.

Чорногал Віктор Олександрович. ‘Етика спілкування: загальний огляд проблеми’. 

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
131 2098
Скачать документ

В’язівська загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів

Городищенської районної
ради

Черкаської області

Матеріали на обласну Інтернет – конференцію

з проблеми «Етика і духовний світ людини»

Напрямок роботи:

Етика спілкування: загальний огляд проблеми

Чорногал Вікторія Олександрівна

соціальний педагог

– 2010 –

Гарним співрозмовником вважають не так того, хто здатен три години
розповідати навіть найцікавіші історії, як того, хто здатен вислухати і
зрозуміти іншого.

(Аристотель)

Відомий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері якось помітив, що
найбільша розкіш на світі – це розкіш людського спілкування.

Альфа й омега людських взаємин, початок і кінець їх – спілкування. Саме
в процесі людських відносин найповніше виявляються особистісні якості,
зокрема здатність людини вступати в діалог із співрозмовником і знайти
спільну мову з ним, тобто досягти взаєморозуміння й мети взаємодії.

Спілкування передбачає різні способи взаємодії з людьми, використання
різних комунікативних засобів – вербальних і невербальних. Основною
формою спілкування є бесіда, розмова.

Послуговуючись мовою, що є «вбранням думки», людина в процесі
спілкування дістає вкрай потрібну для її життєдіяльності інформацію й
передає отримані відомості навколишнім, додержуючи при цьому певних
мовних дозволів і заборон, узвичаєних у суспільстві. Оцінюючи ту чи
іншу людину, рівень її освіченості, культури, визначають передусім її
здатність і вміння дотримуватись мовного етикету. Кажуть, пташку
впізнають по пір’ю, а людину по мові й мислі.

Розмовляючи з людьми, треба брати до уваги складність їхнього
внутрішнього світу, психіки, намагатися визначити характер і тип
темпераменту, аби відшукати потрібний ключ до ефективного ведення
бесіди.

Спілкування…

Здавалося б, що тут мудрованого? Захотів поговорити зі знайомими,
зустрілися – і говори скільки душі завгодно. Але насправді все це не так
просто. І щоб відчути справжнє задоволення від спілкування, щоб досягти
мети спілкування, людина не тільки повинна мати певний фізичний та
інтелектуальний потенціал, навички комунікації, а й знати та
дотримуватися деяких правил спілкування.

Є три групи таких правил.

Правила комунікативного етикету. Вони визначають порядок звертання й
представлення (молодшого старшому, чоловіка жінці, гостей господарям і
т.д.), способи іменування (на ім’я, по батькові, на прізвище, за
посадою, званням, титулом тощо), вибір звернення (на «ти» чи «ви») тощо.

Правила узгодження комунікативної взаємодії. Ці правила зумовлюють і тип
спілкування: ділове, світське, ритуальне, інтимно-особистісне і т.п.

Різні типи спілкування мають свої комунікативні кодекси. Так, ділове
спілкування відбувається в межах кодексу кооперативності, партнерства,
що передбачає чотири правила: правило необхідності й достатньої
інформації («Говори не більше і не менше, ніж потрібно в цей момент»),
правило якості інформації («Намагайся узгоджувати свої висловлювання з
істиною»), правило відповідності («Не відхиляйся від теми!») і правило
стилю («Висловлюйся зрозуміло!»)

Світське спілкування визначається іншим кодексом – «кодексом
ввічливості». Він реалізується в правилах такту, симпатії,
доброзичливості, схвалення, згоди, великодушності тощо.

Сутність світського спілкування – антипода ділової комунікації – у його
безпредметності: в тому розумінні, що люди кажуть не те, що думають, а
те, про що узвичаєно розмовляти в подібних ситуаціях.

Самопредставлення. Специфіка цих правил полягає в тому, що вони не є
обов’язковими. Виконання чи ігнорування їх пов’язане не зі спільною для
всіх ефективністю, а з особистим успіхом окремих учасників спілкування.

Такі правила нерідко індивідуалізовані, конструюються для власного
користування. Прикладами може бути низка «рецептів» Дейла Карнегі –
автора книжки «Як завоювати друзів і впливати на людей. І хоча ці
рецепти прийняті лише для окремих людей і можуть реалізуватися тільки
за певних обставин, проте за бажанням кожен зможе оволодіти мистецтвом
спілкування.

Дейл Карнегі пропонує шість правил, додержання яких дає змогу
сподобатися людям:

ПРАВИЛО 1: Щиро цікавтесь іншими людьми.

ПРАВИЛО 2: Посміхайтесь.

ПРАВИЛО 3: Пам’ятайте, що ім’я людини – це найсолодший і

найважливіший для неї звук будь-якою мовою.

ПРАВИЛО 4: Будьте добрим слухачем. Заохочуйте інших говорити про

самих себе.

ПРАВИЛО 5: Розмовляйте про те, що цікавить вашого співрозмовника.

ПРАВИЛО 6: Переконайте вашого співрозмовника в його значущості й

робіть це щиро.

Правила самопредставлення як ефективний засіб організації поведінки в
кризовій ситуації не обмежується способами оформлення зовнішності:
манерою одягатися, зачісуватися, користуватися косметикою тощо. Вони
стосуються також механізму, техніки й практики спілкування. Досить
згадати про таке загальновідоме правило: «Якщо в тебе трапилася пауза,
витримуй її якомога довше!» Або: «Розмова має бути відбуватися по
наростаючій!», тобто не с лід демонструвати ерудицію, дотепність,
багатство виражальних засобів на початку бесіди, варто приберегти все це
на завершення її, щоб досягти успіху.

Безперечно, будь-яке спілкування має певну мету. Аби досягти її, крім
перелічених приписів, слід додержуватися відповідного рівня взаємин з
конкретною людиною. Дослідники пропонують різну кількість таких рівнів з
неоднаковою аргументацією. Особливий інтерес викликають позиції двох
американських психологів – Е. Берна і Е. Шострома.

Так, Шостром вважає, що є два основних рівні, два типи спілкування –
маніпуляція й актуалізація. Під маніпуляцією розуміють ставлення й
взаємодію з людьми як з речами. Актуалізацію розглядають як визнання
незалежності людини, її права бути тією чи іншою, як природність і
повноту її особистісного та емоційного життя.

Автор книжки «Ігри, у які грають люди: Психологія людських взаємин.
Люди, які грають в ігри: Психологія людської долі» Е. Берн налічує
шість основних рівнів (або способів) спілкування людей:

1-й – «нуль спілкування», «занурення в себе», невербальна оцінка
партнера (приміром, за допомогою контакту очима);

2-й – це ритуали, формалізовані способи спілкування за узвичаєними в
суспільстві нормами поведінки;

3-й – робота. Ідеться про різнобічне й ефективне ділове спілкування.

4-й – розваги. Цей рівень Берн визначає як «розмову на визначені теми у
відповідній манері», тобто щось на зразок світського спілкування.

5-й – ігри (або спілкування), коли людина зображує одне, а насправді має
на увазі зовсім інше.

6-й – це близькість. На цьому рівні спілкування людина щира,
безкорислива, прихильна до іншого «всіма силами своєї душі».

Мова є складовою поняття «етичне». За «Словником української мови»,
етика – це не тільки «наука про мораль», а й «норми поведінки,
сукупність моральних правил. Основне поняття етики – добро. Це поняття
вважається визначальним і щодо якості мовлення: граматика вчить говорити
правильно, а стилістика вчить говорити добре і так, щоб «не можна було
не слухати». Етичну цінність, безперечно, має об’єкт «зміст якого
відповідає «ідеалові» людської поведінки. Самі норми літературного
мовлення і всі їхні конкретні функціонально-стильові й
емоційно-експресивні можливості становлять етичну цінність для сучасного
покоління мовців.

Етичне в мові – це конкретно-історична система мовних засобів відповідно
до форми моральної свідомості й поведінки людини, що передбачає ефект
добра. Етичні норми поведінки людини в колективі – категорії історичні,
хоч і не зазнають частих змін (більшість норм нові покоління завоюють
від попередніх у формі етикетних знаків і у формі мовній). Мораль –
поняття класове. Ввічливість, чемність, шанобливість, доброзичливість,
стриманість виховуються на зразках оточення і настановами. І зразки, і
настанови передаються переважно за допомогою мови.

Численні етикетні ситуації вимагають від мовця вміння привітатися і
попрощатися, звернутися за допомогою і подякувати за неї, розмовляти з
ровесником або звернутися до старшого, просити чи наказувати, розмовляти
по телефону і спілкуватися безпосередньо. (див. додаток №1). Ось кілька
життєвих ситуацій, у яких мові (слову) належить провідна роль. На жаль,
у нас немає науки спілкування – практично лише наші спостереження за
старшими залишаються єдиною школою етики спілкування. А якщо ця школа не
цілком відповідає своєму призначенню? Наприклад, дитячий садок. Постійні
окрики, наказові форми, підвищені інтонації замість лагідного пестливого
тону, колискової півсні для ляльки, гри інтонацій при читанні казки.
Інший приклад. Приходимо до лікаря – і замість : «Слухаю Вас, Ольго
Іванівно!» чуємо: «на що скаржитесь, хвора?» ( і при тому очі дивляться
не на вас, а в папери). А може я ще не хвора – порадитись прийшла? Адже
давньоруське слово врачь походить від врати, що означало говорити. А чи
всі сьогоднішні лікарі вміють говорити так, щоб слово їхнє полегшувало
страждання, знімало біль, виліковувало? Хто навчає лікарського етикету?
Хай сучасні умови їхньої праці винні, але ж душевність мусить
зберігатись за будь-яких умов.

&

n

p

r

t

v

x

H

O

Oe

????$

&

H

n

x

oe

F

N

?

O

O

Oe

?????????????y

?????????’

& сімейні діалоги, спілкування з підлітками, спілкування в громадських
місцях (при зустрічі на вулиці, у тролейбусі) вимагає дотримання правил
доброго тону і, в першу чергу, в мовленні. Ніхто спеціально не вчить
доброго спілкування, тому зразок – мовлення дорослих людей – повинен
бути бездоганним.

Етика спілкування висуває вимоги до вживання займенників ти і ви.

ВИ ТИ

Звертання до незнайомої або мало знайомої людини. Звертання до близької,
добре знайомої людини.

Звертання до рівної або старшої віком, посадою людини. При дружньому,
фамільярному, інтимному ставленні до людини.

При офіційних обставинах спілкування. При неофіційних обставинах
спілкування.

Звертання стримано, з підкресленою ввічливістю. Звертання до рівної або
молодшої за віком, посадою людини.

За старих часів писалися цілі трактати про те, як люди повинні
звертатися один до одного. У наші дні це питання вже не здається таким
складним. На «ти», як правило, звертаються один до одного родичі, друзі,
колеги-приятелі й діти. Є люди, які думають, що звертання на «ти» дає їм
повне право бути розв’язати. Це глибоко помилкова думка. Повага в цьому
випадку не тільки може, а й повинна мати місце. Природно, що родичі
відкидають деякі формальності, але сумно, коли це спричиняє деяке
неуважне, безцеремонне ставлення між людьми, яких зв’язують тісні
стосунки. Перш ніж перейти з ким-небудь на «ти», не буде зайвим
довідатися, що це за людина.

У деяких родинах дітей учать називати батьків на «ти». Це можна віднести
до місцевих звичок, тому що звертання на «ти» більш поширене. Діти
можуть говорити «ти» батькам, дядькам, тіткам. Чужим дітям говорять «ти»
до 12-16-літнього віку. Є люди, які неправильно вважають, що на роботі
вони можуть говорити товаришам по службі чи підлеглим «ти». Це,
звичайно, хибна думка. І вже зовсім вершина невихованості та навіть
хамства – дозволити собі звернутися до незнайомої людини, нехай навіть і
молодшої за вас, на «ти».

ТИ і ВИ – мовні засоби етики, вживати їх потрібно для досягнення
доброго тону і стилю. Важливо пам’ятати: «Вміння подивитися на себе
самого очима співбесідника – одна з найважливіших ознак правильного
спілкування. Без цього мистецтва не можна будувати здорові стосунки ні в
шкільному класі, ні в студентській групі, ні в сім’ї.

Для етики спілкування важливими є певні заборони, тобто те, чого не
можна допускати. Таких «не можна» є декілька: голосно говорити,
жестикулювати, штовхати співбесідника, смикати за одяг, плескати по
плечу, нашіптувати щось одному з кількох співрозмовників, нагадувати
людині про її вік, фізичні вади. Є і ряд мовних заборон: говорити
суржиком, виражати своє ставлення до чогось вигуками ой, ну, ага, угу чи
вживати слова дідько, чорт, біс; часто повторювати слова страх, жах,
кошмар, Боже; називати конкретну людину він, вона.

Виходячи з усього вищесказаного, хочеться зробити висновки, навівши
кілька загальних порад щодо етики спілкування.

Не реагувати на питання – не пристойно. Коли до вас звернулися,
відповідайте.

У товаристві чи в присутності третьої особи не діліться з іншими
таємницями – ні своїми, ні чужими. Тим більше гне розповідайте про свої
сердечні справи.

Підтримуйте діалог з усіма присутніми, не віддаючи явної переваги
нікому. Це ознака тактовності та душевної чутливості.

Якщо ви не почуваєте себе впевненим у якомусь питанні, зізнайтеся в
цьому.

Якщо вам уже відомо, про що розповідає співбесідник, наберіться терпіння
і не перебивайте його. Якщо в ролі оповідача опиняєтеся ви і якщо ви
відчуваєте, що присутнім не цікаво, треба швидко закінчити цю тему.

У компанії не заведено шепотітися, це сприймається як образа. Якщо вам
треба комусь сказати щось важливе, непомітно вийдіть із приміщення і
поговоріть.

Під час бесіди не займайтесь сторонніми речами, не читайте, не дивіться
телевізор, не бавтесь якимось предметом, не дивіться розсіяним поглядом
убік або у вікно. Така поведінка ображає. До співрозмовника слід бути
уважним, розмовляючи, дивитися йому в очі.

Люди, які перебільшують із жестами, нагадують вітряки. Це цілком
прийнято в Італії та деяких африканських країнах, але у нас
засуджується. Уникайте також постійно торкатися співрозмовника, плескати
його по спині тощо.

Якщо ви обговорюєте якусь тему і до вас приєднався учасник бесіди,
кількома словами розкажіть йому, про що йде мова. А ось той, хто
підійшов, не повинен цікавитися, про що говорили до нього.

Тримайте правильну дистанцію. Не слід розмовляти через коридор або через
вулицю, але й підходити занадто близько те не треба.

Не говоріть погано про відсутніх.

Про етику спілкування одним рядком

Хороші манери має той, хто найменшу кількість людей ставить у незручне
становище (Джонатан Свіфт)

За даними інституту Карнегі, 80% успіху інженерів залежить від уміння
спілкуватися з людьми і тільки 20% – від їхнього таланту і фахової
обізнаності.

Точність – ввічливість королів. (Людовік XVIII)

Мовчання – англійський спосіб розмовляти. (Гайне)

Із двох офіцерів, що мають однакове звання, перший вітається той, хто
більш ввічливий і вихований. (старий французький статут)

Мистецтво бесіди – це мистецтво слухати, а не говорити. (Сократ)

Додаток №1

Вербальні етикетні засоби спілкування

Структура

мовного етикету Формули мовного етикету

Звертання та привернення уваги Мамо, тату, бабусю, друже, пані,
добродію, отче, Ваше преосвященство. Вельмишановні пані та панове!

Знайомство, представлення Дозвольте Вас познайомити з …

Багато про Вас чув. Дуже приємно. Раді познайомитися. Якщо можете…

Був радий познайомитися. Радий прислужитися. Рада бути корисною.

Поздоровлення, побажання, благословіння, віншування Добридень!
Здрастуйте! Доброго здоров’я! Слава Ісусу Христу! – Навіки слава!
Христос рождається! – Славімо його! Дозвольте привітати… Бог на поміч!
Нехай добро не оминає оселі.

Прощання До побачення! На все добре! До зустрічі! Хай Вам щастить! Всіх
гараздів! Надобраніч! Бувайте здорові! До зустрічі! Щасти!

Вибачення Пробачте, будь ласка. Прошу вибачення. Мені дуже шкода.
Даруйте.

Присягання Слово честі! Чесне слово! Їй Богу! Даю слово!

присягаю! Клянуся! Ось тобі хрест!

Запрошення, прохання Зроби! Чи не могли б Ви зробити… Якщо Ваша ласка…
Чи можу я Вас попросити. Проходьте, будь ласка! Ласкаво просимо!

Згода, підтвердження Згоден. Домовилися. Я не заперечую. Ви маєте
рацію. Напевно. Обов’язково. Чому б ні?

Заперечення, відмова Ні, це не так. Нас це не влаштовує. Я не згоден.
Дякую, я не можу. Нізащо.

Співчуття, розрада Я вас розумію. Мені невимовно жаль. Ви людина сильна.
Не гнівіть Бога!

Пропозиція, порада Дозвольте висловити мою думку щодо…

А чи не варто б… А якби порадитись…

Скарга Прошу зауважити… У мене є претензії до…

Так тривати більше не може…

Комплімент Ви – рідкісний майстер! Ваші знання неперевершені! Ви
незрівнянна! Бережіть у собі іскру Божу.

Несхвалення, докір Вибачте, я не схвалюю… Шкода. Я категорично проти.
Дозволю собі Вам нагадати…

Вдячність Красно дякую. Прийміть мою подяку. Як мені віддячити Вам. Я
перед Вами в боргу. Велике спасибі!

Невербальні етикетні засоби
спілкування

Потиск рук

Міміка і жести

Головний убір Зовнішність

Цілування руки Контакт очима

Додаток №2

Як потрібно володіти голосом при спілкуванні

Пристосуйте свій голос до обстановки, де відбувається спілкування (не
говоріть голосно в громадських місцях).

Хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка не вірить у свої
сили.

Не говоріть надто голосно – це справляє враження агресивної людини.

Постійно тренуйте свій голос; найзручніший спосіб для цього читання
вголос, під час якого постійно контролюється правильність вимови.

Голос підвищують тоді, коли ставлять запитання, висловлюють радість,
здивування. Якщо вам потрібно когось переконати або відповісти на
запитання, то голос понижують.

Не говоріть, коли пишете на дошці, тобто коли ви стоїте до слухачів
спиною.

Як бути приємним співрозмовником

Вітайтеся й усміхайтеся перші.

Виявляйте дружнє ставлення до людей.

Не чекайте, доки до вас виявлять свої симпатії.

Дотримуйтесь вимог до мовлення та правил спілкування.

Цікавтеся людьми, що вас оточують, їхніми турботами і радощами.

Вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення до
людей: даруйте, перепрошую, дякую, будь ласка, не ображайтесь, чи не
змогли б ви, на жаль, так вийшло …

У товаристві не намагайтесь переговорити всіх. Дайте іншим можливість
висловитись.

Будьте тактовні: спочатку зважте, чи нікого не образить те, що ви хочете
сказати, а тоді вже говоріть.

Бібліографія

Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Л., 1990

Упоряд. Скляренко В.М., Панкова М.О. Етикет. Дитяча енциклопедія. – Х.,
2006

Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К., 1994

Сучасна енциклопедія етикету. – Д., 2005

Корніяка О.М. Мистецтво гречності. – К., 1995

Семчук М.І. Вивчення практичної стилістики та культури мовлення. – К.,
2009

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020