Замулко О.І., методист ОІПОПП
Диференціація навчання
В умовах інтеграції національної системи освіти України у світовий
освітній простір завданням школи є створення середовища для розвитку й
саморозвитку молоді на основі реалізації її внутрішнього потенціалу.
Разом із формуванням інтелекту і творчих здібностей сучасна школа має
забезпечити готовність учнів до ефективних дій у майбутньому. Для цього
необхідне оптимальне поєднання традиційних методик із сучасними
освітніми технологіями. Необхідно розвивати варіативність мислення,
уміння грамотно аналізувати й оцінювати ситуацію, виявляти навички
дослідницького характеру, неформально підходити до розв’язання завдань
на основі інтегрованих знань, заохочувати до мислення, орієнтованого на
майбутнє і передбачення. Епоха універсалізації освіти, енциклопедичних
знань відходить у минуле. Темпи сучасного життя потребують більш
раннього визначення сфери подальшої професійної підготовки. Таку
можливість надає школярам диференціація освіти
Диференціація (лат. differentia – відмінність) в освіті – процес та
результат створення відмінностей між частинами освітньої системи
(підсистем).
Підставами для створення відмінностей в освітньому процесі можуть бути
стать, вік, соціальна належність, розумові здібності, успіхи в навчанні,
пізнавальні інтереси тощо.
Диференціація середньої освіти в Україні відбувається як на макро- та
мезо-, так і на мікрорівні. Щодо макро- та мезорівня, то йдеться про
існування різних типів середніх навчальних закладів: загальноосвітніх
шкіл, спеціалізованих шкіл, гімназій, колегіумів, ліцеїв. Ці навчальні
заклади мають академічний профіль, призначені для обдарованої молоді,
спрямовані на підготовку учнів до вступу у вищі навчальні заклади.
Відбір до них є конкурсним, здійснюється відповідно до рівня розвитку
певних здібностей та навичок.
Диференціація на мезорівні властива школі-ліцею, школі-гімназії,
школі-комплексу, а також звичайній загальноосвітній школі, в якій
створені спеціалізовані класи. Ще одним видом диференціації на мезорівні
є створення на одній навчальній паралелі класів вирівнювання, в яких
учні згруповані на підставі слабкого рівня успішності та на підставі
академічних здібностей.
Диференціація на мікрорівні традиційно виявляється в роботі вчителів,
передбачає роботу вчителя на уроці з кількома групами дітей відповідно
до рівня навчальних навичок.
Диференціація може здійснюватись між школами в межах шкільної системи,
класами в межах школи, групами учнів та окремими учнями в межах класу з
урахуванням одного чи кількох критеріїв – мети, методів, змісту освіти
тощо.
Існує кілька видів диференціації:
за здібностями: учнів розподіляють на навчальні групи за загальними чи
окремими здібностями. У першому випадку за результатами успішності їх
розподіляють по класах А, Б, В і навчають за відповідними програмами,
маючи можливість переведення з одного класу в інший. У другому випадку
учнів групують за здібностями для вивчення певної групи предметів
(гуманітарних, природничих, фізико-математичних);
за недостатністю здібностей: учнів, які не встигають із певних
предметів, групують у класи, в яких ці предмети вивчають за заниженим
рівнем і в меншому обсязі;
за майбутньою професією: навчання у школах, які формують і розвивають
навики майбутньої професії (музичних, художніх, з поглибленим вивченням
іноземних мов тощо);
за інтересами учнів: навчання в класах чи школах з поглибленим вивченням
певних галузей знань (фізики, математики, хімії, інших предметів);
за талантами дітей: пошук (проведення різноманітних олімпіад, конкурсів)
талановитих дітей і створення умов для їх всебічного розвитку.
Кожен з розглянутих видів диференціювання має свій зміст, методику
навчання.
В сучасному навчальному процесі диференціація реалізується в різних
формах і на різних рівнях.
Зовнішній рівень:
міжшкільний рівень:
створення навчальних закладів нового типу (гімназії, ліцеї, колегіуми…);
організація міжшкільної профілізації.
рівень школи:
створення класів поглибленого вивчення предметів, профільних,
корекційно-розвивальних;
використання варіативної складової (курси за вибором: елективні,
спецкурси, факультативи);
організація роботи над дослідницькими проектами, робота з обдарованою
молоддю.
Внутрішній рівень:
здійснення різного підходу до окремих груп учнів у середині класу
(завдання різних рівнів складності, дозуванням допомоги вчителя, рівнева
диференціація).
Під диференціацією розуміють таку форму індивідуалізації, коли учні,
схожі за певними індивідуальними особливостями, об’єднуються в групи для
окремого навчання.
Зовнішня диференціація розпочинається здебільшого з 10 класу середньої
загальноосвітньої школи та у 8-9 класах спеціалізованих шкіл, ліцеїв,
гімназій, коледжів, колегіумів.
Виділяють такі профілі диференціації:
науковий (філологічний, фізико-математичний, біолого-технічний,
біолого-хімічний, історико-суспільствознавчий та інші);
прикладний (агрохімічний, сільськогосподарський, хіміко-технічний,
економічний, фізико-технічний та інші);
художньо-естетичний (музичний, образотворчий, вокальний, акторський,
хореографічний та інші);
спортивний (за видами спорту).
Важливим напрямом диференціації є навчання обдарованих, талановитих
дітей і підлітків. Саме вони в недалекому майбутньому забезпечать
прогрес країни в науці, виробництві, мистецтві.
Учені виокремлюють три основних типи обдарованості, які слід враховувати
у загальноосвітній школі:
академічну (яскраво виражена здібність до навчання);
інтелектуальну (уміння мислити, аналізувати, зіставляти факти);
творчу (нестандартно мислити і бачити світ) (В.Юркевич).
Спеціальне навчання талановитих дітей в Україні розпочалося з 1991 року.
Закон «Про освіту» передбачає створення для розвитку здібностей,
обдарувань і таланту профільних класів (з поглибленим вивченням окремих
предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізованих
шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, а також різних типів
навчально-виховних закладів, об’єднань. Для дітей, схильних до наукової
творчості, створена Мала академія наук України.
Важливим напрямом диференціації освіти є організація інклюзивної освіти,
навчання дітей – інвалідів і дітей з негативними відхиленнями у
розумовому розвиткові.
Існує мережа спеціальних шкіл для дітей з відхиленнями в здоров’ї (лісні
школи, спецшколи). Для частини учнів регулярні заняття в них проводяться
за звичайними програмами. Решта дітей і підлітків навчаються за
полегшеними загальноосвітніми програмами з акцентом на професійну
підготовку.
Окремим напрямом диференціації є компенсаційне навчання, тобто додаткові
педагогічні зусилля стосовно учнів, що відстають у навчанні, мають
слабку підготовку.
z
&
&
p
&
&
F
p
?????????????p?го навчання є класи вирівнювання, укомплектовані на базі
однієї або кількох початкових шкіл мікрорайону дітьми, які на час вступу
до школи виявилися непідготовленими до систематичного навчання у
звичайних умовах, а також учнями першого і другого класів, які не
встигають з основних предметів. Кількість учнів у цих класах невелика
(16-20). У них вирішуються завдання формування навчальної мотивації,
успішної адаптації до умов шкільного життя, розвитку соціально-моральних
якостей. За допомогою спеціальної методики (не вимагати одночасного
виправлення декількох недоліків; хвалити виконавця, а критикувати
виконання; порівнювати сьогоднішні успіхи із вчорашніми невдачами; не
скупитися на похвалу; виділяти будь-який успіх; ставити гранично
конкретні і реальні цілі) діти «вирівнюються» у розвитку і знаннях зі
своїми однолітками із звичайних класів і можуть разом з ними успішно
продовжувати навчання в середній школі.
Індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти
організовується з метою створення оптимальних умов для здобуття учнями
певного освітнього рівня або повної загальної середньої освіти
відповідно до особистісних потреб, індивідуальних здібностей,
можливостей, стану здоров’я, розвитку, нахилів, талантів. Як правило, це
навчання здійснюється навчальним закладом, у якому учень навчається
(навчався), або найближчим за розташуванням до місця його проживання чи
лікування іншим навчальним закладом, визначеним місцевим органом
управління освітою. Індивідуальне навчання може проводитися в приміщенні
школи, в домашніх умовах, в лікувальному закладі тощо. Воно здійснюється
за індивідуальним навчальним планом, що розробляється з урахуванням
індивідуальних особливостей дітей, їх здібностей та потреб. На підставі
індивідуальних навчальних планів розробляються індивідуальні програми з
кожного предмета, в яких визначається зміст і обсяг матеріалу, що
підлягає вивченню. Учні, які прискорено опанували програмовий матеріал
відповідного класу, за їхнім бажанням та за рішенням педагогічної ради
можуть бути переведені до наступного класу.
Внутрішня диференціація здійснюється під час уроків. Необхідність у ній
тим більша, чим різноріднішим є склад учнів. Навчання погоджується з
можливостями різних груп учнів. Групове навчання в цілому педагогічно
виправдане. Проте завжди є небезпека звуження загального кругозору дітей
і підлітків, які працюють у групах. Так, при розподілі класу на сильних
і слабких зазвичай виникає два варіанти: або більше уваги приділяється
слабким, або – сильним. Обидва варіанти можуть нанести шкоду тій чи
іншій групі учнів. Тому повинна здійснюватися індивідуальна самостійна
робота здебільшого за допомогою диференційованих завдань, які враховують
особливості індивідуальності учня. З цією метою в школах впроваджується
рівнева індивідуалізація навчання, коли учні, навчаючись за однією
програмою, мають право і можливість засвоювати її на різних рівнях, але
не нижче загальнообов’язкового базового рівня. Як правило, у навчальних
програмах виділяють три рівні складності матеріалу: базовий, середній і
високий.
При реалізації диференціації у загальноосвітніх закладах виникають
проблеми пов’язані з:
створенням профільних 5-х класів, але в 10-річному віці учні ще не
визначились у своїх інтересах, потребах, схильностях;
вибором профілізації на базі певного класу у повному складі без
врахування інтересів, здібностей учнів (відповідно психологічна
комфортність навчання низька);
збільшенням змісту предметів фактичним матеріалом (інформативність),
перенесення змісту вузівських курсів у школу;
необхідністю об’єднання учнів у групи, класи при недосконалих способах і
методах, що визначають можливості учнів;
диференціацією навчального матеріалу відповідно до психологічних
особливостей учнів;
зростанням кількості навчальних предметів розрахованих на 1 годину в
тиждень, що збільшує час на щоденну підготовку домашнього завдання.
Організовувати диференційоване навчання в школі необхідно з урахуванням:
методологічного забезпечення навчального процесу (наявність необхідних
програм МОН (для інваріатної і варіативної складової – курсів за
вибором), підручників, посібників…);
матеріально-технічного оснащення школи;
виховних аспектів при диференціації;
обов’язкової роботи з батьками;
моніторингу і корекції навчального процесу.
Диференціація навчання дозволяє:
розв’язати протиріччя між існуючими відмінностями в інтересах,
схильностях, професійних намірах, здібностях учнів і орієнтацію процесу
навчання на «середнього» учня в умовах класно-урочної системи;
враховувати різні процеси сприйняття, переробки і відтворення інформації
в учнів, відмінності у їх навченості;
використовувати гнучкі, рухливі, варіативні групи, що допускають перехід
учнів одної групи в іншу.
Профілізація старшої школи надає можливість учням розширити, поглибити
знання відповідно до обраного профілю навчання, нахилів, здібностей,
особистих потреб.
Диференціація в межах вибраного профілю здійснюється за рахунок:
розширення навчального матеріалу обраних предметів;
курсів за вибором відповідно до профілю та обраних додатково;
організації наукової роботи в рамках Малої академії наук;
підготовки до участі в олімпіадах, конкурсах, турнірах;
участі у проведенні предметних тижнів, позакласних заходів, акцій;
підготовки матеріалів до сайту навчального закладу, газет;
роботи з тестовими завданнями ЗНО;
розширення методологічної бази обраних профільних предметів
Отже, диференційоване навчання – це один із способів досягнення учнями
загальноосвітньої мети у навчанні з урахуванням їх індивідуальних
особливостей. Для врахування освітніх потреб, можливостей і пізнавальних
інтересів школярів, роботи з обдарованими дітьми, попередження
неуспішності й відставання учнів необхідно ефективно поєднувати
інваріантну та варіативну складові Базового навчального плану.
ЛІТЕРАТУРА
Національна доктрина розвитку освіти.
Освітні технології. Редакція О.М. Пєхоти// Київ: А.С.КЛ, 2002.
Осмоловская И.М. Как организовать дифференцированное обучение/М.:
Сентябрь, 2002. – 160 с.
Черних Л.В. “Диференційований підхід у навчанні математики”. Газета
“Математика” №12, 2003.
HYPERLINK “http://www.refine.org.ua/pageid-3521-1.html”
http://www.refine.org.ua/pageid-3521-1.html
HYPERLINK “http://www.readbookz.com/books/172.html”
http://www.readbookz.com/books/172.html
HYPERLINK “http://studentam.net.ua/content/view/2276/85/”
http://studentam.net.ua/content/view/2276/85/
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
