.

Життєва компетентність дітей – основа розвитку особистості

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
153 5667
Скачать документ

Життєва компетентність дітей – основа розвитку особистості

Пилипенко Галина Дмитрівна, вихователь Потапцівського НВК Канівської
райдержадміністрації

Компетентність – це здатність приймати рішення й нести відповідальність
за їх реалізацію у різних галузях людської діяльності. Поняття
компетентності передбачає сукупність фізичних та інтелектуальних якостей
людини і властивостей, необхідних людині для самостійного й ефективного

виходу з різних життєвих ситуацій, щоб створити кращі умови для себе в
конструктивній взаємодії з іншими.

Отже, компетентність означає наявність знань про різні аспекти життя
людини, навичок творчого володіння інтелектуальним і фізичним
інструментарієм, здатності взаємодіяти з іншими людьми в різних
ситуаціях, враховуючи конфліктні; характеризує повноту, достатність та
адекватність здійснюваних дій, що базуються на наявності великих знань
та відповідного практичного досвіду. Під компетентністю сьогодні
розуміється інтегрована характеристика якостей особистості людини і
рівня її підготовки до виконання діяльності у певній галузі діяльності.

Компетентність включає когнітивний, емоційно-вольовий, комунікативний
компоненти. Тому, розглядаючи компетентність, важливо враховувати не
тільки те, що знає людина і якими методами вона користується, але і те,
що рухає її діями, які погляди вона поділяє, як вона реагує на різні
ситуації, причому все це розглядається не окремо, а в цілому. Крім цього
компетентність – це ситуативна категорія, тому що виражається в
готовності до здійснення якої-небудь діяльності в конкретних життєвих
ситуаціях. Зовнішня дійсність структурується відповідно до внутрішньої,
а внутрішня, у свою чергу, відтворює вплив навколишнього середовища.
Прояв компетентності можна оцінити тільки на основі сформованої в людини
сукупності умінь та її поведінкових реакцій. Аналіз зазначених положень
дає змогу висловити думку про те, що некомпетентність може служити
критерієм девіантного розвитку людини. Розвиток будь-якого суспільства
залежить від того, як воно розуміє мету, завдання і зміст освіти, які
напрями розвитку вважає пріоритетними. Система освіти XXI ст. відповідно
до вимог сучасного світу потребує докорінного переосмислення, практичної
реалізації базових принципів компетентності за концепцією ЮНЕСКО, –
навчитися пізнавати, навчитися працювати, навчитися жити. В процесі
формування життєвої компетентності дуже важливим є молодший шкільний
вік. Саме він є перехідною ланкою особистості від позиції дошкільника
до нової „соціальної позиції” (Л.І.Божович) – який вже має коло важливих
обов‘язків і прав, а також займає нове положення в суспільстві.
Самостійність, організованість, керування власною поведінкою та
здатність до прийняття рішень є суттєвою складовою особистості молодшого
школяра, яка зумовлює характер її соціальної активності, здатності до
вироблення нових стратегій життєдіяльності, початкових елементів
адаптації до стрімких соціально-економічних змін у суспільстві. Саме
тому цей вік є дуже важливим для формування життєвої компетентності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що життєва
компетентність – поняття не нове. Певний інтерес становить розгляд
проблем ключової компетентності з позицій культурно-історичної теорії
вищих психічних функцій Л.С.Виготського. За цією теорією,
інтелектуальний розвиток індивіда відбувається завдяки оволодінню ним
значеннями слів і візуальною символікою, а також
процесуально-діяльнісним підходом (С.Л.Рубінштейн, А.В.Брушлинський,
Л.А.Венгер), в якому ключовим поняттям є „мислення-здатність”, тобто
сутністю інтелектуального виховання має бути формування в індивіда
здатності розуміти й генерувати нові думки. Досить новим є поняття
рефлексивної компетентності, яке визначається в дослідженнях
О.А.Поліщук.

Слід відзначити, що вступ до школи – переломний момент у житті дитини,
що змінює в цілому ієрархію її домагань. Молодший шкільний вік
характеризується радикальною зміною місця дитини в системі суспільних
стосунків, а, отже, новою соціальною ситуацією розвитку. Зміст цієї
ситуації визначають взаємини дитини з учителем, який стає для неї
„послом суспільства”. Під його впливом дитина активно й усвідомлено
оволодіває соціальними нормами, проте лише їх зовнішніми формами.
Проникнути у сутність справжніх стосунків між людьми вона ще не здатна.

Компетентність передбачає відповідний віком можливостям та
індивідуальній історії життя дитини рівень розвитку особистісних
механізмів, зокрема таких, як наслідування, ідентифікація, імітація,
емпатії, рефлексія, образ „Я”, совість.

На нашу думку, вагомим чинником формування життєвої компетентності є
діяльність учіння. За умови конструювання цієї діяльності інтенсивно
формується теоретичне мислення, що відтворює зміст різноманітних форм
суспільної свідомості, вихованості дитини.

Коли молодші школярі під керівництвом і за допомогою вчителя аналізують
навчальний матеріал, виділяють у ньому загальне відношення, а потім його
конкретні прояви, в них формується поняття як принцип орієнтації у
розмаїтті цього матеріалу. Це шлях теоретичного ставлення до дійсності
та необхідних для цього здібностей. До останніх, передусім, належать
рефлексія – усвідомлення дитиною способів власних навчальних дій, та
внутрішні дії. Найголовніше в рефлексії в навчальній діяльності — це
рефлексія на самого себе, відстеження нових досягнень і змін, що
пройшли.

В.Г.Алексєєва відзначає, що ціннісна орієнтація впливає на всі сфери
людської психіки: від пізнавальної діяльності до мотивації кожного
вчинку індивіду.

Відомо, що життєва компетентність – це знання, вміння, життєвий досвід
особистості, її життєтворчі здатності, необхідні для розв’язання
життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як індивідуального
життєвого проекту. Життєва компетентність передбачає свідоме і
несвідоме компетентність передбачає свідоме і несвідоме ставлення до
виконання особистістю її життєвих і соціальних ролей, вона пов’язана з
самовдосконаленням людини. Саме з’ясуванням цих орієнтацій ми і
зайнялися в процесі наступного етапу нашого дослідження. Загалом коротко
проаналізовані компоненти життєвої компетентності в своїй сукупності
віддзеркалюють сутність самого поняття. Природно, що їх формування у
реальному навчально-виховному процесі з молодшими школярами має свої
суперечності, складнощі, засоби, зв’язки. Проміжні результати свідчать,
що за умови достатньої сформованості різноманітних інтересів, знань,
вмінь, життєвого досвіду особистості, мотивів на успішність у молодшому
шкільному віці дозволяє долучатися з інтересом до навчання, праці та
моделювати наслідки власної майбутньої життєтворчості.

Враховуючи, що час і вік вносить свої корективи у формування
різноманітних особистих цінностей, інтересів, нами виокремлено 6 блоків
спрямованості інтересів учнів початкових класів за різними напрямками
навчання та виховання, під впливом яких, на нашу думку, інтенсивно
формуються такі важливі риси характеру, як цілеспрямованість,
акуратність, любов до праці, до інших людей. Нами розроблена оригінальна
методика „Квадрат інтересів особистості молодшого шкільного віку”, яка
проходить апробацію.

Узагальнюючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що вчителю
початкових класів важливо зосередити зусилля на:

– оволодінні учнями мистецтвом жити, технологіями життєвого успіху,
вмінням жити і контактувати з батьками, рідними, вчителями, однолітками
та іншими;

– розвитку вміння управляти собою, ставити мету, визначати сенс життя,
вміння попереджувати і розв’язувати життєві конфлікти;

– стимулюванні процесу духовного самовдосконалення, самовиховання;
потреби допомагати іншим людям, оволодіння механізмами саморегуляції.

Окреслені теоретичні положення можуть стати конструктом для розроблення
концепції розвитку компетентності молодших школярів в умовах
дванадцятирічної середньої школи.

Розглядаються окремі сторони компетентності: у спілкуванні,
інтелектуальна компетентність, соціально – психологічна компетентність
та ін.

Критерії комунікативної компетентності вперше були сформульовані
Т.Гордоном. Він визначив її як уміння вийти з будь-якої ситуації, не
загубивши внутрішньої волі і водночас не давши втратити її партнерові по
спілкуванню. Таким чином, критерієм компетентності є партнерська
позиція в спілкуванні або “на рівних” (на відміну від “прибудови зверху”
або “прибудови знизу”). У працях Ю.Ємельянова, Л.Петровської та ін. Під
комунікативною компетентністю розуміється “здатність установлювати і
підтримувати необхідні контакти з людьми. До складу компетентності
включають певну сукупність знань і вмінь, що забезпечують ефективне
протікання комунікативного процесу”

Л.Столяренко пропонує аналогічну характеристику: “Комунікативна
компетентність – здатність встановлювати й підтримувати необхідні
контакти з іншими людьми. Для ефективної комунікації характерним є
досягнення партнерами взаєморозуміння, краще усвідомлення ситуації і
предмета спілкування. Комунікативна компетентність розглядається як
система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної
комунікації у певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії”.

Характерною рисою девіантних підлітків є недостатня сформованість у них
навичок спілкування, а саме замкнутість; нездатність одержувати
інформацію в спілкуванні; нездатність використовувати зворотний зв’язок,
тобто наявність труднощів при формулюванні запитання для одержання
додаткової інформації; нездатність звернутися по допомогу і прийняти її;
нездатність брати участь у спільній діяльності з іншими дітьми при
виконанні спільного завдання.

Як ми бачимо, такі характерні риси являють собою критерії наявності
відхилень у комунікативній сфері або критерії девіантності.

Когнітивна компетентність дає змогу визначити, що є істина, а
що-неправда. Удосконалення когнітивної компетентності сприяє, з одного
боку, пізнавальній активності суб’єкта діяльності в пошуках життєвої
„істини”, а з іншого, – використанню розуму як засобу аналізу проблемної
ситуації, обставин, самоаналізу, власної позиції, можливості і здатності
позитивного вирішення проблеми.

На основі осмислення проблеми відбувається спочатку схвалення в
почуттях, а потім здійснюється моральний вибір, вольове рішення –
прийняття моральних цінностей, моральних вимог як керівництво поведінкою
та діяльністю.

Когнітивна компетентність визначає здатність людини розуміти саму себе,
т.б. усвідомлення власних бажань, цілей та можливостей їх досягнення,
нормативів поведінки у суспільстві та завдань, які ставляться перед
нею.

Критеріями наявності відхилень у когнітивній сфері підлітка можна
вважати: ситуативний інтерес до інших людей; відсутність розуміння
мотивів поведінки та емоційного стану іншої людини; нестійка самооцінка;
ситуативне самосприйняття; підвищений рівень тривожності; нездатність
передбачати наслідки власних дій; нездатність до логічного узагальнення;
нездатність розуміти логіку розвитку ситуації взаємодії, значення
поведінки інших людей; нездатність розуміти невербальні реакції іншої
людини; нездатність мислити абстрактними категоріями.

Компетентність в емоційно – вольовій сфері несе в собі домінуюче
психологічне навантаження у формуванні моралі підлітка, бо в цьому
відбувається ставлення особистості до моральних вимог і норм. Вона є
також джерелом мотиваційної збуджувальної функції моральної
спрямованості особистості, відкриває для неї ставлення до себе як
цінності і до іншого як до самого себе, відкриває цінності переживання,
обрії спілкування і почуттів.

„Людина, духовно дефективна з дитинства, може виробити в себе навіть
особливий душевний уклад, який при неуважному спостереженні може бути
прийнятий за „характер”, і особливі погляди, що помилково приймаються за
„переконання”. Насправді вона, безпринципна й безхарактерна, залишається
завжди рабом своїх дурних пристрастей, полоненою вироблених душевних них
душевних механізмів, які тримають її і всесильні в її житті, позбавлені
духовних вимірів і складають криву її потворної поведінки. Вона не
опирається їм, але спритно насолоджується їхньою грою, примушуючи
наївних людей приймати її злу одержимість за волю, її інстинктивну
хитрість за розум, поривання її злих пристрастей за почуття”. Воля – це
здатність людини діяти у напрямі свідомо поставленої мети, долаючи при
цьому внутрішні перешкоди (тобто свої безпосередні потяги та
устремління, тільки докладаючи вольових зусиль, індивід віддає перевагу
мотивам, спрямованим на досягнення своєї мети, а якщо вольові зусилля не
докладаються, то гору беруть безпосередні потяги і цей процес
відбувається імпульсивно та ситуативно.

Критеріями несформованості емоційно – вольової компетентності, на наш
погляд, можуть бути: емоційна несталість; не впевненість у власних
силах; тривожність та неадекватне сприйняття дійсності; не здатність
контролювати свою поведінку та емоції; погана стресостійкість; висока
емоційна напруженість; не здатність адаптуватися до обставин, що
змінюються; не спроможність до симпатії.

«Формування життєвої компетентності дитини дошкільника згідно з вимогами
базової програми «Я у світі»

У сучасних умовах розвитку нашого суспільства докорінно змінюється
концепція неперервної освіти, починаючи з дошкільного періоду, що
зумовлено досягнутим рівнем наукового розвитку, змінами ціннісних
пріоритетів, переорієнтацією самого суспільного розвитку на розвиток
людини, її особистісних та культурних якостей. Тож актуальним є
впровадження в практику роботи дошкільних навчальних закладів нової
моделі організації життєдіяльності дітей, яка орієнтує педагогів на
цілісний підхід до формування особистості.

Збільшення охоплення дітей дошкільними навчальними закладами,
означає, що все більше батьків довіряють педагогам найцінніше, що у них
є – своїх дітей. І тому, головним пріоритетним завданням має стати
розвиток потенційних можливостей, формування внутрішньої свободи і
самостійності кожної дитини, виховання здорової та компетентної
особистості. І звичайно, забезпечення якісної і доступної дошкільної
освіти кожній дитині.

Відповідно до законодавства України зміст дошкільної освіти визначається
Базовим компонентом дошкільної освіти, що містить норми і положення
рівня розвиненості та вихованості дитини дошкільного віку, а також
умови, за яких вони можуть бути досягнуті. На реалізацію цього документа
як державного стандарту і спрямована Базова програма розвитку дитини
дошкільного віку «Я у Світі», яка пройшла апробацію в дошкільних
закладах Донецької, Рівненської, Сумської, Хмельницької, Черкаської
областей та міст Києва і Севастополя. Це перша вітчизняна програма, в
якій акцент зроблено саме на розвиток особистості дитини, її
індивідуальності, формування життєвої компетентності, системи ціннісних
ставлень до Природи, Культури, Людей, власного «Я», на забезпечення
оволодіння дітьми законами повноцінного життя. В Програмі зміщено акцент
на розвивальний та виховний аспекти.

Особливістю Базової програми є те, що вона структурована не за окремими
роками життя, а за лініями розвитку дитини відповідно до вікових етапів.

Це забезпечує умови для налагодження продуктивного діалогу з дитиною,
створення навколо неї розвивального середовища та інших умов, що
оптимізують творчий розвиток дитячої особистості та допомагають
своєчасно виявити ранню обдарованість. А найголовніше – вивести кожну
дитину на вікові норми індивідуальним шляхом.

У цьому контексті традиційні заняття відходять на другий план, оскільки
під час їх проведення домінують, як правило, однотипні вказівки,
завдання, зауваження, однакові вимоги для всіх дітей, а регламентований
час не дає змогу враховувати настрій, бажання, індивідуальний досвід
кожної дитини. При проведенні традиційних занять ключовим моментом є
одержання готових знань та вмінь. Інтегровані заняття дають змогу дитині
активізувати процес пізнання засобами уяви, можливість вибору дитини
передати свій емоційний стан не тільки продуктивними видами діяльності,
але й збагаченими мовленнєвими засобами. При цьому вихователі посилити
значення гри, як засобу розвитку творчих здібностей дошкільнят. Педагоги
вміло використовують природну потребу дітей і залучають їх до
різноманітних форм ігрової діяльності: логічні, проблемні, дидактичні
ігри.

Можна з упевненістю сказати, що Базова програма розвитку дитини
дошкільного віку «Я у Світі» розрахована на творчого педагога, умілого
та об’єктивного експерта. Тому сьогодні дуже важливо, щоб педагог був
людиною прогресивною, відчував нові тенденції в освіті і тримав руку на
пульсі часу. Тоді працювати за Базовою програмою буде цікаво і
перспективно.

Формування життєвої компетентності дитини дошкільного віку –

умова забезпечення наступності розвитку

Зміни в житті суспільства зумовили зміни в соціальному замовленні щодо
дошкільної ланки освіти як основи становлення життєвої компетентності
дитини. Процес забезпечення наступності дошкільної і початкової шкільної
ланок освіти, на думку О.Г. Кучерявого, можна зазначити як створення
умов для такої зміни, коли відбувається неперервний загальний розвиток
дітей і професійно-духовне самовдосконалення педагогів.Випускник
дошкільного закладу має адаптуватися до школи першого ступеня, тобто має
відбутися пристосування дитини до загальноосвітнього закладу, в якому
провідним типом діяльності є навчальна. Навчальна діяльність, по-перше,
потребує від дитини нових соціальних взаємин у діаді «дитина –
дорослий», а саме – «учень – учитель», тобто прийняття нової соціальної
ролі – «учень» через визнання дорослою людиною, яка буде його вчити, що
і як саме треба робити.

По-друге, навчальна діяльність базується на сформованому в дошкільному
віці базисі особистісної культури дитини та відповідної віку життєвої
компетентності. Таким чином, сучасний дошкільний заклад забезпечує
навчання, виховання, розвиток кожної дитини. Сучасна філософія
дошкільної освіти висуває погляд на дитину як цінність, підкреслює
безумовну віру в її потенційні можливості та природну обдарованість.

У дошкільних закладах педагоги здійснюють свою діяльність відповідно до
теорії ампліфікації А.В. Запорожця, що визнає дошкільне дитинство як
самоцінний унікальний період у психічному розвитку дитини. Становлення
первинного світогляду, довільної поведінки, усвідомленого «Я», здатності
об’єктивно оцінювати себе – підпорядкування мотивів відбувається в
специфічних видах дитячої дія-льності: предметно-практичній,
спілкуванні, сюжетно-рольовій грі. Проте випускник дошкільного закладу
має адаптуватися до школи першого ступеня, де повинно відбутися
пристосування дитини до провідного типу діяльності – навчальної та нових
соціальних взаємин.

Зміст дошкільної освіти, окреслений Базовим компонентом дошкільної
освіти та Державною базовою програмою, зорієнтований на об’єктивні
закономірності психічного розвитку дитини на кожному віковому етапі, на
потреби та пріоритети зростаючої особистості. Світосприймання та
специфіка життєдіяльності мають свої особливості:

висока прихильність дитини до дорослих;

домінування в житті дошкільника інтимно – особистісних контактів у
порівнянні з діловими;

активне входження в соціальні ролі члена родини, товариша, друга в колі
однолітків, вихованця для вихователів;

висока емоційна насиченість буття;

безпосередність, щирість, відкритість реагування на результати
діяльності, вчинки, події тощо;

нездатність дитини довго концентрувати увагу на предметах, подіях;

освоєння довкілля через нерегламентовані види діяльності – спілкування,
сюжетно – рольову гру, самостійну художню та предметно – практичну
діяльність;

відносна свобода від серйозних обов’язків.

Таким чином, вихователі мають спрямувати свою педагогічну діяльність на
формування життєвої компетентності дитини та відповідної віку моральної
зрілості, враховуючи особливості розвитку сучасного дошкільника.
Показниками життєвої компетентності дитини дошкільного віку сучасний
вітчизняний фахівець, доктор психологічних наук О.Л. Кононко вважає
оптимальну для вікового періоду модель провідної діяльності, тобто:

– уміння свідомо мотивувати свої дії;

– готовність до цілепокладання;

– здатність використовувати засоби досягнення мети, характерні для
обраної діяльності;

– здатність досягти позитивного результату;

– спроможність реалістично оцінити свої результати;

– уміння виявляти різні форми активності у сферах життєдіяльності;

– здатність виявляти розвинуті базові моральні якості особистості.

Таким чином, наступність можна забезпечити, враховуючи специфіку кожного
вікового періоду.

Дошкільний заклад (не тільки родина)

здійснює мотивацію на навчання, розвиток, саморозвиток особистості;

забезпечує набуття функціональної компетентності в процесі предметно –
практичної діяльності, виявлення активності та реалізації потенційних
можливостей дитини – фізичних, соціально – моральних, емоційних,
пізнавальних, мовленнєвих, художніх, креативних.

сприяє соціально – моральному розвитку дитини в специфічних видах
дитячої діяльності – спілкуванні, предметно – практичній, сюжетно –
рольовій грі.

Зважаючи на те, що формування компетентності дошкільника відбувається в
процесі взаємодії всіх суб’єктів педагогічного процесу, як дорослих –
вихователя, психолога, музичного керівника, керівника.

ДНЗ, батьків, так і дітей-однолітків, як групи в цілому, так і окремих
дітей, важливо визначити механізм взаємодії. Зважаємо на думку Г.С.
Костюка, який зазначив, що розвиток не є прямим наслідком навчання.
Розвиток має свої закони та специфічні рушійні сили, тому не можна
форсувати навчання та підштовхувати його, поспішати до заданої цілі –
готовності до школи. На забезпечення розвитку й виховання дітей
спрямована Державна програма розвитку, зусилля батьків. Вихователь
дошкільного навчального закладу здійснює педагогічну підтримку та сприяє
розвитку дитини, ґрунтуючись на психології його розвинення,
використовуючи різні форми, методи роботи, спрямовані на формування
життєвої компетентності дитини.

Пізнавальна компетентність формується в різних видах специфічної
діяльності дитини у вигляді предметно – практичних дій, дослідництва,
спостережень, ознайомлення з довкіллям, участі в дидактичних іграх,
вправах тощо. Свідченням наявності пізнавальної компетентності є:

елементарні форми логічного мислення дитини;

компетентність дитини у сферах життєдіяльності, а саме таких: «Природа»,
«Культура», «Люди», «Я сам», розвинуті образні форми сприйняття світу,
сформовані дитячі форми світосприйняття, цілісного бачення світу;

загальнопізнавальні вміння – спостерігати, обстежувати, виділяти головне
й другорядне, порівнювати, запам’ятовувати, бачити проблему,
розв’язувати її, розмірковувати, усвідомлювати матеріал;

загальномовленнєві вміння – слухати, запитувати, доводити правомірність
умовисновків, налагоджувати мовленнєву комунікацію.

Особистісна компетентність як особистісне зростання відбувається в
різних видах специфічної дитячої діяльності – спілкуванні, предметно –
практичній діяльності, сюжетно-рольовій грі, дитячому експериментуванні,
самостійній художній діяльності шляхом ампліфікації (Зпорожець А.В.,
Лісіна М.І.) з урахуванням цінностей та інтересів дитини, і має
відповідати вимогам (Кононко О.Л.):

фізичне, психічне, морально – духовне здоров’я дошкільника;

збалансоване прагнення до самореалізації, саморозвитку і самозбереження;

довільність психічних процесів, володіння елементарними формами
самореалізації поведінки та діяльності;

розвиненість уяви як передумова креативності;

вияв різних видів активності – фізичної, соціально – моральної,
емоційної, пізнавальної, мовленнєвої, художньої, креативної;

оптимістичне ставлення до життя, віра у власні можливості, наявність
найпростіших форм життєвої перспективи;

наявність зачатків почуття совісті як механізму особистісного зростання;

висока самоповага;

сформованість індивідуального обличчя, особистісного стрижня.

Самоосвітня компетентність відбувається на засадах спеціально
організованої вихователем навчальної діяльності, спільної з дітьми та
самостійної роботи вихованців, надання малюку «особистого часу»,
виховання таких базових якостей, як самостійність, спостережливість,
відповідальність, працелюбність, самовладання, креативність, і потребує:

створення розвивального середовища щодо вияву індивідуальних інтересів
дитини;

цілеспрямованої роботи з дитячою книгою через книжковий куточок
(сюжетно-рольова гра «Бібліотека»);

організації форм роботи, що сприяють розвитку самостійності та
відповідальності (тривале чергування в куточку природи, ведення
календарів, щоденників, обговорення підсумків роботи, спостережень,
планування роботи на деякі відрізки часу);

формування здатності до самоаналізу, самоконтролю за власною діяльністю
в процесі застосування різних форм і видів роботи;

створення ситуацій для використання знань дітей в практичній діяльності.

Соціальна компетентність формується як в спеціально організованій
діяльності, так і в процесі стихійної взаємодії(Д.Б. Ельконін). У
дошкільних закладах міста має місце позитивний досвід органі-зації
навчання, у мікрогрупах на засадах соціоігрової педагогіки (Шулешко
Є.Є., Букатов В.М., Єршова О.П.), що сприяє розвитку комунікації
однолітків та становленню новоутворення «супідрядність мотивів», коли
продумані дії починають переважати над імпульсивними, мотив «хочу»
поступається місцем мотиву «треба», важливого значення набувають
соціальні мотиви.

Пріоритетні напрямки виховної роботи:

інтеграція дитини в соціум;

спілкування та спільна діяльність;

розвиток відповідальності як базової особистісної цінності;

визначення статусу в групі однолітків;

формування категорії «авторитет»;

становлення совісті як форми морально–емоційного самоконтролю;

усвідомлення свого місця в системі стосунків з дорослими;

Компетентнісне ставлення до здоров’я набувається дитиною у процесі
гігієнічних процедур, під час прийому їжі, в процесі спеціально
організованого рухового режиму – ранкової гімнастики, фізкультурних
занять, рухливих ігор, спортивних розваг та свят, бесід з валеологічної
тематики:

знає своє тіло і виявляє турботу до нього;

вміє повідомити про своє здоров’я чи нездоров’я, виконує поради лікаря;

підтримує позитивні стосунки з дітьми та дорослими;

виявляє фізичну активність, уподобання до якихось конкретних фізичних
вправ, ігор;

негативно ставиться до шкідливих звичок;

має елементарні валеологічні знання та використовує їх.

Протягом дошкільного дитинства відбувається стрімкий психічний розвиток
дитини, відбувається становлення її особистості, вдосконалюється
мовлення, збагачуються навички спілкування, формуються

якості особистості, зростають фізичні можливості, розширюється життєвий
простір. Важливою особливістю розвитку дитини є те, що набуті нею
знання, дії, здібності мають загальний характер і потрібні їй, щоб стати
людиною.

Здобутком дошкільного дитинства виступають образні форми пізнання світу.
У специфічній дитячій діяльності – предметній, сюжетно-рольовій грі,
малюванні, ліпленні, конструюванні, експерименту-ванні, розвиваються
психічні процеси: сприймання, наочно – образнее мислення, уява. Вони
надають дитині можливість здійснювати подальший розвиток пошукових дій,
дій внутрішнього плану, сприяють

засвоєнню сенсорних еталонів та наочних моделей, розвитку творчих
здібностей, пізнавальних інтересів.

Другим важливим здобутком дошкільного віку є моральні почуття, які є
основою знаходження дитини в суспільстві і складають основу гуманної
спрямованості людини на довкілля і саму себе.

Порівняний аналіз показників життєвої компетентності старших
дошкільників і молодших школярів.

Дошкільник Школяр

Пізнавальна компетентність

– прагнення отримати нову інформацію;

– засвоєння системи знань, відповідній віку;

– загально-навчальні вміння й навички (організаційні,
загально-пізнавальні, загальномовленнєві, контрольнооцінні);

– здатність сприймати дорослого як вчителя, а себе самого – як учня.

– уміння навчатися та оперувати знаннями;

– навчальні досягнення.

Особистісна компетентність

– дитячий світогляд (знання й досвід: практичний, ціннісний, чуттєвий);

– самосвідомість, здатність до рефлексії;

– розвиток індивідуальних здібностей і талантів;

– здатність до рефлексії;

– саморегуляція діяльності й поведінки;

– елементарна система дитячих цінностей;

– домірність переживань реальним подіям;

– уміння регулювати свою поведінку.

– обізнаність у власних сильних та слабких сторонах.

Самоосвітня компетентність

– здатність дитини докладати особистісні зусилля;

– наявність самостійності як базової якості особистості;

– становлення адекватної оцінки та здатності до самоконтролю.

– здатність до самонавчання;

– гнучкість застосування знань, умінь навичок в умовах швидких змін;

– самоаналіз, самоконтроль за власною діяльністю.

Соціальна компетентність

– знання про людей, їх стосунки;

– повага до людей;

– уміння співпрацювати, співчувати; розуміти почуття інших людей;

– справедливість;

– уміння спілкуватись;

– зачатки почуття совісті.

– співпраця, робота в команді, комунікативні навички;

– здатність приймати власні рішення;

– соціальне єднання;

– ціннісні орієнтації;

– розвиток особистісних якостей;

– саморегуляція;

– культура міжособистісних відносин.

Компетентне ставлення до власного здоров’я

– має уявлення про себе; свій організм;

– вміє уникати небезпеки;

– орієнтується у показниках власного здоров’я.

– здоров’я – соматичне, клінічне, фізичне, психічне;

– рівень валеологічних знань.

Таким чином, у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні та
Державній базовій програмі розкрито специфічні особливості дошкільного
дитинства, враховуючи які практичні працівники дошкільних закладів і
шкіл мають можливість уникнути або пом’якшити кризові прояви в дітей 6 –
7 років, що і є головною ознакою забезпечення наступності між дошкільною
і шкільною освітою.

Особливості формування логіко-математичної компетентності

дітей страшого дошкільного віку

Інтеграція різноманітних засобів і програмних завдань з різних розділів
забезпечує більш високий рівень пізнавальної активності дитини. Згідно з
Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, дитинство – самоцінний
час життя. Навчання математиці на заняттях і поза ними сприяє
становленню дитини як особистості. Вихователь повинен передавати засоби
пізнання світу, формувати у дитини базу особистісної культури, в тому
числі бази культури пізнання.

Кононко О.Л. наводить орієнтовну схему-орієнтир (свого роду критерії)
для оцінки динаміки розвитку особистості. В її основі лежить
запропонований Базовим компонентом перелік найважливіших форм активності
дитини: фізична, соціально-моральна, емоційно-ціннісна, пізнавальна,
мовленнєва, художня і поведінкова (творча).

Згідно із запропонованою логікою, основними критеріями визначення
життєвої компетентності дошкільняти, його особистісної зрілості є
оптимальний для віку розвиток пізнавальної активності: дитина володіє
належним обсягом життєво необхідної і доступної віку інформації, схильна
до самостійного розв’язування нескладних проблем, уміє елементарно
аналізувати, порівнювати, групувати, обчислювати, вимірювати, логічно
міркує, робить самостійні висновки; любить експериментувати,
дошукуватися істини.

Отже, життєво компетентна дитина усвідомлює важливість збереження свого
фізичного потенціалу, цінує здоровий спосіб життя, володіє належною
системою знань про світ і саму себе, відрізняється високою пізнавальною
активністю, володіє комунікативними уміннями, добре орієнтується у
моральних нормах і намагається керуватися у своїй поведінці совістю як
внутрішнім регулятором, має життєву перспективу, прагне задовольнити
свої художні потреби, може відстояти власну гідність, володіє навичками
практичного життя, орієнтується у власних чеснотах і вадах, може
впоратися з труднощами. Усе це, зрозуміло, у вікових межах.

Проблема навчання математики в наш час набуває дедалі більшого значення.
Це пояснюється насамперед бурхливим розвитком математичної науки у
зв’язку з проникненням її у найрізноманітніші галузі знань. Підвищення
рівня творчої активності, проблеми автоматизації виробництва,
моделювання на електронно-обчислювальних машинах тощо передбачають
наявність у працівників більшості сучасних професій досить розвиненого
вміння чітко й послідовно аналізувати процеси, що вивчаються. Тому
навчання в дитячому садку спрямоване, насамперед, на виховання у дітей
звички до повноцінної логічної аргументації всього, що нас оточує.

Досвід навчання свідчить про те, що розвиток логічного мислення у
дошкільників найбільшою мірою відповідає вивченню початкової математики.
Для математичного стилю мислення характерні чіткість, стислість,
розчленованість, точність і логічна послідовність міркувань, уміння
користуватися символікою. У зв’язку з цим перебудовано зміст навчання
математики в школі та дитячому садку. Природно, що основою пізнання є
чуттєве сприйняття, набуте з досвіду та спостережень. У процесі
чуттєвого пізнання формуються уявлення – образи предметів, їхніх ознак,
відношень.

У Базовому компоненті дошкільної освіти особлива увага приділяється
логіко-математичному розвитку дитини, тобто йдеться про якісні зміни,
які відбуваються з розвитком уміння здійснювати математичні та логічні
операції, а саме: класифікацію, серіацію, вимірювання та обчислення.
Оволодіння цими операціями оптимізує загальний розвиток дітей. Діти
мають виявляти ініціативу, творчість, незалежність, елементарну
критичність, оптимізм, коли трапляються труднощі, наполегливість, уміння
доводити розпочате до кінця, брати на себе відповідальність за допущені
помилки.

У ситуаціях повсякденного життя діти виконують безліч різних
математичних та логічних операцій: лічать предмети та об’єкти,
порівнюють їх за величиною та формою, згруповують та класифікують,
оперують із множинами, будують умовиводи, в процесі спілкування доводять
одні факти або спростовують інші.

Інтуїтивно чи на практиці доходять висновку, що: “ось так” міркувати
можна, а “так” – ні, це міркування – правильне, а це – хибне. Кожна
дитина володіє стихійною, інтуїтивною логікою. Без неї вона не могла б
міркувати й спілкуватися з дорослими й однолітками. Однак логічна
інтуїція та здоровий глузд ніколи не замінять навіть елементарних
логічних умінь. Завдяки цим умінням формується логічна культура мислення
людини. Вони допомагають уникати логічних помилок у міркуваннях,
коректно аргументувати власну точку зору, проявляти елементарну
критичність у пошуках істини. Дитині також необхідний певний рівень
розвитку логіко-математичних умінь, оскільки вони забезпечують їй
повноцінну життєдіяльність.

Слід зазначити, що багато вітчизняних та зарубіжних дослідників вважають
логічні та математичні операції взаємопов’язаними.

Так, Піаже стверджував, що формування математичних операцій передбачає
формування логічних операцій (хоча це не означає, що формування числа
переноситься у сферу логіки). Число можна розглядати як синтез класів і
логічних відношень в одному операційному цілому.

У дослідженні Н.І.Непомнящої також доведено, що стійкість й дієвість
математичних умінь дошкільнят залежать від синтезу різного змісту в
цілісній математичній дії. Вона пропонує в змісті математичної освіти
дошкільнят замінити просте відношення “предметна дія” – “операція з
числом” на складнішу структуру: предметні дії чи ситуації; загальні
математичні поняття (множина, рівність, ціле, частина та ін.); логічні
операції; дії з числом.

У сучасних зарубіжних дослідженнях з розвитку математичних умінь у дітей
(М.Фідлер, Е.Дум, Р.Грін, В.Лаксон, Т.Мідліна) увага зосереджується на
тому, що для оптимізації загального розвитку дошкільнят треба розвивати
як логічні, так і математичні операції .Цей зв’язок можна легко
простежити на простому прикладі.

i

?

3/4A:

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020