Досвід патріотичної діяльності дитячо-юнацької організації
„Камелія” Кам’янського еколого-економічного ліцею Кам’янської районної
ради Черкаської області
Анотація
Матеріал містить досвід пошукової роботи у напрямку патріотичного
виховання учнів Кам’янського еколого-економічного ліцею Кам’янської
районної ради Черкаської області. Досвід участі у Великій Вітчизняній
війні ветеранів Доненка А.А. і Беспалого Г.Ф., розповіді ветеранів
записані учнями ліцею.
Автори: Безверха Тетяна Миколаївна – заступник директора з
навчально-виховної роботи ліцею, вчитель історії; Гуренко Наталія
Костянтинівна – заступник директора ліцею з виховної роботи.
Громадянсько-патріотичне виховання
Свою роботу ліцей підпорядковує завданням Державної програми виховання
громадянина-патріота незалежної України, готового до життя і праці. Ми
націлюємо наших вихованців на високу професійну підготовку, творчу
працю. У світлі підготовки до відзначення славетної дати в нашій
історії – 65 річниці Перемоги, протягом 2009 та 2010 років у закладі
активізувалося громадянсько-патріотичне виховання. Ліцеїсти активно
включилися до пошукової роботи в рамках Всеукраїнської
історико-краєзнавчої Акції «Шляхами подвигу і слави».
Ми реалізовували основні завдання Акції щодо увічнення бойових
подвигів захисників Батьківщини в роки боротьби з нацизмом, поглиблення
знань учнів з історії свого краю в роки війни, вивчення героїчних і
трагічних подій Другої Світової війни.
У Кам?янському еколого-економічному ліцеї були розроблені і
здійснювалися заходи по підготовці та відзначенню 65-ї річниці Перемоги
у Великій Вітчизняній війні:
* План зустрічей з ветеранами ВВ війни, солдатськими вдовами, очевидцями
подій війни у Кам’янському районі на 2009-2010 навчальний рік, збір та
систематизація розповідей.
* Зустрічі з людьми, які пережили Голодомор 1932-33 років, збір та
систематизація розповідей.
* Походи по місцям бойової та партизанської слави (Холодний Яр).
* Вахти Пам’яті біля Обеліску Слави.
* Допомога ветеранам та людям похилого віку вдома по господарству.
* Опис бойового шляху ветеранів ВВ війни, фото на згадку.
* Виховні години, присвячені подіям війни, зустрічі з очевидцями подій,
дітьми війни, збір та систематизація розповідей.
У 2010-2011 навчальному році ми продовжуємо запрошувати на зустрічі
ветеранів Великої Вітчизняної війни, очевидців подій війни. Адже
сьогоднішнім вихованцям пощастить застати цих людей серед нас.
У День Перемоги. Фото на згадку з ветераном війни Беспалим Г.Ф.
Ліцеїсти у Почесній варті біля Обеліска Слави у День Перемоги
Беспалий Григорій Федорович ( народився 1924 року)
Розповідь ветерана записали учні 9 класу
(класний керівник – Чумаченко В.С.)
Війна – це велике горе! Вона приносить сльози і біль, робить дітей
сиротами, а дорослих – нещасними.
Народився я в селі Ребедайлівка, що знаходиться неподалік
Кам’янки. Як усі, закінчив семирічку, вирішив поїхати працювати до
брата, котрий, працював у Борисполі техніком на чотиримоторному
літаку, яких у Союзі було лише сім. Читав я тоді багато книжок про
великих полководців, і хотів втекти до армії, але брат заборонив.
Влаштувався на роботу слюсарем по ремонту літаків.
Йшов одного разу на роботу, почув гуркіт літаків над головою.
Нарахував щось їх з 20, а коли роздивився в бінокль, то побачив замість
червоних зірок на крилах хрести. Я звернувся до старшого лейтенанта,
сказав про хрести на крилах літаків, а той наказав негайно ховатися.
Адже в той час у Борисполі був великий бензосклад, і німецькі пілоти
закидали бомбами місто. Все здригалося від вибухів, і я почав
молитися, проказував «Отче наш».
Такою була моя перша зустріч з війною. А було мені тільки 17.
Війна тривала… І ось 30 січня 1944 року наші війська дісталися до
мого рідного району, до Кам’янки. У районі школи № 1 почалася
невелика перестрілка: німці не хотіли покидати містечко. У воєнкоматі
почався набір до армії. Я відразу туди з’явився, і мене забрали в той
же день. Спочатку трохи навчали стріляти, у с. Бірки була навчальна
частина. Часи були важкі: йшов 4-й рік війни, одягти нічого, взуття
порване.
Воював я під Корсунем. Скажу вам, це було справжнє пекло! Постійно
у бій та нестерпний холод, зими ж тоді були куди холодніші! А одяг на
нас: порвані галіфе, порвані чоботи, гімнастерки, шинелі, шапок не
видавали, а зірки з консервних бляшанок вирізали.
†
?
?
u
v
x
|
A
4 8 ? ue
x
|
A
якої німці почали відступати, а ми тіснили їх аж до Дніпра, до
Вільхівця. Коли перебиралися через болото, у мене порвався чобіт.
А діло було вночі, поки чобіт кабелем зв’язав, відстав від своїх. Почав
я тихо своїх гукати. Почули мене німці, почали стріляти. Я впав в окоп,
бачу, що потрапив до німецького окопу, німець прямо переді мною
з’явився…
Та я не розгубився. Багато ми знали про німецький полон. Не
хотів я потрапляти до їх лап, вони ж катували наших солдат, зірки на
тілі вирізали. А якій людині хочеться, щоб над нею знущалися!? Накинувся
я тоді на німця з величезною злістю. Був густий туман і німці всліпу
стріляли, та по мені не влучили: молодий я тоді був, бігати швидко вмів.
А взагалі, було в мене одне поранення в ногу осколком, яке дає про себе
знати досі…
… Дійшли ми до Молдови.
Там я захворів на малярію, вилікувався та й знову –
на фронт. Сидимо одного разу з хлопцями в окопі, а спрага така, хоч би
краплю води Неподалік був журавель та колодязь з
водою, але місцевість німцями прострілювалася. Попросив я хлопців
пильнувати, а сам – по воду.
Пішов з казанком до того журавля, опустив його, зачерпнув,
підняв і випив сам цілий казан води, згадав про хлопців, знову
опустив журавля, аж він як заскрипить!.. Почули цей скрип німці,
почали стріляти. Я швиденько витяг казан і побіг до своїх! Так я
побратимів-солдат напував.
Багато цікавого розповів ветеран про себе, про війну
Ветеран Великої Вітчизняної війни
Доненко Антон Андрійович (17.01.1921 – 13.12.1999 рр)
(Розповідь учениці 11 класу Кам’янського еколого-економічного ліцею
Іванченко Ольги)
Ми, діти ХХІ століття, народилися і виросли у мирний час дуже мало
знаємо про останню війну. Нам здається, що це було так давно, і важко
уявляємо, що до неї мали відношення наші самі близькі люди.
Коли я була маленькою і приїздила у село, де жили мої старенькі
дідусь і бабуся, я бігала по зеленому споришу у дворі, сідала біля
дідуся, щось розпитувала.
Минули роки. Я вже випускниця. Дідуся Антона давно немає з нами, але
правда про ту страшну війну і подвиг нашого народу в ній тепер хвилюють
дедалі більше. Про дідуся, його воєнні будні мені розказали мої
близькі.
Мій прадід народився 17 січня 1921 року в селі Пляківка в сім’ї
колгоспників. Його батько – Доненко Андрій Ігнатович, невтомний
трудівник, мати – Христина Степанівна – виховували трьох дітей: крім
Антона Андрійовича ще були молодші діти – брат Григорій і сестра Ганна.
Закінчив до війни Пляківську семирічку. І, як і всі
хлопці-односельці, був призваний Кам’янським районним військкоматом
Черкаської області до дійсної військової служби 10 серпня 1940 року,
майже за рік до війни. Служив телефоністом у 77 відділенні батальйону
зв’язку. А у травні 1941 року був зачислений у 88 відділення полку
зв’язку.
Коли у 22 червня 1941 року німці бомбардували Київ, дідусь був у
діючій армії. Йому випало на долю пройти усю війну – від самого її
початку і до кінця. Така доля випала далеко не кожному солдату Другої
Світової.
Дідусь брав участь у боях за визволення великих і маленьких міст,
десятків сіл. Серед них – бої за визволення Новоросійська, Коростишева,
Житомира, Бердичева, Тамани у складі 18-ї армії. 18-а армія (з 15
лютого по 5 квітня 1944 р. — 18-а десантна армія) сформована в червні
1941 р. на базі керування військ Харківського й Київського Особливого
військових округів. У неї були включені 17-й стрілецький корпус (96, 60
горнострілецькі й 164-а стрілецька дивізії), 16-й механізований корпус (
15-я й 39 танкові й 240 моторизована дивізії), 64-а змішана й 45-а
авіаційні дивізії. 25 червня 1941 р. армія була виведена з резерву
Ставки ВГК і включена до складу Південного фронту.
Доненко Антон Андрійович (1921-1999 рр)
Книжка червоноармійця Доненка А.А.
Нагрудний знак ветерана війни Доненка А.А.
Вітальна листівка від однополчанина Панпуріна П.Д. Доненку А.А.
Нагороди ветерана війни Доненка А.А.
Бойові побратими. Зустріч 1968. (Доненко А.А.)
Зустріч однополчан 20.06.1981 року
Зустріч ветеранів 18 армії у Туапсе біля Вічного Вогню. 1978 рік.
Зустріч однополчан 18 десантної армії. 1968 рік.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
