Стругання, довбання, протягання
Стругання – це обробка поверхонь, яка виконується за наявності двох
рухів: прямолінійного зворотно-поступального головного руху різця або
заготовки в горизонтальній площині та переривчастого поступального руху
подачі різця чи заготовки, перпендикулярного напрямку головного руху.
При струганні процес різання переривчастий і стружка зрізається тільки
при прямому (робочому) русі.
Стругальні верстати підрозділяють на два основних типи:
поздовжньо-стругальні, на яких обробляють переважно середні та великі за
розміром заготовки, та поперечно-стругальні, призначені для обробки
заготовок при довжині стругання до 1 м. У поздовжньо-стругальних
верстатів головним рухом є зворотно-поступальне переміщення стола з
закріпленою на ньому заготовкою, а рухом подачі – періодичне переміщення
різця в напрямку, перпендикулярному головному рухові. У
поперечно-стругальних верстатах головним рухом є зворотно-поступальне
переміщення різця, а рухом подачі при обробці горизонтальних площин –
періодичне переміщення стола з заготовкою в напрямку, перпендикулярному
напрямку руху різця. При обробці вертикальних або нахилених поверхонь
періодичний рух подачі виконує супорт із закріпленим на ньому різцем.
Довбання – це вид стругання, але відрізняється від нього тим, що
головний рух – зворотно-поступальне переміщення повзуна з вставленим у
ньому різцем – здійснюється у вертикальній площині. Стіл верстата з
заготовкою рухає подачу в горизонтальній площині в поздовжньому,
поперечному або круговому напрямку. При струганні та довбанні як
інструмент використовують різці. За формою стругальні різці подібні до
токарних, але працюють як і довбальні, в більш тяжких умовах, оскільки в
момент врізання відбувається удар. Тому їхні держаки роблять
масивнішими. Залежно від розміщення ріжучої кромки стругальні різці, як
і токарні, підрозділяють на праві та ліві; за виглядом обробки – на
прохідні, підрізні, відрізні, фасонні, а залежно від обробки розрізняють
різці чорнові та чистові.
Виготовляють стругальні різці цілісними, з привареними пластинками з
швидкоріжучої сталі або з припаяними пластинками твердих сплавів ВК8,
Т5К10, Т14К8 та інші. Довбальні різці, які застосовуються для роботи на
довбальних верстатах, дещо відрізняються від стругальних. Стругальні
різці вигнуті назад, щоб ріжучі елементи сприймали ударні навантаження
на початку робочого ходу. Довбальні різці вигнуті вперед, оскільки вони
працюють при вертикальному переміщенні і деформують шар металу, який
зрізають, своєю нижньою частиною. На стругальних верстатах найчастіше
оброблюють площини, пази, уступи та лінійні фасонні поверхні
великогабаритних або одночасно декілька оброблюваних заготовок, менших
за розмірами. Довбальні верстати також застосовують для обробки
внутрішніх і зовнішніх вертикальних площин, лінійних фасонних поверхонь,
прорізання шпоночних та інших пазів, а також для одержання багатогранних
отворів. Довбальні верстати застосовують в одиничному та малосерійному
виробництвах, зазвичай при відсутності фрезерних верстатів. Стругальні
верстати (особливо поздовжньо-стругальні) більш широко, ніж довбальні,
використовують як в одиничному, так і малосерійному виробництвах завдяки
їхній універсальності, простоті виготовлення робочого інструменту та
настроювання.
:
&
gd-Wu Протягання – це високопродуктивний та високоточний метод обробки
різанням наскрізних отворів та зовнішніх лінійних поверхонь,
здійснюваний протяжками.
Протяжка – це багатолезові різальний інструмент, форма якого відповідає
формі обробленого отвору або зовнішній поверхні. Висота кожного
послідуючого ріжучого зуба протяжки більша за висоту попереднього, і
кожний зуб зрізає з оброблюваної поверхні стружку невеликої товщини.
Розрізняють внутрішнє та зовнішнє протягання. При внутрішньому протяжку
протягують через попередньо оброблений отвір заготовки. Залежно від
форми поперечного перерізу протяжки одержують отвори різного профілю.
Протяжки для зовнішнього протягання призначені для обробки зовнішніх
плоских та лінійних фасонних поверхонь порівняно невеликої ширини.
Прошивання подібне до протягання. Прошивання виконують на пресах або
спеціальних верстатах, проштовхуючи крізь оброблюваний отвір заготовки.
Довжина прошивки значно менша за довжину протяжки. Протягання
застосовують в багатосерійному та масовому виробництвах, в деяких
випадках замінюючи ним стругання, фрезерування, довбання, розвертку.
Протягання – це послідовний процес зрізання припуску металу зуб’ями
протяжки. Найбільш широко використовують протяжки для круглих отворів та
шпоночних пазів. Виготовляють протяжки з легованих та швидкоріжучих
сталей. Застосовують також плоскі та шпоночні протяжки, оснащені
пластинками твердих сплавів. Для обробки циліндричних отворів іноді
використовують збірні протяжки зі змінними твердосплавними ріжучою та
калібрувальною частинами. Протяжні верстати класифікують за низкою
ознак. Залежно від призначення їх підрозділяють на верстати для
внутрішнього та зовнішнього протягання; за ступенем універсальності – на
загального призначення та спеціальні; за напрямом робочого руху – на
горизонтальні та вертикальні; за характером руху – на безперервної та
переривчастої дії, а також на верстати з одноінструментальною та
багатоінструментальною настройкою. Найпоширеніші горизонтально-протяжні
верстати для обробки отворів. Основні параметри, що характеризують
протяжні верстати, – це допустиме зусилля протягання та довжина ходу
протяжки. У верстатах різного типу довжина ходу протяжки коливається в
межах 350…2000 мм, а зусилля протягування становить 2,5…120 т.
Література
Сологуб М. А., Рожнецький І. О., Нікоз О. І. та ін. Технологія
конструкційних матеріалів. — Київ: Вища школа, 2002.
Терехов В. К. Металловедение и конструкционные материалы.- М.: Высшая
школа, 1981.
Кузьмин Б. А., АбраменкоЮ.Е., Ефремов В. К. и ф. Технология металлов и
конструкционные материалы. — М.: Машиностроение, 1991.
Кондратюк С. Є., Кіндрачук М. В., Степаненко В. О., Москаленко Ю.Н.
Матеріалознавство та обробка металів. – Київ: Вікторія, 2000.
Дальскип А. М., Дубинин Н. П., Макаров Э. П., Попов Е. Л. Технология
конструкционных материалов. – М.: Машиностроение, 1985.
Лахтин Ю. М., Леонтьева В. П. Материаловедение.- М: Машиностроение,
1990.
Алаи С. И., Григорьев П. М., Ростовцев А. Н. Технология конструкционных
материалов. — М.: Просвещение, 1980.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
