Диференційоване навчання як умова розвитку обдарованих дітей в умовах
допрофільного і профільного навчання
Підготував вчитель фізики та інформатики
Городищенського економічного ліцею
Клепко Ігор Володимирович
Городище 2009
Аннотація
Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змістової наповненості
занять, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види
пошукової аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності. Серед методів
навчання обдарованих учнів мають превалювати самостійна робота,
пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок,
диференційовані завдання. У роботі подано методику використання системи
диференційованих завдань на різних етапах уроку.
Обдаровані діти — діти, в яких у ранньому віці виявляються
здібності до виконання певних видів діяльності.
Вони вирізняються серед однолітків яскраво вираженими
можливостями в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який
перевищує певний умовний “середній” рівень. їх успіхи не є випадковими,
а виявляються постійно.
Обдаровані діти характеризуються порівняно високим розвитком
мислення, тривким запам’ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими
навичками самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю
тощо, їм властива висока розумова активність, підвищена схильність до
розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву, багатство уяви,
сформованість різних видів пам’яті, швидкість реакції, вміння піддавати
сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Робота з
обдарованими дітьми вимагає належної змістової наповненості занять,
зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової
аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності. Вона під силу
висококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчителям. Формами
роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках і в
позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації має
доповнюватись науковими відомостями, які можуть одержати в процесі
виконання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за
рахунок вищого темпу обробки навчальної інформації. Серед методів
навчання обдарованих учнів мають превалювати самостійна робота,
пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок.
Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення,
систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у
нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні
завдання повинні мати творчий, диференційований характер.
За останні 10-15 років термін «диференційоване навчання» міцно увійшов у
науковий обіг і поширився в шкільній практиці. Прийнято розрізняти
поняття «зовнішня диференціація» і «внутрішня диференціація». Перша
визначається як така організація навчального процесу, за якою для
врахування індивідуальних особливостей учнів їх об’єднують у спеціальні
диференційовані навчальні групи; профільні класи, класи з поглибленим за
циклами предметів, факультативи; Цей вид диференціації називають ще
профільним і адресують переважно старшим класам.
Внутрішню диференціацію розуміють як таку, що забезпечує
врахування індивідуальних особливостей школярів в умовах роботи вчителів
у звичайних класах. Відповідно кажуть про рівневу диференціацію вимог до
учнів.
Помітна роль у розвитку інтелектуально обдарованих дітей
належить Малій академії наук України, її територіальним відділенням.
У зарубіжній школі найчастіше використовують такі форми навчання
обдарованих дітей: прискорене навчання; збагачене навчання; розподіл за
потоками, сетами, бендами; створення спеціальних класів і спеціальних
шкіл для обдарованих дітей (відокремлене та спеціальне навчання).
Наявність обов’язкових результатів навчання також полегшує роботу
вчителя під час створення системи різнорівневих завдань. Зосередимо
увагу педагогів на деяких аспектах конструювання та групування
диференційованих завдань. По-перше, система різнорівневих завдань
розробляється для декількох уроків у межах навчальної теми. Складові
цієї системи – серії диференційованих завдань, які призначені для роботи
учнів на одному уроці. По-друге, будь-яка серія містить три групи
завдань, спрямованих на досягнення дітьми певного рівня вимог
(обов’язкового, основного чи підвищеного). Кожна група включає в себе
вправи та задачі, розв’язування яких передбачає відповідний рівню вид
мислительної діяльності: репродуктивну, частково-пошукову або творчу.
По-третє, групи завдань однієї серії різняться складністю навчального
матеріалу. Наростання складності відбувається двома шляхами: а)
ускладненням вправ і задач через збільшення кількості логічних операцій,
які ведуть до результату; б) зменшенням методичної допомоги, необхідної
для розв’язування завдання. По-четверте, кожна група завдань будується
за принципом розвивального навчання. Тобто, поряд із вправами і
задачами, які забезпечують досягнення учнями відповідного рівня вимог,
вони повинні містити завдання для просування виконавців на вищий рівень.
Відповідно до даної концепції охарактеризуємо кожну групу завдань.
Завдання, які відповідають обов’язковому рівню, передбачають, в
основному, репродуктивну діяльність школярів, Сюди включаємо значний
масив тренувальних вправ, типові задачі. Розвиток дітей, які досягли
цього рівня, відбувається завдяки використанню завдань, що потребують
посильної продуктивної роботи. До цієї групи входять завдання, що
пропонувались на попередніх уроках учням, які досягли основного рівня.
Завдання, спрямовані на досягнення основного рівня, потребують від учнів
продуктивної мисленнєвої діяльності. Виконання цих завдань має
забезпечувати засвоєння матеріалу у повному обсязі. На відміну від
завдань, що відповідають обов’язковим результатам навчання, вправи і
задачі цієї групи характеризуються більшим числом кроків, що ведуть до
результату і відповідно більшою кількістю розумових операцій.
Розвивальна функція завдань другої групи полягає у наданні певної
інструктивної допомоги до окремих з них (додаткова конкретизація,
допоміжні вправи, вказівки, поради і запитання). Такий підхід створює
сприятливі умови для оволодіння раціональними прийомами інтелектуальної
діяльності учнями із середніми математичними здібностями.
Завдання з формування підвищеного рівня призначені для школярів з
творчим потенціалом. Від завдань попереднього рівня вони відрізняються
збільшенням кількості логічних операцій у стандартних завданнях, а також
введенням нестандартних за формою подачі, фабулою, способом
розв’язування прикладів і задач. Для розвитку пізнавальних здібностей
учнів пропонуємо творчу роботу над задачами, завдання з логічним
навантаженням або елементи випереджувального навчання.
Безпосередньо на уроці вчитель використовує картки з серією
різнорівневих завдань. Як показали експериментальні дослідження,
ефективність застосування карток збільшується за таких умов: форма
подачі завдань відповідає специфіці їх конструювання в зошиті з
друкованою основою; вправи і задачі всіх трьох рівнів складності
розміщено на одному аркуші; обсяг самостійної роботи обмежується
двома-трьома завданнями для кожної групи.
Опишемо методику використання системи диференційованих завдань на різних
етапах уроку. Етап закріплення і повторення матеріалу.
Учитель планує навчальну роботу класу так, щоб на основних етапах уроку,
пов’язаних з опрацюванням нового матеріалу, учні працювали колективно.
Під керівництвом вчителя проводиться первинне закріплення, в ході якого
школярі осмислюють нове, застосовують знання в стандартних умовах. Лише
тоді вчитель пропонує дітям самостійну роботу з використанням
різнорівневих завдань. Кожен учень одержує картку з завданнями всіх
рівнів складності. Дається певний час на вибір варіанта, після чого він
сигналізує про обраний рівень, виставивши на парті фішку з відповідною
літерою А, Б чи В. Для полегшення візуального виявлення вчителем вмінь в
учнів, які працюватимуть за однаковим варіантом, можна використовувати
різнокольорові фішки (наприклад, фішки з літерою А зафарбувати зеленим,
з Б – синім, з В – червоним кольорами). Встановивши, що переважна
більшість учнів класу готова до роботи, педагог дозує час і дозволяє їм
приступати до виконання завдань. Якщо в ході самостійного
індивідуального розв’язування вихованець виявляє, що зможе перейти до
складнішого варіанта або змушений понизити рівень складності, він
замінює фішку. Таким чином, корекція невдалого вибору учнем змісту
матеріалу проводиться без зовнішнього впливу з боку вчителя.
Важливе значення має перевірка виконання самостійної роботи. Її
практикують у таких формах:
1) Повна перевірка, Перевіряється виконання завдань усіх рівнів.
Розв’язання окремих вправ і задач записується на дошці, виконання
типових завдань детально пояснюється усно. Учні, які працювали над
варіантами А і Б, мають можливість ознайомитися із ходом міркувань під
час розв’язування завдань вищих рівнів складності.
: TH ? o p
r
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
