2
РІЗНОМАНІТТЯ ПЕРЕДУМОВ І ВИМІРІВ ЛЮДСЬКОГО СПІЛКУВАННЯ:
МОРАЛЬНИЙ АСПЕКТ
Підготувала вчитель етики
Розсохуватської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів
Катеринопільської районної ради
Химич Алла Федорівна
Щоб спілкування між людьми могло відбутися, тим більше на достатньо
високому рівні, потрібно, взагалі кажучи, чимало передумов
найрізноманітнішого ґатунку. Суб’єкти спілкування повинні перебувати в
контакті, розуміти один одного, виконувати певні спільно визнані правила
комунікативної поведінки; їм має бути притаманна воля до спілкування і
певна, більш або менш виразна настроєність на своїх партнерів, що знову
ж таки передбачає відповідні соціальні, культурні, психологічні,
семіотичні умови та ін. Всі ці обставини є предметом дослідження цілої
низки наук, від загальної та прикладної соціології до соціо- та
психолінгвістики, семіотики культури тощо.
Однією з цікавих нових дисциплін, спеціально орієнтованою на висвітлення
умов спілкування між людьми, є, зокрема, соціоніка – як визначають її
прихильники, «наука, мистецтво, технологія або гра, що полягає у вмінні
визначити тип особистості людини, правильно будувати з нею взаємодію і
спілкування, допомогти їй краще зрозуміти себе, оптимально формувати
«родинні, виробничі й дозвільні колективи» . Безперечним фактом, на
якому ґрунтується соціоніка, є те, що, незважаючи на добрі наміри й волю
до спілкування, людям інколи надзвичайно важко взаємодіяти саме через
певні особливості їхніх психологічних типів; таким чином, постає
завдання класифікації цих типів і визначення більш або менш оптимальних
сполучень між ними. Скажімо, якщо Ви за соціонічною класифікацією
«Єсенін», тобто інтуїтивно-етичний інтроверт, мрійливий
романтик-індивідуаліст, елегантний, тривожний і чутливий до настроїв
своїх ближніх, – найкращим партнером у шлюбі для Вас буде не другий
«Єсенін» або «Гамлет», а… «Жуков», тобто сенсорно-логічний екстраверт,
– звичайно, якщо дослухатися до тверджень соціоніків. Утім, кожен
зрештою сам обирає собі друзів і коханих, покладаючись на власну
інтуїцію і смак, – хоча багато хто в наші дні переконаний, що й
соціонічна експертиза в такому випадку річ не остання.
Безперечно ближчою до теми нашого розгляду й обов’язковою для суб’єктів
спілкування є нормативна регуляція їхніх взаємин на етично обґрунтованих
засадах. Однак проблеми такої регуляції вже висвітлювалися нами при
розгляді моралі як соціального феномена, тем моральної норми, обов’язку,
відповідальності, справедливості. Тепер звернімо увагу на такі виміри
спілкування, які є моральними не внаслідок їхньої нормативної регуляції,
а за самою своєю внутрішньою суттю, котра наче просвічує крізь
розглянуті цілісно-людські засади відкритості й діалогічності. До числа
цих власне моральних вимірів людського спілкування передусім слід
віднести толерантність, повагу, співчуття і любов.
ТОЛЕРАНТНІСТЬ
Цілком очевидно: для того щоб повноцінно спілкуватися, люди перш за все
повинні вміти співіснувати одне з одним, миритися з неминучими
розбіжностями поглядів, орієнтацій, стилів життя – «терпіти» кожен
кожного, хоч би як важко це було в тих або інших конкретних ситуаціях.
Саме від латинського дієслова їоіего – «несу», «вигримую», «терплю» –
походить термін «толерантність». Бути толерантним насамперед і означає
терпіти, витримувати іншого – такого, яким він є, визнавати за ним право
жити, мислити й чинити по-своєму. Як правило, людям замало того, що їх
тільки «терплять», і вони прагнуть переходу до більш змістовних домінант
спілкування. Прагнуть, однак, кожен по-своєму – саме через це й не
варто, бажаючи більшого, забувати про толерантність в її мінімальному,
елементарному виявленні.
В сучасних підходах до толерантності легко простежується настанова на
приборкання ворожості між конфесіями, націями, державами і окремими
людьми. Цікаве в цьому відношенні визначення подає, зокрема, М. Кренстон
в «Енциклопедії філософії»: толерантність розглядається тут як «чин
терплячої стриманості в присутності чогось, що не полюбляється або не
схвалюється. Вона передбачає існування того, що вважається неприйнятним
або злим». Тож у «її значення вбудовано елемент осуду. Ми не толеруємо,
коли ми радіємо або коли щось взагалі викликає приязнь чи схвалюється
нами. Толерувати –значить спершу засудити, а потім миритися. з тим, що
засуджується».
Ми побачимо, що саме вже «золоте правило» моральності зобов’язує нас
бути толерантними до наших партнерів навіть за підозри, що для них ці
толерантні стосунки – можливо, не більше ніж хитрість або гра. Звичайно,
легко бути толерантним до того, хто сам такою ж мірою є толерантним: по
суті, тут жодних утруднень і не виникає. Підсумовуючи сказане, можемо
зазначити, що очевидна, здавалося б, думка про толерантність як
своєрідний фундамент етичної будови людського спілкування зрештою
виявляється не такою вже точною. При всьому своєму основоположному
значенні сама толерантність вже передбачає наявність деяких вищих
етичних орієнтирів і цінностей, що й втримують її в «силовому полі»
справжньої людяності. Розглядові цих вищих щаблів етики спілкування
присвячені наступні розділи даної доповіді.
ПОВАГА
Повагу в етиці визначають як таке ставлення до людини, що реалізує на
практиці (в певних діях, поведінці, відношенні) визнання людської
гідності. Істотно, що повага в моральному її розумінні не може бути
зведена до якихось дискретних вольових актів, учинивши які, людина,
мовляв, звільняється від подальших зобов’язань перед іншим суб’єктом – у
відповідності з відомим висловом «сплатити данину поваги». Ні, за своєю
суттю повага має цілісно-людський характер, постає як значущий моральний
прояв настроєності людини на спілкування. Неможливо й принизливо
спілкуватися з тим, хто не поважає нас, не зважає на нашу людську
гідність. Цілком природно, що кожна людина прагне, щоб її не тільки
поважали, а й шанували, однак цього вона ще має домогтися ціною власних
зусиль.
Певний мінімум поваги, згідно з вимогами моралі, має бути гарантований
кожному.
За цивілізованими уявленнями, на таку гарантовану повагу заслуговують
навіть злочинці; міра її прояву в місцях відбуття покарання є одним із
важливих показників реального рівня гуманності того чи іншого
суспільства загалом. Слід сказати, що саме відсутність реальної поваги
до людини стала однією з основних причин занепаду культури спілкування в
суспільстві.
Але ж хіба в змозі наш сучасник і співвітчизник чинити опір замахам на
свою гідність, що їх можна чекати звідусіль – у темному подвір’ї й у
тролейбусному салоні, в крамниці й у кабінеті начальника? Принаймні один
радикальний засіб такого опору є в нашому розпорядженні завжди: це
самоповага. Надмірна гордість і себелюбство засуджуються мораллю, однак
поважати себе як неповторну індивідуальність людська особа повинна, це
її обов’язок не тільки перед собою, а й перед іншими. Людина не може
дозволяти, щоб з неї знущалися, не може внутрішньо погоджуватися із
власним приниженням: справжній раб той, хто згоден, що він раб, – і тим
самим плодить рабів навколо себе.
Зрештою, в моральному відношенні в нас можуть відібрати тільки те, з
утратою чого ми тією чи іншою мірою погоджуємося вже заздалегідь.
Високий рівень самоповаги людини, людей – той бар’єр, проти якого
безсиле будь-яке побутове чи адміністративне хамство.
Моральна самоповага, як і повага до своїх ближніх, – відкритий для
кожного шлях утвердження поваги до людини взагалі, що є невід’ємною
основою повноцінного людського спілкування.
СПІВЧУТТЯ
Неважко побачити, однак, що для культури спілкування повага є
передумовою хоча й необхідною, але недостатньою. Можна скільки завгодно
поважати людину на відстані, зовсім не прагнучи вступити в спілкування з
нею. Спілкування передбачає, що ми не просто цінуємо нашого партнера,
поважаємо його гідність, а й активно прагнемо мати з ним справу, що
неможливо без вникання в його турботи й проблеми. Моральною парадигмою
такого входження у світ внутрішніх переживань іншої людини і є
співчуття.
Загальний прототип співчуття – здатність реагувати на зміни у
внутрішньому стані близької істоти, «заражатися» її, умовно кажучи,
самопочуттям – закладений, в самих витоках живого. В 1968 р. весь світ
облетіло сенсаційне повідомлення: американський інженер К. Бакстер
помітив, що рослини здатні реагувати на певні зміни в становищі інших
живих істот. Дослідник спорудив автомат, що кидав дрібних рачків по
одному в киплячу воду, тим часом у сусідній кімнаті знаходилася рослина,
приєднана через звичайні електроди до самописця. Виявилося, що в момент
падіння рака в окріп у рослині відбувалися значні електричні зміни, коли
ж автомат кидав у воду мертвого рака, «реєструючий» пристрій не фіксував
ніяких сигналів.Подібні ж реакції спостерігалися і в інших видів
найпростіших живих організмів.
Звичайно, не так легко відшукати для всіх цих реакцій якесь єдине
тлумачення. Як слушно зазначалося в літературі, один і той самий сигнал,
посланий умираючою істотою, залежно від того, хто його сприймає, може
означати «Рятуйте, я потребую допомоги», «Обережно, тут убивця»,
«Заспокойтеся, їдять когось іншого» або ж «Сюди, вечеря готова» . І все
ж такі реакції досить красномовно свідчать про те, як, починаючи вже з
нижчих щаблів живого, його поєднують тремтливі зв’язки співчуття.
Що стосується власне тваринного світу, то всупереч гордовитій
самоізоляції людини від нього, властивій свідомості останніх століть,
сучасна етологія (наука про поведінку тварин) наводить вражаючі й на
сьогодні вже досить систематизовані дані про наявність у наших «менших
братів» цілком розвинених аналогів як темних, низьких, так і
найшляхетніших людських почуттів.
Людське почуття взагалі – складне психічне явище, інстинктивну основу
якого насичує і надає їй певної форми предметний і духовний зміст,
вироблений у процесі розвитку культури. Набуваючи власне культурної
змістовності й предметної визначеності, почуття людини відбивають
складність її життєвого світу, внутрішню диференціацію . Відповідно до
цього і здатність до співчуття виявляється рисою фундаментальною, але
при цьому занадто вже абстрактною, коли йдеться про власне людську
моральність
Справді, співчувати людині – значить поділяти її радість чи тугу,
пристрасть або страждання, захоплюватися її успіхами – чи жаліти її в її
болях і невдачах. Є досить поверхова, хоча й небезпідставна моральна
сентенція: справжній друг той, хто здатний не тільки сумувати з приводу
ваших невдач, але й щиро радуватися вашим досягненням.
На цьому тлі особливого значення набуває вірність особи покликові
співчуття, співстраждання, рішучість, усупереч зовнішнім впливам,
зберігати й розвивати в собі цю вимогливу людську здатність. За висловом
В. М. Шукшина, «культурна людина… це той, хто в змозі співстраждати.
Це гіркий, болісний талант». Слід гадати, що ці слова зберігають свою
актуальність і сьогодні.
МИЛОСЕРДЯ
Милосердя – можна визначити як діяльне прагнення допомогти кожному, хто
має в тому потребу. За своїм об’єктивним змістом милосердя досить
близьке до співчуття, проте розглядати його просто як вияв останнього
було б неправомірно, оскільки у своїй основі вони зовсім не обов’язково
збігаються. Якщо співчуття, тим більше співстраждання, пов’язане, як
ми бачили, з тим, що особа переймається турботами й стражданнями інших,
тією чи іншою мірою віддаючи їм власне Я, то милосердя, навпаки,
передбачає чітко окресленого суб’єкта, який, керуючись моральними
прагненнями, від надміру власного буття чинить добро тим, кого
усвідомлює саме як інших, відмінних від себе – хоча здебільшого й не без
сердечної схильності до них.
При всьому цьому милосердя саме по собі є високою етичною цінністю.
Незамінна моральна вартість милосердя яскраво висвітлюється, зокрема, в
порівнянні з толерантністю і повагою. Як ми вже бачили, толерантність,
якщо надмірно не розширювати значення цього популярного терміна, по суті
зводиться до «терпіння» (лат. їоіегапїіа) іншого в його іншості, до
визнання за ним права на самобутнє існування. Повага, як уже
зазначалося, передбачає більше: визнання іншості іншого як
самодостатньої цінності. Поважати – значить не просто терпіти, а
утверджувати ціннісний статус іншого, навіть якщо за своєю природою він
нам чужий.
Звичайно, толерантність не завжди породжує справжню повагу, і не
будь-яка повага прагне стати милосердям. Проте милосердя, щоб залишатися
на притаманній йому моральній висоті, має поєднуватися з толерантністю і
повагою до кожного його адресата; в противному разі воно втрачає свій
позитивний духовний сенс.
Згідно з постулатами релігійної етики людина має бути милосердною
передусім заради блага й спасіння власної душі. В цьому твердженні
міститься глибока моральна істина: щире діяння милосердя не може
принижувати його адресата, не може порушувати його гідність, оскільки
щонайперше в цьому діянні життєво й духовно зацікавлений самий його
суб’єкт. Даний висновок цілком можна застосувати й до суспільства в
цілому: спільнота, яка перестає бути милосердною до своїх нужденних
членів, завдає шкоди насамперед самій собі, зраджує власну духовність.
Здатність до милосердя – істотний прояв морального здоров’я суспільства,
як і кожної окремої особистості.
ЛЮБОВ
«Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любові не маю, – то
став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю
всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, – то я ніщо!
І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення,
та любові не маю, – то пожитку не матиму жадного!
Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не
величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки
свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але
тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе
терпить!
Ніколи любов не перестає!» (І Кор. 13, 1–8).
…Ми розпочали розмову про любов відомою цитатою з ап. Павла не тільки
для того, щоб надати подальшому викладові певну емоційну тональність. У
наведеному «гімні про любов» знаходимо надзвичайно ємне осмислення цього
світлого почуття, що звільнює нас від занадто довгих підходів до нього.
Може видатися, звичайно, що для нормального людського спілкування –
любов, порівнюючи з повагою і співчуттям, є справою не такою вже
необхідною. Однак існує різниця між емпіричним тлом повсякденного
спілкування і його внутрішніми сенсом і суттю. Нехай не всяке
спілкування надихається любов’ю, проте погане таке спілкування, що не
прагне до цього, не орієнтується на ідеал любові, хоча б у
найвіддаленішій перспективі. Що таке любов? Визначень її та
різноманітних поглядів на неї існує величезна кількість. Якщо
давньогрецький філософ Емпедокл (близько 490 – близько 430 до н. е.)
вбачав у любові безособове начало поєднання, яке пронизує собою всі
стихії буття, а китайський мудрець Мо-цзи (V ст. до н. е.) –принцип
загальної злагоди й взаємного добротворення, що його відкриває людям
саме небо, то сучасні мислителі здебільшого пов’язують її саме з
граничним проявом людської особистості: «Любов є відповідальність Я за
Ти» (М. Бубер). Для романтиків любов асоціюється передусім з чимось
неповторним, виключним, невловимим, таким, що не вкладається у рамки
жодних загальних норм і розпорядків.
Вся строкатість існуючих уявлень про любов відбиває реальне
багатоманіття видів і проявів цього основоположного людського почуття.
Справді, існують любов-утіха і любов-самопожертва, любов-пристрасть і
любов-інтерес, любов-хіть і любов-благоговіння, «любов небесна» і «любов
земна». Існують також подружня, батьківська, дочірня або синівська
любов, любов до особи, спільноти, ідеї або системи цінностей та ін. У
кожного з названих і не названих нами різновидів любові є своя внутрішня
логіка, і зачіпають вони людину по-різному.
Цікава типологія любові була зафіксована ще давньогрецькою мовою, де
розрізнялися вирази «ерос», «філія», «сторге», «агапе».
«Ерос» – любов-захват, любов-закоханість, стихійна й пристрасна
самовіддача заради когось чи чогось, що визнається більш високим і
довершеним, ніж її суб’єкт (свого роду «тяжіння вгору», як
охарактеризував цей різновид любові М. О. Бердяєв).
«Філія» – любов-приязнь, любов-дружба, що зумовлена як соціальними
стосунками, так і особистим вибором людини.
«Сторге» – любов-прихильність, особливо в родинних зв’язках. Нарешті,
«агапе» – жертовна й вибачлива любов, що сходить до ближнього, сповнена
жалю до нього.
Тим тісніше нитки любові й муки, любові й жертви, любові й смерті
сплітаються в людському житті. Проте недоречно було б дорікати за це
долі: потенційний трагізм справжньої, високої любові – лише один із
симптомів її буттєвої й духовної досконалості. Світ наш узагалі
сповнений ризику, конфліктів, проблем, але нерозумно через це
відмовлятися жити в ньому. Як жоден інший моральний феномен, любов являє
людині повноту її душевної реалізації, повноту смислових і творчих
потенцій буття; вона акумулює позитивну моральну енергію, благодатну
енергію радості, що допомагає людській особистості витримувати натиск
обставин, не зраджувати себе, в будь-яких стосунках лишатися вірною
кращим своїм ідеалам і цінностям.
КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ Й ЕТИКЕТ
Про культуру спілкування нерідко говорять і в особливому значенні – так
само як про культуру праці, культуру дозвілля, культуру побуту тощо. В
такому випадку під культурою спілкування розуміють передусім наявні в
суспільстві і в людському житті форми плекання спілкування як такого,
форми його структурування й ціннісно-смислової організації, а також їхню
реалізацію безпосередньо в стосунках між людьми. Нагадаємо, що слово
«культура» походить від лат. соїеге, що саме й означає «плекати»,
«обробляти», «вирощувати».
Вище нами були розглянуті деякі загальні принципи моральної культури
спілкування, що, очевидно, є універсально значущими. Проте із справжнім
феноменом культури ми маємо справу тільки там, де вказані загальні
принципи втілюються у відповідну реальність – укорінюються в традиціях,
звичаях, побуті, впливають на конкретну поведінку людей, стають
надбанням їхнього повсякденного досвіду. Специфічна реальність культури,
про яку тут ідеться, не може бути довільно сконструйованою або
підігнаною під наші високі ідеали: шар за шаром, працею і досвідом
поколінь нарощується вона на певному соціально-історичному, етнічному,
природному ґрунті, в кожному разі відображаючи неповторність збігу
чинників, що викликали її до життя. Тільки на підвалинах такої
реальності, в її неповторному історичному, національному,
морально-просторовому заломленні можуть знайти справжню опору найвищі,
найзагальніші морально-етичні цінності. І тільки на підвалинах такої
реальності, на тлі відповідних соціальних зв’язків і взаємин, що
складаються начебто «самі собою», становлення моральної особистості стає
нормальним природно-історичним процесом, а не подвигом, що потребує
героїчних зусиль від того, хто прагне зберегти свою доброчинність і
виховати порядних дітей у пустці безкультур’я й аморалізму.
Надзвичайно важливим елементом культури спілкування, який у наш час
набуває особливої актуальності, є етика стосунків між індивідами,
суспільством ї локальними спільнотами, які це суспільство складають.
Нарешті, головним показником і водночас основною сферою реалізації
моральної культури спілкування є актуальні процеси взаємодії в стосунки
між людьми. Вище досить докладно йшлося про глибинний моральний зміст
цих стосунків – хоча вичерпати цю тему, звичайно, в жодному посібнику
неможливо. Нині існує чимало збірок конкретних настанов і рекомендацій
щодо практичної організації міжлюдських взаємин; загальновідомий взірець
подібної літератури – популярні книжки Д. Карнегі (1888– 1955). А проте
деякі правила спілкування, запропоновані фахівцем, безперечно,
заслуговують на увагу: «Щиро цікавтеся іншими людьми», «посміхайтеся»,
«будьте хорошим слухачем», «ніколи не кажіть людині, що вона не має
рації» (себто не залишайте нікого у свідомості його повної неправоти) та
ін.
Тож, як бачимо, нехтувати навіть зовнішніми правилами моральних взаємин
не слід. Повага до них і творче засвоєння здатні зробити правила етикету
дієвим утіленням доброзичливого, уважного ставлення до людини, знаряддям
тактовності, делікатності. Таке органічне засвоєння приписів етикету,
включення їх до загальної системи людських моральних цінностей становить
необхідне опорядження ввічливості – важливого показника морального стану
людської особистості в цілому.
Відомості про автора:
Химич Алла Федорівна
Розсохуватська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Вчитель етики
20507
С. Розсохуватка
Катеринопільський район
Черкаська область
Тел..94-2-40
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
