.

Мельник Людмила Василівна ‘Психологічні механізми оптимізації гендерної взаємодії у контексті педагогічної діяльності’

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
138 1087
Скачать документ

Мельник Людмила Василівна

Психологічні механізми оптимізації

гендерної взаємодії у контексті педагогічної діяльності.

Якщо ми потребуємо демократії, то мусимо в ній
виховувати молодь, і не тільки для того, щоб підтримувати в країні
соціальну рівність та порядок. А й для того, щоб ця молодь могла
утворити новий, кращий гуманний світ. Треба розвивати в дитині
самосвідомість, само розуміння, оцінку своїх сил, свою соціальну
вартість.

Софія Русова

Наприкінці ХХ століття людство відкрило для себе новий гендерний
світ. Серед багатьох тенденцій і явищ останнім часом одними з
найпозитивніших можна вважати швидке залучення жінок до соціального та
політичного життя, появу стандартів демократичних держав із
40-відсотковою присутністю жінок на вищих законодавчих та
адміністративних посадах.

Україна, рухаючись у бік європейського співтовариства, робить перші
кроки в розв’язанні гендерних проблем – соціального партнерства жінок і
чоловіків та гармонійної взаємодії двох біосоціальних груп в інтересах
суспільства.

Рівень демократичності суспільства й цивілізованості людських взаємин
визначається низкою критеріїв, найсуттєвіший з них – ставлення
суспільства до жінок та їхніх прав. Тому порушення проблем гендерної
асиметрії у сферах культури, економіки, політики, освіти, формування в
Україні ефективної політики рівних можливостей для чоловіків і жінок –
одна з умов розбудови демократичної держави.

Гендерна наука відносно молода, тому й тлумачення самого поняття
«гендер» ще й досі є проблематичним.

Перші наукові праці з гендерної проблематики з’явилися близько 20
років тому. Початок ХХІ століття ознаменувався пошуком шляхів
соціального партнерства жінок і чоловіків, рівномірного використання їх
потенціалу в будь – якій сфері життєдіяльності, що є метою сучасного
людства.

«Гендер» (з ангійської gender- «рід», «стать») означає соціальні
стосунки між людьми різних статей», «поділ ролей на чоловічі та жіночі».

Відповідно під гендерною рівністю мається на увазі рівний правовий
статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації,
можливість особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах
життєдіяльності суспільства. Гендерна рівноправність – це рівне
ставлення та оцінювання суспільством подібностей та відмінностей між
жінкою та чоловіком і розрізнення ролей, які вони відіграють.

Законодавче закріплення гендерної рівності фактично розпочалося у
другій половині ХХ століття. Наприклад, боротьба жінок з чоловіками за
рівні виборчі права точилася ще у ХІХ столітті, хоча відомі факти
боротьби жінок за свої права раніше. 10 грудня 1948 року на ІІІ сесії
Генеральної Асамблеї ООН в Парижі було прийнято Загальну декларацію прав
людини положенням якої є рівність правового статусу людей. У статті 1
Декларації проголошено, що «усі люди народжуються вільними й рівними за
своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні
діяти один стосовно одного в дусі братерства». Статтею 2 Декларації
«кожній людині надаються всі права і свободи незалежно від раси, кольору
шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань,
національного, соціального чи станового походження, майнового або іншого
стану».

З того часу ООН та інші міжнародні організації активно ухвалюють
міжнародні документи, які зобов’язували уряди країн світу вживати
заходів із забезпечення рівності жінок та чоловіків. Кульмінацією цього
процесу стало прийняття Конвенції ООН з ліквідації всіх форм
дискримінації щодо жінок у 1979 році, яка у 1980 році була ратифікована
Україною. Положення міжнародних правових актів знайшли відображення в
українському законодавстві. Ще 1999 р. Верховна Рада України схвалила
Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї
та жінок і Концепцію державної сімейної політики – документи, спрямовані
на підвищення ролі жінки в українському суспільстві.

У Конституції України (статті 3, 21,24,51) також закріплено гендерну
рівність в Україні. Зокрема у ст. 24 зазначено, що рівність прав жінок і
чоловіків забезпечується: наданням їм рівних можливостей у
громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та
професійній підготовці, у праці та винагороді за неї тощо.

Важливим правовим кроком держави у бік утвердження гендерної рівності
в Україні стало прийняття Закону України «Про забезпечення рівних прав і
рівних можливостей жінок і чоловіків» ( 2006 р.), який закладає основи
державної політики з гендерних питань. Відповідно до Закону, державна
політика в Україні щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і
чоловіків спрямована на утвердження гендерної рівності, недопущення
дискримінації за ознакою статі, забезпечення рівної участі жінок і
чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень, виховання і пропаганду
серед населення України культури гендерної рівності та ін. У Законі
України «Про забезпечення рівних прав і рівних можливостей жінок і
чоловіків» вперше визначено поняття гендерної рівності в Україні, а
також у якості головної мети поставлено завдання забезпечити рівність
прав і можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності
суспільства; закон забороняє дискримінацію за статевою ознакою.

Гендерні проблеми не є лише жіночими проблемами – це проблеми всього
суспільства, хоча більшість світових та українських праць, присвячених
гендеру, належить жінкам, тобто жінка є об’єктом гендерних досліджень.

Конституційне закріплення принципу рівноправності жінок і чоловіків
свідчить, що українська держава, її соціум прагне вийти на європейський
і світовий рівень у розв’язанні гендерних проблем та регулюванні
стосунків між чоловіками та жінками. А це важливий аспект розвитку
людського потенціалу, подолання вікових бар’єрів, що спричинили гендерну
нерівність.

hg

?

=Дотримання принципу рівності статей у соціальному, економічному,
політичному житті суспільства, а також такий рівень громадянської
свідомості, де успішно відтворюються демократичні цінності, гарантують
підтримку гідності кожної людини незалежно від статі. Це показники
гендерної культури.

Порушення питань гендерної рівності та гендерної рівноправності,
руйнування старих стереотипів про жінку як другорядну особу – характерна
ознака сучасності, тенденція до гармонізації стосунків двох половин
людства, основи якої було закладено й сформовано ООН та Радою Європи.

Загальна Декларація прав людини закріпила один з основних принципів
недопущення дискримінації – й проголосила, що всі люди народжуються
вільними й рівноправними і що кожна людина повинна мати всі права та
свободи без будь – якого обмеження за ознакою статі.

На сьогодні міжнародна спільнота активно переймається питанням про
підвищення соціального статусу, суспільної оцінки й незалежної
винагороди жінкам, роль і внесок у загальну справу яких постійно
зростає. За даними ООН, жінки виконують 75% всієї роботи у світі, але їх
доходи становлять лише десяту частину світових заробітків; жінкам
належить лише 1 % світової власності, вони становлять 75 % серед
неписьменних у світі. Тому не випадково на Саміті тисячоліття ООН
представники 189 держав узгодили вісім ключових цілей розвитку, серед
яких ставиться завдання до 2015 р. розширити права і можливості жінок, а
також досягнути рівності між жінками та чоловіками.

Істотні зміни, що відбулися в різних сферах життя України, не могли
не торкнутися освітньої галузі. Найвиразнішою ознакою інноваційних змін,
що потребують відповідних науково-методичних, організаційно-педагогічних
рішень, є оновлення на засадах гендерної просвіти та інтеграції
гендерного підходу в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами.

Осягнення питань гендерної освіти не відбувається лише шляхом
проведення лекцій або семінарів. Увага приділяється як теоретичним
питанням, так і експериментальним способам навчання та дослідження. Так,
учні залучаються до активної участі в робочих групах, обговореннях,
міні-проектах.

При проведенні Уроку гендерної грамотності, як, власне, й під час
навчального процесу в цілому, вчитель має враховувати певні психологічні
відмінності у стилях поведінки учнів під час обговорення важливих
питань. Юнаки, зазвичай, відповідають на запитання вчителя більш
впевнено, наполегливо й швидко, не завжди переймаючись при цьому якістю
відповіді. Учениці ж , як правило, мають більше терпіння дочекатися
своєї черги, щоб висловитися, ретельно продумують формулювання своєї
відповіді й добирають відповідні слова.

Для більшості дівчат шкільного віку обговорення – це, у першу чергу,
шлях до встановлення певних взаємин, обміну досвідом, враженнями,
думками. Для юнаків же – засіб відстоювання своєї незалежності в
поглядах і діях, привернення до себе уваги, демонстрації своєї ерудиції.
Ці відмінності в психологічних установках є природними й у жодній мірі
не свідчать про «перевагу» чи навпаки «недоліки» жінок чи чоловіків.
Педагогу слід враховувати, що у більшості випадків поява стереотипів
щодо «більшої пристосованості» хлопців чи дівчат до тих чи інших занять
мала під собою історичне, соціальне, а не гендерне підґрунтя.
Досліджено, що хлопців, які дома мають комп’ютер і регулярно працюють на
ньому, у декілька разів більше, ніж дівчат. Проте визначальним є інше –
як ставляться до комп’ютера ті й інші. Для хлопців робота з комп’ютером
є, крім іншого, вправлянням у майстерності поводження зі складною
технікою, проявом «влади» над нею. Дівчата ж сприймають комп’ютер, як і
іншу техніку, не як забаву чи іграшку, а як інструмент, за допомогою
якого вони можуть виконати певну роботу. При проведенні Уроку гендерної
грамотності та будь-якого іншого заняття важливо дотримуватися балансу в
частотності звертань як до хлопців, так і до дівчат. Вчителю слід
добрати такі ситуації чи конкретні випадки для обговорення, щоб кожен з
учнів відстоював свою точку зору, а не солідаризувався під час дискусії
з представниками своєї групи.

Нині ще домінують традиційні патріархальні погляди на жінку, головне
призначення якої – виховувати дітей, бути «за мужем» та прикрашати його
життя. Гендерний підхід потребує усвідомлення понять гендерної культури,
гендерної просвіти, гендерної рівності та реформування всього життя
людей.

Не менш важливими є соціальні умови, за яких жінка не може повною мірою
реалізувати себе в певних сферах життєдіяльності, що є недоліком
розвитку багатьох сучасних суспільств.

Унаслідок дефіциту державного фінансування, низького рівня заробітної
плати, зниження мотивації педагогічна діяльність перестає бути головним
заняттям для чоловіків, вони досить легко пропускають сюди жінок, але не
на всі посади, освітою управляють переважно чоловіки.

Актуальними для досягнення гендерної рівності є такі чинники:

– розширення представництва жінок на вищих щаблях державної влади та
бізнесу;

– забезпечення рівності в доступі до робочих місць та в оплаті праці
жінок та чоловіків;

– створення умов для поєднання як для жінок, так і чоловіків – роботи й
кар’єри з сімейними обов’язками.

У нашій країні поступово відбувається зміна поглядів на роль як
жінки, так і чоловіка, в громадянському суспільстві в сенсі їх
політичних, соціальних, економічних, громадянських і культурних прав та
умов для їх реалізації на практиці.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020