Тема: Комунікативний компонент у професійному саморозвитку педагога
Всі погодяться, що професія педагога побудована на спілкуванні з
людьми. Саме педагог виконує таку важливу функцію як передання
суспільного досвіду нашим дітям. Завдяки цьому відбувається формування
дитини як особистості, її самовизначення виявлення індивідуальних
особливостей і здібностей. Спілкування відіграє важливу роль у
виробленні норм поведінки та взаємодії. Крім того, воно координує
спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Тож
не дивно, що спілкування є однією з первинних потреб дитини. М.І. Лісіна
окреслила такі стадії розвитку цієї потреби:
потреба в увазі та доброзичливості дорослого (перше півріччя життя);
потреба у співробітництві ( ранній дошкільний вік);
у зацікавленості дорослого запитами дитини ( молодший та середній
дошкільний вік);
у зацікавленості дорослого запитами дитини ( молодший та середній
дошкільний вік);
Зв’язок спілкування з діяльністю полягає в тому, що завдяки спілкуванню
діяльність організовується. Щоб результати діяльності були хоча б
задовільними, завдання педагога – стати майстром спілкування.
Психологи виділяють такі принципи успішної комунікативної діяльності:
Замість того, щоб звинувачувати, намагайтесь зрозуміти людину.
В діяльності працівника дошкільного навчального закладу буває важко
дотримуватись цього принципу. Але він (а також дотримання інших
принципів) є лакмусовим папірцем вашої професійної майстерності: якщо ви
перш, ніж покарати дитину за якусь витівку, зрозумієте, чому вона так
зробила і проявите своє розуміння, то, безперечно, ви зробите крок не
тільки до професійного, а й до особистісно саморозвитку.
2. Цінуйте і підкреслюйте хороші якості людей. Пам’ятайте, що вони є у
будь-якої дитини.
3. Бажаючи переконати людину щось зробити, намагайтесь пробудити у неї
бажання це робити.
Цей принцип використовується педагогами вкрай рідко, та саме він
здатен створити найсприятливішу атмосферу для розвитку емоційно-вольової
сфери дитини, а у того, хто його застосує, розвинути інтелектуальні
здібності.
Якщо хочете схилити співрозмовника до вашої точки зору, робіть все, щоб
він із самого початку сказав вам «так». Беріть приклад із Сократа, який
ніколи не доводив людям, що вони помиляються, але ставив їм питання,
відповідаючи на які, люди приходили до істини самостійно (хоч із його
допомогою).
Не будемо заперечувати, що нам легше погодитись з тим, кому ми
симпатизуємо. І, можливо, ви помічали, що не завжди наша симпатія
залежить від зовнішності людини. Якщо спілкування тривале, то ми цінуємо
прояви щирої зацікавленості нами. Отже, щоб викликати доброзичливе
ставлення до себе, використовуйте наступні правила:
посміхайтесь;
пам’ятайте, що найкраще слово для людини – це її ім’я;
будьте хорошим слухачем, стимулюйте інших розповідати про себе;
обирайте тему для розмови цікаву і знайому вашому співрозмовнику
(враховуйте вікові особливості розвитку дитини);
дайте дитині відчути її значущість, викажіть повагу до її думок і
почуттів.
Мабуть, золотим правилом педагога має стати: вчіть так, ніби ви не
вчите, а лише нагадуєте забуте. Ще лорд Честерфілд заповідав сину: «Якщо
можеш, будь мудрішим за інших, але не кажи їм про це».
Ми всі помиляємось, і краще щиро визнати свої помилки. Думка про те, що
педагог завжди правий і тому не повинен допускати падіння свого
авторитету, не є актуальною в наш час. При роботі з дітьми помічаєш, на
скільки вони почали швидше розвиватись, зараз у них більше доступу до
інформації, ніж навіть 5 років тому.
Інколи за ними не встигаєш. Цього не треба соромитись, краще радіти, що
наші діти мають більше можливостей. А від нас вони можуть навчитись ці
можливості використовувати, цінувати і бути гідними людьми.
До досконалості варто прагнути, однак розуміння того, що ніхто
недосконалий, вчить нас людяності. Будь-хто може помилятись, але не
засуджуйте його. Він так діє і думає через певні причини. Зрозумійте їх,
і у вас буде ключ до його поведінки, а, можливо, і до особистості.
Тепер поговоримо про вміння вести бесіду як необхідний компонент
спілкування.
Бесіда – це діалог, а щоб він був успішним і не перетворився на
какофонію звуків, слід дотримуватись основного правила – не переривати
співрозмовника, дати йому висловитись. Коли він звертається до вас із
запитанням, негарно відповідати коротко «так, ні», необхідно додати хоча
б кілька слів «Так, я поділяю вашу точку зору», «На жаль, не можу з вами
погодитись». Таких висловів, як «Це неправда», «Дурниці»,варто уникати.
Також варто уникати слів, яких співрозмовник не зрозуміє (іноземних,
термінів, жаргонізмів, професіоналізмів тощо). Краще спілкуватись
українською літературною мовою (педагог з батьками в дошкільному
навчальному закладі) і, по можливості, бути точним, не допускати
двозначності.
Ідеальний варіант, коли під час бесіди досягається взаємодовіра і
взаємоповага. Для цього потрібно прикласти чимало зусиль:
навчитись миттєво оцінювати настрій, ставлення до вас, бажання і вміння
слухати співрозмовника;
налаштувати себе на співпереживання, розуміння, симпатію;
виявити і використати приховані резерви контакту (спільні інтереси);
не нав’язувати свою думку, своїх оцінок, не дозволяти собі сміятись над
іншими;
поставити себе на їх місце;
не жаліти себе, вважаючи, що вас недооцінили;
побачити в людині те цінне і хороше, що виведе з глухого кута, куди
зайшла бесіда.
стримувати негативні емоції, бути терплячим.
Та можливі випадки , коли бесіда перетворюється на дискусію і виникає
конфлікт. Інколи він має позитивні наслідки, є конструктивними. Але ми
розглянемо деструктивний, такий, який потрібно вирішити. Для цього
існують такі тактики:
Розв’язування конфлікту на основі його сутності та змісту.
Потрібно встановити причину (вона може бути прихованою і від самих
учасників конфліктної ситуації).
Далі визначається зона поширення конфлікту (проблеми, яких він
стосується), реальні мотиви його виникнення.
Розв’язування конфлікту з урахуванням його цілей.
Не рідко протистояння цілей зумовлене не їх реальним змістом, а
недостатнім порозумінням, домінуванням емоційних станів.
Розв’язування конфлікту з урахуванням його функцій.
Учасників конфлікту треба переконати в тому, що стосунки між ними можна
владнати мирним шляхом обміну думками, уточненням позицій і т.д.
Розв’язування конфлікту з урахуванням емоційно-пізнавального стану
учасників.
Конфліктуючим сторонам показують негативні наслідки їх емоційного
напруження: зниження рівня критичності мислення, необґрунтованість дій,
неадекватне взаєморозуміння тощо.
Розв’язування конфлікту з урахуванням властивостей його учасників.
Причинами конфліктних ситуацій можуть бути специфічні риси характеру,
невмілі дії, психологічна некомпетентність. Інколи на це можна тактовно
вказати.
6. Розв’язання конфлікту з урахуванням його можливих наслідків.
Розв’язування конфлікту з урахуванням етики стосунків конфліктуючих
сторін.
Етика доказів змушує спиратись не тільки на логіку думки, а й на
ставлення до опонента з повагою.
Етика критики спрямовує її не на особистість, а на аналіз справи.
Критикуючи, намагайтесь зберігати рівний тон, не підвищуйте голос. Перед
тим, як критикувати, похваліть.
O
c
¤
TH
e
¦
????P
??P
????????P
????????P
h?
????P
????????P
????????P? Етика згоди має на меті досягнення ефективного результату,
підкріплення взаємних симпатій.
А от китайці вважають, що найкраща стратегія перемогти в суперечці
(також і в конфліктній ситуації) – це уникнути її.
Ми розуміємо, що в дійсності цього важко досягти. Та існують певні
ознаки готовності людини до конфлікту. Це її відкрита недовіра до
співрозмовника, намагання його перервати, вияви неповаги, підкреслення
різниці між собою та іншими (не на їх користь), стійке небажання
визнати свою помилку, нав’язування своєї думки, невміння і небажання
слухати.
Крім того, існують певні вирази, на які не варто реагувати емоційно,
щоб уникнути конфлікту. Ось вони:
Слова недовіри (ви мене обдурюєте, я вам не вірю, ви не компетентні та
ін.).
Слова – образи (негідник, брехун, тупий).
Слова – погрози (ти ще пожалкуєш, ми ще зустрінемось).
Слова – глузування (коротун, клаповухий, кульгавий).
Слова – негативні порівняння (як свиня, як папуга).
Слова, що виражають негативне ставлення (я тебе ненавиджу, не хочу з
тобою розмовляти, ти мені огидний.)
Слова, що зобов’язують (ви повинні, ви мусите, ви зобов’язані.)
Слова – звинувачення (ви все зіпсували, це ви винні.)
Категоричні слова (всі, ніхто, завжди, ніколи і подібні.)
Якщо ж уникнути конфлікту не вдалось і він серйозно вплинув на ваше
самопочуття, оберіть один з цих способів зняття напруги:
релаксація;
почуття гумору;
переключення думок (на приємні моменти, іншу діяльність тощо);
віддзеркалення поведінки опонента;
щире висловлювання своїх думок з приводу ситуації у формі протесту;
методика спокійного спілкування, коли ви лише задаєте питання, що вас
хвилюють, і при цьому підводите іншу людину до потрібних вам висновків;
крик і нецензурні вислови (тільки в крайніх випадках, коли опонент не
розуміє іншої мови);
спосіб відступу (коли ви припиняєте будь-які стосунки з цією людиною).
Крім того, існують певні стилі поведінки під час конфлікту. Це
конкуренція, уникнення, пристосування, компроміс, співробітництво. Ви
можете застосувати будь-який, виходячи з власних інтересів та ситуації.
Однак не забувайте про особливості інших людей, і ваша діяльність буде
успішною.
Якщо ви маєте справу з різкою, грубою людиною, яка вважає, що всі
повинні їй поступатись, то можете застосувати стиль уникнення чи
пристосування.
У випадку, коли предмет конфлікту важливий, спокійно і впевнено
захищайте свою точку зору, але намагайтесь не ставити під сумнів правоту
опонента. Подолайте гнів співрозмовника власним спокоєм.
2. Якщо людина, з якою ви маєте справу, приносить неприємності з
допомогою залаштункових махінацій, шпильок та інших прихованих проявів
агресії, варто застосувати стиль співпраці.
Виявіть справжні причини конфлікту, прямо запитавши про мотиви
поведінки співрозмовника. При цьому будьте максимально доброзичливі і
спокійні.
Якщо співрозмовник не злий, але втратив контроль, дайте йому можливість
висловитись. Після того поводьтесь з ним як з розумною адекватною
людиною. Прийміть його вибачення, якщо вони будуть і йому від них стане
легше. Але краще відволікти увагу від того, що сталось. Не вагайтесь –
з таким співрозмовником можна застосувати стиль співпраці.
4. Інколи зустрічаються люди, які люблять жалітись. Вислуховуйте їх, та
якщо вони почнуть повторюватись, спокійно і з повагою припиніть розмову
на дану тему, переключіть її на вирішення проблеми. І пам’ятайте, що не
в усіх випадках ви повинні визнавати скарги справедливими.
5. Коли людина мовчазна, то необхідно самому проявити ініціативу і
зрозуміти суть проблеми з допомогою питань, на які неможливо відповісти
однослівно чи кивнути головою. Якщо мовчазний співрозмовник почав
говорити, виявіть свою вдячність, навіть при незгоді з тим, що він каже.
Якщо людина замовкла, не підганяйте її, покажіть, що напружено чекаєте
його слів, але знайте міру. Інколи співрозмовник відмовляється говорити.
Підіть на компроміс, тобто не наполягайте, висловіть вдячність за
розмову та домовтесь про нову зустріч.
6. Існують люди, які завжди поступаються, щоб сподобатись іншим. А от
їх дії можуть не збігатись з тим, що вони пообіцяли. В такому випадку
намагайтесь переконати такого співрозмовника,що вас більше хвилює не
його згода з вами, а його чесність і послідовність в діях.
Крім вміння вести бесіду педагог з допомогою спілкування здійснює
певний вплив на особистість дитини.
Одним з методів прямого впливу є метод вказівок. Тут ми знову згадуємо
точність: туманні вказівки майже не матимуть бажаних наслідків.
Вихователь може звертатись до логіки чи почуття зацікавленості
вихованця, застосовуючи метод вмовлянь, але тільки тоді, коли дитина
гарантовано поділяє переконання і цінності дорослого.
Коли між педагогом і вихованцем існують доброзичливі стосунки, дорослий
може попрохати дитину щось виконати,апелюючи до кращих сторін
особистості.
В інших випадках можна нагородити дитину (але не зловживайте цим
підходом).
Отже, педагогам дошкільних навчальних закладів для успішного вирішення
конфліктів і більшого впливу на дітей, потрібно стати людиною, з якою
діти зможуть розмовляти, знаючи, що ви в курсі їх проблем. Ви їх завжди
вислуховуєте, сприймаєте навіть дрібні скарги серйозно, ви
доступні,піклуєтесь і непокоїтесь про них. Для цього ви знаєте все, що
відбувається навкруги, цілеспрямовано збираєте інформацію, питаючи, як
справи, приділяючи увагу тим, хто потребує допомоги, і помічаючи
найменші ознаки проблеми (похмурий погляд, підвищений тон, хлопання
дверима). Не забувайте, що ви повинні створити атмосферу, при якій
вільно висловлюються різні думки. Під час конфлікту не ставайте на чиюсь
сторону. Встановіть чіткі правила поведінки під час сварки: ніяких
образливих прізвиськ, відмов спілкуватись, «бойових дій».
Ніколи не применшуйте важливість подій, вивчіть ситуацію, потреби
сторін, можливі наслідки. А тепер можна вирішувати конфлікт,
скориставшись такою моделлю:
Обидві сторони повинні підтвердити свою зацікавленість вирішити
проблему.
Кожен повинен описати події і вказати причину конфлікта.
Кожен висловлює свої сподівання що до задоволення своїх потреб (іншим).
Обидві сторони вирішують, в чому готові піти на компроміс.
Сторони пропонують свої рішення проблеми і заходи запобігання подібному
конфлікту.
Як бачимо, вміння результативно спілкуватись вимагає від педагога не
тільки професійної майстерності,а й постійного особистісного
саморозвитку. Щоб правильно організувати діяльність дітей, впливати на
них позитивно, сприяти їх духовному зростанню та розвитку різних
здібностей, працівник дошкільного навчального закладу повинен виробити у
себе певні якості: здатність бути зрозумілим і конкретним у вказівках,
з повагою ставитись до дитини, внутрішню готовність роглянути проблеми
вихованця і, по можливості, вирішити їх, розважливість, здатність
зберігати спокій в несприятливих і несподіваних умовах, чесність,
справедливість, точну та літературну мову, доброзичливість,
зацікавленість, терплячість тощо. Та кожен справжній педагог в глибині
душі вважає, що справа того варта.
Іващенко Катерина Степанівна
завідуюча ДНЗ №14
м. Умань Черкаської області вул. Лисенка 27 тел. 5-23-92
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
