Мліївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2
Городищенської районної ради Черкаської області
Робоча секція
«Соціально-психологічний портрет молодшого школяра»
«Молодший школяр в освітньому середовищі
ХХІ століття: формування базових компетентностей»
Автори:
вчителі початкових класів
Коваленко Ольга Григорівна
Волошина Оксана Іванівна
Покась Олена Олександрівна
Сьогодні дитина з її потребами, нахилами, здібностями стоїть у центрі
освітньо-виховної системи. Її головною метою стає розвиток особистості,
життєвого потенціалу та життєвої компетентності учня.
Молодший шкільний вік є визначальним у подальшому розвитку особистості
та формуванні базових компетентностей. Тому сьогодні початкова школа
ставить собі за мету сприяти розвитку життєвих компетентностей учня та
формуванню його життєвих навичок, необхідних для становлення основ
індивідуально-особистісної життєтворчості, а саме:
здобуття життєвого досвіду;
життєве прогнозування;
прийняття рішень та планування дій;
розв?язання типових життєвих завдань;
самоорганізація та самовиховання.
У 1-4-х класах дитина здатна пройти шлях від формування окремих
життєвих навичок до становлення функціональної грамотності (здібність
учня застосовувати життєтворчі навички для успішної реалізації локальних
життєвих цілей та розв?язання завдань).
Стратегічне завдання сучасної школи – спираючись на закони розвитку
дитини 6-10 років, створити умови для повноцінного цілісного розвитку
особистості дитини та її само актуалізації.
Умовою формування ключових компетентностей та підвищення виховної ролі
засвоєння навчального матеріалу в школі є проблемний підхід до навчання,
творчі самостійні роботи, елементи дослідницьких завдань, пізнавальні
завдання.
Завданням учителя в процесі навчання стає заохочення активності
вихованця, допомога йому в пізнанні самого себе, формування мотивації
постійного самовдосконалення.
Для того, щоб сформувати особистість як єдине гармонійне ціле, необхідно
з раннього дитинства залучати її до участі у найрізноманітніших видах
діяльності. Активна діяльність – одна з основних умов формування
компетентностей. Активність акумулює весь шлях розвитку особистості,
концентрує увагу дітей на життєвих обставинах, стратегію виховання
самостійного досвіду.
Формування особистості дитини з позиції діяльнісного підходу акцентує
увагу на процесі засвоєння нових соціальних ролей , формами практичного
втілення яких є шефство, виконання обов?язків в групах, ведення частини
уроку, робота в групі активу, допомога шкільним технічним працівникам
тощо.
Фундаментальна потреба бути особистістю забезпечує включення індивіда у
систему соціальних зв?язків. Формування суспільно-моральної
спрямованості особистості як системи усвідомлень, стійких мотивів
діяльності та поведінки – важливе завдання школи. Особистість формується
не через пасивну адаптацію до соціального середовища, а через активну
участь у різних видах діяльності.
Життя сучасної дитини змінюється у шість років. Іншими стають стосунки з
оточуючими та ровесниками, змінюються види діяльності, спілкування.
Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчання: з?являються нові
обов?язки, які потребують беззаперечного виконання, по-іншому сприймають
дитину рідні та близькі люди.
Молодші школярі емоційно вразливі. У них розвивається почуття власної
гідності, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-яке
приниження їх особистості та позитивне переживання похвали.
Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів,
вимагаючи від них усвідомленого і виконання обов?язкових завдань,
підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки,
вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам?ятовувати,
узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя тощо.
Поступово зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера
усвідомлення обов?язків, розуміння необхідності їх виконання. Формуються
такі вольові риси характеру як самостійність, впевненість у своїх силах,
витримка, наполегливість.
У молодшому шкільному віці вдосконалюється нервова система, підсилюються
аналітична та синтетична функції кори головного мозку. Змінюється й
психіка дитини: процеси збудження переважають над процесами гальмування,
тому збудливість молодших школярів дуже висока.
Успішність дитини в навчанні значною мірою залежить від ступеня
готовності її до школи. Показниками готовності дитини до навчання є не
шкільні навички – читання, письмо, уміння рахувати, а загальний
психічний розвиток. Головними чинниками тут виступають сформованість
пізнавальних процесів, запас знань і уявлень про навколишній світ,
соціально-комунікативні навички. Саме це допоможе майбутньому учневі
включитися в навчальний процес та успішно опанувати навчальну
діяльність.
На особливу увагу заслуговують рівень свідомого сприйняття, що створює
передумови для набуття вміння читати; сформованість наочно-образного та
словесно-логічного мислення; зорово-моторна координація, важлива для
опанування навичок письма, малювання, ліплення; уміння оперувати певними
предметно-кількісними відношеннями, що є передумовою успішного
опанування математики.
Не менш важливим є рівень емоційно-вольової та соціальної зрілості, що
виявляється у засвоєнні зразків спілкування, правил поведінки в різних
ситуаціях та вмінні їм підкорятися, свідомій регуляції поведінки, умінні
співпрацювати з дорослими та ровесниками.
Рівень пізнавальної активності теж є важливою складовою готовності до
навчання. Якщо дитина допитлива, активно цікавиться довкіллям і на всі
свої «Чому?» отримує відповідь, то у шкільному житті вона зможе успішно
розв?язувати навчальні завдання, самостійно користуватися отриманими
знаннями.
Причини того, що рівень розвитку першокласників різний, полягають в
умовах життя і виховання дітей. Є випадки, коли в сім?ї відсутнє
будь-яке дошкільне виховання.
Основною особливістю цього віку є зміна соціальної позиції особистості:
вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного та класного
колективів, де слід дотримувати нових норм поведінки, вміти узгоджувати
свої бажання з новим розпорядком тощо. Усе це дитина сприймає як певний
переломний момент у житті, що супроводжується до того ж перебудовою
системи взаємин з дорослими, найавторитетнішою фігурою серед яких стає
вчитель.
Одним із важливих механізмів особистісного становлення молодшого школяра
є самооцінка, яка виявляється в тому, що дитина бачить себе, свої риси,
можливості, успіхи і невдачі, як орієнтується на реальні показники своїх
досягнень, зіставляє своє оцінне судження з думкою дорослих.
Із приходом до школи у дитини відбуваються зміни у формуванні
самооцінки. Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато
в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується
передусім унаслідок досягнутих успіхів та невдач у попередній
діяльності. Якщо у навчальній діяльності дитини невдач більше, ніж
успіхів, і подібну ситуацію вчитель до того ж постійно підкріплює
низькими оцінками, то результатом стає розвиток почуття невпевненості в
собі та неповноцінності, що мають тенденцію до поширення і на інші види
діяльності.
З?являються нові види діяльності, виникають нові зв?язки з оточуючими (
з однокласниками, учителем), переглядаються критерії оцінки товаришів і
самого себе. Особливе значення дитина надає своїм інтелектуальним
можливостям. Ця пора характеризується активною соціалізацією дитини,
формуванням у неї колективної свідомості. На ставлення до здоров?я до
кінця молодшого шкільного віку дуже впливають засоби масової
комунікації, оточення друзів у класі, на вулиці, вплив сім?ї.
Так у житті школяра з?являються деякі нові критерії цінностей. Спочатку
він це визнає нечітко, але в його ставленні до фактів шкільного життя, у
висловлюваннях з того чи іншого приводу вони присутні.
Молодший шкільний вік є переломним у формуванні самостійності. Якщо
дитина надмірно відкрита, слухняна, це може призвести до формування
таких рис, як залежність від чужої думки. Надмірна самостійність дитини
може призвести до непослуху та розвитку почуття вседозволеності. Існує
багато засобів впливу на формування самостійності у дітей молодшого
шкільного віку.
Щоб організувати ситуацію успіху, необхідно залучати учня до різних
видів діяльності, допомагати в підготовці конкретних дій, наповнюючи
дитину радістю, упевненістю.
&
татів без особливих зусиль. Навпаки, потрібно заохочувати найменше
просування в навчанні слабкого, але старанного учня, тому що становлення
самооцінки молодшого школяра здебільшого залежить від його успішності й
особливостей спілкування вчителя з класом.
За своїми психічними особливостями діти молодшого шкільного віку різко
відрізняються від інших учнів. Дуже активні, допитливі, вони потребують
особливої уваги, детального вивчення вікових особливостей.
Ось чому під час навчання дітей молодшого віку учитель має послідовно
вести їх від дії з конкретними предметами до абстрактних форм. Доцільно
на уроках з кожного предмета систематично застосовувати елементи гри у
поєднанні з бесідою, спостереженням тощо.
Особливу увагу слід приділити дозуванню навантаження. Наприклад
шестилітки набагато швидше втомлюються, ніж семилітні діти. Вони
втомлюються просто від тривалого сидіння за партою, навіть якщо при
цьому немає особливого розумового навантаження.
Зі вступом до школи гра перестає бути провідною діяльністю дітей
молодшого шкільного віку, але продовжує відігравати важливу роль і в
навчальному й у виховному процесі. В умовах гри учні краще
зосереджуються і більше запам?ятовують. При цьому до процесів
запам?ятовування, осмислення долучаються глибокі емоційні переживання –
навчання проходить інтенсивніше, результативніше, без надмірних зусиль.
Ігри та ігрові ситуації на уроці несуть певне дидактичне навантаження.
Учитель може провести сюжетно-рольові або театральні ігри чи залучити
нескладні ігрові моменти, наприклад вклавши завдання або запитання в
уста казкового персонажа. Звичайні завдання або вправи стануть цікавими
і незвичайними, якщо в роботі використати елементи змагання.
Доцільно також час від часу використовувати на уроках ребуси, малі
фольклорні жанри, казкові образи.
Під час гри необхідно уважно стежити за реакцією учнів, щоб зберегти
пізнавальну мотивацію діяльності. Слід уникати частого використання
одноманітних ігор та казкових персонажів. Згодом доцільно ускладнити
завдання вже знайомої дітям гри, оновити реквізит, почати з несподіваної
лічилки або із цікавого зачину.
Інтерес дитини постійно спрямований на пізнання світу. У неї виникає
безліч питань про явища навколишнього життя. Чим активніша в розумовому
плані дитина, тим більше вона ставить різноманітних запитань, прагне
з?ясувати все, що її цікавить.
Формування пізнавальних інтересів є і результатом, необхідною умовою
шкільного навчання. Дитина прагне знань, отримуючи їх шляхом постановки
численних запитань. Її інтерес на цьому етапі виявляється в умінні
побачити, захопитися, здивуватися, захотіти зрозуміти; переборюючи
труднощі, знову прагнути пізнання нового.
Для розвитку пізнавального інтересу школярів у процесі навчання
необхідно домагатися розуміння дитиною змісту навчального матеріалу,
будувати сам процес навчання так, щоб він був емоційно привабливим для
дітей, творчо використовувати додаткову інформацію, надавати дітям
більше самостійності у застосуванні різних типів нестандартних завдань.
Молодший шкільний вік характеризується вдосконаленням і диференціацією
емоційних реакцій, формуванням характеру, поглиблюється і знання
навколишнього світу, пізнається сутність навколишньої дійсності.
Молодший шкільний вік – вік інтенсивного розвитку інтелекту. Пізнавальна
сфера розвивається в такому напрямку:
Пам?ять
Вважається, що запам?ятовування є провідним пізнавальним процесом.
Пам?ять охоплює значущі для дитини події, інформацію і зберігає їх. Діти
добре пам?ятають емоційно насичені розповіді, казки, описи, картини.
Прийшовши до школи, дитина має запам?ятати величезну кількість
інформації: правила поведінки, режим дня, навчальні завдання тощо.
Звичайно, не все з цього становить для дитини інтерес, не все настільки
цікаве і яскраве, щоб могло запам?ятатися мимохіть, – учневі необхідно
докладати зусиль, сприймаючи матеріал.
Можна використати ігри, наприклад гру «Що змінилося».
На дошці вивішується 7-8 малюнків певних предметів чи карток із буквами
чи цифрами. Гравець (або всі діти) заплющує очі. У цей час ведучий міняє
місцями або прибирає ( чи додає) один об?єкт. Розплющивши очі, гравець
має сказати, що змінилося. Гра повторюється кілька разів.
Мислення
Під час навчання стає очевидним зв?язок пам?яті, мислення та всіх
пізнавальних процесів молодших школярів. Учитель має враховувати це,
організовуючи навчально-виховну роботу з класом.
Основою для розвитку мислення дитини стають знання, набуті у школі.
Спочатку учні виконують конкретні дії з предметами, і тільки потім
з?являється логіка, формується здатність абстрагуватися і роздумувати.
Саме знання зменшує зв?язок розумових операцій із безпосередньою наочною
опорою чи прямою практичною діяльністю.
Дитина пізнає безліч якостей і ознак предметів, навчається виділяти
головні ознаки, відмежовувати їх від другорядних. Наприклад у грі
«Знайди спільну назву» до кожної групи слів треба дописати спільну
назву.
Шафа, стіл, ліжко, стілець – (меблі).
Ясен, береза, дуб, клен – ….
Чашка, глечик, виделка, миска – ……
Шаровари, плахта, корсетка, сорочка – …..
Бублик, калач, пиріг, кекс – …..
Цукерка, тістечко, торт, халва – …
Так формується вміння бачити і визначати зв?язки між поняттями,
застосовувати такі складні форми розумової діяльності, як аналіз,
синтез, узагальнення.
Увага
Пізнавальна активність дітей спрямована на дослідження довкілля. Важливе
значення у цьому процесі має увага. Наприклад у грі на розвиток уваги за
інструктажем учні записують букви, що утворюють слово.
Зразок:
Перша буква в назві носа слона.
Третя буква з імені казкового героя, який утік від Діда, Баби, Зайчика,
Ведмедя, Вовка та потрапив до рота Лисиці.
Друга буква з найтеплішої пори року.
Друга буква алфавіту.
Відповідь: хліб.
Для молодших школярів, особливо першокласників, характерною є мимовільна
увага. Діти цього віку легко відволікаються, переключаються з одного
об?єкта на інший. Це не дозволяє їм у перші навчальні дні довго
зосереджуватися на одному об?єкті чи дії. Учні звертають увагу лише на
те, що викликає безпосередній інтерес.
Для організації ефективної роботи вчитель має розвинути і сформувати
навчальну мотивацію молодших школярів.
У дітей 6-7 років уже формуються соціально-рольові і пізнавальні мотиви
відвідування школи. Наявність у першокласників тільки соціально-рольових
мотивів (відвідувати школу, щоб називатися школярем, вважатися дорослим,
виконувати нову соціальну роль) свідчить про їхню неготовність до
навчання. Наявність у першокласників пізнавальних мотивів (бажання
опанувати нові знання, інтерес до навколишнього світу, серйозне
ставлення до висунутих завдань, виконання поставлених вимог) свідчить
про мотиваційну готовність школяра.
Найціннішим в навчальній діяльності молодших школярів є пізнавальна
мотивація та мотивація досягнення успіху. Ось деякі умови, які необхідно
забезпечити для формування в учнів повноцінної мотивації:
використання на уроці особистісно-орієнтованого цікавого матеріалу;
підтримка прагнення до саморозвитку і самовдосконалення;
формування допитливості;
стимулювання появи емоційного задоволення від процесу навчання;
формування адекватної оцінки власних можливостей;
використання різних способів педагогічної підтримки;
виховання почуття обов?язку, відповідального ставлення до навчальної
роботи;
установлення по-справжньому гуманних стосунків між учнями, повага до
особистості дитини;
задоволення потреби у спілкуванні з учителями і однокласниками.
Виховання ціннісного ставлення до себе у кожної людини починається
змалечку. З перших успіхів та невдач, з підтримки та захисту близьких
людей, із прихильності та симпатії до світу. Як і всі дорослі, маленькі
діти хочуть шанувати себе – переживати радісні приємні почуття щодо
своєї спроможності до різних справ, самостійності, прийнятності іншими.
Вони просто не вміють про це розповісти. Плачуть, коли їх ображають,
намагаються будь що домогтися уваги, коли їх не помічають, б?ються, бо
не можуть знайти вагомих аргументів. Їм важко переконати нас, нам не
завжди вдається почути їх.
Як бачимо, для педагогів та батьків залишається зовсім небагато роботи.
Всього-на-всього шанувати дитину, сприяти пізнанню нею світу та
самопізнанню, допомагати їй відкривати своє «Я» через активне життя та
діяльність, захищати від натиску та диктату, підказувати, як можна
обстоювати себе. Багато це чи мало? Багато, якщо говорити про значення
для всього майбутнього життя та долі дитини; зовсім мало – оскільки для
значної частини педагогів і батьків не потрібно себе змінювати, це є
типова для них форма взаємодії, іншої вони й не уявляють.
Використана література
Дерекмева М.И. Справочник классного руководителя. 1-4 классы. – М: Вако,
2005
Дятленко Н. Самоповага дітей. – К.: Шкільний світ, 2007
Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Ґенеза, 1999
Трихін І.О., Шпак О.Т. Основи шкільного виховання: Навчальний посібник.
– К.: Центр навч. літ., 2004
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
