Кравець Г.П., вихователь-методист
Корж В.В., Мусатенко В.Г.,
Ціцірська О.В., Щербина Н.П.
вихователі ДНЗ № 25 м. Умані
Диференційований підхід
у креативному розвитку дошкільників
Процес розвитку особистості, за визначенням О.Леонтьєва, завжди глибоко
індивідуальний, неповторний. Постає логічне запитання: чому? Чому діти,
які виховуються в однакових умовах, все ж таки розвиваються по-різному,
по-різному реагують на однакові педагогічні впливи й по-різному
поводяться в однакових ситуаціях. Напевно, відповідь криється в
наявності у кожної дитини різних передумов для сприйняття однакових
педагогічних впливів. А ці передумови значною мірою залежать від
природних, біологічних, фізичних якостей стану здоров’я, певних
задатків, віку, темпераменту тощо.
Сучасні тенденції розвитку дошкільної освіти передбачають орієнтацією на
особистість дитини, створення сприятливих умов для формування у неї
належної спрямованості, самосвідомості, позитивної самооцінки,
самоповаги та шанобливого ставлення до довкілля, до тих, хто оточує її,
конструктивних мотивів поведінки, нахилів, потреб, характеру,
пізнавальних психічних процесів тощо.
З огляду на це, особливого значення набуває проблема індивідуалізації
розвитку, виховання та навчання як одна з передумов створення
особистісно зорієнтованої моделі дошкільної освіти. А це в свою чергу
вимагає здійснення диференційованого підходу у здійсненні всебічного
розвитку дітей в тому числі й креативного розвитку.
Креативний розвиток дошкільника це збагачення практичного та
теоретичного досвіду, надання можливості самовизначитися, виявляти
творчу ініціативу, здійснювати самостійний вибір, особисто приймати
рішення, варіювати зміст та форми виконання завдань, заохочувати
прагнення досліджувати, експериментувати, виховувати потребу у нових
враженнях.
Креативність – це творчість без втручання дорослих. У кожної дитини є
вродженні задатки, те, що дано від Бога, від природи. Це
нейрофізіологічні задатки, які забезпечують її творчу активність.
Творча особистість – це дитина, яка має задатки, що внаслідок впливу
зовнішніх факторів сприяють досягненню творчих результатів. Тобто, якщо
ми будемо розвивати вроджені креатині задатки, то виховаємо творчу
особистість. Креативність – це первинне, а творчість – це вторинне.
Існує схема: від креативності – до творчості.
Існує об’єктивна творчість, коли іде новизна для суспільства, для інших;
суб’єктивна творчість – для себе. Дошкільний вік – це суб’єктивна
творчість.
Фактори, що стимулюють креативність дитини:
Орієнтація на потребу в творчому розв’язанні завдань.
Відсутність перешкод, відносно проявів спонтанності та ініціативи.
Умови, щоб кожна дитина не боялася висловлюватися, діяти. Наприклад,
вихователь розповідає дітям: «Ішов ведмідь лісом, заглянув під кущик і
зрадів, бо там…». Дитина: «Пляшка з вином». Ми маємо прийняти цю
відповідь, виправити: «Настій трав на вині».
Кожна дитина має можливість творити що забажає з предметами та
маніпулювати ними, варіювати думкою.
Навчання уважному ставленню кожної дитини до сигналів навколишнього
середовища, тобто розвивати у неї спостережливість.
Що ж гальмує креативність, тобто її задатки?
Орієнтація лише на успіх. Не важливо чи досягла дитина успіху. Не завжди
слід очікувати результату вчасно і одразу. Скільки багато вчених,
винахідників наштовхувались спочатку на неуспіх (18 років винаходили
кулькову ручку).
Страх дитини дати неправильну відповідь.
Умови креативного розвитку:
Слід підтримувати та заохочувати всі дії кожної дитини. Сприймати кожну
дитину такою, якою вона є. Якнайменше критеріїв вірності і невірності.
Якщо дитина відчує, що її відповідь або діяльність не сприймається, вона
замкнеться.
Заняття, гуртки тощо організовувати на рівних правах. Розподіл дітей на
групи за принципом «сильніший» – «слабший» призводить до наслідування, в
процесі якого «сильна» дитина подавляє «слабшу». Особливо коли мова йде
про творчість, групи повинні бути організовані таким чином, щоб кожна
дитина мала демонстрували свій особистий, а не чужий досвід.
Найбільш синтезивним періодом для здійснення завдань креативного
розвитку є раннє дитинство і дошкільний вік. Здатність дитини бачити
ціле раніше ніж його складові виникає в ранньому дитинстві. Проте,
досить часто «частини» предмету діти сприймають як ціле. Чарльз Дарвін,
спостерігаючи за своїм маленьким онуком під час прогулянки берегом
озера, звернув увагу на те, що малюк називав словом «уа» як озеро, так і
качку, пожежників і монету. Те що качка і озеро можуть бути об’єднані
одним словом здогадатися не важко. Уважно придивившись, можна зробити
висновок, що й пожежники підпадають під категорію «уа» не випадково,
адже для своїх потреб вони набирають воду саме із озера. Але який
зв’язок між монетою і озером? Відповідь на це запитання «підкажуть» ті ж
пожежники: їх каски, як і монета, зроблені із міді. Подібні роздуми та
асоціації і є основою феномену креативності дітей раннього віку, який
спостерігається в домовленнєвий період їх розвитку.
Для пробудження природного потенціалу кожної дво та трирічної дитини
найбільш ефективним є мистецтво. В цьому віці дитина дуже сприйнятлива
до музики, театру, літератури, усної народної творчості. Тому ці та інші
види мистецтва необхідно використовувати з метою пробудження чуттєвої
сфери малюка. На даному етапі мистецтво повинно являтися
супроводжувальним фоном розвитку. В процесі слухання музики, здійснюючи
під її супровід свої перші ритмічні рухи, зустрічаючись з героями казок,
слухаючи вірші, потішки, забавлянки дитина не лише відчуває перші
естетичні переживання, а й пробуджує свій природний креативний
потенціал. Дитина в три-чотири роки вже має деякий сенсорний досвід,
який дозволяє їй досягти наступного ступеня розвитку. Найосновніше на
цьому етапі – максимально задіяти дитину, тому що по-перше, здібності –
поняття динамічне, вони існують у розвитку, а розвиток здійснюється
тільки в діяльності. Таким чином, активна діяльність кожної дитини є
важливою умовою пробудження вродженого креативного потенціалу.
Враховуючи це, необхідно надавати дітям широкий аспект різних видів
діяльності (виходячи із умов, можливостей, специфіки роботи конкретного
ДНЗ, а також, враховуючи індивідуальність кожної дитини). Такими видами
діяльності можуть бути спів, хореографія, гра на музичних інструментах,
ліпка, художня праця, спорт, гра (сюжетно-рольова, театралізована,
дидактична), спілкування. Необхідно створювати в групах таке
предметно-просторове середовище, яке провокує дитину на діяльність.
Основними його характеристиками повинні являтися: різнобічність,
доступність і відкритість, мобільність, орієнтованість на зону
найближчого розвитку кожної дитини. Дуже важливо на кожному етапі уважно
спостерігати за дитиною, придивлятися до неї, визначаючи, які види
діяльності захоплюють її найбільше, в якому виді діяльності вона
успішна. На даному етапі у дітей 3-4 років можливі перші прояви
природного потенціалу. Відповідну увагу особливо необхідно приділяти
креативності дитини 3-4 років, коли у неї починається творчий пошук. На
цьому віковому етапі дуже сильно відчувається вибірковий інтерес: комусь
більше подобається співати, другому – малювати, третій з особливим
бажанням займається хореографією, спортом. Головне при цьому підтримати
дитину, допомогти їй визначитися, враховуючи при цьому не тільки її
потяг і бажання, але й рівень розвитку її здібностей в конкретному виді
діяльності. Креативність вказує на наявність у дитини здібностей до
оригінальності, гнучкості, нестандартності, варіативності. З метою її
розвитку діяльність дитини повинна носити творчий характер. На цьому
етапі можливе проведення роботи, спрямованої на об’єднання дітей, які
мають спільні здібності, в групи для додаткових занять окремими видами
діяльності (малювання, ліпка, вокал, хореографія, спорт тощо). Основним
принципом формування складу групи є бажання дитини.
Розвиток дитини 5-6 років характеризується яскравим проявом її
природного (вродженого) потенціалу. Рівень розвитку її здібностей
досягає досить високого рівня. У більшості дітей спостерігається чітке,
вибіркове відношення до відповідних видів діяльності. Вона достатньо
серйозно та із зацікавленістю ставиться до результатів улюбленої справи.
Якщо раніше діяльність дитини відбувалася заради самої діяльності, то
тепер дитина прагне досягнути мети, прикладаючи максимум зусиль для
того, щоб діяльність була успішною. На цьому етапі необхідно приділяти
ще більше уваги розвитку вроджених задатків креативності та вихованню
творчої особистості кожної дитини. Для цього необхідно надавати дітям
максимум можливостей експериментувати, імпровізувати, фантазувати.
Необхідно прагнути, щоб заняття з дітьми на даному етапі або були
повністю творчими (тема, зміст, прийоми і методи роботи), або містили
елементи творчості дітей.
Сюжетно-рольова гра є одним із аспектів видів дитячої діяльності, яка
сприяє розвитку креатину та вихованню творчої особистості кожної дитини.
Відомо, що до характеристик креативного мислення належать:
уміння бачити проблему;
продуктивність – велика кількість ідей, асоціацій, варіантів вирішення
проблеми;
гнучкість – здатність швидко змінювати способи дій, уміння легко
зрозуміти нову точку зору, уміння відмовитися від засвоєної точки зору;
оригінальність – рідкісність, унікальність, незвичайність способу
розв’язання певної проблеми;
самостійність – потреба у систематичній самостійній роботі у плані
самовдосконаленні, розвитку своїх здібностей.
oe
* t oe
&
&
&
F
&
F
h
&
&
Z Саме сюжетно-рольова гра є могутнім засобом розвитку креативного
мислення дошкільників, основним шляхом розвитку та виховання в якій є
вплив на її зміст, до якого відносяться: вибір теми, розвиток сюжету,
розподіл ролей, реалізація ігрових образів.
Рольові ігри мають чотири головні риси:
Вільна розвиваюча діяльність, яка починається лише за бажанням дитини.
Творчий, значною мірою імпровізаційний, дуже активний характер цієї
діяльності (поле творчості).
Емоційна піднесеність діяльності, емоційна напруга.
Наявність прямих чи непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну
послідовність її розвитку.
Саме в сюжетно-рольовій грі у кожної дитини креативність розвивається у
напрямках:
– легко й охоче продукувати конструктивні ідеї;
– здатність самостійно їх апробувати й застосувати;
– аналізувати свої дії, прогнозувати ймовірні їх наслідки;
– уникати одноманітного маніпулювання, урізноманітнювати пошук рішення;
– не кидати розпочати на півдорозі, переважно самостійно долати
труднощі;
– розважно ризикувати, вдало використовувати відому інформацію й
здобувати нову;
– приймати самостійні рішення у невизначених ситуаціях;
– реалістично оцінювати результат своєї діяльності, об’єктивно визначати
яких зусиль він коштує (було важко чи ні);
– прагнення виявити оригінальність, не схильний репродукувати зразок.
Природа щедро наділила кожну здорову дитину можливостями креативних
здібностей. Здійснюючи творчий розвиток дошкільників, в тому числі в
умовах диференційованого підходу, необхідно спиратися на новітні
педтехнології, зокрема «Інтелектуальні ігри» Б.Нікітіна, методику, що
ґрунтується на закономірностях ТРВЗ (теорія розв’язання винахідницьких
завдань), технологію В.Воскобовича та інтерактивного навчання.
1. Методика Б.Нікітіна «Інтелектуальні ігри»:
– бажання дітей грати в інтелектуальні ігри;
– відчуття і пізнання радості успіху, радості подолання труднощів;
– знаходження нових шляхів розв’язання завдань;
– розвиток, зосередженості, впертості у досягненні мети;
– розвиток уміння комбінувати та «копіювати» по своєму;
– ознайомлення з основами креслення, розвиток просторового мислення,
здібностей архітектора тощо.
2. Методика ТРВЗ:
– навчання системного підходу, тобто бачення світу у взаємозв’язку його
компонентів (систематизувати, об’єднати);
– розвиток винахідливості (удосконалювати предмети теоретично);
– знаходження виходу з казкових ситуацій (зміна сюжету або сумного кінця
казки), придумування казкових завдань;
– розвиток здатності виходити з будь-якої ситуації, спираючись на
здобуті знання та інтуїцію (почнеться пожежа, а води немає; посадити
дерево, а лопати немає; магазин зачинено і т.п.).
3. Технологія інтерактивного навчання:
– висловлювати свої припущення, вислуховувати думку іншого, робити
висновки (Баба спекла Колобок, а живе вона у висотному будинку. Як
Колобок спустився вниз? і т.п.);
– обговорення в гуртках, з відшукуванням схожого та відмінного, гарного
та потворного, знаходити спільну думку.
Прикладом стимулювання індивідуальних креативних задатків у дітей та
виховання у них творчості можуть бути теоретичні завдання-вправи:
А що, коли б..? (сонце світило б весь час, цуценята повибігали з двору…)
– стимулювання дітей до висловлювання будь-яких припущень, навіть
найнесподіваніших.
Що можна в даному об’єкті збільшити? (будинку, тварині, столі…). Що
можна зменшити, змінити?
Придумати до казки кілька варіантів щасливого закінчення (щоб Колобка не
з’їла Лисиця, щоб Вовк і Червона шапочка потоваришували…).
Надати неживому об’єктові ознак живої істоти (вікна – очі, дах –
капелюх, двері – рот…).
Уявити себе на чиємусь місці (горобця, коня, метелика…). Навіщо живий? З
ким товаришуєш?
Уявити себе рослиною (кущиком, ромашкою). Про що мрієш? Чого боїшся?
Придумати як розвеселити (лисичку, зайчика, троянду, берізку).
В чому їли сонце? (в помідорах, в огірках, в полуницях)
А чи можна їсти воду? В чому? (каша, борщ, суп, хліб) і т.п.
Метод проектів є методом практичної цільової дії, він відкриває великі
можливості для формування власного життєвого досвіду кожної дитини у
процесі взаємодії з навколишнім світом і є педагогічною технологією, що
активізує суб’єктивну позицію дитини в педагогічному процесі. Він
ґрунтується на дитячих інтересах та потребах, вікових та індивідуальних
особливостях дітей, стимулює їхню самостійність та креатині задатки. Це
один із не багатьох методів, який виводить педагогічний процес за межі
дошкільного закладу у природне довкілля і соціальне середовище.
В ході проекту дорослі разом з дітьми:
– визначають проблему;
– визначають завдання та шляхи реалізації;
– приймають участь у плануванні та реалізації плану;
– виконують сам проект;
– обговорюють хід роботи, результати.
Це є широким полем для здійснення диференційованого підходу у здійсненні
креативного розвитку дошкільників.
Технологія «Секрети віршування» спрямована на реалізацію завдань
мовленнєвого, пізнавального та креативного розвитку дошкільників.
Доцільно використовувати дану технологію у практиці, адаптуючи до
індивідуальних особливостей своїх вихованців відповідно до їхнього
досвіду, інтересів, здібностей. Так за допомогою віршування ми маємо
змогу диференційовано:
– сприяти розвиткові образного мислення у дітей;
– вправляти у виконанні логічно-мовленнєвих вправ та творчих завдань;
– формувати здатність бачити предмет зусібіч, співвідносити його з іншим
предметом;
– спонукати дітей до створення оригінальних образів;
– формувати уявлення про можливості використання рими і т. д.
Однією з основних умов забезпечення успіху у розвитку, вихованні та
навчанні дітей є, звичайно, врахування вікових та індивідуальних
особливостей кожної дитини. У реалізації такого індивідуального підходу
особливу роль відіграє диференціація навчання. Вона здійснюється через
добір змісту, матеріалу та прийомів роботи з дошкільниками, зумовленими
особливостями їхнього сприймання, пам’яті, мислення й мовлення,
емоційно-вольової сфери. Кожен педагог повинен уміти визначити труднощі,
які постають перед дітьми, аналізувати їх та усувати.
Що стосується питання планування і технології проведення особистісно
орієнтованого заняття, то недостатньо створити в групі доброзичливу,
творчу атмосферу. Суть особово-орієнтованої педагогіки полягає в
постійному спілкуванні до вроджених креативних задатків дітей, до їх
суб’єктивного досвіду, до досвіду їх власної життєдіяльності.
Найважливіше при цьому – визнання самобутності й унікальності кожного
малюка. Дитина повинна мати можливість максимально використовувати свій
власний, вже наявний досвід, особово-значущий для неї, а не просто
беззастережно приймати (засвоювати) все, про що повідомляє педагог.
Основний задум особово-орієнтованого розвитку полягає в тому, щоб
розкрити зміст індивідуального досвіду дитини.
ВІД ТВОРЧОСТІ ВИХОВАТЕЛЯ – ДО ТВОРЧОСТІ ДИТИНИ
Казка «Червона Шапочка»
(драматизація-імпровізація)
Червона Шапочка йде, пританцьовуючи, по лісовій стежинці і співає:
А я дівчинка маленька,
Помічниця чепурненька
Не Ганнуся і не Яночка
Моє ім’я Червона Шапочка.
Громадяночка є я,
В мене ось таке ім’я.
Маю маму, маю тата,
Та ще й родичів багато.
Я живу в своїй країні
На Вкраїні – Україні!
Українська я дитинка!
Я дитинка українка!
Зупиняється, прислухається:
– Хтось іде? Тихенько, тихо (пальчиком до губ торкається).
– Вовчик, мабуть! Оце лихо! (береться за голову руками).
Виходить Вовк, підходить до Червоної Шапочки і гладить по голівці:
– Дівчинка, яка гарненька! Лапочка!
Червона Шапочка (заспокоївшись):
– Я не Лапочка. Я Червона Шапочка.
Україночка я, в мене є свої ім’я.
Я не Лапочка. Я Червона Шапочка.
До бабусі поспішаю. Ось, смачні гостинці маю (показує кошик)
Вовк: Де живе твоя бабуся? Я до неї доберуся!
Червона Шапочка: Ген за лісом у селі. Бач, он видно вдалині.
В неї хата своя є, й ім’я також є своє.
До бабусі йду своєї, адже внучка я для неї.
До своєї йду бабусі, а ім’я її Ганнуся.
(бідкається): Ой, бабуся захворіла,
Й мабуть, їсти захотіла.
Тож швиденько побіжу і гостинці віднесу.
Вовк: І я швиденько побіжу і гостинців попрошу.
Я бабусю не злякаю, бо хороший намір маю.
Ти не думай, я не злий, щирий, лагідний, простий.
Вовк біжить лісом далі до бабусиної хатинки, а Червона Шапочка йде
повільно і наспівує.
Вовк стукає у двері: – Гей, бабусю, відчиняй!
Бабуся: Хто там? Хто там? Зачекай. (відкриває двері, лякається)
Це ти, Вовче! Я боюся! Відступи, я зачинюся!
Вовк (лагідно): Ти не бійся, я не злий.
Я хороший і простий.
Мучить дуже мене голод і проймає наскрізь холод.
До хатиночки пусти й пиріжками пригости.
Бабуся впускає Вовка до хати. А тим часом приходить Червона Шапочка і
стукає у двері.
– Гей, бабусю, відчини! Й свою внученьку впусти. Бабуся відчиняє.
Червона Шапочка: Як, бабусю поживаєш? Чи здоров’я добре маєш?
(здивовано) Що тут Вовчик поробляє?
В господарстві помагає?
Пиріжечки ось я маю й вас я ними пригощаю.
Червона Шапочка пригощає бабусю Ганнусю і Вовка пиріжками. Разом вони
співають пісню «Дружба віддана».
PAGE
PAGE 2
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
