Мікроекономічна модель підприємства.
План
Підприємство як суб’єкт та виробничо-ринкова система.
Виробництво і технологія. Виробнича функція.
Найважливіші параметри підприємства як мікроекономічної моделі:
граничний продукт, альтернативні витрати, економічні і бухгалтерські
витрати, сукупний, середні та граничні витрати, сукупний середній та
граничний доход, прибуток як рушійна сила. Різні концепції прибутку.
Література
7.1 Підприємство як суб’єкт ринку та виробничо-ринкова система
Підприємство (фірма) – це організація, яка формується і управляється з
метою отримання максимального прибутку для її власників шляхом
виробництва благ для продажу на ринку.
Закон України “Про підприємство в Україні” дає таке визначення
підприємства:
„Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має
право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну, і
комерційну діяльність з метою одержання відповідного доходу (прибутку)”.
З економічної точки зору підприємство самостійно здійснює виробничу
діяльність.
Виробництво – це процес використання праці та обладнання, капіталу разом
з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних товарів та
надання послуг.
Тобто виробництво можна розглядати як продуктивну систему.
Разом з тим виробництво можна охарактеризувати і як систему відносин між
людьми.
На рис. 7.1 показана сукупність виробництва як продуктивної системи
відносин.
Фактори виробництва – продуктивні послуги праці, капіталу, природних
ресурсів та підприємницьких здібностей:
Рис. 7.1 Виробництво, як продуктивна система.
Система відносин
Організаційно-економічні відносини (визначаються передусім технологією,
що використовується у виробництві)
Соціально-економічні відносини (визначаються передусім відносинами
власності, що панують у суспільстві)
Відносини між людьми можуть носити організаційно-економічний або
соціально-економічний характер.
Соціально-економічні відносини визначаються в першу чергу пануючими
відносинами власності. Їх вивчає спеціальний курс політекономії – основи
економічної теорії – політекономія.
В мікроекономіці вивчається виробництво як продуктивна система, здатна
постачати на ринок певну кількість товарі, витративши при цьому деякі
кошти і ресурси.
Тобто в мікроекономіці вивчаються організаційно-економічні відносини і в
першу чергу вони визначаються технологією, що застосовується в даному
виробництві.
7.2 Виробництво і технологія.
Виробнича функція.
Технологія – це практичне застосування способів виробництва товарів і
послуг шляхом поєднання факторів виробництва.
Виробництво товарів (продукції) супроводжується перетворенням ресурсів
(сировини, матеріалів) у потрібні для людини продукти за допомогою
певного технологічного процесу.
Технологічний процес – процес виконання технологічних операцій для
одержання тих чи інших товарів, послуг.
Всі підприємства прагнуть бути ефективними виробниками. Для цього вони
повинні використовувати такі методи виробництва, які є ефективними як з
технічної, так і з економічної точки зору.
Спосіб виробництва є технологічно ефективним, якщо вироблений обсяг
продукції є максимально можливим для точно визначеного обсягу ресурсів.
Для узагальнення інформації про технічно ефективний спосіб виробництва в
економіці використовується поняття виробничої функції.
Виробнича функція підприємства задає максимальний обсяг випуску
продукції, який воно може виготовити за умови використання будь-якого
заданого набору ресурсів. Виробнича функція – функція, незалежні змінні,
якої набувають значення обсягів ресурсів, які використовуються для
виробництва продукції (фактори виробництва), а залежною змінною є
значення обсягу виробленої продукції найбільш поширеними є виробнича
функція з двома змінними ресурсами: працею L і капіталом К:
Q =
f (k.,L) (7.1)
Широке практичне використання знайшли степенева виробнича функція виду
(7.2)
– позитивні константи;
К, L – витрати капіталу і праці.
= 1, функція називається виробничою функцією Кобба – Дугласа.
7.3 Найважливіші параметри підприємства як мікроекономічної моделі
Діяльність фірми характеризується виробництвом товарів послуг,
виробництвом продукту. При аналізі діяльності фірми застосовуються
показники сукупного продукту і граничного продукту.
Сукупний продукт ТР – весь обсяг продукту підприємства, створено
сукупною дією усіх факторів виробництва. Граничний продукт – це добавка
до сукупного продукта за рахунок використання додаткової одиниці якогось
виробничого фактора (праці чи капіталу)
(7.3)
Крім того, використовується показник середнього продукту – сукупного
продукту фірми з розрахунку на одиницю змінного фактора виробництва.
(7.4)
Середній продукт є показником середньої продуктивності (наприклад
праці), а граничний продукт – виразом граничної продуктивності.
Від реалізації виробленого продукту створюється доход підприємства.
Сукупний (валовий) доход, який одержує фірма дорівнює ціні продукту (Р),
помножений на кількість реалізованого товару (Q):
:
N
P
?
O
ue
*
,
Ae
AE
a
ae
:
P
R
?
O
,
AE
?Љ?
Граничний доход MR – це приріст доходу (ТR) на додаткову одиницю товару:
(7.6)
Середній дохід фірми AR – це доход в середньому на одну одиницю
реалізованого товару:
(7.7)
Витрати виробництва – це витрати підприємства на закупівлю сировини,
палива, енергії, матеріалів, робочої сили, оборотних фондів, інші – на
закупівлю засобів праці, обладнання, устаткування (основних фондів).
Витрати підприємства в мікроекономіці розглядується під кутом зору
підприємця, який прагне обґрунтувати оптимальну стратегію фірми і
досягти мети – мети одержання рівного доходу на одиницю витрат на
виробничі ресурси, в кінцевому результаті – максимізувати прибуток.
Господарський суб’єкт зіштовхуючись із обмеженістю ресурсів повинен
зробити вибір між альтернативними способами їх використання, між
альтернативними витратами.
Альтернативні витрати – витрати ресурсів за найкращого альтернативного
варіанту їх застосування. Підприємець, приймаючи рішення про
використання ресурсів, відмовляться від виробництва інших товарів чи
послуг, тобто жертвує цінністю альтернативних можливостей. Витрати
підприємства за ознакою належності факторів виробництва поділяються на
зовнішні і внутрішні.
Зовнішні витрати дорівнюють сумі виплат фірмі за використані ресурси
зовнішнім постачальником (за працю, сировину, матеріали, енергію,
транспорт і т.н.).
Внутрішні витрати – витрати, що дорівнювали б доходу за виробничі
ресурси, якби не використовувались самостійно. Наприклад, якщо
підприємство має свою виробничу споруду (свій цех), воно втрачає доход
від неї, не віддаючи її в оренду. Тобто внутрішні витрати – це витрачені
доходи.
Внутрішні (неоплачені) витрати з’являються і тоді, коли фірма
застосовує власні грошові фонди, жертвуючи процентом в банку, власну
працю і підприємницьку діяльність, відмовившись від заробітної плати в
другій фірмі на вигідних умовах.
Але щоб втримати такий фактор, наприклад як підприємницька діяльність, в
межах власної фірми, необхідна мінімальна плата за нього, яка
називається нормальним прибутком.
Нормальний прибуток – це доход на власну підприємницьку діяльність, він
включається до складу внутрішніх витрат.
Сума зовнішніх витрат, тобто сума всіх реальних грошових виплат, що
проходить через бухгалтерські рахунки підприємства, називаються
бухгалтерськими витратами.
Сума зовнішніх і внутрішніх витрат називаються економічними витратами.
Критеріям господарської діяльності підприємства є його прибуток (чистий
доход), який дорівнює різниці між валовим (сукупним) доходом і
витратами.
В зв’язку з існуванням зовнішніх і внутрішніх витрат в мікроекономіці
розрізняються дві форми прибутку: економічний і бухгалтерський прибуток.
Бухгалтерський прибуток це різниця між сукупним доходом і зовнішніми
(наявними) витратами.
Економічний прибуток – це різниця між сукупним доходом і економічними
витратами. Якщо від бухгалтерського прибутку відняти економічний
прибуток (або від економічних витрат відняти бухгалтерські витрати)
можна обчислити нормальний прибуток.
В залежності від обсягу виробництва (масштабу виробництва) витрати
можуть бути постійними і змінними.
Витрати, які не залежать від обсягу виробництва, називається постійними
(оренда приміщення, вартість обслуговування, процент амортизаційні
відрахування, податки заробітна плата управління, затрати по охороні) –
TFC .
Витрати, які залежать від обсягу продукції називається змінними
(вартість сировини, зарплата робітників) – TVC .
Загальні (сукупні) витрати – це сума постійних і змінних витрат:
ТС = TFC + TVC
(7.8)
Величина витрат, розрахована на одиницю продукції, називається середніми
витратами:
(7.9)
(7.10)
(7.11)
Середні загальні витрати підприємства постійно порівнюють з ринковою
ціною одиниці даного товару: якщо вони нижчі від ринкової ціни, фірма
одержує прибуток з кожної реалізованої одиниці товару, тобто працює
прибуткове. Додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці
товару називаються граничними витратами:
(7.12)
Список використаної літератури
Горошко М.Ф., Кулішов В.В. мікроекономіка: Навч. Посібник. – К.: Ніка
Центр, 2003.
Доллан Э., Линдский Д. Рынок: микроэкономическая модель. /пер. с англ. –
СПб.:Автокомп., 1992.
Задоя А. О. Мікроекономіка: навчальний посібник. – К.: Знання, 2001.
Емцев Р.Г., Лукин М.Ю., Черемних Ю.Н. Микроэкономика: Учебник для вузов.
– Уфа, 1995.
Кириленко В.І. Мікроекономіка: Навчальний посібник для ВНЗ. – К., 1997.
Карагодова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навчальний посібник для
ВНЗ. – К., 1997.
Микроэкономика: Учебник под редакцией Яковлевва Е.Б. – М.: Дело, 1997.
Микро-макроэкономика./под ред. Макконел К.Р., Брю С.Л./ – Практикум к
учебнику “Экономикс”: тесты, задачи, ситуации. – Бішкек, 1997.
Піндайк Роберт С., Рубінфелд Даніель Л. Мікроекономіка / Пер. з англ.. –
К., 1996.
Самуэльсон П. Экономикс / Пер. с англ. – М.: МГТУ им. Н.Э. Баумана,
1996.
виробництво
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
