Виноградський навчально – виховний комплекс „ Дошкільний навчальний
заклад – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів”
Лисянської районної ради Черкаської області
Матеріали
для участі в обласній Інтернет – конференції
з проблеми
„Етика і духовний світ людини”
Підготувала соціальний педагог
Виноградського НВК
Панухнік Ясна Олександрівна
Тел.0966188206
Етика- це безмежно розширена
відповідальність по відношенню до всього живого.
А.Швейцер
Єдина справжня розкіш-
це розкіш людського спілкування.
А. Сент-Екзюпері
Від самого народження ми перебуваємо серед людей. Всі вони різні. У
кожної людини є свій неповторний духовний світ, його потрібно поважати,
не забуваючи при цьому про гармонію між людських стосунків. Поступово,
впродовж століть, суспільство виробило приписи, норми і закони, які
допомагають кожній людині співіснувати з іншими. Наука про правила
поведінки у суспільстві та в особистому житті називається етикою. Вона
допомагає людям бути разом, не зачіпати інших ні словом, ні вчинком.
Буває так, що людина і знає правила поведінки, але все одно справляє
враження невихованої, невправної, незграбної . Виходить, що треба не
тільки знати як, але й уміти. Навіть найпростіші дії, які нам
доводиться виконувати щодня , вимагають певних навичок.
Етика обов’я зково поєднує у собі такт з порядністю, інакше гарні
манери допомагають лише приховувати нечесні наміри і негідні вчинки.
Але інколи навіть дуже порядна людина не справляється зі своїми
емоціями. Образ, лють, роздратування – погані порадники.
Вчинки під їхнім впливом призводять до виникнення напружених ситуацій
і конфліктів у сім’ї або колективі. Бувають вчинки про які ми жалкуємо
все життя, їх хочеться забути, а пам’ять повертає до них знову і знову.
Ми починаємо боятися , що про них стане відомо іншим, і ще більше
поринаємо у брехню, ще більше втрачаємо повагу, ми соромимося своїх
вчинків.
До числа важливих людських чеснот належать : ввічливість,
коректність, делікатність, фактичність, скромність, точність,
обов’язковість.
Ввічливість посягає у доброзичливості, привітності. Вона дійсно
відкриває замки людських сердець для стосунків, спілкування.
Привітний вираз обличчя , уважне , поважне, доброзичливе ставлення до
людей забезпечують можливість уникнути конфліктів і привернути до себе
симпатію співбесідника. Зовнішніми виявами ввічливості є усмішка на
обличчі , слова подяки, вибачення чи прохання, прихильні жести і пози.
На жаль , не завжди маєш справу з приємними нам людьми. Трапляється
також , що людина чимось роздратована, засмучена, хвора. В подібних
випадках на перший план має вийти коректність – уміння примати себе в
межах узвичаєних норм поведінки в будь-яких ситуаціях.
Грубість , нестриманість, тільки шкодять стосункам, роблять
неможливим спілкування.
Тактовність – це почуття міри, якої необхідно дотримуватися у
розмові , вміння відчувати межу, за яку не можна переступати в стосунках
з людьми.
Тактовна людина знає, відчуває , що і в який час, у якому місці
можна сказати, зробити або не можна.
Увага до людини, вміння ставити себе на місце іншого повинні
виявлятися дуже обережно, тобто делікатно. Ці вимоги етикету дають
можливість уникнути незручної ситуації.
Важливою вимогою є скромність, тобто природність поведінки,
пристосована до людей, що тебе оточують. Стримана , врівноважена
поведінка є виявом уміння людини володіти собою, є показником самоповаги
і шанобливого ставлення до інших.
Точність і обов’язковість як вимоги етикету вказують на
пунктуальність, необхідність обов’язкового виконання обіцянок,
зобов’язань, справи. Точність і обов’язковість є зовнішніми виявами
таких рис , як уміння аналізувати обставини, оцінювати вчинки, робити
висновки,прогнозувати майбутні дії, визнати міру своїх можливостей, не
давати зайвих обіцянок, дотримуватися свого слова.
Моральні норми і правила в суспільстві людей існували з давніх – давен
. Первісні люди розповсюджували дії моральних норм тільки на
представників свого роду чи племені. Чужі вважалися небезпечними. По
відношенню до них ніякі моральні норми не діяли.
Йшов час, і звичаї, а з ними й моральні правила змінювалися.
Утверджувалася думка про спільність усіх людей, про їх єдність.
Певні норми моралі у всі часи визнавалися загальнолюдськими,
тобто притаманними будь –якому суспільстві, будь-якій культурі,
незалежно від рівня її розвитку. Основу загальнолюдською моральності
складає „золоте правило” – „Думай про іншого!”.
Нарівні з моральними уявленнями, спільними для багатьох народів,
існує велика кількість правил пристойності, які стосуються манери
одягатися, поводити себе за столом, спілкуватися з людьми. Вміння
підтримувати добрі стосунки з іншими допомагає людині в житті.
Адже спілкування – не тільки можливість самоствердитися , а й
відкриття можливості існування у людей поглядів, відмінних від наших
пошук „спільної мови ”.
Спілкування-це обмін діями, вчинками,думками, почуттями і
переживаннями з іншими людьми. Одночасно це й звернення людини до самої
себе.
Інша людина-дзеркало. В якому ми впізнаємо себе. Потреба у спілкуванні
у людини ніколи не зникає. Правильне спілкування не принижує, не
ображає, не завдає болю. У спілкуванні потрібно бути доброзичливим,
уважним. Потрібно уникати образливих висловлювань, бути щирим у своїх
почуттях.
Спілкування – складний багатоплановий процес встановлення і розвитку
контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності і
включаючи обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії.
Сприйняття і розуміння іншої людини. Спілкування –не тільки можливість
самоствердитися, а й відкриття можливості існування у людей поглядів,
відмінних від наших, пошук „спільної мови”. Спілкування – це обмін
думками, вчинками, почуттями і переживаннями з іншими людьми. Одночасно
це й звернення людини до самої себе. Потреба у спілкування людини
ніколи не зникає. Правильне спілкування не принижує , не ображає , не
завдає болю. У спілкуванні потрібно бути доброзичливим, уважним.
2
4
p
t
4
t
t
’H
J
L
j
l
z
|
~
,.024pJ
L
~
A
#z%x(///iiiiiiiia/////////////
gdy`©
По характеру і змісту спілкування буває формальне ( ділове) і
неформальне (світське, буденне, побутове).
Ділове спілкування – це процес взаємозв’язку і взаємодії, в якій
відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом, що припускає
досягнення певного результату , рішення конкретної проблеми або
реалізацію певної мети.
В цілому ділове спілкування відрізняється від буденного (
неформального)тим, що в його процесі ставлять ціль і конкретні задачі,
які вимагають свого рішення. В діловому спілкуванні ми не можемо
припинити взаємодію з партнером ( принаймі , без втрат
для обох сторін). В звичайному дружньому спілкуванні частіше всього не
ставляться конкретні задачі, не переслідується певна мета.
Таке спілкування можна припинити у будь-який момент.
Ділове спілкування можна умовно розділити на пряме ( безпосередній
контакт) і непряме ( коли між партнерами існує просторово-часова
дистанція). Пряме спілкування володіє більшою результативністю чим
непряме, в ньому безпосередньо діють соціально-психологічні механізми.
Розрізняють два види спілкування: вербальне і невербальне.
Спілкування, здійснюване за допомогою слів, називається вербальним. При
невербальному спілкуванні засобом передачі інформації є невербальні
(несловесні) знаки (пози, жести, міміка, інтонація, погляди).
Невербальні засоби спілкування частіше всього використовуються для
встановлення емоційного контакту із співбесідником і підтримки його в
процесі бесіди, для фіксації того наскільки добре людина володіє собою,
а також для отримання інформації про те, що люди насправді думають про
інших.
Структуру ділового спілкування можна охарактеризувати шляхом
виділення в ньому трьох взаємозв’язаних сторін: комунікативної,
інтерактивної, перфективної.
Спілкування – це комунікація, тобто обмін думками ,
переживаннями, настроями, бажаннями і т.д. Зміст конкретної
комунікації може бути різним: обговорення новин, повідомлення про
погоду або суперечка про політику, рішення ділових питань з партнерами .
Комунікація в спілкуванні завжди значуща для її учасників.
Інтерактивна сторона ділового спілкування полягає в організації
взаємодії між людьми, тобто в обміні не тільки знаннями і ідеями, але і
діями. Дія – головний зміст спілкування.
Перфективна сторона ділового спілкування означає процес сприйняття
одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цьому грунті
взаєморозуміння.
Ділове спілкування реалізується в різних формах: ділова бесіда, ділові
переговори, ділові наради, публічні виступи.
Спілкування вчителя з учнями
Головною моральною основою етики педагогічного спілкування має бути
добре,гуманне ставлення до людей, яке включає повагу до особистості,
співчуття, любов.
Проявляти повагу до особистості означає уважно ставитися до неї ,
виявляти довіру, справедливість, доброзичливість ввічливість. З повагою
несумісні насильство, порушення прав і свобод, жорстокість приниження. У
ставленні до дітей надзвичайно важливо вміти поєднувати вимогливість і
повагу.
Співчувати дитині – означає поділяти її радість чи сум. Захоплюватися
її успіхами, жаліти у невдачах.
Поняття „ любов ” сучасні мислителі здебільшого розглядають як
відповідальність , прийняття однією людиною іншої з усіма її радощами,
болями та сподіваннями.
Любов педагога до дітей – одна з головних передумов досягнення
належної результативності виховання через те, що має велику силу
позитивного впливу.
Видатний педагог В.Сухомлинський , формулюючи побажання молодим
учителям , писав: „Необхідно, щоб виховання дітей, любов і повага до них
і дружба з ними – щоб усе це було самою суттю вашого духовного життя,
мій друже ” .
Чемність – форма взаємовідносин між людьми, яка включає в себе такі
людські прояви, як уважність, готовність стати в пригоді кожному, хто
цього потребує.
Чемність має декілька відтінків: коректність, люб’язність, ґречність,
делікатність.
Коректність-це здебільшого офіційна, суха чемність, уміння „тримати
себе в руках ” у будь-яких ситуаціях, навіть конфліктних.
Люб’язність – чемність, у якій виразно проявляється прагнення бути
приємним і корисним іншому.
Гречність – вища міра вияву ввічливості, яка завжди має проявлятись у
спілкування зі старшими людьми.
Делікатність – чемність, що виявляється педагогом особливо м’яко,
чутливо стосовно неврівноважених, уразливих, егоїстичних, навіть злих
дітей, часто це діти з проблемних сімей чи неповних родин.
Тактовність – почуття міри, котрої слід дотримуватися у стосунках з
іншими людьми. Тактовність-надзвичайно важлива умова та обов’язкова
ознака педагогічної культури.
Точність – уміння цінувати своє слово, не кидати його на вітер, тобто
виконувати те, про що обіцяли.
Скромність – уміння зіставляти власну самооцінку з думкою інших, не
переоцінюючи себе, свою значимість.
Вищезгадані гуманістичні норми моралі є критеріальними показниками
етики спілкування вихователя, учителя з дітьми.
Неабияке значення для розв’язання зазначеної проблеми має врахування
принципу доцільності, зручності, що орієнтує на вибір і творче
застосування етичних норм і правил спілкування в нестандартних
ситуаціях. Упроваджуючи його у виховний процес, педагогам слід
пам’ятати, що зручно та приємно має бути не лише самому собі, а й тим
людям (дітям і дорослим), з якими доводиться спілкуватись.
Для вчителя керівництвом до дії має стати і принцип краси або
естетичної привабливості спілкування. Етичні правила цього процесу
тісно пов’язані з естетикою, виростають з її вимог. Адже краса – сестра
добра , моральності. Естетичні та моральні оцінки тісно переплітаються,
коли йдеться про людину, її характер, вчинки. Але вони можуть і не
співпадати. Буває, що увага до людини, послуги їй можуть бути
обезцінені неестетичною формою вираження. Позитивне ставлення як до
дорослих, так і до дітей має бути гарно оформленим за допомогою
привітності, сердечності і т. ін. Насамперед це стосується педагогів.
Зазначені принципи є вихідними для розуміння сутності етики,
педагогічного спілкування.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
