.

Русецька Тетяна Володимирівна. ‘Спілкування як царина людської моральності’.

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
138 1741
Скачать документ

СПІЛКУВАННЯ ЯК ЦАРИНА ЛЮДСЬКОЇ МОРАЛЬНОСТІ

Русецька Тетяна Володимирівна,

Смілянська загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів № 11

Смілянської міської ради
Черкаської області,

вчитель математики, м. Сміла, вул.
Рєпіна, 47,

телефон 050-194-84-44

В етиці як «практичній філософії» важливе місце завжди займали питання
міжособистісних стосунків, моральних аспектів людської поведінки. Теми
спілкування в усі часи мали великий особистісний сенс, завжди хвилювали
філософів. Феномен спілкування існував в людському суспільстві завжди,
однак, поняття й терміну «спілкування» в сучасному розумінні не було.
Хоча, зрозуміло, міжособистісні стосунки були предметом як філософських
роздумів, так і народного фольклору.

Трохи історії

Стосунки любові й дружби посідали одне з центральних місць у
філософсько-етичній проблематиці.

У давньокитайській філософії розглядаються проблеми моральних цінностей
і чеснот: обов’язку, любові, шанобливості, справедливості, шляхетності й
людинолюбства. Чеснота шанобливості, як відомо, займає особливе місце в
давньокитайських філософських трактатах, велика увага приділяється
проблемам дотримання різних ритуалів поведінки, пов’язаних з вищими
законами. Звернення до ритуалу як до засобу регуляції міжособистісних і,
навіть, соціальних стосунків мало суперечливі наслідки; з одного боку,
ритуал нівелював проблему морального вибору людиною способів і засобів
своєї поведінки, включаючи, навіть, сферу інтимної поведінки, з іншого –
ритуал грав позитивну роль в плані регуляції міжособистісних відносин і
попередження конфліктів. Можна сказати, що замість моральних проблем
спілкування ставилися і вирішувалися релігійні та правові проблеми
міжособистісних відносин.

Схожа ситуація склалася і в моральній філософії Стародавньої Індії, де
проблеми спілкування розглядалися виключно в рамках релігійного
світогляду і зводилися до філософсько-релігійного усвідомлення Брахмана
і Атмана.

Проблеми етики спілкування в країнах християнського світу безпосереднім
чином пов’язані з християнською етикою і мораллю: сфера спілкування
також не виділяється із загальної системи ставлення людини до світу і до
іншої людини. Можна констатувати, що християнська мораль спілкування
заснована на біблійних моральних цінностях, на «десятьох заповідях», на
принципах любові і терпіння, які, власне, і складають її основний зміст
і сутність.

Мусульманська етика спілкування також цілком засновується на
мусульманській моралі в цілому, однак тут можна спостерігати своєрідний
акцент на регламентацію «техніки спілкування». На відміну від
християнської, мусульманська етика є етикою конкретних норм. Вона суто
практична, цікавиться не загальними підставами поведінки, а її
предметним змістом. Її основна проблема – як і що робити, не взагалі, а
цілком конкретно, в кожній сфері життя, щодень.

В античній етиці проблеми спілкування відображаються у вигляді певних
неконцептуальних уявлень, тісно вплетених в загально-філософські системи
поглядів їх творців. Демокріт розуміє філософію як свого роду мистецтво
спілкування, мистецтво життя, яке полягає в тому, щоб добре мислити,
говорити, чинити. Спілкування в Сократа розглядається як рівноправний
діалог, взаємна розмова, бесіда. Установка Платона на підпорядкування
індивідуального державному служить основою для розуміння спілкування як
якогось ритуалізованого процесу, в якому покликані бути реалізовані, в
першу чергу, державні потреби й інтереси. В діалогах Платона можна
знайти надзвичайно важливий і цікавий матеріал з практики й техніки
мовного спілкування. Продовжуючи сократівську традицію, Платон оцінює
спілкування як благо: воно допомагає пізнати себе й інших, пізнати
істину. В Аристотеля вперше вже цілеспрямовано вживається сам термін
«спілкування» (homilia). Вже в книзі «Нікомахова етика» вживається
поняття «спілкування»: «задоволення і страждання, які бувають при
спілкуванні», «… існує певна доречність у спілкуванні: що і як
потрібно говорити й відповідно вислуховувати». Саме Аристотель вперше
намагається обґрунтувати цінність людського спілкування. Чеснотою
«золотої середини» в спілкуванні виступає дружелюбність. На відміну від
дружби, вважає Аристотель, у ній немає пристрасті й прихильності до
того, з ким спілкуєшся. У спілкуванні однаково небажані угодники й
незґраби. Але якою повинна бути «золота середина», якою повинна бути
доброчесна людина у спілкуванні, Аристотель не каже: вона залишається не
названою.

Аристотель відводить важливе місце спілкуванню у формуванні дружніх
відносин. Дружба «заради користі» менше за інших, вважає мислитель,
«потребує відповідного спілкування», але задоволення від спілкування
притаманне всім видам дружби: «адже саме насолода спілкуванням,
здається, є головною ознакою дружби та створює її в першу чергу».
Спілкування творить дружбу, але не у всіх, а лише у добрих: «дружба
добрих зростає від спілкування». Аристотель розуміє спілкування не
тільки як ознаку дружби, в цілому воно визнається ним як благо, до якого
треба прагнути. Сама потреба в спілкуванні є, за Аристотелем, основою
для виникнення мистецтва, культури, мови. Але, на жаль, така позиція
Аристотеля не була загальноприйнятою в античній етиці. У представників,
наприклад, стоїцизму ставлення до спілкування було діаметрально
протилежним, оскільки, на їх думку, через спілкування «здійснюється
поганий вплив», тому воно оголошувалося злом, якого треба всіма
способами уникати.

Епоха Відродження, ознаменувала, перш за все, ренесанс античних ідеалів
і, зокрема, цінностей світського спілкування (замість
релігійно-середньовічного). У М. Монтеня ці трансформації і переоцінки
цінностей висловлені вельми очевидно й відверто. Монтень виділяв три
види спілкування: дружнє спілкування, спілкування з жінками (вірніше,
спілкування з коханою людиною) і спілкування з книгами. «Спілкування
першого виду, – пише він, – до того рідкісне, що не може врятувати від
нудьги; що стосується спілкування з жінками, то воно з роками сходить
нанівець; таким чином, ні те, ні інше не змогло повністю задовольнити
потреби мого життя. Спілкування з книгами – третє за рахунком – набагато
стійкіше й цілком нам підвладне. Воно поступається двом першим видам
спілкування в ряді інших переваг, але за нього промовляє його сталість і
легкість, з якою його можна підтримувати». Дружнє спілкування й
спілкування з жінками, стверджує Монтень, залежать від волі інших або
від випадку, і тому людина не може на них покладатися. А спілкування з
книгами (яке, на наш погляд, є по суті модифікована форма спілкування не
тільки з її автором, а, перш за все, із самим собою), тільки й може
приносити постійне духовне задоволення.

Новий Час відкрив основи функціонального розуміння спілкування.

Д. Юм включає спілкування в процес праці, бо, на його думку, трудова
діяльність безпосереднім чином пов’язана зі спілкуванням. Д. Юм
доводить, що сутність людини складається з розумності, діяльності та
здатності до спілкування. Ж.Ж. Руссо відзначав, що товариськість є
природною властивістю людини. Дж. Локк досліджує виховну функцію
спілкування: «спілкування з людьми, – пише він, – може значною мірою
зцілити молоду людину від недоліків і, зокрема, від невпевненості,
сором’язливості.». У своїй роботі «Досвід про людське розуміння» Дж.
Локк особливо відзначає величезну роль спілкування в людському житті і
досліджує питання пізнання людьми один одного в процесі спілкування,
розкриває роль мови як засобу спілкування. Локк вказав на етичний зміст
спілкування, звернув увагу на те, що позбавлення людини можливості
спілкуватися є тягарем «занадто важким для людського терпіння».

Ще раніше Т. Гоббс розширює сферу використання поняття «спілкування»:
він розмірковує про спілкування Бога з первосвящениками, про спілкування
апостолів. Спілкування в суспільстві не є, за Гоббсом, природним станом,
воно формується під впливом суспільного договору. Безсумнівний інтерес
представляють лінгвістичні дослідження Гоббсом мови як засобу
спілкування людей. У концепції розумного егоїзму Б. Спінози спілкування
як «суперечливий процес тяжіння і відштовхування» виступає як засіб
досягнення користі: «… для людини немає нічого кориснішого за людину;
люди, кажу я, не можуть бажати для збереження свого існування нічого
кращого, як того , щоб усі, таким чином, у всьому узгоджувалися один з
одним, щоб душі й тіла всіх становили хіба що одну душу й тіло одне, щоб
всі разом, наскільки це можливо, прагнули зберегти своє існування і всі
разом шукали б загальної користі для всіх”. Принципи розумного егоїзму
вже стверджують необхідність спілкування з оточенням і, більше того,
Спіноза проголошує тезу – «людина людині – бог». П. Гольбах, подібно до
Аристотеля, розглядає дружбу як форму спілкування, яка характеризується
довірою, взаємодопомогою, вірністю, поблажливістю, м’якістю.

Подальший розвиток філософсько-етичних інтерпретацій проблем спілкування
здійснювався в рамках німецької класичної філософії. У Канта можна
зустріти використання поняття «спілкування» й «товариськість» у їх
власному, природному значенні, як характеристики «міжлюдських»
стосунків. Заслуга Канта і Гегеля полягає в тому, що вони розробили
основоположні передумови для серйозного теоретичного аналізу поняття
«спілкування». Це пов’язано, перш за все, з розробкою філософських і
етичних аспектів проблем людини, суб’єкт-суб’єктних і суб’єкт-об’єктних
стосунків, проблем духовності, буття людини в суспільстві та багатьох
інших.

Важливий внесок у вирішення проблем спілкування вніс Л. Фейєрбах, якого
можна вважати родоначальником етики спілкування. Саме він вперше
переорієнтував (вірніше не став обмежувати) свої філософські інтереси з
досліджень високих абстракцій і абсолютів на конкретні проблеми
міжособистісних відносин. В етиці Фейєрбаха проблеми спілкування
посідають особливе місце і, більше того, можна сказати, що вся його
філософська система тісно пов’язана з категорією «спілкування».

Значне місце в пізнанні теоретичних проблем спілкування належить
видатним закордонним мислителям кінця Х1Х – ХХ століть (перш за все, Ф.
Ніцше та А. Шопенгауер). ХХ століття у філософії характеризується
поворотом від «філософії свідомості» до «філософії комунікації». Цей
поворот пов’язаний, зокрема, з розробкою вчення про інтерсуб’єктивності
Е.Гуссерля, «феноменології симпатії» М. Шелера, «Діалогіка» М. Бубера,
«екзистенціальної комунікації» К. Ясперса, вченні про «зустрічі» О.
Больнова, «Дискурсі»

Ю. Хабермаса.

Проблеми спілкування – це вічно актуальні проблеми, вони в усі часи, і
особливо сьогодні, привертали й привертають увагу філософів, психологів,
етиків: це відображається, перш за все, в зростанні кількості сучасних
філософсько-етичних концепцій і публікацій з питань спілкування. Подібне
становище, поза сумнівом, відображає реальні процеси в суспільній та
індивідуальній свідомості.

Спілкування з етичного погляду

Проблеми спілкування вивчаються в рамках більш, ніж двадцяти
гуманітарних, соціальних, природничих і, навіть, технічних дисциплін.
Вони завжди були актуальні, але тільки нещодавно зартикульована
необхідність становлення і вивчення особливого розділу етики – етики
спілкування. Саме у спілкуванні, як у фокусі, як у краплині води
відображені основні характеристики людського буття.

Виділяючи фундаментальні характеристики спілкування особливо потрібно
виділити його субстанціонально-моральний характер: будь-який феномен
спілкування несе певний етичний зміст. Саме спілкування виступає тією
сферою, де безпосередньо реалізуються моральні цінності (або
антицінності), стосунки, норми, і саме тому, напевно, спілкування
визначається як «субстанція моральності». По суті будь-який аспект
людського спілкування пов’язаний з моральним вибором (як з позитивним,
так і з негативним), без моральної оцінки спілкування неможливо собі
уявити.

Процес спілкування регулюється, в першу чергу, моральними цінностями,
ідеалами, принципами та нормами. Правове регулювання не може охопити всі
тонкощі, всі нюанси, все різноманіття, всю глибину цього загадкового
«світу спілкування». Безсумнівно, спілкування детермінується і
регулюється не тільки моральними імперативами, а й психологічними,
соціальними, естетичними і, навіть, фізіологічними та медичними
факторами. Однак, як свідчить досвід, саме моральні засади, в решті
решт, визначають спрямованість, духовну забарвленість, ціннісну
орієнтацію всіх реальних аспектів у сфері спілкування: неможливо уявити
жодного феномену спілкування без «моральної складової».

Спілкування й мораль нерозривні: спілкування є тією сферою, де мораль
стає дійсністю, де перетинаються сфери належного і сущого. Саме у
спілкуванні реалізуються певні моральні цінності; щастя на самоті, без
спілкування навряд можливе. Моральний чинник у спілкуванні складно
переоцінити, він визначає вибір мотивів, цілей, засобів спілкування.

На основі узагальнення основних характеристик спілкування можна
спробувати виразити основну суть цього непростого поняття: спілкування –
це форма буття людини, особливий спосіб існування моралі та реалізації
міжособистісних відносин і взаємозв’язків, інтерперсональний діалог.

Етика спілкування в масовій свідомості, як правило, ототожнюється з
етикою поведінки, з культурою поведінки, з етикетом, з культурою
спілкування, з культурністю, з ввічливістю і т. д. У чому ж відмінність
понять «етика спілкування» і «культура спілкування»? Обсяг поняття
«культура спілкування» ширше, ніж поняття «етика спілкування», так як,
на наш погляд, культура спілкування включає в себе всю сукупність
цінностей, якостей, норм, поведінкових стереотипів . Етика спілкування
розглядає моральний аспект цих цінностей, якостей, норм. Культура
спілкування не обмежується лише поведінковим рівнем, якісною оцінкою
поведінки, вона включає в себе як культуру етикету, культуру поведінки,
культуру мовлення, почуттів, міміки, жестів, так і психологічну культуру
суб’єктів спілкування, культуру свідомості, тобто культура спілкування є
невід’ємною частиною культури особистості взагалі.

Культура спілкування включає в себе цінності, які орієнтують процес
спілкування, рівень розвитку та особливості суб’єктів спілкування, їх
здатності до взаєморозуміння, міру оволодіння способами, засобами,
прийомами, правилами спілкування. Культура спілкування носить
синтетичний характер, має багатопланову, багаторівневу детермінацію.
Можна сказати, що культура спілкування особистості є реальне втілення
культури суспільства, а формується вона в процесі взаємодії з культурою
спілкування в рамках мікро- і макросередовища.

Опанувати культуру спілкування – означає орієнтуватися на високі
моральні цінності, оволодіти високою психологічною й моральною
культурою, освоїти «техніку» спілкування: якщо будь-яка з цих «ланок»
відсутня, то таке спілкування не можна вважати культурним. Людина, яка
орієнтується на високі моральні цінності, але не опанувала елементарної
“техніки” спілкування і етикет спілкування, не вміє спілкуватися, не
володіє високою культурою спілкування. І, навпаки, бездушний
маніпулятор, який володіє “технікою” спілкування і, як правило,
використовує свої навички в корисливих, егоїстичних інтересах,
орієнтується часом на аморальні цілі та цінності, не може бути названий
людиною високої культури. Духовна культура спілкування характеризується
орієнтацією на гуманістичні цінності, має бути побудована з урахуванням
природних і соціальних особливостей партнерів по спілкуванню, повинна
відрізнятися високою моральністю вибору засобів спілкування. Культура
спілкування передбачає благородні цілі спілкування, культуру розуміння,
співпереживання, відповідальне ставлення до своїх слів і вчинків, вона
проявляється в делікатності, в почутті такту, в умінні «не помічати»
людські слабини і недоліки того, з ким спілкуєшся, а, навпаки, побачити
в ньому такі чесноти, якими можна дійсно щиро захоплюватися і не боятися
при цьому ущемити свою гідність.

Бібліографія

1. Апресян Р.Г. “Идея морали и базовые нормативно-этические программы”.
-М.: РАН. Институт философии, 1995.

2. Касянович Г.П. “Моральні права і відповідальність:
Теоретико-методологічний аспект”: Монографія.– Львів: Ліна – Прес, 2000.
3. Сафьянов В. И. “Этика общения”, Учебное пособие М.: Изд-во МГУП «Мир
книги», 1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020