.

Індивідуальна злочинна поведінка (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
165 4170
Скачать документ

Індивідуальна злочинна поведінка

Причини і умови окремого злочину.

Обставини формування особи.

Зовнішні обставини вчинення злочину (ситуація).

Мотивація злочину.

Причини і умови окремого злочину

Як зазначалося, з усіх різноманітних зв’язків, що існують між явищами,
кримінологія найбільше уваги приділяє причинному зв’язку, сутність якого
полягає в тому, що одне явище (подія) за певних умов породжує інше
явище, яке є наслідком цієї причини. Важливим у цьому аспекті є
розмежування понять “причина” і “умова”. Умова супроводжує дію причини в
часі та просторі й сприяє появі наслідку, але на відміну від причини не
містить реальної можливості настання наслідку, яка реалізується у
процесі розвитку причинного зв’язку.

Серед вчених-кримінологів не існує єдиної думки щодо однозначного
визначення причин і умов конкретного злочину. Різні погляди
науковців-кримінологів на питання про причини й умови конкретного
злочину, як і на питання про причини й умови злочинності взагалі,
зумовлюються приналежністю вчених до напряму кримінології —
соціологічного чи біологічного. Загальним для представників двох
основних напрямів є визнання того, що індивідуальна злочинна поведінка
детермінується особливостями особи й конкретною (криміногенною)
ситуацією.

Розглянемо позиції вчених-кримінологів НАВС України і
Санкт-Петербурзької академії МВС Росії, які, як зазначалося, є
представниками першого напряму. Оскільки злочин є результатом взаємодії
індивідуальних властивостей особи й об’єктивної (зовнішньої для
індивіда) ситуації, вчені визначають, що окремий злочин детермінується,
з одного боку, особистісними властивостями індивіда — його потребами,
інтересами, мотивами, цілями, поглядами і ставленням до соціальних
цінностей, які набирають форми негативної, суспільне небезпечної
спрямованості особи, а з іншого — сукупністю зовнішніх об’єктивних
обставин, пов’язаних з особистісними потребами. При цьому особливості
особи становлять інтерес для кримінології не тільки з позицій їх
вивчення на статистичному рівні, а й у динаміці у зв’язку з умовами
морального формування особи.

Отже, вчинення конкретного злочину є результатом взаємодії негативних
морально-психологічних властивостей особи, що утворюються під впливом
несприятливих умов морального формування індивіда, і зовнішніх
об’єктивних обставин, що створюють ситуацію злочину (криміногенну
ситуацію). Отже, існує два рівні взаємодії особи із соціальною дійсністю
при вчиненні конкретного злочину: перший — умови морального формування
індивіда, другий — конкретна ситуація вчинення злочину. На рівні
несприятливих умов морального формування особи утворюються психологічні
передумови, можливості вчинення злочину конкретною особою. На рівні
конкретної ситуації ця можливість реалізується в дійсність. Причини й
умови злочинності належать до індивідуальних умов морального формування
особи, виявляються в їх змісті і водночас визначають конкретні ситуації,
в яких опиняється й діє індивід. У свою чергу, причини окремих злочинів
відображують на індивідуальному рівні причини злочинності й конкретні
ситуації, що виникають.

З урахуванням зазначених рівнів взаємодії особи із соціальною дійсністю
і потрібно аналізувати причини окремого злочину.

Отже, в індивідуальній злочинній поведінці причинно зна-чущо виявляються
як ситуація, так і негативні психологічні деформації особи, що набирають
форми суспільної небезпечності особи, а визначальну роль у детермінації
конкретного злочину відіграють соціальні фактори.

Іншої точки зору на розглядувану проблему дотримується А. Зелінський.
Він не погоджується з тезою, що причина злочину криється у зовнішніх
обставинах, а особа винної людини є тільки умовою розвитку причинного
зв’язку, бо такий підхід, на його думку, необґрунтовано принижує роль
особи і робить її іграшкою зовнішніх сил. Визначаючи, що для пізнання
процесу детермінації індивідуального злочину достатньо обмежитися двома
ланками причинного зв’язку — формуванням особи людини, яка в подальшому
порушує кримінальний закон, і вчиненням злочину в конкретній ситуації —
А. Зелінський акцентує увагу на тому, що в першій ланці особа є
наслідком, а у другій — причиною. Загальну схему розвитку причинного
зв’язку він подає в такому вигляді. У першій ланці генетичні передумови
формування особи, до яких належить, зокрема, спадковість, разом з
факторами макро- та мікросере-довища впливають на формування особи і
наслідком такого впливу є утворення особи, людини з її системою
диспозицій й якостей. У другій ланці саме ця особа з її диспозиціями й
якостями є причиною вчинення конкретного злочину за наявності
об’єктивних та суб’єктивних умов, що сприяють або полегшують вчинення
злочину.

Обставини формування особи

На процес формування особи людини, яка в подальшому вчиняє злочин,
визначально впливають негативні особливості макро- та мікросередовища,
де ця людина постійно перебуває і здійснює свою діяльність.

До явищ макросередовища належать особливості економічного розвитку,
політичні погляди та концепції, що панують як на загальнодержавному
рівні, так і на рівні окремих регіонів, певних соціальних груп.

Частина соціального середовища, з якою індивід (людина) підтримує прямі
та безпосередні контакти, є ні чим іншим, як мікросередовищем цієї
людини.

На особу впливають і в кінцевому підсумку виявляються в причинах
злочинної поведінки фактори соціального середовища як на макро-, так і
на мікрорівні, тим більше, що відмінність між мікро- та макросередовищем
відносна: те, що для одного індивіда є колом його безпосереднього та
прямого спілкування — мікросередовищем, для іншого може бути обставиною
макросередовища.

Макро- та мікросередовище людини змінюються, іноді навіть дуже суттєво.
Зміни макросередовища майже не залежать від можливостей і бажання
окремого суб’єкта, а зміни мікросере-довища зумовлюються бажаннями
суб’єкта в їх поєднанні з відповідними об’єктивними факторами.

Саме мікросередовищу належить визначальна роль у механізмі формування
особи людини. Розглянемо основні складові мікросередовища, які
найактивніше і найістотніше впливають на формування особи.

Насамперед таким соціальним середовищем, що вирішальне впливає на
формування особи, є сім’я, яка впливає на людину з моменту її
народження. Якщо сім’я впливає позитивно, то особа дитини формується в
позитивному плані, і навпаки. Вплив сім’ї може відбуватися у двох
основних варіантах: шляхом педагогічного, виховного впливу, спрямованого
на формування у дитини певних моральних принципів і способів поведінки;
через стихійний вплив на особу образу життя, що притаманний сім’ї. На
формування особи в дитячому та юнацькому віці негативно впливають різні
фактори й обставини, основними з яких є такі:

негативні форми поведінки безпосередньо в сім’ї (пияцтво,скандали,
бійки, наркоманія, деспотизм старших і фізично розвиненіших членів сім’ї
тощо);

відсутність психологічного, емоційного контакту між батьками й дітьми, а
також між батьками;

відсутність належного контролю за поведінкою дітей;

збочені уявлення про виховання дітей в умовах “ринковоїекономіки”,
прищеплення дітям поглядів про необхідність збагачення будь-якими
шляхами, у тому числі йзлочинними.

Існуюча в сім’ї система відносин і типові варіанти поведінки
сприймаються підлітками як зразок поведінки, певна рекомендація.

Негативні риси характеру особи формуються не лише у проблемних сім’ях, а
й у зовнішньо благополучних сім’ях, де культивуються жадоба до влади і
психологія всемогутності грошей.

Важливим фактором негативного формування особи є вплив найближчого
побутового оточення — друзів, знайомих, сусідів і компаній, з якими
суб’єкт контактує постійно й безпосередньо. Залежно від пануючих у
побутовому оточенні установок, ціннісної орієнтації, спрямованості,
ставлення до законослухняної поведінки тощо воно може становити
криміногенне середовище.

Деформуючий вплив на особу можуть чинити як окремі особи, так і групи
осіб, особливо такі, що створюються за територіальною, національною або
клановою ознакою. Найістотніше криміногенні групи впливають на
неповнолітніх. Криміногенна небезпека негативного впливу на особу
виходить і від окремих неформальних об’єднань молоді з антисоціальною
спрямованістю. Норми і критерії, що є звичними в колі неформального
спілкування особи, стають для неї обов’язковими такою мірою, що вона
сприймає їх некритично і навіть всупереч своїм оцінкам і установкам.
Тому у вчиненні такою групою злочину можуть брати участь особи, які б
самостійно ніколи не вчинили злочину.

Негативно впливають на формування особи й недоліки сучасної системи
освіти і суспільно-виховної роботи.

Суттєве кримінологічне значення має також своєчасне формування
професійних інтересів та схильностей у підлітків і юнацтва. Якщо
професійне самовизначення формується в позитивному плані під впливом
батьків, школи та інших позитивних елементів мікросередовища, то воно
сприяє законослухняності особи. І навпаки, що менше суб’єкт
зорієнтований на професійну зайнятість, то більшою мірою можлива його
кримі-налізація.

Недоліки у формуванні професійної орієнтації суб’єкта, що формують у
нього неадекватне ставлення до праці, що само по собі має негативне
кримінологічне значення, можуть підсилити негаразди у трудових
колективах, де спостерігаються пияцтво, кругова порука, порушення
трудової дисципліни, крадіжки тощо.

Несприятливо впливає на особу і некваліфікована, важка фізична праця.
Вона не потребує професійного вдосконалення, підвищення освітнього рівня
та культури й обмежує перспективні уявлення суб’єкта про майбутнє.

До умов негативного формування особи належать також відсутність
необхідних побутових умов, уваги з боку адміністрації до проблем
працівників, низький рівень правової освіти.

На формування особи негативно впливає ще й кримінальна субкультура з її
злодійськими традиціями, збоченими поняттями про честь, товариство,
жаргоном та іншими атрибутами, яка останнім часом виявляється серед
широких верств населення.

Специфічну роль у механізмі злочинної поведінки відіграють психічні
аномалії особи, які не виключають осудності. Наслідками наявності таких
аномалій у осіб можуть бути їх підвищена навіюваність, емоційна
нестриманість, конфліктність, агресивність, позбавлення можливості
реально оцінити ситуацію. Ці емоційно-інтелектуальні деформації особи за
певних обставин можуть спровокувати суб’єкт на вчинення злочину. Але
водночас необхідно враховувати, що психічні аномалії та пов’язані з ними
негативні риси особи, що реалізуються в механізмі індивідуальної
злочинної поведінки, здебільшого не є вирішальними у такій поведінці.
Найістотнішими є якості особи, сформовані в неї у процесі
життєдіяльності.

А. Зелінський, не заперечуючи впливу соціальних факторів на формування
особи, наголошує, що соціальне значущі властивості особи формуються на
фундаменті, що закладений природою. На думку вченого, на формування
особи вирішальний вплив чинять біологічні фактори — стан генотипу нації,
вроджені патології і відхилення психіки, тілесні аномалії.

Зовнішні обставини вчинення злочину (ситуація)

Злочинець під час вчинення злочину завжди діє у певній “кримінальній”
ситуації. Однак до цієї ситуації він немовби вносить власні особистісні
якості, які є результатом формування його як особи.

Отже, конкретна ситуація — це сукупність зовнішніх для суб’єкта
обставин, що безпосередньо передують злочину і взаємодіють з
особистісними якостями суб’єкта, що вчинив злочин. Ситуації, що
передують злочину, виходячи з їх змісту поділяються на криміногенні
(такі, що створюють об’єктивні передумови злочину) і некриміногенні
(нейтральні або такі, що навіть створюють перешкоди для злочину).

D „ † ?

?

– D † ?

?????ќ??— певну оцінку ситуації, яка залежить виключно від суб’єкта і не
обов’язково збігається з її об’єктивним змістом. В цій оцінці
виявляється результат формування особи і саме цим можна пояснити, що
один суб’єкт у певній ситуації вчиняє злочин, а інший відмовляється від
його вчинення.

Поява мотиву і прийняття рішення про вчинення протизаконного діяння
здійснюються під впливом ситуації (зовнішніх умов), що є в даний
конкретний момент. Причому, в одних випадках злочинець сам навмисно
створює умови для здійснення свого наміру, а в інших випадках обставини
можуть суттєво обмежувати” можливість обрання суб’єктом того чи іншого
варіанта поведінки. Законодавцем останні обставини конкретної ситуації
можуть визначатись як такі, що пом’якшують кримінальну відповідальність
або взагалі виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння.
Так, згідно з ч. 1 ст. 40 КК України вчинення злочину через збіг тяжких
особистих або через сімейні обставини, під впливом погрози чи примусу
або через матеріальну залежність, у стані сильного душевного хвилювання,
що викликане неправомірними діями потерпілого, при захисті від суспільне
небезпечного посягання, хоча і з перевищенням меж необхідної оборони
визнаються обставинами, що пом’якшують кримінальну відповідальність.
Вчинення діяння, що містить ознаки злочину, особою, що перебувала у
стані необхідної оборони чи крайньої необхідності (ст. 15, 16 КК
України) або діяла під впливом непереборної сили, є підставами, що
виключають суспільну небезпечність або протиправність такого діяння. У
перелічених ситуаціях блокується чи обмежується можливість обрання
способу дії.

Конкретна життєва ситуація може містити привід, що безпосередньо
викликає в особи рішучість вчинити злочин, або умови, що сприяють
вчиненню злочину. Привід — це події, стани або вчинки людини, що стають
останнім імпульсом до дії. Умови, що сприяють злочину, роблять можливим
здійснення злочинного посягання. Розрізняють умови необхідні й достатні.
Необхідними вважаються умови, без яких вчинення злочину взагалі
неможливе. Наприклад, для крадіжки такою умовою є наявність предметів
крадіжки. Достатні умови в конкретній, певній ситуації полегшують
вчинення злочину.

Ситуації, в яких починається, триває й завершується злочин, класифікують
на різних: підставах. Наведемо деякі з них.

За джерелом походження криміногенні ситуації можуть бути такими, що
створені:

внаслідок дій злочинця;

за волею інших осіб;

внаслідок дії природних і техногенних факторів (пожежі,аварії,
катастрофи, повінь тощо);

ситуації змішаного походження — такі, що виникли черезповедінку людей,
дію природних і техногенних факторів.

За змістом криміногенні ситуації поділяються на проблемні, конфліктні та
ін.

За характером впливу на діючу особу розрізняють такі криміногенні
ситуації:

екстремальні;

провокуючі;

сприятливі;

перешкоджаючі;

нейтральні.

Дослідження і вивчення криміногенних ситуацій є необхідною передумовою
ефективної профілактичної діяльності органів внутрішніх справ, що
здійснюється шляхом запобігання виникненню таких ситуацій або
нейтралізацією криміногенних ситуацій, що вже виникли.

У кримінології не існує однозначного погляду щодо значення ситуації в
механізмі вчинення злочину. Беззаперечним є тільки те, що в механізмі
індивідуальної злочинної поведінки наявна взаємодія зовнішніх
(об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) факторів. Як свідчить
практика, може існувати багато співвідношень між властивостями особи і
обставинами (ситуацією), що передували вчиненню злочину. Крайніми
точками таких співвідношень можуть бути сильний вплив конкретної
життєвої ситуації за відсутності антисуспільної установки і глибока та
стійка антисуспільна установка без будь-якого впливу зовнішньої
ситуації. Між цими крайніми точками існують перехідні випадки, коли
взаємодіють більш-менш напружена ситуація і більш-менш розвинені
антисуспільні якості особи.

Отже, ситуація відіграє певну роль як детермінаційний елемент у
механізмі злочину й іноді ця роль може стати вирішальною. Однак не може
існувати випадків, коли б дія суб’єктивного фактора в механізмі злочину
була повністю виключена. Суб’єктивне ставлення як рушійний, спонукальний
елемент присутній завжди. Взаємодії ситуації і особи може й не бути,
якщо все вирішує особа внаслідок реалізації своїх негативних якостей. Не
може бути детермінації злочину тільки за рахунок прояву криміногенної
ситуації, оскільки ситуація завжди опосередковується особою. Якщо ж це
не так, то немає й вини суб’єкта, бо ситуація не надає йому можливості
вибору.

Мотивація злочину

Складовою механізму злочинної поведінки є мотивація вчинення злочину, що
відбиває для кожного індивіда його потреби й інтереси, які реалізуються
в конкретизованому мотиві вчинення злочину. Мотивація — це процес
внутрішньої (суб’єктивної) детермінації дій.

Мотиваційний процес може мати вигляд сукупності послідовних ланок
(етапів): актуалізація певної потреби — вибір способу й засобів для
задоволення потреби — виникнення мотиву поведінки — формування мети дії
— планування діяльності (у разі вчинення умисного злочину) — прийняття
рішення — реалізація рішення.

Злочин, як і будь-який вчинок, є актом свідомої вольової діяльності
людини. Кожний такий акт пов’язаний із задоволенням певної людської
потреби. Отже, джерелом активності людини є її потреби. Система
індивідуальних потреб людини відбиває ціннісну орієнтацію особи і її
соціальну позицію.

Потреби людей найрізноманітніші — від найпростіших і життєво необхідних
біологічних та фізичних потреб до складних соціальних потреб
матеріального й духовного характеру.

Усвідомлена людиною потреба актуалізується, тобто визнається нею як
така, що є суттєвою, значущою і підлягає задоволенню. Така потреба
набуває значення інтересу. Інтерес є безпосередньою суб’єктивною
причиною конкретного вчинку або певної лінії поведінки.

Розбіжності між індивідуальним і суспільним інтересами, їх
суперечливість і надання переваги індивідуальному інтересу, а не
суспільному, що закріплений і охороняється правом, утворюють конфлікт,
який може призвести до злочину. Це зумовлює необхідність покладання на
кожну людину обов’язку регулювати свої потреби та інтереси, задовольняти
їх тільки дозволеними способами й засобами і відмовлятися від таких
потреб та інтересів, задоволення яких суперечить суспільним інтересам.

Отже, безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є прагнення
особи задовольнити свої потреби всупереч суспільним інтересам.

За соціальним змістом потреби можуть бути:

життєво необхідними, що забезпечують умови існуваннялюдини (їжа, тепло і
та ін.);

нормальними, соціальне схваленими (здобуття знань, спілкування, належні
побутові умови);

деформованими, збоченими за рахунок гіпертрофованихжиттєво необхідних
нормальних потреб;

збоченими антисоціальними, задоволення яких суперечить як суспільним
інтересам, так і інтересам особи — пияцтво, наркоманія.

Найнебезпечнішими з позицій соціальності є антисоціальні збочені
потреби. Проте їх задоволення в загальному масиві всіх злочинів
становить 10-12 %. У більшості випадків злочинність діяння пов’язана не
із змістом потреби, а з характером, способом і засобами її задоволення.

Щоб задовольнити певну потребу, особа усвідомлює власні можливості для
цього, а також оцінює, що може сприяти чи перешкоджати цьому і ставить
перед собою конкретну мету, для досягнення якої вибирає певні способи й
засоби. Упродовж процесу, що відбувається з моменту актуалізації потреби
до моменту здійснення конкретного вчинку, особа приймає певне рішення:
задовольнити свою потребу або утриматися від цього, як саме її
задовольнити, а також якими способами й засобами. Можливість такого
вибору визначається наявністю різних варіантів поведінки.

Отже, для мотивації злочинної діяльності вибір способу і засобів
задоволення актуальної потреби має виключно важливе значення. Наприклад,
у особи виникла і актуалізувалася потреба мати автомобіль. Але злочинна
мотивація з цього не починається. Автомобіль можна купити за власні або
позичені кошти, взяти в оренду тощо. Проте можна придбати автомобіль і
злочинним шляхом — крадіжкою, пограбуванням, шахрайством тощо. Якщо
особа вибирає останній варіант задоволення потреби, то й виникає
кримінальний мотив.

Задоволення потреби повинно узгоджуватися з можливостями суспільства.
Ігнорування цього принципу і отримання певних благ всупереч інтересам
суспільства є злочинним. Навіть життєво необхідні потреби в разі їх
задоволення через порушення суспільних інтересів, як правило, не
виключають злочинності вчиненого діяння. Ще більшою мірою це стосується
випадків задоволення гіпертрофованих потреб, які не відповідають
суспільним можливостям, тому найбільше потребують антисоціальних дій
певних людей.

Зміст мотиву полягає в обґрунтуванні особою своєї діяльності й
відповідає на питання, заради чого здійснюється така діяльність.

Поняття “мотив” і “мета” не тотожні. Якщо мотив виконує роль рушійної
сили певної поведінки особи, то мету можна визначити як бажаний
результат дій, що передбачається особою і наближає її до задоволення
актуальної потреби. Іноді мета збігається з мотивом. У цьому разі
виникає феномен мотиву-мети.

Наступною ланкою мотивації є планування злочинної діяльності. На цьому
етапі визначають спосіб, місце, час та інші обставини. За наявності
співучасників на цьому етапі здійснюється розподіл їх обов’язків.
Найбільш детальним і обміркованим є планування злочинів, що вчиняються
організованими злочинними групами.

Кульмінацією мотивації є прийняття рішення — це інтелектуально-вольовий
акт, що виражає готовність особи вчинити злочин.

Після прийняття рішення відбувається його виконання.

Розглянутий механізм мотивації притаманний вольовій поведінці особи, яка
є цілеспрямованою і називається діяльністю.

У психології крім вольової поведінки особи розрізняють ще імпульсивну та
звичну її поведінку.

Імпульсивні дії вчиняються за першим спонуканням, без роздумів про їх
соціальне значення й наслідки. Залежно від того, які психічні стани
правопорушників зумовили імпульсивну реакцію, розрізняють чотири види
імпульсивних злочинів:

вчинені у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння;

афективні — вчинені у стані сильного душевного хвилювання;

зумовлені хворобливим станом психіки, що не виключаєнеосудності;

“парадоксальні” — такі, які вчиняють раптово під впливом неусвідомлених
агресивних імпульсів.

Мотиваційний процес при вчиненні імпульсивних злочинів складається з
таких ланок: актуалізації потреби, формування мотиву й негайної його
реалізації без постановки мети, планування, прийняття рішення та
коригування поведінки з урахуванням зміни ситуації. Наприклад, більшість
умисних вбивств, що вчиняються під час бійки, спільного вживання
спиртних напоїв, як правило, є результатом імпульсивної реакції на
ситуацію.

Звичні протиправні вчинки особа здійснює здебільшого свідомо, але під
впливом неусвідомлюваних потягів, що суперечать свідомо вибраній позиції
особи. Як встановив вчений фізіолог І. Павлов, в основу звичних форм
поведінки покладений динамічний стереотип, що виникає в корі головного
мозку людини в результаті неодноразового повторення відповідних дій. За
психологічним механізмом звична форма поведінки подібна до імпульсивної
— вона так само ірраціональна. Механізм мотивації при звичній поведінці
більшою мірого розгорнутий: після виникнення мотиву з’являється мета і
без будь-якого обмірковування приймається рішення, що негайно
реалізується без урахування ситуації, яка може бути дуже несприятливою
для успішного завершення злочину. Стандартні звичні рішення часто
виявляються в рецидиві злочинів. Що частіше повторюються ті чи інші види
злочинної діяльності, то більше підстав судити про їх звичний характер.

Мотивацію злочину необхідно відрізняти від мотивування конкретного
злочину, яке є поясненнями обвинуваченого органам розслідування і суду
щодо причин та обставин вчиненого ним злочину.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020