Голуб Анжела Василівна
Черкаська гімназія № 31
Вчитель початкових класів
м. Черкаси, провулок Тельмана 11
дом.тел. 73 – 32 – 84, моб тел – 0969001557
Тема: Формування духовного
світу особистості в умовах полі -конфесійного суспільного середовища
Сьогоднi, в умовах збiднення духовного життя суспiльства, його
кримiналiзацii, втрати загальнолюдських цiнностей, прагматизацii
мислення, озлобленостi, низькоi культури спiлкування, як нiколи гостро
постає питання гуманiзацii нацiональноi освiти, адже лише в умовах
гуманізації можливе формування духовного світу особистості. Ця проблема
є актуальною для шкіл всiх рiвнiв. Гуманiзацiя – це не тiльки формування
погляду на людину як найвищу цiннiсть для iншоi людини. Це й пiдвищення
рiвня загальноi культури, i культури спiлкування зокрема.
Загальний рiвень культури повинен вiдповiдати iнтелектуальному рiвню
особистостi. Iнтелект i культура повиннi бути взаємопов’язаними як на
рiвнi iндивiда, так i на рiвнi суспiльства як необхiдна передумова
iснування будь-якоi цивiлiзацii. Адже ще Ян Амос Коменський говорив:
«Вивчення мудрості прославляє і робить нас сильними і великодушними»
Останнiм часом багато хто шукає мудрість у релiгiйностi як найвищому
критерii людяностi, регуляторi поведiнки людини у суспiльствi. Для
державноi школи будь-якого рiвня цей шлях не пiдходить уже хоча б тому,
що згiдно з Конституцiєю Украiни, школа вiдокремлена вiд церкви. Та й
дiяльнiсть майже всiх релiгiйних органiзацiй, спрямована у першу чергу
на змiцнення духовноi влади в суспiльствi, свого впливу на людей. Крiм
того, мiж рiзними конфесiями йде боротьба, яка зовсiм не вiдзначається
толерантнiстю, а скорiше для неї характерна нетерпимiсть, що не може
слугувати прикладом розв’язання конфлiктних ситуацiй у будь-якiй сферi
життєдiяльностi суспiльства. З цього приводу згадуються слова Василя
Сухомлинського, який стверджував: «Школа стає справжнім осередком
культури лише тоді, коли в ній панують чотири культи: культ Батьківщини,
культ людини, культ книжки, культ рідного слова».
Тому нацiональна система освiти повинна йти шляхами: по-перше, це
демократизацiя навчально-виховного процесу. Це означає спрямованiсть
цього процесу на особистiсть учня i усвiдомлення школяра як майбутнього
iнтелектуального і культурного багатства нашого суспiльства.
По-друге, гуманiтаризацiя навчального процесу. Адже саме при вивченнi
гуманiтарних дисциплiн звертається увага на самоцiннiсть особи.
Формування екологiчного мислення є гарантом майбутнього для людства.
Екологiчне мислення – це, насамперед, прогнозування наслiдкiв
сьогоднiшньоi дiяльностi людини на Землi. Приклад Чорнобиля – один з
найстрашнiших прорахункiв у дiяльностi людини.
Третій напрямок розвитку освіти – її нацiоналiзацiя, тобто надання
якомога ширшого нацiонального характеру процесу навчання i виховання.
Цей процес передбачає якомога повнiше вивчення нацiональноi iсторii,
нацiональних традицiй,- тобто найповнiше залучення до нацiональноi
культури. Усе це сприятиме формуванню нацiональноi самосвiдомостi учнiв:
усвiдомлення своєi нацiональноi гiдностi, мiсця свого народу як суб’єкта
iсторii у всесвiтньому цивiлiзацiйному процесi. Згадаймо слова Василя
Сухомлинського: «Люди – це квіти моральності; немає у людини здорового
морального кореня – немає і благородної любові. Добрі почуття, емоційна
культура – це осереддя людяності. Красота – засіб виховання чутливої
совісті. Вже у дитинстві людина повинна індивідуально освоїти естетичні
цінності. Добрі почуття повинні уходити своїм корінням в дитинство, а
людяність, доброта, ласка, доброзичливість народжуються у праці,
турботах, хвилюваннях про красу оточуючого світу.»
Формування нацiональноi культури, свiдомостi передбачає грунтовне
вивчення нацiональноi мови. Нацiональна мова – це прояв духовноi
самосвiдомостi народу, яка базується на власному свiтосприйняттi i
свiторозумiннi.
Гуманiзацiя освiти передбачає формування духовностi як найвищого щабля
свiдомостi особистостi. У науковiй думцi поки що нема єдиного визначення
поняття “духовнiсть”. Термін “духовний” в широкому значенні пов’язаний з
внутрішнім станом людини. У цьому контексті “духовне” відображає не
тільки ті переживання, які традиційно вважаються релігійними, а те, що
торкається сприйняття та пізнання, всю людську активність та всі
функції, у яких загальний підсумок – володіння цінностями, більш
високими, ніж загальноприйняті – такі, як: етичні, естетичні, героїчні,
гуманістичні та альтруїстичні.
Становлення духовності – це вища мета кожної особистості, адже в міцному
ґрунті духовності зростає і особистість людини.
Пізнання людиною самої себе, таємниць свого життя – один з її духовних
пошуків, що сягає в глибину століть. Потрібно допомогти дитині пізнаючи
світ, пізнати себе як людину і сприяти тому, щоб вона була суб’єктом
життєтворчості. Навчити мистецтву життя, бути конкурентноспроможним в
сучасному світі, оволодіти культурою життя.
Потрібно ставити собі за мету розвивати особистість, розумові здібності,
творчі вміння, самостійно здобувати знання, логічно мислити. Створення
ситуації успіху є умовою для самореалізації кожної особистості.
У процесі життєтворчості, подолання кризових явищ зростає роль школи,
яка покликана допомогти дитині знайти зміст життя, створивши для цього
повноцінні умови для її фізичного, інтелектуального, духовного розвитку
і саморозвитку. Тому людське життя під кутом зору суб’єктивних, активно
творчих засад виступає як проблема творчого життя особистості, її
духовного світу, світогляду, мети та сенсу життя.
”
2
4
L
N
j
l
¬
®
?
?
A
A
?
O
U
Ue
h
j
n
p
?
‚
?
?
?
?
3/4
A
O
U
?
o
??E?я виховання особистості. Ціннісні орієнтації впливають на визначення
місця особистості в суспільстві, а також на вибір нею референтної групи.
Цей факт повинен враховуватися. То ж духовні цінності виявляються
спільними для дуже широких кіл людей, безвідносно до їх професії чи
особистих уподобань. До таких вищих цінностей завжди належали релігійні
переконання, почуття любові до Батьківщини, відданість інтересам нації,
рідній мові, а також естетичні цінності.
Тобто, гуманiзацiя освiти передбачає у процесi навчання виховувати
високоморальних особистостей.
Таким чином, гуманiтаризацiя, нацiоналiзацiя, формування духовностi –
ось основнi шляхи до вирiшення проблеми гуманiзацii нацiональноi системи
освiти. Сам же процес гуманiзацii освiти повинен мати своїм наслiдком
розвиток здiбностей гуманiтарного мислення незалежно вiд профорiєнтацii,
формування почуття патрiотизму та вiдповiдальностi перед суспiльством,
почуття обов’язку при виборi шляхiв майбутньоi дiяльностi, опанування
гуманiтарних цiнностей свiтовоi культури з точки зору нацiональноi
духовностi, формування екологiчноi культури та iн. А це, в свою чергу,
приведе до послаблення антигуманних тенденцiй у свiтi i культурi,
соцiальних стосунках, у суспiльствi загалом.
Це все підтверджує, що для цілісного сприйняття світу потрібно
насамперед виховання культури духовного спілкування. Існує багато
визначень культури. Одні під культурою розуміють цінності духовного
життя. Інші, звужуючи це поняття, відносять до культури лише ідеологію,
яка повинна обслуговувати сферу виробництва. Треті зводять поняття
культури до стосунків між людьми і культури поведінки. Деякі
культурологи вважають, що сьогодні існують понад 500 визначень культури.
Це пояснюється багатогранністю феномена та широким вживанням терміна
«культура» в конкретних дисциплінах.
Багато відомих філософів і дослідників давали визначення терміну
«культура», але найобразнішим і багатогранним є визначення цього
поняття Шалви Олександровича Амонашвілі : Культура!
Сколько истории, творчества, самопожертвований, устремлённости к Свету
нужно было складывать тысячам поколений людей, чтобы напитать это слово
непревзойдённой мощью и энергией!
Культуру можно сравнить с Солнцем.
Солнце светит сверху, посылает нам живительное тепло и саму жизнь. Для
каждого из нас оно одинаково щедрое.
Культура тоже солнце, только человеческое.
Мы – человечество – создавали наше солнце тысячелетиями. Каждый
пришедший в мир земной человек огромным творческим трудом извлекал из
себя искру света и вкладывал её в духовный диск человечества. Так
слагалась Культура. В ней люди отражали волю своего духа.
Если с других планет видят, что наша планета Земля тоже светится, то мы
с гордостью могли бы сказать, что это есть свет нашей Культуры.
Но мы люди, у которых разбегаются глаза.
Мы пока те, которые с лёгкостью отдаёмся низменным чувствам и часто
надолго забываем о Культуре.
Якщо порівнювати людське суспільство з комп’ютером, то роль культури в
суспільстві аналогічна ролі математичного забезпечення в комп’ютері:
вона вміщує у собі мову, пам’ять, програми дій. Культура не лише
пристосовує людину до певного природного та соціального середовища, вона
ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини.
Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно
розглядати як продукт власної культурної й духовної творчості. Остання
полягає у невпинному процесі розвитку і задоволенні матеріальних і
духовних потреб, різноманітних людських здібностей, продукуванні та
здійсненні мрій та бажань, постановкою перед собою і досягненні певних
життєвих цілей, програм. Тому кожний новий етап у культурному поступі
можна справедливо вважати новим кроком в напрямку розширення горизонтів
людської свободи, духовності.
Духовною є діяльність людини, завдяки якій стан людства його власними
зусиллями підноситься на більш високий ступінь проявів.
Кожна людина повинна сама знайти свій власний вхід у “царство духа” і
визначити саму себе і своє буття. Ступінь духовного розвитку не завжди
визначається віком. Та її корені, у будь-якому випадку, виходять з
дитинства. Це надзвичайно важливий період у процесі духовного
становлення особистості, оскільки закладається фундамент для сприйняття
оточуючої дійсності, свого місця і ролі в ній.
Духовному світові особистості, що формується, надавав великого значення
В.А.Сухомлинський. Він розглядав формування духовного світу людини в
тісному зв’язку як із його розумовим, так і з моральним та естетичним
розвитком. Видатний педагог писав: “Сфера духовного життя людини – це
розвиток, формування і задоволення його моральності, інтелектуальних і
естетичних запитів й інтересів у процесі активної діяльності. Джерелом
духовного світу людини є матеріальний світ, об’єктивна дійсність і
особливо такі важливі її сфери, як громадське життя людини, його
соціальний і моральний досвід”.
Література
Амонашвили Ш. А. В чаше ребенка сияет зародыш зерна культуры .– М. :
Издат. дом Ш. Амонашвили : Лаб. гуман. педагогики МГПУ, 2008. – 78 с.
Сіданіч І. Л. Як зробити батьків і дітей щасливими. – К.: Плеяди, 2005.
Гончаренко С. У., Мальований Ю. І. Педагогічна сутність гуманітаризації
шкільної освіти. // Рідна школа. — 1994. — №10. — С- 31.
Гончаренко С. У. Гуманізація освіти – запорука виховання творчої та
духовно багатої особистості// Дидактика професійної школи. Збірник
наукових праць. – К.: Хмельницький, 2005.
Голуб Анжела Василівна
Черкаська гімназія № 31
Вчитель початкових класів
м. Черкаси, провулок Тельмана 11
дом.тел. 73 – 32 – 84, моб тел – 0969001557
PAGE
PAGE 7
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
