Реферат на тему:
Законодавство про зайнятість та основні принципи державної політики
зайнятості населення
Законодавство про зайнятість. Право людей на працю й захист від
безробіття встановлено міжнародними правовими актами1. Важливу роль у
правовому регулюванні зайнятості населення відіграють конвенції та
рекомендації МОП, які встановлюють міжнародні стандарти у сфері
зайнятості населення та працевлаштування2.
Важливе значення мають і міжнародні договори та угоди. Зауважимо: якщо
міжнародним договором або угодою, укладеними Україною, встановлено інші
правила, ніж передбачені законодавством про зайнятість, то діють правила
міжнародних договорів і угод.
Зайнятість суспільно корисною працею осіб, які припинили трудові
відносини з підстав, передбачених КЗпП, за неможливості їх самостійного
працевлаштування забезпечується відповідно до Конституції України, КЗпП,
Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. зі
змінами та доповненнями.
Закон, про який йдеться, — комплексний законодавчий акт, що містить
норми адміністративного права, права соціального забезпечення, а також
трудового права.
Кожна з перерахованих галузей права має свій предмет регулювання; цей
Закон визначає правові, економічні й організаційні основи зайнятості
населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні
гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.
Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття” від 2 березня 2000 p., розроблений відповідно до
Конституції України та Основ законодавства України про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування, визначає правові,
фінансові й організаційні засади загальнообов’язкового державного
соціального страхування на випадок безробіття.
Слід зазначити, що законодавство про зайнятість поширюється на
іноземців, які постійно проживають в Україні, а також осіб без
громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України. Так,
іноземці, що іммігрували в Україну для працевлаштування на певний
термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у
встановленому порядку дозволу на працевлаштування.
Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за
посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції,
здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування2.
Гарантії щодо вивільнення та працевлаштування встановлено й особам, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відносини зайнятості в Україні регулюються також іншими законодавчими
актами України.
Соціально-партнерські угоди та колективні договори також установлюють
норми щодо забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників.
Основні принципи державної політики у сфері зайнятості населення, а
також державні гарантії прав на вибір професії і виду діяльності
визначено Законом України “Про зайнятість населення”.
Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в
Україні1:
• добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;
• захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу й незаконного
звільнення, а також сприяння в збереженні роботи;
• безкоштовне сприяння у підборі підходящої роботи та працевлаштуванні
відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з
урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи
професійну орієнтацію і перепідготовку;
• компенсацію матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу до
іншої місцевості;
• виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на
підприємствах, в установах та організаціях, у випадках і на умовах,
передбачених чинним законодавством;
• безкоштовне навчання нових професій безробітних, перепідготовку в
навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою
матеріальної допомоги;
• виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю,
матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім’ї,
які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;
• зарахування до загального трудового стажу, а також до безперервного
трудового стажу періоду перепідготовки та навчання нових професій,
участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по
безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю;
• надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим
спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів, раніше
заявленим підприємствами, установами, організаціями. Держава забезпечує
надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним
громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не
можуть нарівні з іншими конкурувати на ринку праці.
Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні
адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів
зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях,
незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5
процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у
тому числі з гнучкими формами зайнятості1.
У межах броні місцеві державні адміністрації, виконавчі органи
відповідних рад встановлюють підприємствам квоту робочих місць для
обов’язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального
захисту.
Квота робочих місць встановлюється щодо кожної категорії громадян,
зазначених у п. 2 цього Положення.
Броня — кількість робочих місць для обов’язкового працевлаштування
громадян, які потребують соціального захисту.
Квота робочих місць — закріплена норма робочих місць, у тому числі з
гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для
обов’язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального
захисту.
У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ
і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві
державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або
взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і
організацій.
У разі відмови в прийомі на роботу громадян із числа категорій,
зазначених у законі, в межах установленої броні з підприємств, установ і
організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку
відмову у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного
фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для
фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють
робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.
Гарантії реалізації права громадян на працю є і гарантіями зайнятості.
Відповідно до ст. 5-1 КЗпП держава гарантує працездатним громадянам, які
постійно проживають на території України:
• вільний вибір виду діяльності;
• безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої
роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей,
професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;
• надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх
попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих
навчальних, професійних навчально-виховних закладів;
• безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в
навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою
стипендії;
• компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв’язку
з направленням на роботу в іншу місцевість;
• правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і
незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Список використаної літератури
Трудовое право Украины: Учеб.-справ, пособие / Отв. ред. Г. И. Чанышева,
Н. Б. Болотина. — Харьков: Одисей, 1999.
Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учеб. пособие. — Харьков:
Консум, 1998.
Вороніна Л. Сфера і порядок застосування контракту як особливої форми
трудового договору // Право України. — 1994. — №11-12. — С.32-34.
Голощапов С. А. Понятие, виды, причины, подведомственность трудовых
споров. — М.: ВЮЗИ , 1984. — Ч. I.
Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладання колективного договору // Право
України. — 2000. — № 8.
Давиденко Г. Зміни порядку розгляду індивідуальних трудових спорів //
Право України. — 1992. — № 7.
Давиденко Г. І. Розгляд судами спорів, пов’язаних з укладанням, зміною і
припиненням трудового договору // Вісн. Верх. Суду України. — 1997. —№3.
Єрьоменко В. Призначення на посаду: актуальні питання теорії і практики
// Право України. — 2000. — № 6.
Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і
цивільного права // Право України. — 2000. — № 7.
Жернаков В. В. Сфера дії трудового права: історичні та методологічні
аспекти. Правова держава. — К.: ІнЮре, 1998. — Вип. 9.
Заржщъкий О., Смирнов Д. Перспективи розвитку трудового права у
Конституції України // Право України. — 1997. — № 9. — С 39-41.
Клюев А. А., МавринА. В. Трудовые споры. — М.: Профиздат, 1978.
Коссак С. Особливості участі третіх осіб у трудових справах // Право
України. — 1997. — № 11.
Лазор Л. Підвідомчість трудових спорів, що виникають за результатами
атестації // Рад. право. — 1982. — № 8.
Лазор В. Про соціальну значимість трудового договору в ринкових
відносинах // Право України. — 2000. — № 7.
Лазор В. Юридична природа трудового договору у ринкових відносинах //
Право України. — 2000. — № 1.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
