Хільченко Ніна Іванівна,
вчитель початкових класів
Смілянської загальноосвітньої
школи I-III ступенів №4
Матеріали
для участі в інтернет-семінарі з обміну досвідом роботи з проблеми
«Істина школи у щирості стосунків з дітьми»
«Посмішка Дитини – запорука життя у Всесвіті»
Ось уже майже 25 років я працюю з дітьми. Як і більшість моїх колег,
часто вчилася на своїх помилках, але багато почерпнула із досвіду інших
вчителів, за що їм вдячна. І ось тепер хочу поділитися своїми думками з
іншими педагогами.
Я вважаю, що кожен в цьому житті повинен робити те, що приносить
задоволення, радість, успіх. Перш ніж вчити дітей – треба дати самому
собі відповідь на запитання: чи люблю я дітей ? Чи любитиму їх завжди?
Навіть тоді, коли мала заробітна плата, не дали винагороду, коли
втомлена, коли витрачаю своє здоров’я і свій час, коли розумію що щось
марно. Якщо я працюю за покликанням, це приносить мені радість і щастя,
а значить я можу зробити щасливими і своїх учнів. Адже саме я відповідаю
за дитину, за перетворення цієї дитини на громадянина. Я творю
поступово, терпляче. Я не втрачаю віри в можливості своїх учнів і в свої
можливості допомогти їм обрати вірний шлях. Складно направляти дітей,
які ще не знають ціни ні часу, ні своєму здоров’ю.
Моє життя, як сучасного вчителя, життя моїх учнів не менш динамічне,
ніж життя в суспільстві. Я повинна триматися на рівні сучасної науки.
Мій шлях – завжди вперед, постійна праця над собою піднімає мене над
моїми слабкостями. Своїм власним прикладом я вчу дітей. Досягаючи
якихось успіхів діти будуть відчувати себе щасливими. А що може бути
кращим ніж щоденна посмішка дитини. Це мій обов’язок – дати дитині
радість пізнання, допомогти дитині розкрити власні здібності. Я
продовжую себе у своїх дітях, щоб у них виросли крила для польоту у
майбутнє, життя у Всесвіті. Діти як діти, з ними неважко працювати,
покоління відрізняється одне від одного, але діти гіршими не стають. Я
змінююсь разом з ними, крокую в ногу з часом.
В.О.Сухомлинський писав: «Від того, що відкрилося дитині в навколишньому
світі в дитячі роки, що її здивувало чи викликало радість, що
потрясло… – від цього залежить, яким громадянином буде наш
вихованець…» І з цим важко не погодитися.
Душевна скарбничка дитини працює день і ніч. Її цінність залежить від
того, що ми туди вкладаємо. Від знаків вітання, схвалення, любові у
дитини складається відчуття «зі мною все гаразд», «я хороший», «у мене
все вийде».
Розуміючи сучасні вимоги виховання, я прагну організувати виховний
процес так, щоб сформувати повноцінну цілісну особистість,
індивідуальність, совість і честь кожного вихованця. Постійно працюю над
розвитком власного «Я» кожного учня, розкриттям його здібностей в
колективі, прагну допомогти кожній дитині знайти себе. Тому свою роботу
я планую на принципах співпраці. Я вірю в творчі здібності кожної
дитини. Себе я бачу як члена дитячого колективу і разом з дітьми ми
будуємо цікаве життя класу. Створюю у класі такий мікроклімат, щоб кожен
учень окремо і всі разом одержали можливість проявити себе з кращого
боку.
TH
oe
o
oe
o
$У класі вже склалися свої традиції: ранкові зустрічі, хвилини
спілкування, свято імениннників, оформлення стіннівок, екскурсії,
виховні заходи, родинні свята, години творчості. Мої діти з нетерпінням
чекають завтрашнього дня, зустрічі з однокласниками, бажання поглинати
нові знання, бути життєрадісними, чекати чуда. Вони такі різні: мрійливі
й балакучі, запальні й нерішучі, скромні й довірливі, сумні й
життєрадісні, пасивні й жартівливі, допитливі й щедрі. Але всі можуть
проявити себе в різних видах діяльності. В класі я створила ситуацію
успіху для кожної дитини і діти це відчувають. Результати дитячих
досягнень ми демонструємо в класному куточку. Тут і малюнки, і поробки,
і фотографії, і грамоти, і власні вірші, і листівки-привітання для
однокласників. Кожна дитина знайшла своє місце в колективі, вона
ініціативна, радіє за власні успіхи і за успіхи однокласників.
Я відчуваю себе архітектором і будівником взаємовідносин свого 3-А
класу. Мій секрет – це моя любов, доброта, мудрість, терпіння, повага,
вміння спуститися на рівень дитини.
Розуміючи сучасні вимоги виховання, я прагну організувати виховний
процес так, щоб забезпечити взаєморозуміння і взаємодію школи і сім’ї у
здійсненні комплексного підходу до виховання дітей. Саме батьки вводять
дитину у складний світ людських взаємин, навчають відрізняти добро від
зла, хороше від поганого.
В.Сухомлинський писав: «Ми взагалі нічого не досягнули б, якби не
працювали з батьками». Тому в сучасних умовах, педагогічна просвіта
батьків має стати водночас і формою, і умовою спільної праці школи і
родини у вирішенні проблеми виховання молодого покоління. Роль батьків
полягає у підготовці нащадків до життя в природному оточенні. В своєму
класі я проводжу родинні виховні заходи, дні відкритих дверей,
індивідуальні педагогічні бесіди, відвідування сім’ї, групові
консультації, батьківські дні, зустрічі за «круглим столом»,
анкетування, тестування, дні добрих справ, дні довір’я, аукціони
педагогічних ідей, народні світлиці. Батьки не почуваються у школі
гостями. Вони – активні учасники в житті школи, класу, що позитивно
впливає не тільки на дітей, але й на весь освітній простір, в якому
знаходяться діти. Діти пишаються своїми батьками, а батьки пишаються
своїми дітьми. Вдало знайдені творчі задуми перетворюють моє життя і
життя моїх учнів в животворний струмочок, школу у велику сім’ю, де панує
радість і творчість.
Посмішка моїх дітей, моїх учнів є запорукою життя у Всесвіті! Бо саме
Всесвіт відкриває безліч можливостей перед кожним із нас! І щаслива,
усміхнена дитина дарує Всесвіту безкінечну позитивну енергію, яку потім
Всесвіт віддає нам, дорослим, аби кожен з нас робив все для того, щоб
щодня бачити усміхненими наших дітей!
Без усмішок і щасливих учнів не може бути ні нової школи, ні майбутнього
нашого суспільства.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
