Строкань Наталія Михайлівна, вихователь та учитель етики Золотоніської
загальноосвітньої санаторної школи-інтернату І-ІІІ ступенів Черкаської
обласної ради. Адреса: м.Золотоноша, вул.. Баха, 74, тел. 0962135049
Етика спілкування: загальний огляд проблеми.
Серед багатьох наук, без яких не обійтися людству, є одна, абсолютно для
всіх необхідна. Це наука спілкування. Якби не вона, як змогли б люди
разом жити, працювати, відпочивати. Що ж таке спілкування? У словнику
читаємо: «Спілкування — це процес взаємодії між людьми, в якому
відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, уміннями й
навичками, результатами праці. У вужчому розумінні спілкування — це
процес обміну інформацією та досвідом».
Спілкування є одним з проявів людської сутності, особистісною формою
існування й функціювання суспільних відносин. Тому воно нерозривно
пов’язане з іншими проявами цієї самої сутності — діяльністю та духовним
світом людини, доповнює їх.
Так, ніяка спільна діяльність не може відбуватися буз координації
людських дій, узгодження цілей, обміну думками тощо. Формування
внутрішнього світу людини, її свідомості, почуттів, знань теж можливе
лише завдяки спілкуванню поміж людьми. Про це свідчать не лише приклади
дітей, які були позбавлені повноцінного спілкування і не змогли
розвинутися. Навіть дорослі, якщо їх позбавити на тривалий час
можливості спілкування з подібними до себе, можуть утратити набуті ними
раніше людські якості.
Таким чином, спілкування є невід’ємним і дуже важливим аспектом
людського існування, важливою передумовою формування людини як
соціальної істоти, здатної до співіснування з подібними до себе.
Водночас спілкування є необхідною передумовою існування суспільства. У
процесі спілкування досягаються потрібна організація та єдність дій
окремих індивідів, здійснюється інтелектуальна та емоційно-чуттєва
взаємодія між ними, формується спільність настроїв і поглядів,
досягаються взаєморозуміння та узгодженість дій, згуртованість і
солідарність, без яких не можлива ніяка колективна діяльність.
Проте спілкування може бути не тільки засобом, але й метою. Кожній
людині тією чи іншою мірою властива потреба у спілкуванні. З одного боку
це потреба у нових враженнях, почуттях, знаннях. А з іншого — це потреба
поділитися з кимось власними переживаннями й думками. Тобто, як уже
відзначалось, спілкування є процесом інформаційного обміну. Й потреба у
такому інформаційному обміні для людини не менш важливо, ніж, скажімо,
потреба в обміні речовин. Тому саме через спілкування відбувається
навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального
досвіду. Водночас саме у спілкуванні виявляють себе й розкриваються
різноманітні риси й властивості людини, її внутрішній світ, який стає
доступним для інших.
У більшості випадків кожна людина має певне коло знайомих або друзів, з
якими вона спілкується найбільш охоче. І лише нашим друзям ми
розкриваємо свої таємниці, ділимося з ними найпотаємнішими думками та
мріями, тому у процесі такого товариського спілкування дуже важливо
уміти співпереживати, поставити себе на місце друга, дати йому пораду,
перейматися його болями й тривогами.
Прагнення до спілкування притаманне дитині від народження. Спочатку це
дотики, посмішка, вираз очей; потім перші слова й речення, на які малюк
прагне почути відповідь, одержати реакцію. Подальший розвиток цієї
здібності відбувається безпосередньо у процесі спілкування з батьками,
однолітками. Із вступом до школи коло міжособистісної взаємодії, а отже,
і спілкування значно розширюється. Але трапляються випадки, коли дефіцит
спілкування в сім’ї призводить до того, що школярі не мають досвіду
співбесіди та навичок культурного спілкування.
Культура спілкування має два головні компоненти — моральний і
психологічний. Моральний розкривається у діях і вчинках людей згідно з
їхніми потребами, інтересами, ідеалами, життєвими цілями і виступає як
єдність моральної свідомості та відповідної поведінки, стимулює
створення системи моральних цінностей та їх ієрархію.
Психологічний компонент культури спілкування включає психологічні
знання, вміння розпізнавати психологію співрозмовників, адекватно
реагувати на їхні дії та поведінку, обирати стосовно кожного способи і
засоби спілкування, які не суперечили б моральним нормам, відповідали б
індивідуальним особливостям людини.
Для культури спілкування характерна також нормативність. Вона визначає
правила спілкування в різних соціальних групах, які детермінуються
станом розвитку суспільства, його історією, традиціями, національною
своєрідністю, узгоджуючись водночас із загальнолюдськими культурними
цінностями. Тобто можна сказати, що культура спілкування у вузькому
значенні слова становить суму знань і ступінь оволодіння вміннями та
навичками спілкування, створеними й прийнятими в конкретному суспільстві
на певному етапі його розвитку.
Спілкуватися можна «грамотно» й «безграмотно». Партнерів по спілкуванню
можна перетворити на недругів, а можна — у прихильників. А як же
правильно потрібно спілкуватися з дитиною, тим паче не з однією? У
психології давно зроблено відкриття, що стиль спілкування діє на
особистість дитини, її розвиток, психологічне благополуччя. Сьогодні
найчастіше у спілкуванні з дітьми переважають накази, вказівки, контроль
і покарання. Як слідство тому у багатьох дітей погана самоорганізація,
погана творча ініціатива, відсутня особиста відповідальність,
виробляється соціальна байдужість або соціальний протест.
Щоб уникнути таких проблем розглянемо кілька порад, що допоможуть вам
виробити практичні навички спілкування.
Порада 1
Існує загальне правило, без дотримання якого налагодити стосунки з
дитиною, виявляється, просто неможливо. Безумовне сприйняття дитини. Що
це означає? Позитивне ставлення до дитини, прийняття її з усіма
особливостями, вадами. Приймати не за те, що красива, розумна, помічник,
відмінник, а за те, що вона є.
„
†
?
†
ш хорошим, то я…», «Якщо ти і далі будеш… , то не чекай від мене…». Ці
фрази дають зрозуміти дитині, що вона приймається умовно, «якщо…». Ще
шкідливі у спілкуванні категоричні висловлювання: «Як ти мені набрид…»,
«Хоч би швидше приїхали твої батьки…», «Швидко сядь на місце» тощо.
А що чує при цьому дитина? Вона робить висновок, що вона не потрібна.
У психології доведено, що потреба в любові — одна з фундаментальних
людських потреб. Її задоволення — необхідна умова нормального розвитку
дитини, її психологічного благополуччя, інакше виникають емоційні
проблеми.
Порада 2
Один із способів правильної поведінки з дитиною — це невтручання у
справу, яку дитина може і хоче виконати сама.
Якщо дитина щось малює, клеїть, шиє, вирізає, то не потрібно втручатися
в процес із зауваженнями типу: «Хто так робить?», «Скільки повторювати і
показувати?», «Дивись, як треба». Такі зауваження не викликають
відкритого ворожого неприйняття, але надовго позбавить бажання щось
робити. Що ж робити?
Бути терплячими!!! Усе, що ми вміємо, здається нам простим, але коли ми
підказуємо дитині, якій насправді важко, то вона має право на нас
ображатися.
Але як навчити дитину, не вказуючи їй на помилки? Річ у тім, що наші
зауваження нічого не дадуть, дитина сама знає, що малюнок або модель
недосконалі, але вона робить це сама. Загальний результат будь-якої
творчості передбачає, що:
дитина вже освоїла;
є впевненість у своїх силах, що наступного разу буде краще;
дитина отримала задоволення;
поліпшилися ваші з дитиною взаємини.
Висновок: якщо ви бачите, що дитина зосереджена, захоплена, не
критикуйте, не виправляйте, виявіть зацікавленість до її роботи.
Порада 3
Не втручайтесь, якщо це не потрібно, але якщо вас покликали на допомогу
— не баріться, не залишайтесь осторонь від проблем дитини. Бо є ціле
коло завдань з якими дитина може впоратись самостійно, але щоб це коло
розширювалось їй потрібна допомога дорослих. Тобто те, що ви сьогодні
робили разом з вашими дітьми, завтра вони успішно зроблять самі, але
сьогодні вони не можуть без вас, не допомогти — це груба помилка.
Порада 4
Для будь-якої людини, а для дитини особливо, важливі так звані
безоцінні стосунки.
Приймати дитину — означає виявити до неї терпимість і водночас прагнути
зрозуміти її і допомогти їй. Чи означає це, що ми не повинні виражати
своє негативне ставлення? Ні. Приховувати свої почуття не можна. Але,
виражаючи свої негативні почуття, намагайтеся використовувати такі
правила:
можна виразити невдоволення діями дитини, а не самої дитини;
можна засуджувати дії дитини, а не її почуття. Якщо вони виникли, отже
для цього є підстави;
невдоволення діями дитини не може виникати регулярно, інакше це
переросте в неприйняття дитини.
Порада 5
Що робити, якщо в дитини емоційна проблема, а своїми діями ви їй не
можете допомогти? У такому разі, щоб повернути дитині психологічний
комфорт, потрібно скористатися методом активного слухання. В усіх
випадках, коли дитина засмучена, скривджена, зазнала невдачі, їй боляче,
соромно, страшно, коли з нею повелися грубо, вона втомилася це значить,
що у неї емоційна проблема.
Перше, що потрібно зробити, — дати їй знати, що ви відчуваєте її
переживання. Бажано це сказати коротко і точно: потрібно якнайточніше
«увійти» у переживання дитини, точно його визначити. В методі активного
слухання є своїх особливості:
тримайте паузу. Після короткої відповіді помовчіть, пам’ятайте, що цей
час належить дитині. Пауза допомагає їй краще відчути, що ви поруч і
наразі розібратися у своєму переживанні;
у відповідях іноді доводиться не тільки визначати почуття дитини, а й
коротко повторювати сказане. Якщо ви не зовсім точно відгадали почуття
або подію — дитина вас виправить. Головне — виявіть чутливість до цього
виправлення, тобто в наступній відповіді покажіть, що ви її засвоїли;
активне слухання допомагає дитині самій вирішувати свої проблеми.
Порада 6
Дітей у класі багато, перші дні, коли тільки формується колектив і
відбувається знайомство, вихователі намагаються сподобатися дітям, при
цьому часто застосовують похвалу надміру.
Це може призвести до того, що дитина може відчути, що, перехвалюючи її в
одних ситуаціях, ви можете засудити її в інших. І ще одне: є діти, які
дуже швидко звикають до похвали і її відсутність викликає в них
дискомфорт.
Нічим не кращий метод випитування і розслідування: «Що трапилось? Я все
одно дізнаюся», «Скажи краще сам, або я запитаю в інших». Утриматися від
розпитування дуже важко, але щоб не втратити контакт, намагайтеся
замінити питальні інтонації на стверджувальні.
Порада 7
Існує ще один спосіб спілкування з дітьми: «я-повідомлення».
Коли діти викликають у вас негативні почуття, найкраще повідомити їм про
це, але при цьому форма висловлювання має дуже важливе значення. Бажано,
щоб звертання було зроблене від першої особи й у ньому йшлося про вас,
ваш стан, ваші враження і переживання, а не про дітей, їхню поведінку.
Мене жахливо втомлює голосна музика.
Я не люблю, коли діти неакуратні.
Зауважте, ці речення містять займенники першої особи, тому і називаються
«я-повідомленнями». «Я-повідомлення» дають змогу дітям ближче і краще
зрозуміти, що саме ви зараз переживаєте, тобто ви будете до них
ближчими. Висловлюючи своє невдоволення без наказу, осуду або догани ми
залишаємо за дитиною можливість самій прийняти рішення. І, приймаючи
його, дитина легко сприймає наші побажання.
(Матеріали взято з робіт доктора психологічних наук, викладача
Московського університету Ю. Гіппенрейтер)
При використанні учителем початкових класів під час спілкування з учнями
на уроках і позаурочний час цих порад він дає можливість кожному учню
максимально вчитися на власному досвіді, розвивати свої знання, вміння і
навички.
Підсумовуючи сказане можна згадати слова французького письменника
Антуана де Сент-Екзюпері, котрий вважав «розкіш людського спілкування»
одним з найвищих людських благ. Але цим благом треба вміти
користуватися.
PAGE \* MERGEFORMAT 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
