Відомості про автора:
Лаптєва Марія Григорівна, вчитель історії Костянтинівської
спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів Смілянського району Черкаської
області.
Адреса: м.Сміла, вул. Фурманова, 8А, кв. 51.
Телефон: (047-33) – 4-78-50
Спілкування як царина людської моральності
«Єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування». В цих словах
Антуана де Сент-Екзюпері – велика мудрість виховання людини. Людина –
істота суспільна і поза спілкуванням з іншими людьми не можна говорити
про реалізацію її можливостей і здібностей. Спілкування – це шлях до
пізнання самого себе, до самовиховання і самовдосконалення; шлях до
вершин духовності.
Культура людського спілкування – це частинка загальної моральної
культури особистості. Відсутність культури спілкування – свідчення
бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово – це і
найкраще, що є в розпорядженні людини, і найгірше, чим вона володіє.
Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого
значення. Відбувається становлення України як самостійної держави,
інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними
країнами світу. З огляду на це, визначальною стає для нашого суспільства
проблема вміння спілкуватися як на офіційному, діловому, так і на чисто
побутовому рівнях.
На жаль, цій проблемі приділяється мало уваги як в освітньо-виховних
закладах, так і в державі в цілому. ЗМІ, маючи величезні можливості
формувати в людини смак до справжньої високої культури взаємостосунків
між людьми, нехтують цією можливістю і потурають розвитку масової
антикультури.
Що ми бачимо на екранах телевізорів, читаємо в Інтернеті, слухаємо по
радіо? Кіноекрани і екрани телевізорів, сторінки Інтернету заполонили
третьосортні бойовики, «страшилки», порнографія; на глядача ллються
брутальні слова, огидні фрази. А який приклад «культури спілкування»
демонструють іноді суспільству народні депутати, державні мужі?! Все це
не може не турбувати суспільство. Адже якщо людина – продукт
соціалізації, то величезне значення для становлення особистості має те,
який саме досвід (традиції, звичаї, норми) передає суспільство своїм
поколінням. Традиції, звичаї українського народу високі і духовно
багаті. Однак якщо не давати належної оцінки розгулу антикультури, то
вона починає сприйматися як норма.
Якщо ми прагнемо (а ми прагнемо!) збудувати цивілізовану державу, то
понад усе ми мусимо бути цивілізованими людьми, а першим проявом цього і
є культура спілкування. А тому сім’я, навчально-виховні і культурні
заклади повинні, формуючи особистість, розвивати в ній такі
морально-психологічні якості, як: уважність, чуйність, вміння бачити
моральну сторону своїх і чужих дій і вчинків, витримку, володіння собою,
здатність стримувати негативні емоції, вміння слухати іншу людину,
передбачати можливі наслідки своїх слів, дій, вчинків.
Мистецтво спілкування – це, перш за все, вміння людини володіти своїми
емоціями і почуттями, вміння володіти своїм настроєм. Спілкування
неможливе без дотримання культури поведінки. Генріх Манн (німецький
письменник) висловився з цього приводу дуже лаконічно: «Поняття культура
означає турботу про людей».
Нерідко наше життя затьмарюють конфлікти. Вони, як правило, є наслідками
невміння спілкуватися. Тут на допомогу людині має прийти наука
психологія, бо конфлікт пов’язаний передусім з характером людини, а тому
про характер треба знати якомога більше.
Особлива роль в мистецтві спілкування належить мові людини. Професор
медицини Ю.М.Орлов зазначає: «Мова відображає думки, мислення людини,
характеризує ступінь її інтелектуального розвитку. Вона є найдоступнішим
і найзрозумілішим засобом спілкування».
Вправно, на інтелектуальному рівні володіти рідною мовою – завдання не
з легких. Але до цього треба прагнути, тому що дар Рідної Мови – це
великий Божий дар, і його впродовж усього життя належить цінувати і
плекати. І.Франко стверджував: «Найцінніше та найкраще в кожній людині
– це її індивідуальність, її духовне обличчя за всіма особливими
прикметами. Що більше таких прикмет, то характерніші та гармонійніші
вони, то багатша, сильніша й симпатичніша індивідуальність людини… До
таких прикмет, що відповідають складові душі, належить і мова».
Уміння слухати не менш важливе, ніж уміння говорити. Спілкування людей є
повноцінним лише тоді, коли один говорить, а інший слухає. Невміння
слухати, на жаль, притаманно багатьом людям. Воно є свідченням низької
культури. Невміння слухати й розуміти один одного найчастіше стає
причиною конфліктів і виникнення непередбачуваних ситуацій. Тому слід
навчатися уважно й терпляче вислуховувати співрозмовника. А якщо тема
розмови (або сам співрозмовник) вас не цікавлять, то треба проявити
тактовність і ввічливо попрощатися.
Завдяки мистецтву спілкування, вмінню керувати своїми почуттями й
емоціями, вмінню не допускати конфліктів ми створимо сприятливий
психологічний клімат у стосунках з друзями, в родині, в колективі
(класі), який дасть нам змогу радісно й творчо працювати, вчитися,
відпочивати.
Культура спілкування має певні особливості, пов’язані із сферою
діяльності людини. Прикладом цього є лікарська етика, етика ділового
спілкування, етика педагогічного спілкування та ін. Моральною основою
етики спілкування є: добре гуманне ставлення до людей, яке включає
повагу до особистості, співчуття, любов.
Проявляти повагу до особистості – значить уважно ставитися до неї,
виявляти довіру, справедливість, доброзичливість, ввічливість.
У ставленні до дітей важливо вміти поєднувати вимогливість та повагу.
«Якомога більше поваги до дитини і якомога більше вимогливості до неї»,
– вимагав від вихователів А.С.Макаренко.
В.О.Сухомлинський радив батькам і вчителям створювати умови, щоб діти
могли жити у світі краси, гри, музики, казки, малюнку, фантазії,
творчості. А в яких жахливих умовах сьогодні виховується значна частина
дітей?! На мою думку, державі слід суворіше підходити до проблеми
відповідальності батьків за створення належних умов виховання своїх
дітей.
Співчувати дитині – означає поділяти її радість чи сум, захоплюватися її
успіхами. З поняттям «співчуття» тісно пов’язане поняття «милосердя» –
діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в тому потребу. Любов до
дітей – одна з головних передумов досягнення належної результативності
виховання. Якщо педагог не любить дітей – він не зможе зрозуміти їх
душу. Такому педагогу не місце в школі!
Проявляти чемність – означає бути уважним до людини, виявляти готовність
бути в пригоді кожному, хто її потребує. Ми можемо мати справу з
людиною, котра з різних причин не заслуговує на повагу. Але це не дає
нам права принижувати її. Необхідно за всіх обставин залишатися чемним.
Чемність має декілька відтінків: коректність, люб’язність, делікатність.
У стосунках з іншими людьми (дітьми, батьками, колегами) основну роль
відіграє тактовність. Для її належного прояву педагогові необхідно:
ь уміти відчувати ту межу, за якою в дитини, колеги чи в когось із
батьків може виникнути образа;
ь не робити зауваження в присутності інших людей;
ь не ставити запитань, які можуть викликати біль у співрозмовника або
поставити його в незручне становище.
ь Тактовність – важлива умова та обов’язкова ознака педагогічної
культури.
Не менш важливо в стосунках з іншими людьми дотримуватися точності –
уміння цінувати своє слово, не кидати його на вітер, тобто виконувати
те, про що обіцяли.
В основу етики педагогічного спілкування має бути покладений принцип
плюралізму. Він полягає в умінні та можливості толерантно ставитись до
світогляду, переконань, позицій, думок і почуттів інших людей; не
ображати, не принижувати їхню гідність, визнавати, що кожна людина може
змінитися, якщо вона помиляється, кожна людина має можливість для
морального зростання.
Вирішенню проблеми спілкування сприятиме врахування
індивідуально-психологічних та вікових особливостей суб’єктів
спілкування, психологічного мікроклімату в колективі . Успіх спілкування
в значній мірі залежить від того, наскільки ми володіємо технікою
спілкування, як ми вміємо взаємодіяти з іншими людьми і як ми вміємо на
них впливати. А це приходить з роками, з досвідом роботи. Запорукою
успіху в цій справі є постійна робота педагога над собою, над
вдосконаленням своєї педагогічної майстерності.
Набуття навичок культури спілкування розв’яже чимало проблем у
міжособистісних, міжнаціональних взаємостосунках, а також у суспільстві
в цілому.
На мою думку, курсу «Етики» в 5-6 класах замало. Доцільно було б
запровадити окремий навчальний предмет «Культура спілкування», як це
робиться в країнах Західної Європи, в США. Було б добре, якби налагодити
в школі викладання соціоніки, Це б вилікувало суспільство від
психологічної безграмотності. Азбуку соціоніки, грамоту людського
спілкування може опанувати кожний старшокласник.
Все це сприяло б формуванню в дітей і молоді культури і мистецтва
спілкування, утвердженню моральності, підвищенню рівня духовності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
