.

Мурзак Н.А. Діти початкової школи: хто вони?

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
128 1440
Скачать документ

Матеріал підготувала: Мурзак Н.А., практичний психолог
Навчально-виховного комплексу № 1, м.Умань.

Діти початкової школи:

Хто вони?

«Щоб навчати дитину потрібно її вивчити», – так казав відомий педагог К.
Д. Ушинський. Звичайно, щоб здійснювати правильний виховний вплив на
дитину, потрібно пізнати її, всебічно вивчити. А для цього потрібно
знати особливості її розвитку та сприймати як особистість.

Матеріал адресований у першу чергу батькам, вчителям,
педагогам-психологам і всім, хто цікавиться питаннями навчання і
виховання дітей.

Особливості психічного розвитку:

Молодший шкільний вік знаменує собою нову віху у розвитку дитини, яка
охоплює в хронологічному аспекті проміжок від 6-7 до 10-11 років, тобто
з першого по п’ятий класи. В анатомо-морфологічному розумінні цей вік є
більш стабільним порівняно з дошкільним та підлітковим віком. Темпи
зростання маси і розмірів тіла помірні, більш інтенсивно розвивається
нервова система. Тому в цьому віці дитина має значні резерви для
розвитку:

Сприймання у даному віці пов’язане з емоціями. Дитина сприймає світ
через свої почуття, зосереджує увагу на тому, що її збуджує, викликає
інтерес;

Особливості уваги молодшого школяра залежать від розвитку його нервової
системи. Як правило ці діти дуже чутливі до зовнішніх вражень, легко
звертають увагу на кожний подразник. Їм значно легше зосереджуватися на
предметах зовнішнього світу, ніж на власних думках та уявленнях. Обидва
види уваги (мимовільна та довільна) потребують розвитку;

Дещо слабне мимовільне запам’ятовування матеріалу та починається
інтенсивний розвиток довільного та усвідомленого запам’ятовування. У
цьому віці більше розвинута образна пам’ять (зорова і слухова) і менш –
мовно-логічна. Діти краще запам’ятовують конкретні предмети, обличчя,
факти, кольори. події, краще розвинута механічна пам’ять;

З початком навчання у дітей починає швидше ніж до школи розвиватися
понятійне мислення, у процесі якого дитина оперує поняттями. Спочатку
воно міцно пов’язане з конкретними предметами та явищами, але поступово
формується вміння давати узагальнення та робити висновки. Так у
шестирічної дитини в основному сформована здатність до узагальнень та
класифікацій.

Здатність до аналогій формується тільки у 9-10-річних дітей. Здатність
до словотворення сформована вже у дітей 7-8 років, а здатність до
утворення фраз за заданим змістом – у дітей 10-11 років. Наприкінці
початкової школи спостерігається велика дослідницька активність дітей.

У молодшому шкільному віці інтенсивно збагачується світ відчуттів
дитини, емоційних переживань, розширюється світогляд та коло інтересів,
відчувається невпинний процес розвитку особистості.

Соціальна ситуація розвитку і криза семи років:

У молодшому шкільному віці соціальна ситуація розвитку особистості
дитини нагадує ситуацію, характерну для дошкільного віку, але суттєво
відрізняється від неї. Тут також присутні три фази, які її утворюють:
адаптація, індивідуалізація та інтеграція. Вони дають можливість дитині
увійти в цілком нову для неї групу однокласників. Оцінки, які виставляє
вчитель, є регулятором взаємовідносин школяра з ровесниками та
дорослими. Це сприяє формуванню ставлення оточуючих до дитини, на основі
якого вона засвоює норми і способи суспільно прийнятої поведінки
(адаптація). Крім того, оцінковий статус допомагає дитині віднайти в
собі щось таке, що виділяє її серед інших дітей (індивідуалізація). Фаза
інтеграції проявляється більшою мірою в системах «учень-учитель» та
«учень-батьки», ніж у системі «учень-учні».

У зв’язку зі зміною ситуації наступає так звана криза семи років.
Незалежно від того, коли дитина пішла до школи, в 6 чи 7 років, наступає
момент коли вона проходить через цю кризу. В більшості випадків її
початок припадає на 7 років, але він може зміщуватися вниз – до 6 років
або вгору – до 8 років.

Ця криза пов’язана з зародженням соціального «Я» дитини, тобто з
початком усвідомлення нею своєї нової соціальної позиції – позиції
школяра, що докорінно змінює самосвідомість дитини.

У дітей зі сформованою позицією школяра, заняття, які пов’язані з
виконанням обов’язків учня, викликають позитивно забарвлені емоційні
переживання, а ігри і заняття, які цікавили дитину в дошкільні роки,
стають менш привабливими, знецінюються. Як правило, такі діти мають
високий та середній рівень адаптації до навчання в школі (період
адаптації триває 2-6 місяців). Вони досить легко і швидко
пристосовуються до нових умов шкільного життя.

У дітей з низьким рівнем адаптації більш сильними залишаються ігрові
мотиви, як у першому класі так і пізніше.

Більш складними виявляються випадки, коли у дитини яскраво виражене
негативне ставлення до школи і небажання вчитися, коли вона активно
опирається учінню (дезадаптація).

Це найчастіше буває у трьох випадках:

Коли дитина в дошкільному віці не звикла обмежувати свої бажання, долати
труднощі й у неї сформувалась своєрідна настанова на «відмову від
зусилля». Оскільки школа вимагає від дитини постійних зусиль, подолання
труднощів, то в неї виникає активна протидія учінню.

Активне небажання вчитися у тих дітей, у яких вдома раніше сформувався
страх перед школою. Нерідко самі батьки сприяють цьому періодичними
залякуваннями. Іноді такий же вплив мають старші братики та сестрички,
що вже навчаються в школі. І тоді в уяві дошкільника постають жахливі
картинки шкільного життя.

Небажання вчитися може виявитися і у тих дітей, яким, навпаки, малювали
шкільне життя (і майбутні успіхи у навчанні) в рожевих тонах. Зіткнення
з реальністю в цих випадках може викликати настільки сильне
розчарування, що у дитини виникає різко негативне ставлення до школи.

Отже, процес адаптації залежить від рівня психологічної готовності
дитини до навчання (мотиваційної, інтелектуальної, комунікативної).
Якість навчання та успішність дитини залежить від рівня сформованості
пізнавального інтересу, рівня розвитку пізнавальних процесів (мислення,
увага, пам’ять) від бажання дитини навчатись. пізнавати щось нове, з
радістю ходити до школи, а також від вміння спілкуватись з дорослими і
ровесниками.

Саме в цей період, щоб досягти порозуміння і не втратити емоційну
близькість з першокласником, потрібно бути в захваті від шкільних
правил, поважати працю із самопідкорення дитини цим правилам.

Особливості навчання.

У молодшому шкільному віці з’являється новий провідний вид діяльності –
учіння, учбова діяльність. Саме учіння приходить на зміну грі, що була
провідною в дошкільників. Учіння може стати учбовою діяльністю лише в
тому випадку, якщо учень засвоює способи роботи з самим собою. Тому
основне завдання школи – сформувати в дитини новий для неї вид, навчити
навчитись та оволодівати знаннями.

В цілому фізичний розвиток молодшого школяра дає йому змогу займатись
навчальною діяльністю без перевтоми протягом 3-5 годин щоденно.
Раціональна організація режиму є однією з головних умов підтримання
необхідного рівня працездатності учнів цього віку. Про це повинні
пам’ятати батьки і організовувати домашню роботу дитини таким чином, щоб
він мав можливість і працювати, і відпочивати, і гратись.

$

4rtvAEOE

$

hO:

h•

Дослідженнями гігієністів встановлено два піки в динаміці працездатності
молодшого школяра протягом доби: 1-й – з 8 до 11 годин ранку, 2-й – між
16 та 18 годинами. Тижневий пік працездатності припадає на вівторок та
середу, найнижчий – на п’ятницю.

Важливою умовою успішного розвитку молодшого школяра є позитивне
ставлення до школи і навчання (мотивація), яке повинні стимулювати і
регулювати дорослі.

Як першооснова мотивів виділяється певна потреба стати учнем. Велика
роль при цьому надається зовнішнім атрибутам учнівства (шкільна форма,
власний портфель, своє робоче місце). Спочатку у першокласників
формується інтерес до самого процесу учбової діяльності (у відтворенні
збитків, написанні елементів букв ще дуже багато від гри).

Дуже швидко формується інтерес до результату учбової діяльності (до
перших оцінок, до можливості самому щось написати і прочитати). І тільки
після виникнення інтересу до результатів власного учіння формується у
першокласника інтерес до змісту учбової діяльності, потреба набувати
знання.

Саме у цьому віці велике значення мають широкі соціальні мотиви –
відповідальності, обов’язку. Така соціальна постанова важлива для
успішного навчання. Проте, пізнавальний інтерес (інтерес до змісту і
процесу навчання) у більшості дітей навіть наприкінці цього віку
тримається на низькому або середньому рівні. А значне місце у мотивації
молодшого школяра посідають вузькі особистісні мотиви – мотивація
престижу та добробуту.

Чому так відбувається?

Найбільшою причиною цього, як не дивно, є самі батьки дитини… Нехай
кожен з батьків запитає сам у себе: «Для чого я віддав дитину до
школи?», «Навіщо їй потрібно там навчатись?». Якщо відповідь буде: «Для
престижу; для того, щоб моя дитина стала успішною в суспільстві; щоб
була кращою від інших. кращою, ніж я; щоб мала хорошу роботу і достойну
заробітню плату», то про таких батьків можна сказати: власна дитина
працюватиме на задоволення батьківських амбіцій, які самі знищили в ній
будь-яку допитливість. Саме в дітей таких батьків переважатиме мотивація
престижу (бажання постійного самоствердження через похвалу: «Я –
найперший, я – найкращий»). Або ж навпаки, коли діти не зможуть
відповідати вимогам батьків (з’явиться страх невідповідності очікуванням
оточуючих) у них сформується мотив «уникнення невдач» (вчитися, щоб не
було покарань, а не тому, що подобається). В таких дітей, як правило,
буде яскраво виражена шкільна тривожність. В будь-якому випадку, у
кінцевому результаті страждатимуть самі батьки. Якщо ж батьки бажають
зберегти той пізнавальний мотив, який дається кожній дитині, вони мають
створити всі необхідні умови для пізнання дитиною світу.

Пізнання себе разом із пізнанням оточуючого світу в молодшому шкільному
віці – необхідна умова для розвитку особистості дитини, тому батьки
повинні допомогти дитині пізнати цей світ, його таємниці, навчити її
жити з ним у гармонії, для того, щоб подарувати світу ще одну прекрасну
людину.

Особливості спілкування:

У цьому віці суттєвим для дитини є думка про неї вчителя. Авторитет
вчителя найбільш важливий для молодших школярів (порівняно з авторитетом
батьків та однолітків).

Саме тому в цих дітей, особливо учнів 1-2 класів, характерна велика
сприйнятливість до кожного слова та кожної дії вчителя, його вимоги
дитина намагається виконати. Учитель початкових класів має враховувати
своє положення серед дітей його класу, здійснювати самоконтроль за своєю
поведінкою, дбати про тактовне ставлення до кожного учня, розуміти
переживання і прагнення дитини, пам’ятаючи, що авторитет учителя, його
спілкування з класом і кожним учнем є важливою складовою успішного
навчання і виховання. Так, лише одне слово-схвалення вчителя може
підняти самооцінку учня, якому важко дається навчання. Або ж навпаки,
висміявши дитину перед усім класом можна підірвати її авторитет серед
однолітків. Тому, саме в цьому віці так важливо повірити в кожну дитину
і надати їй шанс, вселити надію на краще.

Ставлення класоводів до молодших школярів деякі психологи ділять на
п’ять типів:

Стало – позитивний тип. Класовод цього типу характеризується рівним,
щирим ставленням до дітей.

Нестало – позитивний тип. Дії цих учителів інколи залежать від їхнього
настрою і переживань, а оцінка ними особистості дитини – від рівня їх
знань, поведінки, уваги.

Пасивно-позитивний тип. Класоводи, що відносяться до цього типу,
характеризуються нечітко вираженою емоційно-позитивною спрямованістю у
спілкуванні з дітьми. Замкнутість, сухість, поводження та офіційний тон
класовода є результатом його особистого переконання, що тільки сувора
вимогливість може забезпечити успіх у навчанні та вихованні школярів.

Активно-негативний. Класоводи цього типу відзначаються низьким рівнем
загальної і педагогічної культури (емоційно-негативно спрямованість
взаємин учителя з дітьми).

Пасивно-негативний. Класоводи цього типу відзначаються прихованою
емоційно-негативною спрямованістю. У класоводів цієї групи педагогічні
інтереси відсутні або слабо розвинені, працюють вони байдуже, уникають
вступати з учнями в неформальне спілкування.

У спілкуванні з однолітками теж відбуваються деякі зміни. Діти в даному
віці вперше стикаються із справжніми образами, зрадами у дружбі, але й
водночас розширюють коло друзів, розкриваючи нові соціальні зв’язки.

Як правило, дівчатка спілкуються парами (2-3 особи), їх дружба базується
на відвертості та довірі. Хлопчики дружать мікрогрупами (5-7 осіб), їх
об’єднують спільні вподобання, заняття. Наприклад: колекціонування,
притаманне майже усім молодшим школярам. Молодші шкільні роки – це
період соціальної адаптації дитини, як особистості до групи. Саме
спілкування з ровесниками і вчителем у процесі навчання сприяє її
соціалізації (засвоєнні соціальних уявлень, понять, моделей поведінки).

Рекомендації батькам:

Любіть свою дитину і сприймайте її такою, якою вона є.

Не вимагайте більшого і не порівнюйте її з іншими. Порівнювати можна
лише її саму (якою вона була, якою є зараз, і що змінилося).

На успіхи і невдачі дитини реагуйте спокійно. Завдання батьків – не
сварити, а допомогти, вселити впевненість, що вона потрібна, її люблять,
не дивлячись на всі її помилки.

Дотримуйтесь однієї виховної мети разом з вчителем, налагодьте з ним
довірливі стосунки. Будьте ініціаторами у розв’язанні конфліктів з
класоводом. Зауважте: в разі невирішених непорозумінь страждатиме ваша
власна дитина.

Пам’ятайте: молодший шкільний вік цікавий саме тим, що в цей період
дитина ще зберігає наївність, довірливість і набуває самостійності,
незалежності, щоб в 10-12 років сказати дитинству:

Прощавай!

Література:

Вікова психологія / За ред. Г.С.Костюка. – К., 1973.

Вікова та педагогічна психологія / За ред. О.В.Скрипченка та ін. – К.,
2001.

Давыдов В.В., Слободкович В.И., Цукерман Г.Н. Младший школьник как
субъект учебной деятельности // Вопросы психологии. – 1992. – №3-4.

Заброцький М.Ш. Педагогічна психологія. – К., 2001.

Корнев М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. – К., 1996.

Никоненко О.П., Ярослав Н.С. Психологія молодшого шкільного віку. –
Ніжин, 2005.

Панов В.Т., Титаренко Т.М., Чепелева Н.В. та ін. основи практичної
психології. – К., 1999.

Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И.В.Дубровиной. – М., 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020