Формування життєвої компетентності дитини дошкільного віку

Формування життєвої компетентності

дитини дошкільного віку Ірина Леонович, дошкільний навчальний заклад № 3
«Ізумруд»

м. Кам’янка

Зміни в житті суспільства зумовили зміни в соціальному замовленні щодо
дошкільної ланки освіти як основи становлення життєвої компетентності
дитини.

Випускник дошкільного закладу має адаптуватися до школи першого ступеня,
тобто має відбутися пристосування дитини до загальноосвітнього закладу,
в якому провідним типом діяльності є навчальна.

По-друге, навчальна діяльність базується на сформованому в дошкільному
віці базисі особистісної культури дитини та відповідної віку життєвої
компетентності.

Таким чином, сучасний дошкільний заклад забезпечує навчання, виховання,
розвиток кожної дитини. Зміст дошкільної освіти, окреслений Базовим
компонентом дошкільної освіти та Державною базовою програмою,
зорієнтований на об’єктивні закономірності психічного розвитку дитини на
кожному віковому етапі, на потреби та пріоритети зростаючої особистості.

Світосприймання та специфіка життєдіяльності мають свої особливості:

* висока прихильність дитини до дорослих;

* домінування в житті дошкільника інтимно – особистісних контактів у
порівнянні з діловими;

* активне входження в соціальні ролі члена родини, товариша, друга в
колі однолітків, вихованця для вихователів;

* висока емоційна насиченість буття;

* безпосередність, щирість, відкритість реагування на результати
діяльності, вчинки, події тощо;

* нездатність дитини довго концентрувати увагу на предметах, подіях;

* освоєння довкілля через нерегламентовані види діяльності –
спілкування, сюжетно – рольову гру, самостійну художню та предметно –
практичну діяльність;

* відносна свобода від серйозних обов’язків.

Таким чином, вихователі мають спрямувати свою педагогічну діяльність на
формування життєвої компетентності дитини та відповідної віку моральної
зрілості, враховуючи особливості розвитку сучасного дошкільника.

Пізнавальна компетентність формується в різних видах специфічної
діяльності дитини у вигляді предметно – практичних дій, дослідництва,
спостережень, ознайомлення з довкіллям, участі в дидактичних іграх,
вправах тощо. Свідченням наявності пізнавальної компетентності є:

* елементарні форми логічного мислення дитини;

* компетентність дитини у сферах життєдіяльності, а саме таких:

«Природа», «Культура», «Люди», «Я сам», розвинуті образні форми
сприйняття світу, сформовані дитячі форми світосприйняття, цілісного
бачення світу;

* загальнопізнавальні вміння – спостерігати, обстежувати, виділяти
головне й другорядне, порівнювати, запам’ятовувати, бачити проблему,
розв’язувати її, розмірковувати, усвідомлювати матеріал;

* загальномовленнєві вміння – слухати, запитувати, доводити
правомірність умовисновків, налагоджувати мовленнєву комунікацію.

3/4

ooeeo–??‚‚‚‚‚‚‚

+?+f,ae,ue,&-¦-d.?.oooooooooooooooooooooooooooo

дитини, і має відповідати вимогам * фізичне, психічне, морально –
духовне здоров’я дошкільника;

* збалансоване прагнення до самореалізації, саморозвитку і
самозбереження;

* довільність психічних процесів, володіння елементарними формами
самореалізації поведінки та діяльності;

* розвиненість уяви як передумова креативності;

* вияв різних видів активності – фізичної, соціально – моральної,

емоційної, пізнавальної, мовленнєвої, художньої, креативної;

* оптимістичне ставлення до життя, віра у власні можливості, наявність
найпростіших форм життєвої перспективи;

* наявність зачатків почуття совісті як механізму особистісного

зростання;

* висока самоповага;

* сформованість індивідуального обличчя, особистісного стрижня.

Порівняний аналіз показників життєвої компетентності старших
дошкільників і молодших школярів

Дошкільник Школяр

Пізнавальна компетентність

– прагнення отримати нову інформацію;

– засвоєння системи знань, відповідній віку;

– загально-навчальні вміння й навички (організаційні,
загальнопізнавальні, загальномовленнєві, контрольнооцінні);

– здатність сприймати дорослого як вчителя, а себе самого – як учня;

– уміння навчатися та оперувати знаннями;

– навчальні досягнення.

Особистісна компетентність

– дитячий світогляд (знання й досвід: практичний, ціннісний, чуттєвий);

– самосвідомість, здатність до рефлексії;

– розвиток індивідуальних здібнос-тей і талантів;

– здатність до рефлексії;

– саморегуляція діяльності й поведінки;

– елементарна система дитячих цінностей;

– домірність переживань реальним подіям;

– уміння регулювати свою поведінку;

– обізнаність у власних сильних та слабких сторонах.

Самоосвітня компетентність

– здатність дитини докладати особистісні зусилля;

– наявність самостійності як базової якості особистості;

– становлення адекватної оцінки та здатності до самоконтролю;

– здатність до самонавчання;

– гнучкість застосування знань, умінь навичок в умовах швидких змін;

– самоаналіз, самоконтроль за власною діяльністю.

Соціальна компетентність

– знання про людей, їх стосунки;

– повага до людей;

– уміння співпрацювати, співчувати; розуміти почуття інших людей;

– справедливість;

– уміння спілкуватись;

– зачатки почуття совісті;

– співпраця, робота в команді, комунікативні навички;

– здатність приймати власні рішення;

– соціальне єднання;

– ціннісні орієнтації;

– розвиток особистісних якостей;

– саморегуляція;

– культура міжособистісних відносин.

Компетентне ставлення до власного здоров’я

– має уявлення про себе; свій організм;

– вміє уникати небезпеки;

– орієнтується у показниках власного здоров’я;

– здоров’я – соматичне, клінічне, фізичне, психічне;

– рівень валеологічних знань.

Таким чином, у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні та
Державній базовій програмі розкрито специфічні особливості дошкільного
дитинства, враховуючи які практичні працівники дошкільних закладів і
шкіл мають можливість уникнути або пом’якшити кризові прояви в дітей,
що і є головною ознакою забезпечення наступності між дошкільною і
шкільною освітою.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Формування життєвої компетентності дитини дошкільного віку

Шкапенко Людмила Василівна, Звенигородський методичний кабінет РДА,
методист з дошкільного виховання,

Відділ освіти Звенигородської райдержадміністрації, проспект Шевченка,
63 м. Звенигородка, 20200

067- 424-81-87

Процес забезпечення наступності дошкільної і початкової шкіль-

ної ланок освіти можна зазначити як створення умов для такої зміни, коли
відбувається неперервний загальний розвиток дітей і професійно-духовне
самовдосконалення педагогів. Випускник дошкільного закладу має
адаптуватися до школи першого ступеня, тобто має відбутися пристосування
дитини до загальноосвітнього закладу, в якому провідним типом діяльності
є навчальна.

Навчальна діяльність, по-перше, потребує від дитини нових соціальних
взаємин у діаді «дитина – дорослий», а саме – «учень – учитель», тобто
прийняття нової соціальної ролі – «учень» через визнання дорослою
людиною, яка буде його вчити, що і як саме треба робити. По-друге,
навчальна діяльність базується на сформованому в дошкільному віці базисі
особистісної культури дитини та відповідної віку життєвої
компетентності.

Таким чином, сучасний дошкільний заклад забезпечує навчання, виховання,
розвиток кожної дитини. Сучасна філософія дошкільної освіти висуває
погляд на дитину як цінність, підкреслює безумовну віру в її потенційні
можливості та природну обдарованість.

Становлення первинного світогляду, довільної поведінки, усвідомленого
«Я», здатності об’єктивно оцінювати себе – під-порядкування мотивів
відбувається в специфічних видах дитячої діяльності:
предметно-практичній, спілкуванні, сюжетно-рольовій грі.

Проте випускник дошкільного закладу має адаптуватися до школи першого
ступеня, де повинно відбутися пристосування дитини до провідного типу
діяльності – навчальної та нових соціальних взаємин.

Зміст дошкільної освіти, окреслений Базовим компонентом дошкільної
освіти та Державною базовою програмою, зорієнтований наоб’єктивні
закономірності психічного розвитку дитини на кожному віковому етапі, на
потреби та пріоритети зростаючої особистості.

Світосприймання та специфіка життєдіяльності мають свої особливості:

– висока прихильність дитини до дорослих;

– домінування в житті дошкільника інтимно – особистісних кон-

тактів у порівнянні з діловими;

– активне входження в соціальні ролі члена родини, товариша,

друга в колі однолітків, вихованця для вихователів;

– висока емоційна насиченість буття;

– безпосередність, щирість, відкритість реагування на результати

діяльності, вчинки, події тощо;

– нездатність дитини довго концентрувати увагу на предметах,

подіях;

– освоєння довкілля через нерегламентовані види діяльності – спі-

лкування, сюжетно – рольову гру, самостійну художню та

предметно – практичну діяльність;

– відносна свобода від серйозних обов’язків.

Показниками життєвої компетентності дитини дошкільного віку вважають
оптимальну для вікового періоду модель провідної

діяльності, тобто:

– уміння свідомо мотивувати свої дії;

– готовність до цілепокладання;

– здатність використовувати засоби досягнення мети, характерні

для обраної діяльності;

– здатність досягти позитивного результату;

– спроможність реалістично оцінити свої результати;

– уміння виявляти різні форми активності у сферах життєдія-

льності;

– здатність виявляти розвинуті базові моральні якості особис-

тості.

Дошкільний навчальний заклад (не тільки родина)

здійснює мотивацію на навчання, розвиток, саморозвиток осо-

бистості. Забезпечує набуття функціональної компетентності в процесі
предметно – практичної діяльності, виявлення активності та реалізації
потенційних можливостей дитини – фізичних, соціально – моральних,
емоційних, пізнавальних, мовленнєвих, художніх, креативних. Всіляко
сприяє соціально – моральному розвитку дитини в специфічних видах
дитячої діяльності – спілкуванні, предметно – практичній, сюжетно –
рольовій грі.

Зважаючи на те, що формування компетентності дошкільника відбувається в
процесі взаємодії всіх суб’єктів педагогічного процесу, як дорослих –
вихователя, психолога, музичного керівника, керівника ДНЗ, батьків, так
і дітей-однолітків, як групи в цілому, так і окремих дітей, тому
важливо визначити механізм взаємодії.

Розвиток має свої закони та специфічні рушійні сили, тому не можна
форсувати навчання та підштовхувати його, поспішати до заданої цілі –
готовності до школи.

*??4

gdEyOe

-’-Ue-8U AE!i!8″x”oe”/eeeeee//////////////ee////

H‚HOeH///////e//eeee///////e/e///

Lного закладу здійснює педагогічну підтримку та сприяє розвитку дитини,
ґрунтуючись на психології його розвинення, використовуючи різні форми,
методи роботи, спрямовані на формування життєвої компетентності дитини.

– елементарні форми логічного мислення дитини;

– компетентність дитини у сферах життєдіяльності, а саме таких:

«Природа», «Культура», «Люди», «Я Сам», розвинуті образні форми
сприйняття світу, сформовані дитячі форми світосприйняття, цілісного
бачення світу;

– загальнопізнавальні вміння – спостерігати, обстежувати, виділя-

ти головне й другорядне, порівнювати, запам’ятовувати, бачити проблему,
розв’язувати її, розмірковувати, усвідомлювати матеріал;

– загальномовленнєві вміння – слухати, запитувати, доводити

правомірність умовисновків, налагоджувати мовленнєву комунікацію.

Особистісна компетентність як особистісне зростання відбувається в
різних видах специфічної дитячої діяльності – спілкуванні, предметно –
практичній діяльності, сюжетно-рольовій грі, дитячому експериментуванні,
самостійній художній діяльності шляхом ампліфікаціїз урахуванням
цінностей та інтересів

дитини.

Самоосвітня компетентність відбувається на засадах спеціально
організованої вихователем навчальної діяльності, спільної з дітьми та
самостійної роботи вихованців, надання малюку «особистого часу»,
виховання таких базових якостей, як самостійність, спостережливість,
відповідальність, працелюбність, самовладання, креативність, і потребує:

– створення розвивального середовища щодо вияву індивідуальних інтересів
дитини;

– цілеспрямованої роботи з дитячою книгою через книжковий ку-

точок (сюжетно-рольова гра «Бібліотека»);

– організації форм роботи, що сприяють розвитку самостійності та

відповідальності (тривале чергування в куточку природи, ведення
календарів, щоденників, обговорення підсумків роботи, спостережень,
планування роботи на деякі відрізки часу);

– формування здатності до самоаналізу, самоконтролю за власною

діяльністю в процесі застосування різних форм і видів роботи;

– створення ситуацій для використання знань дітей в практичній

діяльності.

Соціальна компетентність формується як в спеціально організованій
діяльності, так і в процесі стихійної взаємодії

У дошкільних закладах міста має місце позитивний досвід органі-

зації навчання, у мікрогрупах на засадах соціоігрової педагогіки, що
сприяє розвитку комунікації однолітків та становленню новоутворення
«супідрядність мотивів», коли продумані дії починають переважати над
імпульсивними, мотив «хочу» поступається місцем мотиву «треба»,
важливого значення набувають соціальні мотиви.

Протягом дошкільного дитинства відбувається стрімкий психічний розвиток
дитини, відбувається становлення її особистості, вдосконалюється
мовлення, збагачуються навички спілкування, формуються якості
особистості, зростають фізичні можливості, розширюється життєвий
простір.

Важливою особливістю розвитку дитини є те, що набуті нею знання, дії,
здібності мають загальний характер і потрібні їй, щоб стати людиною.

Здобутком дошкільного дитинства виступають образні форми пі-

знання світу. У специфічній дитячій діяльності – предметній,
сюжетно-рольовій грі, малюванні, ліпленні, конструюванні,
експериментуванні, розвиваються психічні процеси: сприймання, наочно –
образнее мислення, уява. Вони надають дитині можливість здійснювати
подальший розвиток пошукових дій, дій внутрішнього плану, сприяють
засвоєнню сенсорних еталонів та наочних моделей, розвитку творчих
здібностей, пізнавальних інтересів.

Другим важливим здобутком дошкільного віку є моральні почуття, які є
основою знаходження дитини в суспільстві і складають основу гуманної
спрямованості людини на довкілля і саму себе.

Таким чином, у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні та
Державній базовій програмі розкрито специфічні особливості дошкільного
дитинства. У віці 5 років показниками оптимальної моделі розвитку
сюжетно- ролевої гри як провідної діяльності є перехід від малих
угруповувань до більших, перехід від відображення у грі особистого до
відображень подій суспільного життя. Дошкільник має здатність передавати
у ролі не лише узагальнений характер людей, їхню діяльність, події, а й
типізувати, індивідуалізувати їх.

Поряд із сюжетно – ролевою грою як провідною діяльністю дедалі більшого
значення набувають інші види творчої гри .

Домірна представленість у бутті дитини доступних віку форм творчих
ігор, їхній зв’язок з реаліями сучасності та сферами життєдіяльності –
то запорука повноцінного становлення компетентної особистості.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter