“ЕТИКА СПІЛКУВАННЯ:
ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ПРОБЛЕМИ”
Відомості про автора:
Прізвище, ім’я, по батькові: Жаборовська Людмила Миколаївна
Місце роботи: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 м. Жашкова,
Черкаської обл.
Посада: учитель початкових класів
Адреса : вул. Червоноармійська, 96/б, м.Жашків, Черкаської обл.,
19200
Контактний телефон: до.тел. 6-10-59 моб.тел. 0969630740
Ніщо не обходиться нам так дешево
і не цінується так дорого, як ввічливість.
Сервантес.
Етикет – з французької мови «ярлик, етикетка» – сукупність
правил поведінки у повсякденному житті. Є етикет знайомства,
привітання, прощання, існують правила прийому гостей, поведінки
за столом. Етикет базується на «золотому правилі моральності» –
поводитися з іншими так, як ти бажаєш, щоб вони поводилися з
тобою.
Спілкування – це обмін діями, вчинками, думками, почуттями і
переживаннями з іншими людьми. Одночасно це й звернення людини
до самої себе. У більш вузькому розумінні спілкування – це
процес обміну інформацією та досвідом. Є безліч прикладів, які
свідчать про те, що коли людину позбавити спілкування на
тривалий час з подібними собі, то вона може утратити набуті
раніше людські якості. Наприклад, боцман Селькірк – прототип
Робінзона Крузо,який чотири роки прожив на безлюдному острові,
не лише розучився розмовляти, але й втратив здатність правильно
розуміти, що з ним відбувається.
Кожній людині тією чи іншою мірою властива потреба у
спілкуванні. З одного боку, це потреба у нових враженнях,
почуттях, знаннях, а з іншого – це потреба поділитися з кимось
власними переживаннями й думками. У більшості випадків кожна
людина має певне коло знайомих або друзів, з якими вона
спілкується найбільш охоче. І лише нашим друзям ми розкриваємо
свої таємниці, ділимося з ними своїми найпотаємнішими думками
та мріями, тому в процесі такого товариського спілкування дуже
важливо вміти співпереживати з іншою людиною, поставити себе на
її місце, дати їй пораду, перейматися її болями і тривогами.
Етикет – явище історичне. Правила поведінки людей змінювалися із
змінами умов життя речовини, конкретного соціального середовища.
Етикет виник в період зародження абсолютних монархій.
Дотримуватися певних правил поведінки, церемоніалу було необхідно
для звеличення царських персон: імператорів, королів, царів,
князів, принців і т. п. для закріплення ієрархії усередині
самого класового суспільства. Від знання етикету, виконання його
правил часто залежала не тільки кар’єра, але і життя людини.
Так було в Давньому Єгипті, Китаї, Римі, Золотій Орді.
Порушення етикету приводило до ворожнечі між племенами, народами
і навіть до воєн.
Етикет завжди виконував і виконує певні функції. Наприклад,
розділення по чинах, станах, знатності роду, званнях, майновому
положенні. Особливо строго дотримувалися і дотримуються правила
етикету в країнах Дального і Ближнього Сходу.
В Росії на початку ХУІІІ ст. став посилено упроваджуватися
західний етикет. На російських землях переносили одяг, манера і
зовнішні форми поведінки. За дотриманням цих правил боярами і
дворянським станом ( особливо в столичних містах) постійно і
настирливо, деколи жорстоко, стежив сам цар Петро І. За їх
порушення строго карали. Надалі, в царювання Єлизавети Катерини ІІ,
відбиралися ті правила етикету, які відповідали вимогам і
особливостям національної культури Росії. Росія, як євразійська
країна, Багато в чому сполучала протилежності Європи і Азії. А
цих протилежностей було багато не тільки в ХУІІІ ст. але їх
багато і зараз. Р. Киплінг говорив, що Захід є Захід, Схід є
Схід, і не зустрітися їм ніколи. Так, в Європі траурний колір
– чорний, а в Китаї – білий. Навіть у межах Російської імперії
правила поведінки різних народів значно відрізнялися.
У світі немає нічого дорожчого за людське спілкування. Протягом
життя людини її спілкування з іншими людьми змінюється і за
формою, і за змістом, і за суттю.
Росте малюк і поступово в нього з’являються нові можливості
проявити себе, при цьому надзвичайно важлива оцінка дорослого,
визнання ним набутого дитиною.
Спілкування між батьками і дітьми має особливе забарвлення.
Неповторності і особливої чарівності йому надає взаємна любов.
Дослідженнями вчених встановлено, що любов і ласка дорослого
просто необхідні дитині. Дефіцит родинного тепла негативно
позначається на її розвитку. І чим менший малюк, тим більше
потребує він позитивних, емоційно насичених контактів з дорослими
що для цього не менш важливо за повноцінне харчування,
перебування на свіжому повітрі, хороший догляд.
Отже, батьківська любов – почуття життєво необхідне як дітям, так
і нам, їхнім батькам. Наші син чи донька повинні знати,
відчувати, що ми їх любимо. Але це аж ніяк не повинно
проявлятися тільки в постійних поцілунках і пестощах. Зовсім не
обов’язково на кожному кроці показувати своє захоплення та
обожнювання, треба серйозно подумати про оптимальне
співвідношення ласки й вимогливості у ставленні до малого і
постаратися не виходити за визначені межі.
У спілкуванні з дитиною батьки повинні зважити на її потреби
і права, виявляючи об’єктивність, не зачіпати, проте,
самолюбства і людської гідності, вірити в її можливості і
здібності, надавати якнайбільше самостійності.
У спілкуванні з іншими людьми проявляється характер дитини.
Усією душею вона прагне спілкування з дорослими і ровесниками,
проте не завжди вміє це зробити. Дошкільнятам дуже подобається,
коли з ними поводяться серйозно, довіряючи їм, зважаючи на
настрій, ураховуючи їхні бажання. На жаль, не всі це розуміють,
деяким дорослим не зайве нагадати, що дитина – не іграшка, а
людина, маленька людина із своїм багатим внутрішнім світом.
Повага до дитини проявляється в делікатності, тактовності щодо
неї. Важливо знайти час і місце вислухати сина чи доньку,
постаратися зрозуміти їх.
Саме у родинному спілкуванні формуються навички взаємин.
Правильні взаємини батьків з дітьми стають регулятором поведінки
малих, а, зрештою, формують ставлення до людей. Якщо ж дорослі
скупі на ласку, занадто вимогливі, постійно сердяться, читають
нотації, У малюка може сформуватися замкнутість, прагнення до
самотності, а інколи і недоброзичливість щодо інших, страх,
заздрість і навіть злобність.
Отже, ми повинні прагнути створити умови, за яких діти могли
б покладатися на постійне піклування й підтримку з боку
близьких дорослих. Тільки в такому разі в них виникає стан
емоційного благополуччя, психологічного комфорту.
Чим старша дитина, тим ширший світ її особистого життя і тим
більше обмежуються рамки прямого втручання батьків. Якщо у
дошкільному і в молодшому шкільному віці дитина простодушно
розповідає матері і батькові про всі свої «таємниці», То
підліток чи юнак вже набагато стриманіший у розкритті свого
особистого світу і дуже хворобливо переживає спроби батьків
прямо вторгнутися в нього.
¶
O
U
ae
e
–
d
?
U
hoe=
Тут потрібен зовсім інший підхід, який ґрунтувався б на
дорослій повазі до особистості підлітка, юнака, на визнанні його
незаперечних прав. Тоді не буде відчуження між батьками і
дітьми, як у молодшому, так і в старшому віці.
Доброзичливість як норма в ставленні до світу розвивається
тільки в спілкуванні. Поступово в дитини формуються
товариськість, комунікабельність. У поєднанні з тактовністю,
скромністю ці якості допоможуть їй знайти своє місце в житті.
Як навчитися правильно спілкуватися з оточуючими? По- перше –
знати, що робити; по-друге – пам’ятати про це під час
спілкування; врешті, обов’язково застосовувати ці знання у житті.
У спілкуванні важливо враховувати проблеми тих, з ким
спілкуєшся. Це як під час футбольної гри: якщо кожен гравець
буде тільки сам намагатися забити гол, то ніякої гри не вийде.
Отож спілкування – це колективна гра. І вона має певні правила.
Мета спілкування – навчити дітей, як жити серед людей з користю
для себе та інших. Однак це не означає вивчити правила
ввічливого ставлення до людей. Ці правила, як і багато інших
морально-етичних норм, повинні бути виведені із суті духовного
стану, з моральності серця. Виходячи з цього, на уроках
спілкування береться розвиток і виховання таких якостей душі і
серця як: любов до ближнього, обов’язок і відповідальність,
турботливість, совість і сором’язливість, щирість, повага,
розуміння. Розвиток і виховання такого стану духовності
супроводжується засвоєнням дітьми основних законів моральності та
вироблення правил спілкування в різних ситуаціях. Тут повинні
замислитись душа, серце і розум дитини.
Головне у спілкуванні – це увага до людини, з якою спілкуєшся.
І не просто увага – а доброзичлива увага. Увага до людей – це
передовсім слідування правилу: «Чини з іншими так, як хочеш,
щоб чинили з тобою».
Навчитися розуміти людину не зовсім легко, не вельми легко
зрозуміти її почуття і відчуття. Тому спробуйте поставити себе
на місце іншої людини, зрозуміти причини її вчинків та слів. І
ще – потрібно навчатись поважати всіх людей, а не тільки тих,
хто, на ваш погляд, вартий поваги. Людина потребує поваги
завжди, у різних ситуаціях. Поважайте почуття людей. Ви
намагалися поділитись своїми почуттями з кимсь, хто відмовлявся
вас слухати? Образа – зрозуміла реакція на подібне ставлення.
Називати людину по імені – це і є повага. Адже для кожної
людини найкраще звучить її ім’я.
Повага переростає в емпатію – таке глибоке почуття, таке
духовне єднання особистостей, коли одна людина настільки глибоко
проникається почуттям іншої, що тимчасово здатна ототожнити себе
нею.
Емпатія – ключовий момент у роботі вчителів, і всіх, чия
професія впливає на людей. Вона важлива, коли ми вислуховуємо
людину, яка розраховує на наше взаєморозуміння. Коли розповідь
настільки нас поглинає, що почуття людини стають нашими.
Емпатія є важливим вмінням педагога, яке допомагає вислухати як
учня, так і батьків. На жаль, відсутність уміння слухати
притаманна значній більшості людей. Не виняток тут і педагоги.
Як правило, вчитель хоче якомога більше і швидше висловитись,
проінформувати про все. Але, щоб зрозуміти і батьків, і дитину
чи підлітка, знайти слабкі місця сімейного виховання і виявити
моменти, коли прийти потрібно на допомогу, дуже важливе вміння
слухати. У такому разі педагоги впливали б не тільки на
молодше покоління, а й на старше – допомагали їм переосмислити
свій спосіб життя, свої погляди і ставлення до своїх дітей та
оточуючих.
Позитивний спосіб спілкування можна почерпнути саме в
захаренківській школі. Мудрий учитель розумів: «Куди вже
складніше навчити дітей елементів взаємного спілкування, ведення
дискусії, суперечок».
Якщо не навчити людину спілкуватись, в житті вона може
переживати драми спілкування, про які часто нагадують психологи:
1. Драма слухання – слухаю, але не чую.
2. Драма розуміння – чую, але не розумію.
3. Драма мовлення – розумію, але пояснити не можу.
4. Драма самовиразу – і відчуваю, і знаю, але боюсь бути собою.
О.А. Захаренко мав здатність і вміння і слухати, і
зрозуміти, і красномовно виразити будь – які думки.
Вчитися позитивній взаємодії з батьками він закликав і своїх
колег.:
«Найголовніше – налагодити контакт, тоді почуєш від батьків те,
чого і не сподіваюся почути, з користю для дитини і для
сім’ї. Керуйся принципом: 70 відсотків успіху – то похвала, а
30 відсотків – критика, мораль, розгнівані настанови»
Отже, у процесі взаємодії з батьками О.А.Захаренко акцент
робив на позитивному спілкуванні, віддаючи перевагу похвалі. І
цим співвідношенням бажано керуватися будуючи взаємодію з
батьками, яка у майбутньому буде мати позитивні результати.
Сучасна наука все більше схиляється до думки, що спілкування, як
об’єктивний вид життєдіяльності кожної особистості, виступає
своєрідним мистецтвом, де є свої правила,свої особливості, свої
секрети, знати які потрібно кожному спеціалісту для оптимізації
своєї діяльності, досягнення мети.
Майже все життя проходить серед людей. Нам щодня доводиться
спілкуватися не тільки з тими, кого ми добре знаємо, але і з
багатьма незнайомими або навіть з неприємними нам людьми. Якими
ж особливостями, рисами, знаннями, навичками повинна володіти
людина, щоб ефективно спілкуватися з оточуючим світом?
Психолог Мілтон Еріксон, який вивчав природу людських стосунків,
придумав стратегію взаємодії людини з людино., яка має
стопроцентний успіх. Ця стратегія отримала назву «Діамант
Еріксона» Суть її в тому, що якщо ми сформуємо стосунки з
іншою людиною, опираючись на такі грані, як прийняття, повага,
інтерес, цікавість, любов, то між нами відбудеться спілкування.
Так нібито просто і так виявляється складно. Головне – не
забувати, що всі люди різні. Сприймати людей треба такими,
якими вони є. Кожна людина унікальна. Поважайте гідність людини.
Використана література:
В.П.Шейнов «Психологія і етика ділового контакту», 1996 р.
О.С. Падалка «Педагогічні технології», 1995 р.
Ш.О. Амонашвілі «Школа життя», 2002 р.
К.Й. Щербакова «У сім’ї росте дитина» ,1995 р.
Р. Безпальча «Шляхи мирного розв’язання конфліктів у школі»,
2001 р.
М.О.Володарська «Година спілкування», 2010 р.
В.І.Фесенко «Етика» – 5 кл.,2005 р.
ж.»Педагогічний вісник» №1/2007 р.
/В. Хрипун «Позитивне спілкування у педагогічному процесі»/
ж. «Позакласний час» №8/2008 р.
/В. Сухомлинський «Одвічна проблема: батьки і діти»/
PAGE
PAGE 7
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
