Диференційоване навчання як умова і засіб індивідуалізації
Пилінко Людмила Миколаївна
учитель української мови та літератури
В’язівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.
Городищенської районної ради
Черкаської області
Анотація
У статті викладено можливості застосування диференційованого
підходу у навчанні на основі індивідуальних особливостей кожної дитини.
Реалізація особистісно орієнтованої парадигми навчання стає
провідним напрямом розвитку освітньої системи в нашій країні.
Диференційований підхід у навчанні є однією з невід’ємних характеристик
реалізації означеної парадигми навчання в загальноосвітніх навчальних
закладах держави. Цей підхід спрямовує вчителів на врахування
психологічних індивідуально-типологічних характеристик учнів у процесі
організації навчально-пізнавальної діяльності з предмета. Епоха
універсалізації освіти, енциклопедичних знань відходить у минуле. Темпи
сучасного життя потребують більш раннього визначення сфери подальшої
професійної підготовки. Таку можливість надає школярам диференціація
освіти. Диференціація (лат. — відмінність) в освіті — процес та
результат створення відмінностей між частинами освітньої системи
(підсистем).
Диференційований підхід у навчанні здійснюється шляхом відбору
змісту, рівня складності, форм, методів, засобів навчання, що
відповідають особливостям учнів. Ураховуються такі психологічні
особливості учнів: загальні навчальні здібності (рівень навченості з
предмета, успішності в навчанні), спеціальні здібності учнів (художні,
музичні та ін.), пізнавальні інтереси, психофізіологічні параметри
учнів, тип мислення, домінуючий тип сприйняття навчальної інформації,
темперамент тощо.
Зважаючи на специфіку навчального предмета, конкретні навчальні
цілі вчитель може враховувати різні психологічні особливості учнів та,
відповідно, організовувати на цій основі диференційоване навчання. Лише
детально вивчивши психолого-педагогігчні особливості дитячого колективу
вцілому та кожного учня зокрема, педагог може знайти єдино правильний
підхід у доборі та застосуванні режиму роботи на уроці та в позаурочних
заходах. Факультативи забезпечують ефективне групове диференційоване
навчання, бо, на відміну від інших форм навчання, для них притаманними є
такі особливості, як спільність пізнавальних інтересів учнів, їх
позитивне ставлення до вивчення даного матеріалу, пізнавальна
активність.
Послідовно втілюючи на практиці диференційований та
індивідуалізований підхід, можна використати такий режим роботи, як
клас ? учитель, група учнів ? учитель, учень ? учитель,
що найдоцільніше на уроках закріплення, узагальнення й систематизації,
контролю та корекції знань, коли школярі вже мають достатньо знань,
умінь і навичок, щоб працювати із тестами, брати участь у дидактичних
іграх, літературних конкурсах, змаганнях тощо.
Диференціація й індивідуалізація навчання максимально
забезпечують самостійність учнів у роботі над навчальними, проблемними
чи творчими завданнями, у розв’язанні різних за складністю питань.
Рівень складності того чи іншого завдання залежить від визначення етапів
завдань чи спрямовуючих, коригуючих дій учителя.
На уроках з української літератури використовуються, скажімо,
такі завдання:
– для найслабших – виразно прочитати твір (уривок), відповісти на
питання до тексту, виразно й емоційно прочитати поезію напам’ять;
– для середніх – пояснити рідковживані чи малозрозумілі слова, назвати
тематичний розряд твору, вказати ідейне спрямування його;
– для найсильніших визначити головну думку твору (уривка), висловити
своє ставлення до прочитанного, визначити проблематику поезії, пояснити,
які почуття вона викликала.
Завдання ускладнюються поступово: від елементарних,
репродуктивних до аналітико-синтетичних, проблемних і таких, які
потребують особистісно-творчого підходу до сприймання опрацьовуваного
тексту.
Під час узагальнення та систематизації програмового матеріалу з
української мови завдання теж можна індивідуалізувати:
– на “4” – “6”: визначити ряд однорідних членів; вказати, якими членами
речення вони виступають, переписати речення, підкреслити його члени;
визначити тип складнопідрядного речення;
– на “7” – “9”: накреслити схему однорідних членів, намалювати лінійну й
просторову схеми;
– на “10” – “12”: дібрати усно власний аналогічний приклад і пояснити
пунктограми, виконати повний синтаксичний розбір речення.
Градація складності завдань логічно обумовлює і градацію в
оцінюванні. Учні самостійно вибирають посильні завдання, а тому не
виникає конфліктних ситуацій, пов’язаних з примусовим розподілом завдань
різного рівня складності (а відтак і з оцінюванням). Оскільки кожне із
завдань розраховане на певний час, учень, який обрав завдання із
максимальною кількістю балів, але не вклався в термін, одержує
відповідно знижену оцінку. Такий підхід не травмує психіку дитини, не
принижує її людської гідності, а педагога убезпечує від мимовільної
необ’єктивності у ставленні до учня.
(
????(
*
,
-hd
?
?
o
7овими позначками. Наприклад, червоний колір позначає завдання найвищого
рівня складності, зелений – середнього, а жовтий – нижчого. Завдяки
цьому вчитель економить час, розподіляючи картки між учнями. Розмічаючи
дидактичний матеріал, учитель враховує два фактори: перший – при
однаковому обсязі завдань різний рівень їх складності, другий – при
завданнях приблизно однакового рівня складності різний їх обсяг.
Така диференціація дає можливість педагогові найефективніше
використовувати навчальний час, максимально індивідуалізуючи завдання як
щодо складності, так і щодо обсягу.
Принцип поступового підвищення складності (від простого до
складнішого) при подачі програмового матеріалу дає можливість
диференціювати завдання залежно від рівня підготовленості різних груп
учнів: одне і те саме завдання, розраховане на групу школярів середнього
рівня підготовленості й сприймання, можна відповідно спростити, знизивши
оцінку за виконання на бал, або ускладнити, піднявши її на бал.
Диференціація може здійснюватись між школами в межах шкільної
системи, класами в межах школи, групами учнів та окремими учнями в межах
класу з урахуванням одного чи кількох критеріїв — мети, методів, змісту
освіти тощо.
Підставами для створення відмінностей в освітньому процесі можуть бути
стать, вік, соціальна належність, розумові здібності, успіхи в навчанні,
пізнавальні інтереси тощо.
Існує кілька видів диференціації:
1) за здібностями: учнів розподіляють на навчальні групи за загальними
чи окремими здібностями. У першому випадку за результатами успішності їх
розподіляють по класах Л. В, С і навчають за відповідними програмами,
маючи можливість переведення з одного класу в інший. У другому випадку
учнів групують за здібностями до вивчення певної групи предметів
(гуманітарних, природничих, фізико-математичних);
2) за недостатністю здібностей: учнів, які не встигають із певних
предметів, групують у класи, в яких ці предмети вивчають за заниженим
рівнем і в
меншому обсязі;
3) за майбутньою професією: навчання у школах, які формують і розвивають
навики майбутньої професії (музичних, художніх, з поглибленим вивченням
іноземних мов тощо);
4) за інтересами учнів: навчання в класах чи школах з поглибленим
вивченням певних галузей знань (фізики, математики, хімії, інших
предметів);
5) за талантами дітей: пошук (проведення різноманітних олімпіад,
конкурсів) талановитих дітей і створення умов для їх всебічного
розвитку.
Кожен з розглянутих видів диференціювання має свій зміст.
методику навчання.
Диференційоване навчання у практичній діяльності вчителя
передбачає, що всі учні одержують однакові завдання, але слабшим
надається індивідуальна допомога під час їх виконання або окремі
посильні для них завдання. Інколи учням пропонують легше завдання, але
згодом ускладнюють додатковим, яке вони виконують відповідно до своїх
можливостей. Загалом диференціація завдань за змістом може здійснюватися
на підставі кількості завдань, за ступенем їх трудності, самостійності
виконання. На практиці такий поділ здійснюють на підставі реальних
навчальних можливостей учнів. Формуючи такі групи, слід пам’ятати, що
учні не повинні здогадуватися про причини їх поділу на групи. У складі
групи може бути 4—6 учнів. Група може бути гомогенна (однорідна, учні
мають однаковий рівень навчальних можливостей) або гетерогенна
(неоднорідна, учні мають різний рівень навчальних можливостей). Групове
навчання сприяє використанню пошукових завдань, створює передумови для
використання комплексних розумових дій. Навчальні завдання вирішуються у
процесі спілкування учнів у групі, що сприяє вихованню колективізму,
формуванню комунікативних якостей. Учитель здійснює розподіл праці між
учнями групи, формулює основні та додаткові запитання, розраховує час на
їх виконання, здійснює оперативний контроль. При цьому він прогнозує
власну педагогічну діяльність на занятті.
На початку XXI ст. диференціація та індивідуалізація навчання і
виховання учнів стала основоположним принципом роботи середніх
загальноосвітніх навчальних закладів України. Створюється педагогічна
система на засадах врахування освітніх потреб, можливостей і
пізнавальних інтересів школярів, яка забезпечує як роботу з обдарованими
дітьми, так і попередження неуспішності й відставання учнів. Це
досягається, зокрема, ефективним поєднанням інваріантної та варіативної
складових Базового навчального плану в задоволенні запитів учнів і
досягненні ними найкращих освітніх результатів. Такий підхід уможливлює
варіативність робочих планів, за якими працюють середні навчальні
заклади.
Список використаних джерел
«Педагогічний вісник». Науково – методичний журнал: №3 , 2003.
Ісак Н. Диференціація та індивідуалізація навчання. Журнал «Урок
української», №5-6, 2000.
Пєхота О.М. Освітні технології. – К.: 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
