ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА – ШЛЯХ ДО
ВСЕБІЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ
Танцюра Л.О.
практичний психолог
Смілянської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 5
Останнім часом серед громадськості ведеться багато розмов стосовно
доцільності впровадження в дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних
навчальних закладах інклюзивної освіти.
Інклюзивна освіта не є чимось абсолютно новим і незвіданим. Так уже
сталося, що поряд зі здоровими дітьми живуть, ростуть, виховуються діти
з вадами фізичного та розумового розвитку. Вони, як і всі без винятку
громадяни нашої держави, мають право на здобуття якісної освіти.
Перебуваючи вдома або в інтернаті діти не отримують необхідних знань,
умінь та навичок, що сприятимуть саморозвитку, самореалізації,
самовдосконаленню в подальшому, дорослому житті. Крім того вони
виявляються не підготовленими до життя у незахищеному середовищі, яке не
пристосоване до їх особливих потреб, мають низький рівень соціалізації
та соціальної адаптації, не вміють спілкуватися з незнайомими людьми.
Спілкування – найважливіша соціальна потреба людини. Позбавлена
спілкування дитина несвоєчасно й неповноцінно розвивається. Саме
міжособистісне спілкування – це засіб передавання пізнавальної та
емоційної інформації, що зумовлює соціальний та інтелектуальний розвиток
і виховання дитини. Дефіцит спілкування призводить до затримок у
психічному і загальному розвитку мовлення, що віддзеркалює розвиток
мислення; затримується розвиток гри, що є показником уповільненого
соціального розвитку, зокрема взаємин з іншими дітьми; пригнічується
емоційна сфера, внаслідок чого емоції та почуття стають невиразними,
уповільненими, неадекватними; зменшується жвавість і природна рухливість
дитини, з’являється млявість, вайлуватість, скутість. Всі перераховані
вище ознаки в більшості випадків притаманні дітям з особливими
потребами, але подолати їх можливо, шляхом забезпечення повноцінного
спілкування з однолітками.
hy$
hy$
hy$
hy$
остерігати за ними, наслідувати їх. Інакше кажучи, діти з особливими
потребами можуть отримувати такий соціальний досвід, як і їхні здорові
товариші. В подальшому дитина спокійно, не соромлячись, без остраху
зможе налагодити дружні стосунки з незнайомими людьми.
Навчання в класах залучення корисне і для дітей без вад. Вони з
раннього віку починають розуміти, з якими труднощами стикаються
інваліди, стають чутливими до потреб інших, толерантніше сприймають
людські відмінності. Вони дізнаються, що кожен може подолати значні
перешкоди і досягти успіху.
Дослідження продемонстрували, що діти, які навчаються в класах
залучення, краще ставляться до не схожих на них людей. У них
спостерігається вища соціальна відповідальність, більша впевненість у
собі.
Таким чином наявність у звичайному класі учня з особливими потребами
стає умовою, що сприяє особистісному розвитку однолітків. Турботою
представників педколективу в цьому контексті стає створення особливої
емоційно-когнітивної (пізнавальної) установки щодо нього: тут має бути
не стільки жалю, скільки турботи, емпатійної, чуйної і тактовної
взаємодії з ним, з одного боку, а з іншого – ставлення до нього як до
рівноправного члена колективу.
Такий інтегральний підхід до учня з особливими потребами: зважання на
його обмежені можливості, прийняття його таким, який він є, чутливість
до його проблем, повага як до особистості – усе це прояви душевної краси
та сили, чинники справді людяних, гармонійних взаємин, показники
високого рівня особистісного розвитку, які мають бути «закладені» саме з
ранніх шкільних років. Адже саме в процесі виховання і навчання
формується справжня людина.
Моя думка така: чим більшою увагою ми оточимо дітей, яких обділила
доля, тим щирішим, добрішим, чеснішим та милосерднішим буде наше
суспільство.
Література
1. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: Наук.-метод. зб.
/ Ред. кол. Н.Софій, І.Єрмакова та ін. – К.: Контекст, 2000. – 336с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
