Форми і методи стимулювання професійного саморозвитку педагогічного
працівника дошкільного закладу.
Нові освітні технології сприяють поступовому зміщенню співвідношення
«освіта – самоосвіта» домінування самоосвіти. Швидкий розвиток сучасної
науки, постійне нарощування інформації, підвищення вимог до будь-якого
професіонала щодо його професійної компетентності потребують від кожної
особистості прагнення й уміння систематично та наполегливо займатися
самоосвітою. Сьогодні можна констатувати: самоосвітні процеси, що
перебігають стихійно, все більше набувають свідомих та раціонально
організованих форм, а самоосвіта стає домінантним видом діяльності
людини, яка прагне досягти успіху в житті.
Високої якості освітніх послуг можна досягти тільки за наявності
висококласних педагогів, які постійно вдосконалюють свою майстерність,
мобільно реагують на зміни, що відбуваються в освітньому просторі.
Місія вихователя складається в соціокультурному відтворенні особливої
соціально – педагогічної сфери суспільства. При цьому він виконує
функції реалізації соціальної спадщини, адаптації та регулювання
процесів становлення й розвитку суспільства. Тому від особистості
педагога потрібен високий рівень професіоналізму. Адже конкретного
вихованця виховує конкретний вихователь і якість знань дитини буде
залежати від якості професійної підготовленості та майстерності кожного
педагога.
У сучасного вихователя, який працює у віддаленні від науки та культури,
є різні шляхи та форми досягнення мети – формування стилю педагогічної
діяльності, як результат саморозвитку. А саме :
*самоосвіта, через індивідуальні творчі плани, конкурс педагогічних
ініціатив, участь у роботі майстер – класів, фестивалів педагогічних
ідей, у стажуваннях, педагогічних майстернях;Школі педагога –
експериментатора, дослідницько – експериментальній роботі;
*робота у проблемній групі, участь у роботі педагогічних спілок, таких
як методичні об’єднання, кафедри, форуми, диспути, «круглі столи»,
дні відкритих дверей, творчі лабораторії, проблемні групи;
*традиційна система безперервної освіти через курсову перепідготовку.
Кожний із цих шляхів має достоїнства й недоліки.
Післядипломна освіта вихователя.
Для системи післядипломної освіти основним є принцип безперервності, що
є не тільки провідним фактором соціально – економічного розвитку
суспільства, але і важливою умовою розвитку особистості, її творчого
потенціалу.
Післядипломна педагогічна освіта виконує декілька функцій:
Освітня.
Забезпечує поповнення знань, стимулює особистісний і професійний
саморозвиток, посилює методологічну та гуманітарну підготовку.
Інформаційна.
Формує інформаційну культуру педагога, сприяє розвитку вмінь роботи в
інформаційному просторі.
Консультативна.
Враховує запити педагога стосовно перспектив розвитку освітньої практики
дошкільного навчального закладу.
Впровадження наукового доробку в практику.
Вивчення, узагальнення і розповсюдження передового педагогічного
досвіду, та втілення його в життя.
Післядипломна педагогічна освіта створює сприятливі умови для
саморозвитку та самореалізації вихователя. Вони мають змогу взаємодіяти
з викладачами, методистами, керівниками навчальних закладів, учителями,
психологами, іншими педагогічними працівниками. Саморозвиток і
самореалізація відбуваються в загальному контексті розвитку
професіоналізму.
Сьогодні традиційне навчання в інститутах післядипломної освіти зазнало
істотних змін:
підготовка курсів, які базуються на запитах слухачів;
проведення навчальних занять, що мають особистісно орієнтований підхід;
організація самостійної, індивідуальної, самоосвітньої роботи курсантів
з огляду на їхні можливості;
підготовка проектів, курсових робіт, рефератів та інших творчих
письмових звітів про роботу на курсах підвищення кваліфікації.
Тренінг як групова форма навчання вихователів.
Однією з ефективних форм групової організації навчання, а, отже, і
саморозвитку, є тренінги.
Тренінг – це:
спеціальна форма організації навчальної діяльності, що переслідує
конкретні й прогнозовані цілі, які можуть бути досягнуті у відносно
короткий термін;
спосіб навчання учасників та розвиток у них необхідних здібностей та
якостей, що дозволяють досягти успіху в певному виді діяльності;
інтенсивне навчання, що досягається спеціальними інтерактивними
вправами.
Тобто, тренінг – це група методів розвитку здібностей до навчання й
оволодіння будь – яким складним видом діяльності. Тренінг належить до
методів активного соціального саморозвитку.
Залежно від пріоритетних цілей, тренінг може використовуватись у таких
варіантах:
Тренінг як тренування, у результаті якого відбувається формування та
відпрацювання вмінь і навичок, ефективної поведінки.
Тренінг як форма активного навчання, метою якого є передання знань, а
також розвиток деяких умінь і навичок.
Тренінг як метод створення ситуацій для саморозкриття учасників і
самостійного пошуку ними способів вирішення власних проблем.
Принципи роботи тренінгової групи.
Принцип активності.
Люди задіяні до спеціально спланованої діяльності (програвання певної
ситуації, виконання вправ, спостереження за діяльністю інших).
Принцип дослідницької позиції.
Учасники усвідомлюють, виявляють, відкривають ідеї, закономірності вже
відомі, а також власні ресурси, здібності, для чого тренером створюються
спеціальні проблемні ситуації.
Принцип усвідомлення поведінки.
Створюються умови для ефективного зворотного зв’язку в групі.
Принцип партнерського спілкування.
Беруться до уваги інтереси, почуття, емоції всіх учасників тренінгу.
Тренінгові заняття спрямовані не лише на накопичення знань, а й на
формування механізму самоорганізації та самореалізації.
~p
r
r
&
&
&
&
&
&
&
робота до тренінгу.
Визначення цілей та завдань.
Розроблення плану – сценарію.
Попередня роздача запитань, що будуть розглядатися та список літератури
для опрацювання.
Самопідготовка – «програвання» сценарію.
Розподіл ролей між учасниками.
Підготовка приміщення та необхідних матеріалів.
Структура тренінгу.
Привітання ? знайомство ? вироблення правил роботи у групі ? оголошення
теми роботи ? висловлювання очікувань учасників ? розминка ? основна
частина: вступне слово тренера (міні – лекція, повідомлення,
інструкції), різноманітні вправи ? обговорення, рефлексія ? підбиття
підсумків роботи ? резюме ведучого ? прощання.
Методи тренінгу.
Групова дискусія – спільне обговорення якогось суперечливого питання, що
дає змогу прояснити або змінити думку, позицію учасників групи у процесі
безпосереднього спілкування.
Типи дискусій:
тематичні, в яких обговорюються суттєві для всіх учасників обговорення
проблеми;
біографічні, орієнтовані на минулий період;
інтеракційні, для яких матеріалом є структура і зміст взаємин між
учасниками групи.
Ситуативно – рольові ігри – розкривають здібності учасників, виявляють
творчий потенціал, проявляють щирість і відкритість без напруження та
скутості.
Категорії ігор залежно від характеру процесів:
ділові (імітаційне моделювання реальних механізмів і процесів);
організаційно – діяльнісні (навчання і проектування нових діяльнісних
зразків в ході колективної миследіяльності);
рольові (моделювання життєвих ситуацій, розігрування проблемних
ситуацій).
Етапи ділових ігор.
Підготовка: розробка сценарію, плану та правил гри.
Уведення у гру: формування міні-груп, визначення задач, збір інформації,
розподіл ролей.
Проведення: аналіз інформації, виконання рольових функцій і завдань.
Аналіз: виступ учасників та експертів, підбиття підсумків.
Проведення рольової гри.
Оголошення ведучим теми, визначення ситуації.
Інструктування тренера про план гри.
Розподіл ролей.
Програвання учасниками.
Підбиття підсумків, фіксування реакції кожного з учасників.
Проведення організаційно-діяльнісних ігор.
Установча доповідь ведучого з визначенням основних питань.
Створення груп.
Пленарне засідання, обговорення роботи всіх груп.
Рефлексія учасниками своєї діяльності.
Заключна доповідь ведучого з узагальненням результатів.
Консультація (за необхідності).
Організаційні рішення.
Кейс-метод як ефективна форма інтерактивного навчання.
Кейс-метод – техніка навчання, коли слухачам пропонують проаналізувати
конкретну реальну подію і знайти шляхи розв’язання проблеми. Цей метод
інтегрує в собі інші методи пізнання: дискусію, ігрові методи, «мозковий
штурм», моделювання, мисленнєвий експеримент, проблемний метод,
системний аналіз.
Етапи роботи.
Постановка викладачем основних питань.
Аналіз ситуації (індивідуально або в групах).
Презентація варіантів рішень з використанням наочності (схем, графіків,
плакатів).
Загальна дискусія.
Підбиття підсумків роботи.
Кейс-метод розвиває діалектичне та критичне мислення, сприяє більш
глибокому засвоєнню навчального матеріалу.
Згадані вище форми, методи й прийоми значною мірою стимулюють
саморозвиток педагогічного працівника, стимулюють його активну
пізнавальну позицію, спонукають до самовдосконалення.
Формування основних механізмів саморозвитку педагогів, таких як
педагогічне пізнання, спілкування, релаксація, рефлексія, неможливе без
розвитку основних педагогічних здібностей, а саме:
здатності до педагогічного пізнання через розуміння вихователем своїх
вихованців, інтерес до дітей, творчість у роботі, спостережливість у
стосунках до них;
здатності до організації педагогічного спілкування через педагогічну
вимогливість, педагогічний такт і здатність створювати дитячий колектив;
здатності до адаптації в нових, швидкоплинний умовах;
здібностей, що характеризують діяльність вихователя через змістовність,
яскравість, образність і переконливість;
креативності, що виявляється через творчість, педагогічну імпровізацію,
знайдення несподіваного педагогічного рішення та його втілення;
рефлексію своїх здібностей, усвідомленням себе в педагогічній діяльності
й оцінкою її ефективності.
Діяльність педагога реалізується в постійному взаємозв’язку з
педагогічним колективом, що впливає на її характер, коректує і в
кінцевому рахунку багато в чому визначає результати праці вихователя.
Тільки за наявності рефлексивних просторів, у яких він відчуває свою
значущість, може відкрито говорити про свої досягнення та проблеми,
відбувається його становлення як професіонала. Щодо педагогічної
діяльності, варто говорити про педагогічний професіоналізм як про
ступінь оволодіння загальною й педагогічної культурою і який
визначається мірою володіння вихователем сучасним змістом і засобами
рішення професійних задач. При цьому педагог виступає носієм культурних
цінностей, головна з яких – це галузь знань, які він викладає. А
наявність професійно-педагогічної культури дозволяє більш продуктивно
вирішувати педагогічні задачі, що можливо лише за умови саморозвитку,
спрямованого на творення самого себе.
Відомості про автора:
Білик Тетяна Анатолівна – вихователь-методист дошкільного навчального
закладу «Дніпряночка» с. Червона Слобода, Черкаського району, Черкаської
області. Контактний телефон: 8-067-470-88-71.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
