Вавілова Лідія Миколаївна,
учитель початкових класів
Степанівської ЗОШ І-ІІ ст.
Драбівського району
Черкаської області
Виховання думки – плекання характеру
Виховання творчої особистості, на мій погляд, можливе лише за умови
поєднання зусиль учителя з самостійністю, творчістю, ініціативою і
самодіяльністю учнів. Різноманітність діяльності учнів — основа
виховання. Трудова, пізнавальна, художньо-творча діяльність розвиває
комунікативність, ініціативу молодших школярів. Стимулюючи розвиток
самостійних починань учнів, дбаємо, щоб у їх поведінці органічно
поєднувались слово і діло, відповідальність за результати справи. Цього
можна досягти за безпосередньої участі учнівських колективів у
плануванні колективних творчих справ, усвідомленні їх необхідності і
значення.
Виховне значення педагогічної вимогливості полягає в тому, щоб
стимулювати або припиняти, гальмувати певні вчинки учнів. Вимоги можуть
бути прямими і непрямими. Прямі вимоги педагога повинні бути
позитивними, стимулювати цілком певні вчинки; непрямі — можуть бути
позитивними (прохання, довіра, схвалення), нейтральними (порада, гра,
натяк, умовна вимога) і негативними (погроза, недовіра, осуд). Вимоги
вчителя (колективу педагогів) стають особливо ефективними тоді, коли
вони спираються на здорову громадську думку учнівського колективу і
підтримуються нею. За таких умов громадська думка стає одним із засобів
подолання негативних рис окремих учнів (проявів індивідуалізму, егоїзму,
інших відхилень від норм і правил співжиття).
.
0
B
J
V
v
?
?
”f¤Z
~
„
¬
?
O
Oe
??????????????
)чає опору вихователя на хороше в людині, його довіру до здорових
намірів і прагнень учнів.
Зосередження тільки на негативних рисах характеру і поведінки учнів
деформує виховний процес, заважає формуванню позитивних рис особистості.
Не можна лише дорікати учневі за недоліки, бачити в ньому тільки
негативне. Це може створювати в нього однобоке уявлення про себе, про
свої людські якості, взагалі про свою гідність.
Одне із завдань педагога — бачити неповторність, творчу індивідуальність
кожної дитини, виявляти, розкривати, плекати у неї неповторний
індивідуальний талант. Тому кожен педагог, вихователь повинен знати і
враховувати індивідуальні особливості дітей, їх фізичний розвиток,
темперамент, риси характеру, волю, мислення, пам’ять, почуття,
здібності, інтереси, щоб, спираючись на позитивне, усувати негативне в
їх діяльності та поведінці.
Поведінка людини — це її свідомість у дії. Як суспільний продукт,
свідомість формується в процесі суспільної практики. Особливе значення
єдності свідомості й поведінки полягає в тому, щоб світогляд набув для
кожного учня суб’єктивного смислу, став переконанням, поєднанням зі
знаннями і практичними діями.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
