Обґрунтування кваліфікації злочину
Кваліфікувати — це значить віднести те чи інше явище за його якісними
ознаками до певного розряду, виду чи категорії. В праві це означає:
підібрати ту правову норму, яка передбачає дане діяння; підвести це
діяння під правову норму; дати цьому діянню юридичну оцінку; вказати
конкретну статтю Особливої частини Кримінального кодексу України.
Правильна кваліфікація злочину є однією з гарантій здійснення
правосуддя, оскільки кримінальній відповідальності і покаранню підлягає
лише особа, яка винна у вчиненні передбаченого кримінальним законом
суспільне небезпечного діяння. Помилка у кваліфікації може потягнути
безпідставне засудження особи, діяння якої не є протиправним;
конфіскацію майна; застосування амністії, судимість тощо.
Тому судовому ритору слід серйозно поставитися до цієї частини промови.
Від захисника вимагається:
• абсолютна точність і чіткість юридичних формулювань і посилань на
закон;
• ретельна підготовка до обгрунтування кваліфікації злочину (переглянути
постанови Пленуму Верховного Суду України, теоретичні статті, судову
практику; порадитися з колегами).
Питання про кваліфікацію злочину ставиться захисником, коли
обвинувачення повністю або частково визнається, а кваліфікація злочину,
запропонована слідчим, заперечується. Правові міркування адвоката мають
бути аргументовані, а висновки — обгрунтовані перевіреними доказами.
Які ситуації найпоширеніші у судовій практиці?
• захисник не заперечує фактичної сторони діяння, але стверджує, що воно
передбачено не тим кримінальним законом, яким його кваліфікує
обвинувачення;
захисник заперечує окремі елементи діяння, наприклад розмір викраденого,
мотив убивства і на підставі цього пропонує іншу кваліфікацію.
Якщо захисник стверджує, що запропонована обвинуваченням кваліфікація
неправильна, що діяння не відповідає складу злочину, то він повинен дати
фактичну і юридичну характеристику діяння підсудного, а також розкрити
зміст закону, застосування якого заперечується. Захисник повинен
довести, що якраз запропонована кваліфікація відповідає тій злочинній
події, яка визнається доказаною. На вирішення цієї задачі і повинен бути
спрямований аналіз елементів складу злочину.
Аналізувати, в залежності від конкретних обставин справи, слід:
• об’єкт злочину і його об’єктивну сторону (дія чи бездіяльність, їх
наслідки, причинний зв’язок між суспільне небезпечним діянням і
суспільне небезпечним наслідком, спосіб здійснення злочину, обстановка,
при якій здійснено злочин тощо);
• суб’єкт злочину і його суб’єктивну сторону (умисел, необережність,
мотив, ціль або мету злочину).
Досвідчені адвокати ведуть ось такі картотеки судової практики, які
допомагають їм у питаннях кваліфікації щодо конкретних кримінальних
справ.
НЕОБХІДНА ОБОРОНА Не є злочином дія, які хоч і підпадає під ознаки
діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані
необхідної оборони при захисті особи, що обороняється, від, суспільне
небезпечного посягання. Ухвала судової колегії в кримінальних справах
Верховного Суду України від 5 лютого 1987 року.
СПІВУЧАСТЬ Особа, яка сприяла вчиненню групового зґвалтування, але
особисто статевого акту з потерпілою не вчиняла і не застосовувала щодо
неї насильства під час її зґвалтування іншими особами, несе
відповідальність не як учасник групи, а як пособник, тобто за ст. 19, ч.
3 ст. 117 КК України. Постанова президії Черкаського обласного суду від
3 квітня 1992 року.
КВАЛІФІКАЦІЯ СЛУЖБОВИХ ЗЛОЧИНІВ
Дії особи, яка одержала грошові кошти від громадян внаслідок зловживання
службовим становищем, підлягають кваліфікації за ст. 165, а не за ст. 84
КК України.
Постанова президії Чернігівського обласного суду від 1 березня 1988
року.
КВАЛІФІКАЦІЯ ХУЛІГАНСТВА
Дії засудженого кваліфіковано за ч. З ст. 203 КК України безпідставно,
оскільки застосування ножа його співучасником було ексцесом виконавця.
Постанова президії Київського міського суду від 23 лютого 1986 року.
Із вдалим обгрунтуванням кваліфікації злочину можна ознайомитися в
промовах: адвоката І. Любимової у справі Негіної; адвоката В. Шингарєва
у справі Кисельової; адвоката В. Поганкіна у справі Хилкова; адвоката А.
Полякова у справі Цапліна; адвоката В. Ермана у справі Михайлова.
5.5. Характеристика особи підсудного
Тут відкривається широке поле діяльності для захисника. Неможливо уявити
собі кримінальну справу, у якій адвокат) в захисній промові не довелося
б говорити про особу підсудного. Важливість цієї частини захисної
промови визначається ст. 39 КК України, ст. 324, 334 КПК України, де
говориться, що при призначенні покарання необхідно, крім інших факторів,
враховувати особу винного.
Завдання захисника — розкрити внутрішній світ підсудного, його світогляд
і світосприймання, зрозуміти його психологію, переживання і пояснити їх
суддям. І коли захисник зможе це зробити, його промова стане яскравою,
переконливою, а отже, вплине на всіх учасників судового розгляду.
Захисник зобов’язаний: зібрати і доповісти суду все, що говорить на
користь підзахисного, що здатне полегшити його участь і що дозволить
виявити обставини, сприятливі для підсудного.
«Закон вимагає, щоб поблажливість базувалася на обставинах справи. Але з
усіх обставин справи, звичайно, найголовніша — сам підсудний. Тому, якщо
в його житті, в його особі, навіть в
слабкостях його характеру, які випливають із його темпераменту і його
фізичної природи, ви знайдете підстави для поблажливості чи милості, —
ви можете до судового голосу засудження приєднати голос милосердя». Ці
слова, сказані видатним прокурором, суддею і судовим ритором Анатолієм
Коні’ більш як сто років тому, не втратили своєї свіжості й сьогодні.
Якщо захисник не заперечує кваліфікацію злочину, а звертається до суду з
проханням, то він може говорити:
• про відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину.
Підсудний після вчинення злочину, бажаючи уникнути тих наслідків, які
цей злочин може спричинити, вчинює певні дії щодо їх недопущення, і це
призводить до того, що такі наслідки не наступають. Наприклад,
заволодівши майном у результаті розбою, винний зразу ж повертає це майно
потерпілому або, спричинивши тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для
життя в момент заподіяння, надає потерпілому допомогу, і тим самим
відвертає смерть останнього;
• про вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних
обставин. Це поєднання істотних для підсудного факторів фізичного,
матеріального чи морального характеру, що негативно впливають на його
особисте або сімейне життя. Наприклад, значні матеріальні труднощі,
тяжка хвороба підсудного або членів його сім’ї, несприятливі побутові чи
житлові умови, жорстоке поводження батьків з дітьми, чоловіка з
дружиною;
• про вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або через
матеріальну чи іншу залежність. Погроза пов’язувалась із заподіянням
фізичної, матеріальної чи моральної шкоди шляхом вчинення незаконних дій
як щодо самого підсудного, так і щодо близьких йому осіб; у діях
підсудного відсутні ознаки крайньої необхідності; винний вчинив злочин,
прагнучи відвернути несприятливі для себе чи для своїх близьких
наслідки, з якими пов’язувалась погроза. Під примусом слід розуміти всі
інші, крім погрози, форми примушування винного вчинити злочин (фізичне
насильство, позбавлення волі, їжі, води). Матеріальна залежність
підсудного означає повне або часткове перебування винного на утриманні,
залежність боржника від кредитора, спадкоємця від спадкодавця тощо;
• про вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання,
викликаного неправомірними діями потерпілого. Вчинення підсудним злочину
у стані фізіологічного афекту, коли винний усвідомлює характер і
значення своїх дій. Захиснику слід довести, що: стан великого душевного
хвилювання у підсудного мав місце під час вчинення ним злочину; такий
стан був викликаний неправомірними діями іншої особи чи осіб; злочин
вчинено щодо саме тієї особи, неправомірні дії якої викликали у
підсудного стан великого душевного хвилювання;
th
Для наявності цієї обставини необхідно встановити, що особа перебувала в
стані необхідної оборони, але при цьому перевищила її межі. Вбивство і
заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної
оборони є привілейованими видами злочинів, відповідальність за які
передбачена ст. 97 та 104 КК України. Для кожного конкретного випадку
існують свої межі необхідної оборони, які випливають з конкретних
обставин справи, і завдання захисника довести їх до суддів;
• про вчинення злочину неповнолітнім. Під неповнолітнім розуміється
особа, якій на момент вчинення злочину не виповнилося вісімнадцять
років. Закон у даному випадку враховує наступне:
формування неповнолітнього як особистості ще не скінчилося;
емоційно-вольова сфера його психіки ще не набула стійкості;
підсудний не має належного життєвого досвіду, сталих орієнтирів, і
вчинення злочину, як правило, тією чи іншою мірою зумовлено даними
факторами;
• про вчинення злочину жінкою в стані вагітності. Захиснику в своїй
промові слід вказати, що стан вагітності супроводжується рядом психічних
та фізіологічних особливостей, які значною мірою знижують здатність
жінки повністю контролювати свою поведінку. Термін вагітності на момент
вчинення злочину, а також обізнаність про такий стан самої жінки в
даному разі значення не мають;
• про щире розкаяння, або явку з повинною, або сприяння розкриттю
злочину. Захисник указує, що це конкретні прояви усвідомлення його
підзахисним своєї вини у вчиненні злочину. Щире розкаяння має місце в
тих випадках, коли особа повністю визнає свою вину у вчиненні злочину,
дає своїй поведінці належну оцінку і готова нести передбачену законом
відповідальність. Явка з повинною передбачає, що особа добровільно
приходить до правоохоронних органів, зізнається у вчиненому нею злочині
і висловлює готовність нести за нього передбачену законом
відповідальність. Сприяння розкриттю злочину означає, що винний у
будь-якій формі надає допомогу органам правосуддя в з’ясуванні тих
обставин вчинення злочину, які мають істотне значення для повного його
розкриття. Йдеться про викриття інших співучасників злочину, передачу
речових доказів, предметів, здобутих злочинним шляхом, та ін.
Передбачений у кримінальному законодавстві перелік обставин, що
пом’якшують відповідальність підсудного, не є вичерпним. Захисник може
вказувати в своїй промові й інші обставини:
• вчинення його підзахисним злочину вперше;
• вчинення злочину внаслідок збігу обставин;
• вчинення злочину внаслідок протиправної поведінки потерпілого;
• часткове усунення підзахисним заподіяної шкоди тощо.
Чудовий аналіз характеристик особи підсудного є в роботах відомих
адвокатів Петра Пороховщикова, Наталії Михайловської і Віктора Одинцова.
Працюючи над підготовкою і особливо проголошуючи цю частину промови в
залі судового засідання, не варто забувати про почуття міри. К. Арсеньєв
писав, що читаючи Мішеля Дало, починаєш переконуватися, що кращих людей
Франції необхідно шукати на лаві підсудних, і що його клієнти, у
більшості випадків, справжні ангели доброти і невинності. В одній справі
захисник так захопився пошуком пом’якшуючих обставин для підсудного,
який здійснив злочин у нетверезому стані, що висловив думку, нібито всі
присутні в залі теж вживають алкоголь і що в тому немає нічого
шкідливого. Суд прореагував на такий виступ адвоката окремою ухвалою на
адресу юридичної консультації.
В іншій справі адвокат заявив у промові, що його підзахисний був того
дня в нетверезому стані і здійснив злочин під впливом тяжких сімейних
обставин: розлучення з дружиною, смерть матері. На те прокурор у репліці
переконливо відповів, що підсудний до здійснення злочину двічі лікувався
від алкоголізму, вдома влаштовував постійні скандали й до розлучення з
дружиною і смерті матері. Такий аналіз особи аж ніяк не сприяє захисту
‘.
Для молодих правників буде цікавою та аргументація, якою користувався
видатний судовий ритор С. Андрієвський:
«Візьміть хоча б два оповідання Чехова: «Зловмисник» і «Біда». Герой
першого, селянин Григор’єв, відкручував гайки, якими рейки
прикріплювалися до шпал. Іншими словами, навмисно пошкоджував залізничну
колію з явною небезпекою для пасажирів, тобто здійснив злочин,
передбачений 1081 ст. Уложения. В іншому — купець Авдеев, член
ревізійної комісії збанкрутілого банку, підписував фальшиві звіти, тобто
судився за злочин, передбачений 1154 ст. Уложения. Чехов не юрист. Але
хто ж — навіть найкращий з нас — щодо цих двох звинувачуваних міг
проголосити в суді таку яскраву і просту, таку обеззброюючу промову, яка
позбавляє всіляку можливість переслідування цих двох злочинців
(Григор’єва і Авдеева), як написав про це Чехов у двох коротеньких
оповіданнях?!
А в чому ж таємниця? Тільки в тому, що Чехов правдиво і художньо
змалював перед читачем побутові умови і внутрішнє життя цих двох,
висловлюючись по-нашому, своїх «клієнтів».
І рішуче те ж саме ми повинні робити у кожному кримінальному захисті».
Як же змальовують образ своїх клієнтів деякі наші адвокати? На жаль,
нерідко скупо і примітивно. Ось витяги з адвокатських промов: «Бачите,
товариші судді, можна плакати на суді, бити себе в груди, що я розкаюсь,
в душу не можна проникнути». А він і не намагався це зробити. Навіть у
виробничу характеристику, яка була в матеріалах справи, і непогана, і в
ту, «не проник». Або: «Дозвольте, товариші судді, сказати кілька слів
про особу підсудного». Не давши характеристики особи свого підзахисного,
не розкривши мотивів поведінки, адвокат зачитав кілька абзаців із
стандартної виробничої характеристики. І далі продовжує: «Але ж ви,
товариші судді, не повинні вирішувати справу так, особистість також
потрібно враховувати». Після цього захисник зачитав кілька фраз
виробничої характеристики, і на цьому скінчилася ця частина судової
промови.
Як тут не згадати Петра Пороховщикова: «Стислість характеристики зовсім
не є перевагою в судовій промові, коли з особистістю пов’язане пояснення
справи». Наші кращі ритори нерідко обмежувались одним натяком на саму
подію злочину, натомість віддавали всю свою увагу характеристиці і
психології. Такі промови Спасовича у справі Олександри Авдєевої,
Андрієвського у справі Тарновського (Справа розглядалася в 1905 році в
Гомелі. Тарновський звинувачувався в убивстві коханця своєї дружини
Боржевського. Після захисної промови С. Андрієвського присяжні
виправдали підсудного). Такі майстри не могли говорити зайвого, а
приклади ці свідчать, що вони зовсім не турбувалися про стислість.
Отож, якщо ритор визнав, що характеристика відомої особи необхідна для
справи, він повинен відпрацювати її якнайретельніше. Важливо, щоб у
присяжних склалося і закріпилося якраз таке уявлення про людину, яке
необхідне ритору. Його супротивник, звичайно, подасть ту ж людину в
іншому вигляді. Але це не значить, що друге зображення закриває перше,
чи навпаки. В цьому якраз і сприятливі умови для обох риторів. Вони
можуть бути правими обидва, якщо тільки будуть обидва правдивими і
обережними. Зрозуміло, що за детальним розбором характеру дійових осіб
необхідно знайти для кожного образний або сильний вираз, який об’єднував
би сказане. Так, Громницький називає Олександра Тальма «скаженим»,
Спасович Авдееву — «істотою, ледь подібною на нерозвинену людину»; про
Ольгу Палей Карабчевський говорить: «безалаберний жмуток нервів».
ЛІТЕРАТУРА
Андриевский С.А. Драмы из жизни. Защитительные речи. — Петроград, 1916.
Аннушкин В.И. Первая русская риторика. — М., 1989.
Античные риторики. — М., 1978.
Апресян Г.З. Ораторское искусство. — М., 1978.
Аристотель. Риторика // Античные риторики. — М., 1978.
Арістотель. Поетика / Пер. Б. Ієна. — К., 1967.
Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. — Львів, 1990.
Безменова Н.А. Неориторика: проблемы и перспективы // Семантика.
Коммуникация. Стиль. — М., 1983.
Бельчиков Ю.А. Говори ясно и просто. — М., 1980.
Бондаренко 77. С. Судова промова. — Львів, 1972.
Васильев А.Н. Основы культуры речи. — М., 1990.
Введенском Л.А., Павлова Л.Г. Культура и искусство речи. — М., 1984.
Вернидубов І.В. Проблеми підтримання державного обвинувачення за
законодавством України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. — К., 1992.
Виклади давньослов’янських легенд або міфологія, укладена Я.Ф.
Головацьким. — К. 1991.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
