Учитель Іваньківської ЗОШ І-ІІІ ст.
Маньківського району,Черкаської області
Христоріз Наталія Миколаївна
Етика спілкування: загальний огляд
проблеми
Головною моральною основою етики педагогічного спілкування має бути
добре, гуманне ставлення до людей, яке включає повагу до особистості,
співчуття, любов.
Проявляти повагу до особистості означає уважно ставитися до неї,
виявляти довіру, справедливість, доброзичливість, ввічливість. З повагою
несумісні насильство, порушення прав і свобод, жорстокість, приниження.
У ставленні до дітей надзвичайно важливо вміти поєднувати вимогливість і
повагу.
Співчувати дитині – означає поділяти її радість чи сум,
захоплюватися її успіхами, жаліти у невдачах. З поняттям «співчуття»
тісно пов’язане поняття «милосердя», що може бути визначене як діяльне
прагнення допомогти кожному, хто має в тому потребу.
Любов педагога до дітей – одна з головних передумов досягнення
належної результативності виховання через те, що має величезну силу
позитивного впливу. Якщо ж педагог не любить дітей, він не зможе
захопити їх своїми інтересами, прагненнями, зрозуміти їхню душу.
Видатний педагог В. Сухомлинський, формулюючи побажання молодим
учителям, писав: «Необхідно, щоб виховання дітей, любов і повага до них
і дружба з ними – щоб усе це було самою суттю вашого духовного життя,
мій друже». Він мав на увазі не сюсюкання й не захвалювання, не
вседозволеність, а мудру людську любов, одухотворену глибоким знанням
людського, розумінням усіх слабких і сильних сторін особистості – любов,
що застерігає від нерозсудливих учинків і надихає на вчинки чесні,
благородні, любов, що вчить жити; любов, у якій поєднується сердечна
ласка з мудрою суворістю й вимогливістю.
Чемність – форма взаємовідносин між людьми, яка включає в себе такі
людські прояви, як уважність, готовність стати в пригоді кожному, хто
цього потребує. У житті можуть зустрічатися ситуації, коли ми вимушені
мати справу з людиною, котра з різних причин не заслуговує на повагу.
Але це не дає нам права принижувати її. Треба за всіх обставин
залишатися чемним. Чемність має декілька відтінків: коректність,
люб’язність ґречність, делікатність.
Коректність – це здебільшого офіційна, суха чемність, уміння «тримати
себе в руках» у будь-яких ситуаціях, навіть конфліктних. Проявляти
коректність – означає зберігати свою гідність і свого партнера зі
спілкування.
Люб’язність – чемність, у якій виразно проявляється прагнення бути
приємним і корисним іншому. Люб’язна людина – це людина привітна,
увічлива, з якою приємно вступати в контакт, вислуховувати її поради.
Ґречність – вища міра вияву ввічливості, яка завжди має проявлятись
у спілкуванні зі старшими людьми.
Делікатність – чемність, що виявляється педагогом особливо м’яко,
чутливо стосовно неврівноважених, уразливих, егоїстичних, навіть злих
дітей. Часто це діти з проблемних чи неповних родин, де панують жорсткі
взаємини, відсутній емоційно-позитивний мікроклімат.
Тактовність – почуття міри, котрої слід дотримуватися у стосунках з
іншими людьми. Для її належного прояву педагогові необхідно:
уміти відчувати ту межу, за якою в дитини, колеги чи в когось із батьків
може виникнути образа;
не робити зауважень у присутності інших людей;
не ставити запитань, що можуть викликати біль у співрозмовника або
поставити його в незручне становище.
Тактовність – надзвичайно важлива умова та обов’язкова ознака
педагогічної культури. Вона передбачає чутливість до переживань іншої
людини і здатність рахуватися з нею по доброті, а не заради власного
благополуччя.
Точність – уміння цінувати своє слово, не кидати його на вітер,
тобто виконувати те, про що обіцяли.
Скромність – уміння зіставляти власну самооцінку з думкою інших,
не переоцінювати себе, свою значимість.
Вищеназвані гуманістичні норми моралі є критеріальними
показниками етики спілкування вихователя, учителя з дітьми (звичайно, за
умови засвоєння їх на належному рівні).
В основу етики педагогічного спілкування також має бути
покладений принцип плюралізму. Він полягає в умінні та можливості
толерантно ставитись до світогляду, переконань, позицій, думок і
почуттів інших людей, не ображати, не принижувати їхню гідність,
визнавати, що кожна людина може змінитись, якщо вона помиляється, має
можливості для морального зростання. Це терпимість, толерантність, яка
допомагає гуманізувати міжособистісні стосунки, робить їх людяними,
природними, невимушеними, доброзичливими; це передумова для плідного
співробітництва між людьми, визначальна умова для реалізації плюралізму
думок, установлення діалогу; це гуманне ставлення до представників інших
традицій та моральних звичок, вірувань.
Неабияке значення для розв’язання зазначеної проблеми має
врахування принципу доцільності, зручності, що орієнтує на вибір і
творче застосування етичних норм і правил спілкування в нестандартних
ситуаціях. Упроваджуючи його у виховний процес, педагогам слід
пам’ятати, що зручно та приємно має бути не лише самому собі, а й тим
людям (дітям і дорослим), з якими доводиться спілкуватись.
Для вчителя керівництвом до дії має стати і принцип краси або
естетичної привабливості спілкування. Етичні правила цього процесу тісно
пов’язані з естетикою, виростають з її вимог. Адже краса – сестра добра,
моральності. Естетичні та моральні оцінки тісно переплітаються, коли
йдеться про людину, її характер, учинки. Але вони можуть і не
співпадати. Буває, що увага до людини, послуги їй можуть бути обезцінені
неестетичною формою вираження. Позитивне ставлення як до дорослих, так і
до дітей має бути гарно оформленим за допомогою привітності, сердечності
і т. ін. Насамперед це стосується педагогів.
Учні пробачать педагогові будь-яку його помилку, коли він буде
щирий з ними. А нещирість учителя, у чому б вона не виявлялася , учні
сприймають як несправедливість; це вносить відчуженість між учителем і
учнями й може закінчитись повним розривом між ними.
Витримка і самовладання. Для педагогічного такту вчителя велике,
а іноді й вирішальне значення мають такі його вольові риси, як витримка
і самовладання. Звичайно, це не означає, що вчитель повинен завжди, що б
там не сталося, бути якимось незворушливим, абсолютно спокійним.
Витримка і самовладання повинні перейти в навички і звички
педагога. Молоді недосвідчені педагоги часто пояснюють свої «спалахи»
станом своєї нервової системи, що здебільшого не відповідає дійсності.
Педагогічний такт як форма взаємин з учнями визначається багатьма
сторонами особистості вчителя, його ідейними переконаннями, культурою
поведінки, загальною і спеціальною освітою, запасом відповідних умінь і
навичок.
r T
f
j
?
A
E
i
?
.
A
Bматична задача розв’язується одним способом, рідко — кількома, а
конкретний конфлікт з учнями може розв’язуватись багатьма способами.
Педагогічний такт кожного вчителя не вкладається в певні схеми та
формули, придатні для розв’язання цілого ряду подібних випадків.
Поведінка вчителя з учнями багато залежить від його вміння
зорієнтуватись у конкретній ситуації, виділити в ній те особливе, чого
не було в інших ситуаціях. Не менш важливим є вміння вчителя передбачити
можливу реакцію учнів на поведінку в конкретному випадку, а реакція
учнів великою мірою залежить від тих взаємин, які вже склалися між ними
і вчителем.
Один і той же засіб впливу на учнів в одного вчителя дасть значний
ефект, а в іншого — викличе зворотну реакцію. Навіть одна й та сама
фраза в устах одного вчителя може прозвучати для учнів як легка іронія,
а в устах іншого — як глузлива насмішка. Але, незважаючи на це, можна
виділити і назвати окремі психологічні й педагогічні умови, які сприяють
розвиткові педагогічного такту в кожного вчителя, незалежно від його
індивідуальних особливостей.
Спостережливість. Це одна з найважливіших професійних якостей
педагога. Спостережливість потрібна йому так само, як і письменникові чи
акторові. Вона робить учителя володарем дум учнів. Спостережливий
учитель може глибоко заглянути у внутрішній світ своїх вихованців,
зрозуміти їхній душевний стан, виділити їхні індивідуальні особливості.
Спостережливий учитель майже точно може визначити, наскільки
учні готові виконати його вимогу, встановити їхню силу опору і ступінь
їхньої податливості. На уроці спостережливий учитель бачить, наприклад,
хто з учнів виконав завдання, а хто не виконав, хто слухає пояснення
нового матеріалу, а хто тільки вдає, що слухає, і т. д. Такий учитель
зуміє залучити до роботи всіх учнів класу, не вдаючись до засобів
примусу, допоможе кожному з учнів виявити власну активність і власну
ініціативу.
У процесі активного спостереження за учнями вчитель може
скористатись усними й письмовими відповідями учнів на окремі запитання,
даними спеціальних бесід з ними тощо.
Можна знайти багато способів швидше і глибше познайомитися з
учнями. Важливо зробити це вчасно, щоб учні не подумали, що ви не
спостережливі.
Уважність. Учні, як відомо, чутливі до того, як ставиться до них
учитель, особливо тоді, коли вони люблять і поважають його. їх можуть
образити не тільки окрик, незаслужений докір, несправедлива оцінка тощо,
а й проста неуважність до них, небажання їх вислухати, зважити на їхні
прохання, навіть підійти до них чи кинути погляд у їхній бік. Відомо, що
деякі з них навмисне порушують дисципліну, щоб тільки привернути до себе
увагу вчителя.
У якій би формі неуважність до учнів не виявилась, вона завжди
негативно позначається на їхніх стосунках з учителем.
Довір’я. Педагогічний такт передбачає наявність в учителя повного
довір’я до внутрішніх сил учнів. Кожний з них незалежно від здібностей
повинен бути впевнений, що успіх у навчанні залежить тільки від його
бажання і старанності. Діти ще не можуть самі правильно оцінювати своїх
сих і можливостей. Вони вивчають себе за оцінками дорослих, зокрема за
оцінками вчителів, яким вони довіряють більше, ніж собі. Тому вчитель
повинен бути дуже обережним в оцінці їхніх здібностей. Не слід,
звичайно, перебільшувати здібностей учнів, але особливо не
рекомендується применшувати їх.
У досвідчених учителів довір я до учнів є одним з найважливіших
засобів заохочення їх до праці. Тактовний учитель утримується навіть від
натяків, що він не вірить у сили кого-небудь з учнів. Усяка робота без
віри в її успіх стає важким тягарем для її виконавця. Повноцінною і
ефективною вона ніколи не може бути.
Віру в свої сили й можливості треба так само виховувати в учнів,
як і всі інші їх якості. Віра в успіх — це вже половина виконаної
роботи.
Досвідчені вчителі, щоб вселити чи підтримати в окремих учнів
віру в свої сили, вдаються до прийому деякого навмисного перебільшення
їх перших успіхів. Різними методами, непомітними для учнів, вони
створюють таку ситуацію, в якій учні відчувають реальність своїх зусиль,
переживають радість від своїх успіхів.
Справедливість. На запитання, які риси вони найбільше цінять у
своїх учителів, учні найчастіше відповідають справедливість.
Справедливому вчителеві учні можуть простити і деяку його
офіційність, сухість і навіть грубість. А якщо справедливий учитель ще й
тактовний, веселий, привітний, то авторитет його в школі величезний.
Учитель повинен не тільки бути справедливим до учнів, а й уміти показати
їм свою справедливість, переконати їх у цьому.
Несправедливість учителя до учнів може виявитись у
непослідовності чи непостійності у вимогах і в оцінних судженнях. Про
вчителя, який непослідовний у своїх вимогах, учні не без підстав
говорять: «Він сам не знає, чого хоче», «Він уже забув, про що вчора
говорив», «Почуємо, що він завтра скаже» і т. п. Непослідовність учителя
спочатку дивує учнів, потім дратує їх, виводить з рівноваги, і, зрештою,
вони перестають його слухати або навіть роблять йому наперекір. Усяку
непослідовність учителя учні сприймають як безхарактерність, і це
породжує в них зневажливе, а інколи навіть презирливе ставлення до
нього.
Висновки
1. В даний час зростає значення професійної етики в регулюванні різних
видів трудової діяльності. Це зв’язано з прагненням постійно
удосконалювати професійні норми стосовно до суспільних відносин, що
змінюються.
2. Професійна етика, суспільства не може представляти абсолютну істину в
поводженні людей. Кожне покоління повинне вирішувати їх знову і знову
самостійно. Але нові розробки повинні спиратися на моральний запас,
створений попередніми поколіннями.
3. Оволодіти педагогічним тактом, не маючи педагогічної майстерності,
неможливо. Педагогічний такт не засвоюється шляхом заучування,
запам’ятовування чи тренування. Він є наслідком творчості вчителя,
показником гнучкості його розуму. Педагогічний такт не буває
стереотипним.
4. У різних вчителів він може мати різні форми. Це залежить від вікових
особливостей вчителя, особливостей його темпераменту, характеру і т.д.
5. Безтактний вчитель, замість того щоб зосереджувати увагу учнів,
починає акцентувати увагу на кожному випадку неуважності. Такий вчитель
ніби спеціально ходить по класі, приглядається до чого можна
причепитись. „Ти куди дивишся? Де твої руки? Що ти там ховаєш? Дай
мені!” – такими зауваженнями він весь час перериває свій урок. Такий
педагог уважний, але не тактовний.
6. Безтактні вчителі не вміють слухати учнів. Одні з них не дають учням
висловлювати власну думку, підказують їм, заставляють нервувати, інші
весь час мовчать, намагаються нічим не видати свого відношення до
відповіді.
7. Педагогічний такт найбільше необхідний в конфліктних ситуаціях, але
основне його призначення попереджувати такі ситуації.
8. Отже, педагогічний такт – це спеціальні педагогічні вміння, за
допомогою яких вчитель в кожному конкретному випадку застосовує до учнів
найбільш ефективні засоби виховання.
Сьогодні, коли має місце випереджальний розвиток технічних
аспектів і відставання культурного, дуже важливо зрозуміти , що для
стабілізації суспільства необхідними етичними знаннями є подальший
розвиток педагогічного такту та етики сучасного вчителя.
PAGE
PAGE 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
