Кумпанська Л. Л.,
вихователь-методист
ДНЗ 87, м. Черкаси
Основні вимоги до забезпечення креативного розвитку дітей дошкільного
віку
Особистісно орієнтована модель дошкільної освіти передбачає :
Вивчення педагогами особливостей індивідуального особистісного розвитку
дітей;
Ведення картки психофізіологічного розвитку дитини;
Створення програми індивідуального розвитку дитини та системи роботи за
цією програмою;
Прогнозування стратегій майбутнього розвитку дитини;
Активну участь батьків в освітньому процесі дошкільного закладу;
Зміну стилю взаємодії вихователя з дітьми від суб’єкту –об`єктивних
взаємин до суб’єкт –суб’єктних ;
Добір та відповідне розміщення розвивального предметно-ігрового
обладнання для індивідуальних потреб і можливостей дітей;
Психологізацію навчально-виховного процесу.
Практичні уміння та навички, необхідні педагогу для здійснення
диференційованого принципу навчання :
Аналітичні :
Вміння аналізувати педагогічні можливості різних форм
навчально-пізнавальної діяльності;
Аналіз власної діяльності;
Аналіз та перенесення у власну практику ефективних форм і методів.
Конструктивні :
Вміння визначати педагогічні завдання у здійсненні диференційованого
підходу в процесі планування;
Диференційований вибір форм навчальних занять, матеріалів, методів
навчання, видів навчально-пізнавальної діяльності;
Урізноманітнення завдань у різних видах діяльності;
Фіксація, аналів динаміки розвитку дитини.
Комунікативні :
Створення атмосфери доброзичливості;
Мотивація різних видів діяльності;
Організація дітей;
Спілкування з колегами.
Організаторські :
Вміння творчо здійснювати диференційований підхід;
Педагогічно доцільно ускладнювати вимоги до дитини;
Вміння формувати особистість дитини;
Враховувати її власний досвід.
Шляхи успішного забезпечення диференційованого підходу :
Знання індивідуальних особливостей дітей.
Ведення психолого-педагогічних досліджень.
Активізація навчальної діяльності.
Використання власного досвіду дітей.
Вміле використання заохочення.
Визначення етапів заняття, що потребують диференціації, варіативності.
Взаємозворотність у навчанні.
Різноманітність варіативних завдань.
Систематичність.
Передбачення обсягу завдань для одночасного закінчення їх дітьми.
Правильний вибір матеріалу.
Справжня активність виявляється не лише й не стільки в адаптації
дошкільника до виховних і навчальних впливів, скільки в їх самостійному
перетворенні на основі індивідуального досвіду; в умінні виявляти
вибіркове ставлення до цінностей, змісту знань, характеру їх
використання. Важливим джерелом пізнавальної активності є досвід
творчості зростаючої особистості, який забезпечує їй не лише засвоєння
заданого, а і його перетворення. Зрозуміла річ, оволодіння
індивідуальним досвідом творчості неможливе без засвоєння знань та
умінь, проте оволодіння ними не має для дитини особистісної значущості,
якщо не забезпечене досвідом її творчості, до складу якого вона
обов’язково вводить своє бачення світу.
Реалізація досвіду творчості дошкільників передбачає створення
сприятливих умов, які поєднують у собі принципи індивідуальності й
варіативності виховання і навчання. Що різноманітнішим буде розвивальне
середовище, то легше зростаючій особистості виявляти самостійність,
пізнавальну активність, творчі здібності. На часі широке впровадження
диференційованого підходу до виховання й навчання дітей, який дозволить
педагогові виявити та використати індивідуальний досвід кожної
конкретної дитини. Лише за цих умов звернення до особистості дитини
стане реальністю.
Особистісно-орієнтована модель дошкільної освіти закладена в Базовому
компоненті як нормативному документі. Презентуючи його членам Колегії МО
України та членам Президії АПН України, О. Савченко зазначала: «Базовий
компонент дошкільної освіти побудовано за сферами життєдіяльності, що
характеризують специфіку дошкільного дитинства, коли пріоритетним є
розвиток і виховання, залучення дитини до різних видів діяльності, де
задіяні її фізичній, психологічний і соціальний потенціали. Неодмінною
умовою життєдіяльності є забезпечення гармонії між фізичним, емоційним,
моральним, вольовим, соціальним та інтелектуальним розвитком» (1999).
Важливим джерелом пізнавальної активності є досвід творчості зростаючої
особистості, який забезпечує їй не лише засвоєння заданого, а і його
перетворення.
Основний смисл особистісного розвитку полягає в життєвому
самовизначенні, актуалізації дитиною своїх сутнісних сил, розвитку
основних особистісних атрибутів — світогляду, ціннісного ставлення до
світу та самої себе, потребово-мотиваційної сфери, соціальних почуттів,
довільної поведінки. Важливим складником особистісного зростання є
взаємодія особистості з власним внутрішнім світом — переживаннями,
думками, прагненнями, бажаннями, мріями, життєвими планами, цілями.
Без урахування того, в який спосіб дитина перетворює задані дорослими
зразки, опредмечує їх для самої себе, надає їм індивідуальної
значущості, неможливо впровадити у практику особистісно орієнтовану
модель дошкільної освіти.
>
?
*oe
¦
?
(*ooae
e
тісно-орієнтовану модель освіти означає визнати пріоритет гідності й
відповідальної свободи кожної конкретної дитини, її права на творче
ставлення до життя, прояв індивідуальності в пізнанні та самовираженні.
її організму, психіки, особистості впливам. У колі уваги педагога мають
бути й питання, пов’язані з особливостями прийняття дитиною інших людей,
їх розумінням, статусом дитини серед однолітків, характером її творчої
адаптивності (здатністю зустрічати життєві проблеми й конструктивно їх
розв’язувати).
Допомогти дитині стати особистістю значно складніше й важливіше, ніж
допомогти їй бути успішною в певній освітній галузі. Така педагогічна
стратегія є стратегією допомоги, підтримки й поваги кожної зростаючої
особистості. Отже, професійна спроможність визначається здатністю
педагога створювати допоміжні умови, полегшувати, а не утруднювати
дитині складну внутрішню роботу з пристосування до складного і плинного
життя.
Оскільки виховання особистості — процес складний і тривалий,
зосередимося на питанні виховних технологій, якому сьогодні надано
особливого звучання. Доречно виділити в ньому два аспекти.
По-перше, стратегія допомоги передбачає не стільки реформування
педагогічного методу або осучаснення технологій, скільки реформу всього
життя дитини, таку соціальну організацію життєдіяльності
особистості, яка допоможе їй знайти своє місце у світі. Оновлення
технологій за умови старої організації життєдіяльності дитини не
призведе до успіху: педагогічні методи, органічно включені до
відпрацьованої адаптивно-дисциплінарної моделі виховання й навчання, не
торкаються інтересів самої дитини. Пріоритетною має стати стратегія
побудови розвивального способу життя особистості, створення для цього
сприятливого середовища. Педагог перетворюється на соціального
«архітектора» способу життя дитини, який під час співробітницва з нею
допомагає її самовизначенню.
По-друге, активність педагога — це творчий пошук конкретних дій у
конкретній ситуації стосовно конкретної дитини. Тобто методика виховної
роботи щоразу, по суті, народжується заново, оскільки вихователь,
реалізуючи індивідуальний підхід, за потреби оновлює будь-яку
технологію.
Вихідним положенням гуманістичного виховання дошкільників є думка про
те, що зростаюча особистість — істота свідома й діяльна (здатна до
перетворення), прагне до співбуття з іншими. Основна мета гуманістичного
виховання — розвиток у дитини вміння бути природо- і культуродоцільною,
виступати активним суб’єктом власної життєдіяльності, здатним до
елементарних форм самореалізації, саморозвитку й самозбереження.
Кожен результат коштує різних особистісних зусиль, тому важливо
аналізувати й оцінювати процесуальну сторону діяльності дошкільника,
тобто не лише те, що, але і як саме він діє.
На етапі дошкільного дитинства малюк із допомогою дорослого набуває
основ особистісної культури, оволодіває вмінням основних сферах
дійсності: природі, рукотворному світі, суспільному житті та власному
«Я». Ціннісне ставлення до природи сприяє формуванню в дошкільника
екологічної свідомості та природоцільної поведінки; ціннісне ставлення
до предметного світу — засад духовності; ціннісне ставлення до людей —
моральної свідомості й поведінки; ціннісне ставлення до самого себе —
начал самосвідомості.
Основними засадами створення державної Базової програми розвитку дитини
дошкільного віку «Я у Світі» виступають:
• визнання своєрідності, унікальності періоду дошкільного
дитинства, його особливої ролі у становленні особистості;
інтегральний, цілісний підхід до розвитку, виховання й навчання
дошкільника як носія фізичних, психічних і соціально-моральних сил;
надання пріоритету повноцінному проживанню дитиною сьогодення порівняно
з її підготовкою до майбутнього навчання у школі, турбота про своєчасну
появу необхідних новоутворень свідомості й особистості як важливої
передумови життєвої зрілості;
посилення уваги до морально-духовної площини розвитку дошкільника, його
психологічного здоров’я, відмова від надмірної інтелектуалізації,
регламентації та інтенсифікації життя;
• центрація на створенні сприятливих умов для повноцінного
життя дошкільника порівняно зі звичною зосередженістю педагога на
організації навчально-виховного процесу, управлінні та контролі за
діяльністю дітей;
збалансованість різних форм активності дошкільника: фізичної,
соціально-моральної, емоційно-ціннісної, пізнавальної, мовленнєвої,
художньої та креативно-поведінкової;
класифікація дошкільного навчального закладу не як школи для маленьких,
а як інституту соціального розвитку дитини, відповідального за її
гармонійне і спокійне входження в широкий світ, за вміння
орієнтуватися в новому середовищі, пристосовуватися до його вимог,
конструктивно і з користю для власного розвитку впливати на нього;
погляд на проблему наступності в діяльності дошкільної та початкової
шкільної ланок освіти через призму поняття «шкільної зрілості» як набору
певних здібностей дитини (сенсомоторних, перцептивних, мнемічних,
мислительних, комунікативних, моральних, художніх, креативних тощо).
PAGE \* MERGEFORMAT 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
