Олег Сирота
Роздуми щодо формування етичної культури
молодших школярів
Отже, я – учасник семінару “Формування етичної культури молодших
школярів.
Довідка: семінар від лат. Seminaries – розсадник. Ставлю собі три
питання:
1. Навіщо я буду сіяти? 2. Що я буду сіяти? 3. Що я зберу?
Керуючись салоганом “Що посіяв, те зібрав”, роблю висновок, що перше і
третє питання взаємопов’язані. Почну з першого питання. Якщо зібрати
банк особистого досвіду різних за фахом, віком, характером вчителів –
це буде найкращий матеріал для підручника з етики.
Беру твір Федієнка Василя Віталійовича “Етика та естетика” (вид. дім
“Школа”, Харків, 2003р.). На обкладинці салоган “Вивчаємо етику та
естетику без проблем.” Трохи нижче “Енциклопедія поведінки для юних леді
та джентльменів”.
Моє враження: книжка написана в кращих “совкових” традиціях. можна
замінити віршиком В.В.Маяковського “Что такое хорошо и что такое плохо”.
Вивчати етику без проблем неможливо. Саме проблеми народжують пошуки
етикету. Проблеми існують так великі , що президент країни
прем’єр-міністр влаштовують привселюдну лайку, а потім нітрохи не
бентежачись “виходять у Європу”. А це верхівка айсбергу.
Друге питання. З самого початку: Етика (від грець. Ethos- звичай,
правило) – наука про мораль, походження, розвиток роль у
суспільстві та особистому житті людей, норми поведінки, сукупність
моральних правил для учнівської спільноти. Від цього етикет (фр.
etiquette – закріпляти) – встановлені, закріплені норми поведінки,
правила ввічливості в суспільстві, правила поведінки в школі – так
званий учнівський етикет.
N
P
„
°
?
?
?
a
ae
e
i
…
(
*
J
L
A
A
?
O
o
o
Xіде шляхом найменшого опору – так само, як батьки починає “закручувати
гайки”. І тоді учень шукає слабкий ланцюжок – вчителя, якого можна не
боятися. Саме я такий вчитель – вчитель образотворчого мистецтва.
Раніше, я дуже сильно комплексував, що не можу створити в студії
атмосферу звичайного уроку. Але за роки педагогічної практики
переконався, що я досягаю результату – всі учні малюють і починають
розуміти, що образотворча мова – це справа кожного, а не тільки
вибраних. Та й порівнюючи себе з колегами, я розумію, що не невдаха.
Зараз я поставив перед собою пересічне питання: А чого це я повинен
втрачати час уроку на наведення дисципліни? Хіба учні не повинні
виконувати норми учнівського етикету? В основі будь-якого етикету
повинен бути здоровий глузд, правда (справжні цінності). Навіщо тата з
мамою на людях називати на ви, якщо серед друзів їм надані прізвиська
“старий” і “стара”? Навіщо вдома ходити навшпиньки, якщо в
школі “зривати верхи”? Навіщо вдома ніколи не казати “гнилих” слів, якщо
на вулиці в своїй компанії мова перетворюється на смітник? Навіщо з
повагою відноситися до хрещеного тата, якщо до вчителя відноситися, як
до клоуна? Мені кажуть: Адже ж це діти? Не чекайте від них свідомої
поведінки! Брехня! Я експериментую на власних дітях (а їх у мене
п’ятеро).Я помітив: більше правди у взаємовідносинах з дітьми – більше
етикету. Менше правди – більше удавання, прикидів. Вчителі і батьки
знають справжній бік життя. Знають його справжні кольори. А діти ще
тільки придивляються, починають розпізнавати. Предметний приклад:
наполовину заповнена водою склянка. Це від нас дорослих залежить, яку
установку на бачення ми дітям даємо – наполовину порожня чи наполовину
повна. Таким чином, я роблю головний висновок: Джерело етики тече від
батьків і тільки від батьків. А що ж робити, коли до школи джерельце
доходить замутненим? В усякому разі не намагатися силою поставити
греблю. Треба перестати каламутити його брехливими удаваними цінностями.
Тому я вперто продовжую проголошувати ідеали, впливати словами
здорового глузду на дитячу свідомість +
(далі буде, якщо треба).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
