхами з китицями, розміщеними на
декоративно заплетених шнурках. Причому кожний сан мав не тільки
відповідний колір капелюха: червоний – у кардиналів, зелений – у
архієпископів та єпископів, фіолетовий – у папських прелатів, але й
усталену кількість китиць: у гербі архієпископа, наприклад, зображали
капелюх з десятьма китицями, а у гербі єпископа – з шістьма.

Дуже важливою частиною герба є шолом, хоча і з’явився він лише в XIV
столітті. В геральдиках Західної Європи існували різні типи шоломів у
залежності від титулу чи звання власника герба. Навіть положення шолома
– пряме, повернуте вправо чи вліво – мало відповідати усталеним
правилам. Так, у гербі французьких королів шолом був золотий,
розташовувався прямо і мав підняте забрало, бо його володар мусив все
бачити і знати. На герцогських і князівських гербах шоломи були срібні з
позолотою і розташовувалися також прямо. Маркізи також мали право на
розміщений у фас шолом, але уже з чистого срібла. На графському гербі
срібний шолом повертали на три чверті вправо. Нетитулована шляхта мала
сталеві шоломи, цілком повернуті вправо.

Намет, що також є оздобою шолома, виник з потреби охороняти голову
лицаря від сонячного проміння та від дощу. Особливо важливим це стало
під час хрестових походів, коли європейці зіткнулися з гарячим кліматом
Святої Землі. Подерті в боях хустки та пелерини, що покривали голови
визволителів гробу Господнього, стали особливою гордістю лицарів,
доказом відваги їх власника. З часом ці непоказні хустки на гербах
змінилися разом із зміною смаків епохи. Загальноприйнятими стали
розкішні візерунки наметів, кольори яких збігаються з кольорами щита.

Мантія зустрічається на гербах суверенів, а також деяких шляхетських
родин, що ведуть свій родовід від удільних князів. Підбита хутром
горностая або лисиці, прикрашена китицями мантія уособлювала силу і
могутність. Чи не тому до XIX століття майже всі державні герби
розміщалися на мантіях.

Найкращі проекти Великого Герба України, на відміну від радянських
гербів, були створені з урахуванням законів геральдики, і ти тепер легко
можеш знайти на них і щит, і корону, і щитодержців, і клейноди.

Герб

Слово “герб” від німецької “ербе” – спадок. Гербом називають
зображення, яке в своїй формі відображає історичні традиції країни чи
міста. В давнину герби мали, також, дворянські роди і окремі особи.

Герби з’явились дуже давно. Вони знайдені на монетах, медалях і
печатках стародавніх держав і міст. Так гербом шумерських держав, які
існували більш ніж чотири тисячі років тому, був орел з лев’ячою
головою, гербом стародавнього Єгипту – змія, Персії – орел, Вірменії –
лев з короною, Афіни – сова, Корінфа – крилатий кінь, острова Родос –
троянда. На шлемі Олександра Македонського був зображений морський
коник.

В середні віки з’явились герби багатьох міст Європи: червона лілія
Флоренція, троянда – Парижа, хрест і меч Лондона і багатьох інших.

Стародавні герби російських міст розповідають нащадкам про красу і
багатство рідної землі, про подвиги та про легенди. При цьому значення
мають не тільки зображення гербі фігури, але і колір фону.

У російських гербах голубий колір зображував красу і велич, зелений –
мир, червоний – мужність і хоробрість.

Раніше Москва мала інший герб: вершника з соколом у руці. Цей “мирний”
вершник цілком відповідав тодішній Москві, ще не готової для боротьби з
Золотою Ордою. Воїн з списом, що перемагає дракона, з’явився після битви
московського князя Дмитрія Донського з монголо-татарським військом на
Куликовому полі у 1380 році. Він зображував не знаменну битву, а початок
будови незалежного російського царства.

Цей герб карбувався і на монетах. Деякі історики вважають, що такі
монети Московського князювання могли називатися “копійними грошима, а
пізніше просто – “копійками”.

Уже при Івані III Москва стає центром Російської держави. Іван III
одружується на племінниці візантійського імператора. Невдовзі Візантія –
центр Східної Римської імперії – була знищена завойовниками – турками. І
тоді Іван III приймає в якості свого герба зображення візантійського
двуголового орла. У гербі Візантії дві голови орла показували два центра
Римської імперії: східний (Візантію) і західний (Рим). В гербі Московії
двоголовий орел почав означати те, що Москва прийшла на зміну Візантії,
зробилась “третім Римом”. Але на грудях у орла з’являється щит з
малюнком вершника – незмінний герб Москви.

Одним з найдавніших вважається герб Києва. На голубому фоні стоїть
архангел Михаїл в срібних обладунках т азі срібною зброєю. Київ був
центром давньоросійських племен. В образі святого риси сміливого воїна,
який обороняє свою землю від ворогів.

Деякі з язичних племен, що жили в Поволжі, рахували своїм предком
ведмедя. Пам’ять про це відтворилась і в гербах поволжських міст. Так в
гербі Ярослава зображений ведмідь, який несе на плечі сокиру. Цікаво, що
зараз фігура ведмедя прикрашає вантажівки Ярославського заводу.

Вивченням і поясненням гербів займається спеціальна наука – геральдика.

Зміст герба

Для лицаря Середньовіччя герб – це паспорт, автобіографія і
характеристика з місця навчання разом узяті. Людина, яка зналася на
геральдиці, могла прочитати за гербом не тільки історію роду його
власника, його заслуги і неблаговидні вчинки, але навіть дізнатися про
окремі риси його характеру. З вигляду деяких гербів можна одразу ж
визначити прізвище його власника, назву міста чи рід занять цеху або
гільдії. Так, наприклад, у сім’ї Брейкспірів, прізвище яких
перекладається як “зламаний спис”, гербом служив зображений на червоному
полі переламаний надвоє білий спис, а гербом міста Берліна – чорний
ведмідь (der Bar – ведмідь).

Основну інформацію про власника несуть зображені на щиті герба малюнки
– так звані гербові фігури. Гербові фігури поділяються на дві частини:
геральдичні і негаральдичні.

До геральдичних фігур відносяться горизонтальні, вертикальні та похилі
смуги, хрести, трикутники, ромби та інші геометричні фігури. На перший
погляд вони нейтральні і навряд чи можуть розповісти щось цікаве. Але це
не так. Кожна з них має певний смисл. Наприклад, смуга в 1/7 висоти
герба, яка тягнеться з верхнього правого кута до нижнього лівого (в
геральдиці вона має назву “скіс”) символізує драбину, оперту на мур.
Такий герб отримував лицар, який першим вдерся на захисні споруди
ворога, забезпечивши цим перемогу свого війська. Біла горизонтальна
лінія на гербі Габсбургів пов’язана з легендою, у якій розповідається,
що під час третього хрестового походу австрійський герцог Леопольд V в
одній із битв з мусульманами отримав стільки ран, що його туніка
залишилася білою тільки під лицарським поясом.

Негеральдичні фігури бралися з навколишнього світу або зі світу
фантазії. Це могли бути постаті людей, звірі, рослини, а також міфічні
істоти: єдиноріг, дракон, русалка тощо.

Однією з найпоширеніших у геральдиці фігур є лев. Лев – цар звірів, то
й зустрічається його зображення на гербах можновладців, наприклад,
князів і королів Галичини, королів Бельгії, Швеції, Леону, герцогів
Брабантуі Перигору.

Не поступався левові за популярністю в геральдиці й цар птахів – орел.
На гербах деяких країн зображали двоголового орла. Дві голови орла
виводяться з голови давньоримського бога часу Януса. Як і дволикий бог
римлян, орел однією головою дивиться в минуле, а другою – в майбутнє,
символізуючи міць і впевненість. Дві голови орла у гербах таких
православних країн як Візантія та Росія ніби поєднують владу духовну з
владою світською.

Орел був також емблемою єгипетського султана Саладина, який жив у часи
хрестових походів, був видатним полководцем і непримиренним ворогом
лицарів-християн. Нині орел Саладина зображений на гербах Єгипту, Сирії,
Іраку, Йорданії та Ємену.

Ще з античних часів у країнах Середземномор’я великою популярністю
користувалися легенди про випадки порятунку людей дельфінами. Тому ці
симпатичні мешканці моря стали символом милосердя, справедливості та
безкорисливої опіки. Дельфін був зображений на гербі Нижньої Бургундії,
яка називалася ще Дофіне-Дельфінат.

Після смерті останнього бургундського герцога, який помер бездітним,
герцогство, згідно з його заповітом, перейшло у власність французького
короля Карла V. При цьому герцог виставив одну умову, яка послідовно
виконувалася аж до повалення французької монархії: нащадок французького
престолу носить титул дофіна-дельфіна.

Герби не залишалися незмінними. На них відзначали всі визначні події як
роду, так і суспільства в цілому. Коли славетний англійський адмірал
Нельсон переміг при Трафальгарі французький флот, на його гербі з’явився
вгорі пояс із зображенням корабля та дорту в руїнах. А маленький щит з
трьома французькими ліліями на фоні хреста святого Георга, розміщений на
гербі Вінстона Черчілля, нагадує про перемогу при Бленгаймі його предка
над французами в 1704 році.

На уроках світової історії обов’язково учать про війну “червоної та
білої троянд”, яка в XV столітті спустошила Англію. Це була війна між
двома лініями королівської династії: Ланкастерами, які мали у своєму
гербі білу троянду, та Йорками, на гербі яких була розміщена червона
троянда. Генріх VII Тюдор, сходженням якого на престол закінчилися
міжусобиці, взяв собі за герб червону троянду з білою серцевиною. Так,
об’єднавши у своєму гербі дві троянди, він ніби об’єднав два ворогуючі
роди.

Не тільки про перемоги і здобутки міг розповісти герб. У геральдиці
існувала ціла система, за допомогою якої всі негативні вчинки чи вади
власника заносилися на герб. В залежності від виду проступка в чорний
колір замальовувалася якась певна частина герба. Причому покаранню
підлягали не тільки зрада чи боягузтво на полі бою, але й жорстокість,
розгнузданість тощо. Таким чином співчуття і милосердя ставали
невід’ємною рисою поведінки лицаря. Не залишалися без уваги і такі, на
жаль, дуже поширені нині недоліки, як брехня, хвалькуватість, пияцтво чи
розв’язність. Так, лицареві, за яким спостерігали занадто велику
прив’язаність до чарки, замальовували ліву частину герба, а якщо у
шляхтича на гербі був зачорнений низ, то ставало відразу зрозумілим, що
або він, або один з його предків був спійманий на брехні. То ж сама
наявність герба змушувала власника берегти свою честь і поводитися
шляхетно.

Залишається тільки жалкувати, що про геральдику нині мало хто думає і
піклується. Давайте пофантазуємо, що при вступі до школи кожному учневі
присвоять герб. Історія змін у гербах окремих школярів протягом часу
навчання в школі була б не менш захоплююча, ніж пригоди д’Артаньяна та
його друзів. А гербом учня з низьким рівнем навчальної діяльності,
брехуна і лежибоки був би простий чорний щит…

Барви і нації

Під легким бризом, що ледь-ледь морщив сапфірову поверхню моря,
велично йшов червоний фрегат, на щоглі якогомайорів англійський прапор…
Плавно входив він у бухту. Кілька шлюпок відчалили від пристані
назустріч кораблю. Раптом все потонуло в страшному гуркоті, що струсонув
повітря. Усі враз поглянули в бік моря. Внизу в бухті замість великого
корабля видно було тільки верхівки його щогл над хмарою диму, що оповив
корабель. “З висоти, на якій стояли наші герої, не розуміючи, що
сталося, вони побачили, як англійський прапор зіскользнув з флагштока на
грот-щоглі і зник у хмарі диму. Ще мить – і на його місці замайорів
золотаво-червоний прапор Іспанії. І тоді вони все зрозуміли.

Так у романі “Одіссея капітана Блада”Рафаель Сабатіні описує
розгром іспанським фрегатом столиці Барбадосу – Бріджтауна. Що ж сталося
в Карлайлській бухті? Чому іспанському кораблеві дозволили спокійно
увійти в чужий порт і холоднокровно розстріляти форт, який захищав
місто? Все пояснюється дуже просто. Корабель плив під прапором Англії, і
жителі Бріджтауна прийняли його за свого.

Так що ж таке прапор? Прапор, як і герб та гімн, є символом
держави. Щоб вказати на належність кого-небудьчи чого-небудь (військової
частини, національної збірної з футболу, корабля чи якої-небудь споруди,
як-от будинку амбасади) до якоїсь країни, використовують прапор –
полотнище, пофарбованев певні барви. Історія виникнення прапорів
губиться в далекому минулому, коли люди поклонялися богам, що уособлвали
явища природи чи життя. Божество сонця ототожнювалосяз жовтим кольором,
води – з синім, війни – з червоним. Залежно від того, якому божеству
поклонявся народ, він вибирав собі колір прапора…

Давним-давно, кілька тисяч років тому, в пониззі Дніпра жив
народ аріїв. За своїм способом життя він ділився на три частини:
жерців-правителів, воїнів та землеробів і скотарів. Кожна частина мала
свій колір: кольором правителів та жерців був білий, колір сивини;
воїнів – червоний, колір крові; землеробів і скотарів – чорний, колір
землі. Згодом арії переселилися в Індію та Іран, а як спадок від них нам
залишилися їхні уявлення про кольори, які збереглися аж до козацьких
часів. Воїни-запорожці одягалися в в червоні жупани і воювали під
малиновим стягом, гетьман мав срібно-білий прапор, а війська магнатів
виступали під червоно-білими корогвами. І вже зовсім недавно, в наші
часи, в Українській повстанській армії, армії селян, був червоно-чорний
прапор. Знаючи арійську символіку кольрів, легко розшифрувати і
польський прапор – червоно-білий. Він означає шляхетсько-військову
державу, якою в Середньовіччі була Польща. Та з плином часу історія
вносить свої корективи. В Європі великий вплив на прапори мало
християнство. В першу чергу – на прапори скандинавських країн, на яких
зображений хрест. Вони дуже схожі між собою і відрізняються один від
одного лише поєднанням барв. П’ять блакитних щитів з п’ятьма срібними
колами, що означають рани Христа, зображені на прапорі Португалії.
Великобританія складається з кількох окремих держав, от її прапор і
містить зразу три хрести: англійський хрест святого Георга (червоний на
білому тлі), шотландський хрест святого Андрія (косий білий на синьому
тлі) та ірландський хрест святого Патріка (вузький косий червоний на
білому тлі).

З деякими прапорами пов’язані легенди. Ось одна з них.
Напередодні важливої битви датському королеві було видіння: білий хрест
на освітленому призахідним сонцем багряному небі. Датчани сприйняли це
як добрий знак і підбадьорені виграли битву. Після повернення додому
король взяв собі за прапор білий хрест на червоному полі.

Коли виникає нова країна, вона обирає собі прапор. Створивши
державу, США помістилина своєму прапорі стільки зірочок, скільки штатів
було у її складі. Час від часу територія країни розширювалася, до її
складу входили все нові і нові штати. І кожен раз на прапорі добавлялися
нові зірочки. Прапори весь час міняли. А щоб добро не пропадало, старі
прапори з меншою кількістю зірочок пускали на підкладки до піджаків і
пальт. До речі, якраз прапор США змінювався найчастіше. Утворившись
після розпаду Югославії, Македонія повернула собі свій прадавній прапор
– жовте сонце на червоному полі. Такий прапор належав ще Олександрові
Македонському.

Але найдавнішим з існуючих нині прапорів є жовто-блакитний
прапор України. Давньогрецький філософ Платон писав, що жовто-блакитні
барви, як і Тризуб, були символами Атлантиди. Атлантиду поглинуло море,
а вцілілі нащадки таємничої країни продовжують шанувати її символіку.

Навіть Платон не знав, коли існувала легендарна Атлантида, зате
сьогодні вже не викликає сумнівів, що теперішній прапор України
зародився 7-8 тисяч років тому на північних берегах Чорного моря. Наші
далекі предки поклонялися богові сонячного світла, якого вони
ототожнювали з жовтим кольором, та богині води, яка ототожнювалася з
блакитним. На прапорі вони ці дві барви об’єднали, тому що за їхніми
уявленнями взаємодія світла і води народжує нове життя. До речі ці
уявлення не застаріли й до сьогодні: при хорошій взаємодії сонця і дощу
чекай гарного врожаю.

Національний прапор відображає світогляд народу, тому народові
не можна нав’язати символіку силою. Яскравим прикладом цього є державні
прапори союзних республік у колишньому СРСР та Югославії. Як тільки ці
республіки здобули свободу, вони повернули собі свої історичні прапори.

Cвою Україну любіть,

Любіть її…Во время люте,

В
останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Тарас Шевченко

Сценарій

усного журналу

“Державні символи України”

Прапор України
(В.Крищенко)

Вже скільки закривавлених століть

Тебе, Вкраїно, імені лишали…

Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить

Внесіте прапор вільної Держави!

Степів таврійських і карпатських гір

З`єднався колір синій і жовтавий.

Гей, недругам усім наперекір –

Внесіте прапор вільної Держави!

Ганьбив наш прапор зловорожий гнів,

Його полотна в попелі лежали…

Але він знав, як день новий розцвів.

Внесіте прапор вільної Держави!

Повірмо в те, що нас вже не збороть

І долучаймось до добра і слави.

Хай будуть з нами Правда і Господь –

Внесіте прапор вільної Держави!

Ведуча: Шановні гості! Вашій увазі пропонується усний журнал
“Державні символи України”

Свою Україну любіть,

Любіть її…Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Тарас Шевченко.

Пісня “Боже, послухай благання”.

Вірш Г.Петрука-Поника “Бачу тебе, Україно”.

Дивлюсь у віки, крізь ментреги історії,

В глибокі степи, над Славутич – ріку –

Шукаю тебе на блакитному обрії

В ряснім вишитті й золотому вінку.

Лечу до твого, Україно народження,

Долаючи мряку густу й снігопад.

І бачу зорі наддніпровської сходження,

І сяйво її на вершинах Карпат.

А то уже ти – і між пшеничними хвилями,

То в срібнім сідлі на баскому коні.

Словами життя – і суворими і милими, –

Диханням землі щось говориш мені.

Повз тебе біжать вороги твої ордами.

І стріли крізь тебе до мене летять.

Та очі твої залишаються гордими,

Хоч рани обох нас печуть і болять.

А то, наче Матінка Божа, під хмарами

Стоїш ти, синам осяваючи шлях.

І ті, що не йдуть ним, – стають яничарами,

А ті, що ідуть – засинають в полях…

А ти все народжуєш нових отаманів

І славних поетів, ратаїв нових…

Навчаєш їх мови і звичаїв маминих,

І святиш мечі проти недругів злих…

Ось вже булаву простягнула Богданові.

А він оддає булаву цю Москві.

І знову твій образ пливе за туманами.

І всесвіт кружляє в моїй голові.

Брудні прапори й вороння над столицею

Жеруть твоє жито царі й королі.

Султани і хани побрязкують крицею,

А ти невмирущо стоїш на Землі,

Шевченкову душу даруєш народові,

Полки гайдамаків, стрільців січових.

І стяг синьо-жовтий – над нивами й водами

У небі твоїм, на вітрах степових.

Якби не могили під Хустом і Крутами,

Не біла ляшня , і червона орда –

Були б ми у волі і правлі розкутими,

Не гнула б тебе, Україно, біда,

Не гинули б діти, замучені голодом,

Не впали мільйони…од куль і хвороб,

Не знали б Сибіру ми з тюрмами й холод

ГУЛАГІВ страшних, Соловків не було б.

З віків повертаюся втомленим поглядом

І ти уже близько на кручі Дніпра,

І руки твої – над Чорнобильським оводом.

І голос до нас: “Воскресати пора!!!”

Пора Україно! Інакше не вижити!!!

Освячуй на подвиг Павличка, Драча…

Навчи: як усе, що вродило нам, вижати,

Як волю здобути без крові й меча.

———————————————–

Перша сторінка.

Ведучий: Перша сторінка нашого журналу присвячена події, яка схвилювала
весь світ – це проголошення незалежної України.

Там упала бомба стопудова,

І земля розсипалась ущент.

Довго, довго зяяла пустиня,

Та весна взяла свої права.

Там розквітла квітка жовто-синя,

І сказала людям – Я жива!

(О.Веретенченко “Квітка України”)

Вірш “Київ” (Г.Гордасевич)

Чому це весняним світлом

Людям осяяло лиця?

Зацвіла синьо-жовтим цвітом

України древня столиця.

Довго була в нарузі історія наша багата.

Шикуймося в лави, друзі!

Сестро, стань ближче до брата!

Будемо разом радіти,

Що дочекалися свята.

Візьміться за руки, діти,

Будемо пісню співати.

Пісню слави полеглим.

Живим – відродження пісні,

Хоч і було нам нелегко,

Та ми народились не пізно.

Була велика руїна,

Було страждання безкрає,

Але – не вмерла Вкраїна,

Душа наша не вмирає!

Ведучий: (зачитує) Акт проголошення незалежності України.
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною, в
зв`язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 19991року.

продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими
міжнародно-правовими документами,

здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада
Української Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність
України та створення Української держави – України.

Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на
території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей Акт набирає чинності з моменту його схвалення.

24
серпня 1991 року.

Верховна
Рада України.

Ведуча: (зачитує) Постанову Верховної Ради Української РСР
Про проголошення незалежності України. Верховна Рада УРСР постановляє:
Проголосити 24 серпня 1991року Україну незалежною демократичною
державою. З моменту проголошення незалежності чинним на території
України є тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти
законодавства республіки.

1 грудня 1991року провести республіканський референдум на
підтвердження Акту проголошення незалежності.

м.Київ, 24 серпня 1991року,

Голова Верховної
Ради Української РСР, Л.Кравчук.

Ведуча: Здійснилася віковічна мрія українського народу,
який сказав тверде і остаточне «так» – 1 грудня 1991року. Результати
референдуму засвідчили єдність всіх наших помислів і прагнень. Україна
стала вільною! Слава ж нашій Україні – вільній, воскресаючій, соборній!

Вірш «Яка краса: відродження країни…»

Яка краса: відродження країни!

Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів.

Мовчали десь святі під попелом руїни,

І журно дзвін старий по мертвому гудів.

Коли відкільсь взялася міць шалена,

Як буря все живе схопила, пройняла, –

І ось, дивись, – в руках знамена

І гімна побід співа невільна сторона.

/ Пісня «Історія нашого народу»/

—————————————————————

Друга сторінка

Ведучий: Друга сторінка журналу присвячується нашій
святині – Українському державному прапору.

“…І стяг синьо-жовтий – над нивами й водами,

В небі твоїм на вітрах степових…”

Вірш “Блакитно-жовтий прапор”.

Здійнявся вперше він Галицько-Волинським

Князівством, що відтак об`єднує під ним

Ще й землю Київську наперекір дрібним

Сваркам і всупереч загарбникам чужинським.

Із воєводою Дмитром, як побратим,

Боровся мужньо він під натиском ординським.

Данило Галицький над орденом Добжинським

Під стягом переміг небесно-степовим.

У синім кольорі була ознака миру,

А в жовтому народ плекав велику віру.

На власний розвиток, просвіту міст і сіл.

Прапор відомий з античних часів. Древні стяги були у
великій шані на Русі ще за часів язичництва, а після впровадження
християнства вони освячувалися образом животворного Христа. Значення
стягів, як святині, зростає – жодне військо без прапора не вирушало в
похід і не втупало в бій.

Історичні джерела донесли до нас досить скупі відомості
про кольори прапорів Київської Русі. У 1910 році синій і жовтий кольори
назвали державними кольорами Давньої Русі, спадкоємницею якої була
передусім Україна.

Одна з версій щодо давньої української традиції поєднання
жовтого й синього кольорів. Згідно з нею слово “хохол”, яким дехто
зневажливо називає українців, – монгольського походження:”хох” – означає
синій, голубий, небесний, “улу” – жовтий.

Для нашої, залитої світлом, країни, жовтий і синій кольори
є і були найбільш підхожі. Це чудесно зрозумів наш простий український
народ, вимальовуючи свої хати спершу в синє, а з затилля в жовте. Ці
кольори давла народові любов до природи, яку він бачив саме в жовтій і
лазуровій окрасці: золотистий степ, синє небо, синє море, ріки з жовтими
очеретами і рудими скелями. Символами України є чисте небо – символ миру
та пшеничне поле – символ достатку.

“…Бій одлунав. Жовто-сині знамена

Затріпотіли на станції знов…”. Кожен, безперечно,
пам`ятає ці слова з балади В.Сосюри. Адже саме з цього твору більшість
громадян України вперше дізналися про саме існування національного
прапора своєї держави. Прапори, як нас вчили, ворожого,
націоналістичного, бо під ним, мовляв воювали проти радянської влади й
народу петлюрівці й бандерівці.

Зрештою, так багато з нас хто і вважав, глибоко не
замислюючись над цим, аж поки навесні 1989 року синьо-жовті знамена не
замайоріли на площах Львова, Тернополя, Івано-Франківська та інших міст
Західної України, а відтак Києва, Харкова, Донецька, Сум. І тисячі тисяч
людей поволі, поступово прозріли, довідавшись усю правду про цей прапор,
що ніякий він не буржуазний чи вороже націоналістичний, а існує ще з
часів Київської Русі, що під ним не один вік чесні сини і дочки народу
нашого йшли здобувати волю і незалежність Україні.

Досі не стерлося відчуття тих днів, коли “стало
можна”. Ідеш вулицею, уздовж якої, а також на будинках тріпочуть на
вітрі синьо-жовті прапори – аж душа завмирає від великої радості й
превеликого щастя. Не вистачало лише невеликої формальності, але і вона
тепер відпала. 28 січня сесія Верховної Ради нашої Республіки більшістю
голосів проголосила синьо-жовтий прапор Державним Прапором України. Це
велика подія і велика наша перемога. Ревно ж бережімо нашу святиню і
стараймося ніколи й нічим не заплямувати її.

Вірш “Живи Україно”.

Живи, Україно, живи для краси,

І сили, і слави, і волі.

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

Довіку тебе не скують ланцюги

І руки не скрутять ворожі,

Стоять твої вірні сини навкруги

З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити, і вмерти з тобою,

І рідні знамена в кривавих боях

Нікли не вкрити ганьбою.

Пісня “За Україну, за її волю”.

———————————————————-

Третя сторінка.

Ведуча: Запрошуємо переглянути третю сторінку журналу, що
присвячена золотому непокірному тризубу.

Вірш Вс.Ткаченка “Тризуб”.

Тризуб ( як сокола, що йде в піке),

Облюбував собі на ловах Рюрик.

І віщий князь Олег на вежах бурих

Метав його зображення стрімке

На печенігів, половців у шкурах.

Цей герб наводив жах – було й таке! –

І дерево життя змогло в`юнке

Не вимерзти в холодних кучугурах.

Сам Олександр здіймав Тризуб увись,

Як з півночі посунули колись

Навали шведів і тевтонів сила,

І коли схрестились грізно меч і спис,

А для наук йому розправив крила

Засновник Академії – Могила.

Про походження, ідею значення знаку тризуба на Україні, як державного
герба, національного знаку і релігійного символу, писали більш як 50
авторів. Як державний герб тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого
1918 року малою радою в Коростені. Як герб тризуб залишився і в час
гетьманату, а далі і за Директорії. Від часу об`єднання УНР і ЗУНР
державним гербом став золотий тризуб на синьому тлі.

Михайло Грушевський вважав, що лише УНР – “єдина спадкоємниця Русі на
визнання знаку тризуба”. І ось, 19 лютого 1992 року за пропозицією
Президента України Л.М.Кравчука Сесія Верховної Ради затвердила малий
герб України.

Вірш “Золотий непокірний тризуб”

Як птах золотий, в переливах

На прапорі має, горить.

Це знак наш, це фабрики й ниви,

Це символ, що будем ми жить.

Це хліб наш, вугілля і цукор

Степи плодовиті, моря…

Це в праці змозолені руки,

Що подвигом завжди горять.

Це наша любов, наша мужність,

Вогняний порив боротьби,

Це наша згуртованість дружня,

Це пісня нової доби.

Це юність, це клич поколінням,

Що йдуть крізь життєву грозу,

Це слава твоя, Україно,

Золотий, непокірний тризуб.

Четверта сторінка.

Ведучий: “Довго нас недоля жерла,

Досі нас наруга жре,

Та ми крикнім: ”Ще не вмерла,

Ще не вмерла і не вмре!”

Так, ви не помилилися, наступна сторінка нашого журналу присвячена
національному Гімну України.

Яка краса: Відродження країни!

Ще рік, ще день назад.

Пісня – душа народу, національні гімни – найвищий прояв його волелюбних
прагнень, духовно-патріотичних устремлінь. Втративши свою державність,
Україна кілька столітть не мала і свого національного гімну, його
заступали патріотичні пісні, що не охоплювали долі всього народу,
розмежованого кордонами австро-угорської та російської монархії.

Яскравим виявом патріотично-національних почуттів українців єдиної нашої
землі стала поява вірша поета й етнографа Павла Чубинського “Ще не
вмерла Україна”.

Жодному нашому творові української літератури не судилась така велична і
трагічна …доля. Велична, бо вньому втілена споконвічна мрія народу стати
суверенним, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України.

Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, забороняли, та як
не силувались – не вбили.

Відроджуються, воскресають національні традиції України: її символіка,
патріотичні та духовні гімни, серед яких і “Ще не вмерла Україна”.
Тисячі і тисячі синів українського народу з цим гімном на устах
боролися за волю України, страждали у царських тюрьмах, ішли на
заслання, гинули героїчною смертю у повстанських загонах.

Вірш “Монолог Франка”

В багно звірми притоптана калина,

Російська мова в душу нам плює,

Та ще не вмерла мертва Україна,

Народ в народі знову повстає!

Народу шлях показують суди.

Недарма ж звуться ті суди народні.

Садить він по півночах сади

І добува метали благородні.

І вчать кого майори філософії,

І підривають йому береги.

І навкруги усе вже пересохло

Але не все ще всохло навкруги!

Нас і виховують, нас і приховують.

Не вислуховують, так підслуховують.

Серед зими, народе, й серед літа

Стоїть в снігах надій твоїх Говерла,

Але ти вже розлився на півсвіта

І рабська твоя падає орбіта

І ще не вмерла!

З піснею-гімном пов`язані вікові поривання нашого народу до
незалежності, яка в наш час стала реальністю. Тому нова незалежна
Україна обрала мелодію і слова пісні “Ще не вмерла Україна” за свій
Державний гімн. Пісні, створеної діячами культури Наддніпрянщини і
Галичини. Пісні, яка понад століття одухотворювала національно –
духовні поривання народу до своєї незалежності, кликала народ до святої
Волі. І от, 15 січня Президія Верховної Ради України затвердила музичну
редакцію гімну України.

Ведучий: (зачитує) Указ Президії Верховної Ради України про Державний
Гімн України.

Президія Верховної Ради України постановляє:

Затвердити музичну редакцію Державного гімну України, автором музики
якої є М.М.Вербицький.

Запровадити повсюдне виконання Державного гімну України, затвердженого
цим Указом з 16 січня 1992 року.

Визначити таким, що втратив чинність Указ Президії Верховної Ради
Української РСР від 22 березня 1978 року “Про державний гімн УРСР”

М.Київ, 15 січня 1992 року, Голова Верховної Ради І.Плющ.

Гімн “Ще не вмерла Україна”

Вірш “ В день Воскресення”

Р.Купчинський

“Христос воскрес – воскресне й Україна” –

Ось заповіт, що йде од рода в род,

На нього жде століттями країна,

І ним живе і кріпиться народ.

Христос воскрес перед Європейським людом

Хоч був умер, пробитий, погребен.

Але народ не воскресає чудом,

А працею і силою рамен.

Не вірте ви, що мов роса на сонці

Погинуть так всі наші вороги,

Що заживем у рідній сторононці,

А коло нас приятелі, други!

А хоч би й так, а хоч би й ми воскресли

Не працею, а чудом, як Христос,

Та за часом нас знову би понесли

На кладбище, на місце смут і сльоз.

А хоч би й так, а хоч би й вороженьки

Як та роса погинули зовсім,

То прийде ніч і впаде потихеньку

Нова роса, і виїсть очі всім.

Вірш “ Ти не загинеш, Україно”

М.Чернявський.

Ти не загинеш, Україно!

І мова прарідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік. І світ – зоря,

Твоя зоря засяє

Поглянь – слов`янство оживає

І сили пробує свої:

Ганебні ярма розбиває,

Докупи всіх синів скликає…

А то ж усе брати твої!..

Ні, не умре ніколи мова,

Якою син співає твій,

Якою люд скликав Підкова,

Богдан славетний і Палій.

Якою Січ буйна пишала,

Якою наш Кобзар співав,

Яка степи опанувала, і мільйони об`єднала

Людей – братів!

Хто не чував

Пісень по селах вечорами

І жартівливих, і сумних?

То долю рідними словами

Народ виспівує у їх.

О, ні, Вкраїна не загине!

Коли народний океан,

Співа, неначе той орган,

Є сила в нім – душа єдина.

Пісня “ Ой, у лузі червона калина похилилася”.

С.Чернецький

Коли співають – пісня ще жива.

Співуче серце грати розрива.

Не вб`ють громи зловісні

Життя правічну пісню.

Громи не вб`ють!

Співайте, люди, нелюдам дна зло,

Співайте хором, щоб там не було!

Хай спів стрясає груди.

Співайте хором, люди!

Співайте хором, люди!

Співайте хором, люди!

Співайте, співайте, співайте.

ВИСНОВКИ

Національні символи в усіх народів і в усі часи були відображенням
високого духу народу, його духовних поривань, своєрідним генетичним
кодом нації, його унікальністю. Зацікавленість громадянина країни
історією виникнення символіки держави, вивчення її розвитку завжди
свідчило про вірність обраного шляху формування громадянських рис
особистості, патріотизму, національної свідомості, активної життєвої
позиції.

У наш час гостро постає проблема становлення людини-патріота. І тому
саме вивчення учнями історії символіки, виховання поваги до неї
послугуватиме цій меті – формування ідейно-переконаного громадянина,
справжнього патріота України.

Виховання любові і пошани до державної символіки, ритуалів суверенної
України посідає одне з чільних місць у системі громадянського, зокрема
патріотичного, виховання учнів.

Державна символіка покликана формувати громадянську гідність,
патріотичні почуття і впевненість молоді у майбутньому своєї держави.

У навчальних закладах переважної більшості демократичних країн світу
повагу до державних символів введено у ранг пріоритетних елементів
громадянського виховання.

Національні символи – це свідчення високого духу народу, його
історичних прагнень, унікальності, своєрідний код нації. Вони покликані
послужити надійною основою формування громадянських рис особистості, її
патріотизму, національної свідомості, активної життєвої позиції.

Метою використання державних символів у навчально-виховному процесі є
формування почуття свідомого громадянина України, здатного захищати її
незалежність, готового взяти на себе відповідальність за добробут і
безпеку своєї родини, народу.

ЛІТЕРАТУРА

Акт проголошення Незалежності України // Радянська Україна. – 1991. 31
серпня.

Декларація про державний суверенітет України. – К. Україна. 1991.

Конституція України, ст.20. – К.1996.

Про державні символи України: Постанова Верховної Ради України /№347/ 96
– В.Р. 3 вересня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996,
№45, с.660.

Вакулюк П.П. Оповіді про дерева. – К.:Урожай, 1991.

Дмитренко Микола Народні повір’я. – К., 1991.

Івченко Сергій. Зелений світ. – К.: Веселка, 1986.

Ковальчук О.В. Українське народознавство. Книга для вчителя. – К.:
Освіта.1992. – с.129-134.

Кондратюк Андрій. З вишневого саду. – К.: Молодь, 1991.

Костомаров М.І. Слов’янська міфологія. – К.: Либідь, 1994.

Косма древньої України. – К., 1992.

Нащадки святої трійці. Генеза української державної символіки в
дослідженні кандидата філософських наук Олексія Братко-Кутинського. –
К., 1992.

Потебна А.А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. –
Харьков, 1860.

Рубцов Н.Н. Символ в искусстве и жизни. – М.: Наука, 1991.

Сергійчук В.І. Національна символіка України. – К.: Веселка, 1992. –
с.109.

Скуратівський Василь. Берегиня. – К.: Радянський письменник, 1987.

Скуратівський Василь. Місяцелік. – К.: Мистецтво, 1993.

Скуратівський Василь. Покуть. – К.: Довіра, 1992.

Уроки з народознавства. К.: 1995 /Упорядник Дмитренко М.К./.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020